Трохи пітьми і гіркоти
Й, як каву, п'єш життя.
І іноді так хочеться втекти
У власне самозабуття.
І червоніють щоки напоказ,
А хоч би й того не хотів.
Пішов, усівся і тут раз!
Відчув кігтики котів.
Отак і є, і наче сильний,
А все ж - так тяжко те дається,
Що вперше добуваєш. Й хмільний
Дух із себе сам кується.
Вхмелівши від себе самого,
Ідеш на полювання в ліс,
І не знайшовши ніц,
Упізнаєш маленького бридкого
Хлопчину того,
Що мрії у очах все ніс.
А потім розпач і картання,
Сумбур і похибки думок.
І знову звичне зволікання.
І знову звичне і навчання
У школі власних помилок.
І не винуєш, і нема кого винити;
А віз і нині там...
Лишається обличчя вмити
Побореш ти себе лиш сам.
Короткий віршик, слів багато;
А віз і нині там...
І полювання знову розпочате,
Бо зможу все лише я сам!
Шестикрил. 14.02.18