| Сторінки (13/1282): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Все вище і вище із гілки на гілку,
Наш Мурчик старанно залазив угору,
На вишні, яка росте в нас на причілку,
Гострив котик кігті і терся об кору.
А вже на верхівці безстрашний пухнастик,
Оглянув згори всю природу навколо,
Ще вище піднявся упертий гімнастик,
Щоб весну зустріть, хоч не бачив ніколи.
Грайливо торкався маленьких листочків,
Із засідки птахів хотів вполювати,
Свій настрій складав із маленьких шматочків,
Бо як же іще ту весну зустрічати?
20.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2021
Без структур, концепцій, поетичних віянь,
Перспектив і збірок з гарним тиражем,
Всі думки осіли на новенький рівнь,
Де кохання гасить душ нещасних щем.
Десь беруться фрази, мрії пережиті,
Що в катрен лягають, (а у них вся суть),
Спогади, образи, і приємні миті,
Мій портрет формують у віршах. Мабуть…
Хто не начитався – той не зрозуміє,
А як не писалось – не впізнає шлях,
Що це, коли рима у серденьку тліє,
Коли шкряба душу, як іржавий цвях?
Я не підбираю вишукані форми,
Не гонюсь за стилем розмірів і рим,
Знищую кайдани і прийнятні норми,
Віршами стираю весь буденний грим.
16.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2021
Розпустяться скоро каштани,
Проснуться від довгого сну,
І в шатах з поваги й пошани,
Стрічатимуть теплу весну.
І свіжі маленькі листочки,
Зелені відтінки в пучки,
Зберуть, і стрічатимуть мовчки,
Птахів голосні балачки.
За кілька днів станеться диво,
Ще б дощик пішов і тепло,
Земля убереться красиво ,
Прикрасить і гілку й стебло.
Я дуже люблю таку пору,
Коли все навкруг ожива,
Й до кожного-кожного двору,
Приходять весняні дива.
15.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2021
Так часто в порожнечі, між думок,
Шукаю суть в рутиннім плині часу,
Слова скупі лягають у рядок,
Під акомпанемент легкого джазу.
Так часто у полоні власних мрій,
З пір’їн опалих шию нові крила,
Та розмір підбира буденний крій,
Керують долею з небес світила.
Так швидко літ читаю сторінки,
Гортає ніч написані сюжети…
Поводять себе так - лише жінки…
Тим більше, коли ці жінки – поети…
12.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2021
В напівтемряві вдвох, від сторонніх очей,
Підсолоджена пристрастю кава,
Ніжно-ніжно зібрав ти волосся з плечей,
А долоня гаряча й ласкава.
В напівтиші удвох, хоч навкруг білий шум,
Стильні треки і шепіт розмови,
Поліритми сердець, почуттів дикий струм,
І обійми – безмежні окови.
Півгодини… на мить - зупинивсь часоплин,
Я – тебе, ти - мене… все ж зустріли
Дотик, погляд один … за ті кілька хвилин,
Купідон дарував свої стріли.
Як давно і далеко та зустріч була,
Так чекали її (бачив Бог),
В напівтемряві мрія згоріла до тла,
Ще хоч раз нам побути удвох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2021
На люстру сіла жирна муха,
І крилами до низу вісить,
Мабуть, вгорі сидить і слуха,
Як лаюся – мене це бісить.
Ненавиджу таку істоту,
Дзижчить у голові від лету,
І не терплю її польоту -
Я в неї запущу газету.
Ну й що? І скільки того діла.
Газета на підлогу впала
Кружляла муха й поруч сіла,
А я вже нерви не тримала.
Здавалося б: звичайна муха,
І до комах цих кожен звик,
Сидить і лапками щось руха -
Я кину в неї черевик.
Із тріском зразу скло розбилось,
Плафони покотились вниз,
І серце із жалю забилось,
Як впала стеля і карниз.
А муха трішки покружляла,
Й присіла прямо на стіні,
Ой, як вона мене достала,
Та стін валить не буду. Ні.
10.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2021
Білий-білий пухнастий сніг,
Мов легкий і прозорий пух,
В квітні тихо на землю ліг,
На зелену траву і луг.
Тихо повагом покружляв,
І розсипав скрізь пластівці,
Пишну шапку подарував,
Раннім квітам в моїй руці.
Ну. І що оце за весна?
Немов грудень у гості йде,
І коли вже пора ясна,
У наш край вірний шлях знайде?
07.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2021
Подалі від хаосу й ока людського,
Для всіх не помітно, для них віч на віч,
Летіла назустріч, спішила до нього,
Бо вже зачекався День зоряну Ніч.
Чорнява красуня косу розпустила,
Закутали пасма ясні очі Дня,
Втомився чекати, коли ж прийде мила?
Бо так вже набридла уся метушня.
Отак і зустрілись в садочку над вечір,
Коханням своїм Ніч затьмарила світ,
Схилилася Дню на могутнії плечі,
Й до ранку стояли у зарослях віт.
Але на світанку, коли всі дрімали,
В росі споришів Нічка зникла за мить…
Щоб вбратися в зоряні диво-коралі,
Й до Дня у садочок над вечір спішить.
04.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2021
На місці його - мріяв бути кожен,
Приймати дотиків відвертих данину,
І він служив як раб, натхненно й гоже
І мчав несамовито в далину.
Могла я осідлати безсоромно,
Його без всіх прелюдій, увертюр,
Або легенько, вишукано й скромно,
Кружляти-вигинатись між баюр.
Із ним завжди була сама собою,
Бо в нас багато спільних таємниць,
Не кожному ж дозволено зі мною,
Торкатись рук і стегон, і сідниць.
Із ним у мене виростають крила,
Він – ніби вітер мчить мене вперед,
І не дарма з тобою я крутила…
Хороший мій, старий велосипед.
03.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2021
Обожнюю оголеністю тіла,
Приймати теплі прояви уваги,
Від насолоди тихо шепотіла,
Як ти голубив вигини засмаги…
Обожнюю пірнати в насолоду,
Тремтіти від вологого торкання,
В твоїм полоні відчувать свободу,
Ловити мить – немов вона остання.
Обожнюю краплиночки гарячі,
Які спішать поцілувать чимдуж,
Твої обійми ніжні, нетерплячі…
Спокусник мій – приємний теплий душ.
03.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2021
https://www.youtube.com/watch?v=kZWhv2NsGFY&t=72s
Посміхайтеся, люди, частіше!
Хай від реготу зводить вам дух!
Посміхайтеся, і чарівніше
Стане, раптом, у світі навкруг!
Посміхайтеся ви перехожим,
Посміхніться, і щиро й завзято,
Бо самі ми свій творимо настрій,
І самі в житті створюєм свято!
01.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
Пасха – таке довгожданне весняне свято. Його чекають всі і тому ретельно готуються. Все починалося з перших теплих та сухих весняних днів, коли і старі й малі виходили на подвір’я, гребли, замітали, палили, обрубували, обпилювали, фарбували та мазали, білили та прихорошували обійстя. До цього свята все мало бути підготовлене заздалегідь. Коли Великдень був пізнім, то селяни поспішали обсадитися, щоб на Паску святкувати і вже не думати про городи.
До свята слід було навести лад в оселі. Дрібний ремонт та генеральне прибирання напередодні свята – невід’ємна частина традицій. Також влаштовувалося велике прання: рушники, серветки, постільна білизна, скатертини, тюлі та штори чисті і свіжі висіли у дворі на дротинах довгими рядами, наче на виставці, чи на базарі і чекали своєї черги, щоб після прасування прикрашати собою кімнати.
На тижні перед Великоднем ходили на цвинтар прибирати могилки та прикрашати їх штучними квітами. Роботи там було багато, бо за кілька століть там знайшли спочинок багато предків. Спочатку заходили на кладовище з боку Гончаренків і там на горбі обгрібали могилки Кропивинців ( і до цього часу не знаю, чого їх так називали). Мої прапрапредки Рубан Іван Потапович та Ганна Матвіївна, які народилися в середині 19 століття, мали дванадцятеро дітей ( серед них три пари близнюків), але лишилося живих п’ятеро. Найменшим з них був мій прадід Іван, який зник безвісти в роки війни.
Трохи далі покоїлися поряд мій прадід Григорій Миколайович Костенко, що прожив півстоліття та його син Микола, який втопився на Дітдомівському ставку під час рибалки. На цих могилках фарбували хрести та зрізували високі квіткові стебла.
Далі стежкою між ледь видимих горбочків та впадин йшли на старе кладовище, де також були могили родичів: прапрабабусі Єлисавети Дмитрівни, яка померла в 1929 році, дідусів маленький братик Іван та сусідська дівчинка, що померли в один час і поховані були під старою шовковицею, яка до цього часу родить. З іншого боку поховані Бабенки Іван Андрійович та Елисавета Павлівна бабусині дідусь і бабуся.
З часом на цвинтарі додалося могилок, тих рідних і дорогих людей, яких я знала і любила: прабабуся Саня, прабабуся Катя, дідусь Павлусь, та дальші родичі, які разом зібралися і лишилися на віки за цвинтарним парканом.
Старі люди казали, що в ніч перед Пасхою душі всіх померлих родичів вертаються додому і тиждень знаходяться поряд з живими родичами, а в понеділок після дарної неділі їх всі випроважають назад. Тому, цього дня йшли поминати предків на цвинтар і називали цей обряд: «могилки», «гробки», «проводи». Всі живі родичі довгими рядами застеляли рушники, ставили наїдки, посилали «Царство Небесне» всім, хто відійшов.
В чистий четвер мене будили вночі, аби встигла покупатися до сходу сонця, щоб рік бути здоровою. Згодом дізналася, що цього дня слід набирати солі в солянку, щоб була злагода в домі і захист від злих сил.
За кілька днів до випікання пасок дідусь, або тато йшли в шелюг і вирізували тоненьких вербових гілочок, якими приколюють хрестики до великодньої випічки. Звичайно, інколи було, що хтось давав гілочку освяченої верби, яку ділили на маленькі сірнички щоб вистачило на кожну пасочку.
В четвер різали півнів, у п’ятницю починали розморожувати м'ясо, варити холодець, тушкувати і коптити Великодні смаколики. Звечора в п’ятницю, або вночі бабуся Галя учиняла тісто. Це дійство завжди було поза моїми очима. Раніше всім процесом керувала прабабуся Катя, яка контролювала чи такі дріжджі, чи добре підійшло, чи достатньо солодке, чи гарно підпеклись паски, чи не гливкі і чи красиві. Пізніше бабусі Галі почала помагати місити тісто мама. А коли у чотиривідерній зеленій каструлі підходило духмяне тісто, то до процесу залучали і мене. Я робила прикраси і декорації для оздоблення пасок. На паску клала хрестом тоненькі ниточки тіста. А посередині шишку схожу на півнячий гребінь, і поруч чотири чотирипелюсні квіточки, які приколювала вербовими гілочками. Зазвичай виходило більше десятка красивих, рум’яних і блискучих пасок, які спочатку мазали зверху жовтком, а як спечуться – солодкою водою.
Коли пеклися паски, не дозволяли голосно говорити, бігати, лаятись, щоб випічка була красивою. В цей час ми з мамою варили яйця і фарбували їх. В нашій місцевості писанок ніхто ніколи не розписував, а от із фарбуванням експериментували всі. Бувало, коли барвник був дуже агресивно, яскравим, то і білок набував кольору шкалярущі (шкарлупи), та найпростішим способом було фарбування крашанок в цибуляному лушпинні, і виходили вони всіх відтінків жовтого, червоного та коричневого. Якось до експериментів долучилися і ми. Кожне яйце загортали в кожушок зі старих капронок а туди вкидали пшоно, цибулиння, листочки і травинки. Всі ці пакуночки зв’язували резинками і занурювали в синій або зелений барвник. Ох і краса ж виходила! Абстрактні неповторні малюнки, яким би позаздрили художники-модерністи.
Великдень святкували всі, хоча до всіх церковних традицій майже ніхто не привчений. Ніхто не дотримувався посту, а до церкви їздили хіба що на хрестини. Та посвятити паску намагалися більшість односельчан.
