Я пила б, я пила б з твого лиця,
Де моє серце, спитай, де моє серце?
Нема мого серця.
І осінь ця наче ситцева, уся
Укрита візерунками твоїх усмішок,
Твоїх жестів,
Осяяна чесністю твоїх очей і
Ніжністю твоїх рис,
Що розпустились ірисами
У цій тиші,
Що забрала тебе.
І хіба якби хтось сказав, що інші
Були лиш вказівниками...
Ми б зіткнулись шляхами?
Ми вмостились під світлом.
Ми заблукали.
І тепер я не знаю, для чого нам пам'ять.
Насправді, для чого нам пам'ять,
Аби мучитись чи аби вижити?
Треба вичавити з себе ці прощальні слова.
Не дивись так на мене,
Я не знаю сама, я...
Всіма літерами,
Усіма зорями,
Усіма лініями, вигинами і колами,
Усіма вимірами і
Усіма вірами,
Аж від кореня -
Я всією душею
Назавжди із тобою.
