| Сторінки (4/397): | « | 1 2 3 4 | » |
Жив у лісі один заєць ,
До звірів чіплявся.
Мав здорові , до-о-овгі вуха ,
Тільки -не лякався.
Чи то й справді був хоробрий ,
Чи то прикидався ,
А , як вип"є оковиту ,
На усіх кидався.
Полюбляв , щоби до нього
На Ви , всі звертались.
Щоб не тільки поважали ,
А ще і боялись.
Зайчик був знатний гуляка ,
А брехун , не дай Господь.
Як послухаєш , бувало ,
Бережи мене й відводь.
Він під мухою такою
Об сосну , не раз балдою
Ударявся на похмілля ,
Після гарного застілля.
От така погана слава.
І нема над ним управи.
Там кришує старший брат ,
А за те , ручився сват.
Тут знайомі , там куми ,
Що не день , чекай біди.
От така в лісі дилема ,
Хоч мала , зате -проблема.
Навіть Лев , сам цар царів ,
Каже-Хтоб його вже з"їв!
На вовків шкода дивитись ,
Бо бояться отруїтись.
А лисиця:-Ні-ні-ні.
Не потрібний він мені!
Мені досить і негоже ,
Лисеня на нього схоже.
От і мучаються доти,
Доки люди на охоту
В ліс приїдуть пострілять ,
Зайця сірого ганять.
3.10.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2022
У суботу в вихідний
Два куми хильнули.
По горілочці одній ,
Пивцем шліфанули.
Закусили оселедцем ,
Той , що з гастроному.
Різали його на журналі ,
Модному такому.
Як допили все спиртнеє
Закуску доїли ,
То під рибкою фото
Разом розгле́діли
Мужики в трусах із кожі ,
Кожен у кашкеті.
Ноги в туфлях з каблуками.
В зубах цигарети.
Біля них жінок не видно,
Не видно й дитини.
Потім куми докумекали...
Так це ж- секс меншини!
-Що ж такого ,-один каже,
-Ми йдемо в Європу!
До такого треба звикнуть.
Йде до гардеропу.
Витягнув дві сукні ,
Покійної тещі.
Редикюль , по парі туфель,
Із парфумів дещо.
Хміль у голові белькоче.
Кум вдягається , регоче.
Тягнуть чулки , мов лосини ,
-От і ми ,як секс меншини!
-Куме ,рідний , дай обійняти
І тебе розцілувати!
Хоч я п"яний і набрався ,
Зроду так ще не сміявся!
Двері в залу відчинились
І два кума , "запалились".
До кімнати йде Галина ,
Одного з кумів дружина.
Вибива з обох і зразу
Європейскую заразу.
Летить тенісна ракетка ,потім навпіл табуретка.
А об кумову борідку , кума зігнула сковорідку.
Позлітали туфлі , плаття ,
Ніби знову мужики.
Із косметики лишились...
Під очима синяки!
1.10.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2022
У неділю , вранці , задзвонили дзвони.
Люди йдуть до храму , цілують ікони.
Хто свічок з десяток , ставить , б"є поклони.
На душі , так радісно , бо все добре вдома.
Ось ці троє з боку , до сповіді стали.
Людей в церкві з два десятки. Службу розпочали.
Святий отець молитви голосно читає.
Запах ладану по храму , потім хор співає.
Зайшла жіночка до церкви ,свічечку купила.
Перед образом Марії голову схилила.
Шепотіли слова губи , а душа ридала.
По щокам котились сльози . На коліна впала.
Було чутно:-Заступися , Пречистая Мати!
Дай ще сили потерпіти...-почала ридати.
Хто дивився на цю драму , за своє молився.
У кожного своє горе. Кожен натерпівся.
-Це вона за сина просить,-одна іншій шепче.
-Як таких земля ще носить? Прости мені отче!
Він горілку п"є безбожно , матір матюкає ,
А як випити немає-руки простягає.
-Помилуй!...Прости йому!..Молю та благаю!
Отець Небесний , на тебе тільки уповаю...
А вогонь від свічечки , яскраво палає
І перед очима , життя пролітає.
Ось його родила , пестила , любила.
Ніченьки не спала , надії плекала.
На себе махнула , аби йому краще.
Вчила , щоб у люди... Щоб не був ледащо...
Ніби все віддала. Йому все робила ,
А тепер ,на старість , таке заслужила.
-У чомуж я винна? Що не так зробила?
Вже б скоріш до бога , душа відлетіла.
І там , в Царстві Божім , у Божих Палатах ,
На колінах просила б за синочка мати.
Бо не може по іншому. На те вона й мати.
Така її доля , день і ніч не спати.
Бо він її кровиночка і душі частина.
Так не такий , як інші...Він її дитина.
Закінчилась служба. Трошки легше стало.
Миром помазали , проскурку узяла.
За здоров"я синочкові. Понесла додому.
З надією , буде краще . Дай Боже в усьому.
А над нею , ангели летіли тихенько.
Молитви почуті , щірої неньки.
Сльзи віри і любові , на небо злітають .
Творять чудеса , бо до Бога зразу попадають.
28.10.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
Не чекай мене Мамо , я не при́йду до Тебе.
Не старайся побачить , не прийду́ уві сні.
Менше плач , дуже прошу ,подумай про себе.
Бо кордони у тіла , вже мені затісні.
Я до Тебе з"явлюся́ , ледь легеньким туманом.
На віконце осяду і краплиной стечу.
Ти пробач мені Мамо , що пішов я так рано.
Біля фото свого , запалив я свічу.
Вибач Мамо за тугу і за чорну хустину.
За пігулки для серця , за пусту чорну ніч.
Що не встиг одружитись і не дав Бог дитину.
Я Тебе залишив , сам пішов потойбіч.
Мамо люба не плач , я Тебе не покину.
Я із неба Тебе , буду бачить завжди.
Це у вас у низу , для людей я загинув.
Я на небі живу і лишаю сліди.
Ти у гору поглянь , ця веселка для Тебе.
Теплі краплі дощу -це сльозинки для Вас.
Вітер ніжно дмухнув-це дарунок від мене.
Ви для мене жили . Я загинув ...за Вас.
20.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
Із дитинства нас навчали-
Дружба-перша понад все.
І учителі казали:
-Ваша дружба , то святе!
Гарна дружба у здоров"Ї ,
А ще краща , за столом.
Ти за ней , як за стіною ,
А ще краще , як гуртом.
Доки ти здоровий , друже ,
Ти мені неначе брат.
Я для тебе , що захочеш.
Як не я , то хто ж ,Комрат!
І за дружбою бувало ,
Що й сім"ю свою минало...
-Зрозумій , це друзі , браття!
Вдома сльози . непоняття.
Так літа попролітали.
Діти швидко виростали.
Вже здоров"ячко підводить ,
З друзів мало хто заходить...
Лиш з роками розумієш ,
Хто найсправжній друг тобі.
Коли тяжко захворієш ,
Хто з тобою у біді?
У думках , слова шукаєш ,
Як віддячити не знаєш.
Сльози тиснуть ,серце мліє ,
А вона , все розуміє...
Бо усі роки терпіла.
Проти тебе йти не сміла.
Іноді вночі ридала ,
Поки тебе виглядала...
Сама дорога людина-
Це твоя , рідна дружина!
Ти оце все зрозумій ,
Дорогенький друже мій.
Роби маленькі ти дива.
Для ней знайди такі слова ,
Щоб гріли душу , обнімали.
І щоб вона , про це все знала.
28.10.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2022
Сльози котяться з очей.
І руки зплелися.
Слова лагідні такі ,
Із вуст полелися.
То сестра біля сестри
Радістю ділилась.
В своїм серці принесла
Все про , що гордилась.
А недавно теж була ,
Про біду казала.
Сестра слухала про те ,
Совіти давала...
Як робота-то на двох
Легше розділити.
Із любов"ю до сестри ,
Краще в світі жити.
Як в одної десь біда ,
Бува приключиться.
То для іншої сестри ,
Не їсться , не спиться.
Є між них такий зв"язок ,
Від самого Бога ,
Що і стіни не преграда,
Далека дорога...
Душа душу відчуває ,
Бо рідна кровинка.
Сни однакові бувають...
Така дикови́нка.
Дай же Боже всім сестер ,
Споріднену душу.
-Я люблю свою сестру!
Вам сказати мушу.
30.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2022
Вечірнє небо сумом хмари кличе.
Сховавши сонце за земельний край.
Журавка десь у висоті курличе.
Став непривітним у цю пору водограй.
Останній промінь , мов махнув з-за горизонту.
Неначе , попрощавсь на цілу ніч.
На небі місяць пісню заспівав дрімотну
І зорі запалали увсебіч.
Махає лапою Ведмедиця Велика.
І Пояс Оріона миготить.
Увесь Чумацький Шлях , як той музика
Мільярдами зірок , мов струнами бринить.
Думки стають важкі , багатогранні.
І ти летиш в безмежну красоту.
Чудова музика в небеснім виконанні
Закривши очі , бачиш темноту.
Лиш мить дрімав , а зорі десь поділись.
Південний Хрест світанок вже манить.
Палає обрій , небо засвітилось.
І час нестримно , поміж зорями летить.
19.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022
Дитинство моє , це лиш спогад , відлуння.
В нім бабцю свою , називав я Бабуня.
Такої Бабуні , небуло нівкого.
Можливо й були , але що мені з того.
А очі які , ніби кольору неба
І сльози ховала у хустку від мене.
Я часто приходив до ней ночувати.
На дуже великій , холодній «кроваті».
Подушки набиті , немов ті телиці ,
А ще , нікельовані там були бильця.
Бабуня щовечір на мене чекала
І праскою постіль мою нагрівала.
Щоночі я слухав чудові казки.
Насправді , то були бабуні роки
Які прожила. Про дитинство , війну.
Про присмак сирітства , як мед з полину.
Як діда зустріла на хімкомбінаті…
І я засинав на здоровій «кроваті».
А вранці , на мене чекали млинці ,
Яєчня на салі , сухі пластівці.
І чай із варенням з кислючих вишень.
Бо на цукор в Бабуні , небуло грошей.
На свято мені дарувала книжки.
Я дякував , хоч і бажав іграшки́.
А зараз відкривши її подарунки ,
Вона розмовляє і шле поцілунки.
У кожній тій книжці , у лівім кутку
-Для тебе мій внучку, любий Сашку!
У кожній із них , побажання писала.
І свою любов , між рядками ховала.
Життя у Бабуні було не із медом.
Але все для неї було по плечу.
Жила ,як усі , але тільки ,як треба.
А жити хотіла , ну прям до плачу.
Про смерть не кажи , та не треба і згадки ,
Хоч в муках тяжких тридцять літ прожила.
Хвороба смертельна , аж страшно згадати.
Терпіла , страждала і далі жила..
Минули роки , вже Бабуні немає
І зустрічі наші можливі лиш в снах.
У храмі в неділю свіча догорає.
Я Бога за тебе попрошу в думках.
31.01.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022
Життя пролітало навкруг без упину.
Осінні дощі , лиш сльозу нагнітали.
А біля будинку Районного ЗАГСу
Засмучено , тихо , дитина стояла.
В сере́дину мама її не пустила.
Сказала , на дворі потрібно чекати.
Дочка хоч мала , але вже розуміла ,
Чому кожен вечір заплакана мати.
А ручки зтискали залипші цукерки.
Їх батько вручив , замість мі́цних обіймів.
Вже місяць пройшов , як пішов він із дому...
Ніхто не приносить тепер апельсинів.
А в дівчинки в мріях , вечірні польоти.
Із батьком літає вона по кімнаті ,
А мама диспетчер , командує-Досить!
Ідем на посадку, щасливі , крилаті.
Коли із садочка її забирали ,
За руки обоє так міцно тримали
Здавалось у трьох на хвилинку взлітали.
Сімейка крилатих по місту літали...
...Із скрипом відкрилися двері дубові.
Присіла навшпиньки заплакана мати.
-Ти тільки моя!Зараз йдемо додому!
І видерла з рук , ті цукерки від тата...
А батько на вигляд був ніби побитий.
В очах пустота і поломані крила...
Сімейка крилатих тепер не ищаслива.
І в доньки з очей полилась ціла злива...
І стало відчутне земне притяжіння.
Так тяжко було їм ті кроки ступати.
Без щастя стають усі люди безкрилі.
Хоч вміють , але вже не можуть літати.
29.01.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2022
Яром , степом , де кургани ,
Шукачі блукають.
В чорній землі роблять рани ,
Та скарби шукають.
Запищало в нього в вухах ,
Монітори скачуть.
Апарат метал відчує ,
Срібло , злото бачить.
І пішли у хід лопати.
Риють , що сокрите.
Застогнала Земля-мати ,
Могила...розрита.
Полетіли кістки в боки
Без дяки й пошани .
Що їм пам"ять про козацтво ?
Клять бусурмани.
П"ятьсот років та могила
Козаків ховала.
Ніби любляча дружина ,
Землей обнімала.
Їх братерство поховали ,
Як своїх героїв.
Бо життя свої поклали ,
За землю та волю.
