| Сторінки (8/705): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
бачу невинні жертви,
що б'ються за вхід до його дверей.
навіть ланцюг чавунних причин та наслідків
не може його вгамувати.
хто він? ніхто не знає;
лиш знаємо: він – не людина.
недобрі справи його, криві шляхи,
та він на це не зважає.
невже йому нема чого сказати,
що він лиш те й робить, що коїть зло?
о, якби ти міг побачити біль та сльози,
побачити сльози болю в очах землі!
порох до пороху, мільйон до мільйонів.
мертві мрії лежать на полях та на вулицях.
великий похмурий замок стоїть на горі –
він поглинає пропащі душі,
й б'ється, немов скам'яніле серце.
панує зло. воно грабує та вбиває
безсовісно та безсоромно.
воно вбиває і нас, і тебе.
поглянь: за тобою – руїни та згарища!
якби ти мав трохи розуму,
якби ти мав трохи сорому,
зрозумів би, що нам тебе вже не треба.
але ти не можеш навіть побачити
болю та сліз в очах старого й нового світів.
ім'ям святої віри, церкви та релігії
я доручив йому свою непутящу душу.
тепер щосекунди в моєму серці
б'є великий годинник з курантами:
щосекунди лунає подзвін
за нею, моєю душею.
чиниш зло, лицеміриш, ходиш кривими шляхами –
готуйся відповідати перед всевишнім судом.
ми загнали тебе в безвихідний кут,
а ти все одно гордовито й пихато
стоїш та скалишся! покайся, ну, а нам
нема чого сказати. ми вже не хочемо плакати,
вже ти нам не потрібен;
дивися, як плаче світ
eyes of the world, rainbow
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2021
ти йдеш через натовп, а дивишся на мене;
цей погляд – так дивиться тореадор,
що ходить довкола бика.
мені потрібна дівчина, що вміє так гордо
тримати голову цілу ніч
в моєму готельному номері.
ти прийшла послухати музику?
чи, може, подивитися на тих,
хто слухає? чи на тих, хто прийшов
поглянути на людей? хоч би як, я хочу
зробити тебе своєю.
цілу ніч ми будемо разом.
її, гадаю, нам вистачить,
щоб я дослідив і вивчив тебе,
а ти, коли схочеш, мене так само.
можливо, й ти так само сильно схочеш
кохатися цілу ніч? я хочу бути з тобою.
бачу тебе, як ти стоїш біля сцени –
на тебе витріщаються, ніби ти вже співаєш.
– можливо, це тому, що маєш вигляд
сенсації цього вечора. ці твої чорні панчохи,
ця сукня, ці черевички –
все це справляє враження, як пляшка доброго віскі.
– можливо, це тому, що без шкільної форми
здаєшся дорослою жінкою, що знає вже все на світі.
так, цей стиль причаровує: брудний розбещений розум,
правильне чисте обличчя, й тонкі білосніжні руки.
хочу зробити тебе своєю, щоб можна було про тебе
знати ще більше й краще: краще, ніж ти сама.
не віриш? я бачу: належиш,
либонь, до найвищого класу.
ще одна ніч без тебе доб'є мене остаточно.
miss, чи не хочете випити? о, пробачте мені
таку нетактовність, але чи дозволите знати
ваше ім'я? ну, а мене тут знають
як темного лицаря, так. ви тут сама? дивовижно,
бо й я тут так само сам. я відвезу вас додому
тоді, коли скажете. сьогодні чудова погода,
а ніч – взагалі казкова. чи любите ви казки?
all night long, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=0rViwXMV9MU
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2021
вчора вона пішла.
я сприйняв це легко й безтурботно.
я ніколи не переймався
з приводу того, що відбувається в світі.
я будував повітряні замки,
й не озирався на людські справи.
ні сліз, ні зітхань, ні запитань, ні розпачу.
вона сиділа усміхнена, примруживши очі до сонця,
і раптом промовила: солодка гармонія,
але в незайманій бездоганній довершеності.
та гармонія, мабуть, солодка й тепер,
але я заблукав, загубився
і, напевно, пропав. веселкові очі!
її веселкові очі збили мене зі шляху.
чому кохання – не таке просте,
як плюскіт хвиль чи дика пісня вітру?
склади зі слів премудрости хоч вавилонську вежу,
й та вежа розсиплеться; ти втратиш свій розум,
і плакатимеш за дівчиною,
що зруйнувала то все.
літо йде до кінця. ночі стали холодними.
вже й розібрали ярмарок. там тепер знов пустирище,
знов бешкетує вітер, і не горять вогні.
та чи був він, той ярмарок? нічого не пам'ятаю.
кажуть, що був, та мені уявляється, ні
rainbow eyes, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=CKxtVgT0Wgs
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2021
я був, як завжди, в доброму гуморі,
хоч і забув постукати по дереві.
і ось вона, як завжди, несподівана:
смикати за носа й наминати вуха.
сьогодні – особливо любо поглянути,
як вона ходить, як пританцьовує
та декламує вергілія, розмахуючи руками.
не можна відвести очей –
як же я можу зникнути?
як я можу втекти
від моєї щасливої зірки?
о, вона ясна й яскрава, аж сліпуча!
я занадто чутливий до світла,
я занадто чутливий до неї,
я занадто її кохаю.
я міг би дозволити їй зловити мене руками,
а потім – не уявляю, що ти робитимеш потім.
я мав би піднестися високо,
й споглядати це все, мов кіно,
де вона по-небесному вірить в кохання,
а він – по-земному догоджає цій вірі.
ось вона стукає в двері. моє серце відповідає.
в моїй голові розгорнулася віялом
тисяча образів імовірних світів,
що найгірший з-посеред них –
той, де вона впаде
заради все того самого омріяного кохання.
вона не казала, що прийде,
вона нічого не каже,
та я чутливий до неї:
я занадто чутливий до світла.
моя щаслива зірка – вона ласкава до мене,
та коли вона схоче впасти,
вдарить мене на смерть.
мушу остерігатися. може, мені втекти?
– вже думав про це, й щоразу
відкидаю цю мудру думку:
я – чутливий до світла,
й коли щось піде не так,
встигну її розглянути знов,
і тоді вже, напевно, знайду
якийсь несподіваний вихід
sensitive to light, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=3fUfQFR8R38
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2021
як вам сказати? я – мов вантажний потяг.
мені не болить, коли кого збиваю.
коли я йду, я йду вперед і тільки вперед –
відступи трохи вбік мовчки.
бо я – то є хтось. я – снайперський дробовик!
коли я пройду попри тебе,
мов власний невлучний постріл,
ти відчуєш тремтінням повітря
цю небезпекову хвилю,
що вражає необережних.
коли вже зовсім відверто, я – делегована сталь.
підігни та зігни мою делеговану шию!
я не відчую ні болю, ні напруги, ні дискомфорту.
перше, ніж зрозумієш, що ти програв свою гру,
ти відступиш убік, і вклонишся якнайнижче.
я – вуличний волоцюга, мене називають сталкером;
мене називають пазуром смерти, а також супермутантом.
моя репутація не має нічого доброго.
найкраще для тебе – це кинутися навтьоки,
щоб я не скривдив тебе
дужче, ніж ти заслуговуєш.
якщо я тебе покараю, справдиться давня мудрість:
підлоту буде покарано жорстоко й невідворотно.
зрештою, навіть вона – твоя жалюгідна підлота –
не може себе захистити, не маючи сильних рук.
гей-гей! ну, а я – той кіт,
що кажуть про нього: кара небесна
для гризунів, що не вміють думати й швидко бігати.
я вже оплакую твою нещасливу долю:
ти потрапив у ту примітивну пастку,
що зветься твоїм недоумством,
знаменитим на цілий світ.
це була б нещаслива ніч для тебе, якби спіткав,
наприклад, собаку, лева, ведмедя чи носорога.
вони б тебе розтоптали й порвали на запчастини,
і не дали б тобі шансу з гідністю відступити.
ну, а я тобі дам шанс увійти в історію.
я зігну тебе в колесо, й ганятиму цілим містом.
що ти скажеш на це? бачиш мою доброзичливість –
побач і свою надію накивати п'ятами вчасно
the shed, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=ixJBcmavDeg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2021
біда! королева готова на вбивство!
там якийсь чужий. чиє життя урветься?
о, не відводь мене від цього лиха:
я вдамся до чарів та магічних заклять.
лети, мов вітер, зроби все швидко.
зрештою, хто я? дитина чи супергерой?
вбий короля, порви на ганчірки!
влада! звичайна річ. це трапляється часто й густо.
жадання влади пожирає все на своєму шляху.
ні, відведи від мене це пожируще лихо!
мені потрібні зілля та закляття.
лети, мов вітер, поспішай щосили.
хто я? дитина чи супергерой?
вбий короля.
зрада! онде знов де взявся привид зради!
зрада сама не рада, безпека понад усе!
сторонися цього лиха. я візьму це під свій контроль.
я ж не дитина, зрештою. де моє зілля, де чари?
я передумав. лети, мов веселка, –
ой, не барися! вбий короля.
вбий короля, порви на ганчірки.
я беру все на себе. корона – моя!
народ реве невдоволено – ми беремо корону.
принесіть мені цю безпринципну голову!
забийте його на смерть,
порвіть на шматки, й закопайте
kill the king, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=xCzq4tdBw30
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2021
вийди до моря, й поглянь на всі боки:
я можу тебе допровадити куди тобі буде завгодно.
ти поділиш зі мною мої романтичні мрії,
та й гайда ганяти з вітром наввипередки!
вийди до мене, не треба боятися.
я можу зробити дівчину ким завгодно:
танцюристкою, царицею, співачкою.
вам, ваша величносте, буде цікаво побачити
знамениті брами вавилону.
минуле має довгі руки.
ті руки тебе тримають і хочуть тягти назад.
це, як килим-літак, що може носити
скільки завгодно джинів.
о, вавилон! кажуть про нього: місто гріха,
та не простого: небесного. принаймні, так кажуть поети:
кохайтеся, чорнобриві, з дияволом: він того вартий,
він подарує вам світ, і запровадить до пекла;
а знайти його можна тут. до нього ведуть всі брами!
тобі здається, ти бачиш. а насправді ти ще сліпа.
сонце від нас відвернулося, й світить тепер потилицею.
а ще вони, поети, кажуть: кожна людська особистість
є таким вавилоном, як цей, – і пояснюють, що до чого.
тебе везуть кудись
повільним нескінченним караваном –
тебе везуть, бо тебе продано в рабство.
можливо, лиш смертельна гра мечів
звільнить тебе від пут, серпанків та забобонів,
і дасть тобі все, на що заслуговує
твоя душа: ти спатимеш з дияволом;
диявол тебе забере до себе, до вавилону.
не бійся. диявол – це я:
той, хто має ключі від солодкого пекла.
авжеж, це я відмикаю всі непідкупні брами
душам, що просяться до вавилону;
життя в вавилоні – казкове,
розкішне та безтурботне
gates of babylon, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=uzlU9bZ-5NQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2021
ох, віднесіть мої кістки додому.
потребую відпочинку: десь так, напевно,
сорок днів плачу та стогону.
я провалив цей іспит,
мене відлучили від моєї отари.
погляньте на мене: ось ангел, що впав,
зламав свої крила, й лежить на морозі.
зв'язок з l.a.
о, мій зв'язок з l.a!
так, ви вгадали: зв'язок з l.a.
оператор з'єднує. він береже таємницю,
та слідчий все бачить на екрані свого комп'ютера.
питання: хто? я мушу перетяти
всі життєдайні дроти, й поневірятися морем
в марній надії знайти свою омріяну бухту.
все марно! мій час спливає, я не знайду собі місця,
де затишно, солодко, тепло, рідно й порозуміло.
біда. несіть мої кістки додому
на сорок днів жалоби: я провалив свій іспит,
балансую тепер на краю, і не можу урівноважитися.
бачите? я – наче полум'я свічки,
що догоріла, й чекає світанку.
на лінії з l.a, на лінії з l.a.
я не маю чого сказати, але забери мене звідси.
це хто на лінії? l.a, я сподіваюся.
а коли ні, то негайно з'єднайте мене з l.a.
о, я геть занепав. ні, я не хочу слухати!
я не прийму відмови. краще прийняти смерть.
заберіть мене хтось додому, мені потрібен зв'язок!
забери мене додому до лос-анджелеса
l.a. connection, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=I1ssc26Sj2Y
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2021
скрізь по землі розляглися магічні звуки;
земля від них тремтить і дрібно труситься.
безперестанний крик, мов дощ,
сиплеться з неба додолу,
і розповзається врізнобіч мокрими гадюками.
одним делікатним рухом:
завченим, точним, плавним –
вечірня імла вкриває безсонне обличчя неба.
та лиш один сріблястий промінь, мов лезо,
торкнувся краю ночі,
та розітнулася блискавично.
знаю: там внизу вона чекає,
щоб піднестися рвучко за моїм наказом.
коли вона приходить, я відчуваю виразно,
що моє життя – в її руках.
раптом за спиною щось ворухнулося,
й ненароком зачепило. я здригнувся
й відкинув це геть. потім це повторилося;
і знов. я був напружений, немов сталевий дріт,
та поступово став, здавалося,
обертатися на глину.
я дивився, як тиха поверхня озера
заколотилася, й там утворилася вирва до самого дна.
вона розросталася й ширилася;
я знав, що до мене вийде
дівчина в білих шатах,
і осяє цю ніч, як сонце.
я кручуся та обертаюся; сонце мене засліпило.
плачу, немов оглашенний: це так не до речі, боже!
так довго чекати, й тепер не знати, що відбувається!
боже, я мушу побачити! я ж знаю, що це – вона
lady of the lake, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=hdN2Kf3L2QU
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2021
коли ти вже не спиш, але ще не прокинувся,
якщо я пояснюю досить простими словами, –
коли туман сновидінь вже пронизують промені сонця,
ось таким-от чином ввечері цього дня
я чую слова письмен, написів та повідомлень
на цьому, що ви бачите, шановні, мур-муралі.
о, він кричить та плаче до кожного з вас особисто,
– цей крик, немов галактика, закручується спірально,
і рине в мою свідомість могутнім потоком музики:
хай живе рокенрол!
иншого разу, за инших обставин,
коли слова не римуються,
коли думки не думаються, і ви ні в чому не впевнені,
ви вперто йдете вперед, долаючи всі перешкоди
заради лиш цього простого тріумфального почуття,
коли ви споглядаєте, як в несказанних муках
твориться таїнство гуркоту в верхніх шарах атмосфери
й закручується спіраллю колосальний космічний крик:
хай живе рокенрол!
спостерігайте уважно, й якщо ви колись побачите,
що коїться щось незвичайне, і я втрачаю контроль,
ви повинні податися в мандри,
і в далеких світах проповідувати
все, що я вам тепер відверто повідомляю.
ну, а найперше ви можете переконати ближніх,
що це – хоч і грізна, та дружня до всього живого стихія.
коли вона вас опановує, ви можете з нею гратися,
ви можете в неї вчитися, і вчити її філософії.
о, цей грім наближається! тепер він у ваших мізках,
і в кожній клітині вашого тіла. я знаю, чого він хоче;
я чую, як він гуркоче по-людському:
хай живе рокенрол!
хай живе рокенрол!
хай живе рокенрол!
піднесіть прапори! відповідайте
піснями, плачем, вдячністю та прокльонами.
хай живе рокенрол!
хай живе рокенрол!
хай живе рокенрол!
приймайте його, як благословення;
проповідуйте в людях! славте в народах!
несіть його в світ, як світло, –
робіть, що повинні робити!
long live rock'n'roll, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=8pZlpNlzU88
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2021
куди не погляну, бачу його обличчя.
здається, вся пустеля носить його відбиток.
що нам робити тепер,
коли нам подаровано волю?
весь цей час ми тяжко працювали
заради солодкої мрії ворога. –
він осягнув своє, ми осягнули своє.
що нам робити з нашою волею?
і що відбулося насправді? я навіть не знаю,
чи полетів він до зірок, чи впав до пекла.
щось відгукнулося з космосу:
якесь невиразне світло
з пустки, мовчання і чорноти.
що ви там кажете? куди мені йти?
колись мені було потрібне повітря для життя.
а тепер? лиш лунає нерозбірливий гуркіт грому,
і що в тому гуркоті, не відомо нікому.
я звик дивитися вниз, на свою щоденну роботу.
тепер почуваюся так, мов загублена цінна річ.
та чи цінна? вже цілий тиждень
безнадійно вдивляюся в вічність, –
мої очі не можуть бачити
правди, яка вона є.
все життя тепер здається беззмістовним сном.
що там було? страждання та підневільна праця.
цікаво, чи досягнув він все таки
своєї щасливої зірки?
ми не знаємо навіть цього –
що ж нам тепер лишається?
ми ходили через двері, що ніколи не замикалися,
і жодного разу не думали, що треба знайти ключа.
