« А вже весна, а вже красна,
зі стріх вода капле...»
Веснянка
І знову та сама весна
займає околиці світу,
і знову спиває вона
росою напоєні квіти.
Навіяне перше тепло
прорізало очі проталин
і це уже, наче, було
і, ніби, іще не бувало.
Брунькує букети бузок
і пробує вітер на дотик,
а до оп’янілих жінок
з верби усміхається котик.
Синицю гойдає лоза,
ворона на ворона карка-
є – буде, напевне, гроза
гуляти алеями парку.
Далекі гаї і луги
освоять нові віртуози –
крізь іній, пургу і морози
летять перелітні птахи...
збирають у ринви дахи
сухої поезії сльози.
