Змахнути б крилами й злетіти тихо,
як голуб із зупинки відлетів.
Зелене світло, вітер крутить вихор,
а він собі чкурнув куди схотів,
куди веде його пташине серце,
де вервицями тіні балюстрад,
край світу - обрій, хмарка-скельце,
і з висоти польоту сонцепад.
Знов утікла маршрутка, переходи.
Клац-клац: "Біжи", - гукає світлофор.
В маршрутці обговорюють погоду,
от-от почую: "Камера, мотор!".
Ломбарди, одяг, вивіски строкаті,
мов станції метро минають дні.
Мій сірий голубе, ми теж крилаті,
немов метелики шукаємо вогні
На них злітаємось, в'ємося низько,
незчувшись у полоні сліпоти.
А сонце - он, так високо й так близько,
й нема в безкраїм небі тісноти.
02.04.2017
