Ну ось і все! Останні дні літа окутують нас павутиною теплоти, затишку і гарних спогадів. А далі тільки те, що очікує нас завжди, але ніколи не повторюється. Ви знаєте, хочеться кричати, наздоганяти шалених мух, пробивати товсті шари повітря різкими рухами і думати про щось нереальне. Добре що фантазіям і мріям неписані межі.
Хто ти, людино? Істота дивна і повна незбагненного. Чого тобі не вистачає, коли навколо тебе стільки прекрасного? Та найпрекрасніша в світі – ти, людино! Розфарбовуєш своє життя так, як хочеш, а потім скаржишся на круті повороти долі. Людино, ти ніби не знаєш, що не існує нічого даремного і нікчемного, безкоштовного і майбутнього! То все витвори твоєї спотвореної соціальним досвідом уяви. Звичайне життя – найдорожче. Платити потрібно в силу своїх можливостей і не брати нічого від життя в борг. Бо потім часто не помічаємо як котиться на нас з високої гори пеня, розміри котрої збільшуються з кожним полегшеним видихом змучених легеневих мішків.
Сльози течуть по гарячих щоках і змивають сліди вчорашніх років, змивають останній щирий поцілунок рідної людини. Ніхто не знає скільки коштуватиме нове життя…
Останні дні літа, та добре, що не твого, людино! Старий кінець веде до нового початку, до наступного, ще не пройденого рівня життєвої гри.