О Каю, Каю, мій білокурий хлопчику.
Де твоя Герда, Каю, де вона?
Стільки пролито сліз і вина,
Роки згубили адреси та імена.
Де твоя Герда, Каю, де вона?
Зими мають властивість приходити уночі.
Стукати у вікна і двері крихкими сніжинками.
І хребці їх тендітніші за кістки ключиці
Коханої, теплої й сонної жінки.
Рудоволоса, сонячна дівчинко, Гердо, Гердо.
Де ти залишила свого любого Кая?
Може, він все ще тебе чекає.
Може, він ще до тебе прийде.
Де загубила ти Кая, де?
Зими мають властивість йти на світанні.
Залишаючи по собі чорний сніг і води без ліку.
Вивчені напам'ять, натруджені й стомлені,
Як руки коханого чоловіка.
Скільки ще буде у Герди цих Каїв?
Скільки ще Герд собі Кай знайде?
Втім, він і досі її чекає.
Втім, вона й досі до нього йде.
Казка - це диво.Й моралі нема.
Пройде усе, за законом циклічності.
Лишиться тільки оця зима,
Як спільний знаменник чарівної вічності.