За Вкраїну рідну неньку,
За майбутнє світле
Віддавали козаченьки...
А нащадки підлі.
Тягнуть шаблі́ із земельки ,
Бойові сокири,
Від кунту́ша три петельки ,
Золотом обшиті.
Жменя талерів сріблястих ,
Чотири дукати.
Два натільних оберіга ,
Що давала мати...
Потирають свої руки ,
Вандальна сволота.
А над ними тихо круки ,
Відкрили ворота.
Ті ворота не до раю ,
Птахи відкривають.
Дурні люди , нерозумні.
Самі ж постраждають...
Ось і вечір вже підходить.
Сонце десь зникає.
Туман стелиться по полю ,
Ніби закликає:
-Ой ви , хлопці-козаченьки!
Із землі вставайте!
Що є воля , що є правда ,
Людям нагадайте.
23.01.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2022
Було колись ставки копали.
І там де балка , греблю клали.
Джерела камнем обкладали.
В степах , криниці доглядали.
Бо без води , життя нема .
Там степ сухий і ковила.
І люди добре про це знали.
Раніше воду цінували.
А зараз , кран з водою є
У кожного у дома.
Здоров"я та вода псує ,
Про це , усім відомо.
Поставили кругом фільтра ,
Щоб воду чисту пити.
Загидили усі річки ,
Нема де й рибі жити.
Ставки замуляні стоять
Затхнулим з них воняє.
Каналізація з дворів
У водоєм стікає.
Куди поділось джерело?
Немає навіть згадки.
На березі сухе весло ,
Старі рибальські кладки.
І всім плювать на це усе ,
Поки біжить із крана.
Є чим помить своє лице ,
Хоч та вода й погана.
Казала баба нам колись:
-Води не розливати ,
Бо прийде час ,коли чорти ,
Ней будуть торгувати!
І зараз їдеш у Бювет ,
Купляєш чисту воду .
Пророцтво бабине збулось ,
Для нашого народу.
6.01.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2022
Минає час і все проходить.
Стера матерію в пісок.
А потім, вітер це підхопить
І понесе десь у куток.
А може й далі , до пустелі ,
Хто бачив , скільки там піску.
З частинок всесвіту , хурделі
Здирають всю його красу.
Обшліфувавши усі грані ,
Пісок зганяється в кургани.
Він навкруги , немає меж.
Де , що було , не розбереш.
Можливо ця пісочниця
Чека , коли рука Творця
Із них , щось нове сотворить.
Вогонь надії в них горить.
Бо існувати росто так
Неінтересно , лише в снах
Один бархан стає будинком ,
А інший дума , він ялинка,
А ті , що осторонь стояли ,
Мов хвилі моря раптом стали.
Так і в житті ,ти як піщинка.
Для всього всесвіту соринка.
В пустелі з назвою ЖИТТЯ.
А біля тебе , він і я.
Усі бажаєм кимось стати.
Бо нам , набридло так лежати.
23.12.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2022
Чому вражда є між братами?
Із чого зло те вироста?
Байдужість батька? Сльози мами?
Чи тяжкість власного хреста?
Мені здається , це від жиру.
Достатку , що л"є через край.
Коли в собі зростив тварину ,
Здорову , вперту , як бугай.
Коли твоє зачеплять ЕГО.
Все тіло руки затряслись.
І ясність погляду далека ,
Бо очі кров"ю налились.
У кожного своя є правда ,
Яка приводить до біди.
І совість , то не є преграда ,
Бо кожен крок дає сліди.
Сліди глибокі душу ранять.
Язик плаский і без кісток ,
В агонії змішає пам"ять
І рве братерський ваш зв"язок.
Це ще не все , бо ваша злоба
Міцніє вдома у сім"ї.
Бо ваша правда в вашій хаті ,
Гори все інше в полум"ї.
А далі смуток і прокльони.
Ненавість , заздрість , біль і сон...
В якому ти із братом разом
У храмі , посеред ікон.
Лики святих на вас поглянуть
І сльози линуть з образів.
Ніби вогнем вони розплавлять
Усю ту ненависть братів.
В собі ви прощення шукайте.
Любов із малку бережіть.
Сперва свої гріхи признайте ,
А потім…брату поможіть.
13.12.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022
Чи просто так ,чи за для втіхи ,
Душа залізла на горіха.
У хаті тіло лягло спати ,
Душі ж схотілось погуляти.
І щоб нікого не злякати ,
Хто у низу вночі не спить ,
Між гіллям гарно так шугати ,
Ще й листя тихо шелестить.
Як добре їй , коли свобода ,
Не відчува коли болить.
Душевний спокій , носолода…
Як гарно їй , що тіло спить.
Душі так тяжко в тілі жити.
Де гріх , брехня та інший бруд.
Де совість милом не відмити.
Такий дістався їй сосуд.
А їй так хочеться до храму.
Пред образами каяття.
Гріхів звільнитись сповіданням ,
Прийняти часточку Христа…
Отак взяла б і відлетіла…
Нехай би у вісні застив!..
Так ні , неможна.Вища сила
Чека на той людський порив.
Вже скоро ранок , час вертатись.
Хай дума , що це сон наснився.
А там наступну ніч діждатись ,
І знов шугати , поміж листя!
5.01.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022
Сіріє обрій десь у далині.
Кидає промінь з за дерев серпанок.
Спасибі , Господи ,за все, що ти зробив.
За те , що наступив сьогодні ранок.
Біля ікони вранці я стою.
І легка радість , як свіча палає.
І Господа Ісуса я молю ,
Щоб дав мені усе , що він бажає.
Я дякую Тобі , за всі роки.
За дні і ночі , мрії , перемоги.
За ту любов , що допоміг знайти.
І не даєш зійти з твоєї дороги.
Подяку я приношу за дітей ,
Це був для мене кращий подарунок.
Завжди чекаю вдома я гостей
І маю від дружини поцілунок.
Я дякую Тобі , що Ти простив
Усі гріхи мої , бо я людина.
І Ти мене всім серцем полюбив,
Отець мій...я твоя дитина.
На горизонті ,сонця повний круг ,
Теплом і світлом нас обігріває.
Господь завжди в тобі , Господь навкруг!
Іду вперед , Він там мене чекає!
1.12.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2022
В житті бува багато різних негараздів ,
Але людина-це таке створіння...
От трохи погорюєш і звикаєш.
Це більше знає старше покоління.
Спочатку горе серце й душу крає.
Думки , пов"язли мовби у багнюці ,
Але з роками біль стихає
І черствіє ,як п"ятка у пилюці.
Він притихає у тобі десь в середИні ,
Та іноді дає про себе знати
Високим тиском , штриканням у спині.
І у ночі буває страшно спати.
Колись покійна бабця нам казала
-Не дай Господь лишитись в самоті...
Роки , що їй зозуля накувала,
Прожила у сімейній теплоті.
Але не всим буває така радість.
Є ті , хто залишився сам на сам.
Таке життя , така реальність ,
На очах сльози і на серці шрам.
Там на столі одна тарілка і виделка ,
А посуду повнісінький буфет.
І м"яса повна морозилка ,
Але чомусь не хочеться котлет.
На телефон постійно тягне погляд ,
Для того , щоб дзвінок не пропустити.
-Самотня старість одинока!
Сідай до столу . Будем кофе пити
28.11.2021р..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2022
Щовесни злітаються з далеку
У гніздо , що на стовпі лелеки.
Цілі покоління проминають ,
А птахи щороку прилітають.
От бузько , щовечора клекоче ,
Бо побачити хазяйку двору хоче.
Але тільки тиша на подвір"ї .
Із гнізда злетіло трошки пір"я.
За двором траву ніхто не косить.
І лелека діток вже не носить.
На стовпі в гнізді життя вирує ,
У дворі лиш дикий кіт ночує.
А у червні діти позїзжались .
Спадок свій продати намагались ,
Але ціну не могли зложити ,
Бо усе дитинство тут прожите.
Скільки коштує вікно цієї хати ,
Із якого виглядала мати?
До опівночі вона тебе чекала ,
Підвіконня слізьми вимивала.
Вхідні двері скрипом застогнали
І про батька ми усі згадали.
Молотка давно не чути звуки.
Золоті були у нього руки.
Тут дитинство наше залишилось.
В абрикосах , вишнях загубилось .
Нам його не видно , бо лелека
Восени відніс від нас далеко.
Дякую мої ви чорногузи ,
Незрадливі птахи , наші друзі.
Ви у небо тихо відлітайте
І батькам привіти передайте.
16.12.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Степ вечірній тиша вкрила.
Трави вітер розчесав.
Біля річки , мов вітрила,
Гілля вЕрби розгойдав.
І ріка, немов завмерла ,
Ніби дзеркало вода.
Все навкруг затихло , тільки
Місяць золотавий із за хмари вигляда.
Обережно визирає
Роздивляє навкруги
І стежину освітляє ,
Мають коні підійти.
Цілий день у чистім полі
Вони бігали , паслись ,
А вночі , до водопою
Троє коней зпустилИсь.
У воді зірок відбитки ,
Місяця бринить стежа.
Річка з небом настоялась ,
Спрагло з неї п"є лоша.
Коні голови схилили.
Воду п"ють , а у очах
Сяють зорі дуже сильно ,
Видно весь Чумацький шлях.
Спокій . Ніч . І коні зникли ,
Десь у травах залягли.
Верби коси розпустили
До дзеркальної води.
Вітер дмухнув. Прохолода .
Сич кричить то тут , то там.
Це свободи насолода...
І встелив густий туман.
13.12.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Я від ровесників частенько чую ,
Як тяжко жити , грошей не хватає.
Де середину нам знайти ту золотую ,
Де добре так , що серце завмирає.
Раніше було краще , всі говорять.
І я в думках роки перевертаю.
Здається зовсім близько , поряд,
Я молодий , одружуюсь , кохаю...
Затримка пенсій , майже на пів року.
Зарплат нема , по бартеру хіба.
Надія буде краще і що року
Ми чуєм в телевізорі -Ганьба!!!
В карманах , ми усі міліонери ,
Державу розділили на шматки.
Селянам землі швидко поділили ,
А іншим , ваучер дали.
І у той час журились люди,
Казали-От раніш було!
І я миттєво очі закриваю...
Я чую , як дитинство розцвіло.
Ми біжимо босоніж по пилюці ,
На голові панами із газет.
Біля ставка ганяєм гуси , що пасуться.
І впитуєм у себе ультрафіолет.
У кожного є "тєлік" чорнобілий ,
Але його нема коли дивитись.
Для нас відкритий всесвіт цілий.
І ми повинні в нім всього добитись.
...Окраєць хліба , змочений водою...
Притрушений , на палець , цукром білим...
Я звісно поділюся із тобою.
І все так просто і доступно , зрозуміло.
Комашку Сонечко , на пальці підіймаю ,
Політ червоних крил у чорну цятку.
А потім ножичок в пісок кидаю...
І зразу попадаю у десятку.
Розплющив очі...Все на місце стало.
У дзеркало дивлюсь , я знов дорослий.
А на душі так тепло стало...
І у думках так ясно і так просто.
Пішов на кухню , хліб відрізав.
Змочив під краном ...притрусив
На палець цукру...як в дитинстві.
Очі закрив ...і відкусив.
22.11.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Потік людей , як однорідна маса ,
Що хаотично тут і там снують.
На лиця повдівали маски.
Вони просто існують , не живуть.
У всіх завжди якісь проблеми.
Завжди хтось винуватий , не вони.
В думках постійні схеми ,
А у серцях , коріння сатани.
Себе поставили на перше місце
І слово Я в істериці звучить.
МОЄ, МЕНІ , для МЕНЕ , як убивця .
А совість у куток забилась і мовчить.
Та що нутро , вже люди кольори змінили ,
Відтінок сірого присутній на усіх.
А вирватись з потоку нема сили ,
Так і живеш неначе псих.
І от з"явився інший колір.
Він вирізняється у натовпі людей ,
Пальто яскраве і високий комір
І радість , що іскриться із очей.
Він посміхається завжди так щиро,
Слова подяки на вустах для всіх.
І все це виглядає дуже мило .
Нетреба навіть балачок пустих.
От запитали в нього -Як виходить?
В собі ти маєш тільки позитив.
Невже тобі ніщо не шкодить ?
І хто тебе від цього захистив?
Він відповів-Життя таке коротке,
З любов"ю треба нам його прожити.
Навіщо в душу брати все гидотне ,
Зганьбити те , чим треба дорожити.
В собі потрібно щастя і добро плекати.
Навести лад , прибратись у душі.
Уранці , щоб хотілося вставати ,
Спокійно , міцно спати у ночі.
Весь день ти присвяти для когось.
Хай невеликі ти твориш діла ,
Можливо треба і відмовитись від чогось ,
Для того , щоб в душі весна цвіла.
11.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Про маму багато написано віршів.
Про неї , багато співають пісень.
А батькове значення без перебільшень
І серце його , як відкрита мішень.
Він любить по своєму , скупо , невміло.
Слова його може не зовсім м"які,
Але коли треба , він кинеться тілом ,
На захист родини , на благо сім"ї.
