Моя тверезість, моя свідомість
у твоїх хвилях втрачає русло,
не знаю що це - але все тоне -
і я мов якір, що впасти мусить.
І я - мов всі кораблі без днища,
і я - безкрилий літак над морем;
кажу: "Прощай ти", кажу: "Не злися",
що я безслідно тобою хворий.
Мене (не брешу), з усім що маю,
всі "чорні діри" твої з'їдають,
як вчора: в темних ночах безликих
я клявсь тобі, що не закохаюсь.
Та, знаєш, схибив, мабуть, і каюсь -
тебе на світі рідніш не буде,
пробач за все це, ніщо не вдієш -
та ти забрала усе, що суще:
зів'ялі квіти на тернах серця
умить з тобою живими стали,
у всіх кутах, де панує крига -
з твоїм теплом, наче враз розтало.
Я знов мовчу, не тривожу спокій,
боюсь щось зайве тобі сказати,
щоб більш ніколи,молю, ніколи,
свою безмежність лиш не втрачати.
Світи для мене, шляхи показуй,
як у дитинстві робив це місяць -
бо ти для мене - рушійна сила,
з якою я аж з колін підвівся.