Як людина, як прихисток, як печера.
Ти стоїш серед ринковища людського.
Сія, як неспаплюжена Венера,
Образ непокірного і злого.
Хай милує око ця немитість,
Ці робочі хуліганські руки.
Знай, що десь там трусить панська милість
Свої тельбухи на капище покути!
Ти така печерна, Україно...
Дикі й твоїх слів потоки люті.
Час палає, хліб їмо, живімо.
На весні - засіємо здобутим.
