"Стільки морозу і стільки снігу не бачила жодна зима…"
Стільки морозу і стільки снігу не бачила жодна зима.
Стільки ніжності й стільки любові ні в кого, ніде нема.
Слово твоє - закон, тіло твоє - реліквія.
Ти моя мрія, мій страшний сон, моя секта, моя релігія.
Хочеш, я назавжди покину писати вірші,
Розсварюся з усіма духами й музами?
Хочеш, утихомирю вітри, розжену дощі?
Хочеш, над нам завжди гратиме музика?
Стільки сонця і стільки тепла не вмістить в себе жодна весна.
Стільки води витекло із життя, що можна пливти без човна і весла.
Лінії на твоєму тілі, губах та в імені.Вилиці, гостріші за лезо і такі вигини.
Спогади вперто не відступаються.Спробуй вижени.
Хочеш, я припиню шукати тиші і спокою?
Спалю всі книги, фотографії, спогади.
Хочеш, стану сухою травою, або стану стіною?
Байдуже ким і на скільки.Аби лише тільки з тобою.
Стільки злив і стільки зірок не збирало ще жодне літо.
Стільки спогадів і думок перетекло до мозку і вилилось в лімфу.
Колись один автор напише роман.Про наші палкі душі і гарячі тіла,
Про щастя, про музику, про те як вірив і як берегла.
Хочеш, буду твоїм оберегом від демонів, гадів, зла?
Захищатиму, яка б там біда не з'явилась чи не приповзла.
Хочеш, стань моїм амулетом із самого дна ріки.
Тільки прошу будь зі мною воістину й навіки.
Стільки бруду і стільки пожовклого листя не приносила жодна осінь.
Стільки вірності під листям гниє без потреби - ніхто не просить.
Хмари у сонному небі рухаються по колу. Наші тіла в такт.
В кімнаті годинник нервово рахує останні хвилини любові: тік-так.
Хочеш, я зникну назавжди з твого життя?
І ніколи.Чуєш?Ніколи не попрошу каяття.
Хочеш, я залишусь з тобою і до кінця?
Без всіляких штампів, фати, костюму, кільця?
Стільки морозу і стільки снігу не бачила жодна зима.
Стільки ніжності й стільки любові ні в кого, ніде нема.