ми йдемо додому. це місце нас не тримає;
пам'ять про нашого ворога – навіки в наших серцях.
нумо рушати, хлопці. до неба шлях – не близький,
хай він буде безпечним. он наша зірка. я бачу
light in the black, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=KikLLLeyVOk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2021
як щоразу опівдні, продав би душу за воду.
дев'ять років – цього було б достатньо,
щоб зламати й міцнішу спину.
тінь чаклуна, що мене ув'язнив,
не пускає мене до сонця.
ви погляньте, як хвацько та зграбно він
ковзає на повітрі! я бачу його обличчя.
де твоя зірка? чи далеко до неї?
хоч би як, доведеться тобі довіряти.
то коли вже ми вирушаємо?
в спеку і в дощ доводиться спостерігати,
як він літає, побрязкуючи ланцюгами.
батіг в його руці; він не шкодує нікого.
ми складаємо вежу з неотесаних брил,
і так само з наших кісток.
багато вже тут померло,
і то лиш для того, аби вже не бачити
його страшного обличчя.
ми не знаємо, що будуємо;
ми не знаємо, що буде завтра, –
ми нічого не знаємо.
пустелею летить гарячий вітер.
щодня таке відчуття,
ніби настав вирішальний день.
світ собі крутиться далі;
ми не знаємо, що ми складаємо,
та я маю думку, коли добудуємо вежу,
він полетить нарешті до своїх далеких зірок.
всі погляди спрямовуються на чарівника,
коли він всідається аж на вершечку світу.
коли він звідти падає, нічого й не шелесне,
бо сам час тоді завмирає,
а пустеля вмивається кров'ю.
погляньте: це кров моя! а то – мої плоть та кості.
я дивлюся на вежу – над нею висить
веселка; дивлюся на обрій –
бачу, як я повертаюся за обрієм там додому.
час нерухомо завмер; він обіцяє нам волю,
кажучи так: додому! нарешті лечу додому!
ринули сльози з очей: пекучі криваві сльози.
моє серце аж ген далеко: там, де мій рідний дім,
а тут я не вдома, ой леле!
забери мене додому! він дав мені волю,
але тут я – не вдома. мабуть, тут і помру
stargazer, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=YmJIccPWnEk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2021
таємниця – то щось, чого не можна бачити,
але тебе я бачу дуже добре.
твоя душа – як шовк; ти вислизаєш
з загребущих схвильованих рук спокійно;
тебе ніхто не одурить, я ніколи й не намагався,
бо воїстину маєш всередині щось таке,
на що я сподіваюся, в що вірю цілковито.
я знайомий з одним жебраком,
я знайомий з одним олігархом.
я міг би, коли б хотів, добитися й до короля,
але ніхто на світі не може мені сказати
того, що хочу точно зараз же знати про тебе.
як зробити, щоб ти усміхнулася?
застосувавши логіку та дедуктивний метод,
я зрештою знайду таємні речі й способи,
що дозволять прокласти шлях
до твого золотого серця.
дякую! ти поширюєш сяйво довкола себе.
розведи свої руки так, ніби хочеш
обійняти весь світ; ну, а я вже біжу.
бувало й мені помилятися, та це я знаю напевно:
вже незабаром довідаюся, чи заплющуєшся, коли
раптом відчуєш кохання,
що прийшло невідомо звідки
do you close your eyes, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=2Gm3UQCok3I
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2021
якщо я вилізу десь на високу гору,
й сяду там на вершечку відпочити від світу людей,
відпочити мені не вдасться, бо раптом побачу її,
що дивиться на мене зверхньо й недовірливо.
навіть коли вона просто почухає носа, наприклад,
цей вчинок її наблизить на кілометр чи на два
до перемоги над моїм серцем;
я боюся її панічно.
якщо я подамся в пустелю, і мандруватиму там
у цілковитій впевненості, що я – абсолютно сам,
і одного щасливого дня прийду до якоїсь оази,
якої ніхто не знає, а вона вже сидітиме там.
обережно! вона скрадається, мов кицька на полюванні.
я не бачив таких дівчат, і не знаю, що в них на думці.
о, зоребійна леді – біда світового масштабу,
що ходить за мною тим часом, як я утікаю чимдуж.
невідворотність мого покарання не викликає сумніву,
ця зоребійна леді – свідома своєї сили.
я міг би десь полетіти на місяць або на два,
та вона мене знайде й там; вона ніколи не квапиться.
я ніколи не думав, що усмішка дівчини може бути зловісною;
я ніколи так не боявся усміхнутися їй у відповідь.
вона наполегливо просить якоїсь дрібнички: пісні,
поеми, трагедії тощо; і всього – по 200 штук.
люди, що все то бачать, сміються; їй то дарма,
але мені не до сміху, адже й вона не жартує.
це було на початку веселою грою;
зараз я часом не можу згадати свого ім'я.
вона здається впевненою: варто їй лиш кивнути,
і я прибіжу, захеканий, з безтурботно-байдужим виглядом.
о, зоребійна дівчина – моє особисте горе.
ось вона стежить за мною з-за дерева;
ось вона якось проникла до хати, й переставляє там меблі.
я повинен остерігатися; я не знаю, що в неї на думці
starstruck, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=ughtJ6nLowY
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2021
при світлі дня ти можеш чути.
чув, що казали старі?
цієї ночі щось було не те.
вітер якийсь не той. погода,
напевно, зміниться,
й настануть важкі часи.
випаде сніг, і одна самотня душа
прокладе свій самотній слід
в напрямку ген до світла.
о, то – облудне світло,
кажуть старі вовки.
на небі є велика дірка.
ми відчуваємо: надходить щось погане.
коли завиють сирени,
хутко біжи до вовків,
і роби, що вони.
а вони вже, напевно, знають.
коли небо завершує свій величезний оберт,
одна самотня душа може це зауважити.
це буде звук такий,
наче рветься остання струна
на арфі північного вітру,
що приносить звістку про смерть.
коли вщухає дощ, минають і ці відчуття,
коли слова та речі лускають і стрибають,
а з ними й ти, мов зерня кукурудзи,
в зловісному світлі з-за хмар: там сонце,
а може, вже й не воно.
раптом земля розірвалася,
й відкрила страшне провалля;
туди, немов вода з проламаної бочки,
ринув увесь неозорий космос, і потягнув тебе.
коли завили сирени, було б тобі не баритися,
а бігти з вовками геть,
якнайдалі від цього місця.
наче звір на широкому полі. він знає,
що його долю вже визначено. і ось
він вже біжить за вовками,
й гукає, аби зачекали.
він побачив на власні очі
те, в що не вірив розумом.
він мусив те все побачити;
а тепер утікає з вовками
run with the wolf, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=VWFMqA4TjQk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2021
ні, я не хочу йти.
щось в мені кричить: ні, ні!
але ці сліди на піску – вони
збігаються з лініями на моїх долонях,
і кажуть, що треба.
остерігайся, мовляв, цього непевного місця,
осяяного усмішкою жінки-чарівниці.
я не повернуся? звідки ти знаєш?
я бачила карти. карти так кажуть.
може відвести тебе туди,
може довести тебе до воріт
великого ярмарку, де кипить життя.
ти покатаєшся на каруселі;
вона накладе на тебе закляття,
й ти зможеш літати, як супермен.
щось довкола тебе згустилося в повітрі.
натовп дружніх привидів гукає до тебе: ні!
ми знаємо цю ворожку: її кохання, як ніж,
розріже тобі горлянку й позбавить життя: не думай,
що ти розумніший за нас. утікай!
я не повернуся. звідки ти знаєш?
бо не хочу. а що тобі кажуть карти?
карти кажуть, що ти помреш,
і тому ти, звісно ж,
не зможеш повернутися
tarot woman, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=dDO-Kk9956g
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2021
щойно минула година відтоді,
як тиран замкнув свою жертву у вежі.
дехто вважає, що час настав,
инші вважають, що треба чекати до ранку.
раніше бувало багато разів:
відчинялися двері, він увіходив,
і тоді звідусюди чувся тихенький плач,
а ми похнюплено заплющували очі:
хоч би не це, хоч би не це!
знайди мене, коли сідатиме сонце.
треба почати раніше, ніж пропаде ще одна душа.
вогонь смолоскипів осяє арбалети народних месників;
самі вони, мов божевільні, розмахуватимуть руками;
їхні зелені рукава маятимуть, мов прапори
цієї безумно-шаленої ночі –
це буде величне видовище, так.
нехай вогні розгоряться дужче.
нехай вони літають аж ген над шпилями.
опускайте моста, це робота проста;
ми танцюємо біля багаття.
ми наполохали ніч своїми вогнями й танцями!
ви бачите світло? нехай воно світить ясно,
– піднесіть його високо, й так тримайте.
ще вище! це не високо! і ще, і ще, й ще!
кладіть на вогонь цього чоловіка!
моста опустили? тепер все гаразд:
ми танцюємо біля багаття,
ми робимо все, як треба
sixteenth century greensleeves, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=wwTKtMQ-O7Y
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2021
що там за музика? ви не довідаєтеся,
якщо не втовпитеся вчасно. увіходжу,
а там – по долівці качається
величезна крива каменюка:
вона тарабанить, гримить і підскакує,
і хоче втоптати тебе в підлогу. –
а в підлогу тому, що на стіні написано
великими чорними готицькими літерами:
якщо вам не подобається наший рокенрол,
з вами все ясно, спочиньте в мирі.
якщо вам пощастить, вас візьме під руку
звичайна фарбована леді,
вбрана, як в давніх легендах.
агов, привіт. я щиро усміхнувся,
і рушив до неї, маючи намір
вхопити її в обійми.
та я не любив рокенролу!
вона делікатно підвела мене до стіни,
де готицькими чорними літерами
написано це послання, грізне та невблаганне:
якщо вам не подобається наший рокенрол,
відкиньте ваші мрії, ми вже зачиняємося
if you don't like rock n roll, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=5xOHhxI3E3s
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2021
був рік лисиці. настав знаменний день,
що запам'ятається надовго.
чому? бо юнак східного сонця
нарешті почув гуркіт чорного дзвона.
отож, то був знаменний день
року лисиці: дзвін загудів,
і то означало, комусь пора
йти до королівського храму.
він стояв у центрі кам'яного кола,
і озирався, ніби чогось шукаючи.
аж ось його рука затремтіла,
і зараз він отримає
відповідь, якої шукав.
сонце чекає, доки старий співає:
допоможи нам, небо.
небо відгукнулося навалою чорних крил;
сонце дивиться лиш на нього,
– так починався цей день.
дзвін вже гудів. за всіма ознаками
комусь треба йти до королівського храму.
він стояв, оточений людним натовпом,
і намагався точно зрозуміти:
за помахом чиєї владної руки
йому треба йти, щоб зникнути
в королівському храмі?
раптом він схаменувся десь аж на краї світу.
на що тут сподіватися? він думав, дивувався,
і згадував все, що знав за переказами
про це випадкове місце, де він тепер опинився:
він лежить нерухомо тут в кам'яному колі:
небо, допоможи!
очі йому загорілися, так от ми здогадалися,
що відповідь знайдено, й небо допомогло.
повертайся до кола людей. отже, він повернувся.
роздає, розповідає; все ж його не покидає
думка: за чиїм же владним дотиком
ми знаємо тепер про той злощасний храм
та про самого короля, котрого ніхто не бачив
temple of the king, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=B7nKzCRL_oo
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2021
старі порожні очі; обшарпаний, без краватки –
він тиняється надворі при місячному світлі.
ого, він взутий в блискучі гаптовані черевики!
гай-гай, там зображено струни та флейти!
а сам тим часом підноситься високо,
й літає, немов повітряна куля.
замкни свої двері на всі замки!
я здогадався: він знов відірвався!
ага, ага, ось він прийшов!
він – той, хто не лишає жодної надії.
чарувальнику змій, я полюю на тебе.
а ну ж, привіт, таємничий чуваку!
признавайся: які маєш наміри
стосовно світу людей?
я розповім про ці наміри людям,
щоб остерігалися, а проте не хвилюйся.
він тебе причарує, й продаватиме всяку брехню.
не віриш? он там він нагорі заховався в шафі.
ти вже замкнула двері? він не сидить на місці.
ось він, бачу, знов вийшов, і не боїться.
ну, все! ти не маєш надії! він тебе причарує,
цей чарувальник змій – в цьому немає сумніву.
чарувальнику, чув? забирайся.
ага, ти маєш хитромодну пику.
напевно, шукаєш собі
для життя відповідного місця!
сидів би собі, як раніше,
в рідній помийній ямі,
бо тут, серед людей,
доведеться вмиватися, дурню.
звідки цей блиск в очах?
ти ж ніколи не плачеш!
за тобою ганялася зграя собак,
і не могла впіймати.
ну, ти бачила? замикай помаленьку двері.
він вже в дорозі, він по тебе прийде,
він вийшов з тіні, й надії для тебе нема.
чарувальнику, ти підслуховуєш.
молодець! – ти все чув про себе.
ну, порожні очі? йди сюди. чому без краватки?
оближи свої блискучі черевики так,
ніби граєш там на струни, а особливо на флейти.
о, моя дитино! я вже бачу:
цей таємничий чоловік не має місця,
де йому скласти своє майно.
він любить робити шкоду,
а більш він нічого не вміє.
snake charmer, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=coZVchUjb64
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2021
щойно споночіє, вона прибіжить до мене,
мов вітерець, що пошепки
повідає свої сни, і навіює мрії.
я слухатиму з заплющеними очима.
тепло, м'яко, легко й тихо
вона торкатиметься мого обличчя,
де сонце промінням торкалося вдень.
моє ліжко – оберемок грубої соломи;
її шовки та мережива
пахнуть, як перший сніг.
ми вірили, ми ловимо веселку;
ми літали вітром аж до неба.
час нам зійти на чарівний корабель:
на корабель життя, склепаний з заліза
– чи справді? благослови на мудрість:
чи справді життя – оглядове колесо
з усіма безпековими пристроями?
благослови мене, сонечку!
прийди, мій світанку
catch the rainbow, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=V5QukAC-jqE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2021
моя голова – як дірява каструля;
моє ліжко подібне до оберемка соломи.
я бачу своє майбутнє: воно –
на дні моєї миски супу.
я маю пів пари старих черевиків,
але не маю часу вступати з вами в дискусії.
якщо ненароком промовлю якусь філософську думку,
в лісі, напевно, здохне якась невинна тваринка.
о, моє щастя, осяй своїм світлом мене
й моє щоденне лахміття. нам потрібна безпека.
колись мені в тім'ячко впала насінина моєї недолі,
і вона, та недоля, виросла вже велика.
я – ганьба моїм батькам, чорна вівця родини.
мене не люблять чесно зароблені гроші;
в моїй бороді завелися великі воші.
моя життєва місія: тотальна ретрогресія,
що виражається в запереченні родинних цінностей.
мої кишені повні смачного дорожнього пилу,
та все одно я мушу їсти, що дають.
я мушу справляти слухняне враження,
ця несправедливість пригнічує мій розум.
моя фортуно! осяй своїм світлом мене
й мого собаку: ми обидва потребуємо.
тим часом, як люди живуть, мов у бога за пазухою,
я вдовольняюся долею жертовного поросяти.
не кажіть мені про суспільство чи про суспільний устрій.
я вже давно облишив спроби це все поліпшити.
коли ти не платиш податків бодай за одним законом,
ти все одно заплатиш за двома, чи трьома, чи й більше,
бо немає реального вибору між пригорщею смутку
та подвійним відшкодуванням за змарнований в школі час.
то була неправильна передвечірня година.
тепер моя тінь простягнулася до нездійсненних бажань.
моє життя – в піснях. крім них я нічого не знаю
й нічого не хочу, але від цього болить голова.
хочу лягти й заснути; можна й не прокидатися.
гей, мудросте, пролий на мене світло
і на мої коліна, що трусяться, та не гнуться.
це – правда, що кажуть про переваги
фамільярности в залі судових засідань:
вона – недоречна, й тому ти не зможеш її уникнути.
це дуже погано без домішків! я не бачу нічого хорошого,
– винятково слушним буде мене вважати
чорною вівцею в білій людській родині.
авжеж, я – чорна ганьба родини.
ми з моїм собакою думаємо про це,
й щоразу доходимо висновку,
що це таки справді так.
так, я – чорна вівця, й родина
ставить мене в куток на коліна,
щоб знов мені шкодувати
про щось, невідомо про що
black sheep of the family, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=_4Rg6BuN4Zk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2021
намалюй мені картину, й почепи на стіні.
колорит має бути темним, багнистим і каламутним,
а лінії та риси там повинні кублитися, мов хробаки;
все там повинно текти поступово донизу,
і взагалі справляти бридке відворотне враження.
донизу, донизу. розкручуй мене сильніше.
доволочи мене до ночі, й так – щодня.
не залишай слідів, і нас не знайдуть.
ми котимося донизу.
