Смутку, геть від мене йди.
Не тривож мене.
Інше місце віднайди.
Хай життя й мине
У неждану мить навік,
Прагну ж я прожить
На землі цій весь свій вік,
Неповторну мить
Кожную його лишень
В щасті неземнім.
Я родився якось в день,
Що минув, на цім
Світі так, як кожен з нас,
Саме для цьогó,
Доки ще не стік наш час.
Скільки ж нам його
Залишилося прожить?
Це ніхто не зна –
Рік чи десять, може, мить.
Це мов таїна
Та, якую не дано
Нам розкрить в житті,
Та потрібно все одно
На його путі*
Нам іти і все робить,
Щоби кожну мить,
Доки серце стукотить,
В радості лиш жить,
Кинувши у небуття
Смуток, ізвідкіль
Вже не буде вороття,
Щоб лиш звідусіль
Радістю, яка без меж,
Віяло, немов
Вітром обіч узбереж
Моря, знову й знов.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 05. 05. 2021