На великдень прокидалися дуже рано, готували на освячення воду, паску, крашанки, м’ясні наїдки, сіль, пшоно (для маленьких курчат, щоб росли і не хворіли), і всю смакоту прикривали вишиваною накидкою.
Так як церкви майже дев’яносто років у селі не було, то інколи їздили святити у Остапівку, а частіше, батюшка з півчею приїздили до нас в село і святили або на стадіоні, або біля клуба, або на галявині біля дитячого садка. Сходилося все село щоб освятити великодні страви. Святити приходили і ті односельці, які жили далеко в містах, а на свято з’їжджалися до родини, тому на освяченні можна було побачити все село.
Та найцікавіше у цьому дійстві було спостерігати за тим, як сходить сонце. Цього дня воно особливе, бо змінює кольори і ніби переливається сповіщаючи про свято. Сонце надзвичайно тепле і приємне, тому дуже доречно пестило променями прохолодного великоднього ранку.
Коли батюшка нам сповістив що «Христос Воскрес» - всі з освяченим сніданком поспішали додому. Я намагалася першою зайти до кімнати де були старенькі родичі і сповістить новину, що «Христос Воскрес». Далі всі сідали до столу і куштували великодні їства. А ще я цього ранку вмивалася особливо. У воду клала шкарлупу свячених крашанок і нею шатирила обличчя, щоб бути красивою. Чи допомагало це, чи ні, але я вірила: що вмилася – і вже красуня.
Трішки відпочивши ми їздили до дідуся і бабусі у Світличне і возили їм свяченого. Там теж сідали за пишний стіл святкувати Великдень. Хтось колись сказав, що цього дня треба скуштувати дванадцять пасок. Для чого це, я не знаю але хоч шлунок вже тріщав по швах, але традицій намагалися дотримуватися. Після застілля всі йшли у залу: говорили, розповідали новини, дивилися цікаве по телебаченню, а потім я засинала на м’яких бабусиних подушках. Сон був неповторний і тому він був моєю особистою святковою традицією.
Вже після обіду ми поверталися з гостей додому. Якраз в той час з’їжджалися до нас гості з Остапівки, Варви, Курська, Прогресу… Повна хата людей, повно гостинців, але після багатьох застіль за стіл заманити їх було вже не реально.
От так після довгих посиденьок закінчувався святковий день, та це не засмучувало, бо понеділок після Пасхи теж був вихідним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909717
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
Вже дуже скоро край доріг,
Цвістиме прибрана акація,
Духмяний, білий оберіг -
Весняна реабілітація.
Вже дуже скоро розцвіте,
Пшоно кульбабових веснянок,
Морози вранці – то пусте,
Бо травень вже ступа на ганок.
Вже дуже скоро у тепло,
Весна закутає фатою,
Яскраво убере стебло,
Й гаї наповнить суєтою.
30.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021
[i](рондель)[/i]
Господарює зимонька-зима,
Хоч день за днем пора її сплива,
І не вражають снігові дива,
Похмура тиша мертва і німа.
Весільна сукня землю прикрива,
Та радості чомусь ніяк нема,
Господарює зимонька-зима,
Хоч день за днем пора її сплива.
Все сердиться, лютує, та дарма,
Натягнута у вітру тятива,
Образ старих вона не забува,
Лиш кригою незграбно обійма,
Господарює зимонька-зима.
21.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021
РІДНЕ
Моя кохана, рідна Україна,
В садку сховалася біленька хата,
До річки, де пишається калина..
Веде стежинка між дерев хрещата,
У всьому світі лиш одна країна,
На урожай і посмішки багата,
Стрічає ніжна мова солов’їна,
Гостинний стіл у будні і у свята.
Хоч спека, а чи люта хуртовина,
Душі затишок віднайде людина,
Здійсниться мрія кожного крилата,
В міцних обіймах матінки і тата.
21.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021
Мій рід – моє міцне коріння,
Віками топтані стежки,
Мій рід – мій захист і спасіння,
На довгі й радісні роки.
Мій рід – то пращурів молитви,
Їх добрих мрій сплетіння-вир,
Крізь жах страхів, криваві битви,
Щоб нам діставсь надійний тил.
Мій рід – то сни і сподівання,
На краще й мирнеє буття,
Мій рід – основа існування,
Що береже моє життя.
21.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021
До любові дорога терниста,
Через зустрічі, через страхи,
Зради перлами, наче з намиста,
Затуляють коханню шляхи.
До любові дорога далека,
Йде від юності в далеч життя,
Хоч стрічає в путі небезпека,
Та спішить до свого почуття.
До любові маршрути таємні,
Не покаже стежок провідник,
Де стосунки високі, взаємні,
Чи закуті у серце-тайник.
До любові не їздять трамваї,
Не літають туди літаки,
Кілометри у душу безкраї,
Усвідомлять прожиті роки.
20.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021
Злітають з пальців птахи чорно-білі,
Несуть на крилах звуків таїну,
І просто в серце – кулею до цілі,
Розтрощують байдужості стіну.
Несуть на крилах спогади мелодій,
Акордів всюди сущий снігопад,
І непомітно, наче хитрий злодій,
Веде свідомість у Едемський сад.
І просто в серце – кулею до цілі,
Летять мотиви і звучать пісні,
І чавлять сльози душі зачерствілі,
Ламають грати світу затісні.
Розтрощують байдужості прокляття,
Снують крізь гармонічний лабіринт,
Лікують від страждання і сум’яття,
І заспокоюють стрімкий серцевий ритм.
29.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021
У щастя, значення (для кожного) - своє,
Чекають довго, як в житті бракує,
Короткі миті – коли поруч є,
І кожну душу трепетно лікує.
Коли в родині спокій і любов,
Усі здорові і живуть у мирі,
Весна дає буяння трав-обнов,
Чи сповідь із душі знімає гирі.
Коли усе вдається у житті,
Коли приходять в хату добрі вісті,
Коли летять святкові конфетті,
Й від радості не всидіти на місці.
Хранителя турботливе крило,
Оберігає кожную хвилину.
Натхнення б’є бездонне джерело,
І у серцях запалює жарину.
20.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021
Мені завжди було цікаво: чому я саме така? Звідки в мене ті чи інші вподобання? Хист? Захоплення? З кожним роком, знайомі риси я стала помічати у своїх родичах, потім у вчинках моїх пращурів з розповідей-спогадів про минуле.
Змалечку мені всі говорили: «Чистий Ванько!" - це означало, що я дуже схожа зовні на татуся, а у відображенні дзеркала я помічала, що маю і мамині риси. От наприклад, мій завеликий ніс із горбинкою, спочатку мене дуже розчаровував, а про пластичну хірургію в майбутньому я навіть думати не бажала, тому просто змінила ставлення до свого брендового «чисто Рубанівського» носа, якого має татусь, мав дідусь, і на фотографії прадіда він теж дуже помітний.
Або волосся… Тато кучерявий і тьотя Надя теж, у бабусі (коли розплете гульку з чорно-сивого волосся заплетеного в косу) – теж закручувалося і спадало хвилями, але в мене кучерів не було і в помині, бо волосся я взяла від мами, а вона від своєї мами – бабусі Марусі.
Бабуся згадувала часто образ її мами, (моєї прабабусі) Наталії Кононівни. Вони великою дружньою родиною жили на Сумщині в хуторі Веселому біля села Сагарівка, Буринського району. У Наталії і Дмитра Івановича Лінника було шестеро дітей, з них було два Івани, Єгор – що загинув на війні, Поліна- що померла маленькою, Микола та моя бабуся Маруся, яка єдина з усіх дітей дожила до старості. Наталія мала довге, чорне, густе волосся, коли розчісувалася, то воно торкалося підлоги, а коли заплітала та закручувала його, ледве сходилася хустина. Померла Наталія Кононівна в молодому віці, а вдівець з трьома дітьми, після повернення з Німеччини приїхав у Світличне в пошуках долі. Як би там не було, а чорного і довгого, або кучерявого й густого волосся мені не дісталося.
Про зріст і статуру можу сказати впевнено, що це теж спадок Рубанівського роду, адже двоюрідні, троюрідні, і дальші родичі високі, кремезні, дебелі, і ці всі гени успадкувала і я.
Любов до пісні та і не поганий голос, це теж дарунок перш за все від мами. Хоч з її боку близьких голосистих родичів не було, але за переказами, у родині прадіда Якова (з Київщини), були дві сестри, чи тітки артистки, що загинули в якійсь катастрофі. Це чутки, домисли, ще не досліджені і не підтверджені, але коли мама чула по телебаченню співачку Тамару Яценко, то припускала, що це - (можливо) наша родичка. По татусевій лінії, гарні голоси були у баби Ніни (татової тітки), тьоті Полі (його двоїюрідної сестри). Як говорили родичі, що це спадок від баби Єлосовети (моєї прапрабабусі). «Єлизавета Павлівна любила гостей, у них в домі часто гостювали, накритий стіл, пироги, самогон, вино, співи... Мала дуже гарний голос». Так що, від усіх по краплинці – і виник мій тембр голосу.
Вишивання – це ще одна нагорода від предків. Раніше для кожної жінки це був обов’язок: прясти, шити, вишивати, щоб приданого надбати та всю родину одягти. Тепер, коли життя йде стрімкіше, а дістати все можна за гроші, вишивка лише захоплення, приносить насолоду і заспокоює.
З дитинства пам’ятаю розповідь прабабусі Каті про те, що у празник і неділю шити не можна. Коли вона була підлітком, то загнала голку, коли шила у свято, потім довго молилася у церкві і Бог поміг - місце травмування нарвало і вдалося витягти голку. Мама ж переповідала спогади моєї прапрабабусі Вірочки про те, що коли вона була трирічною дівчинкою бавилася на полу біля бабусі, яка на Кузьми вирішила попрясти, щоб не відставать від сусідок. Думала що празник не великий, але у хаті з’явився височенний чоловік, схожий на батюшку і сказав: «Дивися, який я, великий чи ні». Далі роботи не було бабуся з дівчам били поклони перед образами, та просили прощення. І від покоління до покоління переповідають, як закон, заборону на шиття у свята.
Азарт – це теж, мабуть, те що було у предків і передалося нащадкам. Я люблю грати в карти, інколи захоплююся ризиковими проектами, та тримаю себе в руках, а от мій пращур по маминій лінії, так захоплювався грою в карти, що програв воза, коней, худобу і великий клапоть землі. Діда так і називали «Трінька», за те що любив грати в однойменну гру. А на клапті землі незрозумілої форми, (за моєї пам’яті) стояла розвалена стара хатка, Баби Сарафини (дідової доньки), город, сінокос та старий вишник.
Любов і хист до поезії – це теж спільні надбання предків, які дісталися мені. Мама вірші почала писати у шкільному віці. Подавала їх у районну газету, а увесь клас пригощався «Ромашкою», купленою на гонорар поетеси. Мамин дядько Іван, який загинув у молодому віці, теж в старших класах писав вірші, які довго зберігалися у школі в старому зошиті.
Мій прадід по татовій лінії Іван Іванович теж мав славу місцевого поета. Ще довго після війни,(коли він пропав безвісти) старожили переповідали його поезію. Вірші були «з перцем», містили міцні слівця, не завжди цензурні, конкретні висміювання, та описи місцевих жителів. Тому і не дивно, що поетичний ген в мені все ж проявився.
От такі дарунки дісталися мені від предків, кожна риса чи захоплення, це продовження історії мого роду. Мені лишається бути такою як є, і пишатися, що я - саме така.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
[i](до Дня народження поетеси)[/i]
В її віршах невичерпана мудрість,
Безмежний всесвіт прагнень і думок,
Не притаманна ницість, або вбогість,
Бо від душі написаний рядок.
Це дар: в слова вмістить всі мрії світу,
Тривогу й хвилювання почуттів.
Звільнить людей від ненависті й гніту,
В поезії прожить кілька життів.
Роки-роки в палкім служінні Музі,
Рядки-рядки і заклик до свобод,
Крокуючи по чорно-білій смузі,
Її скарби завжди на піку мод.
