Прийди на чай. У мене з бергамотом
Я ж пам’ятаю той ,який любив
І аромат, дурманливим потоком,
Помалу зводить із останніх сил.
І як завжди, залишилась привичка
Роблю дві чашки, музика сумна
Запам’ятались риси всі обличчя,
Від кревних сліз тризвонить голова.
А я одна, це не тому що пізно,
А все тому, що не лишилось сил.
Не вистарчить на крапельку проміння -
А ти ,мов сонце, шлях мій освітив.
Пусті зрачки , у них немає іскри,
Потухли в серці всі жаркі вогні.
І я не я ,коли занадто пізно
Не скину газ з життєвої мети.
Усе пройде, зведеться до світанку
Засохнуть сльози й перетертий біль
Пробач мене , я ж просто до останку
Себе хотіла присвятить тобі.