Зайде сонце колись божевільного дива,
Дня, в якому ходжу нещасливо-щаслива,
Дня, в якому живу і з тобою, й без тебе,
Дня, якого люблю, хоч ненавидіть треба.
Я навчилась страждати, ніхто щоб не бачив,
Я навчилась мовчати — слова мало значать,
Я навчилась кричати, серцем — до неба;
Я співаю чомусь, хоча плакати треба.
Зайде сонце оте — вже не буду співати,
Серце зобов’яжусь комусь іншому дати;
Стане світ мій в ту мить безнадійно-порожнім, —
Аж тоді взнаю я, як ненавидіть можна…
2007 р.
