В кімнаті на столі горіла свічка.
В танок вогню вдивлялись сірі очі.
Лукаві спогади текли, неначе річка.
Душа їх зустрічала неохоче...
Душа жадала жити без тривоги,
Просила спокою. Гукала щиро радість.
Не лячно їй далекої дороги,
Щоб з посмішкою тихо встріти старість.
На жаль, вогонь не вміє говорити.
На що чекати - свічка не сказала.
Як сірі очі далі будуть жити?
Душа тоді в кімнаті не дізналась...
