| Сторінки (14/1361): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Коли була маленькою, я вважала вірші чимось надзвичайним, а поетів якимись супер-героями, які носять за плечами величезний мішок слів, а потім довго добирають влучне слово до свого вірша. Хоча, поетів же не так багато, та і жили вони всі дуже давно. А тепер, в той час коли поети перевелися, саме час мені було братися за цю відповідальну справу.
Багато разів я брала ручку в руки розгортала білий аркуш, і все. Бо далі робота ніяк не йшла. Спочатку не могла придумати тему, про що мені писати, потім коли з’являвся рядок, виявлялося такий самий є у прочитаній мною книзі. Але я не втрачала надії стати поетом. У другому класі, коли нам почали викладати російську мову і домашнім завданням було прочитати кілька віршиків відомого поета, мені в голову прийшов дуже хитрий план. Я вирішила перекласти вірш на українську мову, і стати поетом. Та не щастило мені. У вірші про осінь і журавлів, українською переклалося лише кілька дієслів, а вірш лишився той самий. Потім коли почала видумувати щось своє, зникала рима і рядки ставали кострубатими і не милозвучними. Більше спроб перекладу я не робила.
Вже в третьому класі коли йшла з мамою зі школи сказала їй що задали написати твір про зиму. Маму чекала довга робота, бо до цього часу вона мені писала твори. По дорозі ми побачили красивого, яскравого дятла що шукав щось у прикритих снігом бур’янах а потім повертався на своє робоче місце і починав цокотіти міцним дзьобом, наче коваль молотом. Цікава замальовка б вийшла, якби про все написати. Так ми дорогою йшли і щось видумували. Вдома мама все записала, а я старанно перемалювала в зошит. Так і стала поетом. Звичайно, трішки соромно. Що це майже повністю мамин вірш, а я лише кілька слів підказала, та все ж в історії мого поетичного літопису, «Дятлик» - це мій перший вірш.
Далі ще кілька років я мучила маму щоб вона допомагала мені писати шкільні твори-вірші. Чому саме вірші? Та все просто, твір потрібно було писати на чотири сторінки, а вірш на одну-дві завжди був оцінений «5» і великим червоним підписом «Молодець». Все б добре, та одного разу мама була зайнята домашніми справами та ще і засмутила я її чомусь, тому сіла біля чорновика в якому вже був один куплет вірша написаний і почала сумувати. Непомітно для себе почала римувати слова, гортати одну за одною сторінки в зошиті і коли робота була зроблена я була надзвичайно здивована, адже я сама написане величезний вірш, більше ніж на пів зошита охайним почерком. Саме цей вірш я вважаю для себе стартом.
Згодом Муза до мене стала прилітати частіше. Коли сусідку по парті Люду викликали до дошки, я встигала написати невеличкого віршика, далі складала куплетики до шкільних свят, потім пішло й поїхало, перше кохання, чарівна природа, все надихало, та я прекрасно усвідомлювала, що до звання поета ще довгий і тернистий шлях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2021
З читанням у мене не склалося від самого початку. Хоч букви я знала давно, але з читанням якось мені не щастило. Зазвичай, майже щодня мені читали книги: бабуся - народні казки, мама оповідання з журналу «Крестьянка», на моє прохання уривки з книг які читала саме зараз.
З першого класу я почала читати сама. Техніка читання була майже найнижчою, але все тому, що моя мала творча фантазія намагалася відтворити тексти. Хоч вдома книжок була повна етажерка, але я любила набирати книг у бібліотеках.
У шкільній бібліотеці «Міхаловна» завжди давала книги на російській мові і дрібним шрифтом, без малюнків і з затертими сторінками, тому читати їх було не цікаво і траплялося так, що зупинялася я ледве почавши читання. А от у сільській бібліотеці ми з Любчиком ( однокласником і сином бібліотекарки тьоті Наді) могли переглядати хоч всі і обирати те - що було цікаво.
Перед літніми канікулами вчителі давали список творів, які вивчатимуться в наступному році, тому я з великою сумкою здійснювала паломництво по бібліотеках, щоб першою взяти потрібну книгу.
Влітку намагалася читати щодня, то під час обіднього відпочинку, то перед сном, то на пастівні, то в гостях у Світличному, то під бузиною, коли пасла гусей. Бувало, що читала Ірі, а вона вподобавши якийсь уривок постійно просила мене перечитувати його. Тому я й позаучувала напам’ять про Нехайла, печерицю, що по-французьки шампіньйон, про «недоросоль» (так Іра називала комедію російського класика)…
Коли в класі хтось розповідав про цікаву прочитану книгу, то весь клас визначали свою чергу і обов’язково перечитували літературний хіт, а інколи книгу навіть не відносили в бібліотеку, аж поки кожен охочий її не перечитає.
Одного разу на зимових канікулах напередодні свята я взяла в бібліотеці книгу про історію фарфорової чашки Паоли Утевської. Сказати, що книга на мене справила велике враження – нічого не сказати. Я була вражена і захоплена читанням в той час як по телевізору транслювалися новорічні мультики та потрібно було допомагати мамі в підготовці святкового столу. Я сиділа в спальній кімнаті біля вікна і читала без зупинки. Сто дві сторінки книги я опрацювала до вечора і це був мій перший особистий читальний рекорд. Далі були інші книги, які чарували своїм сюжетом та манерою написання: «Незнайомка з країни сонячних зайчиків», «Лісова музична школа», «Грицева шкільна наука» та багато інших… Я розчинялася в книгах, уявляла і фантазувала, міркувала та співчувала, засуджувала та захоплювалася. Збагачувала свій простір свідомості історіями цікавих книг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2021
Весна похмура… неба сіра постіль
На землю тисне, як важкий тягар…
Зима пішла, збиралась три дні поспіль,
Лиш снігу купки лишила, як дар.
Весна похмура птахом не озветься,
Бо не вернулися із чужини
Чекають всі, коли ж усе минеться?
Й закрутяться сполохані млини.
Вітри нестимуть сонячні співанки,
Сади потонуть у квіткових снах,
Покличуть солов’ї стрічати ранки,
Серед природи у рясних лугах.
Весна похмура, але дуже скоро,
Засяє сонце, прийдуть дні ясні,
На світ увесь безмежний стоголосо
Лунатимуть веснянії пісні.
07.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=gj_DjLgHppw[/youtube]
[i](Конферанс до весняного свята)[/i]
Дарують хай квіти у будні і свята,
Хай радістю світяться очі,
Любові в житті вашій буде багато,
Й кохання: щодня і щоночі.
***
Рідна матуся – голубка рідненька,
Очі її - наче дороговказ,
Завжди для неї я буду маленька,
І пожаліє й пригорне не раз.
***
Навчи мене, мамо рушник вишивати,
Червоним і чорним узори стелить,
Пісні українські і рід шанувати,
Навчи мене мамо, по совісті жить.
***
Чи затяжний весняний снігопад,
Чи спека, вітер, повінь, або злива…
Чекатиму тебе і в листопад,
Бо лиш з тобою я була щаслива.
***
Хай ваше серце не гнітить негода,
Дощі неждані, чи міцні морози,
Удома буде сонячна погода,
І лиш від радості котитимуться сльози.
***
Нехай весна закутає вас цвітом,
Здійснить найпотаємніші бажання,
Зігріє душу сонце – наче літом,
А у серцях оселиться кохання.
03.03.2021
[b]
[i]Відео онлайн-концерту опублікую через кілька днів. Запрошую до перегляду![/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2021
[b][i]Для поета – розміри і рими,
Композиторові – звуків зорепад,
А художникові – барвами новими,
Малювати щастя, спокій, лад.
Математик в цифрах суть шукає,
Астроном блукає між зірок,
Хтось мільйони вдало заробляє,
Хтось до мрії робить новий крок.
Головне – надіятись, любити -
Щоб творити в будь-які часи,
Гармонійно із собою жити,
В аурі натхнення і краси!
26.02.2021[/i]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2021
[i](рондель)[/i]
Близько до нашої хати,
Мовчки наблизився ранок,
Роси упали на ганок,
Щоб нічні сни розігнати.
Скрізь розлились аромати,
Бо розбудив їх світанок,
Пахощі дикої м’яти,
Крізь вишиваних фіранок.
Гаєм стелився серпанок,
Пестив вишневії шати,
Через гілок міцні грати,
Вітер хапав білих бранок
Й сніг розвівав наостастанок.
26.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021
[i](За мотивами поезії Лесі Українки)[/i]
Лягли тумани скрізь, куди не глянь,
На поле і гаї в часи буянь,
А річку в білий вельон від вінця,
Все вкутував вітрисько без кінця.
Проміння, мов на білім полотні,
Веселкою малює сірі дні,
В розлуці ж почуття не загасити,
Гнітять тумани, та потрібно далі жити.
25.02.2021
[b]ОРИГІНАЛ:[/b]
Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу,
вітер з полудня несе без кінця ту югу.
Світло сліпить, та не грає веселе проміння,
вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.
Так у розлуці з тобою кохання моє
світить і смутить, буяє й життя не дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
[i](За мотивами поезії Лесі Українки)[/i]
У різні боки розійшлись путі,
Та я люблю і краплі не жалію.
Щоб все вернути – навіть і не мрію.
І не кажи, що все бува в житті.
Ти маєш силу і могутність дуба,
Твоїм прокляттям є моя любов,
Що мов омела випиває кров,
А далі нас чекає лише згуба.
Без тебе я - як без ковтка води,
Та якось проживу, сухі гілки
Знайду, як прихисток і крізь роки,
Дадуть старання хоч якісь плоди.
Луною шепіт пролуна мені,
Вітрець нестиме вісточку з діброви,
А в пам’яті воскреснуть всі розмови,
І спогад оживе немов у сні.
25.02.2021
[b]ОРИГІНАЛ:[/b]
Відповідь
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання – то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, –
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в'яне,
Я не зав'яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви, –
І спогад любих літ повік не згине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
Неповторні голоси сплету,
В перевесло, чи у русую косу,
Звуки в тризвуки з’єднаю на льоту,
І цей скарб я людям понесу.
Діамантами сіяє дивний спів,
Нашу «Мрію» стане чути звідусіль,
І лунає понад луків і полів,
Про кохання, рідний край, душевний біль.
Мов перлини у намисті голоси,
Об’єднали у родину нас роки,
Чути «Мрію» через пагорби ліси,
Бо в піснях і сподівання і думки.
Б’ється серце і лунає колектив,
Під баяна милозвучний спів
В круговерті буднів – диво див
Слава лине в світ без зайвих слів.
А я мрію, щоб ще довго так було:
Цінували задуми священні,
Розвивалося й жило моє село,
І ансамбль завжди співав на сцені.
Всім артистам зичу довгих літ,
Щоб здоров’ячка було у вас багато,
Хай чарує вас весняний дивоцвіт,
А у душах завжди буде свято.
24.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2021
Рідна мово моя, і батьків, і дідів,
Мені доля твоя дуже в серці болить,
Живописний узор з дорогих серцю слів
З давнини у майбутнє невидима нить,
Квітне мови краса між розлогих садів,
Її пісня навкруг стоголосо дзвенить,
Розливаються хвилі співзвучних ладів,
І молитва в віках понад світом летить.
Тебе лютим катам не вдалося зломить,
Тебе нищили, й суржик болотом смердів,
Та не зрадила ти споконвічних слідів,
Бо тобі для нащадків потрібно ще жить.
21.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021
Я вважаю, що у двоюрідної сестри Іри важкий характер. Ні вона не мегера, не зла, не жорстока, але у змаганні з впертості та вибухової емоційності їй би не було рівних. Все проявлялося ще в ранньому дитинстві, коли на дрібні завдання дорослих вона відповідала категоричне: «Не буду!» або «Не хочу!» і змушувати далі вже було безглуздо, а я щоб згладити ситуацію смиренно виконувала за себе й за неї. Та вона і не ледача і коли є настрій то її не доженеш, все аж кипіло в руках, та частіше було навпаки: зіпсований настрій у всього сімейства, крик на весь куток, а Іра в шоколаді, бо такі дрібниці вона пропускала подалі від власної нервової системи.
Інколи мене це бісило, інколи засмучувало, ми лаялися, билися і кусалися та не минало і години ігнорування, як одна з нас вже забували, якими щойно ми були ворогами.
Я спокійніша, розсудливіша, раціональніша, стриманіша і тому її характер та темперамент вважала дрібною вадою, з якою можливо змиритися і пристосуватися. А у мами моєї характер точно такий як у Іри і тому коли вони довго знаходилися разом то і небо червоніло від цього двобою двох впертюхів, які ні в якому разі не могли поступиться і до останнього стояли на своєму.
Коли я стала ліцеїсткою та поїхала навчатися до міста, Іра з міста переїхала на рік у Гнідинці. Жила в нас, тут ходила в школу і проявляла у всіх яскравих барвах свій характер. Іру ніхто не ображав, та час від часу вона такі коники відпалювала що всі були в шоці від її витівок.
Одного разу мама поросила помити підлогу в коридорі. Для семикласниці це було не складно і зайняло б хвилин п’ять, та Іра вперлася на своєму, що цього робити їй не хочеться і умовляннями та моралями примушувати безглуздо. Коли вже градус напруги трішки знизився, Іра просто вийшла в коридор і вилила п’ятнадцятилітрове відро води просто на підлогу. Ця витівка коштувала їй більш ніж двох годин вільного часу, купу зайвої роботи, яка виникла в процесі. Іра збирала воду, викручувала ганчірку, сушила дорожки і примовляла: «Самі просили щоб помила, я і помила».