19.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
Коли була маленькою, я вважала вірші чимось надзвичайним, а поетів якимись супер-героями, які носять за плечами величезний мішок слів, а потім довго добирають влучне слово до свого вірша. Хоча, поетів же не так багато, та і жили вони всі дуже давно. А тепер, в той час коли поети перевелися, саме час мені було братися за цю відповідальну справу.
Багато разів я брала ручку в руки розгортала білий аркуш, і все. Бо далі робота ніяк не йшла. Спочатку не могла придумати тему, про що мені писати, потім коли з’являвся рядок, виявлялося такий самий є у прочитаній мною книзі. Але я не втрачала надії стати поетом. У другому класі, коли нам почали викладати російську мову і домашнім завданням було прочитати кілька віршиків відомого поета, мені в голову прийшов дуже хитрий план. Я вирішила перекласти вірш на українську мову, і стати поетом. Та не щастило мені. У вірші про осінь і журавлів, українською переклалося лише кілька дієслів, а вірш лишився той самий. Потім коли почала видумувати щось своє, зникала рима і рядки ставали кострубатими і не милозвучними. Більше спроб перекладу я не робила.
Вже в третьому класі коли йшла з мамою зі школи сказала їй що задали написати твір про зиму. Маму чекала довга робота, бо до цього часу вона мені писала твори. По дорозі ми побачили красивого, яскравого дятла що шукав щось у прикритих снігом бур’янах а потім повертався на своє робоче місце і починав цокотіти міцним дзьобом, наче коваль молотом. Цікава замальовка б вийшла, якби про все написати. Так ми дорогою йшли і щось видумували. Вдома мама все записала, а я старанно перемалювала в зошит. Так і стала поетом. Звичайно, трішки соромно. Що це майже повністю мамин вірш, а я лише кілька слів підказала, та все ж в історії мого поетичного літопису, «Дятлик» - це мій перший вірш.
Далі ще кілька років я мучила маму щоб вона допомагала мені писати шкільні твори-вірші. Чому саме вірші? Та все просто, твір потрібно було писати на чотири сторінки, а вірш на одну-дві завжди був оцінений «5» і великим червоним підписом «Молодець». Все б добре, та одного разу мама була зайнята домашніми справами та ще і засмутила я її чомусь, тому сіла біля чорновика в якому вже був один куплет вірша написаний і почала сумувати. Непомітно для себе почала римувати слова, гортати одну за одною сторінки в зошиті і коли робота була зроблена я була надзвичайно здивована, адже я сама написане величезний вірш, більше ніж на пів зошита охайним почерком. Саме цей вірш я вважаю для себе стартом.
Згодом Муза до мене стала прилітати частіше. Коли сусідку по парті Люду викликали до дошки, я встигала написати невеличкого віршика, далі складала куплетики до шкільних свят, потім пішло й поїхало, перше кохання, чарівна природа, все надихало, та я прекрасно усвідомлювала, що до звання поета ще довгий і тернистий шлях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2021
З читанням у мене не склалося від самого початку. Хоч букви я знала давно, але з читанням якось мені не щастило. Зазвичай, майже щодня мені читали книги: бабуся - народні казки, мама оповідання з журналу «Крестьянка», на моє прохання уривки з книг які читала саме зараз.
З першого класу я почала читати сама. Техніка читання була майже найнижчою, але все тому, що моя мала творча фантазія намагалася відтворити тексти. Хоч вдома книжок була повна етажерка, але я любила набирати книг у бібліотеках.
У шкільній бібліотеці «Міхаловна» завжди давала книги на російській мові і дрібним шрифтом, без малюнків і з затертими сторінками, тому читати їх було не цікаво і траплялося так, що зупинялася я ледве почавши читання. А от у сільській бібліотеці ми з Любчиком ( однокласником і сином бібліотекарки тьоті Наді) могли переглядати хоч всі і обирати те - що було цікаво.
Перед літніми канікулами вчителі давали список творів, які вивчатимуться в наступному році, тому я з великою сумкою здійснювала паломництво по бібліотеках, щоб першою взяти потрібну книгу.
Влітку намагалася читати щодня, то під час обіднього відпочинку, то перед сном, то на пастівні, то в гостях у Світличному, то під бузиною, коли пасла гусей. Бувало, що читала Ірі, а вона вподобавши якийсь уривок постійно просила мене перечитувати його. Тому я й позаучувала напам’ять про Нехайла, печерицю, що по-французьки шампіньйон, про «недоросоль» (так Іра називала комедію російського класика)…
Коли в класі хтось розповідав про цікаву прочитану книгу, то весь клас визначали свою чергу і обов’язково перечитували літературний хіт, а інколи книгу навіть не відносили в бібліотеку, аж поки кожен охочий її не перечитає.
Одного разу на зимових канікулах напередодні свята я взяла в бібліотеці книгу про історію фарфорової чашки Паоли Утевської. Сказати, що книга на мене справила велике враження – нічого не сказати. Я була вражена і захоплена читанням в той час як по телевізору транслювалися новорічні мультики та потрібно було допомагати мамі в підготовці святкового столу. Я сиділа в спальній кімнаті біля вікна і читала без зупинки. Сто дві сторінки книги я опрацювала до вечора і це був мій перший особистий читальний рекорд. Далі були інші книги, які чарували своїм сюжетом та манерою написання: «Незнайомка з країни сонячних зайчиків», «Лісова музична школа», «Грицева шкільна наука» та багато інших… Я розчинялася в книгах, уявляла і фантазувала, міркувала та співчувала, засуджувала та захоплювалася. Збагачувала свій простір свідомості історіями цікавих книг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2021
Весна похмура… неба сіра постіль
На землю тисне, як важкий тягар…
Зима пішла, збиралась три дні поспіль,
Лиш снігу купки лишила, як дар.
Весна похмура птахом не озветься,
Бо не вернулися із чужини
Чекають всі, коли ж усе минеться?
Й закрутяться сполохані млини.
Вітри нестимуть сонячні співанки,
Сади потонуть у квіткових снах,
Покличуть солов’ї стрічати ранки,
Серед природи у рясних лугах.
Весна похмура, але дуже скоро,
Засяє сонце, прийдуть дні ясні,
На світ увесь безмежний стоголосо
Лунатимуть веснянії пісні.
07.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=gj_DjLgHppw[/youtube]
[i](Конферанс до весняного свята)[/i]
Дарують хай квіти у будні і свята,
Хай радістю світяться очі,
Любові в житті вашій буде багато,
Й кохання: щодня і щоночі.
***
Рідна матуся – голубка рідненька,
Очі її - наче дороговказ,
Завжди для неї я буду маленька,
І пожаліє й пригорне не раз.
***
Навчи мене, мамо рушник вишивати,
Червоним і чорним узори стелить,
Пісні українські і рід шанувати,
Навчи мене мамо, по совісті жить.
***
Чи затяжний весняний снігопад,
Чи спека, вітер, повінь, або злива…
Чекатиму тебе і в листопад,
Бо лиш з тобою я була щаслива.
***
Хай ваше серце не гнітить негода,
Дощі неждані, чи міцні морози,
Удома буде сонячна погода,
І лиш від радості котитимуться сльози.
***
Нехай весна закутає вас цвітом,
Здійснить найпотаємніші бажання,
Зігріє душу сонце – наче літом,
А у серцях оселиться кохання.
03.03.2021
[b]
[i]Відео онлайн-концерту опублікую через кілька днів. Запрошую до перегляду![/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2021
[b][i]Для поета – розміри і рими,
Композиторові – звуків зорепад,
А художникові – барвами новими,
Малювати щастя, спокій, лад.
Математик в цифрах суть шукає,
Астроном блукає між зірок,
Хтось мільйони вдало заробляє,
Хтось до мрії робить новий крок.
Головне – надіятись, любити -
Щоб творити в будь-які часи,
Гармонійно із собою жити,
В аурі натхнення і краси!
26.02.2021[/i]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2021
[i](рондель)[/i]
Близько до нашої хати,
Мовчки наблизився ранок,
Роси упали на ганок,
Щоб нічні сни розігнати.
Скрізь розлились аромати,
Бо розбудив їх світанок,
Пахощі дикої м’яти,
Крізь вишиваних фіранок.
Гаєм стелився серпанок,
Пестив вишневії шати,
Через гілок міцні грати,
Вітер хапав білих бранок
Й сніг розвівав наостастанок.
26.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021
[i](За мотивами поезії Лесі Українки)[/i]
Лягли тумани скрізь, куди не глянь,
На поле і гаї в часи буянь,
А річку в білий вельон від вінця,
Все вкутував вітрисько без кінця.
Проміння, мов на білім полотні,
Веселкою малює сірі дні,
В розлуці ж почуття не загасити,
Гнітять тумани, та потрібно далі жити.
25.02.2021
[b]ОРИГІНАЛ:[/b]
Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу,
вітер з полудня несе без кінця ту югу.
Світло сліпить, та не грає веселе проміння,
вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.
Так у розлуці з тобою кохання моє
світить і смутить, буяє й життя не дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
[i](За мотивами поезії Лесі Українки)[/i]
У різні боки розійшлись путі,
Та я люблю і краплі не жалію.
Щоб все вернути – навіть і не мрію.
І не кажи, що все бува в житті.
Ти маєш силу і могутність дуба,
Твоїм прокляттям є моя любов,
Що мов омела випиває кров,
А далі нас чекає лише згуба.
Без тебе я - як без ковтка води,
Та якось проживу, сухі гілки
Знайду, як прихисток і крізь роки,
Дадуть старання хоч якісь плоди.
Луною шепіт пролуна мені,
Вітрець нестиме вісточку з діброви,
А в пам’яті воскреснуть всі розмови,
І спогад оживе немов у сні.
25.02.2021
[b]ОРИГІНАЛ:[/b]
Відповідь
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання – то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, –
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в'яне,
Я не зав'яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви, –
І спогад любих літ повік не згине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
Неповторні голоси сплету,
В перевесло, чи у русую косу,
Звуки в тризвуки з’єднаю на льоту,
І цей скарб я людям понесу.
Діамантами сіяє дивний спів,
Нашу «Мрію» стане чути звідусіль,
І лунає понад луків і полів,
Про кохання, рідний край, душевний біль.
Мов перлини у намисті голоси,
Об’єднали у родину нас роки,
Чути «Мрію» через пагорби ліси,
Бо в піснях і сподівання і думки.
Б’ється серце і лунає колектив,
Під баяна милозвучний спів
В круговерті буднів – диво див
Слава лине в світ без зайвих слів.
А я мрію, щоб ще довго так було:
Цінували задуми священні,
Розвивалося й жило моє село,
І ансамбль завжди співав на сцені.
Всім артистам зичу довгих літ,
Щоб здоров’ячка було у вас багато,
Хай чарує вас весняний дивоцвіт,
А у душах завжди буде свято.
24.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2021
Рідна мово моя, і батьків, і дідів,
Мені доля твоя дуже в серці болить,
Живописний узор з дорогих серцю слів
З давнини у майбутнє невидима нить,
Квітне мови краса між розлогих садів,
Її пісня навкруг стоголосо дзвенить,
Розливаються хвилі співзвучних ладів,
І молитва в віках понад світом летить.
Тебе лютим катам не вдалося зломить,
Тебе нищили, й суржик болотом смердів,
Та не зрадила ти споконвічних слідів,
Бо тобі для нащадків потрібно ще жить.
21.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021
Я вважаю, що у двоюрідної сестри Іри важкий характер. Ні вона не мегера, не зла, не жорстока, але у змаганні з впертості та вибухової емоційності їй би не було рівних. Все проявлялося ще в ранньому дитинстві, коли на дрібні завдання дорослих вона відповідала категоричне: «Не буду!» або «Не хочу!» і змушувати далі вже було безглуздо, а я щоб згладити ситуацію смиренно виконувала за себе й за неї. Та вона і не ледача і коли є настрій то її не доженеш, все аж кипіло в руках, та частіше було навпаки: зіпсований настрій у всього сімейства, крик на весь куток, а Іра в шоколаді, бо такі дрібниці вона пропускала подалі від власної нервової системи.
Інколи мене це бісило, інколи засмучувало, ми лаялися, билися і кусалися та не минало і години ігнорування, як одна з нас вже забували, якими щойно ми були ворогами.
