Луна
Що є наше життя? Річка. Тече. Бурхливо долає пороги проблем. Розливається спокійною гладдю, як ніби стомлено на мить зупиняючись. Повниться талими водами наших почуттів. Ми з тобою - два береги, дві долі. Ось тільки мости всі спалили самі, не дивлячись, не думаючи. Але і тепер є вихід: в брід цю річку перейти. На дотик, крок за кроком, повільно долаючи ці підводні провали і перешкоди обставин. Ти з одного берега, я - з іншого. Назустріч. Ризикуючи. Легко мостом було переходити. Звикли, цінувати перестали, самовпевнені в своїй гордині. Покарані. Тепер брід - порятунок, нове розуміння один одного. Не страшний тобі холод цієї води? Ні? Обпікає вона невідомістю Так що питати, увійшли ми знову в цю річку. Знову йдемо назустріч один одному.
- Де ти -и -и -? -Ехо по річці.
-Поруч я, тут ... Слухай-і-і-ш ?! - кидається голос у відповідь.
Іду на твій голос. Не боюсь я нічого. Якщо і не бачу тебе, все одно знаю: ти теж крок за кроком осягаєш дно моєї душі. Підготувало Провидіння нам ще одне випробування. Нічого, ми його пройдемо. Маємо ми цю магію тяжіння. Чи не слабшає. Не покидає нас. І орієнтир у мене є - твоє серце, а у тебе - моє. Ради того ми, що брід цей знайшли, в безодню порожнечі не провалилися обидва, і байдужість віри нас помилувала. Ти сильна, а я раптом завмираю від страху тебе втратити. Тоді прошепчу в черговий раз
- Де ти? А вітер принесе мені з твого берега:
- Дотерпи.Там острів є посеред річки - наша Надія. Іди, не зупиняйся
- День за днем, хвилина за хвилиною осягаю тебе, моя рідна, долаючи цей брід, тому що люблю ...
-Тебе ... тебе ... тебе ... - відгукується луна.