Колись Іра не хотіла йти до школи. Зранку не можна було її розбудити, потім підняти із ліжка, потім відірвати від нього, бо вона ухватилася за ніжку старого спального місця і так міцно трималася, що навіть погнула трубу виготовлену з міцного металу. Мама ж в свою чергу намагалася все зробити щоб не порушити системи здобуття знань і до обіду провозилися з горе-ученицею.
На канікулах учні з батьками планували поїздку на екскурсію в Київ,
та Іра встала не з тої ноги, все було їй не так і їхати в столицю вона відмовилась, хоча до цього часу ніколи там не було. Поїхали без неї, а вона цілий день проспала.
Всіх пригод і не згадаєш, та в той час Іра всім залила смальцю за шкіру. Ніхто спочатку не міг уявити, що за янгольською зовнішністю ховається вредне чортеня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905482
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
Хоч час летить, як гвинтокрил,
І позвонить часу нема,
Та я тебе завжди люблю,
Й ти мені більше ніж кума.
Всього в житті нашім було,
Свята й буденна мішура,
Та я завжди тебе люблю,
«Рідна-двоюрідна сестра»
Руся і Нюся – хто їх зна?
Хто потороча? Солопа?
І кожна кожну добре зна,
Якого розміру стопа.
Ліцей, дозвілля, універ,
«Дрібненькі очі» хто згада?
Вино під грушкою бігом…
Давно минуло … як вода…
Тепер ти дама хоч куди,
А не сімна – на вісімна,
Якраз що нада, у соку:
«Смела, опасна і умна»
Хай мрії збудуться усі,
Й даремно не переживай.
Як хочеш молодість згадать,
Частіше в гості приїжджай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
Хоч мама родом із Світличного, села що знаходиться за сім кілометрів навпростики, та в Гнідинцях вона теж мала своїх родичів – двох стареньких бабусь Дуню та Домаху. Вони – двоюрідні сестри моєї прабабусі Горпини, яка в молодому віці лишилася вдовою, але жила в Світличному поруч з синами, невістками та внуками. Дві сестри, які крім одна одної не мали близьких родичів, жили не далеко від дитячого садка і тому часто, коли мама мене забирала, то ми йшли навідувати бабів.
Баба Домаха молодша з сестер у Гнідинцях давно, сюди виходила заміж, тут поховала малолітнього сина й чоловіка і залишилася доживати віку у старенькій мазанці. Коли мама навчалася у Гнідинцівській школі у 9-10 класах то трішки жила в родички баби Домахи. І часто згадує, що вона ніколи не садила помідорів, і не кидала в борщ томату.
Баба Дуня спочатку жила у Світличному, а коли заслабла переїхала до сестри, все ж таки разом легше.
Їхня хатка, маленька та старенька, ніби ховалася в заростах жовтої акації, яку всі називали пищики, бо із її стручків виходили прекрасні свистульки. Благенька дерев’яна хвіртка, ніби не відчинялась, а відставлялася, коли треба було зайти у двір. Вузенька стежечка вела до дверей попід вікнами, що лежали на самій землі. Зимою хата обставлена куликами кукурудзиння, літом біленька і казкова, була ніби порталом в інший часовий вимір. Важкі двері на дивному засові вели в маленькі сінці, а звідти в крихітну хатину, і в хату з піччю.
Баба Домаха топила піч і грубу і там варила їжу, та і спати було тепло як у вусі. Над чотирьма віконечками висіли рами з портретами та фотографіями, з яких дивилися чорно-білі незнайомі люди. Кожна рамка прикрашена старовинними вишитими рушничками, а ікони на покуті – павільйоном. З меблів – шафа для посуду, лава, стіл, ослінчик, ліжко і піл, на якому лежали подушки, вузли та інший одяг. Долівка була глиняною і на ній одиноко лежали старі зачовгані роками дорожки.
Коли ми приходили до бабів, вони були раді, як малі діти, розпитували, розказували, гостинців давали, щедрувати запрошували. А ми їм носили свіжину, молозиво, булки та пироги, молоко. А коли баби повертали банку з-під молока, то завжди кидали туди окраєць відламаного хліба і кілька цукерок. Коли я стала школяркою то вже і сама навідувала бабів. Вони жили недалеко від першої вчительки та подруги Люди, тому під час кожної поїздки велосипедом в ті краї я зупинялася біля двору, говорила з ними і розказувала новини. За кілька років навесні померла баба Дуня, а згодом і бабу Домаху поховали. З їхнього двору сусіди зробили господарчу частину, де жили гуси, кури та інша живність. Згодом і стару хату та хлівець розібрали та розорали в город.
Час минув, а спогади про привітних, стареньких бабусь-родичок лишився в пам’яті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905305
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
Якось, коли на кутку гриміло весілля, вешталося вигонцем багато людей, хрипіли колонки посилюючи музику кінця вісімдесятих, мені пощастило побувати на такому дійстві. Поблизу таке траплялося не часто, адже молоді було не багато, були діти, яким під вінець ще не скоро, і дорослі – які своє весілля вже відгуляли давно.
У Михайленків свайбилося. Женили сина. Я весь процес мотала на вус зі свого двору. То як молоді хлопці збиралися під двором, то як придане привезли, як сигналили машини коли їхали за молодою. На записуванні в клубі я теж була, а коли повернулася додому, то наші пішли на свадьбу, а ми з бабусею Катею лишилися дома господарювать.
Хоч дітвори біля шопи було повно, але я сама туди йти не наважувалася, та і батьки казали: « що тобі там робить, в миски заглядать?» Так би все і тривало, але до нашого двору перекотився клубок куткової дітвори з велосипедами, і без. Хтось пережовував весільну їжу, яку винесли батьки для своїх чад із-за столу, хтось поспішав вернутися щоб встигнути подивитися на якийсь із обрядів, когось вже кликали батьки. Так і я долучившись до цього дитячого кордебалету перекочувала до весільного двору.
Все було добре, то гралися в хованки, то у квача, але коли всі виходили з-за столу танцювати мене побачила мама. Надворі вже було майже темно і вона веліла нікуди не відходить і ні в яку шкоду не лізти. Знайомі і не знайомі люди у гарному вбранні веселому настрої утворили коло і натхненно гарцювали у дворі здіймаючи пил високо вгору. Поки танцювали повільний танець, ми з іншими дітьми слідкували: хто на кого дивиться, хто до кого тулиться, аж тут відбулось щось дивне. Між звуками медляк,а який крутила касета в старому «Маяку» я почула звуки протяжні і сильні. Вмить по шкірі пробігли мурашки і волосся стало дибом і я швидко пішла в шопу на звук.
У шопі було мало людей. Скраю столу дядьки різалися в козла, куховарки збирали порожній посуд, та носили нові страви, а далі сиділи бабусі і дідусі, які так співали, що в мене аж сльози текли. Їх пісні були такими тужливими і протяжними зовсім не схожі на те «гоп-ца-ца» під що танцювали свайбани. Я роздзявила рота і слухала то українські то російські, але як вони співали! Здавалося, що це артисти, які щодня влаштовують репетиції і гастролюють по світу. Вони не забували слів, тягли і басували так, наче хвилі перекочувалися і від вібрації в душі теж все переверталося. Уже мене не цікавили дитячі забави, бо я поринула в музику, сіла поруч на лаві застеленій новою дорожкою і слухала й слухала. Дід Павло і баба Мотя Булавинці, Любинко спершись на бубон, ще якісь незнайомі співаки звучали навіть краще ніж артисти, які недавно приїздили до нас в клуб виступати. До них підсіла мама, Тьотя Тоня з тьотею Ніною і теж щось заспівали. Потім мене мама потягла додому, бо вже було пізно. Всю дорогу я слухала ті співи, і навіть коли вже лягала спати прислухалася до звуків, що долинали у кватирку.
Наступного дня я мучила маму, щоб вона зі мною заспівала красиву пісню, яку я вчора почула. А вона не могла второпати що я мугичу, бо слів цієї пісні вона не знала і лише вчора почула.
Знавцем місцевих старовинних пісень і володаркою сильного народного голосу була наша сусідка – баба Мотя, і я просила маму, щоб вона запитала у баби Моті, як же співається та пісня. Спочатку мамі було ніколи, а потім баба Мотя захворіла і їй було не до цього. Десь через півроку ввечері бабуся вдягалася в новий одяг, запнула квітчастий платок взяла пирогів з потрошком і збиралася йти провідувать куму. Кума – це баба Мотя і я не могла впустити шансу і не записати пісню.
Коли ми прийшли в гості, я сиділа мовчки, як води в рота набрала і тільки слухала про що говорили бабусі. Потім бабуся Галя каже: «Так розказуй, чого тобі хотілося до баби Моті?» Мені було соромно, але я все ж попросила, щоб вона мені переписала пісню, яку я чула літом на свадьбі.
На той час рука в баби Моті не працювала і писати вона не могла, тому сказала: «Як хочеш – пиши». Хоч я вже ходила в перший клас і всі букви знала, але пісні, а тим більше довгої такої ніколи не писала, але прийшлося.
Мені дали подвійний листок в лінійку, червоний олівець і почалося. До цього я писали лише в зошиті в косу лінію закарлючки, літери і короткі слова, а тут такі широкі лінійки та і букви мої були такими «горобцями», що вміщувалося по слову на рядок. Спочатку виводила каліграфічними писаними, потім вже якими виходило, далі пішли друковані літери, ще пізніше не вистачило аркуша, тому мені подали шматок шпалер навиворіт. Робота була дуже копітка, по сто разів мені повторювали кожне слово, я побила по п’ять помилок в ньому, але все ж з горем пополам записала. Бабуся Галя ледве не заснула, коли чекала малу писаршу, щоб йти додому. Наостанок я ще попросила заспівати пісню, щоб не забути мелодію.
Вдома більше тижня розшифровували з мамою мої ієрогліфи, дещо підказувала бабуся, адже вона запам’ятала майже напам’ять, коли мені диктували. Вже дуже скоро, на одному з концертів ми з мамою все ж заспівали пісню «Над широкой рекой», яку я так вчасно здобула в ході пісенної експедиції. Баба Мотя вже не чула нашого виконання, бо ходити концерти не було здоров’я, та і прожила вона після того небагато, але пісня записана колись давно живе і до цього часу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905298
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
Усі знають що у школі є тенденції нові,
А у мене, а у мене лиш кохання в голові,
Хоч навчаюся я добре та часу не гаю
На уроках на всі боки до дівчат моргаю.
ПРИСПІВ:
Валентинку валентинку - червоне сердечко,
Подарую я на свято, свято - недалечко,
Намалюю я сердечка ввечері і зрання,
Подарую всім дівчатам символи кохання.
На перерві усі друзі заглядають у смартфон,
А мене стрілою влучив з неба Купідон,
Ну не винен я ж у тому, що дівчата гарні,
І зізнатись дуже хочу кожній у коханні.
ПРИСПІВ:
17.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
Їх вже не ждуть… нема кому чекати,
Час сплинув по краплині, як вода,
Немає вже господарів у хати,
В яку колись прийшла страшна біда.
Росли в сім’ї щасливі янголята,
І після школи в армію пішли,
Але спіткала їх війна проклята,
В Афгані свою гибель віднайшли.
Вернулись в цинку… голосила мати,
Від розпачу ридало все село,
Як грім, у небо стрельнули гармати,
Затихло все і стало як було…
Табличкою убрали стіну хати,
«Жили герої тут… тоді й тоді»
Посивів батько і змарніла мати,
Бо хто розрадить їх у цій біді?
Коли батьки у розпачі блукали,
Лилися сльози-роси по траві,
І думали: «Кого ж там поховали?
А може що повернуться живі?»
Копійка від держави – одиноким,
Скупа насмішка – плата за синів,
Вночі Василько сниться карооким,
Петро – усміхненим приходить до їх снів.
Нема кому косити і орати,
Води на старість дати для батьків,
Осунувсь дах спустошеної хати,
Нема в дворі онуків-малюків.
Господаря віднесли за ворота,
Розбив інфаркт в час криги і снігів,
А як прибрала землю позолота,
Пішла і мати слідом до синів.
Їх вже не ждуть… нема кому чекати,
Час сплинув по краплині, як вода,
Лишилась пустка від старої хати,
В яку колись прийшла страшна біда.
15.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
Багато хто в дитинстві фантазує з приводу вибору професії. Хтось хоче бути військовим, хтось поліцейським, хтось пожежником або рятівником. Головне, щоб професія була корисною людям і завжди забезпечувала свіженькою порцією адреналіну щодня. Не знаю, добре це чи погано, але я про такі професії ніколи не мріяла, бо вже тоді знала, що потрібно саме мені. Та одного разу трапилася ситуація, яка мене поставила перед вибором: «Бути чи не бути?». Точніше, вибору як такого не було, а був випадок у якому допомогти могла лише я.
Якось зимового вечора, коли надворі сіріло, мене вже привели з садочка і я мирно гралася в теплій кімнаті, до нас прибігла схвильована тьотя Марійка Дудникова і почала поспішно розповідати, що сталося.
