Як перший промінь вчепиться у ки́лим,
ти вже мене не кликатимеш милим,
хутенько встанеш, очі нафарбуєш,
і що захочеш чути, те почуєш.
Залишиш в спальні теплий дух парфумів
із присмаком лимонів чи тархунів
і підеш вже, не грюкнувши дверима —
усміхнена, чужа і невмолима.
А я залишусь (так повинно бути) —
розгладжувати, мов листочки рути,
годин отих украдених півсотні —
спустошений, тверезий і самотній...
---
