З кожною хвилиною, що проводжу в роздумах,
Все більше вірю, що ти до мене байдужий.
З кожним новим поглядом, на який не в змозі відповісти,
Переконуюсь, що для тебе я просто конкурентка.
Колись я зможу дивитись тобі прямо в серце,
Колись стане легше, адже я стільки разів тонула в болоті під назвою Закоханість.
Та поки я п'ю чай і думаю про одного тебе,
Пишу вірші про інших, але в останньому рядку повертаюсь до тебе.
Всі слова за руку з думками відправляються на потягу в осінь,
І я знову опиняюсь на цій вулиці.
Всі собаки-бродяги шукають з надією дім,
І я, як вони, продовжую довіряти людям.
Мені б такий наркотик, який викинув би тебе з серця,
Мені б квиток у Данію і забути в казці твій образ.
Та поки я п'ю какао і мене нудить від моїх прихованих почуттів,
Видаляю пропущені від тебе, вдаю байдужу від дзвінка до дзвінка.
Та поки я намагаюсь привернути твою увагу і не вийти за кордони свого світу,
Ти починаєш тріпати мені нерви і серце.
Вдячна за коментар!
Я й сама, якщо чесно, чекаю того дня, коли почну писати такі вірші, хоча остіннім часом про кохання взагалі не пишу – лише на нейтральні теми (а цьому віршу вже кілька місяців)