Його не буває так часто удома.
Він час і здоров"я своє віддає,
Щоб в нас було вдосталь всього і для цього
Він щастя завзято , руками кує.
Прийшовши додому , коли майже північ ,
До ліжка з дітьми він завжди підійде
І посмішка в темряві , з словом Добраніч.
І тиха сльоза , що додолу впаде.
До тата зарано зима доторкнулась
І сріблом покрилися скроні його.
І тільки , як мама із ним пригорнеться ,
Він знов молодий , не впізнати його.
Коли у дітей є і мама і тато ,
Це дружна , як кажуть і повна сім"я.
Любові для всих , не буває багато.
Це щастя колиска-родина моя!
4.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2022
Маніакальне звалище народів ,
Що загартовувалось з древніх ще часів.
Нащадки вбивць , насильників , уродів.
Під керівництвом нелюдів-царів.
Їх убивали на базарних площах.
На кіл саджали , вішали , сікли ,
А потім в храм вели , щоб лобизали мощі
І на свята , голів з десяток відтяли.
Та і верхівка сраного народу ,
Немов кубло зміїне ізплелось.
Владолюбивчу маючи хворобу ,
Зубами в горло родичам впилось.
От і скінчили дні свої в отруті.
Кривавий шлях пройшовши по життю.
Кусали губи в піні і від люті,
В безсилості конали і страху.
Те бидло , бо народом гидко називати,
Останнього свого царя -убило .
Усю сім"ю ,дітей та мати ,
Застрелених у шахті потопило.
І закипіла кров в очах безумців ,
Бо зло породжує ще більше зло.
Червона лава із ординців ,
Спори чуми по світу рознесло .
Хто був не згоден з їхніми думками ,
Ті звісно , довго не жили.
Вони мільйонами від голоду зникали ,
Та у могилах братських полягли.
Уся та нечість діточок плодила ,
Але ж сова не родить солов"я.
Горбатого не виправить могила .
З яйця змії -народиться змія.
Ми зараз бачимо-це зло у нас царює
Жере людей , впивається в крові.
Воно вбиває нас і нас катує ,
Не розділяючи , старі , малі .
Можливо нас Господь для чогось вибрав?
Хто , як не ми зупинемо орду?
Зітрем з землі , того хто щастя викрав.
Добро посіємо і вирвемо біду.
4.08.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2022
Ми все життя ішли до чогось.
Якась мета у нас була.
І відмовлялися від чогось,
Щоб в нас заначка десь була.
На чорний день все відкладали.
Ми всі чекали так його.
Одні-плаття не одягали,
У інших-тускло серебро.
Коли кришталь , фарфор у шафці ,
А в тебе- тріснута тарілка.
Вино з весілля в гарній пляшці,
А на столі -проста горілка.
Усе життя без романтизму,
Ніде не був , ніде не їздив.
Чужому заздрив ти туризму,
Старий велосипед заїздив.
Ну а робота?-Жити треба,
Тому й ходив , без іскри в серці.
Усе чекав я мани з неба ,
А у душі , закриті дверці.
Той чорний день все виглядали.
І так плили усі роки.
Хоча всі дні , які минали ,
Насправді чорними були.
Бо день ясний , від нас залежить,
Як схочеш , так і проживеш.
Твоє життя , тобі належить.
Те , що посієш , те й пожнеш.
Живи сьогодні , вір в майбутнє.
Смакуй життя , цінуй цю мить.
Як чорне у тобі відсутнє ,
То і попереду- блакить.
14.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2022
Чому мовчиш , Сашко? Скажи , чи любиш?
Бо не бува любові без цих слів.
Без них не знаю, чи зі мною будеш.
Чому мовчиш? Неначе ти зомлів.
От ти цікавий, важко бач сказати,
А я так хочу слухати :-Люблю!
І в цю морозну ніч буду кричати:
-Почуйте , зорі , я Сашка люблю!!!
А тепер ти , давай кричи , не бійся.
Хай знають всі , яка твоя любов…
Що змерз ? Візьми мої вуста , зігрійся…
Ну що ? Заграла , закипіла кров?
Ну хоч шепни на вушко , чом смієшся?
Якийсь ти в мене зовсім не такий.
Словами з тебе точно не нап"єшся,
Чого мовчиш , неначе ти німий.
Ну все , я змерзла , буду йти додому.
А ти , до завтра вивчи –Я Люблю.
Мені подзвониш вранці , більш нікому!
Твою німу любов я запалю.
І ранок наступив... у небі гулом.
Збудив світанок взривами ракет.
Страшним смертельним вітром враз подуло
І почала війна кривавий свій бенкет.
Їх тисячі , у черзі захищати.
Там і Сашко стояв, весь мовчазний.
Так і не зміг уранці їй сказати.
Стояв закоханий , засмучений , німий.
Були дзвінки і сльози і мовчання.
Палкі цілунки чутно в телефон,
В надії зплетене німе кохання.
Він про любов мовчав і про Херсон.
І раптом зник зв"язок між ними,
Біля Херсону трубку не беруть.
І стали дні тягучими , німими,
На іншому кінці чекають , ждуть…
Яка причина? Думки душу крають.
Хоч би живий , котилася сльоза.
І от дзвінок , хтось інший розмовляє,
-Живий , поранений…лунає мов гроза.
Мов горлиця , летіла до шпиталю
І серце ледь не вискочить з грудей.
Де ти , мій мовчазний скрипалю?
Хтось зупинив її біля дверей.
-Ви до Сашка? Це я дзвонив , пробачте.
Він не хотів дзвонити , це я сам.
У нього ніг немає…Ви не плачте,
Живий лишивсь , подяка небесам.
Сховавши сльози , глибоко вдихнувши,
Зайшла в палату , де Сашко лежить.
Обійняла , міцненько пригорнувши,
А він на неї дивиться…мовчить…
-Чому мовчиш?..Скажи , чи любиш?
Бо небува любові без цих слів.
Без них незнаю , чи зі мною будеш…
-Люблю,-тихенько він прошепотів.
І полились рікою їхні сльози.
Німу любов , кохання розтопило.
Мовчання більше не несе загрози,
Бо шепотіння , має більшу силу.
12.08.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2022
Якою міркою нам вимірить любов?
Який об"єм для кожного дається?
Чому вона приходить знов і знов?
І як зникати із життя їй удається?
Я думаю -це часточка душі.
Вона є складова самої людини.
Без неї ми не повноцінні всі.
Можливо в цьому всі наші причини.
Коли в собі тримаєш ти любов,
То маєш змогу трошки підлітати.
Тобі здається гори поборов.
Від насолоди ти не хочеш їсти , спати.
Але не порівняти ту любов, коли даєш,
Коли її сприймають з добротою.
Тоді її в тобі, немає меж.
Вона тоді стає святою.
Для інших ти стаєш незрозумілим.
Не кожному дано таке відчути.
Із серцем хтось живе закам"янілим ,
От спробуй в них свою любов вдихнути.
Що головне є у житті людини?
Який є сенс у нашому житті?
Увесь той шлях з народження, до самої могили,
Просто прожити і зникати в небутті?
Ви бачили людину без любові?
Це викликає страх і жалість.
Здається він скорився долі.
Бо не пройшов урок на витривалість.
Чим більше ти даєш , тим більше маєш,
Лиш так любов в унас усих існує.
Її тепло в собі пізнаєш ,
Як хтось свою любов запропонує.
Можливо це наше завдання ,
Знайти любов і передати іншим.
І це тримає наше існування,
Бо у любові ти стаєш сильнішим.
І завдяки тобі, твоїй любові.
Ти маєш віру , а не сподівання.
Ще хтось у світі , теж когось полюбить
І на замін отримає кохання.
23.02.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Побивалась мати за долю дитини.
З пуп"янка самого , аж до сивих літ.
Все життя , що жи́ла, майже до хвилини,
Йому присвятила калино́́́вий цвіт.
Вітер гнув калину , суцвіття зривало,
Сік застиг на листі і блистів , як кров.
А вона сердешна сина укривала
Від негоди , сонця , від лихих розмов.
Прилітали гуси, щовесни з за хмари.
Восени летіли знову в далечінь.
Так і для калини роки пролітали.
Вже й не рахувала кількість тих цвітінь.
Яблуко із яблуні , як достигло- падає.
Все що мала яблуня , плоду віддала.
А в людей по іншому , щогодини згадує
І назустріч синові , руку простяга.
Все іде по іншому не так , як планується.
Мріє син без матері , на окремий шлях.
І любов до матері все менше цінується.
І не раз спідкається на своїх стежках.
Позбивавши ноги , до матері прийде,
Рани підлікує , душу освіжить.
Але десь у серці лиш себе жалкує.
І у своїх бідах матір обвинить.
Геть пішов із дому , поламав калину.
Ягоди червоні на снігу лежать.
А мороз і вітер сльози , як краплини ,
На кришталь обернуть , так і заблищать...
23.02.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Поки були молоді,все на світі знали.
І свої половинкИ у одне єднали.
Одне ціле і на двох, навіть не ділили.
А коли пройшли роки , взяли і розбили.
Навіть вдарили не дуже , торохнули трошки.
І відношення байдуже , через , що і зморшки.
Воно навпіл розкотилось , краї загострились,
Полежали день окремо... потім примирились.
Ніби можна зкласти все, зклеяти , зліпити
І пробачить можна те, через що розбите.
Ніби й знову, як було, здалеку не видно.
Що було, те загуло , але всеж... обідно.
Час летить і нас з собою тягне не питає.
Знов , як м"яч отой ногою, доля нас пинає.
Хтось не витримав напруги, раз і розкотились,
А зібрати бите вдруге , складно , як не вчились.
Через день коли єднаєш, шматків не хватає.
Та і прощення за шкоду , мало хто спитає.
Клей уже не допоможе, та і толку мало.
Бо на ціле вже не схоже.Зникло , що єднало.
Одне з другим притулили, скотчем обмотали.
Що робить? Будем терпіти, бо часу замало.
А у кого іще цілі ваші поєднання,
Раджу будьте обережні, це ваше завдання.
Антиквар лише з роками у ціні зростає.
Є вид гарний , документи , а тріщин немає!
18.02.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Ніч глибока землю вкрила.
Зорі зникли з неба.
Біля річки одиноко,
Млин стоїть у вербах.
Ніби й українська річка,
Верба-не японська.
На млині висить табличка:
"Мельница Московська".
Цілий день везли пшеницю
З поля українці,
А мірошник , кацап клятий,
Рахує червінці.
-Что , хохол, привёз зерно?
Рубь давай в оплату!
-От бісовське те кубло,
Спалить би вам хату!
Наприйма зерна по вікна.
-Завтра за мукой прийдеш.
Магарыч, возьми пол-литра,
Сала , хлебушка возьмёшь.
А в ночі , як темінь сходить,
Колесо млина гримить.
Його води річки крутять,
Жорново зерно мелИть.
В сяйві місяця мірошник
Людську шкуру ізніма
І смердючий , мов гадюшник,
Чорт рогатий вирина.
Та як свисне , нечість клята,
Затряслося все кругом.
Всі мішки , мов гусенята,
У рядок йдуть за чортом.
Самі зав"язки скидають,
Сиплють золоте зерно.
А один мішок із краю,
Поглядає на жорно.
Клятий біс підбіг до нього ,
З лантуха кістки дістав.
І потроху кида в жорно,
Ще й прокльони зачитав.
Сипле борошно на купу,
Нічну норму видає.
Добавля могильну кістку,
Склад таємний додає.
Мріє нечість та погана,
Вижить нас з своєй землі.
Починала ще з Богдана
І засіла у кремлі.
Треті півні заспівали.
Знову біс надів личину.
Ті , що вчора зерно здали,
Вже підходили до млину.
-Ну хохлы, мука готова!
Магарыч то принесли?
Из зерна , иль бурякова?
Йому рюмку піднесли.
-Пийте пане на здоров"я!
Дай Вам Боже довгих літ!
А на закусь, сало з перцем,
Покладем на білий хліб.
Лиш до рота той мірошник
Оту рюмку приклада...
-Ой-ё-ёй, яка пекуча!
Что оно за ерунда?
Ах московська ж ти падлюка!
Це тобі не єрунда.
А з самого Водохреща,
Богом свячена вода!
Ану хлопці ! Тримай біса!
Зараз будемо хрестити!
Посадили до лантуха,
Почали кийками бити.
Потім двері зачинили
І за вітром підпалили.
Млин згорів і біс пропав.
Мабуть в пекло знов попав.
Вітер в полі тепер свище,
Геть розвіяв попелище.
Видно лиш біля води
Два камінних жорнови.
Трохи вище за потоком
Збудували новий млин.
Верби там густі , широкі,
Борошно , як білий дим.
Все навкруги-українське.
Річка , степ , неба блакить.
І так завжди має бути!
По кацапскі:-Должно быть !
23.05.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Для чого в чоловіка БОРОДА?
І хто придумав , щоб її голити?
Вона ж для чогось вироста?
І мода зараз , щоб її носити.
