Він вириває з корінням частину її,
Ту частину, що любить писати,
І вона поступово забуває Іншого, колишнього,
З ким мала так багато, що якби й дуже хотіла не могла би всього пригадати.
Стирає з пам’яті рідні очі, рухи,
Погляди, і запахи спільних ночей.
Відпускає на волю всіх химерних створінь,
яких вони разом начаклували, коли ще мали чари.
І годували, доки була сила й наснага.
Вона одночасно вміє любити лише одного чоловіка,
Навіть якщо «одночасно» триває менше хвилини,
Вона на той час втрачає ниточку до Іншої своєї половини.
А коли половини немає поруч так довго,
що здається, навіть, час вже забув про вас,
Вона тихенько збирає в свою шкатулку всі шкорлупки, крихти, недопалки Їхнього разом,
І, вдивляючись в зелені очі свого сьогодні,
вона малює Його штрихами назовні.
Місця, де він пройшов, дрібниці, які зауважив,
слова, які не сказав, але певно б зважив.
Слухаючи дихання цього чоловіка, фільтруючи його рухи,
Єдине, що вона може без жалю – то спати.
Й у своїх снах щораз проживати
вбиту частину спогадів, стерту частину записів, секунди часу й миттєвості баченого,
без яких її зеленооке сьогодні втрачає будь-яке значення.
ID:
651566
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 14.03.2016 17:25:06
© дата внесення змiн: 14.03.2016 17:25:06
автор: coccinelle
Вкажіть причину вашої скарги
|
