Я втомилась вдавати, що все гаразд.
Все частіші припливи агресії,
Як набрид цей життя бал-маскарад,
А можливо, це просто дипресія?
На душі якось дико, справжній дурдом,
А у серці тупа порожнеча,
Зникнути б кудись, хоча б за кордон,
Та від себе - це ж нереальна втеча.
Болем в горлі киплять застояні сльози,
І ти матом в два поверхи хочеш кричати.
Жаль, немає ще ліків й потрібної дози,
Щоб душа перестала твоя відмирати.
Та останні признаки глузду здорового
Вимагають все ж зосередження,
Життя далеке від кольорового -
Є тут рамки, і правила, й просто обмеження.
Дехто з "праведних" з осудом дивиться-косить,
Мовляв, боже мій, давай підлікуйся,
В душу лізуть усі, хоча їх не просять.
А ти спробуй терпи, абстрагуйся...