На погляд мій , це забавки жінок,
Один із способів команди чоловіком.
Коли дарують піну і станок,
Труси , носки наборчик , як за віком.
А у самих волосся на ногах,
Рідке , колюче , трохи з завитками.
Зате поголені немов на вертаках,
Коли на море треба їхать з нами.
І коли кажуть , що причина в бороді,
Я не люблю не голених , колючих.
Мабуть , якась причина у тобі.
Бо є у мене , ще й носки вонючі!
6.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
На столі акуратно папери лежали.
Олівці , авторучки в стакані стирчать.
На полицях альбоми-в історію двері,
Де усі молоді і веселі стоять.
А у рамках дипломи , як плата за радість,
Бо нічого такого більш не заробив.
Все віддав для театру , а залишив на старість
Крики БРАВО у снах, які так полюбив.
Я тепер розумію , ми артисти до віку.
Не буває колишніш артистів повір.
І якщо ти зіграв навіть роль не велику.
З Мельпоменою ти , підписав договір.
Слово гра у театрі звучить так ласкаво,
Бо зазвичай , ми душу вкладаєм свою.
Глядачеві для того , щоб було цікаво,
Я спочатку зажеврію , потім згорю.
Ми на сцені театру не працювали,
Ми творили в виставах , вживалися в роль.
Енергетику твору у себе впитали,
Зараз дурень виходить , а взавтра -король.
Ніби все проминуло , знесла хвиля часу
І на берег -життя , знову гладь на піску ,
А у дзеркалі хтось тобі корчить гримасу,
Бо театр у нас має душу людську.
9.02.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Депресія-усім відоме слово.
Про неї легко говорити , як нема.
Її не кличуть , вона йде раптово.
І поглина тебе немовби тьма.
Ще вона любить всіх , хто є самотній.
Гнобить , загострює провину у тобі.
Найкращий день , це день суботній.
На вихідний усі слабкі у боротьбі.
Вона кайфує , коли ти страждаєш.
Поганий настрій, швидка втома , страх,
Пригніченість , покинутість пізнаєш
І самогубство , десь блукає у думках.
Кожен по своєму веде свій бій із нею ,
Хтось у лікарню по пігулки йде.
Когось лікують цілою сім"єю.
А хтось у пляшці вихід віднайде.
Цю погань знищити практично не можливо ,
Але приборкати , загнати у куток,
І всім на зло себе зробить щасливим,
В житті знайти свій виграшний квиток.
Найтяжче -це боротись із собою.
Навчитися в собі шукать причину.
Прибрати душу перед посівною.
Добро посіяти і знищити провину.
Як буде тяжко , йди по допомогу.
До тих хто чує , просто попроси.
Незавжди зразу буде перемога,
Душа суха , сльозами ороси.
А ще , не забувай про Бога.
Він основний для тебе помічник,
Бо вже твоя написана дорога.
Тобі лиш треба взяти путівник.
Повір нам хрест дають по силі
І це не кара за якісь гріхи.
А після чорних смуг йдуть завжди білі.
А шлях колючий , так це ж реп"яхи.
Іди вперед несмій більше схилятись.
Будь впевнений,усе буде гаразд.
Навчись усім проблемам усміхатись,
Бо вчора залишилось позад нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022
Приїжджали до бабусі внуки
Раз на місяць , було й два колись.
Майже тридцять днів розлуки
Пролетіли , тепер веселись.
Хтось бабусі малював малюнки,
Хтось пісні співав , вірші читав.
Роздавала бабця подарунки
Кожен , щоб її запам"ятав.
А в обід , усе було за планом ,
Їх чекала курка на столі.
Із духовки , печена , рум"яна.
Полюбляли курку ту малі.
Кожному шматочок , ще й добавка.
Хто , що любить те і підбере.
Тільки бабця лапки забирала
І хвалила: -М-м-м-м яке смачне!!!
Так нікому лапки й не дістались.
Все гадали , от який в них смак.
І у вечері міцненько обнімались.
Бабця плакала , бо то любові знак.
Діти мріяли , хай часу трохи сплине,
Вони всі дружненько підростуть.
Гроші будуть мати і спокійно
Лапки курячі , як бабця розгризуть.
Так минали місяці щороку.
Внуки їздять , бабця їх прийма.
Їдять курку, стара лапки смокче,
Час летить...І бабці вже нема...
Вже в онуків є дорослі діти.
Пролетіло все , як одна мить.
Постаріли...тепер в них онуки,
Курка на столі уже стоїть.
Гості в хату. Шумно , веселяться.
Все повторюється в нашому житті.
Біля них старих юрбляться.
Тепер ти у них на висоті.
За обідній стіл всі дружно сіли,
Ділиш ти всім порівну м"яска,
А собі дві лапки залишила.
М-м-м-м які смачні!!! Такі діла...
29.05.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022
Весна пролетіла , закружляло літо
І життя мов вітерець летить.
Вже скосили жито , бо зерно налито.
Лист на дубі влітку тріпотить.
Як же ж так буває , що час пролітає,
Не старайся його зупинить.
На весні кохає , влітку проводжає,
Восени серденько так тремтить.
Хай подовше осінь у права вступає,
Золотом багряним одарить.
А душа все знає і Бога благає,
Бо у зимку дуже тяжко жить.
Уже стихли грози і прийшли морози,
Срібло заплилося у косу.
Станем на порозі, будуть капать сльози,
Кришталем упадуть у траву.
Ой ти наша зи́мо , ми тебе проси́мо
Не біжи вперед і не спіши.
Весна ,літо, осінь пролетіли мимо,
А ти повне коло заверши.
4.07.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022
Летіла планета у космос відкритий.
Мільярди років пролетіли , як день.
Один бік від сонця завжди був зігрітий
І місяць навколо співав їй пісень.
Вона вже й забула , куди шлях тримає.
Летить по спіралі в Молочнім шляху.
Їй сумно самій , мало хто залітає,
Соромляться бач вони свого страху.
Бо чутка пішла , що планета заразна.
На ній , бачиш ,люди якісь завелись.
А в них золота лихоманка , алмазна
І поміж собою всі перегризлись.
Планета хотіла не раз їх позбутись.
Водою змивала , палила вогнем,
Так боляче було , прям не доторкнутись,
Але все даремно , тож разом живем.
В останні часи навіть стало приємно,
Вогні у ночі прямо в космос видать.
Якісь апарати малі і великі,
Навколо орбіти ширяють , летять.
І звук рок н ролу лунає з планети,
Галактика вся пританцьовує в такт.
Назад повертають яскраві комети .
І мріють , щоб люди пішли на контакт.
7.08.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022
Я не хочу у завтра дивитись,
Бо упевненість взяла і зникла.
Навіть вранці , коли іду вмитись .
За вікном хризантема поникла.
І вода не дарує так свіжість,
На очах пелена не зникає.
У руках не з"являється міцність ,
Кожен ранок отак пролітає.
Я не буду на рік планувати,
А колись все життя розписали.
А тепер ,як лягаємо спати,
То не знаєм , чи будем вставати.
У думках ми гортаєм сторінки
Життя книги , що ми пережили.
І собі виставляєм оцінки.
І жалкуєм , що не долюбили.
Не зробили , як була нагода,
Не сказали , а бУла можливість.
І коли була гарна погода,
Не поїхали гори дивитись.
І боялись , а що скажуть люди?
Щоб не гірше було ,ніж в сусіда.
Кулаком себе стукали в груди,
Де зховалась на весь світ обіда.
Мабуть дійсно , у тім є причина ,
Що як в казці , скінчились бажання.
Все зробив би своїма очима,
Поки тіло приймає страждання.
5.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2022
Чи проросте трава на спаленій землі ?
Чи вирви від ракет колись засиплють?
Чи всіх знайдуть , що полягли в війні?
Чи від крові у винних руки липнуть?
Чи буде прощення людське ,як Бог велів?
Остання це війна, чи буде знову?
Чи буде мир? Незнаю , я б хотів...
Але боюсь отримаю відмову.
І знов барвінки в полі зацвітуть,
На місці , де юнацька кров пролита.
Глибокі вирви водами зал"ють
Рясні дощі, якими земля вмита.
І трави із роками поростуть.
У тих місцях , де смерть колись косила.
Із квітів польових вінок зплетуть
Дитячі руки , що ви боронили.
А вранці , як туман буде стелитись,
Ваші почуєм кроки і пісні...
Впаде роса , якою можна вмитись.
І полетить ...у небеса ясні.
1.08.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2022
Заплакана , знесилена , самотня.
І одинока , хоч і люди поряд є.
Надворі осінь , п"яте жовтня.
І небо із тобою сльози л"є.
Твоя біда найбільша на сьогодні.
Кому потрібні ті жалкі слова?
Коли обійми мокрі і холодні,
А шепіт , мов розмова ділова.
Страшна самотність , але виходу немає.
Так хочеться замкнутись у собі.
І написати-Вмерла! Не приймає!
Загинула в нерівній боротьбі!!!
Де подруги твої? Нема нікого...
Нема тобі біду із ким ділити.
І в голові нема нічого , окрім дурного.
Думки одні-Навіщо далі жити?
На ліжко впала, сльози полилися
І подушка впитала твою сіль.
-Гори усе вогнем і провалися !!!
І сон забрав увесь душевний біль.
Майже добу, тримав Морфей в своїм полоні.
Дав відпочинок змореним думкам.
Звуки годинника , мов кроки монотонні.
Біда десь зникла, та лишила шрам.
У дзеркалі себе ти не впізнала.
Вода змивала наслідки біди.
А на плиті вже турка закипала
І запахом гукала-Підійди...
28.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2022
Чому так буває , що тіло здається?
Узяв і рукою махнув.
Немає бажання , хоч серце ще б"ється,
Та розум узяв і заснув.
Хто знає, як можна його розбудити,
Бо сором за себе бере.
Я мов той собака , старий і побитий.
Скавчу , що аж в горлі дере.
А хочеться так , як колись, стрепенутись,
Розкидати свої страхи.
У щасті з коханням на мить захлинутись,
Літати , як в снах дітлахи.
І тіло було , немов з сталі пружина
І розум-веселий , ясний.
Небуло різниці: гора , полонина,
Пустеля, або ліс густий.
Вставай! Прокидайся! Ну годі вже спати!
Дай тілу вказівку живти!
Ще треба багато віршів написати
І наново в річку війти.
Прямуй уперед, бо у русі є сила.
Під камінь вода не біжить.
Хай вітер мої розправляє вітрила.
І мрія за обрій летить!
28.07.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2022
Минули два тисячоліття,
Як біля гирла від Дніпра,
Андрій апостол ніс суцвіття
Від древа, Божого добра.
Він розсипав його насіння,
Щоб крізь віки могло рости.
Хто їх приймав, той мав спасіння,
А як згрішив, казав- прости.
І так росла Христова церква,
Як дивний сад посеред скал.
Чекала Київ , як достигне.
Князь Володимир там зростав.
Вже були люди там хрещені
І будувалися церкви.
З Константинополя священні
Дари привозили туди.
Князь Володимир охрестився,
Бо вибрав віру во Хреста.
І Дух Святий в нього вселився.
Блажений час для нас настав.
Була держава наша славна,
А потім стала-православна.
І Київ центром віри став,
Бо кожен хрещення прийняв.
І почалась нова епоха,
Яка трива до наших днів.
Нас всіх єднає віра в Бога,
Для нас , луна церковний спів.
На грудях хрестик із розп"яттям-
Ознака хрещення твого.
Сприймання Бога усім серцем,
Крок до спасіння нашого.
І ми своїх дітей хрестили,
Єднали Бога і дитя.
Живемо з Богом , з Богом жили
І будем з ним, на все життя!
28.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2022
Чи добре це , як більше маєш?
Багатшим за других стаєш.
Себе заможним відчуваєш ,
Свій хрест із легкістю несеш.
І ти , чомусь, змінив свій погляд
На сенс життя , своє єство.
І твій розширений світогляд,
Стає вузьким, навкруг твого.
Моє, моє ,я Сам добився!
Як хочу , так я і живу!
Ти так собою захопився ,
Бо руки мацають грошву.
Ти себе чуєш гідним влади.
Ти зовсім інший, не як" ті".
Для них в житті одні прегради,
Твій вільний шлях у висоті.
Екзамен золотом , грошима,
Пройти не кожному вдається.
Спочатку , ніби був людина ,
А де гниле , там далі рветься.
Ти погляд від людей ховаєш.
Зриваєшся все більше на других.
Свої помилки ти ніколи не признаєш.
І нема правди у твоїх словах черствих.
Твоя сім"я здається не такою.
Тебе не гідна і не правильна якась.
Бо порівняння в тебе є з другою.
Мов блискавиця зрада пронеслась.
А як твій сон в ночі? Що тобі сниться?
Дурман горілки звісно помага.
Безумства, безнадії колісниця,
По колу із тобою все кружля.
З роками хрест все тяжчим видається
Він не такий , що Бог подарував.
Ти причепив усе нажите і здається
Ти вже всього достиг, ти все пізнав...