Дома вона була сама, бо дядьо Гриша з Лілею і Альошкою були у варвинській квартирі, баба Галинка пішла до своєї матері Баби Васьки, тому непоспішно готувала вечерю. Коли картопля вже майже закипіла, тьотя Марійка вийшла з хати, щоб принести з погріба квашених помідорів, вхідні двері замкнулися, а ключ лишився з внутрішнього боку дверей. Відкрити не вдавалося ніяк, відімкнути підходящими предметами – теж, а картопля на плиті вже закипіла, набралася повна кухня і коридор пари, яка вкрила туманом шибки. Зволікати не було часу. І як на зло Альошки дома не було, бо одного разу він в такій ситуації заліз у кватирку і відімкнув двері. Хоч Альошка і був старший від мене більше ніж на два роки, але був малим, худим, аж світився. На кутку таких хлопців теж не було. І тому вона прибігла просити мене виконати рятівну місію. Хто ж як не я? Аліна з Оксаною ще малі, а тут треба розуміти чітко поставлені завдання.
Реально оцінивши ситуацію, мене швидко почали готувати до спецоперації. Всім сімейством швидко одягли мене у зимовий одяг, щоб бува не змерзла, поки доберемося по снігу до вигонця. Татусь взяв мене за руку і буксиром потяг слідом за тьотею Марійкою на вигонець у їхній двір.
Цього разу, на собаку, що був прив’язаний не далеко від хвіртки я навіть уваги не звернула, та і він на мене не гавкав, мабуть зрозумів, яка серйозна і важлива людина прийшла у двір. Ми зразу пішли до крайнього маленького вікна, зі ставнями і тато швидко відкрив щільно закриту кватирку. Я була напоготові. І тут почали з мене скидати лахи: спочатку рукавиці, пальто, шапку, кофту, светр, сапожки, штани, носки теплі і на саму гору носки тоненькі, бо спочатку я була схожа на достиглу капустину і пролізти у вікно шансів не було. Потім почалося найскладніше, бо не могла уявити, як мені мою круглу і тверду голову протиснути у невеликий прямокутний отвір . То вуха зачіпалися, то ніс, але з горем пополам голова пролізла. Далі вдалося просунути і руку, але плечі застряли. Лізти вперед я не могла, перелякано теліпала головою і правою рукою, а назад вибратись вже не виходило, хоч як тато з тьотею Марійкою не намагалися мене висмикнути надвір. Обдерла об раму шкіру на руках та тулубі, але все ж вдалося з кватирки клубком покотитись у спальню до Дудників.
Я швидко зорієнтувалася в новій обстановці, вибігла в коридор, потім вимкнула плиту і відсунула в бік чорну обгорілу каструлю, яка пахла димом і копченою картоплею. З кількох спроб, під чітким керівництвом знадвору відімкнула двері і зітхнула з полегшенням.
Коли справа була зроблена, я неквапливо почала вдягатися, під щирі подяки та похвалу. Я так собою пишалася, що додому ніби не йшла, а летіла на крилах слави. Перед собою тримала трофей - величезний мазаний тульський пряник, яким пригостила мене господиня. А вдома кожному з членів родини особисто переповідала всі нюанси спецоперації, в якій я була героєм-рятувальником.
[i](на фото праворуч вдалині двір Дудників)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
Що не кажіть, та золотий у мене чоловік,
Зі мною ж так не легко, просто жах,
В той час, як він ступає твердо по землі,
То я літаю десь у небесах…
Коли він втомленим вертається у дім,
Залишивши роботу на роботі,
А в мене, в дощ, у сніг, у грім,
Думки зациклені на творчості й турботі…
Концерти, виступ, презентація, книжки,
Конспект, уроки, (рими щось немає).
Він завжди поруч, як киплять мізки,
Мене в реальність з творчості чекає.
Вирішує питання всі мої:
Купить, підвезти, організувати…
І у душі співають солов’ї -
Бо не перестає мене кохати…
Він першим слухає мої нові пісні,
Привозить мені бісер на картини,
Він гладить по щоці мене вві сні…
Що ще для щастя треба для людини?
Підтримує мене скрізь і завжди:
Знімає виступ, п’є без цукру каву,
Плече підставить в час незгод, біди,
Як не встигаю – він зготує страву.
Зі мною так не просто поруч жить,
Коли, як птах, між хмарами літаю.
Я дякую тобі за кожну мить!
І знай, що кожну мить тебе кохаю!
14.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021
[i]( вітання мамі Наталії Б. від дітей)
(вірш на замовлення)[/i]
Дружина. Мама. Просто – жінка гарна.
Бабуся мудра. Господиня вправна.
Свекруха добра, теща не лайлива,
Завжди така привітна, жартівлива.
Підтримає у лихо і негоду,
Така вона в нас – берегиня роду,
В «Пікнік» - спішить. Хист підприємця має.
Й щомиті нас із Києва чекає.
А ми спішим, до мами на гостину,
В будь-яку пору, в будь-яку годину…
Із пиріжками вип’ємо по каві,
У очі глянем щирі і ласкаві.
Стане спокійно – як в дитячі роки,
Коли ступали ми найперші кроки...
Зникнуть проблеми, заясніють днини,
В родині свято: в мами – іменини!
Хай кожен день для вас буде, як свято,
Сюрпризів гарних принесе багато,
Щоб довго разом з татом воркували,
У здравії століття святкували!
05.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2021
Зима на сани придане складала:
Вишивані пухові подушки,
Все, що вона за вік собі надбала,
Вміщала швидко в латані мішки.
Сувої білосніжної тканини,
І вибілене полотно тонке,
Застелені ним пагорби й рівнини,
Прозоре, чисте, ніжне і легке…
І хутра білого багато мала,
Щоб всьому шить кожухи і шапки,
Поважно по обійстю походжала,
Й перлини сипала із щедрої руки.
Донесла, ледве, скриню із скарбами,
Там діаманти й срібні ланцюжки,
Коштовні перстні, що блищать льодами,
Їх вистачить на поле і стежки.
Запряжені у сани білі коні,
Їх гриви майоріли навкруги,
Вмостилась пані в санях, як на троні,
Й помчалася повз ріки і луги.
Навколо все багатство розкидала,
Вітрами кутала зимові тихі, сни,
Ділилась, щедро, тим добром, що мала,
Дорогу слала сріблом до весни.
30.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021
Мої діти – вірші з піснями,
Такі вистраждані й довгожданні,
Відкарбовані в них дні за днями,
Миті – вічність прожиті в чеканні.
Мої діти – картини розшиті,
Блищить бісер там і намистини,
В рушниках переплетені ниті,
Біль і радість у зморшках людини.
Мої діти – то мрії з думками,
Що зростають в байдужому світі,
Мов трампліни - життя сторінками,
Все ж підносить до сонця в зеніті.
21.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021
Блакитні хмари в небесах,
Блакитний бантик у косах,
Блакитне паливо – це газ,
Блакитний камінь – це топаз.
Блакитна мрія – просто сон,
Блакитний в далеч мчить вагон,
Блакитний вогник на свята
Така ж волошка вироста.
21.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021
Промінням сонячним сміялася вона,
Блискучі очі іскрами моргали,
Ну що тепер? Така для вас зима,
Яку ви так хотіли й виглядали?
А я старалася для всіх, як для людей,
Щоб кошти всі на газ не витрачали,
Та не цінили зрозумілих цих речей,
І «що це за зима?» - усі кричали.
Відлигу не влаштовувала вам,
Щоб у воді не плавали по вуха,
Але ж у вас розумний кожен сам,
І хто почне сивеньку зиму слухать?
Та розгнівили… Що це за смішки?
Я снігопадом замету пороги,
Тепер гребіть лопатами стежки,
Й шукайте транспорт, щоб горнуть дороги.
Тепер мороз тріщить, пече й куса,
І мінус двадцять пять – звичайні речі,
Милуйтесь із вікна, яка краса,
Сидіть по хатах й не злізайте з печі.
20.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
Коричневі дерева: гілки і стовбури,
Коричневі цукерки – для щастя дітвори,
Коричневі, гарячі і кава й шоколад,
Коричневі листочку – осінній листопад,
Коричневі ведмеді – страшенні хижаки,
Коричневі клубочки – колючі їжаки,
Коричневі грибочки у лісі між дубів,
Красуються на фоні таких же жолудів.
19.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Жовтогарячий колір у моркви на городі,
Оранжевий буває частенько у природі:
Чи абрикос смачненький, хурма – блискучий м’яч,
Вони всі мають колір - яскравий помаранч.
Такі цікаві назви, хоч колір це один:
Чи апельсин солодкий, чи кислий мандарин,
Хрумкий болгарський перець оранжевим буває,
Жовтогарячу свиту гарбуз пузатий має.
19.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Блискуча на траві роса,
Блискуча на щоці сльоза,
Блискучі в небі сяють зорі,
Блискучі рибки живуть в морі.
Блискучі сяють ліхтарі,
Блищать бурульки угорі.
Блискучий дощик на ялинці
Блищать льодяники-гостинці.
18.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
Яскраве сонце, яскраві квіти,
Вбрання яскраве вдягають діти,
Яскраві кульки- веселе свято,
Яскравий настрій – гостей багато.
Життя яскраве – коли у мирі,
Уся родина в своїй квартирі,
Разом смакують духмяну каву,
Ялинку вбрали в фату яскраву.
18.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i](Конферанс до танців)[/i]
Вечір… чути солов’їв,
Сонце лягло спати,
Але молодь не спішить,
В нудьзі сумувати,
Краще з парою своєю,
Зорі рахувати,
Веселитись від душі,
Гарно танцювати.
***
Вечір… тиша навкруги,
Сонечко сідає…
Де поділися дівчата,
Що гулянь немає?
Десь знайшов в нашій окрузі
Музикант мастак,
Що під музику чудову
Всі танцюють так.
2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Темне небо – буде дощ і грім,
Темна заздрість – не до сміху всім,
Темний ліс – як листя опаде,
Темна ніч – зірок нема ніде,
Темний бік – то лихо і біда,
Темна в морі Чорному вода,
Страшно-страшно йти у темний льох,
Але страх мине – як йти удвох.
16.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Світлий колір- небо навесні,
Світлі мрії, чудеса вві сні,
Світлая морозная зима,
Світла смуга - і проблем нема.
Світла зіронька є символом Різдва, ,
Світла мить – збуваються дива,
Світлі кучері заплетені в косі,
Світлий промінь миготить в росі.
16.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
«Як парость виноградної лози,
Плекайте мову» - я це пам’ятаю,
Та як покласти все на терези,
І суржики і діалекти краю?
Бо наші пращури не вміли говорить,
[b]Балакали[/b] вони і [b]гомоніли[/b],
Вплітали в коси [b]лєнти[/b] і [b]стьожки[/b],
Пісень [b]виводили[/b] тоненько, як уміли.
[b]Вбували [/b]валянки й [b]галоші [/b]на мороз,
В[b] платки квічасті ловко запинались[/b],
На прошвах мали [b]взор[/b] з [b]красівих роз[/b],
І в теплі [b]плюшки[/b] в холоди ховались.
Копали [b]заступом[/b], а кидали у чай,
Шматочки [b]сахарю[/b], чи [b]стільника[/b] ламали,
[b]Здоровались[/b] й здоровими були,
[b]«Будьте здорові» [/b]- так вони прощались.
Отож, чи варто «знищувать бур’ян»
Слів, яких зараз витискають з мови?
Без них зникає колорит селян,
І не [b]получиться[/b] душевної розмови.
16.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
Він волю підкоряє і птахів і тварин,
Всього-всього навчити зуміє він один,
І кицьки і собачка, і будь який хижак,
Лиш з ним стають привітні, ніхто не вміє так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021
Не птахи, але літають,
Завжди в цирку виступають.
Трюки дивні подивись,
Як летять вони у вись.
14.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
В залі оплески і сміх
Вміє веселити всіх
Хоч незграбний, та дарма
Його любить дітвора.
14.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
Навіщо їхать за моря?
Пригод і вдома вистачає…
Найкраще там – де ти живеш,
А гірше – де тебе немає…
2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Прозоре скло, прозорий лід,
У річці хвиль прозорий слід.
Прозоре небо, як кришталь,
У нареченої вуаль.
Желе прозоре – (смачно, страх,)
І блиск прозорий на вустах
І ще скажу вам на кінець:
Люблю прозорий холодець.
12.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Руда шубка у лисички,
Руді білочки-сестрички,
На щоках руді веснянки,
Руді кучері в панянки,
Руда осені краса,
Чи заплетена коса,
Інколи бува біда,
З крану ллє руда вода.
12.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
Сріблясті в інії гілки,
Морозом писані шибки,
Срібляться скроні у бабусі,
Прикраси вишукані в вусі,
Сріблястий місяць і зірки,
В ялинок дощик, іграшки,
В сріблястій фользі шоколад
Туман сріблястий ліг на сад.
12.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
Тендітні і невидимі сніжинки,
Кружляючи танцюють балансе,
Синхронно в піруеті балеринки,
Красою білою встеляють все-все-все.
Січневий вітер музику лаштує,
Ритм задає для прим, кордебалет,
То оплесками пестить, то лютує,
Штовхає їх незграбно на паркет.
Малі сніжинки крутяться й сідають,
В партер заносить вітер бідолах,
Та все одно на біс усі чекають,
Й дебют їх викликав захоплення й аншлаг.
10.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
Я скину з себе все, навіть прикраси,
Роздягну тіло й закутки душі,
Із серця витягну приховані образи,
Сплітатиму в думках нудні вірші.
Зроблю я крок, відкрию в крані воду,
Нехай стікають по мені струмки,
Неначе влітку в дощову погоду,
Сльозами вмию втомлені думки.
Вода стікає по щоках на плечі,
Колючі сльози чом гіркі на смак?
