І проти тебе ліхтарі скупі,
Неначе сонце завагалось жити.
І я уже до поясу у гречаній крупі,
Та я не в силі надвоє себе ділити.
Порадь мені думки підсунути під душ.
Хай океани змиють мої марні клопотання.
Збуди мене, коли промовлю : "Я зірвала куш!"
Закинь, забудь, кохай фальшиві насміхання!
Закидай камнями моє тернове ложе.
Прощу, не відатиму болю од розлук.
Тільки подай мені себе вороже,
Обережи мене від псевдо-ніжних мук.
Спали мої думки, як шмат А-3-го формату.
Доводь щодня свою байдужість й сміло йди.
Можливо, заглядай крізь шибку інколи в мою душевну псих-палату.
Лиш проти мене не сиди і не гляди!
Дай моїм мріям бодай раз не збутись,
Здійсни метаморфозу в злу буденність,
Дозволь мені у босі ноги взутись,
Дай не знайти в очах твоїх мою спасенність.
Прошу дозволити мені звести себе в могилу.
Благаю: "Йди. Не смій мене жаліти!"
Я бачу сенс на краї небосхилу.
Я бачу сенс тобою не горіти.
Не смій ввійти у мої сни хоть грамом,
Загинь у моїх спогадах, втопись.
На мені завжди будеш нецікавим шрамом,
Який я врізала, вважай, десь там, колись.
Та відпусти мене з-під дії свого зілля.
Я знаю, зможеш. Хоч молитвами відмов.
Я звикну "бути" і без твого божевілля.
Наслідуй хоть одну із моїх настанов.
І руки заховай в кишені, як впаду.
Засмійся щиро з мене (аж до сліз).
Знай, я захмарні замки з ніжності ні разу не зведу.
Я швидше скажу: "Ріж, мій друже, ріж".
Як я плевтиму в (мінус)-37
Без одягу, фарфорова, в воді,
Не думай, радосте, що в мене влучив грім.
Я просто зрадила своїй земній ході.
Запам'ятай: моя душа для тебе зачинила браму.
По-іншому мене б тут не було.
Ми ні за що не будем гратися у драму,
Але мені у серці, друже, загуло...