Я спокійніша, розсудливіша, раціональніша, стриманіша і тому її характер та темперамент вважала дрібною вадою, з якою можливо змиритися і пристосуватися. А у мами моєї характер точно такий як у Іри і тому коли вони довго знаходилися разом то і небо червоніло від цього двобою двох впертюхів, які ні в якому разі не могли поступиться і до останнього стояли на своєму.
Коли я стала ліцеїсткою та поїхала навчатися до міста, Іра з міста переїхала на рік у Гнідинці. Жила в нас, тут ходила в школу і проявляла у всіх яскравих барвах свій характер. Іру ніхто не ображав, та час від часу вона такі коники відпалювала що всі були в шоці від її витівок.
Одного разу мама поросила помити підлогу в коридорі. Для семикласниці це було не складно і зайняло б хвилин п’ять, та Іра вперлася на своєму, що цього робити їй не хочеться і умовляннями та моралями примушувати безглуздо. Коли вже градус напруги трішки знизився, Іра просто вийшла в коридор і вилила п’ятнадцятилітрове відро води просто на підлогу. Ця витівка коштувала їй більш ніж двох годин вільного часу, купу зайвої роботи, яка виникла в процесі. Іра збирала воду, викручувала ганчірку, сушила дорожки і примовляла: «Самі просили щоб помила, я і помила».
Колись Іра не хотіла йти до школи. Зранку не можна було її розбудити, потім підняти із ліжка, потім відірвати від нього, бо вона ухватилася за ніжку старого спального місця і так міцно трималася, що навіть погнула трубу виготовлену з міцного металу. Мама ж в свою чергу намагалася все зробити щоб не порушити системи здобуття знань і до обіду провозилися з горе-ученицею.
На канікулах учні з батьками планували поїздку на екскурсію в Київ,
та Іра встала не з тої ноги, все було їй не так і їхати в столицю вона відмовилась, хоча до цього часу ніколи там не було. Поїхали без неї, а вона цілий день проспала.
Всіх пригод і не згадаєш, та в той час Іра всім залила смальцю за шкіру. Ніхто спочатку не міг уявити, що за янгольською зовнішністю ховається вредне чортеня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905482
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
Хоч час летить, як гвинтокрил,
І позвонить часу нема,
Та я тебе завжди люблю,
Й ти мені більше ніж кума.
Всього в житті нашім було,
Свята й буденна мішура,
Та я завжди тебе люблю,
«Рідна-двоюрідна сестра»
Руся і Нюся – хто їх зна?
Хто потороча? Солопа?
І кожна кожну добре зна,
Якого розміру стопа.
Ліцей, дозвілля, універ,
«Дрібненькі очі» хто згада?
Вино під грушкою бігом…
Давно минуло … як вода…
Тепер ти дама хоч куди,
А не сімна – на вісімна,
Якраз що нада, у соку:
«Смела, опасна і умна»
Хай мрії збудуться усі,
Й даремно не переживай.
Як хочеш молодість згадать,
Частіше в гості приїжджай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
Хоч мама родом із Світличного, села що знаходиться за сім кілометрів навпростики, та в Гнідинцях вона теж мала своїх родичів – двох стареньких бабусь Дуню та Домаху. Вони – двоюрідні сестри моєї прабабусі Горпини, яка в молодому віці лишилася вдовою, але жила в Світличному поруч з синами, невістками та внуками. Дві сестри, які крім одна одної не мали близьких родичів, жили не далеко від дитячого садка і тому часто, коли мама мене забирала, то ми йшли навідувати бабів.
Баба Домаха молодша з сестер у Гнідинцях давно, сюди виходила заміж, тут поховала малолітнього сина й чоловіка і залишилася доживати віку у старенькій мазанці. Коли мама навчалася у Гнідинцівській школі у 9-10 класах то трішки жила в родички баби Домахи. І часто згадує, що вона ніколи не садила помідорів, і не кидала в борщ томату.
Баба Дуня спочатку жила у Світличному, а коли заслабла переїхала до сестри, все ж таки разом легше.
Їхня хатка, маленька та старенька, ніби ховалася в заростах жовтої акації, яку всі називали пищики, бо із її стручків виходили прекрасні свистульки. Благенька дерев’яна хвіртка, ніби не відчинялась, а відставлялася, коли треба було зайти у двір. Вузенька стежечка вела до дверей попід вікнами, що лежали на самій землі. Зимою хата обставлена куликами кукурудзиння, літом біленька і казкова, була ніби порталом в інший часовий вимір. Важкі двері на дивному засові вели в маленькі сінці, а звідти в крихітну хатину, і в хату з піччю.
Баба Домаха топила піч і грубу і там варила їжу, та і спати було тепло як у вусі. Над чотирьма віконечками висіли рами з портретами та фотографіями, з яких дивилися чорно-білі незнайомі люди. Кожна рамка прикрашена старовинними вишитими рушничками, а ікони на покуті – павільйоном. З меблів – шафа для посуду, лава, стіл, ослінчик, ліжко і піл, на якому лежали подушки, вузли та інший одяг. Долівка була глиняною і на ній одиноко лежали старі зачовгані роками дорожки.
Коли ми приходили до бабів, вони були раді, як малі діти, розпитували, розказували, гостинців давали, щедрувати запрошували. А ми їм носили свіжину, молозиво, булки та пироги, молоко. А коли баби повертали банку з-під молока, то завжди кидали туди окраєць відламаного хліба і кілька цукерок. Коли я стала школяркою то вже і сама навідувала бабів. Вони жили недалеко від першої вчительки та подруги Люди, тому під час кожної поїздки велосипедом в ті краї я зупинялася біля двору, говорила з ними і розказувала новини. За кілька років навесні померла баба Дуня, а згодом і бабу Домаху поховали. З їхнього двору сусіди зробили господарчу частину, де жили гуси, кури та інша живність. Згодом і стару хату та хлівець розібрали та розорали в город.
Час минув, а спогади про привітних, стареньких бабусь-родичок лишився в пам’яті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905305
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
Якось, коли на кутку гриміло весілля, вешталося вигонцем багато людей, хрипіли колонки посилюючи музику кінця вісімдесятих, мені пощастило побувати на такому дійстві. Поблизу таке траплялося не часто, адже молоді було не багато, були діти, яким під вінець ще не скоро, і дорослі – які своє весілля вже відгуляли давно.
У Михайленків свайбилося. Женили сина. Я весь процес мотала на вус зі свого двору. То як молоді хлопці збиралися під двором, то як придане привезли, як сигналили машини коли їхали за молодою. На записуванні в клубі я теж була, а коли повернулася додому, то наші пішли на свадьбу, а ми з бабусею Катею лишилися дома господарювать.
Хоч дітвори біля шопи було повно, але я сама туди йти не наважувалася, та і батьки казали: « що тобі там робить, в миски заглядать?» Так би все і тривало, але до нашого двору перекотився клубок куткової дітвори з велосипедами, і без. Хтось пережовував весільну їжу, яку винесли батьки для своїх чад із-за столу, хтось поспішав вернутися щоб встигнути подивитися на якийсь із обрядів, когось вже кликали батьки. Так і я долучившись до цього дитячого кордебалету перекочувала до весільного двору.
Все було добре, то гралися в хованки, то у квача, але коли всі виходили з-за столу танцювати мене побачила мама. Надворі вже було майже темно і вона веліла нікуди не відходить і ні в яку шкоду не лізти. Знайомі і не знайомі люди у гарному вбранні веселому настрої утворили коло і натхненно гарцювали у дворі здіймаючи пил високо вгору. Поки танцювали повільний танець, ми з іншими дітьми слідкували: хто на кого дивиться, хто до кого тулиться, аж тут відбулось щось дивне. Між звуками медляк,а який крутила касета в старому «Маяку» я почула звуки протяжні і сильні. Вмить по шкірі пробігли мурашки і волосся стало дибом і я швидко пішла в шопу на звук.
У шопі було мало людей. Скраю столу дядьки різалися в козла, куховарки збирали порожній посуд, та носили нові страви, а далі сиділи бабусі і дідусі, які так співали, що в мене аж сльози текли. Їх пісні були такими тужливими і протяжними зовсім не схожі на те «гоп-ца-ца» під що танцювали свайбани. Я роздзявила рота і слухала то українські то російські, але як вони співали! Здавалося, що це артисти, які щодня влаштовують репетиції і гастролюють по світу. Вони не забували слів, тягли і басували так, наче хвилі перекочувалися і від вібрації в душі теж все переверталося. Уже мене не цікавили дитячі забави, бо я поринула в музику, сіла поруч на лаві застеленій новою дорожкою і слухала й слухала. Дід Павло і баба Мотя Булавинці, Любинко спершись на бубон, ще якісь незнайомі співаки звучали навіть краще ніж артисти, які недавно приїздили до нас в клуб виступати. До них підсіла мама, Тьотя Тоня з тьотею Ніною і теж щось заспівали. Потім мене мама потягла додому, бо вже було пізно. Всю дорогу я слухала ті співи, і навіть коли вже лягала спати прислухалася до звуків, що долинали у кватирку.
Наступного дня я мучила маму, щоб вона зі мною заспівала красиву пісню, яку я вчора почула. А вона не могла второпати що я мугичу, бо слів цієї пісні вона не знала і лише вчора почула.
Знавцем місцевих старовинних пісень і володаркою сильного народного голосу була наша сусідка – баба Мотя, і я просила маму, щоб вона запитала у баби Моті, як же співається та пісня. Спочатку мамі було ніколи, а потім баба Мотя захворіла і їй було не до цього. Десь через півроку ввечері бабуся вдягалася в новий одяг, запнула квітчастий платок взяла пирогів з потрошком і збиралася йти провідувать куму. Кума – це баба Мотя і я не могла впустити шансу і не записати пісню.
Коли ми прийшли в гості, я сиділа мовчки, як води в рота набрала і тільки слухала про що говорили бабусі. Потім бабуся Галя каже: «Так розказуй, чого тобі хотілося до баби Моті?» Мені було соромно, але я все ж попросила, щоб вона мені переписала пісню, яку я чула літом на свадьбі.
На той час рука в баби Моті не працювала і писати вона не могла, тому сказала: «Як хочеш – пиши». Хоч я вже ходила в перший клас і всі букви знала, але пісні, а тим більше довгої такої ніколи не писала, але прийшлося.
Мені дали подвійний листок в лінійку, червоний олівець і почалося. До цього я писали лише в зошиті в косу лінію закарлючки, літери і короткі слова, а тут такі широкі лінійки та і букви мої були такими «горобцями», що вміщувалося по слову на рядок. Спочатку виводила каліграфічними писаними, потім вже якими виходило, далі пішли друковані літери, ще пізніше не вистачило аркуша, тому мені подали шматок шпалер навиворіт. Робота була дуже копітка, по сто разів мені повторювали кожне слово, я побила по п’ять помилок в ньому, але все ж з горем пополам записала. Бабуся Галя ледве не заснула, коли чекала малу писаршу, щоб йти додому. Наостанок я ще попросила заспівати пісню, щоб не забути мелодію.
Вдома більше тижня розшифровували з мамою мої ієрогліфи, дещо підказувала бабуся, адже вона запам’ятала майже напам’ять, коли мені диктували. Вже дуже скоро, на одному з концертів ми з мамою все ж заспівали пісню «Над широкой рекой», яку я так вчасно здобула в ході пісенної експедиції. Баба Мотя вже не чула нашого виконання, бо ходити концерти не було здоров’я, та і прожила вона після того небагато, але пісня записана колись давно живе і до цього часу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905298
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
Усі знають що у школі є тенденції нові,
А у мене, а у мене лиш кохання в голові,
Хоч навчаюся я добре та часу не гаю
На уроках на всі боки до дівчат моргаю.
ПРИСПІВ:
Валентинку валентинку - червоне сердечко,
Подарую я на свято, свято - недалечко,
Намалюю я сердечка ввечері і зрання,
Подарую всім дівчатам символи кохання.
На перерві усі друзі заглядають у смартфон,
А мене стрілою влучив з неба Купідон,
Ну не винен я ж у тому, що дівчата гарні,
І зізнатись дуже хочу кожній у коханні.
