«Мои года – мое богатство»
Літа мої осінні – воронячі крила
Розпластались наді мною, мов нечиста сила
Погнались, навіжені – не можна спинити,
Навівають тугу в серце – як на світі жити?
Часом хочу їх сердито копнути ногою,
Тих, що мають попереду і живуть зі мною
Ці злопамʼятні літа дивну звичку мають:
Чи то травму, чи болячку в старості вертають.
Вони можуть заспівати пісню веселеньку
А тоді регочать вслід сліпим та кривеньким.
Роздають гостинці щедрі – костури та палки
Забувайте, що були колись мʼячі та скакалки.
Не віриться, що було давно дитинство крилате
І життя текло повільно – хотілось кохати…
А тепер роки старечі вигинають спини
І «багатство» те росте від днини до днини.
Десь дитинство залишилось, молодість щаслива,
Але й там слабинку знайде наша старість хтива.
Отаке – то те «багатство» - немощі старечі,
Що висмикує волосся, опускає плечі.
Тепер баба витягає діда із трамвая,
Що колись сичав в обличчя : «Не тебе кохаю!»
Ба, не скажу я тепер хто багатший нині,
Часом в шортах йде старий з рюкзаком на спині,
А молодий з жовтим ликом
Дудлить пиво з пляшки
Хвороблива старість поряд – фіксує промашки.
Вдарився коліном? Є!
Буде тобі вавка!
Крім склерозу і зубів буде ще забавка.
Там безсоння з головою взялися за руки,
А печінка підшлункову взяла на поруки…
Весь букет болячок цих старість прославляє…
Тільки дехто цій шльондрі ногу підставляє:
Займається зарядкою, не їсть опівночі…
Від безсилля старість скигли і ховає очі.
Що ж сказати вам хороше?
Коли діти милі, тут і роки не страшні
І старість безсила.
Тут і гроші в півціни, і біль в 20 центів
І довше живуть старі на 40 процентів.
20 січня 2014