Позаду тебе -лиш твої сліди
І борозда, від стертого хреста.
Дарунок долі за твої труди,
Мета життя така проста.
З таким хрестом не пустять і до раю,
Та і в могилу не влізає він.
Комусь сказати:-Потримай , бо сил не маю.
А у отвіт нікого , тільки дзвін...
Розкати дзвону чути іздалеку.
Тяжкий язик по бронзі вимовля:
-Тобі в той край , куди летять лелеки.
І є ще час , для сліз і каяття...
17.01.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Писала мати заповіт ,майно щоб розділити.
Бо двох синів Бог дарував.Вони обоє діти.
Все , що надбала за життя,Що від батьків дісталось.
Тепер потрібно відписать.Все в голові змішалось.
Є два сини, як поділить? Щоб потім не жаліти.
Ніби однаково росли ,були й по дупі биті.
Тепер , коли пройшли роки, повиростали діти.
Уже не хлопці-мужики, лишилось лиш радіти.
Але таке життя у нас, що спокій тільки сниться.
Один -журАвель в небесах , другий -в руках синиця.
Один для себе лише жив, все інше- то дрібниця.
Жінки , машини і вино , в бокалі , що іскриться.
Чекала мати співчуття, бажала трішки щастя.
Надію мала , що дитя неможе таке вдасться.
А інщий , зовсім не такий, бо ним гордилась мати.
Він тонкосльозий і м"який, з ним добре розмовляти.
В тяжку годину він вже тут, він біга без упину.
-Тебе до серця прикладу, мій любий , старший сину!
Казала мати у думках, ночами сльози лила.
А у своїх ранкових снах, все порівну ділила.
Не хоче , щоб той заповіт зробив їх ворогами.
І літери розмазались, під гіркими сльозами.
На все свій час, ще прийде мить всі помилки признати.
Як швидко час нині летить і все чекає мати...
Чекає того журавля , що високо літає.
А мати тихо у низу...Як та іскра ...згасає.
30.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Збиралася до Господа душа.
Бо час прийшов , він до усіх приходить.
Щоб не забути щось, взяла два аркуша
І ручкою слова такі виводить.
По перше-треба всих простити.
Кого образила, а може навпаки.
Сама ж я буду прощення просити,
Господь почує мої молитви.
По друге-з дітьми розпрощатись.
Накази треба дать і настанови.
Просити їх до серця прислухатись.
Сім"ю тримати в купі , як основу.
По третє-треба сповідатись.
Потім прийняти кров і тіло.
Господній дар , щоб нам урятуватись.
Щоб далі крок ступити сміло.
Четверте-це любов, вона всьому опора.
Це сам Господь , це є його єство.
Вона навкруг , сьогодні, завтра , вчора.
Любов -це справжнє Божество.
Візьміть її, діліться між собою.
Не залишайте так , напризволяще.
Як забагато , то роздайте друзям.
Повірте матері, так буде краще.
Ще місце є на аркуші паперу,
Але писати вже нема бажання.
Бо то , не основне , а так, тілесне,
А зараз хочеться якогось віршування...
Чому раніш небрала фарби в руки ?
І не сиділа , за мольбертом у парку...
І на роялі не заграла, так від скуки...
Лише одні чому? Чому? Чому???
23.11.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022
Зелений парк , так свіжістю п"янить.
Із ранку городян своїх вітає.
Хтось по доріжкам кожен день біжить ,
Другий у холодку книжки читає.
Алея кленів , мов солдатів ряд.
Налитий стовбур, гілля тягне в вись.
Із зелені , густий наряд,
На руки схожі листячка зплелись.
Вони всі рідні , всі вони брати.
Однакові на розмір , вигляд.
А їм так гарно в цім парку рости.
І людям радувати погляд.
А листя не мовчить , воно шумить,
У них завжди звучить своя розмова.
Хто дерево обійме-шелестить,
Впускаючи проміння кольорове.
Підніме настрій, тугу забере.
І збагатить , насите киснем.
І рідко хто їм дякує за це...
Підходить осінь , листя вже барвисте.
У парк з мольбертом, вже прийшов художник.
Мішає фарби на своїй палітрі,
А листя зашуміло , так тривожно
І їх частину позривало вітром.
На ранок їх лишилась половина,
А ті , що сипались додолу- раді,
Бо людям весело , що листя по коліна...
Така їх доля , помирати в листопаді.
Ще кілька днів , нічний мороз ударив.
Останнє листя впало із дерев.
А потім дощ холодний вшкварив...
Клен зарипів , то смутку рев.
На ранок сонце знову посміхнулось.
На дереві лишивсь один листок.
Він бачив , як брати в низу поснули,
Як їх згрібали , клали у мішок.
Він сумував один у висоті
І він мовчав , бо не ішла розмова.
Так тяжко існувати в самоті.
Нема кому сказати слово.
Але в один із ранків, сталось диво.
У парк закохані прийшли.
Рука за руку , очі аж іскрили.
Вони до клена тихо підійшли.
Обітницю любові він говорить.
Єднає все палким цілунком.
Кохання вихор рветься в гору!
І лист кленовий їм стає дарунком.
Він з дерева летить , кружляє,
Жовтобагряним кольором іскрить.
І у тАнку осіннім попадає,
На голову дівчині у ту мить.
Вона взяла його рукою.
Сяйнула думка-Добрий знак.
Це буде свідок нашої любові!
І він кивнув, хай буде так.
Тепер листок живе в здоровій книзі,
Між сторінок з віршами про любов.
Дарує доля іноді сюрпризи,
Після негод , які ти поборов.
2.12.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022
У селі покинутім , та забутим Богом,
Усе сіре , чорне , не видно нікого.
Ось сміття , та глинище , це стояла хата.
По під кущами лавка , крива та горбата.
Село мертве , дике , бур"янами вкрите.
Кругом сліди вовка , барлоги пориті.
А усі дерева , наче покрутили ,
То вони від горя , що їх залишили.
Забули , покинули...так і кладовище,
Хрести згнили , похилились. Тільки вітер свище...
Душі предків іноді своїх виглядають,
Та дарма...нікого...наплачуться і знов полягають
В сиру землю матінку , тільки вона знає
Їхнє горе, їхній смуток, усіх пригортає...
Серед всього чорного, зкраю зеленіє,
Яблунька , що вижила, листям душу гріє.
Біля неї навіть, бур"яну немає
І плодами рясно гілля обвисає.
Наче кличе , мАнить-Підійди ,не бійся!
Бери , збирай яблука .Тільки уклонися.
Якщо тобі мало, тожеш потрусити.
Я для тебе з радістю , буду ще ростити...
Тільки приїзжайте , хоч би раз на рік,
Бо я одинока тут росту свій вік.
Із росою плачу , ридаю з дощами.
Сумую , чекаю, як діточок мама...
Пролетіла осінь.Зима наступила,
Морози тріскучі, снігом не вкрила.
Почорніло гілля, скорилося долі...
Дуже тяжко в світі , жити без любові.
28.10.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022
Я дивлюся на небо крізь пальці,
Бо у сонця проміння пекуче
І сліпуче буває у ранці,
А у вечері , слізно плакуче.
І на світ я крізь пальці дивлюся.
Так простіше , щоб не помічати.
Бо на правду дивитись боюся,
А ще гірше , дивитись й мовчати.
Майже всі зараз дивляться схоже.
Так простіше , на психіку легше,
А дивитись без пальців , той зможе,
Хто жорстокий наш світ баче вперше.
Або той, в кого нерви залізні,
Або пальців нема після битви.
Як дивитися в очі Вітчизні?
І які шепотіти молитви?
І раніш так було , років з триста...
Всі сліпі кобзарі , в основному,
А душа була чиста , іскриста,
Що співала народу людському.
Сліпі люди великою сили,
Оті пальці , з очей прибирали.
Іскру правди у пісні носили,
Звуки кобзи у серці лунали.
25.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022
Приходить час дітей хрестити.
Кумів потрібно вибирати.
Не просто , щоб горілку пити.
На все життя ,це треба знати.
Бо слово кум , батько хрещений.
Це для твоєї , для дитини.
І це обов"язок священий,
Він стане часткою родини.
Духовно хреснику повинен
Він по життю допомагати.
І участь в творенні-Людини,
Активну роль він має брати.
Обітницю свою священу,
Він перед Богом в церкві каже.
Порушити не має права,
Бо гріх тяжкий на душу ляже.
Буває й так, що час приходить
Завчасно нам до Бога йти.
То спрвжній кум , дітям поможе,
Свій Хрест із честю пронести.
Бажаю всім не помилитись
У виборі своїх кумів.
Разом дружити і трудитись.
І не боятися штормів!
21.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
В прабабусі у селі , скриня є велика.
Вона здорове-е-нна у кутку стоїть
Коли я сам в дома , в хаті дуже тихо.
Іноді я чую , як вона скрипить.
Я підходжу ближче , пробую відкрити,
Ні, не піддається , там секрет-замок.
Ключ у прабабусі, вона там ховає,
Скарб якийсь великий...золота кусок.
А іще можливо, там хтось проживає
І цю таємницю , бабця береже,
Бо коли у скрині кришку відкриває,
З кимось розмовляє.
Так, ну досить вже!
Я підбіг із заду, обійняв:-Бабуньо,
Покажи будь-ласка нам свої скарби!
Вона повернулась , я побачив сльози,
На лиці усміхненім , по щокам текли...
-Щож, мій любий внучику, бери тоді стільчика,
Ставай біля скрині ,я все покажу.
Ось поглянь, це бабине життя тут заховане.
Я тобі за нього трохи розкажу.
Бачиш старі фото у кутку приклеяні.
З часом пожовтіли-це мої батьки.
У часи холодні , у роки голодні
Стала я сиріткою...а ось ту́фельки,
Їх подарували , як школу кінчали.
На останній дзвоник...танцювали вальс.
І на них бувало , хлопці наступали,
Потім вибачались , червоніли враз.
Потім , якось вийшло , що я заміж вийшла...
Ось весільна сукня , навіть є фата.
Петра полюбила, доньок народила...
Пожити не встигли , бо прийшла війна.
Ось листівок купа , мотузкою скута,
Це вони із фронту, від прадіда твого.
Про бій з ворогами , любов між рядками...
Три роки чекала, Петруся свого.
І от- небо впало, бо його не стало.
Прийшла похоронка...думала кінець,
А ще двоє діток, як же далі жити.
Серце зачерствіло , наче камінець.
Діти виростали, роки пролітали.
Я вся у роботі , не жаліла сил.
Грамоти, медалі , а от три похва́ли.
Ох і назбирала , припадає пил.
Це відріз на плаття, так і не пошила,
Це сукно для по́льта теж нема часу...
Все кудись спішила , не жила-летіла.
Срібло заплелося в русую косу.
-Що це за малюнки? :- в баби я питаю,
-І навіщо в скрині , всі вони лежать?
Це все подарунки , від моїх онуків,
Я не маю права їх повикидать.
І твої листівки тут я зберігаю,
Бо вони для мене дуже цінний скарб.
Кожен день поштарку в вікна виглядаю...
Шліть бабі малюнки , не жалійте фарб...
-А на дні , в глиби́ні, два вузли й хустина.
З маками червоними, то чиї вони ?
-Ой моя дитино!!!Та нова хустина...
У останню подорож, де чарІвні сни...
Зачинили скриню , прабабця з онуком.
Спогади притихли і клацнув замок...
І такі скарби ,є в кожної людини,
Із минулим їхнім , тоне-е-сенький зв"язок...
8.11.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
На краю села стояла хата.
Довга , довга , ніби паровоз.
Задня стінка була , мов горбата
Її мучив клятий сколіоз.
Двір широкий , витоптана стежка.
Весь заріс ковровим споришем,
А на арці виноградній , мов сережки,
Плоду грони мились під дощем.
Літня злива завжди коротенька.
Зразу вітер,куряву здійме.
Починає мити помаленьку.
Потім , мов з відра лине.
Може граду сипанути , мов гороху.
І враз стихне , далі понесе.
З чорних хмар веселку видно трохи.
Як не як вологу принесе.
У дворі калюжі поставали.
З хати вивалила шумна дітвора.
Плигали у воду , жартували,
Як прекрасна нинішня пора.
Бабця вийшла , враз перехрестилась,
Слава Богу , бурі не було.
Спереду на призьбі примостилась,
Щоб на сонечку тепліш було.
Сонце припікає . Липень місяць.
Душно , аж не має чим дихнути.
На полях вже золота пшениця,
Йдуть жнива , комбайни чути.
З дерева старого грушки впали.
Жовті , жовті прямо на спориш.
Дітвора їх швидко позбирали,
Повпивалися зубами в них скоріш.
Вітерець розніс по всьому двору
Аромат грушевий , аж п"янить.
І на призьбі баба посміхнулась.
Молодість згадала у ту мить.
Як вона була ще молодою,
Грушку ту саджала із Павлом.
А в війну залишилась вдовою...
Ой біда була тоді кругом.
І щоб душу якось заспокоїть,
Що з ума її чуть не звела.
З грушею почала розмовляти.
Уявляла в ній свого Павла.
