Колись в дитинстві у своїм,
Давно - йще у дитячому садку
Взяв крейду в руки я малий
І річ на дошці написав гидку.
Мені було рочків зо три
Та йще однолітки мої усі
Ані писать, ані читать,
На жаль, невігласи не вміли ці.
Що то найшло на мене так?
І чим я був такий обурений,
Що річ дозволив цю вчинить
Собі, хлопчині вихованому?
Чи вихователька моя,
Чи із дітей хтось у садку отім
Мені не догодили чимсь?
Й пролив я, мов окріп, свій гнів...
Та не тому що знав лише оці чотири букви
Або тому що був негідником малим дурним,
А на всю дошку велечезним шрифтом слово "ДУПА"
Я написав, аби боялися мене вони!
І так, нехай ніхто не оцінив мій жест, як треба.
Ніхто не зрозумів подібну вихідку таку.
Та все ж таки увагу привернув значну до себе,
Ціна тому - набита *** і лице в кутку.