ПРИСПІВ:
17.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
Їх вже не ждуть… нема кому чекати,
Час сплинув по краплині, як вода,
Немає вже господарів у хати,
В яку колись прийшла страшна біда.
Росли в сім’ї щасливі янголята,
І після школи в армію пішли,
Але спіткала їх війна проклята,
В Афгані свою гибель віднайшли.
Вернулись в цинку… голосила мати,
Від розпачу ридало все село,
Як грім, у небо стрельнули гармати,
Затихло все і стало як було…
Табличкою убрали стіну хати,
«Жили герої тут… тоді й тоді»
Посивів батько і змарніла мати,
Бо хто розрадить їх у цій біді?
Коли батьки у розпачі блукали,
Лилися сльози-роси по траві,
І думали: «Кого ж там поховали?
А може що повернуться живі?»
Копійка від держави – одиноким,
Скупа насмішка – плата за синів,
Вночі Василько сниться карооким,
Петро – усміхненим приходить до їх снів.
Нема кому косити і орати,
Води на старість дати для батьків,
Осунувсь дах спустошеної хати,
Нема в дворі онуків-малюків.
Господаря віднесли за ворота,
Розбив інфаркт в час криги і снігів,
А як прибрала землю позолота,
Пішла і мати слідом до синів.
Їх вже не ждуть… нема кому чекати,
Час сплинув по краплині, як вода,
Лишилась пустка від старої хати,
В яку колись прийшла страшна біда.
15.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
Багато хто в дитинстві фантазує з приводу вибору професії. Хтось хоче бути військовим, хтось поліцейським, хтось пожежником або рятівником. Головне, щоб професія була корисною людям і завжди забезпечувала свіженькою порцією адреналіну щодня. Не знаю, добре це чи погано, але я про такі професії ніколи не мріяла, бо вже тоді знала, що потрібно саме мені. Та одного разу трапилася ситуація, яка мене поставила перед вибором: «Бути чи не бути?». Точніше, вибору як такого не було, а був випадок у якому допомогти могла лише я.
Якось зимового вечора, коли надворі сіріло, мене вже привели з садочка і я мирно гралася в теплій кімнаті, до нас прибігла схвильована тьотя Марійка Дудникова і почала поспішно розповідати, що сталося.
Дома вона була сама, бо дядьо Гриша з Лілею і Альошкою були у варвинській квартирі, баба Галинка пішла до своєї матері Баби Васьки, тому непоспішно готувала вечерю. Коли картопля вже майже закипіла, тьотя Марійка вийшла з хати, щоб принести з погріба квашених помідорів, вхідні двері замкнулися, а ключ лишився з внутрішнього боку дверей. Відкрити не вдавалося ніяк, відімкнути підходящими предметами – теж, а картопля на плиті вже закипіла, набралася повна кухня і коридор пари, яка вкрила туманом шибки. Зволікати не було часу. І як на зло Альошки дома не було, бо одного разу він в такій ситуації заліз у кватирку і відімкнув двері. Хоч Альошка і був старший від мене більше ніж на два роки, але був малим, худим, аж світився. На кутку таких хлопців теж не було. І тому вона прибігла просити мене виконати рятівну місію. Хто ж як не я? Аліна з Оксаною ще малі, а тут треба розуміти чітко поставлені завдання.
Реально оцінивши ситуацію, мене швидко почали готувати до спецоперації. Всім сімейством швидко одягли мене у зимовий одяг, щоб бува не змерзла, поки доберемося по снігу до вигонця. Татусь взяв мене за руку і буксиром потяг слідом за тьотею Марійкою на вигонець у їхній двір.
Цього разу, на собаку, що був прив’язаний не далеко від хвіртки я навіть уваги не звернула, та і він на мене не гавкав, мабуть зрозумів, яка серйозна і важлива людина прийшла у двір. Ми зразу пішли до крайнього маленького вікна, зі ставнями і тато швидко відкрив щільно закриту кватирку. Я була напоготові. І тут почали з мене скидати лахи: спочатку рукавиці, пальто, шапку, кофту, светр, сапожки, штани, носки теплі і на саму гору носки тоненькі, бо спочатку я була схожа на достиглу капустину і пролізти у вікно шансів не було. Потім почалося найскладніше, бо не могла уявити, як мені мою круглу і тверду голову протиснути у невеликий прямокутний отвір . То вуха зачіпалися, то ніс, але з горем пополам голова пролізла. Далі вдалося просунути і руку, але плечі застряли. Лізти вперед я не могла, перелякано теліпала головою і правою рукою, а назад вибратись вже не виходило, хоч як тато з тьотею Марійкою не намагалися мене висмикнути надвір. Обдерла об раму шкіру на руках та тулубі, але все ж вдалося з кватирки клубком покотитись у спальню до Дудників.
Я швидко зорієнтувалася в новій обстановці, вибігла в коридор, потім вимкнула плиту і відсунула в бік чорну обгорілу каструлю, яка пахла димом і копченою картоплею. З кількох спроб, під чітким керівництвом знадвору відімкнула двері і зітхнула з полегшенням.
Коли справа була зроблена, я неквапливо почала вдягатися, під щирі подяки та похвалу. Я так собою пишалася, що додому ніби не йшла, а летіла на крилах слави. Перед собою тримала трофей - величезний мазаний тульський пряник, яким пригостила мене господиня. А вдома кожному з членів родини особисто переповідала всі нюанси спецоперації, в якій я була героєм-рятувальником.
[i](на фото праворуч вдалині двір Дудників)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
Що не кажіть, та золотий у мене чоловік,
Зі мною ж так не легко, просто жах,
В той час, як він ступає твердо по землі,
То я літаю десь у небесах…
Коли він втомленим вертається у дім,
Залишивши роботу на роботі,
А в мене, в дощ, у сніг, у грім,
Думки зациклені на творчості й турботі…
Концерти, виступ, презентація, книжки,
Конспект, уроки, (рими щось немає).
Він завжди поруч, як киплять мізки,
Мене в реальність з творчості чекає.
Вирішує питання всі мої:
Купить, підвезти, організувати…
І у душі співають солов’ї -
Бо не перестає мене кохати…
Він першим слухає мої нові пісні,
Привозить мені бісер на картини,
Він гладить по щоці мене вві сні…
Що ще для щастя треба для людини?
Підтримує мене скрізь і завжди:
Знімає виступ, п’є без цукру каву,
Плече підставить в час незгод, біди,
Як не встигаю – він зготує страву.
Зі мною так не просто поруч жить,
Коли, як птах, між хмарами літаю.
Я дякую тобі за кожну мить!
І знай, що кожну мить тебе кохаю!
14.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021
[i]( вітання мамі Наталії Б. від дітей)
(вірш на замовлення)[/i]
Дружина. Мама. Просто – жінка гарна.
Бабуся мудра. Господиня вправна.
Свекруха добра, теща не лайлива,
Завжди така привітна, жартівлива.
Підтримає у лихо і негоду,
Така вона в нас – берегиня роду,
В «Пікнік» - спішить. Хист підприємця має.
Й щомиті нас із Києва чекає.
А ми спішим, до мами на гостину,
В будь-яку пору, в будь-яку годину…
Із пиріжками вип’ємо по каві,
У очі глянем щирі і ласкаві.
Стане спокійно – як в дитячі роки,
Коли ступали ми найперші кроки...
Зникнуть проблеми, заясніють днини,
В родині свято: в мами – іменини!
Хай кожен день для вас буде, як свято,
Сюрпризів гарних принесе багато,
Щоб довго разом з татом воркували,
У здравії століття святкували!
05.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2021
Зима на сани придане складала:
Вишивані пухові подушки,
Все, що вона за вік собі надбала,
Вміщала швидко в латані мішки.
Сувої білосніжної тканини,
І вибілене полотно тонке,
Застелені ним пагорби й рівнини,
Прозоре, чисте, ніжне і легке…
І хутра білого багато мала,
Щоб всьому шить кожухи і шапки,
Поважно по обійстю походжала,
Й перлини сипала із щедрої руки.
Донесла, ледве, скриню із скарбами,
Там діаманти й срібні ланцюжки,
Коштовні перстні, що блищать льодами,
Їх вистачить на поле і стежки.
Запряжені у сани білі коні,
Їх гриви майоріли навкруги,
Вмостилась пані в санях, як на троні,
Й помчалася повз ріки і луги.
Навколо все багатство розкидала,
Вітрами кутала зимові тихі, сни,
Ділилась, щедро, тим добром, що мала,
Дорогу слала сріблом до весни.
30.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021
Мої діти – вірші з піснями,
Такі вистраждані й довгожданні,
Відкарбовані в них дні за днями,
Миті – вічність прожиті в чеканні.
Мої діти – картини розшиті,
Блищить бісер там і намистини,
В рушниках переплетені ниті,
Біль і радість у зморшках людини.
Мої діти – то мрії з думками,
Що зростають в байдужому світі,
Мов трампліни - життя сторінками,
Все ж підносить до сонця в зеніті.
21.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021
Блакитні хмари в небесах,
Блакитний бантик у косах,
Блакитне паливо – це газ,
Блакитний камінь – це топаз.
Блакитна мрія – просто сон,
Блакитний в далеч мчить вагон,
Блакитний вогник на свята
Така ж волошка вироста.
21.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021
Промінням сонячним сміялася вона,
Блискучі очі іскрами моргали,
Ну що тепер? Така для вас зима,
Яку ви так хотіли й виглядали?
А я старалася для всіх, як для людей,
Щоб кошти всі на газ не витрачали,
Та не цінили зрозумілих цих речей,
І «що це за зима?» - усі кричали.
Відлигу не влаштовувала вам,
Щоб у воді не плавали по вуха,
Але ж у вас розумний кожен сам,
І хто почне сивеньку зиму слухать?
Та розгнівили… Що це за смішки?
Я снігопадом замету пороги,
Тепер гребіть лопатами стежки,
Й шукайте транспорт, щоб горнуть дороги.
Тепер мороз тріщить, пече й куса,
І мінус двадцять пять – звичайні речі,
Милуйтесь із вікна, яка краса,
Сидіть по хатах й не злізайте з печі.
20.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
Коричневі дерева: гілки і стовбури,
Коричневі цукерки – для щастя дітвори,
Коричневі, гарячі і кава й шоколад,
Коричневі листочку – осінній листопад,
Коричневі ведмеді – страшенні хижаки,
Коричневі клубочки – колючі їжаки,
Коричневі грибочки у лісі між дубів,
Красуються на фоні таких же жолудів.
19.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Жовтогарячий колір у моркви на городі,
Оранжевий буває частенько у природі:
Чи абрикос смачненький, хурма – блискучий м’яч,
Вони всі мають колір - яскравий помаранч.
Такі цікаві назви, хоч колір це один:
Чи апельсин солодкий, чи кислий мандарин,
Хрумкий болгарський перець оранжевим буває,
Жовтогарячу свиту гарбуз пузатий має.
19.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Блискуча на траві роса,
Блискуча на щоці сльоза,
Блискучі в небі сяють зорі,
Блискучі рибки живуть в морі.
Блискучі сяють ліхтарі,
Блищать бурульки угорі.
Блискучий дощик на ялинці
Блищать льодяники-гостинці.
18.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
Яскраве сонце, яскраві квіти,
Вбрання яскраве вдягають діти,
Яскраві кульки- веселе свято,
Яскравий настрій – гостей багато.
Життя яскраве – коли у мирі,
Уся родина в своїй квартирі,
Разом смакують духмяну каву,
Ялинку вбрали в фату яскраву.
18.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i](Конферанс до танців)[/i]
Вечір… чути солов’їв,
Сонце лягло спати,
Але молодь не спішить,
В нудьзі сумувати,
Краще з парою своєю,
Зорі рахувати,
Веселитись від душі,
Гарно танцювати.
***
Вечір… тиша навкруги,
Сонечко сідає…
Де поділися дівчата,
Що гулянь немає?
Десь знайшов в нашій окрузі
Музикант мастак,
Що під музику чудову
Всі танцюють так.