Разом з ним потрошечку старіла,
Він скрипить , та і вона крехтить.
Вже волосся в баби посивіло,
А на груші гілку засушить.
Баба щовесни його білилом,
Аж до пояса рівненько підведе.
То заплаче тихою сльозою,
То з любов"ю міцно обійме.
Як засуха , рясно поливала
І під грушею сиділа в холодку.
А коли зима , переживала,
Що він там , надворі на вітру.
Баба вірила , що поки жива груша,
То й вона на світі поживе.
На весні всі родичі чекали,
Що вона не всохла, зацвіте.
І коли бруньки зазеленіють,
Бабця їсть вареннячко із груш.
-Слава Богу! Значить поживемо.
Дев"яносто із тобою нам , Павлуш!!!
21.05.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
На полі пшеничнім корови блукають,
Замучені , втомлені , без пастуха.
Від болю молочного вим"я страждають,
Їх декілька днів не торкалась рука.
Он свині у вирві, від смерчу , в болоті.
Навкруг купи глини , в минулім-хати.
Подякувать треба російській сволоті,
Яких до нас в гості чорти занесли.
Асфальту на вулицях не залишилось.
Їх танками геть перерили усі.
Село наче вмерло , тут пекло творилось,
Російське нутро у великій красі.
Хто транспорта мав , ті тікали із дому.
Лишивши нажите, могили батьків.
Але й були ті, що не треба нікому,
Здавалося їх , навіть Бог залишив.
Спочатку без газу , без світла лишились.
А далі без ліків, без хліба , води.
Усім , що у погребі , теж поділились
Із тими , що в танках приперлись сюди.
Щоранку:-Дай гроші , пожерти , голілку!
І очі звірячі у тебе впились.
Для оргії хочуть знайти собі дівку.
Гарячой смоли б ви усі напились.
І так від знущань, від страху , та від смутку,
На цвинтарі стало ,ще більше горбів.
В оградці на лавці , курив самокрутку
Старенький дідусь , що дружину зарив...
Могила до пояса (сили не було)
Над нею в сльозах Отче наш прочитав.
У ковдру закутав...а з неба линуло.
І сам мокру землю руками згортав...
До них приєднався бездомний собака.
Худющий , аж шкіра на ребрах висить.
Дідусь покурив і тихенько заплакав.
-Де ж правда на світі? Як можна так жить?
Яка ж ота мати , що вас наплодила?
І ваші нащадки прокляті ростуть.
Знов треба потоп , щоб вода вас накрила.
І хвилі над вами біду рознесуть.
26.05.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
Суне хмара грозова
Затягує з сходу.
В землю блискавки кида.
Тільки робить шкоду.
Вітер , клятий бусурман.
Верби гне , ламає.
І пилюка , мов дурман,
Очі забиває.
На все небо грім гримить,
Аж земля ридає.
Страшно. Наче іще мить...
І Бог не впізнає.
Біля річки три верби
І хата маленька.
На горищі голуби ,
А в хатинці ненька.
Вітер хвилі підійма,
Берег розмиває.
Верби косами шмага.
Ще трохи й зламає.
Чорна темінь з неба впала
І лізе до хати.
Свічку стрітенську дістала
Старенькая мати.
У надії підпалила
На коліна стала.
-Заступися Божа Мати!!!
В сльозах заблагала.
-Не згуби нас за гріхи,
Що ми наробили.
Заступися , поможи!
Дай віри та сили!
Освітила та свічечка
Лик Марії Діви .
І засяяла ікона
Світлом , що не гине.
Засліпила всю кімнату,
Крізь віконце сяє.
Хмару кляту грозовую,
Назад проганяє.
Гроза зникла. Дощ пішов.
Хмари розступились.
На веселці кольори,
Разом заіскрились.
В небо взмили голуби,
Друзяки крилаті.
Посміхнулась на порозі ,
Старенькая мати.
21.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
В степах спекотних , що на півдні України.
За обрієм , де видно край серпанка.
Де кавуни росли , та жовті дині,
Колись давно , з"явилася Баштанка.
Хоча спочатку мала назву іншу,
Село Полтавка , так от нарекли.
Переселенці , ті що були перші.
Всі родом із Полтави козаки.
І дух свободи , теж тут оселився.
Він в людях і донині прожива.
І є у кожного , хто жив , чи народився.
Він мов рушник , що мати вишива.
Баштанка має колір золотавий,
Пшеничні колоски на полотні,
Червоні квіти , то є слід кривавий,
Це ті страждання, що рвуть душу у ці дні.
І чорні візерунки теж присутні.
Це подарунки , що москва нам запуска.
А є нитки , що вишиєм майбутнє,
Усе нове , крім того колоска.
Де б я не був на рідній Україні,
На все життя я буду пам"ятати
Місто БАШТАНКУ в сонячнім промінні.
Де народила мене рідна Мати.
Які б шляхи були не довгими у світі,
Але коли вертаєшся додому,
З Баштанкою , ти ніби оповитий.
Йди зустрічай , свою стару знайому.
12.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
Двоє знайомих зустрілися разом.
Дружна розмова пішла поміж них.
Але в одного жит"єві образи.
Інший здається , проходив повз них.
-От я недавно ішов до лікарні.
Господе правий! Яка там краса!
Крони дерев так ростуть величаво.
Запах трави , де торкнулась коса.
Там молодята гуляють по парку,
Діти , здувають з кульбаби пушок.
Добре , що щастя приходить із малку...
От би гайнути в дитинство разок!
-Це ти кудою ішов до лікарні?
Там де дерева , немов чагарник?
А ті стовпи, стоять чорні , ліхтарні?
Я до краси до такої не звик .
Діти гасають , немов навіжені.
Ті , безсоромні , в цілунку сплелись.
От , як на мене, вони всі скажені!
Краще б у Польщу усі подались.
Чом так виходить?Ми бачимо різне,
Погляди різні, картинка ж одна.
Правило є , як то кажуть залізне,
Бачити плюс , як в душі є весна.
Ну а коли в тебе осінь вселилась,
Мокрі дощі , ніби сльози течуть.
Радість в тобі , просто не помістилась.
От і вдається , лиш мінус відчуть.
Хочу звернутись , до всіх в кого осінь:
-Досить дивитись занудно в дощі.
Трошки зими запустіть собі в душу,
А там не довго уже й до весни.
26.01.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Ну от. Жертовна чаша повна крові.
Таємний орден мантри промовля.
Цнотливі діви і вінки тернові,
Бо знову на кону свята земля.
Одвічна боротьба іде у світі.
Спочатку там була , на небесах.
За владу первенства, щоб нею володіти.
Для того , щоб вселити Божий страх.
Свята земля , уже було не раз тонула
В крові свого жертовного народу.
Але постійно голос чула
І виринала , бо жадала про свободу.
Народжувала у сльозах та муках.
Герої лиш після страждань бувають.
Як і пісні, які блукають в звуках,
Крізь стіни із печалі залунають.
Де ніч - там день, де зло - добро буває.
Де лютий холод-там тепло прийде.
Один німий-другий кричить , співає.
Один загубить-інший підійме.
Прийде той час, сини землі своєї,
Той орден клятий у підземеллях віднайдуть.
Жертовну чашу , Матушки-рассєї,
Об їхню ж голову двулику розіб"ють.
Геть! Ніч проклята.Наступай вже ранок!
Наш час прийшов, давай сонце, СВІТИ!
Ми не забули , що таке світанок,
Хоча у темряві усе життя росли.
21.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Страшні казки про ліс , болото,
Де нечість повзає , літає.
Вночі химерная істота
На цвинтарі людей лякає.
Але то все казки дитячі.
Насправді , відьми живуть з нами.
Вони ж бо родичі чортячі,
Зникають з першими півнями.
І обертається на жінку,
Таку просту , що й не впізнати.
Має дітей і чоловіка.
Із боку глянеш -добра мати.
Але ж нутро не заховати.
І око кляте ,що зурочить.
Ще й діток буде лікувати.
Якийсь прокльон під ніс бурмочить.
Отак живе собі між люди.
Буває й так , до церкви ходить.
А у ночі сідає в ступу,
Й летить на Лису , хороводить.
А зранку знов селом гуляє.
В кишені дулю всим сує.
Сусідів пеклом проклинає,
Усім навкруг життя псує.
Удома діток нагодує,
Попестить, ніжно обійме.
Ще й чоловіка помордує,
А потім куряву здійме.
Як хвора яблунька,кривенька,
То й яблука у ней червиві.
Хоча на вид вони смачненькі,
Ну а на смак , гидкі й фальшиві.
Таких же діток відьма плодить.
Усе нутро у них падлюче.
Поки малі , нічим не шкодять.
Дитинство і у них квітуче.
Але з роками кров відьмацька,
Над тілом зверху запанує.
Душа зачерствіє , зненацька.
Ще й під горілку залютує.
Вже до розпусти тягне тіло.
Не укради , не вбий -сміється.
Усе у них осатаніло.
Душа до пекла продається.
Заїли батька бідолаху.
Сконав, без сил тримати муки.
Жив без гріха і за повагу
Чорний граніт , дали у руки.
І стара відьма захворіла.
Бо скільки можна панувати.
У стелі дірку просверлили,
Без неї тяжко помирати.
Коли земля , ще не приймає,
До неба доступ теж закрито.
А чорт на тебе вже чекає:
-Нумо, давай, стрибай в корито!
Таке ж і діточок чекає.
Бо хоч-не-хоч , а край приходить.
З нечистим дружба , кожен знає,
Не до хорошого приводить.
19.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Кому вірші сьогодні присвятити?
Хто їх читати буде через рік?
Їх вже давно не хочуть в школі вчити.
І тренд на вечори поезії десь зник.
Талант пера сьогодні вже не в моді.
І видання сміються у твій бік,
Коли твої вірші присвячені природі,
Чи про кохання ти писав весь рік.
Все те , що не приносить швидко гроші,
Відкинуто назад , аж за куліси.
Хоч ти і знаєш , що вірші хороші,
Але нема часу на компроміси.
Бо в голові вже склалася картина
І новий твір із під пера звучить.
Я звісно не Шевченко , не Тичина,
Але мій вірш , теж має право жить.
Коли пишу , я все це уявляю.
І в мене серце іноді болить.
І я , як ви, теж плачу і страждаю,
Бо мушу у собі все пережить.
У мене є велике коло друзів.
Я надсилаю їм свої вірші.
Їхні оцінки , накладання резолюцій,
Дають підтримку і бальзам моїй душі.
Я чув вони пересилають мої твори.
Хто друзям шле , хто дітям , чи батькам.
Летять вірші через поля і гори
Я щиро вдячний нашим землякам.
Якщо читаючи мого вірша , ти посміхнувся,
Задумався про сенс свого життя,
Або в думках до Господа звернувся
І в тиші ти відчув серцебиття.
Це значить моя праця не даремна.
Поезія і далі буде жити.
Вірші писати буду я щоденно,
Щоб в тобі полум"я душевне запалити.
18.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Почуй Господь! До тебе я взиваю!
Прости мене , що довго не молився.
Крім Отче Наш я молитов не знаю.
Хоч я міцний , але в душі втомився.
Прошу , благаю допомоги!
Ні , не за себе, за мою сім"ю,
Що у підвал біжать під час тривоги,
За батька хворого , за матінку мою.
Прошу тебе, допоможи дружині,
Щоб поборола страх , тривогу.
Дитинство поверни моїй дитині,
Щоб у майбутнє бачила дорогу.
А ще, молю за хлопців тут в окопі,
Бо поки молоді соромляться молитись.
Дай розум тим , що зараз у Європі
Чогось чекають , а не їдуть битись.
Я чув , що треба ворога любити...
Допоможи це розумом сприйняти.
Бо зараз я готовий задушити ,
Руками голими на частки розірвати.
А що для себе , прошу лише сили.
Лише на тебе Боже уповаю.
Мене ж батьки для чогось охрестили.
Так , що твою підтримку я чекаю.
Пробач , не має свічки. Я в напрузі,
А вже гудуть поблизу танки.
Натомість підпалю " Бандери смузі",
Нехай палають - вранішні серпанки!
28.02.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
Табун залізних коней з номерами,
Табличку " ДІТИ" написали на боках.
Туди де не стріляють , їдуть мами.
Дитячий страх у батьківських руках.
Ракет ревіння, вибухи , розруха.
Звук літака , істерика і плач.
В Ім"я Отця і Сина І Святого Духа
Шепочуть губи-Господи пробач.
У погрібах неділями сиділи.
Російську мову чули крізь душник.
Від танків банки на полицях торохтіли,
Тихенько плакали, заткнувшись у рушник.
Тікати кинулись , як постріли затихли.
Залізні коні вишикувались в ряд.
Зібрали цінне все, дітей , батьків і зникли.
Поїхали туди , де зорепад.
Позаду залишили свої мрії
І спогади про мирне існування.
А так не легко залишать своє коріння...
Попереду блокпост і знов страждання.
Катюги із цигарками в зубах,
В дітей направили свою погану зброю.
Для них цей шмон, найкращий із розваг.
