Возом правив старий дяк, сіно віз на возі,
Та підсіли запорожці, спали по дорозі.
Сонце сіло вже низенько, тіні наступали,
Сполошились козаченьки - куди ми попали?
Раптом небо чорним стало, ніби хмара впала,
Замість дяка чорт сидить, чи якась примара..
А на прикінці дороги балаган, чи церква,
Задалеко так від Бога, заблизько до Пекла.
Тут не наше все, несправжнє, тут бажають крові,
Мабуть Бог у них інакший, їм не до любові.
Голос праведний затихне, як крик у пустелі,
Святости в ординський церкві, наче у борделі.
І поганські звичаї зразу за порогом,
Вище Бога тут царі, тут торгують Богом.
- То не наша церква, браття, мусимо вертати,
Від ординської подалі, щоб свою шукати.
Хай чекає нас нелегка і важка дорога,
Щоб подалі вже від Пекла і ближче до Бога.
Ю. Брайтон
ID:
819365
Рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата надходження: 29.12.2018 08:47:40
© дата внесення змiн: 29.12.2018 08:47:40
автор: Юра Брайтон
Вкажіть причину вашої скарги
|