2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Темне небо – буде дощ і грім,
Темна заздрість – не до сміху всім,
Темний ліс – як листя опаде,
Темна ніч – зірок нема ніде,
Темний бік – то лихо і біда,
Темна в морі Чорному вода,
Страшно-страшно йти у темний льох,
Але страх мине – як йти удвох.
16.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Світлий колір- небо навесні,
Світлі мрії, чудеса вві сні,
Світлая морозная зима,
Світла смуга - і проблем нема.
Світла зіронька є символом Різдва, ,
Світла мить – збуваються дива,
Світлі кучері заплетені в косі,
Світлий промінь миготить в росі.
16.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
«Як парость виноградної лози,
Плекайте мову» - я це пам’ятаю,
Та як покласти все на терези,
І суржики і діалекти краю?
Бо наші пращури не вміли говорить,
[b]Балакали[/b] вони і [b]гомоніли[/b],
Вплітали в коси [b]лєнти[/b] і [b]стьожки[/b],
Пісень [b]виводили[/b] тоненько, як уміли.
[b]Вбували [/b]валянки й [b]галоші [/b]на мороз,
В[b] платки квічасті ловко запинались[/b],
На прошвах мали [b]взор[/b] з [b]красівих роз[/b],
І в теплі [b]плюшки[/b] в холоди ховались.
Копали [b]заступом[/b], а кидали у чай,
Шматочки [b]сахарю[/b], чи [b]стільника[/b] ламали,
[b]Здоровались[/b] й здоровими були,
[b]«Будьте здорові» [/b]- так вони прощались.
Отож, чи варто «знищувать бур’ян»
Слів, яких зараз витискають з мови?
Без них зникає колорит селян,
І не [b]получиться[/b] душевної розмови.
16.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
Він волю підкоряє і птахів і тварин,
Всього-всього навчити зуміє він один,
І кицьки і собачка, і будь який хижак,
Лиш з ним стають привітні, ніхто не вміє так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021
Не птахи, але літають,
Завжди в цирку виступають.
Трюки дивні подивись,
Як летять вони у вись.
14.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
В залі оплески і сміх
Вміє веселити всіх
Хоч незграбний, та дарма
Його любить дітвора.
14.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
Навіщо їхать за моря?
Пригод і вдома вистачає…
Найкраще там – де ти живеш,
А гірше – де тебе немає…
2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Прозоре скло, прозорий лід,
У річці хвиль прозорий слід.
Прозоре небо, як кришталь,
У нареченої вуаль.
Желе прозоре – (смачно, страх,)
І блиск прозорий на вустах
І ще скажу вам на кінець:
Люблю прозорий холодець.
12.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Руда шубка у лисички,
Руді білочки-сестрички,
На щоках руді веснянки,
Руді кучері в панянки,
Руда осені краса,
Чи заплетена коса,
Інколи бува біда,
З крану ллє руда вода.
12.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
Сріблясті в інії гілки,
Морозом писані шибки,
Срібляться скроні у бабусі,
Прикраси вишукані в вусі,
Сріблястий місяць і зірки,
В ялинок дощик, іграшки,
В сріблястій фользі шоколад
Туман сріблястий ліг на сад.
12.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
Тендітні і невидимі сніжинки,
Кружляючи танцюють балансе,
Синхронно в піруеті балеринки,
Красою білою встеляють все-все-все.
Січневий вітер музику лаштує,
Ритм задає для прим, кордебалет,
То оплесками пестить, то лютує,
Штовхає їх незграбно на паркет.
Малі сніжинки крутяться й сідають,
В партер заносить вітер бідолах,
Та все одно на біс усі чекають,
Й дебют їх викликав захоплення й аншлаг.
10.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
Я скину з себе все, навіть прикраси,
Роздягну тіло й закутки душі,
Із серця витягну приховані образи,
Сплітатиму в думках нудні вірші.
Зроблю я крок, відкрию в крані воду,
Нехай стікають по мені струмки,
Неначе влітку в дощову погоду,
Сльозами вмию втомлені думки.
Вода стікає по щоках на плечі,
Колючі сльози чом гіркі на смак?
Самій від себе я бажаю втечі,
Минуле змити й пережитків знак.
Як добре що у душі сліз не видно,
Наплакатися можна від душі,
Про те що наболіло і набридло,
Наплакатись і знов писать вірші.
06.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021
Не претендую на звання поета,
Бо у рядочку двадцять помилок,
Та кличе рима у свої тенета,
І гени контролюють кожен крок.
29.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=e9GtPX6c_kg[/youtube]
Торкнулись ніжні звуки глиб душі,
Смичок дражнив емоцій гострі рифи,
Знайшов до серця золоті ключі,
Й розшифрував таємні апокрифи.
Лунала музика – ридав старий Орфей,
Змагались ритм й мелодія в дуелі,
Жертовник музики приймав новий трофей -
Тих, кого вразила струна віолончелі.
29.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m5yy5Eryixw[/youtube]
Сьогодні народилося кіно!
Віват, Люм’єри – королі овацій!
З’явилось диво чарівне давно,
Без спецефектів, гриму, декорацій.
Як тінь на сніжно-білім полотні,
Лягли рухомі, злякані сюжети,
Реальність оживала на стіні,
«Сенсація!» писали всі газети.
На кіноплівці кілометри проб,
Актори – авангард нової ери,
Німі стрічки лягли на біле тло,
На фортеп’яно грали їм тапери.
Сто двадцять п’ять – таки поважний вік,
За ці роки у світі все змінилось,
В майбутнє мчить невпинно часу лік,
Та добре, що колись кіно з’явилось.
28.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Час – поняття, яке в різні моменти трактується по-різному. В дитинстві час ніби стоїть на місці і рухається ледве-ледве, ніби навмисне. З кожним роком час набирає обертів і не встигаєш кліпнути оком, як відлітають у минуле роки і десятиліття.
Коли я була маленькою трирічною дівчинкою то часто залишалася вдома з прабабусею Катею. На столі бабуся застеляла улюблене рожеве одіяльце садовила мене туди і разом з нею виглядали у вікно на вигонець. Я смакувала лущеним гарбузовим насінням, яке мені лускала бабуся пучками, та чищеними яблуками порізаними скибочками. Біля вікна, під старим дзеркалом на стіні висів календар, який худнув з кожним днем. Я любила акуратно відривати від нього по листочку, щоб бабуся почитала загадку, чи казочку, чи прикмету, чи рецепт, але обов’язкова умова, щоб написано було великими літерами. Дякуючи календарю – я швидко вивчила цифри, уміла рахувати підряд, могла знайти в календарі коли буде день народження і все таки виповниться мені чотири роки, коли буде літо, храм, а коли на календарі залишиться кілька листочків, то скоро буде «ялинка».
Тоді час тягнувся дуже довго, бо ніяк я не могла дочекатися літа, нового випуску «Малятка», неділі, щоб подивитися «Мультфільм на замовлення». Найдовшим був рік перед школою, бо швидше хотілося стати ученицею, але дні в садку здавалися роками, а новенький портфель наповнений всім шкільним приладдям так і залишався самотньо чекати на шафі.
Літом під час пастівня дідусь вчив мене, як визначати час без годинника, за довжиною тіні, яка збільшувалася ближче до полудня. Та куди цікавіше було взяти ломаку на пучку пальця, витримати її щоб не впала і промовити чарівні слова: «Діду-діду, лободіду, скільки часов до обіду? Один…Два… Три…» А далі все залежало від вміння втримати балансуючу палицю на пальці. Після обіду ритуал повторювався, але змінювалося заклинання: «Осичина, березина, скільки часов до вечора? Один… Два…» і так далі… Звичайно, годинника це не замінювало, але за цікавою і веселою розвагою час минав швидше.
У школі уроки здавалися довгими, а перерви короткими, та ж плутаниця траплялася і з навчальними четвертями, що тривали вічність та канікулами, що минали надзвичайно швидко.
Час то заповільнювався, то прискорювався, і лише годинник чітко відбивав чечітку часу, стверджуючи точність часово-просторового задуму.
Ще в далекому дитинстві я дійшла певних висновків, у вірності яких, з роками лише переконувалася глибше. Наприклад:
1. За цікавою справою час зупиняється, наповнює душу новими враженнями, натхненням.
2. Нудна робота триває довго.
3. Ледарство – знищує час.
4. Всі мають однакову кількість годин у добі, але в кожного час минає зі своєю швидкістю.
5. Головне не довжина життя, а ширина світогляду.
6. Марно втрачений час не повернеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899533
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Під час всіх років навчання в школі я була дисциплінованою і майже ніколи не порушувала загальноприйняті норми поведінки. Та трапився один неприємний момент, за який соромно і дотепер.
Це був травень. Залишалося менше тижня до завершення 8 класу і екзаменів. Продзвенів дзвінок і до класу зайшла Ольга Іванівна на останній урок музики. Ми привіталися, як завжди, під супровід баяна, почали розспівування і тут мене покликав із класу Сергій Григорович (наш класний курівник у 8 класі).
На завершення навчального року у нас планувалося класне свято «День іменинника», тому мені, як масовику-затійнику було завдання підготувати пісні до свята. Біля дверей класу ми швидко обговорили ситуацію і я повернулася на урок ще до завершення розспівування. Рухаючись від дверей до своєї парти я помітила, що дівчата якось підступно посміхаються і чекають на мою реакцію.
Що саме трапилося я помітила не зразу бо натхненно підспівувала другим голосом раніше вивчені пісні. Мій погляд впав на пенал, що здавався якимось горбатим і пузатим. Спокійно доспівуючи пісню я помітила що Віта й Наташа якось підозріло завмерли і очікували, як я зреагую. В мене в душі кипіло. Як вони могли? Навіщо? Чому чіпали мої речі? Що вони туди вони поклали?
Миттєво пригадала, як на перерві Наташа їла величезне червонобоке яблуко і сумнівів не залишилося, що в моєму пеналі знаходиться те, що від нього лишилося. Я була у гніві. Швидко розстібнула блискавку з трьох сторін рожевого пеналу розкрила ще одну внутрішню вкладку, до якої прикріплялися олівці. Там був великий огризок яблука, який вже порудів і мав бути у смітнику, а не в моєму пеналі.
Я розсерджено схватила пенал і хотіла перекинути безглуздий подарунок, його власниці, але трапилася гравітаційна прикра помилка і та мить тривала вічність. Огризок від мого пеналу, як від батуту підскочив високо вгору перелетів через першу парту, за якими спокійно сиділи Валя з Мариною і полетів у бік дошки та вчительського столу. Вийшов непередбачуваний збіг, бо саме цієї миті Ольга Іванівна тримала на плечах баян, розтягувала міх в такт знайомої мелодії і рухалася просто назустріч літаючому об’єкту, який я так необдумано запустила в простір. Здавалося, зіткнення двох тіл, які рухалися по своїх траєкторіях неминуче. В голові кометами снували трагічні думки: виклик до директора, осуд батьків, читання моралі на загальношкільній лінійці…
Іще мить і огризок успішно оминув кучері і ніс учительки, праву клавіатуру баяна і здійснив приземлення просто до ніг здивованої Ольги Іванівни. «Що це було?» - фраза вчительки, розірвала простір тиші і доріканням запеклася в моєму серці.
На щастя реакція Ольги Іванівни була спокійною і адекватною, бо вона знала, що це трапилося не навмисне і я ні в якому випадку не хотіла вчинити шкоди.
Таким був останній урок музики в школі, коли я була в ролі учениці. За збігом обставин, через трохи більше ніж десятиліття після тієї прикрості я повернулася в ту саму школу, на той самий урок, але вже у ролі вчителя і я вам скажу, що мій колишній ганебний вчинок, це навіть не квіточки у порівнянні з тими витівками, якими псують нерви вчителю теперішні учні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899421
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2020
В кожної людини в житті трапляється момент знайомства з нецензурними словами. В когось це стається випадково, коли ненароком почує розмову дорослих, для когось в родині це звична справа і гаряченьке слівце може вилетіти з вуст чи старого чи малого, когось навчать однолітки і діти відпалюють лайливі слова коли на розум збреде.
А в мене було так. Досить довго я не розуміла, що називають «матюхами»? Можливо, я і чула десь випадково такі слова, але сама їх не вживала, а точніше, не звертала на них уваги. Вдома ніхто нецензурної лайки не вживав, тому це була для мене далека тема.
