та, що була зі світла
забилась в куток,
навесні.
тоді коли світало.
закрила долонями небо
і очі свої,
щоб нічого не бачити.
бо навіщо щось бачити у пустці.
та що була зі світла закрила свої світляки.
заховала загорнувши в хустинку і закопала в землю,
вона хотіла зігріти всіх.
натомість загубила себе.
та що була зі світла
раптом оніміла
відкривши знову свої
смарагдові очі.
вона була з попелу, а думала, що з сталі вогненної,
яку кують лише навесні
і то не завжди...
та що була зі світла
мовчки викурює
свої світляки.