Він завойовник і командує тобою.
Перетрусив всі речі у машині,
Дорослих роздягнув , шукав татуювання.
Дав бублика, заляканій дитині,
А у думках вже бачив катування.
Забрали цигарки і дві обручки.
Ще триста баксів , за проїзд оплата.
В дітей від страху побіліли ручки,
Нарешті опустили автомата.
І кінь залізний , так невпевнено і тихо,
Їхав спочатку і боявсь спіткнутись.
Він ніби крався, щоб не розбудити лихо.
А потім полетів, не всилах обернутись
Він наздогнав своїх і трохи зменшив біг.
І стихло калатання серця в грудях.
Табун залізний проліта уздовж доріг,
Нема іржання , тільки стогін в людях...
14.04.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
На перехресті польових доріг.
Де колія від транспорту в коліно.
Стара чаклунка , яку чорт зберіг,
Пішки придибала, мішок принесла з сіном.
Палюче сонце бабу припіка.
З під чорного платка , аж піт стікає.
Суху клюку трима стара рука.
В пилюці креслить те , що добре знає.
Нема нікого у таку пору.
Мішок відкрила , висипала сіно.
Лисиця злякано залізла у нору,
Шипить чаклунка , щось про Україну.
Дістала ляльку , цілий жмут ниток,
До неба стала руки простягати.
На шиї ляльки робить завиток,
Плює на сіно, починає замовляти:
-Не я плету , не я в"яжу,
Хай давить вас і мучить!
Хай прийде той , кому служу,
Вам прямо в серце влучить!
Ніколи вам по цій землі,
Ногами не ходити.
Хай язви вас покриють всіх,
Не їсти вам, не пити.
Хай кров у венах загустить,
Черва хай тіло точить.
Хай куля в голову влетить
І рани кровоточать!
Не я плету , не я в"яжу,
Кінець вам скоро буде.
Як зможу , так допоможу,
Країна не забуде.
Хай буде так , як я скажу.
Слова мої , мов камінь.
Хай і не тому я служу,
В кінці скажу я АМЕН!!!
Дістала баба з під поли
Пляшку горілки , хліба.
На сіно ляльку, хліб туди,
А зверху сама сіла.
Кілька хвилин казала , щось,
Що нам не зрозуміти,
А у кінці:-Ну все кацапи!
Вам тепер не жити!
Зубами пляшку відкрива,
Ковток зробила , другий.
На сіно далі вилива:
-Гори , вороже любий!
Сірник до сіна долетів
І спалахнула купа.
Давлючий дим враз полетів ,
Туди , де вибух чути.
А потім , полум"я язик
Ніби до неба рвався.
І слід від ляльки теж десь зник.
Мабудь туди подався
Де вороги до нас прийшли,
Нас мучити , вбивати
-Нехай Господь мене простить ,
Та мушу проклинати.
На перехресті копійки ,
У сторони кидала.
У стару хустку різних трав
Додому назбирала.
За Україну піднялись
Не тільки світлі сили,
А й ті , що у собі колись,
Каміннячко носили.
24.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2022
Згоріло поле. Вітер сажу роздуває.
На згарищі поодинокі острівки.
Потрошку ще димить і не палає,
Лежать згорілі від пшениці колоски.
Листя дерев , що поле розділяли,
Від того жару муку прийняли.
Старі й сухі згоріли , впали.
І паліїв на віки прокляли.
А сонце заховалося за хмару,
Щоб не сказали:-це воно спалило!
І знову затріщали звуки від пожару.
І вітром полум"я , ще далі підхопило.
Летять давлючі хмари диму.
Запечена земля ридає.
І проклинає ту людину,
Що смерть вогнену присилає...
18.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2022
Тільки діти істину розкажуть.
Запитають прямо , точно в лоб.
І секрети всі свої розкажуть,
Лиш твою увагу привернути щоб.
Найміцніші тільки їх обійми.
І пекучі сльози , теж у них.
Ручки тягнуть , ти мене підіймеш ?
Подарують свій дитячий сміх.
Поки молоді , ми не цінуєм
Ті хвилини щастя дорогі.
Лиш коли обіймемо онуків,
Розумієм , що були ми не праві.
Золоте дитинство босоноге,
Вічності і Господа урок.
Кожному дароване для того,
Щоб до істини зробити перший крок.
Обіймайте діточок частіше.
Поки змога є і є ще час.
Бо вони усі повиростають.
І їм буде тоді не до вас.
Кожну мить свою разом цінуйте.
Для душі , вони найкращі ліки.
Обнімайте діток і цілуйте.
Це - Любов! Без неї ми- каліки.
13.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
Кажуть горілка , змінює людину.
Чим більше вип"є , тим лихіш стає,
А іноді він схожий,на тварину.
Себе не контролює , тільки п"є.
Горілочка язик завжди розв"яже
І линуть з рота клятії слова.
З багном і матюками перев"яже,
От коли правда на поверхню виплива.
Але наука істину доводить,
Що алкоголь, не змінює особу,
А навпаки, нам приклади приводить,
Яку людина у собі тримає злобу.
Зелений змій, контроль жене з людини
І викриває нам його єство.
Тоді і бачимо замашки , як в тварини.
Насильство ,свинство і багато ще чого.
Так , щоб людину розпізнати , треба мало.
Горілку у стаканчик підливай.
Тоді й злетить із нього покривало.
Дивись. Вирішуй. Вибирай .
От хто не п"є, або закодувався,
Тут треба якось обережно.
Ти ж не мінер , щоб взяв і підірвався,
Напийся сам! Нехой побачать протилежне!
17.07.2022Р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
Один з вовків в овечій шкурі
Любив прийти до баранів.
То грав пісні їм на бандурі,
По їхньому він гомонів.
Ще, щоб його не розпізнали
Жував траву , соломку гриз.
Було , що лоб у лоб бодали,
Оце для вовка був сюрприз.
Старався вовк, щоб був він схожий
На племінного барана.
Усих в бою він переможе!
Башка міцна , але дурна.
І от турнір вже розпочато,
По черзі б"ють усі лоби.
І вовка луплять так завзято,
Той впав , не довго до біди.
-Ну , що хитрюго вовче , досить ?
Чи ще надати стусана?
А той уже пощади просить,
Один удар і все , хана.
-Як ви мене усі впізнали?
Яж цілий місяць так скривався,
Для вас співав , грав на бандурі,
У полі бігав , з вами пасся...
А барани дружно сміються:
-Ну ти й баран, їй богу правий .
В нас ззаду "кульки" зостаються,
А ти насрав , як вовк миршавий!
Ми тридцять днів всі споглядали,
Як ти жував суху траву.
Вже всім сісідам розказали,
Що в тебе в голові , ку-ку!
І твої родичі зубаті,
Від тебе дурня відреклись.
А було б весело, якби ти ,
Ще й ср*ть по нашому навчивсь!
9.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
Живеш , живеш, пливеш за течією...
Повз тебе пролітає дивний світ.
Тобі здається , що ти йдеш дорогою своєю
І в цьому бачиш певний колорит.
Усе беззмінно і здається пречудово.
На дотик так приємна течія.
На перший погляд виглядає кольорово.
За все спасибі, доленько моя!
І тут удар! Посеред того блаженства.
Мов ляпас по щоці , а то й не раз.
Усе змінилось, погляд на братерство.
Удар під дих , повітря зникло враз.
Навколо тебе інші пропливають.
Ти тягнеш руку просиш помогти,
Але вони тебе не помічають.
Їм головне за течієй пливти.
Якось до берега доплив і ледве дихав.
Верба спустила коси до води.
У зарощах густих тебе хтось кликав.
І в голові лунало:-Йди сюди!
Високі трави виросли по плечі,
А ти хитаєшся , бо довго не ходив.
Весь голий , бо вода забрала речі.
Пов"язку з листя ти на себе причепив.
Навкруг росли дерева величаві,
Плоди свої до рук тобі спускали.
Птахи , мов в казці, всі такі яскраві
І звірі дикі , що тебе не помічали.
Все не відоме. В грудях калатало.
Місця ударів, вже не так боліли.
А щось тебе до річки повертало,
Бо течія забрала усі мрії.
Дійшов туди із звідки ледве виліз,
Але як кажуть:-В одну річку не війдеш!
Ти ніби кіт шкідливий, що хазяїн вивіз
І шлях назад навряд чи ти знайдеш.
А в хащах знов тихенько хтось покликав.
Пішов де кличуть, раз не треба тут.
Під ніс ,якусь мелодію мугикав
І шелестів на стегнах з листя атрибут.
А голос ніби грався із тобою.
Гукав , манив і рвався у перед.
М"якенький мох пружинив під ногою.
Летіли бджоли, що несли квітковий мед.
І раптом , стало чути звуки водоспаду.
Ти з лісу вибіг і побачив водограй.
І засміявся голос вже позаду:
-Вітаю! Ти прийшов у Дивокрай!
Води краплини, міріадами летіли.
Веселку розкидали тут і там
І між камінням води гуркотіли
І дзеркалом ставали небесам...
А потім води в рукава ділились.
З десяток їх течуть , немов брати.
Одні стрімкі, другі розлились:
-Он вибирай , в який зайти.
Іди в тихенький, якщо любиш спокій.
Бач , він такий з якого ти прийшов.
А ні , то йди в отой широкий,
Багато хто у нього вже війшов.
А якщо хочеш , щось нове відчути,
Ступай в стрімкий,холодний та вузький.
Всі біди зможеш легко там забути.
Цей шлях тяжкий , та іноді слизький.
Як вибір є, навіщо поспішати...
На теплий камінь ліг і задрімав.
Під шум води так добре спати,
Де водограй тебе з веселкою єднав...
16.07.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
Святкові дні народження , чудові
Їх дуже полюбляють всі жінки.
Слова кохання , признаки любові,
Бажання до вершини досягти.
Із кожним роком , більше подарунків.
Бажання свято в ресторані провести.
Вже більше квітів ...менше поцілунків...
Кар"єрний рост продовжує рости.
Але з роками більше розумієш,
Що день народження це просто дата.
І час назад ти повернуть не вмієш.
А пожила , пережила...багато.
Навчилась спокій , тишу цінувати.
Здоров"я рідних, більше ніж своє.
Усю себе, готова ти віддати,
Аби всміхалось, сонечко твоє.
Попереду життя , воно чудове.
І будуть ще великі дати.
На смак життя , ледь-ледь медове,
Хоч іноді воно і гіркувате...
5.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022
Старий пацюк , на купі гною,
Кричав , що він є цар- царів.
І основной його метою,
Є принести-" Крисячій мір".
Навкруг там миші проживали.
Своїм життям вони жили.
Трохи крисячой розмовляли,
Бо дальні родичі були.
У них була своя культура
І чистота була навкруг.
Ще іноді гівно збирали,
Яке пацюк кидав навкруг.
Своїм пищанням розвеселим,
Бісили того пацюка.
І той бажав їх відгамселить.
Кричав , гарчав, думав зляка.
Та миші , з реготу котились.
Пищали , що пацюк-МУРЛО!
Всі танцювали , веселились.
І слали пацюка в кубло.
І той пацюк пристаркуватий
Від злості вздувся мов пузир,
Такий великий волохатий,
Цареподібний , як упир.
А миші, падають від сміху.
В серцях у них нема страху.
Кидать голки собі за втіху.
Взялись на бойовом шляху.
І тут одна соснова голка,
Влетіла у пацючий зад.
І той взірвавсь , неначе бомба.
І розпочався хвостопад.
Його шматки на купі гною
Під сонечком лежать й смердять.
Хто зна ,що буде із тобою,
Як того миші захотять!
І дійсно ,зразу тихше стало,
Прийшов нарешті , отой мір,
Як пацюки царя збирали
Ніхто не плакав , от повір.
А миші , далі славно жили.
Дружили з іншими звірми.
Бо лиш разом ми маєм сили ,
Для існування й боротьби!
4.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022
У небо , задивившися між хмари,
Де зграя голубів , крилом б"є об блакить.
Як би ж на світі були такі чари,
Для себе крила ,як у голуба зробить...
Є мить коли говорять :-Ти літаєш!
Хто в мріях, хто від щастя лине в вись.
А ще летиш , коли по справжньому кохаєш...
Я пам"ятаю ...В мене було це колись.
Усі кричать:-Спинись! Ти розіб"єшся!
Краще на землю швидше опустись.-
От через них, в собі ти признаєшся,
До страху висоти, що був в тобі колись.
Отак і ходим , човгаєм ногами,
Об землю стерли п"яті постоли...
А у горі ширяють поміж хмари,
Свободолюбні , білі голуби.
19.06.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022
На морі я бував разів із сорок.
Ніколи не питав себе , чому,
Назвали море синє Чорним?
Хоч влітку має колір полину.
Чорне тай Чорне , нам яка різниця ?
На карті назва є, так звуть в піснях.
Ще древні греки проїзжали в колісницях,
Його назвали Чорним , через страх.
Постійно море було неспокійне,
Топило дуже часто кораблі.
І скіфи , коли сипали кургани,
На морі видивлялись ворогів.