Самій від себе я бажаю втечі,
Минуле змити й пережитків знак.
Як добре що у душі сліз не видно,
Наплакатися можна від душі,
Про те що наболіло і набридло,
Наплакатись і знов писать вірші.
06.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021
Не претендую на звання поета,
Бо у рядочку двадцять помилок,
Та кличе рима у свої тенета,
І гени контролюють кожен крок.
29.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=e9GtPX6c_kg[/youtube]
Торкнулись ніжні звуки глиб душі,
Смичок дражнив емоцій гострі рифи,
Знайшов до серця золоті ключі,
Й розшифрував таємні апокрифи.
Лунала музика – ридав старий Орфей,
Змагались ритм й мелодія в дуелі,
Жертовник музики приймав новий трофей -
Тих, кого вразила струна віолончелі.
29.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m5yy5Eryixw[/youtube]
Сьогодні народилося кіно!
Віват, Люм’єри – королі овацій!
З’явилось диво чарівне давно,
Без спецефектів, гриму, декорацій.
Як тінь на сніжно-білім полотні,
Лягли рухомі, злякані сюжети,
Реальність оживала на стіні,
«Сенсація!» писали всі газети.
На кіноплівці кілометри проб,
Актори – авангард нової ери,
Німі стрічки лягли на біле тло,
На фортеп’яно грали їм тапери.
Сто двадцять п’ять – таки поважний вік,
За ці роки у світі все змінилось,
В майбутнє мчить невпинно часу лік,
Та добре, що колись кіно з’явилось.
28.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Час – поняття, яке в різні моменти трактується по-різному. В дитинстві час ніби стоїть на місці і рухається ледве-ледве, ніби навмисне. З кожним роком час набирає обертів і не встигаєш кліпнути оком, як відлітають у минуле роки і десятиліття.
Коли я була маленькою трирічною дівчинкою то часто залишалася вдома з прабабусею Катею. На столі бабуся застеляла улюблене рожеве одіяльце садовила мене туди і разом з нею виглядали у вікно на вигонець. Я смакувала лущеним гарбузовим насінням, яке мені лускала бабуся пучками, та чищеними яблуками порізаними скибочками. Біля вікна, під старим дзеркалом на стіні висів календар, який худнув з кожним днем. Я любила акуратно відривати від нього по листочку, щоб бабуся почитала загадку, чи казочку, чи прикмету, чи рецепт, але обов’язкова умова, щоб написано було великими літерами. Дякуючи календарю – я швидко вивчила цифри, уміла рахувати підряд, могла знайти в календарі коли буде день народження і все таки виповниться мені чотири роки, коли буде літо, храм, а коли на календарі залишиться кілька листочків, то скоро буде «ялинка».
Тоді час тягнувся дуже довго, бо ніяк я не могла дочекатися літа, нового випуску «Малятка», неділі, щоб подивитися «Мультфільм на замовлення». Найдовшим був рік перед школою, бо швидше хотілося стати ученицею, але дні в садку здавалися роками, а новенький портфель наповнений всім шкільним приладдям так і залишався самотньо чекати на шафі.
Літом під час пастівня дідусь вчив мене, як визначати час без годинника, за довжиною тіні, яка збільшувалася ближче до полудня. Та куди цікавіше було взяти ломаку на пучку пальця, витримати її щоб не впала і промовити чарівні слова: «Діду-діду, лободіду, скільки часов до обіду? Один…Два… Три…» А далі все залежало від вміння втримати балансуючу палицю на пальці. Після обіду ритуал повторювався, але змінювалося заклинання: «Осичина, березина, скільки часов до вечора? Один… Два…» і так далі… Звичайно, годинника це не замінювало, але за цікавою і веселою розвагою час минав швидше.
У школі уроки здавалися довгими, а перерви короткими, та ж плутаниця траплялася і з навчальними четвертями, що тривали вічність та канікулами, що минали надзвичайно швидко.
Час то заповільнювався, то прискорювався, і лише годинник чітко відбивав чечітку часу, стверджуючи точність часово-просторового задуму.
Ще в далекому дитинстві я дійшла певних висновків, у вірності яких, з роками лише переконувалася глибше. Наприклад:
1. За цікавою справою час зупиняється, наповнює душу новими враженнями, натхненням.
2. Нудна робота триває довго.
3. Ледарство – знищує час.
4. Всі мають однакову кількість годин у добі, але в кожного час минає зі своєю швидкістю.
5. Головне не довжина життя, а ширина світогляду.
6. Марно втрачений час не повернеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899533
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Під час всіх років навчання в школі я була дисциплінованою і майже ніколи не порушувала загальноприйняті норми поведінки. Та трапився один неприємний момент, за який соромно і дотепер.
Це був травень. Залишалося менше тижня до завершення 8 класу і екзаменів. Продзвенів дзвінок і до класу зайшла Ольга Іванівна на останній урок музики. Ми привіталися, як завжди, під супровід баяна, почали розспівування і тут мене покликав із класу Сергій Григорович (наш класний курівник у 8 класі).
На завершення навчального року у нас планувалося класне свято «День іменинника», тому мені, як масовику-затійнику було завдання підготувати пісні до свята. Біля дверей класу ми швидко обговорили ситуацію і я повернулася на урок ще до завершення розспівування. Рухаючись від дверей до своєї парти я помітила, що дівчата якось підступно посміхаються і чекають на мою реакцію.
Що саме трапилося я помітила не зразу бо натхненно підспівувала другим голосом раніше вивчені пісні. Мій погляд впав на пенал, що здавався якимось горбатим і пузатим. Спокійно доспівуючи пісню я помітила що Віта й Наташа якось підозріло завмерли і очікували, як я зреагую. В мене в душі кипіло. Як вони могли? Навіщо? Чому чіпали мої речі? Що вони туди вони поклали?
Миттєво пригадала, як на перерві Наташа їла величезне червонобоке яблуко і сумнівів не залишилося, що в моєму пеналі знаходиться те, що від нього лишилося. Я була у гніві. Швидко розстібнула блискавку з трьох сторін рожевого пеналу розкрила ще одну внутрішню вкладку, до якої прикріплялися олівці. Там був великий огризок яблука, який вже порудів і мав бути у смітнику, а не в моєму пеналі.
Я розсерджено схватила пенал і хотіла перекинути безглуздий подарунок, його власниці, але трапилася гравітаційна прикра помилка і та мить тривала вічність. Огризок від мого пеналу, як від батуту підскочив високо вгору перелетів через першу парту, за якими спокійно сиділи Валя з Мариною і полетів у бік дошки та вчительського столу. Вийшов непередбачуваний збіг, бо саме цієї миті Ольга Іванівна тримала на плечах баян, розтягувала міх в такт знайомої мелодії і рухалася просто назустріч літаючому об’єкту, який я так необдумано запустила в простір. Здавалося, зіткнення двох тіл, які рухалися по своїх траєкторіях неминуче. В голові кометами снували трагічні думки: виклик до директора, осуд батьків, читання моралі на загальношкільній лінійці…
Іще мить і огризок успішно оминув кучері і ніс учительки, праву клавіатуру баяна і здійснив приземлення просто до ніг здивованої Ольги Іванівни. «Що це було?» - фраза вчительки, розірвала простір тиші і доріканням запеклася в моєму серці.
На щастя реакція Ольги Іванівни була спокійною і адекватною, бо вона знала, що це трапилося не навмисне і я ні в якому випадку не хотіла вчинити шкоди.
Таким був останній урок музики в школі, коли я була в ролі учениці. За збігом обставин, через трохи більше ніж десятиліття після тієї прикрості я повернулася в ту саму школу, на той самий урок, але вже у ролі вчителя і я вам скажу, що мій колишній ганебний вчинок, це навіть не квіточки у порівнянні з тими витівками, якими псують нерви вчителю теперішні учні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899421
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2020
В кожної людини в житті трапляється момент знайомства з нецензурними словами. В когось це стається випадково, коли ненароком почує розмову дорослих, для когось в родині це звична справа і гаряченьке слівце може вилетіти з вуст чи старого чи малого, когось навчать однолітки і діти відпалюють лайливі слова коли на розум збреде.
А в мене було так. Досить довго я не розуміла, що називають «матюхами»? Можливо, я і чула десь випадково такі слова, але сама їх не вживала, а точніше, не звертала на них уваги. Вдома ніхто нецензурної лайки не вживав, тому це була для мене далека тема.
Коли я вже була школяркою, то з’явився на телебаченні новий, цікавий канал «ICTV». Сигнал був не дуже хороший, тому частіше на цьому каналі були чорно-білі хвильки що постійно пробігали по зображенню і страшенний шум, який глушив розмови в улюбленій передачі або фільмі. Незвичним було те, що всі програми і фільми транслювалися виключно українською мовою. Саме тоді почали транслювати дитячий серіал «Карусель», у ньому іноземні підлітки жили звичайним шкільним життям змішаним із першим коханням, зрадою друзів та конфліктами з дорослими. Щоденно, я чекала наступної серії, щоб слідкувати за розвитком подій.
Серіал був цікавим і саме там я вперше почула нові слова значення яких, я не знала. От наприклад: «сентиментальність», «мапа», «тека», «кватирка», «філіжанка» - розтлумачити не могли і дорослі.
Ввечері, коли мама повернулася з роботи, я її запитала: «Що таке «гелікоптер»? Мама миттєво зашарілася, опустила погляд, швидко почала згортати білизну і сказала, щоб цього слова я ніколи більше не казала. З її реакції я зрозуміла, що тут щось не те. Мама пояснила, що слово це погане, так чому ж його у серіалі і в новинах казали?
Вже коли збиралася лягати спати, випадково почула розмову батьків, у якій мама стривожено ділилася тим, що я якогось нового матюха навчилася, значення якого і тато не знав. Миттю вдвох вони почали зі мною серйозно говорити, запитувати, аналізувати, а я беззахисно кліпала очима і не розуміла, що відбувається: «Хто це так казав?», «Дівчатка не матюхаються!», «Це в школі такого навчають?», «Де ти таке почула?»…
Я схлипуючи пояснювала, що це у кіні і в новинах щодня таке говорять, але мені вони не вірили і ще дужче лаяли. Було дуже образливо, що я сама про те не знаючи стала «матюхлом». Все завершилося тим, що я щиро пообіцяла поганих слів не вживати.
Через кілька днів всі мої родичі теж почули в новинах про «гелікоптер», разом дійшли висновку, що це перезвали звичайний вертоліт, із-за якого зчинився у нас конфлікт. Я була виправдана. Вже мене обіймали, вибачення просили за той інцидент, але обіцянку я не порушую і дотепер. Слів поганих не вживаю принципово. Мабуть, совість не дозволяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020
Весь час у садочку кипіло життя. Майже щодня цікаві заходи на які, вчила вірші і безперервно наповнювала шухлядки в мозку. Вихователька красивими літерами в альбом писала сценарій, потім розрізала на смужечки і роздавала батькам, щоб вдома з дітьми «вивчили на зубок». Великим щастям, я вважала, коли в моєму вірші була відсутня літера «р», яка чомусь застрявала в роті, десь між язиком і верхнім піднебінням.
Між веселими заняттями з однолітками та іграми на килимку ми багато спілкувалися, як самі між собою так і не давали спокою вихователям задаючи різноманітні безглузді запитання. От мене довгий час цікавило, що то за портрет якогось діда висить на стіні між вікнам? З цим запитанням і й пішла до виховательки. Вихователька спокійно і натхненно пояснила, що то - друг всіх дітей. Її відповідь мене не влаштувала зовсім. Не знаю, може кому він і друг, але я особисто з ним зовсім не знайома, та і бородатих я не любила з дитинства. Де борода і могла бути, це лише в на обличчі у Діда Мороза, але на зображенні був точно не він, та і на ікону з ликом святих та картина була не схожа, але чомусь почесно займала місце в садочку на стіні, аж поки я не пішла до школи.
Незабутні були часи… В той час велику заздрість могла викликати проста жувальна гумка.
Одного ранку Маша прийшла в садочок з жуйкою. Вмить в неї з’явилася черга друзів, які не відходили від неї і благали хоч трішки пожувати смакоти. Маша довго показувала свою жадібність, пояснюючи що жуйка саме її, що родичі привезли саме їй, але під тиском новоспечених кращих друзів не втрималася. Вона витягла з рота гумку і розділила справедливо на кілька частин та наголосила, як всі нажуються, щоб обов’язково повернули жуйку назад. Нажаль, чи на щастя, я не потрапила в число тих щасливчиків кому дісталася жуйка, але щоб заспокоїти обділений натовп, Маша пообіцяла, що завтра принесе скуштувати всім гранат. А гранат не простий, а розміром як м’яч, а може й більший, в середині по десять таких плодів, як ми звикли, так що вистачить всім. Довго ми не могли забути омріяні гранати, які Маша ще тиждень збиралася принести, але так нам їх і не дісталося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Перш ніж судити про моє життя,
Пройдіть спочатку всі мої дороги,
Стопчіть, так само сотні пар взуття,
І так як я натріть до крові ноги.
Перш ніж судити про моє життя,
Щось досягніть (хоч тисячну частину),
Вилийте ріки сліз в сміття буття,
Й не втратьте у собі самім - людину.
Перш ніж судити про моє життя,
Хоча, пліткуйте! Нащо заважати?
Ви не роздивитеся справжні почуття,
Щоб бачить – треба Бога в серці мати.
