Surreal fantasy
Not science-fiction
Темрява й спалахи на великому екрані. Я мріяла, щоби він поцілував мене і це сталося. Як полум’я, що охопило дівчинку в одному з моїх оповідань. У перші секунди не оговтатися, тим паче, що хотіла я цього все життя. Його хотіла все життя. Кожен доторк, мікрорух – очікувано несподівані – віддавалися гуркотом мого серця, готового вибухнути кров’ю й заляпати всіх глядачів в залі. Його смак – мій улюблений смак. Немов по ротовій порожнині йшли з вогнеметом, випалюючи нерішучість, і гасили пожежу слиною. Нехай фільм не закінчується. Вперше мені було все рівно, яке кіно йшло. Тільки би він був ближче і довше. Торкався мене ніжніше й стискав сильніше. Не давав дихати – ділився своїм диханням. Одне на двох. Я чула, як росте волосся на його обличчі, із задоволенням кололася об нього, досліджуючи епідерміс видихом, доторком, губами і язиком. Він відчував моє тремтіння, що переростало в судоми. Всі клітини мого організму реагували на нього. Молекули божеволіли, гени прагнули возз’єднатися. На мить я розплющила очі, щоб побачити його обличчя у спалахах світла: до болю прекрасне, рідне… Притислася ще щільніше до його губ, тоді як моя волога від спеки між нами, від слини й сліз щока приклеїлася до його гарячої щоки. Кожна часточка мене належала йому. Я перетікала в нього. В одній шкірі. Невидимі заряджені частинки мого організму бомбардували його дерму, підшкірні шари й тканини. Мені вже було не відірватися від його лиця. Тканини зросталися, тіла ставали напружено-текучими. Хто кого поглине… Не те. Наскільки близькою можна бути з людиною? Мої пальці відчайдушно чіплялися за його шию, поки не вгрузли в неї, ковзаючи вже по м’язам. Під шкірою ми відчували липку рідину й нервові закінчення один одного. Від цього десь народжувалися нові яскраві зірки. Їх транслювали на великому екрані нашого залу. Я чула вибухи і заплющеними очима бачила сяйво. Злитися в поцілунку в буквальному сенсі. Його губи – мої. В нас одне обличчя і щелепою ми рухаємо синхронно. Картина Пікассо у русі. Перебігаємо один в одного, течемо. Його рука біля мого серця. Ігноруючи тканину светра, ближче до тепла. Ми правильно використовуємо свій мозок. Це дозволяє нам повірити, що все можливо. Фізіологія, хімія та гени. Він обережно і м’яко просовує руку під мої ребра, вростає в мене. Плоть із вдячністю піддається. Вище, вище… Одна душа. Його рука бере моє серце як живу квітку мальви. Тримає його, а мої кровоносні ростки оплітаюсь його красиві пальці, долоню та зап’ястя…
Відбувається злиття на молекулярно-генетичному рівні. Нам майже все рівно, що кіно закінчилося, за секунду увімкнеться світло і нас побачать в такому вигляді.
Дерма – другий шар шкіри, що йде за епідермісом.
