У затишній оборі, у теплі і ласці
Лежить сімейка поросяча, наче в казці:
Розкішна, повногруда мама збоку,
А поряд– вісім поросят нівроку.
Лежать рядочком, до живота–спинка,
Чистенькі, білі, кожен,то дитинка.
Щось плямкають у сні, хвостами крутять,
Немов ланцем одне до одного прикуті.
Гарненькі рильця складені в рядочок.
Мабуть привабливіші мають бути в дочок.
Товстенька спинка– мабуть то синочок.
Лежать рівненько, мов зубів разочок.
Та враз заворушилося одне,
І всіх з соломи наче вітром здуло.
На ноги скочили– неначе сну й не було
Завмерли, лиш замешкалось мале.
Кидаються до мами– кожному своє,
Тут порція молочного і столик
Ніхто не скаже: ″Дай! Моє!″
Тут домінує дисципліна, скаже вам і кролик.
Наїлись, насмоктались, що тепер?
Іронія в очах з’явилася і зверхність…
І враз малий на більшого попер,
Немов таран, даруйте за відвертість.
Що тут було! Зштовхнулось рило з рилом,
Немов звірота стала на диби
І вереск в вісім поросячі сили
Валував SoS–рятуйте від біди.
Хотіла одного на руки взять,
Здавалося, його найбільше ображали,
Мале ж ,як верескнуло щось на кшталт:
″Атас! Рятуйте! Убивають!″
Тут вже і мама його зиркнула вороже,
Заворушилася:″Даруйте, так негоже
Образити півмісячне маля!″
Воно ж мені , м’якеньке, руки гріло
Та вже не верещало, а ревіло…
″Іди вже!″ Ставлю ніжки на солому,
І наш боєць пішов в атаку нову.
Немає тут байдужих, і в оборі
Здіймається солома , наче жовте море.
Не думала ніколи, щоби поросята
Так відчайдушно йшли війною брат на брата,
І ради втіхи з вушка кров лилась.
Так що звірятам іншим– кошенятам, собачатам…
Боюсь,слабо, і до таких баталій– зась!
щодо художньої цінності твору не берусь судити, але повністю розділяю ваше захоплення цими симпатичними створіннячками 
lo: 