25.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Поплачу и станет легче,
Хоть слезы боль не излечат,
А время вращает стрелки,
Секунды мечты калечат.
Поплачу и вытру слезы,
А может, еще заплачу,
Зачем эти метаморфозы,
На что в жизни время я трачу?
Поплачу, встряхну досаду,
Одна я ведь в своем судне,
А завтра пойду вновь к людям,
Чтоб радостью скрасить будни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898299
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.12.2020
Коштовні прикраси зневолили світ -
Срібляста холодна в’язниця,
Навколо розцвів крижаний білий цвіт,
В повітрі вита таємниця.
Така вона дивна красуня зима,
Чарує своєю красою,
То іній, то сніг, а чи лід задарма,
То мрії розтануть водою.
14.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020
[i](Людмилі Ш.)[/i]
Сьогодні, коли всюди снігу багато,
Підкралось до Вас, дуже радісне свято,
Той день коли поруч зимова краса,
Бажання хай здійснять для Вас небеса.
Нехай Ваші очі лиш щастям сіяють,
Хай хору співанки повсюди лунають,
Здоров’я, натхнення живе джерело,
Хай свято приносить Вам лише добро!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
Хто знає, коли пов’язали,
Узорів рясне полотно?
Скажіть, люди, хто із вас знає,
Той час, що був дуже давно?
Окраса була оберегом,
Чоло прикрашала сповна,
Колись - була всім необхідна,
А зараз - знов модна вона!
06.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m1PH6Ki5Zdo[/youtube]
Для щастя треба зовсім не багато,
Підтримка рідних й дрібочка тепла,
Коли із буднів в тебе завжди свято,
А за плечами білих два крила.
Для щастя треба крапельку любові,
І справжнє диво в серці і в душі,
Щоб милували миті світанкові,
З’являлись з-під пера нові вірші.
Для щастя треба крихітку удачі,
Горнятко кави, чорний шоколад,
Щоб кожен мрії здійснення побачив,
Тоді в житті настане мир і лад…
06.12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020
Поговори зі мною… просто так,
Бо зараз дуже душить порожнеча,
Поговори… відчуй самотній смак,
І те, як набридає холоднеча…
Поговори… нехай тобі чужа,
Й вірші мої у стрічці оминаєш,
Може страждає і твоя душа,
Чи може у мені себе пізнаєш?
Поговори, так-так, це я тобі,
Хоч ми іще з тобою не знайомі.
Поставить крапку встигнеш далебі,
Поговори… а я спинюсь на комі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020
Тобі я ще нічого не писала,
Хоч білим хутром вкутана земля,
Чекала, мовчки календар гортала,
Коли сипнеш ти жменю кришталя.
Тобою я іще не милувалась,
Бо мерзнуть руки, гонять у тепло,
Та ти, заздалегідь, приготувала,
Прозоре, біле і холодне тло.
Не пригортала ти в свої обійми,
Байдужі, величаві, крижані,
Бо ще звучить груднева увертюра,
А потім задзвенять твої пісні.
02.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
Учитель, зараз¸- наче термінатор,
Із вірусом один він на один,
Обов’язково піде на уроки,
Хоч замотай колючим дротом тин.
У світі карантин і пандемія,
Локдаун… – але все це не про нас ,
А ми йдемо щоденно на роботу,
Бо міністерство нам сказало: «Фас!»
А в класі учні з соплями й кашлями,
З температурою…(але не в тому суть),
Хоч в рукавичках, з масками й щитками,
Не знаєш що у школу принесуть?
30.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UwHI0W2reBA[/youtube]
[b]Б[/b]уло давно та кожен пам’ятає,
[b]І [/b]знову палить на вікні свічки,
[b]Д[b][/b][/b]ітям і внукам вкотре відкриває,
[b]А[/b]нтигуманні, траурні стрічки…
[b]Г[/b]рішна земля стогнала від знемоги,
[b]О[/b]станні крихти з’їдені давно,
[b]Л[/b]ишилось трохи, вже не носять ноги,
[b]О[/b]чі мутні запали десь на дно.
[b]Д[/b]орогою бредуть і їсти просять,
[b]О[/b]сиротілі, пухлі дітлахи,
[b]М[/b]олитвами до Господа голосять:
«[b]О[/b], Боже милий, за які гріхи?»
[b]Р[/b]оками незбагненна та руїна,
[b]У [/b]якій вистояла наша Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
Здавалося б, просто стежка, короткий шлях з відбитками чужого взуття, але ж не все так просто. Стежка починалася за старезною коморою, яка довго стояла старим похмурим привидом за Силишиним дворищем. Із грунтівки що рясно була вкрита то калюжами з багнюкою, то пилюкою по кісточки, вела вишукана вузенька стрічечка стежки, яка вела до глибокої дороги. Часто я скорочувала шлях до школи саме використовуючи цей варіант. Стежка завжди красувалася то молодим споришем обабіч, то пишним цвітінням колючих будяків, або ж кучугурами грудневого снігу.
Стежка, мабуть, тут була завжди, відколи почали жити люди на Попівці, то саме нею добиралися куди їм треба. Часто бабуся Катя мене питала: «чи глибокою дорогою я зі школи йшла?»
Одного весняного ранку, я як завжди, йшла до школи глибокою дорогою.
Думала про уроки, про те що скоро вже навчання завершиться і потрібно буде десь навчатися, далеко від дому. Саме тоді я відчула щемний біль. Я не могла зрозуміти, як люди можуть кинути всю цю красу, промінявши на безтурботне міське життя? Як можна залишити домівку, родичів, улюблені іграшки, сусідів знайомих? Як можна забути стежку, що постійно вела до школи спочатку маленькі ніжки, потім власників модного взуття на підборах? Це ж все рідне.
Мабуть не дарма говорять: «Де народився – там і згодився», адже земля породила тебе для своєї користі і твоє завдання – бути корисним рідному краю.
Може такі думки у мене виникли після розповідей рідних про наш рід, який століттями жив, міцнів на гнідинцівській землі. Саме тут покояться пращури, саме тут живуть найрідніші. Саме тут… Тут навіть дихати легше, хоч і не важливо, що за кілометр від села пихтить газопереробний завод, а навколо високий рівень радіації. Це все моє… найкраще, наймиліше, найцінніше…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
Лежу у ліжку, наче та медуза,
Башка болить й погода хоче спати,
А я сушу мізки, де можна швидко,
Велику суму зелененьких взяти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
[i](поетичні підказки учням з теми "Мистецтво доколумбової Америки")[/i]
[b]МАЙЯ[/b]
Давним-давно племена майя,
Винайшли дуже дивний календар,
Пройшли-минули з тих часів століття,
І їх знання дістались нам, як дар.
[b] АЦТЕКИ[/b]
Міста великі, якісні дороги,
Ацтеки зводили, коли був їхній час,
Як кровожерливі, талановиті й мудрі,
Дійшла (про них) ця слава і до нас.
[b]ІНКИ[/b]
В зелених джунглях мовчки спить минуле,
А кожен камінь – наче книг сторінки,
Забуті храми зниклої культури,
Що для нащадків залишили інки.
16.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2020
[i][color="#ff000[b]0"]На гіллі кряче чорне вороння,
Зрання…
Бо грає осінь вже заключну коду.
Вітрисько стогне навмання,
Щодня…
Шле листопад неприязну погоду.
Жовтіє листя й топиться на дні,
У сні…
Так схуд й змарнів старенький календар.
Забулися спекотні і ясні,
Пісні…
Вмить потьмянів й застиг осінній сад.
07.11.2020[/b]
[/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
[i][color="#ff000[b]0"]На гіллі кряче чорне вороння,
Зрання…
Бо грає осінь вже заключну коду.
Вітрисько стогне навмання,
Щодня…
Шле листопад неприязну погоду.
Жовтіє листя й топиться на дні,
У сні…
Так схуд й змарнів старенький календар.
Забулися спекотні і ясні,
Пісні…
Вмить потьмянів й застиг осінній сад.
07.11.2020[/b]
[/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
Я підкорю твої думки собі
Бо маю план, ти знай про це, мала,
І наміри у мене не скупі,
Хоча й не рясно маю я бабла.
Я пригощу насінням із кишень,
Ми лускатимем на морозі разом,
Та не втрачай ти розуму, лишень,
Гастрономічним підкорю екстазом.
Налускаємось одночасно вдвох,
Нехай напухнуть й посиніють губи,
Я можу – (і не думай що я лох)
Твої бажання довести до згуби.
Завалимо в крутезний ресторан
Фрі, гамбургер, морозиво ріжок,
І вільна каса… (Правда, не обман)
Для тебе, мабуть, це великий шок.
Чи шиконем: вокзальні пиріжки,
Чи навіть більше, добрі біляші,
Задовольню усі твої смаки,
Я шлях знайду крізь шлунок до душі.
Хоча й не рясно маю я бабла.
І наміри у мене не скупі,
Я маю план, ти знай про це, мала,
І підкорю твої думки собі.
07.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
Мабуть, це щастя, коли просто так…
Із ранку в ліжко тепла чорна кава…
Мабуть, це щастя, а чи добрий знак…
Коли голубить знов рука ласкава…
Мабуть, це щастя, через телефон…
Коли питають ніжно: «Як ти? Де ти?»
Або в обіймах, поки прийде сон…
Розповідають про свої секрети…
Мабуть, це щастя, впевнене плече…
Я поруч себе завжди відчуваю…
Говорять ніжно: «Я тебе люблю» …
У відповідь: «Я теж тебе кохаю»…
01.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Затіяла осінь велике прання,
Брудне все пора оновити,
Прокинулась швидко, бадьоро зрання,
І стала все швидко робити.
Здирала лахміття старе із дерев,
В калюжах старанно мочила,
Усе фарбувала вона без перерв,
І ґудзики-листя лічила.
Змивала невтомно пилюку і сум,
Завзято усе поливала,
Прогонила з душ сірість стомлених дум,
Дощами весь світ полоскала.
А потім сушили холодні вітри,
Летіли скрізь бризки-краплини,
Сльозами стікали униз із кори
Струмочки сумні до долини.
Затіяла осінь велике прання,
Бо з літа раділа гуляла,
На сонечку, мляво, в затишку щодня,
Боки золоті вигрівала.
Але листопад прийшов, скоро зима,
Подумала: «Що ж скажуть люди?»
Мерщій до роботи взялася вона,
Кропити дощем землю всюди.
01.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Рядки віршів, то струни милозвучні,
Які у кожну душу проникають,
Зривають із людини маски штучні,
Й торкаються, бентежать, надихають.
То словом сльози можуть осушити,
Чи навпаки, стривожено пролити,
Рядки віршів – така могутня сила,
Яка допомагає далі жити.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020
Моя осінь туманна й ласкава,
Пригортає й проміннячком пестить,
Озолочує трави листками,
Зачаровує, радує, лестить.
Моя осінь, даруй мені диво,
Це під силу. Ти зможеш. Я знаю.
Бо так довго, натхненно і щиро,
Я від тебе дарунка чекаю.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020
Небо старе і змарніле,
В зморшках тримає образу,
Як знати, чорне чи біле,
Коли перервано фразу?
А воно всім говорило,
Сонцем сіяло вгорі,
А вечорами вмикало
Зорі – нічні ліхтарі.
А воно всім промовляло
Любо стрічало пташину,
З краю чужого, жаркого,
Кликало всіх на гостину.
Гримали грози сердито
Щоби хмарки помирити,
Блискали щоб налякати
Спеку, гірлянди-софіти.
Того всього вже немає,
Небо мовчить і зітхає,
Сонце і місяць на небі,
Сіра куліса ховає.
Вицвіла осінь, підступно,
Чорною галкою кряче,
Небо старе і змарніле,
Шкода, що ось-ось заплаче.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Посивіли золотом вже вербові віти,
Залишились мерзнути хризантеми-квіти,
По мутному небу птахи відпливають,
Де про зиму лютую мешканці не знають.
Прохолодна осінь кутає листками,
Ностальгія бродить мріями й думками,
Не лишилось більше ні трави, ні квіту,
Лиш старі світлини шлють привіти літу.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Повези чи на довго, чи трішки,
Без різниці, в який ліс, куди,
Хоч по ягоди, хоч по горішки,
Хай там мухи дзижчать й оводи.
Знаю, в лісі вужі і гадюки,
Їх я іншим шляхом омину,
Купи сміття лишили падлюки,
Я по них шлях із лісу знайду.
Із землі визирають маслята,
І червиві й такі є як слід,
Туди, мабуть, ганяють малята,
Обривати і яблука й глід.
Між червоних шапок у крапинку,
У голках хвої білі стоять
Повези, повези на хвилинку,
Про грибні місця буду мовчать.
22.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2020
Смачне, ароматне, корисне й поживне,
Пісне - для дієти і ситне - на свято,
Ви варите, творите ніжне і дивне,
І делікатесного всього багато.
Пікантні соління і випічка з печі,
Всі інгредієнти у модні дивайси,
І що не таріль – шедевральне творіння,
Хоч соус заморський, хоч кубики, слайси.
Шкварчать на пательні обсмажені стейки,
Чи пишні десерти, чи ласощі там,
За всю смакоту, ту що ви із душею,
Так щедро і ніжно даруєте нам.
Творці-кухарі і творці-кулінари,
Щоденне покликання – знищити голод,
За вас піднімаємо келих, й до пари,
У серце у ваше не віяв щоб холод,
Щоб руки від праці у вас не боліли,
А всі за столами завжди шанували,
Щоб страви не скисли і не підгоріли,
А ви, хоч сьогодні, лиш відпочивали.
