П’яте століття. І падає Рим.
І тисячі воїнів падає з ним.
Варвари йдуть по горах й дорогах.
Немає рятунку і помічі Бога.
В бій всю кінноту, в бій легіони!
Галли готуються до оборони.
Теодоріх спішить на допомогу.
Та пізно – Орлеан взяли у облогу.
«Бич божий» - Атілла, племінник Руаса,
Предок великої монгольської раси
Захопив Орлеан, взяв вестготів в полон
І змінив у Європі досить звичний вже фон.
А вестготи тим часом, таємно від всіх,
В Теодоріха просять допомоги для них.
Обіцяють боротись проти гунів із ним.
Теодоріх погодивсь – йому треба ще Рим.
Разом з відважним Аецієм римським
Дав він свободу мешканцям орлеанським.
Дякують готи, переможця вітають
І йти до кінця усі обіцяють.
Римляни також славлять германця,
Бо знають – вже точно прокинуться вранці.
А вранці всі речі збирають в дорогу
І йдуть усе далі, не знаючи того,
Що битва чекає на них небезпечна.
Битва народів – страшна і трагічна.
Сакси ідуть до римських рядів,
А Рим потребує могутніх бійців.
Бургунди і франки уже поспішають –
Вони також дещо проти Атілли мають.
Остготів й аланів взяв до себе Атілла
Й відразу зміцніла військова сила.
З нетерпінням чекав він того моменту,
Коли завоює весь цвіт континенту.
І сталася битва біля міста Труа,
В Каталаунських полях, де буяла трава.
Пролилася кров багряна на неї,
Пройшов над військами меч Марса-Арея.
****
Схрестились мечі і бринять мідні лати,
Багато кому не піднятись, не встати.
Багато вже хто не піде воювати,
Багато вже хто не зможе кохати.
Палає вогонь і кричать страшно коні
І люди кричать у вогняному полоні.
І всі засинають в останньому сні
На смертному ложі – в земельному лоні.
Атілла біжить і Аецій біжить.
Можливо, настала остання ця мить?
Та мечі і списи не дають прориватись.
І доводиться в інших боях залишатись.
Бій іде і, здається, вже й гори горять.
На траві і камінні убиті лежать.
А звитяжність й хоробрість пішли десь у небо.
Втрати тисячні, певно, втікати вже треба.
Розверта своє військо Атілла, тікає,
Переможно кричати римлянин починає.
Теодоріх й Аецій, в небо руки піднявши,
Закричали, зраділи і пішли, застогнавши.
Невдовзі, Аецій поліг на траві.
Його тіло і очі були неживі.
А з спини виглядав уламок списа,
Інша частина – в руках боягуза.
Перемога за Римом, військо гунів розбито,
Але тисячі тіл димом й брудом накрито.
А у Римській імперії тисячі вдів
Ще не знають, що сталася битва народів.
****
А через два роки Атілла помер.
Не труїли його і ніхто не роздер,
А після весілля він душу віддав.
Великий «бич божий» сам себе покарав.
А ще через два – зазнав ганьби Рим.
Сотні вандалів знущались над ним.
Наблизило це лиху ту годину,
Коли зруйнували стародавню країну.