Коли я вже була школяркою, то з’явився на телебаченні новий, цікавий канал «ICTV». Сигнал був не дуже хороший, тому частіше на цьому каналі були чорно-білі хвильки що постійно пробігали по зображенню і страшенний шум, який глушив розмови в улюбленій передачі або фільмі. Незвичним було те, що всі програми і фільми транслювалися виключно українською мовою. Саме тоді почали транслювати дитячий серіал «Карусель», у ньому іноземні підлітки жили звичайним шкільним життям змішаним із першим коханням, зрадою друзів та конфліктами з дорослими. Щоденно, я чекала наступної серії, щоб слідкувати за розвитком подій.
Серіал був цікавим і саме там я вперше почула нові слова значення яких, я не знала. От наприклад: «сентиментальність», «мапа», «тека», «кватирка», «філіжанка» - розтлумачити не могли і дорослі.
Ввечері, коли мама повернулася з роботи, я її запитала: «Що таке «гелікоптер»? Мама миттєво зашарілася, опустила погляд, швидко почала згортати білизну і сказала, щоб цього слова я ніколи більше не казала. З її реакції я зрозуміла, що тут щось не те. Мама пояснила, що слово це погане, так чому ж його у серіалі і в новинах казали?
Вже коли збиралася лягати спати, випадково почула розмову батьків, у якій мама стривожено ділилася тим, що я якогось нового матюха навчилася, значення якого і тато не знав. Миттю вдвох вони почали зі мною серйозно говорити, запитувати, аналізувати, а я беззахисно кліпала очима і не розуміла, що відбувається: «Хто це так казав?», «Дівчатка не матюхаються!», «Це в школі такого навчають?», «Де ти таке почула?»…
Я схлипуючи пояснювала, що це у кіні і в новинах щодня таке говорять, але мені вони не вірили і ще дужче лаяли. Було дуже образливо, що я сама про те не знаючи стала «матюхлом». Все завершилося тим, що я щиро пообіцяла поганих слів не вживати.
Через кілька днів всі мої родичі теж почули в новинах про «гелікоптер», разом дійшли висновку, що це перезвали звичайний вертоліт, із-за якого зчинився у нас конфлікт. Я була виправдана. Вже мене обіймали, вибачення просили за той інцидент, але обіцянку я не порушую і дотепер. Слів поганих не вживаю принципово. Мабуть, совість не дозволяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020
Весь час у садочку кипіло життя. Майже щодня цікаві заходи на які, вчила вірші і безперервно наповнювала шухлядки в мозку. Вихователька красивими літерами в альбом писала сценарій, потім розрізала на смужечки і роздавала батькам, щоб вдома з дітьми «вивчили на зубок». Великим щастям, я вважала, коли в моєму вірші була відсутня літера «р», яка чомусь застрявала в роті, десь між язиком і верхнім піднебінням.
Між веселими заняттями з однолітками та іграми на килимку ми багато спілкувалися, як самі між собою так і не давали спокою вихователям задаючи різноманітні безглузді запитання. От мене довгий час цікавило, що то за портрет якогось діда висить на стіні між вікнам? З цим запитанням і й пішла до виховательки. Вихователька спокійно і натхненно пояснила, що то - друг всіх дітей. Її відповідь мене не влаштувала зовсім. Не знаю, може кому він і друг, але я особисто з ним зовсім не знайома, та і бородатих я не любила з дитинства. Де борода і могла бути, це лише в на обличчі у Діда Мороза, але на зображенні був точно не він, та і на ікону з ликом святих та картина була не схожа, але чомусь почесно займала місце в садочку на стіні, аж поки я не пішла до школи.
Незабутні були часи… В той час велику заздрість могла викликати проста жувальна гумка.
Одного ранку Маша прийшла в садочок з жуйкою. Вмить в неї з’явилася черга друзів, які не відходили від неї і благали хоч трішки пожувати смакоти. Маша довго показувала свою жадібність, пояснюючи що жуйка саме її, що родичі привезли саме їй, але під тиском новоспечених кращих друзів не втрималася. Вона витягла з рота гумку і розділила справедливо на кілька частин та наголосила, як всі нажуються, щоб обов’язково повернули жуйку назад. Нажаль, чи на щастя, я не потрапила в число тих щасливчиків кому дісталася жуйка, але щоб заспокоїти обділений натовп, Маша пообіцяла, що завтра принесе скуштувати всім гранат. А гранат не простий, а розміром як м’яч, а може й більший, в середині по десять таких плодів, як ми звикли, так що вистачить всім. Довго ми не могли забути омріяні гранати, які Маша ще тиждень збиралася принести, але так нам їх і не дісталося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Перш ніж судити про моє життя,
Пройдіть спочатку всі мої дороги,
Стопчіть, так само сотні пар взуття,
І так як я натріть до крові ноги.
Перш ніж судити про моє життя,
Щось досягніть (хоч тисячну частину),
Вилийте ріки сліз в сміття буття,
Й не втратьте у собі самім - людину.
Перш ніж судити про моє життя,
Хоча, пліткуйте! Нащо заважати?
Ви не роздивитеся справжні почуття,
Щоб бачить – треба Бога в серці мати.
25.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Поплачу и станет легче,
Хоть слезы боль не излечат,
А время вращает стрелки,
Секунды мечты калечат.
Поплачу и вытру слезы,
А может, еще заплачу,
Зачем эти метаморфозы,
На что в жизни время я трачу?
Поплачу, встряхну досаду,
Одна я ведь в своем судне,
А завтра пойду вновь к людям,
Чтоб радостью скрасить будни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898299
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.12.2020
Коштовні прикраси зневолили світ -
Срібляста холодна в’язниця,
Навколо розцвів крижаний білий цвіт,
В повітрі вита таємниця.
Така вона дивна красуня зима,
Чарує своєю красою,
То іній, то сніг, а чи лід задарма,
То мрії розтануть водою.
14.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020
[i](Людмилі Ш.)[/i]
Сьогодні, коли всюди снігу багато,
Підкралось до Вас, дуже радісне свято,
Той день коли поруч зимова краса,
Бажання хай здійснять для Вас небеса.
Нехай Ваші очі лиш щастям сіяють,
Хай хору співанки повсюди лунають,
Здоров’я, натхнення живе джерело,
Хай свято приносить Вам лише добро!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
Хто знає, коли пов’язали,
Узорів рясне полотно?
Скажіть, люди, хто із вас знає,
Той час, що був дуже давно?
Окраса була оберегом,
Чоло прикрашала сповна,
Колись - була всім необхідна,
А зараз - знов модна вона!
06.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m1PH6Ki5Zdo[/youtube]
Для щастя треба зовсім не багато,
Підтримка рідних й дрібочка тепла,
Коли із буднів в тебе завжди свято,
А за плечами білих два крила.
Для щастя треба крапельку любові,
І справжнє диво в серці і в душі,
Щоб милували миті світанкові,
З’являлись з-під пера нові вірші.
Для щастя треба крихітку удачі,
Горнятко кави, чорний шоколад,
Щоб кожен мрії здійснення побачив,
Тоді в житті настане мир і лад…
06.12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020
Поговори зі мною… просто так,
Бо зараз дуже душить порожнеча,
Поговори… відчуй самотній смак,
І те, як набридає холоднеча…
Поговори… нехай тобі чужа,
Й вірші мої у стрічці оминаєш,
Може страждає і твоя душа,
Чи може у мені себе пізнаєш?
Поговори, так-так, це я тобі,
Хоч ми іще з тобою не знайомі.
Поставить крапку встигнеш далебі,
Поговори… а я спинюсь на комі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020
Тобі я ще нічого не писала,
Хоч білим хутром вкутана земля,
Чекала, мовчки календар гортала,
Коли сипнеш ти жменю кришталя.
Тобою я іще не милувалась,
Бо мерзнуть руки, гонять у тепло,
Та ти, заздалегідь, приготувала,
Прозоре, біле і холодне тло.
Не пригортала ти в свої обійми,
Байдужі, величаві, крижані,
Бо ще звучить груднева увертюра,
А потім задзвенять твої пісні.
02.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
Учитель, зараз¸- наче термінатор,
Із вірусом один він на один,
Обов’язково піде на уроки,
Хоч замотай колючим дротом тин.
У світі карантин і пандемія,
Локдаун… – але все це не про нас ,
А ми йдемо щоденно на роботу,
Бо міністерство нам сказало: «Фас!»
А в класі учні з соплями й кашлями,
З температурою…(але не в тому суть),
Хоч в рукавичках, з масками й щитками,
Не знаєш що у школу принесуть?
30.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UwHI0W2reBA[/youtube]
[b]Б[/b]уло давно та кожен пам’ятає,
[b]І [/b]знову палить на вікні свічки,
[b]Д[b][/b][/b]ітям і внукам вкотре відкриває,
[b]А[/b]нтигуманні, траурні стрічки…
[b]Г[/b]рішна земля стогнала від знемоги,
[b]О[/b]станні крихти з’їдені давно,
[b]Л[/b]ишилось трохи, вже не носять ноги,
[b]О[/b]чі мутні запали десь на дно.
[b]Д[/b]орогою бредуть і їсти просять,
[b]О[/b]сиротілі, пухлі дітлахи,
[b]М[/b]олитвами до Господа голосять:
«[b]О[/b], Боже милий, за які гріхи?»
[b]Р[/b]оками незбагненна та руїна,
[b]У [/b]якій вистояла наша Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
Здавалося б, просто стежка, короткий шлях з відбитками чужого взуття, але ж не все так просто. Стежка починалася за старезною коморою, яка довго стояла старим похмурим привидом за Силишиним дворищем. Із грунтівки що рясно була вкрита то калюжами з багнюкою, то пилюкою по кісточки, вела вишукана вузенька стрічечка стежки, яка вела до глибокої дороги. Часто я скорочувала шлях до школи саме використовуючи цей варіант. Стежка завжди красувалася то молодим споришем обабіч, то пишним цвітінням колючих будяків, або ж кучугурами грудневого снігу.
Стежка, мабуть, тут була завжди, відколи почали жити люди на Попівці, то саме нею добиралися куди їм треба. Часто бабуся Катя мене питала: «чи глибокою дорогою я зі школи йшла?»
Одного весняного ранку, я як завжди, йшла до школи глибокою дорогою.
Думала про уроки, про те що скоро вже навчання завершиться і потрібно буде десь навчатися, далеко від дому. Саме тоді я відчула щемний біль. Я не могла зрозуміти, як люди можуть кинути всю цю красу, промінявши на безтурботне міське життя? Як можна залишити домівку, родичів, улюблені іграшки, сусідів знайомих? Як можна забути стежку, що постійно вела до школи спочатку маленькі ніжки, потім власників модного взуття на підборах? Це ж все рідне.
Мабуть не дарма говорять: «Де народився – там і згодився», адже земля породила тебе для своєї користі і твоє завдання – бути корисним рідному краю.
Може такі думки у мене виникли після розповідей рідних про наш рід, який століттями жив, міцнів на гнідинцівській землі. Саме тут покояться пращури, саме тут живуть найрідніші. Саме тут… Тут навіть дихати легше, хоч і не важливо, що за кілометр від села пихтить газопереробний завод, а навколо високий рівень радіації. Це все моє… найкраще, наймиліше, найцінніше…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
Лежу у ліжку, наче та медуза,
Башка болить й погода хоче спати,
А я сушу мізки, де можна швидко,
Велику суму зелененьких взяти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
[i](поетичні підказки учням з теми "Мистецтво доколумбової Америки")[/i]
[b]МАЙЯ[/b]
Давним-давно племена майя,
Винайшли дуже дивний календар,
Пройшли-минули з тих часів століття,
І їх знання дістались нам, як дар.
[b] АЦТЕКИ[/b]
Міста великі, якісні дороги,
Ацтеки зводили, коли був їхній час,
Як кровожерливі, талановиті й мудрі,
Дійшла (про них) ця слава і до нас.
[b]ІНКИ[/b]
В зелених джунглях мовчки спить минуле,
А кожен камінь – наче книг сторінки,
Забуті храми зниклої культури,
Що для нащадків залишили інки.