нічого немає насправді. є лиш мої відчуття.
я йду на посадку. падіння – легке та приємне.
намалюй мені там невидющі вирячені безтямно
очі, налиті кров'ю: блискавки палахкотять,
хмари немов хто викручує над розгніваним еверестом,
вони вже стали подібними до гвинтоподібних мушель,
– все то мене страшенно лякає,
а люди навіть не знають про те.
гай-гай, боже, помагай.
про цю біду можна домовитися тільки з дияволом,
бо я вже готовий впасти низько,
десь аж на дно безвихідного пекла.
тягни мене, люба. роби, що повинна робити –
якщо там є місце для мене,
я заперечень не маю.
не існує нічого справжнього.
є лиш те, що я відчуваю.
я відчуваю, що хочу туди, донизу:
все нижче, і нижче, й нижче
self portrait, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=lL0kT5P3HgA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021
я – колесо, я колесо! дивися: я кочуся,
ти не зможеш мене зупинити.
я сонце, я сонце! ти бачиш? я сходжу,
ти не змусиш мене припинити світити.
прийди зі своїм вогнем, піднеси мій дух ще вище.
я чую, хтось кличе моє ім'я –
прийди, хай я стану великим святим,
– ось я на срібній горі сьогодні.
я – твій день, я твій день!
я покажу тобі шлях, якщо ти сама не бачиш.
доки я триваю, доти я з тобою.
не марнуй свого часу на несуттєві справи.
я – твоя ніч, твоя ніч!
я – твоє світло, я твоя темрява.
я – все, що ти бачиш всередині в себе
і в світі; я – все, що ти можеш бачити.
я – чоловік на срібній горі; я махаю тобі рукою.
прийди, та послухай, що я тобі повідаю.
я – твій ранок, твій день, і вечір, і ніч,
я маю крім цього ще декілька тисяч облич.
я – чоловік на срібній горі; побачиш ту срібну гору –
дерися до мене мерщій; принеси мені їсти й пити
man on the silver mountain, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=p9nfVrusSMg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021
ти співала моїх пісень
щодня, щодня!
ти вимагала нових пісень,
я заплатив за це шизофренією.
я заблукав у своїх заповідних мізках,
а ти вимагаєш від мене пісень.
твоя солодка лагідність
збиває мене з ніг і виводить з ладу.
яка солодка твоя покірна лагідність!
щоразу я втрачаю голову,
й маю лиш одну більш-менш пристойну думку:
о, хоч би ця мука тривала довіку!
стривай, що таке? я нічого не бачу.
мушу себе примусити розпочати цей сонячний день.
хіба ми не мали вночі цілонічної
божественної розмови?
канонічної цілонічної. бачу, ти й досі нічна.
ми творили екуменічну бесіду
з вечора аж до світанку,
а тепер ти бажаєш принести кохання
в жертву якійсь невідомій пісні
you sold my love for a song, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=UCeRuq7bdIs
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2021
скажено болить голова, очі горять вогнем.
мене, здається, паралізувало.
я знаю, що ти знаєш це так само.
чи співчуваєш ти мені? ой, леле!
тут недалеко звідси є предковічний ліс, –
там виють вовки на місяць, і взагалі цікаво.
якщо ти зараз клацнеш пальцями, вважай,
застережну межу подолано, й я вибухну остаточно.
кинь свою сокиру, й розтопчи ногами.
виплюнь свою пігулку: вона нічого не дасть.
глибоко дихай, щоб прояснити розум.
притулися до мене міцно, і відпочинь нерухомо.
що я хотів сказати? забув. я все забуваю.
лиш уяви та згадай безтурботні старі часи
– знов я забув, моє серце, що я хотів сказати.
ми танцюємо! це так добре! так, я хотів танцювати.
отже, отже! то як? – ось що вона сказала. –
ти ж знаєш, що це все діється лиш у твоїй голові,
і якщо ти там якось ладнаєш з твоїми численними демонами,
всі твої мрії, всі твої мрії збудуться неодмінно,
й тоді ти накреслиш собі нову застережну риску
ultimate groove, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=go9LM-cwE5Q
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2021
я люблю studebaker, робителя вдів.
рано вранці, сидячи на узбіччі,
дивлюся на нього, і уявляю,
як притискаю до краю газ,
і колеса верещать, мов поросята,
вгризаючися в асфальт.
гей-гей, дитинко, ми виграємо!
не бійся: я почуваюся непереможно живим,
коли кручу кермо цього живого диявола.
також я маю buick – він теж до цього придатний,
ще й має крім того широке сидіння ззаду.
там шість пакунків пива, а жінка – біля мене.
колеса обертаються, життя триває нормально;
задні колеса горять, і рвуть асфальт, як газету;
моє жадання подвигу жбурляє мене вперед.
я з двома вихлопними – дивися. ти бачиш?
хлоп з двома вихлопними, якщо тобі щось не ясно.
моя дружина – друга – вона вже від мене втомилася.
коли вона зовсім від мене втече,
я повернуся до цих перегонів
вільним від всіх зобов'язань.
о, ти брутальна, як баракуда!
моя довгонога ціпонько, я відчуваю збудження.
– а особливо тепер, коли кермо вже в моїх руках,
і ти нетерпляче тремтиш, закусивши губу до крови.
як я люблю це відчуття, коли натискаєш на газ,
аж верещать колеса, і рвуть, мов газету, асфальт.
акселератор – до краю, і ми вже кудись летимо
twin exhausted, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=6wzs61hpDZc
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2021
я тинявся горами й долинами,
гасаючи вдень і вночі.
я бігав, як собака, дитино,
шукаючи шляху до тебе.
з тієї миті, як прочитав у твоєму листі,
що ти написала: що любиш мене правдиво.
я бігав, як дурний, цілими днями й ночами,
шукаючи, як до тебе дістатися.
коли я це прочитав, коли я про це довідався,
коли ти сказала те саме знов у новому листі,
моє серце гримнуло пісню, мов цілий церковний хор,
ця пісня могла б зворушити небо,
подолати всі відстані й розсунути гори.
я лиш хотів побачити мою маленьку царівну
попри все, що колись між нами було й не було.
я марив вночі та вдень,
я мандрував навіть космосом,
щоб до тебе добутися, і пригорнути до серця.
з нами господь! він знає, як я тебе кохаю.
він провадить мене долинами
розпачу й смертної темряви.
він запалює всі небесні світила,
коли я шукаю шляху в пітьмі.
кохана, я хочу до тебе; я шукаю тебе.
trying to get to you, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=mdWZJPU7rf4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2021
якщо ти чекаєш каменепаду собі на голову,
ти обрав відповідні час та місце.
якщо ти справді бажаєш собі такої біди,
не відвертай очей, і дивися на мене з повагою.
я народився навстоячки, з зубами, і вже міг балакати,
пити, палити, й ставити дурнів на місце.
мій тато був вовкооким насмішкуватим гуцулом.
ну, а сам я – правдиве автентичне зло з кулаками,
твоє горе – моє ім'я, тому не дратуй мене.
я ніколи не бігав за складними обставинами,
але й не втікав від них, складних, безсоромно.
ніхто ніколи мене не повчав,
але я навчив багатьох.
дивися: я зроблений з м'яса й кісток,
а з чого зроблений ти? – з відходів життєдіяльности.
якщо ти все ще бажаєш натовкти мені пику, синку,
піди назбирай собі десь на вулицях десяток помічників.
бо я зараз дуже лютий, візьму тебе з невдоволенням
за шкірку, та й закину десь у небуття.
не гавкай на мене – ясно? бо я таки справді лютий.
закину тебе в забуття, хай дідько тебе виховує
trouble, ian gillan/leiber/stoller
https://www.youtube.com/watch?v=3MF5LQmiw10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2021
кажуть, погода помалу налагоджується.
а мені здається, сьогодні знов буде дощ.
якщо ти спитаєш, які мої звичні втіхи,
я скажу: "всілякі та різні,
аби лиш не звичні, крихітко".
ми вступили в нову, ще не знану пору наших стосунків.
ми відчували її наближення з острахом і тривогою.
наші дні вже полічено – тепер ми самі рахуємо,
коли вже настане ясність і благодатна визначеність.
насправді я думаю про щось набагато важливіше.
кажуть, що небо падає. ти можеш в таке повірити?
ти чуєш, коли час від часу солодко виють сирени?
це значить, нас тягне на скелі,
й катастрофи вже не уникнути.
наша суспільна система провалилася заздалегідь,
і хто, як не я, з розумінням дивитиметься на годинник?
поклади мені руку на шию, де пульс.
здається, він неритмічний.
напевно, я непокоюся стосовно зміни світогляду:
якщо це є необхідністю, що може статися гіршого?
the sky is falling down, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2021
ми вигнали з раю літеру "р" –
так мені сказали, не маю підстав не вірити, –
і в цей нехитрий спосіб з раю зробилося пекло.
все, що ми хочемо лишити в минулому –
це світ, що смердить невинними трупами.
занадто довго ми тут вагалися,
спокійно спостерігаючи, як зловживають святинями;
бог це все бачив; тому він співає блюз.
там он зрубали великого дуба;
тут ось влаштували великий ставок для качок.
маємо зараз бетонно-скляного монстра,
що живить наші страхи та всілякі психічні розлади.
можливо, вже надто запізно
зруйнувати це все непідкупним поглядом, –
можливо, тому бог співає блюз.
помилуй нас, отче, бо не знаємо, що робимо,
та все перекладаємо провину одне на одне,
ще й скріплюємо це твоїм ім'ям.
помилуй нас, мати божа! ми стратили сина твого,
бо він хотів нас навчити, як не чинити зла.
ось чому навіть папа римський співає блюз.
забруднили й сільські джерела, і світовий океан.
порубали й потрощили всі дерева.
нас мучить хронічна нудьга. ми прокрутили в небі
багато дірок для провітрювання, і через ті дірки
вивітрюється гуманізм. ми вирвали серце з землі,
й лишили її на поталу прогресивній дегенерації.
бог бачить те все, і співає блюз.
хоч би ти вірив у чарльза дарвіна,
хоч би ти вірив в бога. –
одне лиш ми знаємо точно: ми самі довели до цього.
ми зробили з нашого світу заповідник для homo sapiens,
а як по правді, то зоопарк для нас, екзотичних мавпочок,
що самі ж там на себе й дивимося,
й сам бог нам співає блюз!
кажуть, краще нам жити навстоячки,
аніж сконати навколішках. –
я бачив це десь на графіті в києві.
господи, помилуй, коли твоя ласка!
дуже важко обрати правильний шлях,
заблукавши в цих вавилонських нетрях
цивілізації. чуєте? чуєте?
бог, що співає блюз, виведе нас на волю
that’s why god is singing the blues, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=V3WppxPM4_o
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2021
дитинко, ти маєш невинний вигляд
і великі наївні очі.
чи можу я тобі освідчитися в коханні?
чи можна тебе називати
прекрасною мудрою жінкою?
як хоробро ти виявляєш
свою жіночу привабливість!
і здається, тебе ні на мить не турбує,
що на серці у мене вибито твій портрет.
це значить, що я нізащо тебе не скривджу, –
каже воно, моє серце, краючися на шматки. –
але я вже не можу контролювати,
що ти робиш з моїм доброчесним розумом.
я не хочу, щоб ти за мною ходила,
я не хочу, щоб ти просила нагострити тобі сапу.
а якщо я, наприклад, сплету для тебе віночка,
я напевно піду до в'язниці,
й ніколи звідти не вийду.
о, солодка лоліто,
ти доводиш мене до сказу.
я любив би тебе, моя квітко,
якби ти була дорослою.
але часом я мрію про нашу подорож
до раю, чи, наприклад, на райські острови.
ця мрія – така реальна,
цей сон – такий переконливий,
що це мене зводить з розуму,
а доводить – до божевілля.
ми не хочемо їй нашкодити, –
каже на те моє серце, –
та все ж таки їй не завадило б
мислити раціонально
sweet lolita, ian gillan band
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2021
big ann – робоча конячка,
що вміє спати на роботі.
коли вона працює вночі,
що їй робити? от і спить на роботі.
вона витрачає на це так багато енергії,
що для мене її не лишається зовсім.
big ann стоїть на вершині успіху,
– тобто лежить, бо спить на роботі.
там є ультразвук, джин-тонік, ультрафіолет –
солодко їй дрімати в таких комфортних умовах.
але вона витрачає на це так багато енергії,
що спить до пів на четверту
з абсолютно чистим сумлінням.
а бувало колись, не давала спати сусідам,
розподіляючи свої прихильності доброї ласки.
бувало! тепер вона – хаос,
анархія, безлад та зрада,
і каже, що має на те
свої особливі підстави.
annie, моя золота дитино!
краще тобі поводитися,
як бездоганній леді,
відповідно й відповідально.
схаменися, не спи на роботі!
sleeping on the job, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=afTtAbEWDoY
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2021
відведи мене до священика.
ні: відведи мене просто до твого бога.
ти змусив мене міркувати за твоїми зразками,
а твої міркування – собачі.
сором.
кажеш мені, ми живемо заради нашої смерти.
кажеш, душа – невмируща,
а все що ми бачимо – тлінь.
чому ти живеш, як мертва людина?
сором.
жаб'яче око й нога кози
допоможуть тобі все знати.
йди подої священну корову,
й дай сам собі потиличника:
ти сплюндрував свою карму.
немає бога на небі, а ті пророки,
що написали біблію – їм би тепер позріти
наслідки їхнього подвигу, й перенавчити нас
в иншу, оновлену, віру! бо ця вже стара.
сором
shame, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=zR-M7250x1k
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2021
вона стояла біля вікна; її
твердо окреслена постать
означала запрошення увійти!
я не повірив своїм очам,
я аж перекинувся через голову:
отже, вона ще там, отже, вона чекає.
sacre bleu.
обернулася, недбало торкнулася волосся.
моє серце шалено билося. що ж вона робить, га?
підійшов до її дверей. не замкнено. далі все
відбувалося, як уві сні. я опинився всередині;
вона, sacre bleu, вийшла мені назустріч
усміхненою, мов рожева хмара.
спробував крізь неї пройти,
і втратив зв'язок зі світом.
ось тому я тепер у в'язниці. як ви це розумієте?
я виклав вам суть справи. звідси так само важко вийти,
як їй, sacre bleu, втекти з моєї голови.
мене обзивають падлюкою, цапом, брудною твариною,
а я – не такий. я просто довірливий хлопець.
о, sacre bleu! що ти зі мною зробила!
sacre bleu, gillan-mccoy-torme
https://www.youtube.com/watch?v=R1Vi3O055Dg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021
я намагався тобі повірити,
та ти була неймовірною.
ти чинила, як звикла,
й робила, що мусила,
тобто ти робила погані речі.
– ти ж знала, що робиш погані речі?
ось тобі й досадно чути, як я плачу.
хочеш – добий мене зовсім:
може, тобі полегшає.
ти прийшла, як солдат наполеонівської армії;
ти пішла, як сам наполеон:
на великому білому коні верхи,
хоч і без сідла.
якщо ти переможеш, можеш прибити
мої прапори до своєї щогли,
а якщо ти програєш, нічого страшного:
я нічого тобі не скажу.
о, ви погляньте на цю примадонну!
здається, вона влучає в ноти.
чи ні? я не знаю. не можу знати нічого,
коли про тебе думаю. – нічого не бачу й не чую.
ах, та це ж примадонна! точно одна на мільйон.
– ти тільки будь сміливою дуже,
й царі та народи схиляться перед тобою.
я був твоїм одним-єдиним,
згодом ти схотіла ще одного;
й ще одного, й ще одного.
й ще одного, й ще одного –
ось тобі п'ять незаперечних причин,
чому я повинен тебе залишити.
сьогодні не пізно, якби ти схотіла,
добити мене для певности.
о, ви погляньте в ці карі очі!
там лісові пожежі, цунамі й тропічні бурі.
я повинен обрати: що саме, тобто одне.
позаяк ти мені, примадонно, подобаєшся,
доведеться мені вдатися до медитації,
щоб це питання не зависло у невизначеності
prima donna, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=XxEGavB7V5I
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021
не кидай на землю жодної тіні.
кричи, коли хочеш, та не галасуй.
будь вільною зі мною, бо инакше
як я – це не я, ким мені бути?
дивлюся в цю темну ніч,
коли розливаєш опалове світло.
ти відходиш впродовж всього божого дня –
де ти так довго відпочиваєш,
коли ти далеко?
тепер, коли я – твій раб,
і руки мої – в кайданах,
повелівай мені з високої могили,
як ти це вмієш зі мною,
як вже віддавна звикла:
відряди мене на сотню літ назад,
щоб там я цілував твої передсмертні сльози.
ти можеш здобути свій спокій, коли я тебе звільню;
твоє існування припиниться, й зможеш спочити в мирі.
минають літа чудес, моя голова палає.
здається, я мушу зробити вибір,
та що, як його немає?