20.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020
Сохне і жовкне вбрання,
Так постарів тихий сад,
Вітер, кудись, навмання,
Гонить хмаринки досад.
Сірі стають небеса,
Й падають просто в туман,
Зовсім недавно краса,
Зникла й лишила обман.
Теплі завершились дні,
І дуже скоро зима,
Мрії сховались у сні,
Й настрою в мене нема…
17.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2020
Знов ллється бруд з усіх гнилих ротів
Бездумно юні, чи свячено сиві,
Ви зробіть діло, без нікчемних слів,
І покажіть у чому ж ви красиві…
08.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ys83aiNGxZw[/youtube]
Голос наших сердець,
Хай звучить в унісон,
Через гори, ліси
Крізь тумани.
Відстань – це не кінець,
Бо життя – дивний сон,
Дружба в ньому ,
Дола океани.
ПРИСПІВ:
Наш пісенний політ ,
Хай єднає весь світ,
І стирає всі межі й кордони.
Всім привіт, всім привіт,
Скільки зим, скільки літ,
На всю гучність вмикай мікрофони.
В когось вечір тепер,
Чи почавсь новий день,
Часові пояси,
Континенти.
Ми вмикаєм етер,
І співаєм пісень,
У барвисте фарбуєм,
Моменти.
ПРИСПІВ:
В дружнім колі, як мить,
В даль летить швидко час
Гарні враження,
Жарти веселі.
Нам ще поталанить,
Ще не раз, ще не раз,
Заспіваєм
Разом у оселі.
ПРИСПІВ:
05.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
Писати…
Не лише словам підбирати отесані рими…
Писати…
Страждати між речень своїми думками німими…
Писати…
І в слові одному вмістити весь всесвіт думок…
Писати…
Сплітати таємні бажання свої у клубок…
Писати …
Що лине струмком і лягає рядком на папір…
Писати…
Самотньо й натхненно під супровід стомлених лір…
Писати…
Ховати завісами слів всю приховану суть…
Писати…
Ночами і зрання, бо з Музами, як же заснуть?
Писати…
Стискати у серці, бо рвуться на волю думки…
Писати…
Бо це - мій наркотик, це - кара на довгі роки…
05.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
Ой, тумани-туманочки,
Розлелися навкруги,
І два пагорби з’єднали,
Наче річка береги.
Я на човнику туманом,
На той бік не допливу,
Лиш почую як співаєш,
Гарну пісньку живу.
Хай лунає ніжний голос,
Краще його не знайдеш,
Як розвіються тумани,
То до мене ти прийдеш.
Приголубиш, приголубиш,
Поцілуєш знов і знов,
Удвох разом у тумані,
Заспіваєм про любов.
02.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890467
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
Мої учителі…на всій життєвій ниві,
Стрічалось у житті багато ВАС,
Усіх й сьогодні пам’ятаю й нині
Й ту мить коли заходили ВИ в клас.
Спочатку вчили нас читати вголос,
Щоб вірно відступати від рядка,
А потім вже відкрили цілий космос,
Із літер, що виводила рука.
В середній школі всі складні предмети,
І вчителі знайомі і нові,
Уроків ще незвідані сюжети,
В життя моє вшивали по канві.
Музична школа – острівець натхнення,
Бо скільки вклали ВИ турботи і тепла,
Бо музика - тепер моє спасіння,
Натхнення з неї п’ю, як з джерела.
В роки в ліцеї – вчили нас відомі
Артисти, і були професори
Стали такі близькі, такі знайомі,
Уклін низький ВАМ, і добра згори.
А університет - це новий простір,
Де я і виконавець і слухач,
За руку вів захоплено і просто
У храм науки кожен викладач.
В гармонію пірнала з головою,
В баянні гами, хорові пісні,
Ронд, і батман виводила ногою,
В поруч були ВИ – учителі!
А далі-( власний виклик) – нові далі,
І в академії нові учителі,
В шаленних темпах – вміння нам давали,
Й за рік у світ – як в море кораблі…
Здавалась ВАША велич, аж під хмари,
І недосяжна ваша професійність,
Діяльність ВАША – незбагненні чари,
Щоб дать талантам нашим самостійність.
Пройшли роки… я – вчитель, поруч з вами,
Мої колеги – рідні вчителі,
За відданість за витримку роками,
Дозвольте, ВАМ вклонитись до землі.
02.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
Снує в повітрі прохолода,
Бо у природи осінь в планах ,
Така у неї дивна мода,
Посохло листя на каштанах.
Уже й дощів гнітюча мряка,
Усе закутала у смуток,
Лише розгойдана гілляка,
В траву жбурнула листя жмуток.
А небо все мутне і сиве,
Без хмар, без сонця, без зірок,
Бридким стає усе красиве-
А осінь знову робить крок.
30.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
[i](Пам"яті курсантів та офіцерів,
що загинули під час авіакатастрофи військового літака Ан-26 у Харківській області)[/i]
Учора їх душі злетіли до раю,
Зібралися разом, як завжди у зграю,
І просто до Бога, йому щоб служити,
За рідних молитись, бо в горі їм жити.
Учора літак впав на землю, додолу,
Лиш прах бездиханний вернеться додому,
А їм би ще жити, такі молоді,
Лишили родини в жалобі й біді.
Учора їх часу закінчився лік
Чому закороткий такий у них вік?
А їм би радіти, а їм би кохати…
І як усвідомити лихо і втрати?
Учора, ще вчора були всі живі,
І мужньо летіли увись соколи,
Зібралися разом, як завжди у зграю,
Учора їх душі злетіли до раю.
26.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
Іволга співає – будуть знов дощі,
Розбишака-вітер десь побіг в кущі
Скам’яніли хмари в небі голубім
А здалека хижо вже почувся грім.
Дивна прохолода, хоча так пекло,
В небі насторога – посивіло тло,
Все на мить завмерло, навіть часу плин,
Бо чекало перших дощових краплин.
26.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
Не пишіть в шухляду вірші,
Їм потрібен власний дім,
Щоб вони на радість іншим,
Зажили щасливо в нім.
Бо віршам, як і людині
Не весь час сидіть в норі,
Доки зійдуться, як треба,
Зорі долі угорі.
Хай живуть вірші у книгах,
Чи на сайті… і для всіх,
Бо писати для народу,
Це не сором, це не гріх.
Ми словами їх мережим,
Уплітаємо в канву,
Думку ту, що Бог навіяв,
Чи підказку дав зі сну.
Ми на аркуші тримаєм,
Що сказали небеса,
Та не лише нам дісталась,
Дар від Муз віршів краса.
Не пишіть в шухляду вірші,
Хай читають люди вас,
Бо чи кращі, а чи гірші,
Це покаже лише час.
14.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020
Прорвемся…
Відчай проженем у далі…
Вже досить нить,
А слід крутить педалі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2020
Скоро осінь, хоч ще і не схоже,
Помилився, мабуть, календар,
В вишині сяє сонце погоже,
Сад-город нам дає щедрий дар.
Осінь скоро умиє дощами
Прожене кудись вдалеч пташок
Пробіжить хижий вітер кущами
І постукає нам до шибок.
І не схоже, що вже скоро осінь,
А так хочеться знову тепла,
Та туман запліта вона в коси
Листя золотом палить до тла.
02.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2020
Розгорнута іще одна сторінка,
Навчальний рік, осінній падолист,
І Перший дзвоник, в зошиті оцінка,
І до незвіданого та нового хист.
Попереду іще одна щабелька,
Щоб горизонт видніше звідтіля,
Ще ручка в першачка така маленька,
Аби спіймати в небі журавля.
Відчинена малесенька кватирка,
В широкий світ й щасливе майбуття,
Старт відрахуєм від цього вівторка -
Злет на трамплін під назвою життя.
01.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2020
[i](Пам"яті Саші Мотляха)[/i]
Між всіх обличь шукаємо ТЕБЕ
Так само ж бігав, грався, веселився,
Чому все так? (По серцю біль шкребе)
Лиш спогади і пам’ятник лишився.
І за двором ще чується твій сміх,
Твоїми іграшками Аделінка грає,
Чому все так? Ну хто подумать міг…
Все як раніше… а ТЕБЕ немає.
Збирався б ти іти вже в третій клас,
Щодня безмежні відкривать світи,
Лишився спогад – дитсадковий вальс,
Чому все так? Чом так далеко ти?
Два роки вже бабуся і дідусь,
Даремно ждє і марно виглядає.
Чому все так? Дай відповідь якусь!
Час йде у далеч, а ТЕБЕ немає!
28.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IFnTCh1nG0Y[/youtube]
[i](Конферанс до художніх номерів)[/i]
Час іде, роки минають,
І похмурі і ясні,
Гнідинчани ж, пам’ятають
Давні батьківські пісні…
***
Пісні веселі і сумні,
Стрічками «Мрія» заплітає,
Отож, послухайте ще раз,
Як гарно наш ансамбль співає.
***
Мелодії у вись летять,
А ноги хочуть танцювати,
А ви, послухайте хоч мить,
Як вміють гнідинчани грати.
***
Народ вкраїнський в нас такий,
Що не зітхає, не сумує,
І що б в житті там не було
Завжди співає і танцює.
21.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IFnTCh1nG0Y[/youtube]
[i](конферанс до номеру художньої самодіяльності відео-концерту)[/i]
Коли збирається родина,
За стіл і щедрий і багатий,
Вареники – святкова страва,
Бо ми народ міцний, завзятий.
Наліплюєм, не менше сотні,
Складем в макітру смакоту,
І не забудете ніколи
Вкраїнську страву ви оту.
21.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IFnTCh1nG0Y[/youtube]
[i](конферанс до номерів художньої самодіяльності в відео-концерті)[/i]
Україно моя! Рідний батьківський край!
Все тут рідне, сади і стежини,
Україно моя! На землі справжній рай,
Мов колиска життя для людини!
Рідний край і село, де дитинство пройшло,
В споришах, у квітках й верболозі,
Наче скарб, я любов до села понесу,
По безкраїй життєвій дорозі.
Крізь віки і роки, простяглись рушники,
Щоб єднати щасливу родину,
А в узорах шиття, вишивало життя,
Ясночолу мою Україну!
Де б не був, у якому далекім краю,
Свої Гнідинці скрізь пам’ятаю,
З нетерпінням чекаю хвилину оту,
Як до рідних в село завітаю.
Мої рідні батьки, як лелеки в гнізді,
Що пташат у життя відпустили
Ви підтримка завжди і у щасті й біді…
Все зроблю, щоб ви сліз не зронили.
Батьківщино моя! Край безстрашних борців,
Не здолає ніхто твою волю.
У щасливе майбутнє сміливо дивись,
Хай Господь дасть тобі гарну долю!
21.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Bm2O2vw2wC4[/youtube]
[i]Поетичний переклад пісні "Родная песенка" (Слова П. Синявского Музика Ю. Чичкова)[/i]
Потекло із неба сонечко,
Золотавими струмками,
Над садами і над селами,
Над полями і лугами.
ПРИСПІВ:
В ріднім краї грибні дощики,
І веселки яскравіші,
І звичайні подорожники,
Із дитинства найрідніші.
Із тополь легкі пушиночки,
Хоровод вели дні-ранки,
На галявину розсипались,
Полуничнії веснянки.
ПРИСПІВ:
Закружляли зграйки ластівок,
Почали пісень співати,
Щоб у гурті із дзвіночками,
Батьківщину прославляти.
ПРИСПІВ:
[b][i]ОРИГІНАЛ:[/i][/b]
"Родная песенка"
Льется солнышко веселое
Золотыми ручейками
Над садами и над селами,
Над полями и лугами.
Припев:
Здесь идут грибные дождики,
Светят радуги цветные.
Здесь простые подорожники
С детства самые родные.
Тополиные порошицы
Закружились на опушке,
И рассыпались по рощице
Земляничные веснушки.
Припев:
Здесь идут грибные дождики,
Светят радуги цветные.
Здесь простые подорожники
С детства самые родные.
И опять захороводили
Стайки ласточек над домом,
Чтобы снова спеть о Родине
Колокольчикам знакомым.
Припев:
Здесь идут грибные дождики,
Светят радуги цветные.
Здесь простые подорожники
С детства самые родные.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885934
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2020
Прошу тиші! Серпень починає
Увертюру осені писати,
Ще куліса лісу затуляє,
Й прикрашають світ -зелені шати.
Зорепади, як стрімкі софіти,
В небесах мелькають до світання,
Прикрашають небо в самоцвіти,
І пророчать здійснення бажання.
З кожним днем, мов фарби на картині,
Жовкнуть й сохнуть трави декорацій,
В бур’янах вітрець у павутині
Струни мучить в прагненні овацій.
Десь дзвенить ранкова прохолода,
Спів птахів, неначе флейти трелі,
Змінюється в золото природа,
Умивається в росі-купелі.
Прошу тиші! Серпень нам заграє,
Стриману осінню увертюру,
Потім вітер листя позриває ,
І розвіє світом партитуру.
13.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2020
[b]В[/b] пісках гарячих ти мене знайшов,
[b]І[/b] пригорнув ласкаво, як ніколи,
[b]Є[/b]диний подих – прохолодний шовк,
[b]В[/b] душі моїй згорнули частоколи.
[b]І[/b] я тебе вдихала всім єством,
[b]Т[/b]ремтіли губи, заплющались очі,
[b]Е[/b]нергія ковзнула божеством,
[b]Р[/b]озбурхуючи мрії проти ночі.
