Осінь павутину ще снувала,
Прохолодні ночі, теплі дні.
Чорнобривців зоряна заграва
Радувала очі при вікні.
А у мальви в серці достигали
Зернятка - насіннячка надій.
Доня хворій матінці шептала:
- Рідна, не хворій і не старій.
Білизною світяться фіранки,
Рушники. що квітнуть на стіні.
І фігурки точені на ганку,
І хмаринки світлі вдалині.
Тільки маму кликали у вирій
Журавлів притомлені ключі:
- Залишайтесь, любі діти, в мирі,
Догорає полум*я свічі.
І коли у небі ще досвітнім
Ключ останній сонно пролітав,
Залишила мама цьому світу
Ниви недокошених отав...
Осінь павутину ще снувала,
Прохолодні ночі, теплі дні.
Чорнобривців зоряна заграва
Сумувала тихо при вікні.
Та коли весна розправить крила,
Усміхнеться соняшником літо -
Ластівочка сива, легкокрила
Прилетить від мами із привітом...