Коли закінчуються слова,
Коли не знаєш, що робити:
Тікати, чи навік любити…
А у думках завжди вона…
Коли вночі вже не заснути,
З потоком необдуманих думок…
Вони течуть наче струмок,
Щоб в тихім вальсі потонути…
Коли сидиш уже один,
Чи не один? Навік забутий
В компанії тих мрій незбутих
Марнуєш тисячі годин..
Коли нема для кого жити,
Життя віддати за любов…
Немає з ким зустрітись знов…
Чи навіть просто говорити!
Коли стікають теплі сльози,
Малюють на щоці півколо…
Бо розумієш, що ти «соло»,
Один стоїш ти на морозі.
Але як тільки зустрічаю
Красу, що закувала враз мене,
Вона мороз той розжене,
А потім раптом пропадає…
Коли мелодія дає згадати:
Наче картинки наяву,
Наше з тобою рандеву,
Момент життя мого без дати.
Коли останній погляд кинув,
Не зміг зустрітися очима!
Моя любов – вона незрима…
Мабуть тому один загинув.