[b]З[/b]ривав, як звір, мій одяг кидав вниз,
[b]М[/b]оє волосся плутав в павутину,
[b]О[/b]бпік цілунком слід солоних сліз,
[b]Р[/b]озгойдував на хвилях, мов дитину…
[b]Я[/b]к мене пестив, як леліяв,
той вітер, що із моря віяв…
12.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020
Я баюкаю в ладонях пустоту,
А сквозь пальцы годы, как песок,
Исчезает время на лету
Жаль, что не накопишь его впрок.
Словно в фильме пролетают дни,
На стоп-кадр ведь не поставить лето,
Средь толпы всегда с собой одни,
И печалью шрам в душе задето.
Я стою, а жизнь летит вперед,
Не зависит это от погоды,
Я баюкаю в ладонях пустоту,
А сквозь пальцы протекают годы…
28.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884194
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.07.2020
За весь час скільки себе пам’ятаю мені шість разів пощастило бути на весіллі у Світличному.
Вперше це було тільки записування в клубі. На сцені стояли молоді і ще якісь люди, я з них знала тільки наречену тьотю Таню, яка була нам далекою родичкою і подругою мами. По якійсь команді всі люди з квітами полізли на сцену. Мене теж притягли до молодих, щоб я поцілувала тьотю Таню і дядька, який стояв поруч. Цим обмежуються спогади про відвідування першого в житті весілля.
Наступне весілля було в тьоті Свєти (маминої двоюрідної сестри). Там я не лише була на записуванні а й гуляла весілля від початку і майже до кінця. Сиділа за столом як і всі люди і мені подавали все, чого мені хотілося, та коли я наїлася інтерес до свайбування зник і мене відвели до сусідів. Де було дві малі дівчинки такі як і я та іграшковий акордеон, який ми тягали цілий вечір. Наступного дня мене вразив момент коли у дворі де вчора було весілля, з’явилася купа циган, у дивному вбранні, розмальовані як клоуни та і вели вони себе неоднозначно. Стрибали, танцювали, крали курей та ложки і це дійство мене не на жарт злякало, я ревла на всю Молодіжну вулицю міцно тримаючи маму за шию, щоб мене не вкрали цигани, так само, як колись поцупили улюблену соску. Виявляється, то всього на всього свайбани від молодого, приходили на дворище нареченої за молоду дякувать, тому і вели себе так не адекватно.
Наступне весілля було в Домашлінців. Женився Коля на Оксані, яка не далеко жила. Мені на той час було десять років, я вже пам’ятаю всі нюанси весілля, бо була там світилкою. Разом з мамою і татом, (свашкою і дружком) ми були у весільному поїзді і тому приймали участь у всіх весільних обрядах. З цього весілля пам’ятаю, як молодим дарували сервізи і килими, як в молодої пригощали різними наїдками і принесли в шалаш величезну чотиривідерну миску варених раків. Тоді всі веселилися раділи красивій парі, бажали прожити в мирі і злагоді і померти в один день. Так і вийшло, через років сімнадцять подружнього життя Коля, Оксана та їхній синок Саша загинули в жахливій автокатастрофі. Дуже сумно і прикро, радує лише те, що разом весь час вони були щасливі.
У 1997 році мені пощастило погуляти на весіллях у Свєти і Славіка. Свєта йшла заміж в серпні за парубка Толю з Рогинщини. На цьому весіллі я була старшою дружкою і виконувала всі обов’язки покладені на цю роль, навіть зі старшим боярином цілувалася за столом. А що робити? Традицій же ніхто не відміняв і в неділю завжди лунає «Гірко» старшим після дарування, і не важливо, що старшій дружці було тринадцять років і це був перший поцілунок в житті.
В листопаді Славік одружувався з Оксаною. Її забирати поїзд їздив у Малу Кошилівку Ніжинського району. Запам’яталося записування на якому баяніст грав своєї а співаки співали кожен по-своєму. На записування від хати молодої всі йшли пішки, що для нашого регіону не характерно. Потім здивували традиції, коли виносили короваї, то дружки (тато і Толя) заскочили в шопу з кочергами і гуркали ними в брезентове покриття палатки. А коли прийшов час різати коровай, то без «Отче наш» бабусі Оксанині не дозволили. Тому дружки розщедрились на круглу копієчку, щоб за всіма старовинними канонами почитали баби молитву, а свайбани отримали шматочки короваю. Дорога назад теж була не простою, бо в автобусі теліпаться було не дуже комфортно, але в той час намалювався кавалер, який веселим розмовами скоротив час в автобусі.
А у Світличному в той час кипіло весілля і вже веселі гості очікували приїзду поїзду разом з молодою.
Через рік у сусідів було весілля на якому я теж святкувала. Одружувався Вова Кальбусів з Танею. По якійсь випадковості ми з Ірою були покликані на весілля, адже ми набагато молодші були від наречених, але деякий час гуляли всі разом на лавочці біля Чіпки. А можливо, ми потрапили на весілля тому, що в нашому клубі брали колонки і підсилювач на весілля, а крім мене налаштувати їх ні в кого з присутніх не вийшло і в п’ятницю в мене була почесна місія підключати їх старий «Маяк» до нашої ще старішої апаратури. На цьому весіллі ми були без дорослих, сиділи за столами, трішки пили, закусували, реагували на моргання та залицяння парубків і просто весело гуляли весілля.
До цього часу, часто згадую приємні миті весільних веселощів у Світличному.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883971
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020
Одного разу ми приїхали до дідуся й бабусі приблизно о десятій ранку. В той час кожен займався своїми господарськими справами, метушилися у дворі та в кухні. А Іра спала…
Ми посідали на порозі поговорити про новини, розпитати як урожай, як вилупилися курчата та качата, обговорили ціни, політичну ситуацію в країні. А Іра спала…
Бабуся покликала до сніданку, бо коли б ми не приїхали, на її думку це якраз був час прийому їжі. Ми зайшли в коридор і сіли до столу на величезну синю лаву. А Іра спала…
Наївшись надвірної каші та запивши какао з витребеньками ми перевдяглись і пішли на город. А Іра спала…
Літньої пори роботи на городі вистачало, тому через кілька годин ми прийшли до хати напитися холодної води, що дідусь щойно приніс з колодязя. А Іра спала…
В одного за одним почав уриватися терпець, адже ще одні зайві руки в господарстві не завадять. А Іра спала…
І тут бабуся розповіла, що Іра вже тиждень займається спортом і не встигає відпочивати. Тому, коли світило полуденне палюче сонце Іра спала…
Після обіду коли спека спадала, прокидалася Іра, швидко збиралася та їхали велосипедами з подругою Танькою на Дащенську дамбу. Все було чітко продумано. Покрутити педалі кілька кілометрів, прийняти водні процедури та сонячні ванни і так само велосипедами через кілька годин їхали додому.
А в дома в кожної починалася активна робота. Потрібно було швидко, покупатися після виїзного купання, помити і висушити волосся, вдягтися, нафарбувати губи, очі брови, надушитися улюбленим ароматом і йти в центр села. Ввечері в селі молодь могла збиратися в клубі, де під стару апаратуру, вмикали на зажованій касеті стару музику, або на зупинці в центрі села, або в нас на Казенщині на лавочці, або в гіршому випадку на Жуківці, за кілометрів п’ять від нас в протилежнову боці села, аж під Варвою.
Природньо що крос в один та інший бік займав багато часу і сил та можливо ще й кавалери якісь їх провидили, тому додому потрапляли вже пізньої ночі, а через годину-дві виходили на пробіжку.
О пятій ранку, коли у селян починався новий день і прокидалися люди щоб піти на косовицю, підгорнути картоплю, поки земля за ніч відійшла, або поралися у дворах по господарству Іра з Танею неспішним бігом, або частіше ходьбою рушали в центр села. По дорозі обговорювали вчорашній день та планували сьогоднішній. На стадіоні оббігали кілька кіл, повисіли як ковбаси на турніках і сонні і втомлені спорсменки брели додому щоб виспатися, перед запланованим напруженим графіком прихильників здорового способу життя.
Бабусі й дідусеві не дуже подобався такий режим Іри, та вони ставилися лояльно і розуміючи, бо літо ж все таки, час відпочити, а не навантажувати дитину роботою. Та у справу втрутилася моя мама і додала кілька пунктів до Іриного графіку.
Підйом – о дев’ятій годині ранку. До обіду допомагати по господарству, прибрати в хаті, замести в дворі, помити посуд, а коли все виконає можна й на дамбу сумістити спорт і відпочинок. Потім знову допомагати вдома: нарвати буряну кролям, допомогти з консервуванням і як стемніє, можна піти погуляти, але лише до півночі.
Іра була засмучена такими змінами, але що зробиш, надійшла команда яку треба виконувати, бо взагалі нікуди не пустять.
[i]
(* - ми з Ірою на Удаї під час роботи вихователями у таборі "Веселка")[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883778
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HXS3ZkiSjus[/youtube]
Яка краса! Ну чим же не Карпати?
На пагорбах стоять новенькі хати,
Хрести церковні, наче, неба вище,
А в далині видніється Подище.
Там Удай напува зелені луки,
Лежить дорога у самі Прилуки,
З гори на гору до мети стежини,
Повз вишні, абрикоси, кущ малини…
Яка краса! Ну чим же не Карпати?
Та жаль, часу немає помічати,
У лабіринтах буднів і рутини,
Край рідний – найсвятіший для людини.
21.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020
Артем кожне літо любив проводити в селі. Зразу ж після екзаменів він приїжджав на ціле літо, а по закінченні канікул не спішив у місто. Хоч у місті Артем говорив російською, у Світличному він був сільським місцевим українцем і говорив нашим суржиком.
У дідуся і бабусі хоч і було багато роботи, але ж і купа вільного часу.
Артем носив воду від колодязя в кінці вигону, перевертав сіно, рвав траву кролям, коли доспівали вишні то він ліз на самісінький вершечок і рвав у бідончик, який висів на шиї. Артем частіше від нас ходив у магазин, бо і збирався швидше, і не затримувався довго, та і хліба міг більше донести. На пастівні теж на нього покладалося більше обов’язків, бо він швидко бігав, не боявся ящірок і вужів, які могли трапитися на шляху.
Тьомка дідусеві допомагав рубати дрова, а бабусі переносив з городу оберемки буряну та натини, та і відра з огірками та іншою городиною переносив теж він.
У вільний час він ходив у гості до Сергія, або Сергій до нас. Разом вони ловили рибу, збирали гриби, могли поїхати на дамбу велосипедами, або на футбол. Коли Артем був вдома він дивився по телевізору бойовики, комедії і футбольні матчі. Весь вільний час він читав товстелезні книжки, і за літо кілька десятків осилював.
Коли став старшим то влаштувався у колгосп пастухом ферми. Щодня він брав перекус і спішив на роботу, де на коні опікувався тисячним стадом колгоспного скоту разом з іншими пастухами. Після роботи він ледве ноги притягував, був голодний, втомлений і брудний. Та його дії того вартували, бо в кінці літа він отримав гарну платню, за яку повністю скупився до школи, ще й лишилося.
Коли став дорослим Артем приїжджав набагато рідше. Садив города, копав картоплю, як вийде, то приїздив на Різдво, чи на храм. Дитинство минуло, а спогади лишилися.
[i]
(*- Артем та Іра з моєю мамою на на моєму весіллі )
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883385
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020
В дитинстві ми завжди знаходили час на розваги, бо особливо нічим серйозним не були зайняті. Спали вдосталь, їли смачно, швидко виконували дрібні домашні обов’язки і мали попереду цілий день вільного часу, які можна було витрачати, як душа забажає.
Коли хотілося добренького ми могли попастися в малині на Пащиному дворищі, пошукати клубники біля ямки, або самостійно приготувати делікатес, який називали халвою. Справжньої магазинної халви в жестяних банках я ніколи не любила та коли бабуся навчила нас робити його дома, то не можна було за вуха відтягти.
Спочатку ми налущували смажених горіхів, чим більше – тим краще. Потім бабуся клала зернятка на папір і прикривала зверху та качала качалкою, або пляшкою, щоб горіхи подрібнилися і на папері виступила олія. Подрібнену масу змішувала з цукром і виходила халва смачна і корисна, а головне безкоштовна. Артем з Ірою мочили окраєць хліба у воді, а потім вмочали його в мішок з цукром, який стояв за занавіскою. З таким десертом бігали надворі і хрустіли смакотою. Та я такої їжі не любила, бо мені смачніше, коли грінку намазати смальцем і притрусити кришеною цибулею – смак неповторний і незрівнянний.
На нашому кутку жила Галя Майорчина - жінка-інвалід вона ходила по селу в сукні і розпатлана, сідала серед дороги і хиталася. Вона не говорила, тільки угукала, гралася паперцями з цукерок, показувала їх перехожим. Шкоди вона нікому не робила, але особисто я її дуже боялася.
Одного разу, коли Іра була маленькою і в неї була опечена нога, її посадили під берестком на піску, щоб вона ліпила пасочки. Я з дівчатами Ляшковими теж гралися поруч. Дома не було нікого, тому ми ганяли по всьому двору, лякаючи качат та курчат. Коли побачили що у двір іде Галя – перелякалися і швидко сховалися у коридорі. Двері защипнули на крючок, запнули запинки і сховалися у спільні під ліжком. Через деякий час ми усвідомили, що забули забрати Іру. Було страшно ми думали що вже Іру викрали, або вбили, або зїли, тому було страшно навіть у вікно глянути. Коли ж наважилися то побачили, що Іра з Галею Майорчиною граються вдвох у піску, мирно діляться іграшками та обгортками з цукерок.
