Їв небо і пив землю: спрагло і в апетит.
Мабуть мав на це причину прикольну.
Добре, що цих харчів не брати в кредит.
(Лізуть прокляті рими. Геть, геть із мого верлібру)
Лишень вчора жер тварин і рослинами закусював.
Без шансу на вічне виживання.
Дурисвіт невиправний і невіглас окаяний.
Не знав істини, правди та ще цієї... доброти.
А сьогодні враз змінився не на жарт.
Аж якось самому не по собі стало.
Від такого одкровення і щирості.
Їсти, те і тих що відкидають тіні - абсурд.
Бо так ніколи не станеш по справжньому добрим.
Тобто вже досконалішим та неперевершеним.
Це спало мені на думку, опісля споживання.
Продукту розпаду матерії - ковбаси м’ясної.
І запиванням вином, що стало уксусом.
Ох мене й марудило, поки не звільнив шлунок.
(Треба терміново придумати нову, корисну їжу.
Промайнула своєчасна думка).
Про всяк випадок на свіжому повітрі.
Якраз світило яскраве першоквітневе сонце.
Дмухав невловимий вітерець і земля ворушилася.
Від черв'яків та інших істот, що ожили по весні.
Все корисне у нас під ногами і над головою!
Миттю, не роздумуючи зачерпнув пригорщу…
Землі і випив до дна, одним залпом.
Заів кількома ковтками неба і... ще кількома ковтками.
Так приємно стало, безболісно, що аж крикнув;
- Я розумію сенс буття!
До якого діла ця фраза? Не знаю, але скажу всім і одне:
- Не будьте абсурдними дурнями!
Єдине спасіння аби удосконалитись
і стати нарешті нормальлними: їсти небо і пити землю!
