А вони не залишили спогадів
Комусь,
Комусь не залишили слів.
І їх —
Безсилих,
Безруких,
Безногих
Прихистить
Сирий, скривавлений рів.
Відспівають круки,
Вмиють дощі,
Мов до вінчання зачеше вітер…
А із окопів звисатимуть руки,
Скручені пальці;
Вдома заплачуть діти.
Прийде весна —
Сумна,
Безбарвна,
Мовчазна,
Як ще не була ніколи…
Скажіть!
Скажіть, що пішли не марно!
Скажіть,
Вийшовши в чисте поле.
Де земля ще гола
І тільки де-інде,
Несміливо —
Перші червоні квіти,
Де серця лежали
В окопах захованих,
Вітром причесаних,
Дощем умитих.
Квіти…
Скільки їх полягло?
Друзів,
Братів,
Синів,
Доль, у землю захованих?
А вони ж комусь не залишили слів!
Комусь не залишили спогадів!