зведи мене вниз зі своєї могили.
проведи, де немає скорботи, де повітря – як молоко.
позаяк я вже тут, я оберу тебе,
я оберу немертве існування разом з тобою.
всередині в тебе вже сформувалося наше нове обличчя;
в мене в очах клубочиться синьо-рожевий туман.
ми станемо вільними, скоро ми зможемо бачити;
ким ми насправді будемо – таємниця й для нас самих
pre-release, ian gillan band
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021
граю для цього бідного хлопця, майбутнього короля.
справді! мороз поза шкірою, коли він, малий, співає.
він – те надзвичайне явище, про яке я так довго мріяв;
тепер нас слухає цілий світ;
здається, він робить те саме, що всі,
але як відмінно, так по-особливому!
так, безперечно: цей хлопець увійде в історію.
ви повинні почути, як він співає:
наш бідний хлопчина – герой.
ми дочекалися генія. люди аж непритомніють,
коли він стріпне головою, чи хихикне, чи позіхне.
ми довго його проштовхували. тепер він – тут, на олімпі.
але він подався до vegas, і музика помирає.
досі ясна й найясніша зірка небес рокенролу,
він і тепер співає, та робить це вже без вогню.
вам треба почути цей професійний спів
нашого бідного хлопця, спів хлопчини-героя.
всі, хто живе в країні фантазій,
любіть його, нашого хлопця-героя, ніжно!
він пішов несподівано. о, це велика трагедія!
о небеса, поверніть нашого бідного хлопця,
героя нашого часу! люди, молімося разом;
адже ми любимо нашого бідного хлопчика – леле!
тепер ці згадки та спогади вже не такі болючі.
якби то була не магія, був би цілком спокійним.
так, то була нестеменна магія – таке я мав відчуття,
так і тепер вважаю, і в душі ніби знов розвидняється:
хлопче, ти маєш майбутнє. ти будеш таким артистом,
що посяде, не маю сумніву, почесне місце в історії.
якщо ти хочеш співати, співатимеш все по-своєму,
й станеш новим героєм американської мрії
poor boy hero, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=6YVG2jqScjs
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021
є там в долині добрий старий козак там, за горою в долині. –
авжеж, я ж кажу: в каньйоні; добрий старий козарлюга
там за горою жив собі та й живе.
я витратив тисячу років, щоб пам'ятати про цього дядька,
й ще тисяча знадобиться на те, щоб про нього забути.
– це десь така історія, як і з самим месією,
що його цей козак проповідував.
є один шлях, простий та легкий, до одного зеленого поля,
де трави точаться медом, а вітер там – молоко.
там немає ненависти, заздрощів, страху
– там немає нічого поганого,
й я знаю, як туди йти.
треба пірнути в озеро глибоко,
й слушної миті кинути погляд на шлях.
ясно? якщо пощастить, і вас не підсмажить сонце,
ви зможете скинути свій тягар там, де йому зрадіють.
пильнуйте, щоб ваші слова складалися відповідно,
бо так само складеться, кажуть, все, що від них залежить.
такі вже ми, люди: напевно, ти станеш зіркою,
якщо ти справді герой, а не такий боягуз, як я.
я навчу тебе, як боротися, й ти зможеш перемогти.
покликання героя в тому й полягає,
щоб боротися з рештою людства не на життя, а на смерть.
герой в цьому світі, щоб сіяти всяке безбожництво,
грішити й перемагати – ось тобі вже й девіз.
прийміть же від мене, скільки лиш зможете,
від цього духовного – ні. "переситу" не підходить.
або, якщо хочете, можете зараз же помандрувати
десь до голодної африки, й прийняти там всі нестачі
гамузом – ні? я не бажав виявляти
поваги до ваших святих почуттів;
я не стану вас проклинати, й закликати на вашу голову
всю благодатну мудрість космосу та околиць;
поки в долині, що я казав, сидить той старий козак,
я сповідую цю нову релігію нашого часу
over the hill, ian gillan band
https://www.youtube.com/watch?v=NYUJ2GdybTM
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2021
не знаю, куди я йду;
не знаю, що я роблю,
та сподіваюся, маю рацію.
одне моє око дивиться на марокко –
це й легко, і необхідно
в пахучих обіймах ночі.
розмова згасає,
як згас цей спекотний день.
останнім, що я почув від тебе,
було поступове віддалення
сонного бурмотіння:
твої губи шепочуть щось,
та то вже, напевно, тобі
сниться, що ми розмовляємо.
цілий день я сиджу, й думаю.
та чи думаю? ні. я дрімаю без снів;
я ні на що не чекаю,
я дрімаю, бо це мені сниться.
я сам-на-сам з власною одержимістю,
а власне з цим привидом в твоєму халаті,
що крутиться, танцює, кружляє та обертається.
одне моє око дивиться, де марокко.
завтра я буду там, завтра я буду в дорозі,
завтра напевно знатиму, що я робитиму завтра.
солодкі дражливі спокусливі мрії –
я заблукав у своєму сні.
я гукаю: що дасть нам сили
перейти через цей рубікон?
– цілком патетично, правда?
відповідає тиша:
[i]цезарю, час настав. випий до дна свій келих,
вберися в свої обладунки, й дивися: горять мости!
я б нескінченно дивилася на це величне видовище:
таке вже воно привабливе. так, повороту немає[/i]
one eye to morocco, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=jgd4qN0sVCE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2021
бачу тебе щодня на твоїй давньоримській стежці.
що горацій писав про неї: [i]то асфальтова, то піщана,
але двоє возів на ній розминутися не змогли б[/i].
ти йдеш, споглядаєш людей, небо, дерева, трави,
і навіть маленьких кузьок, що в травах тих метушаться;
ти намагаєшся уявити й розв'язати всі їхні проблеми.
ось і автобус. водій його зупиняє
так, щоб двері були де треба:
просто перед тобою. ти увіходиш, а я –
я за тобою також. спитай, і я відповім:
така вже моя потреба: скрізь тебе переслідувати.
ти, як завжди, читаєш, і часом немов ненароком
ловиш мій погляд, зиркнувши понад книжкою.
чи можу я привітатися, чемно тобі кивнувши?
чи можу я вже нарешті спитати твого ім'я?
напевно, було б недоречним нахабно до тебе всміхнутися,
та якби усміхнулася ти, я вважав би це дуже чемним.
я думаю, вам пасувала б чорна відверта сукня,
на високих підборах туфлі, і діядема в волоссі.
а взагалі моя думка така: вам може належати все,
чого ви собі зажадаєте. вам належало б все найкраще.
добрий день. яка несподіванка!
ми знов випадково зустрілися!
ви знаєте, є дві речі на кону безумовної віри:
доля і випадковість. так, я вірю і в те, і в те.
ти збуджуєш в моїм серці все, що там є найкращого.
я дам тобі все найкраще, а почати можна з шампанського.
наш лімузин чекає; він чекає нас вже давно
nothing but the best, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2021
на ній зійшлися всі мої мрії.
жодної з них не лишалося поза нею на чорний день.
ви знаєте, як це буває:
коли вас приймають без жодних умов,
ногами ви на землі, а головою – в хмарах,
й там у хмарах відбуваються неймовірні речі.
там без упину палахкотіли сліпучі вогні;
всі мої мудрі думки миттю звіяло вітром.
я простягнув свою руку, й схопив божевільну блискавку.
– тепер, озираючися, я дивлюся на те,
як дивляться збоку на лють та шаленство.
я не шкодую і не турбуюся:
просто я згадую все, що було.
я літав над шпилями страхітливих гір,
я не боявся прокинутися і впасти.
я вигукнув до них наївне запитання,
й мене оглушила не відповідь,
а громоподібна тиша.
я, мов дитина коштовностями, грався твоїми словами;
я приміряв їх до себе, й пишався: вони мені личили.
зараз я стою голий під дощем,
з мене течуть барвисті патьоки;
їх поглинає земля.
можна сказати, я втратив віру.
насправді це дуже важко:
і втратити, й визнати це.
з усією своєю жагою, з тягарем розбитих ілюзій
я – звичайний собі чоловік,
що бреде від сьогодні до завтра.
так, я дав тобі все, чого ти хотіла,
й скріпив це, немов печаткою, останнім поцілунком.
ні, я не дав тобі всього, чого ти хотіла –
такі вже ми, люди землі. – такою є наша природа
no worries, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2021
я жив собі грішником, і їв свої пироги.
мене застерігали, до чого це веде,
і я був готовим до цього.
ти підеш до пекла, – реготали вони,
й розповідали мені про вогні невгасимі.
та я легковажив: моє легковажне життя
пасувало мені досконало; я потурав своїм
безсоромним бажанням, і вірив, що це – мій шлях.
вино, цигарки, жінки – дуже багато жінок –
визначали моє сьогодення й окреслювали поведінку.
я хочу потрапити на небеса.
безсумнівно, там моє місце.
так, я хочу потрапити на небеса,
і на це сподіваюся, друзі, цілий день з усієї сили.
я вирішив змінитися, й молитися
смиренно заради спасіння душі.
я відвідував церкву, я відкинув шкідливі звички,
я молився коли завгодно, де завгодно та аби з ким.
я став благочесним та благочинним.
я подавав жебракам, я дарував убогим,
доки зубожів сам, і зрадів, бо то означало,
що я забезпечився від загребущого пекла,
де вогні невгасимі бурхають вище й вище
в безнадійній досаді та в скреготанні зубів.
так, я потраплю на небеса.
я сплатив своє мито, й тепер я цілком спокійний.
авжеж, я потраплю на небеса,
якщо не згрішу, не збочу і не впаду в спокусу.
я постукався в ворота, що сяють перламутром,
коли підійшов до них після стояння в черзі.
здмухнув порошинку; скинув бровою; кивнув святому петрові;
той прискіпливо перевірив мою картку, й звірив зі списком.
я усміхнувся, й тріумфально підкинув руки.
ось тут мене, хлопці, й заарештували:
а це що за опудало? де воно взялося?
хлопче, тобі тут не місце. сором тобі й ганьба.
ми тут, між иншим, молимося, б'ємо усілякі поклони;
декламуємо біблію, і взагалі маємо гарний вигляд.
а ти – щось таке неподобне. йди геть. я кажу: гаразд,
гаразд! якщо ви так кажете, це – не моя вечірка.
не треба так сильно гарячкувати. відпустіть мене, й я піду.
випустіть мене з небес – я так сказав.
я розумів все неправильно, а тепер я все зрозумів.
сміятися на небі суворо заборонено, –
я не можу тут залишатися, дозвольте мені піти.
ну, коли вже відверто, я бігав туди й сюди
в великій розгубленості: такого я аж ніяк
не очікував. це, скидалося, маніякально-
депресивний делірій, чи щось таке.
а можу я отримати грошовий переказ?
а можу я зв'язатися зі своїм адвокатом?
леле! ні. бо коли ти вже є на небі,
ти тут – назавжди, й шляху назад нема.
господи, що ж це таке? мене таке не влаштовує!
бо якби я потрапив, наприклад, до пекла,
то значило б, я – поганий. але який я тут?
кажуть: пізно бути поганим. тепер ти не маєш вибору.
– мусиш коритися правилам, нам тут проблем не треба.
ой, випустіть мене з цього вашого неба!
я не підписував кров'ю жодних хитрих угод!
боже, це просто жах! на небі не можна сміятися!
я так не можу, я тут здурію, хай я піду до пекла!
– на небі не можна сміятися? це надзвичайно цікаво!
тут не можна сміятися теж. синку, ти – в пеклі. прокинься
no laughing in heaven, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=DmX5n59fe2o
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2021
я – безталанний невдаха.
я пропустив щасливий поворот.
не моє в цьому світі щастя, крихітко!
я проґавив свій щасливий поворот.
ти всю дорогу лиш те й робила,
що підштовхувала мене до безодні нещасть.
ти не була до мене доброю, дитино!
так, ти увійдеш в історію людства
як причина численних гуманітарних лих.
я покохав тебе, й бажаю, щоб ти була зі мною.
ти граєш зі мною в дурня,
це троюдить мої почуття.
мені не щастить. я весь час програю.
ти твердиш, нам по дорозі,
але ми йдемо невідомо де
околясами та манівцями.
все це має, напевно, ще й світлий бік.
він настільки яскравий –
розглядати його неможливо.
а тут, в благодатній тіні, я дуже добре бачу,
яка то біда для мене, отже й для тебе також.
сміятися чи плакати в такому безталанні?
однаково. я плачу, й танцюю під дощем:
досі не бачив щастя. яке воно є? не знаю.
– бачив, але ніколи не пригортав до серця
no good luck, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2021
вітер пустелі охолодив мій мозок;
місяць на небі сяяв весело та глузливо.
я щойно виїхав з phoenix,
в повітрі вчувалася незрозуміла тривога.
таке відчуття, ніби хтось походив по моїй могилі,
– промовив я сам до себе, –
щось тут недобре коїться, sir.
так я покинув phoenix тієї недоброї ночі.
моя ряба кобила раділа: о, рідна пустеле!
над містом зависнув місяць, сяючи та глузуючи:
кобила біжить на південь, ящірки – витріщаються.
сам у нічній пустелі; зі мною – лиш квітка троянди;
сам уночі, я ніколи не повернуся додому.
а опліч – шолудивим чорним жеребцем
чорна примарна постать. звідки вона взялася?
вона лиш усміхається, й показує на небо,
немов натякаючи: там вже давно чекають.
я з тремтінням дивився з пустельного неба;
я кружляв і не міг піти: я дивився, як гине phoenix.
в політ! ми виходимо з міста вночі.
лети пліч-о-пліч з дияволом,
кидаючи, мов метеори, зловтішні погляди –
холодно спостерігати, як phoenix гине в вогні.
диявол обрав мене бути свідком його ненависти.
я бачив, як ті, що горіли внизу живцем,
шукають мене руками, щоб не дати мені втекти.
страшно вночі дивитися з темного неба пустелі,
як гине твій рідний phoenix. це – надзвичайно важко
night ride out of phoenix, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=YErdAHz4PTA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2021
моя дівчина любить мене,
й ніколи нічого не робить мені на шкоду.
коли мені сумно, коли занепадаю духом,
вона мене втішає, зміцнює і підбадьорює.
о, моя маленька! вона мене справді любить:
кохає мене, як вміє кохати жінка,
і коверзує, мов мала дитина.
така вередлива! це мене зводить з глузду:
моя царівна любить мене,
і не здає собі клопоту,
чи свідомий я цього, чи ні.
моя дитинка любить мене,
мені здається, ми все танцюємо: навіть коли спимо.
вона – танцюристка, що любить демонструвати,
як сильно вона мене любить. така вже її натура.
вона мене любить. о, як вона вміє рухатися!
вона скрадається, мов кицька; потім ліниво потягується,
аж позіхає; а потім напружується, мов струна,
і горить у моїх руках. люди, що те все бачать,
аж трусяться від хвилювання, але вона – моя.
напевно, вона – моя маленька богиня,
що дбає про мене, і вимагає пожертв.
коли я далеко, вона думає лиш про мене, –
я можу це відчувати й духовно, і всім єством.
я прагну до неї завжди; я віддаю їй все,
що здобуваю в своїх бізнесових та инших справах.
якщо ви побачите десь на вулиці навіки закохану пару,
то, напевно, ми з нею дозвільно, рука в руці,
йдемо в якомусь напрямку, який вона обрала.
вона мене любить, і нам достатньо, що ми це знаємо,
– як також і те, що вона – моє серце, моя душа
my baby loves me, ian gillan band
https://www.youtube.com/watch?v=eAFDLtDguPA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2021
ну, що я можу ще сказати?
все було ніби гарно й чудово:
дим розливався, й затоплював всі приміщення;
можна сказати, стихія брала своє.
наша музика гриміла досить гучно;
окремі обличчя в натовпі виявляли ознаки екстазу.
бідний добрий старий bill!
він не міг розуміти веселих жартів.
наша банда все грала та грала;
всі та кожен вели рахунок тривалости цього свята.
раптом без попередження брутальна рука закону
вибила двері, й в світі стало смертельно сумно.
вона була, як сон гарячої літньої ночі.
в її очах кипіло хуторянське місячне сяйво.
ти! – її голос дзвенів золотою безпосередністю –
ти проліз сюди крадькома на пузі тихенько скиглячи,
а вилетиш з тріском та гуркотом,
мов корок з порожньої пляшки!
дитинко, що це ти кажеш? я тебе навіть не знаю! –
я белькотів щось нажахано, в горлянці мені пересохло;
наша банда все грала й грала, ніби нічого не сталося;
а люди вели рахунок вже від нового початку,
коли я, спливаючи кров'ю, заплющив очі востаннє,
а вона ще кричала щось, і не могла зупинитися
moonshine, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=lcwlgPM07D8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2021
зараз ми вдвох з коханою маємо гарний вигляд.
це тому, що вона – красуня,
а я, відповідно – чудовисько;
та коли нам буває побитися,
краще вам того не бачити,
як люто вона скаженіє, розмахуючи руками.
