ці болючі й пошарпані нариви
на ринвах дощі тарабанили весняно
на шкірі такі набубнявілі пуп'янки
що відкрились до неба обіймами
ці вулички і дворики заглиблені внутрішньо
це нутрощі міста
це сліпуча сльота й доброта
що іскриться зі шкіри бруківки
і сунуть хребцями його сновиди й апостоли
і чути подекуди польську
а також мову північних вітрів
коли молоко вибухає
а хмари ріжуться клаптями чи то кавалками
тоді ти розцвітаєш мов квітка
і випускаєш назовні усі свої страхи
а також проціджені враження
заново проростаєш на язиці
вологою якої чекала надто довго
каміння не тоне
воно насправді цвіте і принишкло
ось подивись на його пелюстки і росу вранішню
що купатиме їх у своєму лоні
мов наші тіла cолоні у гірських озерах і річках
допоки наша любов вкотре зіллється
із нашими каламутними сльозами в очах
і все заново із тебе розпочнеться