О як же солодко звучать твої слова
В моїх устах! Так п’янко і бентежно
Зривається летіти білий птах
Поза країни, мрії, поза межі.
І лити срібло гомону дзвінкого
Такої щирої, вишневої у світ,
Кричати про любов тобою, мово!
Тобою розтопити увесь лід!
О як же тихо, легко, шумом степу,
Ревінням хвиль на буйнім Чорнім морі,
Ти розливаєш в душу акварелі,
Ти з шоколадним присмаком у слові.
У пісні ти джерельною водою
Втамуєш спрагу в літню спеку,
У казці, зачарована тобою,
Моя кохана, йду кудись далеко…
І повертаюсь, мов блукала донька.
Мов за бринінням нот душі,
Кладу прекрасну мову у долоні,
Щоб калиновий цвіт в собі лишить.
Щоб увібрати в себе твої звуки,
Мелодії і відгоміння гір…
В бою тяжкім ти, мов стріла із луку,
Втрапляєш з точністю у ціль!
В біді, у смутку, у турботі
Колишеш в сон, знімаєш вогкий біль.
Ти поміч у тяжкій, нудній роботі,
Ти цукор, що долає сіль!
Моя барвиста, рідна, сильна мово!
Батьківська, тепла, вільна, запашна,
Закохуюсь у тебе знову й знову,
Ти України серце і душа!