о, божевільна elaine!
ніхто ніколи її не приборкає.
обачайтеся, і в разі чого не бійтеся
видатися боягузом, відступаючи стрімголов.
бо знов її, бачиш, посіло її
непогамовне шаленство.
якщо ви готові до цього, будьте м'якою іграшкою:
віддайте їй все, що маєте: і рокенрол, і джаз.
не припиняйте танцю, й тоді ви зможете вижити.
а якщо ви не зможете, й попросите перепочинку
тоді, коли вона тягне всі свої сорок чотири,
ви вже не зможете цього ніколи:
ні з нею, ні з ким взагалі
mad elaine, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=6Mh7GBi8728
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2021
було б чудово, якби сонце світило щодня.
повний місяць, вбраний в усе нове та чисте,
може створити нам всі умови
для романтичних танців.
було б чудово, якби ми вміли
зберігати ці ночі дбайливо,
щоб за нагоди точно відтворювати їх.
негода не може тривати довго –
нехай нас те турбують такі природні чинники.
ви працювали так тяжко, з таким завзяттям;
ви очевидно були в центрі людських розмов.
та сталося, ви сповзли, коли притомилися бігти,
донизу цим ескалатором; ви втратили самовладання,
ви впали в мізантропію, втратили добрий глузд,
і вже з останніх сил продали свою душу дияволу.
було б чудово, якби повітря
завжди було таким свіжим, п'янким та приємним!
пасати й мусони, зефіри та бризи наввипередки гуртом
омиваючи наші тіла, навчають нас дослухатися
тонких насолод в собі вишуканих та гострих.
ви працювали так тяжко, з такою прикрою пристрастю!
здавалося, ви – невтомний генератор своєї пихи.
та сталося, ви задрімали, й ненароком зійшли з ескалатора,
а схаменувшися, впали в глибокий тупий песимізм,
втратили людське обличчя, й продали свою душу дияволу.
так, ви були безсмертним, але ніщо не вічне.
станьте на мить секундою, і люди вас не забудуть.
тепер ви це втратили, ви не терпите світла дня,
й ваш слід загубився десь в підземних комунікаціях.
ви пішли, не лишивши сліду. де ви тепер блукаєте,
потемки перечіпляючися через уявні трупи?
хоч би як, я готовий повірити, ваша уява більш-менш
розвинулася. – чи ні? якби ви тепер торгували,
наприклад, знаряддям для иншого, пак чесного, життя,
чи оцінили б ви цю досить тонку пропозицію?
якщо ви мені повірите, ваша життєва діяльність
приносила б вам набагато менше своїх відходів,
і вам би припало до шмиги суворе життя аскета
it would be nice, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2021
якби мої мізки були дірявими,
кожна дірка впіймала б тисячу добрих снів.
а сни були б повні талану та щастя
під зав'язку, й репалися по швах.
а якби ті шви було шито та й золотими нитками,
а ви – та й зналися на рабських забобонах,
на кого б ви поставили: на перших християн
чи на левів, що рвали тих християн на аренах?
буду відвертим: не має значення,
що ти робиш і як ти викручуєшся,
щоб зводити більш-менш кінці з кінцями:
ця твоя історія помре з тобою разом.
якщо ти допишеш до наших літописів
сентенції з наших стін та парканів,
ці літописи стануть книгою головоломок,
абсурдних і ненависних нашим очам.
ніхто не слухає історії поразок,
чи був то пророк, чи волоцюга.
я колись був спробував, та зрештою відступився,
бо не міг терпіти лайки та прокльонів.
попри свист та регіт, попри танці й музику –
вуличне пияцтво, бійка, лемент та неподобство.
маю тобі сказати, синку, одну підсумкову річ:
як не знаєш кого як звати, називай їх всіх gunga din.
мій татко був родом з шотландії,
якщо ви цього не знали.
я досі не розумію того слова, що він сказав
мені одного разу малому напідпитку.
мені прорізався зуб мудрости,
я дуже від того плакав.
а ще одного разу було мені заплакати,
коли кучерява ann, відпливаючи,
помахала мені з домовини
gunga din, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=fw8FGxpyfQQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2021
слухайте слово: якщо це можна, заберіть цю чашу. я не хочу отрути.
так, отрути! вже відчуваю, як вона палить мені нутро.
колись би, може, й випив, та я вже не той, що колись,
коли в невмирущій славі вперше прийшов до вас.
тепер мені сумно; я втомлений. я стерпів ті всі
сподівання, що ви на мене складали впродовж трьох років. –
вони були, як тридцять – чи можна такого
вимагати від чоловіка? гаразд, коли я помру,
перечитайте написане, і вимагайте для мене
того, що мені належить.
мене зненавиділи. що ж, нехай мене б'ють, зневажають;
нехай припнуть до дерева. може, тоді я побачу,
як мене любить мій бог. боже, ти ж бачиш мене?
чому я повинен померти? чи мертвим для цих людей
я буду прийнятнішим, ніж живий? чи смерть – моя нагорода?
я мушу знати, що мій господь приготував для мене.
– я хотів би, коли помиратиму, знати свою причину
і наслідки. боже, в своїй неосяжній мудрості ти
бачиш і знаєш все. чи матиме значення смерть,
як мало життя й труди твого одинокого сина?
напевно, тобі лиш залежить від обставин часу та місця,
а причина тобі очевидна. гаразд. ти сказав – я помру.
ти, сподіваюся, спостерігатимеш з усім своїм милосердям,
як це все відбуватиметься: чи так все, як ти замислив.
коли на мене зійшов святий
дух, що від тебе, я був наснажився; але тепер
озираюся: скільки минуло? три роки?
вони видаються, як дев'яносто. чому я ж тепер боюся
завершити, що почав? відповідь – очевидна:
ти це почав, а не я. воля твоя – важка,
рішенець твій – смертельний.
доля світу й всі його долі – в твоїх руках.
я вип'ю цю чашу, й нехай ти припнеш мене до хреста.
нехай ти мене зламаєш, виточиш з мене всю кров –
роби, що замислив, перше, ніж я передумаю
gethsemane, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=Azawb907Bjg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2021
її обличчя – як у дитини вулиці;
її уста – як квітка орхідеї,
а очі – як недосяжна мрія.
її тендітні білі руки
викликають думки про кохання.
ах, вона буде прекрасною матір'ю!
туман у її очах: туман мрії майбутнього.
в її очах є щось, чого вони не показують:
якийсь таємний сон, як велика святиня.
я хотів би довідатися, я стараюся і намагаюся,
та не знаю, як це зробити,
й це доводить мене до відчаю.
ми живемо в неправильний час.
можна сказати, жевріємо;
а хтось би сказав: "животіємо".
десь має бути й краще,
а тут – надзвичайно важко:
забагато людей, не вистачає місця,
й доводиться ворогувати кожному з усіма.
того дня, коли в світі ніхто не загине,
не помре, не скалічиться й не пропаде,
ти прийдеш до мене, й торкнешся лагідно,
й підкажеш, як розгадати твою святу таємницю.
о, її усмішка – усмішка зоряної царівни.
чому ж я так часто чую: плаче. так гірко плаче!
можливо, такий її звичай,
чи бажання, а чи й обов'язок,
щоб проливати сльози зі щонайменшого приводу?
– наприклад, коли оживають старі страхи невідомости
чи предковічний жах пізнання стискає серце,
як би нам добре було згадати й прадавні мрії!
це вже триває довго, й досі нічого не зроблено.
люди лиш хочуть провадити власне даремне життя.
тут стало задушливо й тісно. кожен, аби йому вижити,
мусить запекло ворогувати з людством,
а отже, й з людяністю.
але того дня, коли в світі ніхто не загине,
не помре, не скалічиться й не пропаде,
ти прийдеш до мене, й торкнешся лагідно,
й підкажеш, як розгадати твою святу таємницю
for your dreams, gillan, towns
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2021
лавандова sally,
ви змусили мене бігати й крутитися.
обшарпана sally,
через вас я повинен крутитися швидко.
я був на дні. – бував там і раніше.
ви прогулялися неподалік,
і змусили мене вилізти на берег.
двоє дурних зустрілися поглядами,
двоє дурних безпричинно всміхаються.
дурна, я тебе кохаю;
ти змушуєш мене бігати й крутитися.
дурний, ти мені потрібен.
ти змусив мене до почуттів.
мені був потрібен дурень, як ти,
щоб скинути з себе кайдани важкого сну.
тепер я збудилася, і відчуваю
спрагу, жагу та спеку. вези мене десь обідати.
ти змусила мене бігати й крутитися.
стривай. ти дурна! тут же є ресторан!
не шкодуй за втраченим розумом.
вези мене до міста. бачиш? я – голодна.
літо – гаряче, осінь – холодна,
правильно? ну, а зима знаменита морозом.
люди: [i]дивіться: он двоє дурних
танцюють, стрибають, та й дурнувато сміються.
слина тече їм з ротів, і падає з підборідь,
мов води ніягарських водоспадів[/i]
fool's mate, ian gillan band
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2021
sir, там прийшов чоловік,
він – з околиць, де ми не буваємо;
на його обличчі – хроніки
якогось спортивного клубу.
ось він, sir.
в його руці я бачу пістолета.
цей пістолет нам каже,
що він не шукає причин
шукати розв'язків проблеми в мирний спосіб.
ніхто не може обмежити цієї моєї свободи, –
немовби промовляє пістолет.
на вигляд він – типова людина-помилка.
він не має серця, щоб ненавидіти.
каже, це – просто бізнес. розуму також не має.
він – рядовий боєць полку борців за свободу.
він має стиль, цигарку запалює впевнено.
його репутації не поставить під сумнів ніхто.
він дає обіцянки, й робить такі пропозиції,
що змушують нас до роздумів. –
безперечно, він має стиль.
а ще він має вроджену ознаку
бійця: характерну зморшку на лобі.
таких не утвориш, як ви розумієте,
в спосіб медитації, молитви чи, наприклад,
безпредметного мріяння. смерть – його ремесло,
як написано в нього на майці,
й це викликає повагу.
має сталеві руки, й куленепробивного
черепа. це – бойова одиниця,
варта цілої банди. розвинений інтелект,
прогнозована поведінка. дурню, кинь пістолета!
все сходиться. думаю, він і є
тим, ким я думав: я його прокляв,
і раджу вам те саме, як подумати
fighting man, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=rADpPpE2cv4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2021
в ваших очах – здається, страх і замішання.
покажу вам, чого ви не знали й не бачили.
простягніть свої руки, й зможете
відчути її на дотик.
всі ми – сліпі перед її лицем.
страх і замішання скляніють в ваших очах.
боюся, без нас ви не зможете цього побачити.
ви шукаєте руками, ви розгрібаєте
повітря, немов купи опалого листя;
немов ми – справді сліпі перед обличчям вічности.
надія та відчай у ваших думках.
роздряпайте ваші руки – нехай вони кровоточать.
покажіть, як ви сумуєте за тим, чого не знаходите,
дивлячися крізь вічність, мов крізь віконну шибу.
а може, безнадія. що там у ваших думках?
без нас ви були цілковито вільними.
зараз шукайте знов того, чого не бачите,
дивлячися, мов через шибку,
через вічність надвір невидющим поглядом.
в моєму серці світиться, як вночі у великій хаті.
це світло горить на вшанування кохання, що минуло.
ті промені світла, що пронизують хмари,
напевно, так само свідчать, що небо нас не забуло.
ви не бачите? ось початок! тут починається щось
небаченого досі, небувалого й ще невідчутного.
це – початок чогось, і можливо,
так починається все на світі
бійтеся і тремтіть перед ликом того,
що незабаром полюбите,
що навчитеся любити.
це – початок, що був посіяний ще на світанку віків,
а тепер проростає, випростується,
розвивається й пнеться до неба.
вам вже не треба ловити повітря. дбайте відтак про це,
що почалося давно, а щойно тепер об'явилося –
бійтеся цього, і вчіться любити
свій страх перед ликом цього,
що аж тепер почалося
eternity, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2021
ось для чого нам потрібні сни:
щоб можна було постукатися в ваші духовні двері.
коли ви чогось нестерпно бажаєте,
плиньте за течією, й напевно ви це отримаєте.
розповідав колись: коли здається,
що гориш і ззовні і зсередини,
роби лиш одне: тягнися до світла,
нехай невидимого ще в гарячих надрах ночі.
трапляється, що я не можу втриматися,
і тоді я кажу чи роблю щось не те.
не стримуй мене, будь ласка.
я мріяв про це так довго! –
увійти в твоє серце нарешті,
коли ти мені відчиниш.
ти боїшся, та це не страшно.
просто йди за водою.
вслухайся в спів зірок –
що вони скажуть? я сподіваюся,
вони тобі скажуть те саме:
не стримуй мене, коли я не зможу стриматися
don't hold me back, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2021
голова на копил свого капелюха;
кожна нога на копил свого чобота;
собака на копил своєї буди;
найлонова сорочка, що вміє танцювати.
жінка в вигляді свого чоловіка;
пропан-бутан у вигляді червоного балона;
пиво в вигляді гальби пива;
найлонова сорочка, що вміє танцювати.
істота в лоні свого комфорту;
російський бухгалтер в лоні своєї контори;
водій у подобі своєї машини;
найлонова сорочка, що вміє танцювати.
молоко в формі своєї корови;
слово у формі свого олівця;
кравець в манекені своєї тканини;
найлонова сорочка, що вміє танцювати.
наближення до істини в тартановій спідниці;
налагодження розуму за дедуктивним методом;
найлонова сорочка, що вміє танцювати.
дрімота в обличчі страшної могутности;
корабельна корма, скопійована з вашого автомобіля;
проповідник, пошитий за божественним взором бога;
найлонова сорочка, що вміє танцювати.
непідкупний месопотамський політик;
троїсті музики під стінами трої;
похідний намет у вигляді скелі над морем;
найлонова сорочка, що вміє танцювати.
голова, як місячник тверезого життя;
кіт у вигляді центральної лікарні;
боксерський гонг, подібний до шкільного дзвоника;
найлонова сорочка, що вміє танцювати.
кредитна картка, інкрустована алмазами;
повідомлення у формі пляшки бренді;
поцілунок у особі власною особою;
вечірня сукня в формі танцюристки;
найлонова сорочка, що вміє танцювати.
вогонь життя палає, вогонь життя палає!
він палає крізь вогонь в моєму оці.
уявіть, що ви – маленька думка-вогневодка,
котрій до вподоби відгадувати
брехню жартівливих стихій.
сягни рукою ген до того обрію,
візьми там велику пляшку вина.
я повинен, мій друже, дещо осмислити.
коли наші люди, ці пушинки з кульбаби,
відлітають за вітром, і падають десь
серед каміння далеко в чужих краях,
важко їм буває успішно прорости.
ми з огляду на це тягнемося до неба
допитатися правди, втішної для землі.
ми робимо все, що можемо,
і в цих відчайдушних зусиллях
ця правда нам вже вияснюється,
й потроху стає зрозумілою
dancing nylon shirt (part 2), ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2021
знаю, це буде нелегко:
звести тебе з глузду чи привести до тями.
цей триб життя нікуди не годиться,
коли сліпі провадять сліпих.
постійно щось підбираючи й щось кладучи назад,
я поступово втомлююся: забагато відтінків бурого.
якщо взагалі варто жити, варто жити, як треба.
– напевно, я так і житиму аж до кінця віків.
випий пляшку вина, а може, й не пий нічого,
та будь мені другом, і я тобі щось розповім.
коли твій дух звільняється, твій гнів відповідно згасає;
примітивні народи працюють на ділянках, що їм відведені,
і прислуговують нам, провідним,
щоб отримати доступ до вічности.
ви чули, що я сказав? так промовляє гарячка.
ви привели мене до спокуси, й чекаєте, що я робитиму.
мій дух звеселився, але тепер я мушу
повернутися до своїх безпосередніх обов'язків.
можете це придбати, що я вам проповідую;
можете перше спробувати, правда це чи брехня, –
в тому, без чого не можна, вам не буде відмовлено,
але ви повинні знати, ми вам запропонуємо
навіть більше, ніж вам знадобиться: навіть нового бога
чи, коли схочете, пророка, – чи десяток.
коли на душі апокаліпсис, випий пляшку вина
з нашого виноградника. дивися: на цю планету
сходить божевілля з танцями й піснями,
в божевільно гарних, божевільно пишних шатах.
все, що робиться, піддається регулюванню
війнами, голодом та грошовими впливами;
а так, зазвичай, вистачає ненависти –
наші великі пророки загибелі
провістили таку новину
dancing nylon shirt (part 1), ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=CjuVkhUiXz0
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2021
я сам в цій пустелі. дивлюся, як небо
поволі згасає, немов зачиняється на ніч.
ще один день минув даремно. я навіть не знаю,
що я робив, де був, що бачив, що кому обіцяв.
