Ти потрібний мені веселим, в похмурий день,
який фарбує все на своєму довгому шляху
в сіру неприємну на вигляд зливу.
Змарніле небо втратило всю блакить,від того,
що хворіє зимовими дощами,
воно все тепло сподівань змило.
Те місце, де колись стояв твій автомобіль,
який гучним сигналом і стукотом колеса приховував
музейну ілюзію, зараз, щось більше ніж
просто зручна зупинка.
Там тепер цемент зберігає останній присмак свободи,
трішки хвилювання і повну чашу рішень,
за які тримаєшся, як за останню соломинку.
Якби мені хтось раніше сказав, що я більше ніколи
не зможу дивитись в такі свіжі і зажди привітні очі.
Я б прив’язала за кінець шматочок моєї душі,
нехай вона тобі нерви лоскоче.