Так тривало до обіду, аж поки бабуся з Артемом не прийшли з сінокосу, та не вирядили Галю з двору, тоді вже ми відчинили двері та наважилися вийти. Мені було соромно, що в час небезпеки я залишила Іру напризволяще, а сама втекла. Хоча з іншого боку Іра була дуже мала і їй було однаково з ким бавитися в піску.
Часто ми ходили до бабусі Груні в гості. Одного разу майже біля їхнього двору, від Бадрачки вискочив Валерка з ножем і побіг просто на нас. Ми ледве встигли вскочити за хвіртку і покликати бабусю. Що тоді йому збрело на голову – не відомо, але надалі було дуже страшно йти до родичів в той час коли до Бадрачки приїжджали внуки.
Щодня ми просилися на ставок купатись, та завжди в дорослих були відмазки: то зранку вода холодна, то треба в магазин, то потрібно пообідати спочатку, то можна йти тільки як скот в яр поженуть. Після ситного обіду і двох мисок смачних вареників з вишнями та з шовковицею ми вирушали до ставка. Незмінним атрибутом були надувні круги у формі рибок та клубничок, ми їх завжди брали з собою. Лазили пузами по муляці обов’язково із своїми кругами, бо це було головною умовою того, що нас самих відпускали.
Коли було холодно і про плавання мова не йшла ми займалися хто чим. Артем крутив з дроту солдатиків, Іра розфарбовувала малюнки, я читала, або вишивала. Колись я посварилася з Ірою і сказала, що йду в Гнідинці, а сама взяла книжку «Захар Беркут» , набрала пакунок котлет, що бабуся нажарила на обід і … зникла.
Спочатку мого зникнення ніхто не помітив, бо кожен займався власними справами. Коли бабуся покликала їсти, а мене не могли ніде знайти і докликатись, у дворі почалась метушня. Всі бігали кругом хати і сараю, заглядали у всі двері, кликали, а я спокійнісінько сиділа в акації за Зозулишиним хлівом їла котлети і читала книжку. У дворі напруга посилювалася: бабуся пішла пити таблетки, Артем зібрався бігти в яр мене шукати, а Іра пригадала, що я може пішла в Гнідинці.
Більше години мене шукали, а коли у дворі нікого не було, я перебігла у сінник і сховалася там поки заснула. Скільки мені спалося не знаю, та коли я вийшла з хованки побачила заплакану бабусю, сердитого Артема та спантеличену Іру. А я, як нічого не трапилося, пішла доїдати котлети.
Це зараз я розумію що витівка була дуже жорстока і безглузда, але в той час я вважала, що чиню правильно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883363
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020
Літні канікули – час насичений пригодами та подіями. Хоч нам здається, що змінюється лише погода з дощової на сонячну і навпаки, та щодня ми втинали щось нове, за яке до цього часу соромно, або смішно.
Одного літа ми з Ляшковими дівчатами чогось не мирились із Шостаковими Оксаною і Тетяною та Віткою і Наташкою, які приїздили до родичів. Не те щоб вони нас образили, чи виник якийсь конфлікт. Просто так, чи для різноманітності, чи для зміни обстановки. Ті дівчата, крім Наташки, були старшими від нас, можливо, і інтереси в них у той час почали змінюватися. Ще вони всі жили у Варві і можливо, нас вважали селом неасфальнованим, проти них «городських». Можливо, нам не подобалася їхня компанія, яка час від часу вешталася повз двір, можливо зверхність у спілкуванні Вітки, чи надоїдливість Наташки малої, яка дружила коли з ким. Все це призвело до оголошення справжньої війни.
Ради такої події я попросила, щоб мене привезли з Гнідинець, для підсилення нашого війська. Озброїлися ми флаконами з під шампуню наповненими водою, головна умова – щоб добре пирскало, тому я з дому везла повну зелену торбу порожньої тари для боєукомплектування.
Час і місце було узгоджено заздалегідь. Я навіть не уявляю хто, коли і як проводив такі перемовини, але я знала що опівдні нам потрібно зібратися зі зброєю біля глибокої дороги, що була біля кладовища.
Там я була вперше. Вузька дорога проходила річкою, між берегами обох обривистих боків яру. Внизу росла кропива, лопухи та інший бурян. З боків викопані печери, де місцеві люди брали глину. Де-не-де лежали самотні купи побутового сміття, і це було великою рідкістю в той час. От саме на протилежних буграх ми і розмістили свої війська.
Ми прийшли раніше, тому добре освоїлися, вибрали найкращі засідки та місця для водяного обстрілу суперників. Коли прийшли наші вороги, то через прірву почали лаятися, обзивали один одного як хотіли, бо знали, що ніхто не впіймає, бо щоб дістатися на інший бік, потрібно спочатку спуститися вниз і видратися вгору на крутий підйом. Коли словесна перепалка дійшла до своєї межі, всі про всіх все дізналися, то почали переходити до водяного обстрілу. Щодуху стискали пластикові флакони, намагалися водяним потоком облити ворогів, але все марно, бо дістати ми могли тільки до середини глибокої дороги, тому і ми, і вони були в цілковитій безпеці.
Коли вилили всі запаси води, сказали все що хто про кого думав, всі розчаровані пішли додому. Не пам’ятаю, як там складалася ситуація далі, чи ми дорогою помирилися, чи владнали конфлікт, але більше подібної війни в нас не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2020
Зазвичай у Світличне до дідуся і бабусі ми їздили «Нивою», але коли вона була не справна, то були змушені добиратися, як прийдеться. Інколи їздили попутнім транспортом з пересадками, або просили, щоб хтось підкинув нас до газового, а там через яр рукою подати. Та траплялися такі випадки, що шлях в гості, або з гостей, був незвичний, сповнений пригод та страху.
Колись на зимові свята, ми привезли вечерю дідусеві та бабусі. Якраз в той час приїхали родичі з Чернігова і після святкування у святий вечір, наступного різдвяного ранку ми зібралися дістатися Гнідинець. Вирішили йти пішки через яр, але того дня мороз драв більше двадцяти градусів і шлях був не близький. Ми йшли вп’ятьох розповідали дорогою цікаві історії, сміялися, тому навіть не втомилися і не змерзли, а зимову прогулянку запам’ятали на довго.
Одного разу весною, ми з мамою приїхали у Світличне щоб допомогти садити Пащиного города, якого виорали після обіду. Спочатку садили картоплю, потім кукурудзу, далі гарбузи. Коли почало смеркати бабуся нас покликала до хати вечеряти та лягати спати, та в нас були інші плани. Наступного дня в нас був запланований мітинг біля обеліска з нагоди Дня Перемоги, тому ми швидко помилися, перекусили і як не благали родичі лишитися на ніч, ми рушили додому.
Їхати вирішили вкругову. Спочатку все було майже добре бо їхали селом повз хати, в яких світилося. Дорогу ми добре знали, і майстерно оминали канави та калюжі. Коли виїхали вже за село, наша впевненість кардинально змінилася, бо наближалася гроза, небо затягло чорними кудлатими хмарами, посилився вітер і підкралася, якась моторошна прохолода. Ми їхали навмання, бо траси було не видно. Раділи транспорту, який інколи проїжджав повз нас і ми на короткий час бачили шлях, яким далі рухатися.
Коли виїхали на перехрестя Дащенської та Богданівської дороги, крізь темряву почали бачити факела газового, як орієнтири, куди далі їхати. Вітер посилювався, з усіх боків почала бити блискавка і грізно грюкав грім. Ми тремтіли від страху, але їхали далі. По дорозі нам потрібно було минути три ліси, які доходили до проїжджої частини. У лісі в той час кипіло щось страшне і містичне: тріщали гілки, гув вітер між старого гілля, шелестіло листя, кричали пугачі та долинали дивні крики, чи то звірів, чи птахів, чи ще якихось лісових мешканців. Час від часу над нами пролітали величезні крилаті птахи.
Коли заїхали в Гнідинці страх поступово почав відступати, але на зміну його по спині почали крапати величезні дощові каплі, які згодом переросли у зливу. Додому ми приїхали мокрі, втомлені і перелякані, бо ніби побували у фільмі жахів і з впевненістю, що цієї поїздки не забудемо ніколи.
Так само, літом після того, як допомогли з сіном та підгортанням картоплі ми з мамою пішки рушили додому в Гнідинці. Цього разу гроза нас застала серед поля. Спочатку ми бачили просто чорну стіну, яка наближалася з села. Потім почалася буря, піднімало з поля пил, летіли з табору великі шматки тракторних шин та шиферини. Потім почався град, він бив так боляче, що ми були змушені знімати взуття і затуляти ним обличчя, щоб очі не повибивав. Поруч не було ні деревинки, ні скирти соломи, абсолютно ніякого прихистку. В той час я думала, що наступив кінець світу. Мама теж боялася та вона намагалася не показувати свого страху і говорила, що негода скоро перейде.
Так і трапилося бо ближче до села буря притихла, та дощ продовжував сильно лити. Дорогою майже по коліна з поля перло потоки води і вимивало канави сильним потоком. Коли зайшли в село, то бачили повалені старезні верби коло Турків, обірваний дріт, розкриті будівлі, але поки ми дісталися додому, мокрі як бірки, вияснилось сонечко, надворі стало тихо, і навіть в небі показалася веселка. От так природа вміє швидко змінювати свій гнів на милість.
Коли була гарна погода, то у Світличне і звідти я їздила велосипедом. Навпростець повз табір, через другу бригаду, а там ще трішки і вже на місці. Дорога була мінлива, то на пагорб, то згори, то полем, то яром, то дорогою. Година велоподорожі заряджала енергією, бо приємно було милуватися, то достиглими пшеничними полями, то ароматом квітів, які росли обабіч дороги, вдихати пахощі рідного краю і насолоджуватися безмежними просторами, поділеними лісками та лісосмугами.
Яким би не був шлях до бабусі й дідуся я точно знала, що нас чекають, і турбуються, коли ми повертаємося від них додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020
Не встигали ми поїхати з гостей, як бабуся Маруся нас чекала знову. Наповнювала шухлядку старої шафи солодощами, вибивала величезні подушки і готувала нам царські постілі.
Бабуся Маруся постійно була низенька і худенька, а з часом вона зменшувалась і проти нас підростаючих, як на дріжджах внуків, здавалася казковою.
Бабуся була дуже метушлива і швидка, вправлялася і в хаті і в дворі і нагороді, та це тоді, коли в неї нічого не боліло. Та нажаль здоров’я бабусі завжди псувало всі плани, бо то поперек, то шлунок, то голова… Рятуючись від болю бабуся щодня випивала по жмені пігулок, та ліків. Пластинки «Цитрамону» вистачало не більше ніж на добу. За моєї пам’яті бабуся вже не працювала, бо то лікарня то домашнє лікування було безперервним.
Але коли бабусі здоровилося то вона не відходила від кухні. Варила борщ, кашу польову, картоплю тушила в печі до рум’яного кольору, та коли насипала- то м’яса було втричі більше ніж картоплі. Коли витягувала чавуни та горщики з печі, то загортала посуд в простирадло і накривала подушкою, щоб довго було теплим, як з печі. На маленькій пательні безперервно щось смажилось: то картопля, то сало, то карасі з казенного ставка, або засмажка в юшку. Бабуся варила молочний кисіль, схожий на морозиво, тільки теплий, а кали охолоняв, то загусав у величезних тарілках. На храм бабуся варила чорний желатиновий кисіль, і майже щодня рідкий ягодовий. У чудо-пічці, виходили ароматні бісквітні коржі, що смакували з теплим какао. Ми завжди були нагодованими смаколиками, бо бабуся щоразу готувала свіжі витребеньки на наше замовлення і вкладала у страву всю душу.
Щодня ми носили з лісу гриби і бабуся їх додавала то в суп, то в м’ячку.
Сама вона грибів не їла, бо в юності отруїлася гарячими грибами, але коли приходив сезон опеньків, то любила їх збирати і в рові на Сарафининому і в лісі за Кальбусами.
В залі висіло багато картин з рушниками їх бабуся вишивала раніше, а дідусь допомагав. До рушників власноруч плела мереживо з різними узорами, та коли я захопилася рукоділлям, то бабуся кілька разів намагалася мене навчити творити красу гачком - та все марно. Згодом, так як і бабуся Горпина, наша бабуся почала плести дерев’яним гачком круги та килимки з ганчір’я і встеляла ними всі пороги, стільці, доріжки, бо вони були м’якими і теплими, створеними з любов’ю.
Бабуся ніколи нас не сварила і не брала на нас лозини, хоч ми час від часу псували їй нерви, то Іра допомагала полоти рядочки, моркву вирвала, а буря’н лишила, то довго ми загуляємось, то ще щось. Тоді бабуся строго казала, що розповість батькам, але ніколи нас і не видавала.
Останні роки бабуся перенесла інсульт тому була дуже слабкою, вже годити внукам так як раніше, вона не могла, але завжди з нетерпінням нас чекала вже дорослих внуків. Для неї ми були маленькими, а бабуся для нас добра, турботлива, ніжна і любляча. Всі теплі спогади до цього часу гріють душу, хоча бабусі вже немає, та ми її любимо і згадуємо щодня.
[i](*- я з бабусею Марусею. Весна 2016 рік)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020