лиш пам'ятаю, бо не забуду: я обіцяв тобі
своє життя до останку – і до останку виконую.
де б я не був, що б не робив, я – відстань
між нами двома, приблизно сто кілометрів джунглями.
дивно: що більше мовчу, то більше ти розумієш
причини цього мовчання. що було вчора – забув;
що буде завтра – знаю: скажу тобі знов те саме.
де б я не був, що б не робив,
між нами – століття джунглями.
я присвятив все життя тобі,
та це вже казав, напевно
country mile, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2021
підведися та стань головою до неба.
поглянь: що внизу? моторошне видовище.
там навалено купи спресованих,
як вторинна сировина, облич
з витріщеними очима.
якщо ти наступиш на них ногою,
цей світ не перевернеться.
що ж там? безлад та замішання.
люди верещать не своїми голосами
та витріщаються на те, що самі ж накоїли:
вигадки, маячня, плоди хворобливих марень.
і кожне тицяє кривим зсудомленим пальцем
на тебе, немов ти – причина всьому.
прилітали астральні дослідники –
їх було чотирнадцять тисяч –
всі в елегантних костюмчиках,
з ліхтариками на лобі.
кажуть: нам обіцяли козирний космічний тур.
а ми тут можемо виграти хіба в перегонах невдах,
де реактив-нерухомі струмені плазми
входять в піке самогубства
в цих турбулентних обширах.
чисте гладеньке блакитне небо
дає відчуття високости й високости.
перегорнімо сторінку назад! можемо порівняти
наш безтурботний спокій з миром минулих часів.
навіть страшна та прекрасна золота колісниця сонця
не так вже лякає з огляду на сучасність.
там можна зайти на гостину до cthulhu,
до duluth, чи ще до якогось демона.
я зрозумів! навчаю тепер мільйони,
як це робити: як безнадійно згадувати
та простягати благально руки
в напрямку до синьо-рожевого світанку:
перед початком часів грали святкові дзвони,
а тепер, перед кінцем – знічене мовчання
clean air turbulence, ian gillan band
https://www.youtube.com/watch?v=fQR9BY2nVyY
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2021
холодна війна скінчилася,
гарячу – щойно розпалено.
від лихоманки до гарячки
напевно, ввійшло забагато сонця.
думаю так: якщо ви надумали щось робити,
треба робити це добре;
а якщо не робити нічого,
провалимося до пекла.
я мушу змінити методологію.
в будинку недбальства, в світі нехлюйства
ніхто вам не дасть гарантії
навіть на завтрашній день.
я набрав максимальної швидкости,
завтра я вилечу звідси: вилечу стрімголов.
тому-то я й кваплюся напхати свої кишені,
хапаючи все, що бачу й роблячи все можливе.
час мені переглянути свої віковічні звички.
з иншого боку, по правді кажучи,
все це колись перекрутиться,
викривиться та спотвориться,
й хоч як би ви там собі мудрували,
виграшною позицією завжди опиняється чесність.
так! недаремно ж її, кажуть, ще до потопу
оголосили чеснотою, бо легко запам'ятати.
а ще з одного боку люди кажуть,
що відчуття абсолютно чесної гри
є найдурнішим зі всіх відчуттів,
доступних нашому розуму.
я розумію, що, як по-чесному,
потрібно це все змінити.
– я усвідомлюю цю потребу,
якщо вже ви хочете відповідей.
відкрию вам, що маю на душі,
хоча й сором'язливий від природи.
жити не має сенсу, коли ти живеш в брехні.
я мав свою законну, нотаріяльну частку
в світі обману, розчарування,
безглуздя, гріха та свинства.
тому я ніколи й не мав потреби
таврувати ці людські пороки
своїм особистим тавром. –
тепер, я вважаю, потрібно
змінити свою поведінку
чи провалитися в пекло,
бо завтра тут все згорить
change my ways, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=FheSBeXR8Vw
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2021
як ти можеш виграти; як ти можеш програти;
як ти можеш змагатися, зрештою? адже відомо всім,
що ти маєш рацію завжди; що правда назавжди – твоя,
й немає нікого, хто міг би це все оскаржити?
погляньте на небо: що ви там бачите?
там, як завжди, горить все те саме священне дерево.
я простелив своє волосся по землі,
й слухаю, що вона скаже, але нічого не чую.
це означає, що відповідь вже в моїй голові.
чи не так? пам'ятаю тебе з дитинства,
о мій цукерковий обрію!
ти врятуєш всіх нас від пекла.
але, але! як би ти міг пояснити,
що ти накоїв? як би ти міг сказати,
пройдисвіте, – стривай! а що ти нам сказав?
сьогодні тут, а завтра – там. хіба ти знаєш
страхи та тривоги мого народу?
дивлюся на небо: що там горить?
ти казав, там горить те саме священне дерево.
дивлюся на мій народ – він вже, здається, святкує,
хоч я йому й наказав чекати на знак з небес.
так, я тебе пам'ятаю, карамельний цукерковий обрію!
знаки зберігаються в моїй голові,
ти врятуєш нас всіх від пекла
candy horizon, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=QEdLtWigmKU
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2021
слухайте, люди, а особливо дівчата:
чи правильно це: лишитися на самоті?
наприклад, когось кохаєш, а вона тебе уникає,
щоб тинятися десь невідомо де.
не можна так сильно кохати, – кепкують друзі,
а я переконаний, що так лиш і можна.
о, як мені боляче бачити це!
бачити, що вона зовсім недобра до мене.
вкажіть їй хто-небудь на цю колосальну помилку!
мені потрібен свідок.
скажіть мені хтось: чи це справедливо
так зневажати кохання самовіддане та безумовне?
я не можу заснути, я плачу й кричу уві сні,
бо не бачив моєї крихітки вже цілий тиждень, напевно.
тепер, мої пташенята, ви мені теж казатимете,
що не можна так сильно кохати, та я не можу инакше.
прокидаюся вранці в сльозах, з нею в моїх думках,
самотній насправді. це – дуже несправедливо.
я вірю, що жінка – найкращий друг чоловікові.
я не зраджу цієї віри аж до кінця моїх днів.
але вона спричинила такі жорстокі страждання,
що инша моя непохитна віра
похитнулася: віра в кохання.
треба цю віру зміцнити, якось її врятувати.
я потребую свідка.
загальновідомо – ви, дівчата, це знаєте,
що кохання існує, та воно буває сумним.
це – дуже сумна історія! але моє кохання
не просто сумне, а подвійно.
це – нестерпно, погодьтеся.
тому-то, мої пташенята, й хочу почути від вас,
якої ви думки про це, й чи можна цьому зарадити.
щоб розібратися в цьому питанні,
я потребую свідка:
чи справедливо, коли твоя несправедлива дівчина
зневажає твоє кохання, й тиняється хтозна з ким?
я не бачив її цілий тиждень, я плачу й кричу уві сні.
вона спричинила мені справді нелюдські страждання,
і я сумніваюся: що це? чи завжди любов така,
як моя? я не знаю, я потребую знати.
я потребую свідка
can i get a witness, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=55ueztHG5QQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2021
коли вас викинули з роботи,
коли ви не маєте грошей на хліб,
коли ви не маєте даху над головою,
і ваші черевики зносилися до дірок,
гризіть неминучість.
коли настає приємний суботній вечір,
а вам залишається спостерігати,
як ваша дівчина йде на танці
з вашим найкращим другом,
вдарте об землю лихом.
вірте в завтрашній день,
бо завтра суму поменшає,
а радощів, навпаки, додасться.
озирніться на тих людей, що довкола –
ніхто з них не має того, що маєте ви.
ніхто не утримає вас від життя;
ніхто не сплюндрує вашої віри;
ніхто не завадить вам мислити, мріяти,
любити чи зневажати. це – ваше виключне право
bite the bullet, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2021
ми небагато маємо, та ці чотири стіни
не дадуть нам замерзнути, як прийдуть зимові ночі.
краще нам буде подумати про гарні прийдешні дні:
не про те, що ми зробили, а про те, що ми ще зробимо.
о, ми так важко працюємо: щодня безперестанку.
ми старіємося, ми боїмося. але розраховуй на мене.
сядьмо та відпочиньмо. як же приємно мріяти
про завтра, й про незчисленні майбутні щасливі дні!
тут під небом з мільйоном зірок наші серця тремтять:
багато чого є в світі, що має важливе значення!
ми знаємо зовсім трохи зокрема про життя та смерть,
– цього знання нам вистачить дуже-дуже надовго:
якби мені залишався єдиний, останній, день,
провів би його з тобою, не думаючи про майбутнє
better days, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=YbC6HIIQSlQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2021
о, я не можу заснути. як ви до мене ставитеся?
так, я не можу заснути. ви доводите до божевілля.
як же мені заснути, коли ти приносиш погані новини?
о, ти приносиш погані новини. це дуже, дуже погано.
ні, я не хочу правди. вигадай трохи брехні,
й мені, можливо, полегшає. може, ще й не помру.
о, я не можу заснути. ти доводиш мене до відчаю.
ні, я не можу спати, бо так ти мені поробила.
погані новини! ти приносиш погані новини.
я не можу заснути. розкажи хоч якусь побрехеньку.
може, я житиму, а може, й помру сьогодні.
ти приносиш погані новини. я не хочу таких новин
bad news, ian gillan
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2021
що сталося? помалу, моє серце!
ви рухаєтеся прискорено та швидко.
стривайте, ляжте, відпочиньте:
такої напруги не витримав би ніхто.
ти підносишся, ти падаєш –
життя таке цікаве!
ти добрий – це погано,
поганий – теж погано,
і що б ти не робив,
будеш винуватим.
це зводить мене з глузду:
виявляється, я – лінивий.
я дивлюся на обрій, плюю в океан,
і зовсім не маю уявлення,
що в цей самий час ухиляюся від роботи.
ви можете здобути всі перемоги на світі,
поки я тут насолоджуюся чудовим сонячним днем.
мені здається дуже смішним,
як ви доглядаєте за вашими грошима,
та насправді це, мабуть,
дуже невдячна справа.
ти будеш довіку в моєму житті,
моя золота! забудь про минуле.
сяй, як це сонце, дивися на світ доброзичливо.
насолодися морозивом, музикою та відпочинком.
ти підносишся, ти падаєш –
чи не так само ці хвилі на морі
гойдаються згідно з законом життя?
о, моє серце! не зводь мене з глузду.
не змагайся, не намагайся
заробити всі гроші світу
apathy, ian gillan band
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2021
я буду величним, як гімалайська гора
чи слабким та похилим, мов та верба над водою.
буду таким, яким ти схочеш,
ким схочеш, тим і буду.
буду слухняним і тихим,
як нерозумна дитина
чи диким, як неприборкане
сиве розбурхане море. –
буду, яким ти схочеш,
буду, якщо ти схочеш.
моє серце – як віск у твоїх руках,
– чи, коли хочеш, глина:
хочеш, зліпи з мене глечика,
а хочеш – свого чоловіка, –
й тоді вже тримай мене міцно
так, ніби я можу втекти.
якщо тобі заманеться, буду тобі смішним
дурником; а за инших обставин – мудрим
тираном, чи навіть суворим начальником.
я хочу бути з тобою. – звісно ж, я можу бути
ким завгодно заради тебе, якщо я буду собою
anyway you want me, ian gillan dreamcatcher
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021
який це місяць? має бути осінь.
кінець життя. все листя вже опало,
й оздобило землю хто чим: хто ясно-червоним,
хто золотавим, а хто похмуро-бурим
кольорами своєї смерти.
гарно, скажи? я пам'ятаю: ти їдеш.
чи йдеш – все одно. якщо я піду з тобою,
триматиму тебе за руку всю дорогу,
й співатиму для тебе
пісень, які ти любиш.
я завжди в мандрах: лину за вітром
чи пливу за водою; а ти – така,
що піду за тобою,
як колись мудреці зі сходу
за провідною зіркою.
кажуть зірки, що наступного року
ми сходимо всі шляхи до кінця,
й прийдемо знов сюди,
де все почалося, – так вони кажуть,
і я розумію це просто.
я не міг би тебе залишити
навіть на день чи на два;
ми підемо звідси разом; я в дорозі співатиму
селянам, щоб заробити тобі на хліб;
а мені для життя потрібні
тільки твої поцілунки
always the traveller, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=SM1R6In_QHs
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
блукаючи десь в тумані в напрямку до світла,
згадував те ключове слово, й досі його не згадав.
не турбуйся за мене. як завжди в доброму гуморі
сиджу цілий день, цілу ніч, і знов цілий день,
тримаючи голову обома руками:
ти – в моїй голові; я не хочу тебе забути.
все буде гаразд. я ґрунтую це твердження
на тому, що все – в моїй голові.
колись – можливо, незабаром –
моя фортуна знов повернеться до мене;
й тоді я зможу ламати табу,
і рук мені не повикручує;
зможу рвати заборонені плоди,
і руки мені не згорять
all in my mind, ian gillan dreamcatcher
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
одного разу я спробував з'їсти себе живцем,
бо хотів довідатися, який я там всередині.
щоранку я вдивляюся у дзеркало – й щоразу
бачу там чиєсь здивоване обличчя.
одного разу я спробував сам себе підпалити. –
о, я горів цим бажанням, та останньої миті почув,
як мій непритомний розум шепоче до мене, й каже:
я бачу все, та ще хотів би й чути,
як голі танцюристки співають уночі.
хто пізно встає, той горя зазнає, – так промовляла мати. –
ти ніколи не був і ніколи не будеш, ким сподіваєшся стати.
хто спізнився до обіду, той вечері не побачить,
і в його порожній голові робиться прибирання.
[i]спізнився на день – змарнував життя[/i].
виходить неправдоподібне,
бо я не можу не спізнюватися; я спізнююся постійно;
я змарнував не одне життя, а й ще багато-багато
a day late and a dollar short, ian gillan band
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
не кидай тіней по землі, а ні по небі.
крик світанкового півня – й всі инші звуки завмерли.
коли ти зі мною, ти вільна робити що хочеш.
коли я не є собою, ким би я міг бути?
чим ти дивишся, коли ніч – нічого крім темряви?
я знаю, ти маєш опалового світоча:
запаливши його, ти рішуче йдеш цілий день,
а де ти зупиняєшся, тебе там вже немає.
тепер я виявляюся твоїм рабом в кайданах.
от тобі й на! наказуй мені тепер,
якщо тобі вигідно там на верху твого вертепа.
ти робиш це легко. мабуть, ти вчилася в школі?
я так і думав. гаразд, коли ти справді зі мною,
закинь мене в часі назад років на 100, на 200.
я поцілую сльози твого нескінченного помирання;
– так я тебе звільню, й ти зможеш отримати спокій:
[i]її життя припинилося – нехай спочиває в мирі.[/i]
літа чудес минають: згоряють у мене в серці.
ми – не мерці, лиш неправильно
відображаємося в люстерці.
зведи мене зі своєї гори до підніжжя, –
зведи мене, де немає цих скажених вітрів.
якщо я з тобою, дозволь мені щось обрати.
я волів би життя немертвого, як твоє.
десь глибоко в тобі твоє нове обличчя
доспіло. воно виграє разючими барвами – страх!
ми вільні тоді, коли можемо бачити,
ким ми невдовзі станемо, і мовчимо про те
pre-release, ian gillan band
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2021
ніхто, ніхто не хоче мені допомагати.
ніхто, ніхто не хоче мені допомагати.
навіть ти відвертаєш очі. може, я роблю щось не те?
я жив у канаві; я жив у кривому провулку;
тепер я живу у тебе. я – твоє віддзеркалення,
хоч і криве; я – твоя потаємна тінь.
доброчесна жінка liza,
ця доброчесна прекрасна жінка –
вона подала мені дружню руку,
вона привела мене до релігії,
вона мене робить праведним чоловіком.
добра liza дає мені чесну щоденну роботу,
і добре за неї платить. я думаю, що вона
рятує мою бідолашну душу
для неба. ця жінка сидить на небі,
й дає мені змогу спастися.
можливо, я й сам буду там,
а тим часом працюю на добру liza,
і ні про що не турбуюся. такого ще не було.
– вона дбайливо провадить мою нетямущу душу,
й біля неї мені так добре! ти змінила моє життя.
goodhand liza, ian gillan band
https://www.youtube.com/watch?v=83Sip4Jb8Gk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021
маленький john пішов найлегшим шляхом:
він сказав до побачення сонцю,
стоячи на даху високого хмарочоса.
дійсно: він не використав жодного знаряддя
й не витратив ні кулі, ні отрути,
а стрибнув, та й годі. дивно, але я
не вважаю цього шляху навіть легким,
а що вже казати найлегшим? –
ні, я такого не схвалюю.
маленька ann пішла найлегшим шляхом,
бо так її вчили: [i]дівчино, дбай про себе.
