Скінчилась хвилина мовчання.
Хоч побачене дар мови забрало,
Вже немає страху та хвилювання.
І серце не билось, не калатало.
Горни двох армій горлали,
Розбудивши вічних мерців.
Одні до смерті стояли,
За життя, за долю світів.
Навпроти, чорна мерзота,
А ті що проснулись - спостерігали.
Черпаючи гниль із болота,
Кістками трясли та реготали.
Смерть розгулялась, собі шепотіли,
Давно не було видовищних битв.
І на їх радість - круки летіли,
Некваплячись, без всяких гонитв.
Світанку там ніхто не зустріне,
Лиш смолоскипи, сморід та дим.
Багно з плоті, аж до коліна,
І вічність зловіщих годин.
І коли це мало скінчитися?
Відповідь дуже проста -
- Смерті життя не напитися,
Навіть випивши чашу до дна.
01.02.16