(Катерині Білокур)
Жінка малює квіти – чудна затія!..
Теплі мазки лоскочуть цупкий папір,
Сонце цілує скроні, тремтить на віях,
В дивній палітрі квітне строкатий двір.
Жінка – проста і скромна волошка в житі,
Скільки краси од світу цього у ній!..
Ловить душа натхненні чуттєві миті,
Вправно виводить світлом на полотні.
Як вона вміє – сумно, дитинно, чуйно,
Навіть наївно трішки, космічно аж!..
Квітнуть сади, поля і подвір’я буйно,
Дихає раєм кожен новий пейзаж!
Пензлик в її руках, мов легка пір’їна,
Вмочена в сік землі, в голубінь небес…
Жінка малює свято в раю на стінах,
Скільки простих і добрих у ній чудес!..
Зі́йдуть з полотен білих барвисті квіти
І приживуться в наших земних садах…
Жінко, в котрої сонце у грудях світить,
Квіти твої підперли небесний дах.
Піднебесно, захоплююче про Мистецтво і Жінку в ньому Обожнюю картини Катерини Білокур , а ще Приймаченко Марії))
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталочко, дякую щиро за такий душевний відгук! Обидві жінки напрочуд талановиті і їхні долі - гарний приклад для кожного, хто сумнівається у своєму покликанні чи шукає легких шляхів до власного самоствердження. Бо іноді покликання - це важка ноша, яку треба втримати на своїх плечах і не зламатися під тиском різних життєвих обставин.
Наталочко,як красиво виписали іі образ...мабуть теж вмокали перо своє у сіль землі,синь неба,хвилі космосу...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую, Ілеє! Зізнаюся, що перед тим, як почати писати, я малювала. Страшенно любила малювати! Може і звідси моє захоплення талановитими художниками і їхніми полотнами!