працюй, заощаджуй, збирай гроші на чорний день,
– просто лежи сумирно й дивися кудись далеко.[/i]
є ще й инші способи: вже не такі прості,
хоч я й не вважаю простим цей жалюгідний спосіб.
реальність – теж непроста! кожен день видається чорним.
о, ти – така солодка, мила, вродлива й гарненька!
будь ласка, не плач. немає нічого доброго
в тому, щоб бути сумною. нещастя бувають, звісно,
та не треба їх розуміти як своє особисте горе.
бо я зі свого особистого знаю: минає все:
і добре, й погане, – та погане минає швидше.
не існує простого способу розв'язати твою проблему,
та є один безперечний: думати головою
no easy way, ian gillan band
https://www.youtube.com/watch?v=lyQqd9t5vdc
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021
я сиділа на камені, й слухала океан.
набігла велика хвиля, й коли вона відступила,
я побачила його обличчя на піску.
це було так несподівано, що я не встигла його
роздивитися й запам'ятати: набігла ще одна хвиля,
й змила той подарунок, що лишила мені попередня.
я мала 7 років. одного разу полізла
на високе-високе дерево. дерлася вище й вище,
та все поглядала нагору. там крізь гілки на мене
дивився з цікавістю синій шматочок неба:
чи долізу до нього? – ні. втомилася, не долізла.
скільки себе пам'ятаю, старалася десь втекти.
чи втекла б я назовсім, коли б постаралася дуже?
ніхто цього не знає, цього ніхто не знає. –
танцюю під дощем, танцюю під дощем,
і ні про що не журюся.
я просто живу, й мені це подобається. але тепер
забери мене додому, забери мене додому,
де мої місце й час. я втомилася й зголодніла.
я малювала картину, й мені здалося,
що малюю не я, а ти. це сталося знов і знов,
а потім знов. я стала сумніватися,
я стала відтоді брехати самій собі.
– так, я брешу собі, й сама це від себе приховую;
я відкладаю свій смуток аж до наступного разу,
і втікаю далеко так, щоб можна було повернутися –
чи втечу я колись насправді? –
чи втекла б, якби постаралася?
runaway, aurora
https://www.youtube.com/watch?v=QlueTdEB34M
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021
небо відбуває якесь велике свято.
дивно бачити його в золотавих барвах.
ми вже ніколи не потрапимо додому,
ми – мільйон безталанних душ під проводом
п'ятьох старих місяців, що не дають нам спочинку.
можливо, ми ще маємо якусь невідому надію,
якийсь новий початок за нових обставин.
маємо повітря достатньо, щоб позіхати, –
не маємо бажання покидати це вигідне місце.
п'ятеро місяців збудували високий замок,
замкнулися там, та й радяться третій день.
мій народ починає ремствувати. я йому не брешу.
я навіть не хочу за нього молитися,
хоч він і грішить, і блудить,
і не слухається наказів.
ми покинули рідну землю, йдемо невідомо куди,
і там, де нарешті опинимося, житимемо по-новому.
дайте мені зелених полів бодай жартома, а там
побачимо, чи можливі порядок і доброчесність.
зараз на небі – нове, щойно встановлене свято.
зібралися хмари докупи, й почався великий дощ.
ми плачемо разом з хмарами. я не велів такого,
люди самі заплакали. зараз я можу бачити
четверо місяців, а п'ятого десь немає.
я, щиро кажучи, теж би заплакав,
та народ тоді не повірить, що все це зробив я
five moons, ian gillan band
https://www.youtube.com/watch?v=-eMrDNoyNUA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2021
час не чекає, та я не кваплюся.
довго тинятися тут означає
замріюватися на злочин.
занадто довго я лежав тут на горбі
спостерігаючи в бінокль життя в долині.
злазь, та ходімо. я наздожену.
всі ми колись мали прекрасні мрії,
ми складали сягнисті плани,
й працювали над їхнім втіленням.
все заради любови – тепер
ми знаємо, що це таке.
ну то як? ти злазиш? я потім наздожену.
твій вогонь повинен горіти ясно,
й тоді ти дуже швидко довідаєшся:
любов, що пішла, не повернеться:
ніколи не поверталася.
ти йди, а я наздожену.
любов не повертається
down the road, ian gillan band
https://www.youtube.com/watch?v=VmjQoBUq_E8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2021
була собі жінка – то була дивна жінка:
з тих жінок, що увіходять в історію.
звали її невигадливо: nancy;
мало хто визнавав, що вона – красуня;
там, де вона проходила, розквітали щасливі квіти,
а нещасливі – марніли та пропадали.
я її любив. всі її любили;
вона так само любила всіх,
і ніхто про неї не міг сказати,
ніби вона – безсовісна чи ще якась безсердечна.
я намагався її приборкати,
присвоїти й навіть зламати.
вона мені сказала, вона не належить нікому,
а я – ідіот, що ніколи нічого не вчиться.
я хочу тебе, ти мені потрібна.
я буду з тобою поруч, бо як я инакше буду?
я довів, що кохаю тебе, й заплатив величезну ціну:
о, я здобув незвичайну, ще й дуже дивну жінку!
вона мені здавалася блаженною та одержимою.
я догоджав їй в усьому, й ніколи не міг догодити.
[i]сьогодні я трохи сумна. дратує, коли невчасно.
в середу вранці, мій хлопчику,
нікуди не можна їздити[/i].
я не міг її зрозуміти, та зрештою все налагодилося.
відтепер, вона каже, я щосуботи увечері
буду її провідною зіркою.
о, моя душе! я тебе кохаю.
нарешті вона відповіла; ми зараз же одружилися.
вже ніхто їй не телефонує; я аж сяяв від гордощів.
все марнота, маячня. я кричу, я не можу повірити:
як? я отримав дружину в переддень її наглої смерти.
ким ти себе вважаєш? ти стала для мене зіркою.
ким ти себе вважаєш? ти стала для мене зіркою.
ким ти себе вважаєш? ти стала для мене зіркою.
хто ми такі, ми всі? – попіл, моя кохана
strange kind of woman, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=95MP5mpH8AU
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021
lucille, повернися додому. тут тобі є що робити;
lucille, повернися додому. тут тобі є що робити.
я заспіваю тобі таку гарну пісню, дитинко!
хто я такий, щоб тебе сварити? лиш повернися додому.
я прокинувся вранці – lucille ніде не було.
я шукав її скрізь, але її не було.
я питав у всіх її подружок – леле!
всі мовчали, немов засватані.
lucille, повернися додому! що тобі там робити?
lucille, повернися, будь ласка! я не знаю, де ти поділася.
я заспіваю тобі таку гарну пісню, дитинко!
хто я тобі такий, щоб ти не могла повернутися?
lucille, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=hQgit8Fmgtk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021
галелуя!
прийшов проповідник – слухайте, мій народе.
а прийшов я аж з-за дунаю.
де буваю, не забуваю;
та біда: скрізь по цілому світі я бачу
лиш одне, все те саме: людина шкрябає землю.
кожен чогось шукає, але ніхто не знаходить.
я, проповідник, кажу вам: облиште цю марноту.
я навчу вас, а ви уважайте: є ще й инше життя.
є ще й инше життя: щасливе, без клопотів і турбот,
з усіх боків солодке та прекрасне.
прийде царство небесне так певно, як настає весна,
й прийме нас всіх до себе; а для цього живіть в любові.
любов – це відоме слово. слова позначають явища,
отже, ви розумієте. давно я тут не бував,
бачу багато молоді. а ну ж, заспівайте, дітки,
що ви там вечорами співаєте про любов.
галелуя!
заспівайте про неї царям, що люблять безмежну владу;
заспівайте про неї суддям, що люблять судити всіх;
заспівайте про неї розбійникам, злодіям та нечестивцям –
вони проженуть вас геть; але заспівайте знедоленим,
болящим, трудящим та вбогим – небесний отець зрадіє,
і царство його наблизиться, як каже святе письмо.
отже, про що я веду? навчіться жити в любові,
хто не вміє, бо так навчитеся жити й на небесах.
я вже навчився давно, тож ні на що не заздрю
і ні за чим не шкодую – воїстину. навіть життя
складу перед вами на знак щирости й красномовства:
подарунок від бога – то не абищиця,
а виняткова цінність
hallelujah, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=gkHNeaIh69o
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021
emmaretta, вітаю! чи вже отримали ви
того листа, що я надіслав вам учора?
знову пишу до вас, бо вчора забувся спитати
дещо важливе, від чого залежить моє життя.
о, emmaretta, чи досі ви відчуваєте,
коли западає ніч, що хтось не бажає спати?
– то я гукаю ваше ім'я, emmaretta,
і сподіваюся, ваше серце зрадіє, і відгукнеться.
в моїх думках, моя emmaretta,
ви сидите на високій горі на золотому троні.
я сходжу на тую високу гору, й складаю до ваших ніг
такі дорогі подарунки, що й годі собі уявити.
а потім ми з вами злітаємо на землю, й ходимо там,
як двоє звичайних людей, що милуються зоряним небом:
люба, я мушу йти. о, ви лиш тільки погляньте!
цей місяць вже трохи неповний! зашарівся, немов дитя.
якщо ви не знали, звідси до нього, напевно, 100000 миль,
а може, ще й більше – тому він так і дратується,
– тому й приділяє мені частину свого божевілля,
щоб реальність мені здавалася тінню солодких мрій.
зараз, коли між нами тисяча миль, я збагнув,
як легко з'їхати з глузду, коли споглядаєш світ
здалеку: там, в недосяжності темної ночі бачу
вас, моя emmaretta, як читаєте перед сном
emmaretta, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2021
темна ніч! це – погано. не розумію, чому,
та якби я був сонцем, зійшов би,
і розвіяв би цю пітьму.
може, сидіти й не ворушитися,
з усіма сірниками в коробці?
що ви там кажете, хлопці?
мовчіть. я піду цим шляхом за обрій
і побачу, чи вільний я бути собою
так далеко від дому. о ноче, ноче!
я вдарився головою об якесь таємниче дерево,
я забрів до бурхливого моря, і мало не потонув.
я нічого не бачу й нічого не відчуваю,
та все одно мандрую в напрямку до світанку,
все ж таки я вже бачу: я вільний бути собою
далеко від рідного дому у владних обіймах ночі
темна ніч! все ще ніч. я не знав горобиної ночі,
доки побачив веселку в сяйві чорного світла.
чорне світло – я чув, що воно розганяє нечисту силу.
– чи приваблює? вже забув. ну, все одно я вільний:
вільний бути собою далеко від дому вночі
black night, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=pLLuifWR4Mg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2021
я лечу через ніч в ритмі цієї вулиці.
я не знаю, що мені зробилося, маленька,
та в мені – замішання й повстання
щоразу, як ми зустрічаємося.
щойно у мене влучила блискавка –
нічого, я вже отямився.
то вона так цілує.
місто палахкотить пурпуровими вибухами.
щось там відбувається апокаліптичне.
я не знаю, що коїться, та нічого страшного:
я опиняюся щоразу там, де треба;
мої ноги не торкаються землі.
дуже дивно: я – сам, я танцюю, здається.
– я роблю все, що хочу; я танцюю вві сні.
ти поглянь! мої ноги виплітають якісь арабески!
я вкрию всю землю такою піснею всіх пісень;
ти блукатимеш в ній зачудовано, немов в чарівному лісі,
чи в місті твоєї мрії, чи десь на тропічному острові.
щойно у мене знов влучила ніжна блискавка.
зараз оклигаю, і згадаю, що я хотів сказати.
тим часом нічого не вдієш! доводиться знов танцювати.
мій розум лежить без пам'яти; ноги танцюють самі
dancing in my sleep, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2021
сонце сідає; хлопчик пішов спочивати;
мама ще довго не спатиме,
бо має тривогу в серці.
всі на світі створіння великі й малі
пасуться на цій кривавій землі;
вулиці міста вкрила зелена трава;
це місто стало напрочуд тихим
відтоді, як з нього витік весь сік життя,
і його покинули люди.
але сьогодні море викинуло на берег
людину розумну, тобто живого
непритомного чоловіка.
згодом, за декілька тисяч років,
що в масштабах всесвіту – короткий проміжок часу,
розумні хлопці людської раси вимерли:
мати природа не терпить перенаселення вакууму,
і зрештою земля благополучно очистилася.
всі на світі істоти великі й малі
пасуться тепер на кривавій землі,
і місто заросло зеленою травою.
це було зовсім тихе містечко,
доки не сповнилося багатоголосою чуткою:
сьогодні море викинуло на берег
чоловіка розумного – справді живого?
– справді
man alive, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
хто я такий, щоб твердити, що речі
бувають не такими, якими здаються?
як би я міг заперечувати явища життя?
хто я такий, щоб просторікувати про природу мрії?
та чи візьметься хтось з-поміж вас довести,
що мрія ніколи не буває правдою?
ви не знаєте, що може зробити з людиною
споглядання повного місяця.
сила місяця може все.
хто я такий, коли божевілля – поруч?
коли воно, мов пожежа, вже в моїй голові?
ким би я був, коли б згадував те, чого ще немає,
й ті слова, що не сказані досі, вже почали збуватися?
о, ця зелена повітряна кулька, що мандрує так благостайно
вздовж берега перше на схід, а потім – знов на захід,
не дає мені впасти в розпач. мені ж це не ввижається!
надходить припливна хвиля; потім вона відійде,
і я заспокоюся: світ римується, як поема
the power of the moon, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
ти не можеш збити мене з пантелику,
бо я весь час співаю [i]things are looking up[/i].
я знаю, як це буває в людей,
та до мене це не береться.
були часи попереду! святі, без меж та обліку.
я не думав, що наша історія матиме там своє місце.
кажуть, завжди приємно мріяти про майбутнє –
що вже минуло, ніхто не знає, як би воно було.
нічого реального в цьому житті немає,
та воно відчувається: як-от дотики уві сні.
я знаю вас: знаю, здається, дуже давно,
і колись пам'ятав ваше ім'я, дитинко.
певно, й я не займаю багато місця
в вашому світі – це дивно, що ви мені там
наступаєте на ноги, й пересуваєте при прибиранні.
я постійно дивлюся кудись далеко,
але ж дивіться далеко й ви.
може, я знав, – а може, повинен був знати,
куди був би віяв час, бувши довільним вітром.
хоч би як, я звернув на неправильний шлях,
і відтоді з усіх шляхів обираю найдовший.
ви могли б дуже легко скласти мене й скрутити,
та в нашій угоді, певно, є ще таємна угода,
що не дає вам волі, а мені – заспокоєння й миру.
маємо ще один, нескінченний, оберт вселенського колеса.
я собі обіцяв не сходити на манівці,
а тепер відчуваю, той намір і ту обіцянку
змило великим дощем, і понесло до моря.
я знав, чи повинен був знати,
що потраплю в такий кругообіг нещасть.
я приходив до тебе – ти мене проганяла;
а коли приходила ти, я віявся десь далеко
the long way round, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
завтра ми підемо, й зробимо все як треба.
треба ж відзначити факт, що ми досі живі!
ба більше: ми зробимо це вже сьогодні увечері:
я вип'ю за нас обох, ну, а ти кермуватимеш, звісно.
мій талан зі мною завжди, я нікому нічого не винен,
– можна дати лиха черевикам, а чортам – каструль.
зрештою: що я роблю найкраще, те я сьогодні й робитиму:
я пропиватиму гроші, доки їх всі проп'ю.
ох, мені зле. а вчора я повністю осоромився.
от і скажи мені, друже: куди ти дивився, га?
кожна пивничка в лондоні має свою джоанну
і кілька рябих котів, що грають на фортепіяно;
ніхто ніколи не журиться втратити кілька зубів,
і всі, як один, співають. так і вчора було.
п'ятиструнні гітари, барабани з дубової шкіри,
всі п'яниці товчуться, мов в суботу човни на темзі;
неможливо вгадати, коли градус веселощів падає,
все грало й шкварчало, мов сало на сковороді богів.
довготелесій sally та малому курдуплю dave
руки й ноги могли обертатися безладно та незалежно.
люди стрибали, їх не обходили темп, тональність та розмір:
любовна гарячка не знає гармонійних музичних сфер.
ми називали їх найбруднішими іменами відомого всесвіту;
вони нас – так само; і ось я до чого веду:
він пішов нагору, вона пішла донизу, –
то не мало жодного значення,
бо обоє поїхали з міста
what the what, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=joMyO-BayNk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2021
ступінь, ще ступінь. так-от помалу
подолаємо цю нескінченну ніч.
ще не дивися вперед: там ще нічого не видно.
ступінь за ступнем, рух після руху
через плинність одноманітних обставин кладовища
сунемося, мов тіні, в напрямку до виходу.
нам казали, що воно, це кладовище – велике,
а воно, виявляється, нескінченне.
трохи, ще трохи, навпомацки.
тут спекотно! човгай обережно.
через цю жахливу спеку хоч-не-хоч
доведеться бути боягузами.
стривай. сто разів зупинитися вчасно
значить сто першого разу – ні?