16.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2020
[i][color="#ff000[b]0"]На гіллі кряче чорне вороння,
Зрання…
Бо грає осінь вже заключну коду.
Вітрисько стогне навмання,
Щодня…
Шле листопад неприязну погоду.
Жовтіє листя й топиться на дні,
У сні…
Так схуд й змарнів старенький календар.
Забулися спекотні і ясні,
Пісні…
Вмить потьмянів й застиг осінній сад.
07.11.2020[/b]
[/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
[i][color="#ff000[b]0"]На гіллі кряче чорне вороння,
Зрання…
Бо грає осінь вже заключну коду.
Вітрисько стогне навмання,
Щодня…
Шле листопад неприязну погоду.
Жовтіє листя й топиться на дні,
У сні…
Так схуд й змарнів старенький календар.
Забулися спекотні і ясні,
Пісні…
Вмить потьмянів й застиг осінній сад.
07.11.2020[/b]
[/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
Я підкорю твої думки собі
Бо маю план, ти знай про це, мала,
І наміри у мене не скупі,
Хоча й не рясно маю я бабла.
Я пригощу насінням із кишень,
Ми лускатимем на морозі разом,
Та не втрачай ти розуму, лишень,
Гастрономічним підкорю екстазом.
Налускаємось одночасно вдвох,
Нехай напухнуть й посиніють губи,
Я можу – (і не думай що я лох)
Твої бажання довести до згуби.
Завалимо в крутезний ресторан
Фрі, гамбургер, морозиво ріжок,
І вільна каса… (Правда, не обман)
Для тебе, мабуть, це великий шок.
Чи шиконем: вокзальні пиріжки,
Чи навіть більше, добрі біляші,
Задовольню усі твої смаки,
Я шлях знайду крізь шлунок до душі.
Хоча й не рясно маю я бабла.
І наміри у мене не скупі,
Я маю план, ти знай про це, мала,
І підкорю твої думки собі.
07.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
Мабуть, це щастя, коли просто так…
Із ранку в ліжко тепла чорна кава…
Мабуть, це щастя, а чи добрий знак…
Коли голубить знов рука ласкава…
Мабуть, це щастя, через телефон…
Коли питають ніжно: «Як ти? Де ти?»
Або в обіймах, поки прийде сон…
Розповідають про свої секрети…
Мабуть, це щастя, впевнене плече…
Я поруч себе завжди відчуваю…
Говорять ніжно: «Я тебе люблю» …
У відповідь: «Я теж тебе кохаю»…
01.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Затіяла осінь велике прання,
Брудне все пора оновити,
Прокинулась швидко, бадьоро зрання,
І стала все швидко робити.
Здирала лахміття старе із дерев,
В калюжах старанно мочила,
Усе фарбувала вона без перерв,
І ґудзики-листя лічила.
Змивала невтомно пилюку і сум,
Завзято усе поливала,
Прогонила з душ сірість стомлених дум,
Дощами весь світ полоскала.
А потім сушили холодні вітри,
Летіли скрізь бризки-краплини,
Сльозами стікали униз із кори
Струмочки сумні до долини.
Затіяла осінь велике прання,
Бо з літа раділа гуляла,
На сонечку, мляво, в затишку щодня,
Боки золоті вигрівала.
Але листопад прийшов, скоро зима,
Подумала: «Що ж скажуть люди?»
Мерщій до роботи взялася вона,
Кропити дощем землю всюди.
01.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Рядки віршів, то струни милозвучні,
Які у кожну душу проникають,
Зривають із людини маски штучні,
Й торкаються, бентежать, надихають.
То словом сльози можуть осушити,
Чи навпаки, стривожено пролити,
Рядки віршів – така могутня сила,
Яка допомагає далі жити.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020
Моя осінь туманна й ласкава,
Пригортає й проміннячком пестить,
Озолочує трави листками,
Зачаровує, радує, лестить.
Моя осінь, даруй мені диво,
Це під силу. Ти зможеш. Я знаю.
Бо так довго, натхненно і щиро,
Я від тебе дарунка чекаю.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020
Небо старе і змарніле,
В зморшках тримає образу,
Як знати, чорне чи біле,
Коли перервано фразу?
А воно всім говорило,
Сонцем сіяло вгорі,
А вечорами вмикало
Зорі – нічні ліхтарі.
А воно всім промовляло
Любо стрічало пташину,
З краю чужого, жаркого,
Кликало всіх на гостину.
Гримали грози сердито
Щоби хмарки помирити,
Блискали щоб налякати
Спеку, гірлянди-софіти.
Того всього вже немає,
Небо мовчить і зітхає,
Сонце і місяць на небі,
Сіра куліса ховає.
Вицвіла осінь, підступно,
Чорною галкою кряче,
Небо старе і змарніле,
Шкода, що ось-ось заплаче.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Посивіли золотом вже вербові віти,
Залишились мерзнути хризантеми-квіти,
По мутному небу птахи відпливають,
Де про зиму лютую мешканці не знають.
Прохолодна осінь кутає листками,
Ностальгія бродить мріями й думками,
Не лишилось більше ні трави, ні квіту,
Лиш старі світлини шлють привіти літу.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Повези чи на довго, чи трішки,
Без різниці, в який ліс, куди,
Хоч по ягоди, хоч по горішки,
Хай там мухи дзижчать й оводи.
Знаю, в лісі вужі і гадюки,
Їх я іншим шляхом омину,
Купи сміття лишили падлюки,
Я по них шлях із лісу знайду.
Із землі визирають маслята,
І червиві й такі є як слід,
Туди, мабуть, ганяють малята,
Обривати і яблука й глід.
Між червоних шапок у крапинку,
У голках хвої білі стоять
Повези, повези на хвилинку,
Про грибні місця буду мовчать.
22.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2020
Смачне, ароматне, корисне й поживне,
Пісне - для дієти і ситне - на свято,
Ви варите, творите ніжне і дивне,
І делікатесного всього багато.
Пікантні соління і випічка з печі,
Всі інгредієнти у модні дивайси,
І що не таріль – шедевральне творіння,
Хоч соус заморський, хоч кубики, слайси.
Шкварчать на пательні обсмажені стейки,
Чи пишні десерти, чи ласощі там,
За всю смакоту, ту що ви із душею,
Так щедро і ніжно даруєте нам.
Творці-кухарі і творці-кулінари,
Щоденне покликання – знищити голод,
За вас піднімаємо келих, й до пари,
У серце у ваше не віяв щоб холод,
Щоб руки від праці у вас не боліли,
А всі за столами завжди шанували,
Щоб страви не скисли і не підгоріли,
А ви, хоч сьогодні, лиш відпочивали.
20.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020
Сохне і жовкне вбрання,
Так постарів тихий сад,
Вітер, кудись, навмання,
Гонить хмаринки досад.
Сірі стають небеса,
Й падають просто в туман,
Зовсім недавно краса,
Зникла й лишила обман.
Теплі завершились дні,
І дуже скоро зима,
Мрії сховались у сні,
Й настрою в мене нема…
17.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2020
Знов ллється бруд з усіх гнилих ротів
Бездумно юні, чи свячено сиві,
Ви зробіть діло, без нікчемних слів,
І покажіть у чому ж ви красиві…
08.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ys83aiNGxZw[/youtube]
Голос наших сердець,
Хай звучить в унісон,
Через гори, ліси
Крізь тумани.
Відстань – це не кінець,
Бо життя – дивний сон,
Дружба в ньому ,
Дола океани.
ПРИСПІВ:
Наш пісенний політ ,
Хай єднає весь світ,
І стирає всі межі й кордони.
Всім привіт, всім привіт,
Скільки зим, скільки літ,
На всю гучність вмикай мікрофони.
В когось вечір тепер,
Чи почавсь новий день,
Часові пояси,
Континенти.
Ми вмикаєм етер,
І співаєм пісень,
У барвисте фарбуєм,
Моменти.
ПРИСПІВ:
В дружнім колі, як мить,
В даль летить швидко час
Гарні враження,
Жарти веселі.
Нам ще поталанить,
Ще не раз, ще не раз,
Заспіваєм
Разом у оселі.
ПРИСПІВ:
05.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
Писати…
Не лише словам підбирати отесані рими…
Писати…
Страждати між речень своїми думками німими…
Писати…
І в слові одному вмістити весь всесвіт думок…
Писати…
Сплітати таємні бажання свої у клубок…
Писати …
Що лине струмком і лягає рядком на папір…
Писати…
Самотньо й натхненно під супровід стомлених лір…
Писати…
Ховати завісами слів всю приховану суть…
Писати…
Ночами і зрання, бо з Музами, як же заснуть?
Писати…
Стискати у серці, бо рвуться на волю думки…
Писати…
Бо це - мій наркотик, це - кара на довгі роки…
05.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
Ой, тумани-туманочки,
Розлелися навкруги,
І два пагорби з’єднали,
Наче річка береги.
Я на човнику туманом,
На той бік не допливу,
Лиш почую як співаєш,
Гарну пісньку живу.
Хай лунає ніжний голос,
Краще його не знайдеш,
Як розвіються тумани,
То до мене ти прийдеш.
Приголубиш, приголубиш,
Поцілуєш знов і знов,
Удвох разом у тумані,
Заспіваєм про любов.
02.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890467
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
Мої учителі…на всій життєвій ниві,
Стрічалось у житті багато ВАС,
Усіх й сьогодні пам’ятаю й нині
Й ту мить коли заходили ВИ в клас.
Спочатку вчили нас читати вголос,
Щоб вірно відступати від рядка,
А потім вже відкрили цілий космос,
Із літер, що виводила рука.
В середній школі всі складні предмети,
І вчителі знайомі і нові,
Уроків ще незвідані сюжети,
В життя моє вшивали по канві.
Музична школа – острівець натхнення,
Бо скільки вклали ВИ турботи і тепла,
Бо музика - тепер моє спасіння,
Натхнення з неї п’ю, як з джерела.
В роки в ліцеї – вчили нас відомі
Артисти, і були професори
Стали такі близькі, такі знайомі,
Уклін низький ВАМ, і добра згори.
А університет - це новий простір,
Де я і виконавець і слухач,
За руку вів захоплено і просто
У храм науки кожен викладач.
В гармонію пірнала з головою,
В баянні гами, хорові пісні,
Ронд, і батман виводила ногою,
В поруч були ВИ – учителі!
А далі-( власний виклик) – нові далі,
І в академії нові учителі,
В шаленних темпах – вміння нам давали,
Й за рік у світ – як в море кораблі…
Здавалась ВАША велич, аж під хмари,
І недосяжна ваша професійність,
Діяльність ВАША – незбагненні чари,
Щоб дать талантам нашим самостійність.
Пройшли роки… я – вчитель, поруч з вами,
Мої колеги – рідні вчителі,
За відданість за витримку роками,
Дозвольте, ВАМ вклонитись до землі.
02.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
Снує в повітрі прохолода,
Бо у природи осінь в планах ,
Така у неї дивна мода,
Посохло листя на каштанах.
Уже й дощів гнітюча мряка,
Усе закутала у смуток,
Лише розгойдана гілляка,
В траву жбурнула листя жмуток.
А небо все мутне і сиве,
Без хмар, без сонця, без зірок,
Бридким стає усе красиве-
А осінь знову робить крок.
30.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
[i](Пам"яті курсантів та офіцерів,
що загинули під час авіакатастрофи військового літака Ан-26 у Харківській області)[/i]
Учора їх душі злетіли до раю,
Зібралися разом, як завжди у зграю,
І просто до Бога, йому щоб служити,
За рідних молитись, бо в горі їм жити.
Учора літак впав на землю, додолу,
Лиш прах бездиханний вернеться додому,
А їм би ще жити, такі молоді,
Лишили родини в жалобі й біді.
Учора їх часу закінчився лік
Чому закороткий такий у них вік?
А їм би радіти, а їм би кохати…
І як усвідомити лихо і втрати?
Учора, ще вчора були всі живі,
І мужньо летіли увись соколи,
Зібралися разом, як завжди у зграю,
Учора їх душі злетіли до раю.
26.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020