Минула осінь...і прийшли морози.
Замерзли сльози, що капали дощами.
Блукають наші душі босі,
Сліди притрушують снігами...
А з тобою поруч знов не я.
Та через простір уявляю:
В моїх долонях твоя рука,
Її до себе пригортаю.
На відстані тепло відчую,
Пригорнувшись щокою до щоки,
Заплющу очі і мандрую
В далекі і чужі світи.
Я божеволію від тебе!!!
Це ейфорія божевілля!
Могла б сказати:"Не треба!"
Та ніби хтось підсипав зілля,
Лиш ти завжди в моїх думках,
Спогадах, наповняєш мрію.
До мене ти приходиш в снах,
Твої слова дають надію.
Солодкий дотик губ твоїх
Дурманить хмелем душу.
Люблю тебе, люблю твій сміх,
Але забути тебе мушу.
Чи доля це? Чи може кара?
Незнаю я і незнаєш ти.
Любов моя, немов примара,
Немов відлуння самоти...
З.Б