бо це вже – сто другий. доводиться грати
за правилами часу, місця та абсурду.
будь серед людей, не танцюй з примарами,
тримайся близько, – і завжди носи з собою
мішок з кістками дядька джейкоба, есквайра.
– проточуй свій шлях у моєму житті
так само, бо ми вже так поріднилися,
що здається, моя душа спокійна лише з твоєю. –
це правда? вони спарувалися? якщо ти її забереш,
чи дбатимеш так, як я дбав дотепер, про неї?
не бійся: то я жартую. ти зможеш її продати
дияволові – авжеж, жартую. англійський гумор
step by step, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=OJfVgsg7s4M
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2021
ти стоїш там, безстрашний, на своїй театральній мильниці,
і виспівуєш так, мов правиш службу чи аукціон.
це – просто пучок лопухів: ваше так зване шоу.
ти промовляєш якісь вірші своїм чарівним капелюхом –
краще б поїхав на свиноферму, й почухав там всім за вухом.
навіщо кричати так голосно та верескливо?
якби я хотів почути щось путнє, я б сюди не прийшов.
ти кричиш дуже голосно і недоречно. йди геть.
ти навертаєш навернених, щоб перенавернути.
людей загойдало на хвилях твого божевілля;
вже декого нудить. ти це припиниш негайно,
я сподіваюся, бо ваша так звана проповідь
діє на мене, як смажене зелене картоплиння.
позбирай свої одкровення, склади їх в велику валізу –
і знадобиться автомобільний прес, щоб її сяк-так застебнути.
коли тобі стрельне в поперек, скористайся цією нагодою,
щоб зав'язати шнурки, не припиняючи проповіді.
я отримав твоє послання; якщо відділити у ньому
раціональне пшоно від риторичних вигуків,
ті вигуки нам знадобляться, щоб відганяти курей,
що прийшли б тим пшоном поласувати.
боже, сприяй легковірним!
ну, а так, проповіднику, я прослухав твою виставу. –
є де вставляти рекламу, та хто ж її стільки дасть?
туман у твоїх словах приховує беззмістовність.
спробуй себе в шоу засранців, а нам такого не треба
no need to shout, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2021
я стою на пероні, й знов розмовляю з собою,
помахавши рукою потягу, що промайнув, і нема.
я знаю її відколи – о, я забув відколи!
це нічого? нічого. вона сказала, нічого.
мало хто ходить кладовищем, взявшися за руки.
це так мило! – чудуються мами, –
о, це чарівно й невинно!
та діти чомусь на це дивляться перелякано.
це – нічого. не бійтеся, дітки:
що ви собі подумали?
коли чую про занепад та загибель,
що вони вже біля воріт,
і грозяться, і благають їх впустити,
я сідаю на призьбі з пляшкою горя,
і вважаю, що це – нічого страшного.
нічого, нічого – прошамкотіла
весела старенька горбата леді, –
й здмухнула покрівлю з моєї хати.
коли ви побачите, що ваш корабель
вийшов у море сміття, а там – дуже сильний шторм,
не переймайтеся: ці грізні на вигляд хвилі
принесуть вам чимало сюрпризів,
і малих та великих проблем.
добре, все добре! я розв'яжу ці проблеми,
лиш не сьогодні. – а завтра на свіжу голову
ухвалю несподіване рішення: нехтувати й ігнорувати!
ну, що скажете, хлопці? хіба ж я не молодець?
то, я кажу, дрібниці; то – взагалі нічого.
так, то – нічого, дрібниці, –
підморгнула старенька леді, –
хто нам дає гарантії, той їх і забирає.
о, ти полагодив дах? молодець! то було нелегко:
чхнути на його так, щоб долетів аж до києва.
так тобі й літо минуло; а якби ж був ігнорував?
плакав би зараз, ходивши похмурим осіннім садом
та збираючи яблука. – старенька горбата леді
чхнула, й з усіх дерев облетіло все листя. – бачиш?
значить, я правду кажу: то все нічого, дрібниці
nothing at all, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=ldMNQoV9YCs
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2021
дитино, будь моєю подружкою,
і люби мене аж до кінця віків!
не має значення, де ти була й що робила,
не має значення, чи будеш ти вічно молодою.
бачиш, я від тебе нічого не приховую.
сядьмо та поговорімо про твоє минуле.
я не вимагатиму казати тільки правду,
й нічого окрім неї; а тобі скажу:
всі ми однакові в темряві;
всі ми у чомусь колись помилялися.
то чи будеш ти мені за кохану подружку?
чи любитимеш мене аж до кінця віків?
гадаю, вже ніхто ніколи не довідається,
що тоді сталося в мексиці, коли тебе там не було.
мені до вподоби, коли ти не десь, а тут.
ми можемо бути вдвох доки дощ, доки сонце,
й доки весь переполох в тій щасливій мексиці.
я ж по суті такий, як ти; бувало й мені помилятися,
адже всі ми – однакові за певних подібних обставин.
втім, мені не потрібно до лікаря.
я точно знаю, хто я такий та звідки;
а в решті, як хочеш знати, я – такий самий, як ти.
будь моєю коханою подружкою,
і люби мене аж до кінця всього.
зараз не в моді вірне кохання,
та мода приходить і йде,
а кохання триває вічно.
ти можеш подумати, бажаю тебе обманути;
а можеш повірити, і перевірити, й побачити все, як є.
хтось би сказав, що між нами гори, моря та століття –
я лиш знаю одне: коли все сказано й зроблено,
коли згасає світло дня, ми стаємо однаковими:
увечері ми, як вечір, втомлені та урочисті,
а уночі ми – нестямні, як ніч
we're all the same in the dark, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2021
ви кричите, ви працюєте в поті чола.
переступіть через лінію, й побачите, що буде:
буде стільки проблем, що з ними ніхто не впорається.
ясно? існують такі детерміновані речі,
в яких ви не маєте жодного вибору.
ви не маєте способу все розвернути назад,
ви не маєте часу на рефлексії та медитації.
ми натискаємо на гачок, синку, –
й людина, що наближалася,
вже виявляється мертвою, мертвою безповоротно.
дивися на мене: я тобі зараз скажу.
можливо, це вразить твоє боязке себелюбство:
дивися на мене, й дихай глибоко та спокійно.
що сталося – то не тепер,
отже, того вже немає.
ти можеш тепер кинути зброю.
це – легко: поглянь, що робиться зліва,
кидаєш пістолета, й зможеш піти додому.
а якщо ти викинеш ще й ножа,
житимеш довго-довго.
о, ти розумний! колись пограємо в шахи, –
чи просто подивимося футбол,
чи новенький крутезний фільм: форсаж 23, наприклад.
а те, що було сьогодні, забудеться й змиє дощем.
жодного звуку тиші,
лиш вуличний розгардіяш.
ми – перегрілися й оскаженіли.
добре було регулювати рух:
sir, ви порушили, sir!
oh san francisco!
куди ви лізете в біса?
перейдіть на той бік тротуару.
досить нам цього насильства.
мир і любов – ось для чого
варто жити й терпіти всі злигодні служби.
кидайте всі вашу зброю, візьмімося дружно за руки,
а я прочитаю молитву за спасіння заблудлих душ
drop the weapon, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2021
я не знаю, що там лежить попереду.
кажуть, то все – загадковий однорукий чоловік.
ти робиш свою справу, ти робиш її якнайкраще –
я вже здогадуюся, до чого це призведе.
все, що я маю – це те, що є необхідним.
воно ж мені є й достатнім, наскільки я можу судити.
навіщо мені потикатися до тієї великої невідомости,
коли я можу сидіти тут та кидатися камінням?
все, що я чую: майбутнє – таке божественне!
таке – це яке? я почекаю, коли там трохи розвидніє,
бо те, що я маю, що тримаю в своїх руках,
цінніше для мене, ніж ваш якийсь там обіцяний край.
до чого цей поспіх та ця біганина? хто мені скаже?
ти не уникнеш майбутнього, до того ж це буде завтра.
а я собі зависаю тут на твердому ґрунті,
бо небо чи переповнено, чи замкнено на переоблік.
маю тут все, чого мені треба.
цього мені достатньо, щоб почуватися добре.
навіщо мені пориватися в невизначену невідомість,
коли я можу сидіти тут та кидатися камінням? –
отож я й кажу
throw my bones, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=w585gK2E684
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2021
гай, це було пізно в вересні; листя вже опадало.
віяло холодом осени, коли я натиснув на газ.
дорога була порожньою, я гнав непомалу, й на повороті
наздогнав своє майбутнє, й вилетів за край.
я – в раю.
якийсь старий пікапом погодився підвезти.
він знав, чого мені треба. є один бар недалеко –
там грає крута рок-банда, jimi hendrix за барабанами;
чи за роялем – забув. та ти ж його знав, напевно!
за гітарою. так, я – в раю.
синку, можеш плакати від щастя.
все гаразд. о так, тепер – все добре.
казали, мені одна лиш дорога: донизу.
може, вони щось знали, а може, чогось і не знали.
увіходимо. я дивлюся: напої всі – безкоштовні;
на сцені – старі друзяки, й з ними сам jimi hendrix.
це – нестеменний рай. так, мені пощастило
paradise bar, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2021
дивися на дорогу, тримай кермо обома руками. –
тримай дорогу в полі зору, тримай кермо в руках:
ми їдемо до нашого roadhouse;
ми там влаштуємо позачергове свято.
а наш маленький roadhouse – там декілька хатинок.
так, тепер там декілька чепурних хатинок.
це зроблено для зручности людей,
що люблять терміновий здоровий відпочинок.
нехай воно йде, спотикається й котиться,
нехай воно йде, спотикається й котиться,
– агов, мої маленькі, цілу ніч.
попеляста леді, зозуляста леді!
позбудьтеся своїх державних облігацій.
кажуть, ви вже позбулися – ви правильно зробили.
тепер ви в змозі врятувати наше місто
від дикої гіперінфляції вже тепер.
прокинувся вранці, сходив по пиво, сиджу та міркую.
прокинувся вранці, сходив по пиво, сиджу та міркую:
сьогодні гарна погода, завтрашній день – в тумані,
кінець – неминучий, – нехай же
він буде постійно поруч
roadhouse blues (originally by the doors)
https://www.youtube.com/watch?v=UOU48rs9e8k
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2021
і вдарили в дзвони в церкві: пробі!
тиша та спокій розбилися заздалегідь.
тривожні новини поширяться зі швидкістю нашого лету,
а добрих новин немає, – й не буде, як не було.
так: ми знов заходилися грати
в нескінченні воєнні ігри,
бо ми – птахи полювання.
ми не попередили й не застерегли,
бо так нам зручніше на вас напасти.
не питайте, чому чи за що: просто такий наш звичай:
поринати в цю гру, мов у море, розігнавшися з висоти.
можливо, ми мстиві; можливо – нестерпно чесні,
та нам до вподоби робити з синього неба чорне;
і кому пощастить врятуватися, озиратимуться довіку;
наші розкішні жертви вже складено для офіри.
і на світанку нового дня
зійде розгніване сонце:
моя-твоя задоволена; ми надзвичайно раді
споглядати ці гори трупів, навергані надаремно.
в ім'я всього святого; в ім'я історії людства;
перед обличчям природи й самого святого життя:
нами рухає віра, а більше – ніщо й ніхто!
віра – наша фортеця. вона розсипається й валиться;
ми її зробимо знов високою та беззастережною.
– хіба не так само й ми падаємо, щоб піднестися
з нашою здобиччю в пазурах? так буде до скону віків,
аж до самої нашої смерти
birds of prey, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=Zz7qcEP5-9I
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2021
спекотного літнього вечора дівчата бігли з роботи.
я не міг їм дозволити йти самим, тож тягся за ними назирці.
сходи вели нагору: все вище й вище, до неба.
місто лишилося десь унизу; довкола – море зірок
і пахощі літньої ночі; мені пересохло в горлі.
спека все не спадала; дівчата пороззувалися
й стали скидати свій одяг; так само робив і я.
ми вже нікуди не йшли, лиш екстатично стрибали
на самій межі цього світу. я танцював, як ведмідь.
ми були там самі: лиш я та мої дівчата
в сяйві повного місяця, аж на вершині світу.
натанцювавшися і натомившися, ми відійшли від краю.
я ліг біля найвродливішої красуні нашого всесвіту:
на небесах вона зветься венерою. отже, я ліг біля неї,
вона мене годувала якоюсь солодкою кашею,
та все доливала вина – то, щоб ви розуміли,
були життєдайна амброзія та нектар, насолода богів.
зрештою я знепритомнів, і спочив на лоні морфея.
перше, що пам'ятаю: біль у очах. сходить сонце;
на губу мені сів горобець, і, мов злодій, видзьобує з рота
всю ту безсмертну кашу, котру я не встиг проковтнути.
мені пощастило: я зміг розплющити очі повністю.
венера ще спала, простягнувшися впоперек ліжка.
прийшла вже покоївка. вона стояла розгублено,
і озиралася, з чого почати. я її розумів:
приніс їй свої щонайщиріші вибачення, й покинув ці небеса.
то був сто двадцятий поверх – можете уявити?
страшно подумати, як було б впасти звідти на землю
on top of the world, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2021
одного дня johnny jones прокинувся від сну,
й вигукнув: bill, я маю страшний креативний задум!
bill це почув, зрозумів, і покликав ще двох:
pete & crazy benny, – й так утворилася банда.
гей-гей, маємо банду! можемо працювати.
звісно ж, він знав, як обробляти маси.
вони видавали звук, що затьмарював гуркіт грому,
їхнє слово вже незабаром оперезало світ.
так, вони переграли на всіх майданчиках міста;
записали самостійно перший безсмертний диск,
і той злетів ракетою до вершин популярних списків
– чоловіче, то був безумовний успіх.
добре живеться живим!
вітайте банду johnny, поворушіть гаманцями.
ось вона вже на радіо; а ось вона знов тут.
постріл за пострілом, вибух за вибухом!
все потопає в готівці!
все обертається золотом, де пробігає ця банда.
benny пішов на дно по діяманти й перли.
pete приєднався до релігійної спільноти десь в l.a.
johnny & bill теж подалися у низхідному напрямку,
натовпи стали танути, мов кучугури снігу.
та все одно вітайте! сьогодні тут банда johnny!
сьогодні в the crown почуєте знамениті [i]суботні ночі[/i].
бороди будуть довгими; грошей вже давно немає, –
хлопці тримаються разом героями попри все.
овва, це ж вони! культова johnny's band
сьогодні нам нагадає, за що ми її любили.
чуємо перший захід – о, старосвітські музики!
ми співаємо, як один, аж навертаються сльози
johnny's band, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2021
це було не прокляття тутанхамона;
це не був ні юдин клятий поцілунок,
ні взагалі поцілунок облудної смерти,
але це відчувалося далеко за синім обрієм. –
воно спокушало мене квітчастими колісницями насолоди,
і сталося, що диявол взяв мене за руку,
й сказав: [i]ходи зі мною[/i].
і опинився я там, і бачив сни наяву.
я тягнувся до неба, немов до гілок на яблуні.
я збирав там зірки та всілякі чудові іграшки.
мене не покидало неправдоподібне збентеження,
бо все, що я брав, висковзало, й я не міг нічого утримати.
і сталося, що диявол знов взяв мене за руку,
й промовив: [i]ходи, ти повинен дещо побачити[/i].
досі не знаю, чим завершився той гарячковий сон.
що наснився мені серпневої темної-темної ночі.
можливо, було затемнення сонця на иншому боці землі,
та я не наважувався зазирати аж так далеко.
і сталося, що ангел взяв мене за руку,
й сказав: [i]ходи зі мною[/i]
the surprising, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=rx4XEso9Um0
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2021
отож, я – без роботи й без надії.
маю роти, що годувати, а сам – мов розбитий камінь.
скінчилася випивка в пляшці, скінчилося й куриво. горе.
можна було б згадати, як все було раніше:
всі ми лиш те й робили, що цілу ніч веселилися.
на дикому боці життя бувають, звісно, й проблеми,
але ж не такі, як тут! як я тут опинився?
заберіть мене звідси хто-небудь.
троє сліпих припаркувалися в парку
на лавці; один питається в иншого:
[i]скажи мені: хто твій друг?[/i] той не знає, як відповісти,
а я собі думаю: справді! ось так воно й починається.
ось вони, срані шляхи комунікації: хтось зневажає
любов, хтось – ненависть; а третій, байдужий – байдужість.
ви мені скажете, виходу звідси не видно, –
скажете, всі ми готуємося до якоїсь останньої битви –
ні, я не хочу. хто-небудь, заберіть мене звідси, ага?
мушу признатися: я почуваюся люто.
люди, я радий був з вами знатися.
ви мені кажете: [i]зберися, тримайся[/i] тощо –
приклейте собі до рук знаряддя вашої праці,
а мене заберіть хто-небудь далеко-далеко звідси
get me outta here, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2021