І що то за людина сусід мій пан Митяй?
Бува всміхнеться, а погляд злющий, хоч тікай.
На привітання буркне щось під ніс похмуро...
Все ж були добрі в нього лисина і кури.
Ні, нетверезого його ніхто не бачив,
Частенько оковиту гнав, хоч не пиячив.
На бартер частку мав, на продаж завжди частку, -
Тому й не потрапляв в економічну пастку.
Що не кажи, а це талан - хазяйнувати!
Оце, приміром, щоб того Митяя взяти.
У центрі міста жив, та мав свою корову,
На відгодівлю поросят тримає знову...
Що ж це я думав про Митяя розповісти?
Думки навипередки починають лізти.
Яка ж чудова, люди, ця пора осіння!
Пора, коли приходить істин розуміння.
Щоб вчасно борг віддати брокеру Миколі,
Я вийшов вчора ввечері та йду поволі...
На небі місяць сяє, рівно половинка.
Паркан Митяя - де автобусна зупинка.
Попереду паркану клени та тополі,
У спеку затінку для всіх завжди доволі.
Вже осінь... Під ногами золотаве листя.
Блищать зірки, мабуть, якісь їх служби чистять.
Хто вже на що, відомо, має хист та вдачу.
Отак іду собі, наспівую і бачу,
Що лисина блищить, увагу привертає,
Та це ж Митяй! Під стовбур листя підгортає.
За півгодини від Миколи я вертався.
Вогонь на стовбур клена з листя накидався.
А за парканом лиса голова шмигнула.
Він, вражий сину, скоїв - думка промайнула.
Так пан Митяй те, що надумав, встиг зробити.
Не міг дозволити він кленам довго жити.
Ті клени-красені посохли... Тож навесні
Порізав злодій їх, як були вербні дні.
На цілий рік Митяю будуть гарні дрова,
Та вже кору зрізає з дуба він старого.
Подивишся - то, звісно, є кмітливі люди
І наслідки їх "добрих справ" побачиш всюди.
Чи сенс на совість натякати герострату?
Як, мабуть, злодію, що обкрадає хату.
Панове, що, одначе, з ними нам робити...
Чи можеш, Земле, їм подібних не плодити?
ID:
811255
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 25.10.2018 10:45:39
© дата внесення змiн: 25.10.2018 10:45:39
автор: Марат Школьник
Вкажіть причину вашої скарги
|
