Босоноге, розпатлане літечко
Чує осені подих іздалеку.
Загортається на ніч у листячко,
Надіває на нозі сандалики.
Мружить очі з легенькою просинню,
Майорить наостанок жоржинами.
Йде воно, заціловане осінню,
Ген у даль за туманами синіми.
На порозі до вересня тулиться,
У торбинку кладе мед із грушками,
Замовкають зарюмсані вулиці,
І дорога рясніє калюжками.
Ти не плач, не сумуй, миле літонько,
Що година твоя вже завершена,
Ти за рік підростеш і у квітоньках,
Як те сонечко, знову повернешся.