межи гір де ріка ми з тобою ішли
і ти мовила так що схопило мене за живе
що звідтіль вороття не знайти
та чи йти чи не йти – то мені одному міркувати
ніби зараз не близькі були ми в цім краю
я сказав нам пора відпочити до ранку
а ти глянула так дивовижно на мене
що хотів оцю мить я подовжити разом
і легшими кроки твої все ставали
межи нами не було тепер перешкод
і з багаттям чекали ми ночі
ти горнулась непевність відчувши –
нас обох ця отрута гнітила
вона поскубла наші крила
а вони виростали поволі
і я глянув на місяць весняний
той блищав на воді
відбивався той велет у морі думок
і на хвилях розмився увесь
нічого не розбачить
я сказав, що тепер уже час засинати
чого ти не хотіла тоді
і комета блакитна вказала на східний хребет кам’яний
ми поснули невдовзі легенько мов діти
і той сон зігрівав моє серце
а вві сні обіймали мене дикі коні своїми гривами
ніби то колосся
що з далекого дому жаданого мого
і небесная барва тужлива
як буває під вітер і дощ із громами
мене вабив дивитися вічно й купатися в морі колосся
що мене обгортало й звивалося плавно
я хотів там лишитись
бо сувора реальність мені пророчила страждання і холод
і прокинувся я в самотині
тебе не було уже поруч
я міркував чи то сон був а чи сон уві сні
і побачив свою розкуйовджену думку
вона плинула річкою гір
і стрімкою косою ховалася десь недалеко
що побачити вже не було її змоги
я підвівся й зібрав свої речі
я озирнувся довкола
і пішов я на схід що комета вказала
там несподівано тебе
зустрів уперше неначе
і сказала мені ти своїм голосочком непевним
що незнаний мандрівець у цьому я місці
та піднесла ти води щоби впився з дороги незнаний
і я випив неначе уперше ту воду
солодку мов мед
я осягнув той секрет, що усе це зробилося з нами
аби знову знайшли ми дорогу собі
де підемо разом як один
і всміхався я радо тому неймовірному диву природи
посміхався тобі ніби вперше й востаннє
