Дощ шепотів,ледь чутно твоє ім'я,
я вже напився добре холодної роси.
Де не побачиш,серця пусті каміння,
що не почуєш,звабливі голоси.
І що любов,це слово не існує,
сміються старші,не відчувають діти.
Бажання тіла просто потребує,
на одну мить,хоть якось порадіти.
Ось і життя,замотане в клубочках,
сірих тонів,неадекватності думок.
Лишаємо відбитки у чужих листочках,
тим часом у своїх ще робим більше помилок.
І як ж знайти любов,не поглинаючи душі?
не полюбивши світ,й собі не пробачати.
Коли твої слова і дії тіла є чужі,
і від думок весь світ у хаос поглинати.
Довго блукаєм,не опановуєм себе,
страждаєм,не пізнавши свого "Я"
Твій човен дальше тебе не пливе,
і в ньому править лиш твоє ім'я.