І от тепер, коли тисячоліття пролетіли,
Як завжди ворог з моря підплива.
Нащадки скіфів Україну боронили.
На берегах гуляла ковила.
Війна з росією така тяжка , пекуча.
Це ворог підлий , що дітей вбива.
Міста ридають: Маріуполь , Буча
І вибух від ракет в ночі луна.
То море наше Чорне не даремно.
Це є жалоби колір за людьми.
Воно на дотик в літку так приємне.
І так далеке в дні проклятої війни.
Прошу тебе , благаю , Чорне море!
Втопи в собі російські кораблі.
Полегши наше українське горе,
Бо забагато його стало на землі.
12.06.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022
Нові вінки могилу прикрашали.
Їх ціла купа.Здалеку -гора.
І хрест з портретом з чорного металу.
А біля нього , злякана душа.
Вже сорок днів , так швидко пролетіло.
І так страшних , у темноті ночей.
А душу , всі ці дні , тримає тіло.
Хоч вічний сон , та не зімкнув очей.
Про нього не забули,пам"ятали.
І друзі приїзжали пару раз.
Навіть горілку у стаканчик наливали.
І бутерброд з ікрою, на показ.
Цигарку підкурили і втикнули
В могильну землю, нашо отой жест?
Потім самі по три стаканчики хильнули.
Позад почулося:- Христос Воскрес !
Місцевий , тут на цвинтарі, п"яничка,
З бажанням швидко горло промочить.
Ім"я побачив, на хресті ж табличка.
Бажав йому спокійно тут спочить.
Пласмасовий стаканчик із горілкой.
Налитий доверху , аж л"ється через край.
В руках безхатька ,що чита молитву:
-Прости його Господь і не карай...
Нехай це сказане в подяку за налите,
За кусень хліба з маслом і ікрою,
Перед душею пролетіло все прожите
І жалкування , за самим собою.
Чомусь ніхто за нього не молився.
І не просив за нього , про гріхи.
Можливо жив не так і помилився.
Раніш було плювать , тепер страхи...
Що маєш говорить , як станеш перед Богом?
Чому не готувався все життя?
Хто був для тебе ворогом , чи другом?
Чому часу ти не знайшов для каяття ?
Тепер кричи до друзів , не почують.
Вони глухі , а ти зараз німий.
Та прийде час і всі вони відчують,
Який на смак ,кінець життя гіркий...
16.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953235
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Ще сонце не світить , зоря не зійшла ,
А ворог зненацька ударив.
Здригнулись міста , застогнала земля,
Як з неба ракетами вдарив.
Народ український на захист вставай!
Бо ворог братерський підходить.
З отрутой йому коровай випікай,
До родичів в пекло хай зходить.
Ідуть добровольці на південь , на схід,
Піднялась великая сила.
Як прадіди наші ходили в похід,
Їх Діва Марія хрестила.
Ми божий народ і не любим війни ,
Але за свободу повстанем.
Щоб діти в майбутньому бачили сни ,
Стіною безсмертною станем.
По небу летять України сини ,
То привида нашого друзі.
Кінець приближають цієї війни,
Горять вороги по заслузі.
Хай воїнів наших Господь збереже.
Ми шлемо молитву у небо.
Гаплик окупантам приходить уже,
Стріляймо , тому що так треба.
Хай швидше до нас мирне сонце прийде
І висушить сльози солоні.
А горе з бідою , кудись пропаде,
Від зброї спочинуть долоні.
Єднаймося браття в родину одну!
Коли ми разом , то ми сила,
Збудуємо в серці квітучу весну.
Нас Діва Марія хрестила!
15.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Один юнак , мав божий дар,
В людину заглядати.
Але то був тяжкий тягар,
Про кожного все знати.
Бо рідко хто до нього йшов,
Щоб щастям поділитись.
Все в основному із бідой,
Душею , щоб зцілитись.
Багато друзів відійшло,
Бо тяжко бач дружити.
З тим , що тебе , немовби скло
Він може просвітити.
Можливо зараз час такий,
Всі вигоду шукають.
От і зв"язок в людей слабкий,
Так швидко розривають
Забавно було юнаку
Душі людські читати.
Ікони , свічки , молитви,
Любив допомагати.
Ще й телефон дзвенить весь час,
Усим скажи пораду.
Бо вони звикли раз по раз,
Шукали в цім відраду.
Роки минули , час летів
Змінилось все довкола.
Прийшла війна , а хто хотів?
Така життєва школа.
І знов дзвінки на телефон.
На Вайбер шлють світлиці.
І просять ніби в унісон,
Поглянути на лиця .
-Поглянь будь ласка на мого,
Довго зв"язку немає,
У Маріуполі пропав.
Як далі жить не знаю.
І інша просить:- Подивись,
Моя невістка , внуки.
Були під Києвом колись...
Розлука , то є муки.
І кожен день , як ритуал,
Юнак читає душі.
В думках спускається в підвал,
Шука на морі , суші.
Він бачить місто у вогні.
В будинках люди гинуть.
І душі мертвих у вікні .
До неба , що полинуть...
На полі бою теж в думках.
Як на таке дивитись?
А потім всі приходять в снах...
Від сліз можна вдавитись.
Полон, тортури, кайдани,
Течуть річки криваві,
Але ж вони іще живі!
Жива й надія далі.
Сказати правду ,що нема?
Загинув не чекайте...
А у думках кричить душа:
-В собі надію майте!!!
Це дар , щоб бачити таке?
Чи може покарання?
Яке ж життя на смак гірке ,
В хвилини виживання...
13.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022
Біда людей згуртовує.
Горе-спонукає.
Після щастя заздрість біга,
Та злобу гукає.
Тільки стало комусь краще
жити -поживати,
Зразу ж знайдеться падлюка,
Щось лихе сказати.
От є люди,що очима
Поїдом з"їдають,
Та сичать ,як ті гадюки,
Брудом поливають.
Інша ходить, усим "Здрасте"
Головой киває.
А в кишені скрутить дулю,
У слід наставляє.
Та , на цвинтарі щоночі
Обряди проводить.
Із нечистим хороводи
На могилах водить.
Потім землю ту могильну
По дворах кидає.
Хто зачепить ,чи уступить,
Хворіє...всихає.
Як подивишся навкруг,
Прокльон на прокльоні.
Напаскудить, нагиде
Й потера долоні.
Ми гріхом всі одержимі,
Нечистими хворі.
Страдаємо , мучимось,
Згораєм поволі.
Звикли люди до біди.
В душі всі змінились.
Навіть віри до Бога,
Майже не лишилось...
Хрестик носять для краси,
Ікони для моди.
А до церкви й не проси,
Та хто туди ходить ?
Дітей хрестять , щоб кумів
На п"янку гукати.
Хресних батьків обов"язок
Стали забувати.
Самі себе люди
До пекла штовхають.
Служать Мамоні,
Срібло заробляють.
А в неділю храм відкритий,
На людей чекають.
Молять Бога во спасіння.
За весь мир благають.
Де- не -де молитви в дома
Вечірні читають.
Цураються віри...
Потроху згасають...
Але доки в церкві буде
Хоч один молитись,
Господь Бог, за всих людей,
Зможе заступитись.
Тож взиваю я до Тебе:
-Душу свою відчини!
Впусти Господа до себе,
Темінь світлом розчини!
І спасіння іскру свою,
Ти додому принеси.
Весь свій рід , рятуй Собою!
Храни Господи й Спаси!
16.10.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022
Писання віршів -це невдячна справа,
Хоча сюди не ці слова підходять.
Одні вважають це дитинство, чи забава,
А інші сенс життя у них знаходять.
Візьміть пісні, вони ж були віршами,
Про радість говорили , чи про горе.
Це потім до них музику додали.
І зазвучали так , що затримтіли гори!
Бувають вірші , мовби стимулятор,
До кожного потрібний свій читач.
І навіть ,як читає автор,
Його почує правильний слухач.
Ніхто не бачить, як течуть пекучі сльози.
Ніхто не чує стогін,скрип зубів.
У кожному рядку метаморфози
І сенс , який я передати захотів.
Незнаю в кого як, але до мене муза
Із арфою своєй не прилітала
Бо в основном пишу коли у вухо
Чиясь душа від болю закричала.
Бува й моя шепоче , а то й плаче.
І от для того, щоб їй спокій дати ,
Пишу вірші , переробляю прозу,
З надією , що будуть їх читати.
Пишіть вірші, себе в душі почуйте.
Душа шукає з вами свій зв"язок.
Себе і близьких римами здивуйте.
І не соромтесь власних помилок.
8.05.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
За нами Бог слідкує із гори,
Щоб ми щасливі були і багаті.
А щоб у кожного були ще й вороги,
Їх нам із низу подають чорти рогаті.
І ворогів цих безліч ,не злічити.
На смак і колір , тільки подавай.
Без них було б напевно сумно жити,
А так будь-ласка,Боже помагай!
Є вороги маленькі і непевні.
За них усих я може й не згадаю.
У них є імена , такі душувні,
Хоча при зустрічі , я кожного впізнаю.
А є такі , що згадую частенько,
Ще полюбляю їм кістки помити.
І проживають не далеко , а близенько,
Ще й у минулому зі мною могли дружити.
Але завжди є самий більший ворог.
Його (із низу) довго підбирали.
Він запальний , як димний порох,
І хоче ,щоб його на все життя запам"ятали.
Він в голові стирчить і день і ніч,
Тебе за очі поливає брудом.
Всю свою злобу він питає з потойбіч,
А сам стікає брехнями і блудом.
На цей момент він перший серед "цих"
Він ніби путін ,що є зло для України.
На вид нормальний, а в середині він псих.
Від крику сенсу мало , та багато піни.
І так у всих людей є вороги.
І путін є маленький , та крикливий.
І дай нам Боже всіх перемогти,
Ми всі чекаємо,народ ми терпеливий.
Прийде той час, що спокій у душі,
Розільється по тілу мов блаженство.
І в голові будуть лунать пісні,
Про радість, щастя і дитинство.
29.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Із язика слова гарячі ,
Мов стріли , що у ціль влітають.
Куди пішов "русский корабль",
Через одного посилають.
Це дійство массово проходить
І досих пір , ще не звершилось.
Мені здається ,що у морі
Вже майже місця не лишилось.
Один товариш дуже мудрий,
Він любить з гумором дружити.
Казав , що йти де йшов корабль,
То це потрібно заслужити.
А ворогів своїх запеклих,
Потрібно , в дупу посилати.
Це так звучить по- українські!
І весело другим казати.
7.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022
Якось було, в пізню пору ,
Скажений пес забіг до двору.
Очі світяться, як вовчі,
З пащі валить біла піна.
Покусав усе хазяйство.
-Ой рятуй !-кричить дружина.
На той гвалт сусіди збіглись.
Хто із чим , допомагати.
Хто з дрином окаційовим,
В руках вили та лопати.
Бо всі знають,сказ проклятий,
Дуже важко лікувати.
Краще довбнею торохнуть,
На смітник і закопати.
Так і сталося в ту пору,
Кожен шваркнув по разочку.
Пес сконав, труснув ногою
І застиг у холодочку.
Так то пес, а є ще й люди,
У нутрі й на вид- скажені.
Влізуть в душу , як паскуди
І кричать ,мов навіжені.
В них нема на грам святого.
Очі вирячать собачі.
Дуже ласі до чужого,
Ще й прокльони шлють гарячі.
Дуже шкода , що не можна
Їх дрином , та по макітрі...
Чи то совість неспроможна?
Може справа у півлітрі ???
Та і церква ...проти цього,
Гріх тяжкий на душу брати.
А так хочеться порою,
Як собачку...прикопати!
29.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022
Ти в снах приходиш,
Посміхаєшся і йдеш.
Не розмовляєш , лиш киваєш головою.
Своїм приходом ти надію подаєш,
Що ти живий і все гаразд з тобою.
Уже два тижні ти додому не дзвонив.
Можливо глушать, чи зв"язку не має.
Нам інтернет про Маріуполь розповів,
Тепер від сина телефон ховаю.
Вночі , від тебе я листи пишу.
Кидаю вранці у поштову скриньку.
Назар прокинеться і я спішу
Від тата принести йому новинку.
І він танцює, щоб листа заполучить.
Сам обережно відкрива конверта.
-Читай скоріш:-до мене підбіжить...
В собі я плачу, я в душі роздерта.
Але при синові ні-ні, я посміхаюсь.
Читаю голосно,твій копіюю голос,
Що ти не дзвониш,перед сином вибачаюсь.
І лагідно йому куйовджу волос.
Розказую:-В нас тихо,не стріляють.
Учора ми каталися на танкі.
От іншим повезло, у літаку літають.
Яка смачна тушонка ,у залізній банці.
Про те , як дуже скучив ти за нами.
Частенько фотки наші розглядаєш.
-Рости великий, слухай мамку.-
Нас любиш, зустрічі чекаєш.
Назар прибіг, приніс твою зимову шапку:
-Понюхай! Вона пахне , мовби тато!-
Душа наповнена любов"ю змалку.
Для щастя треба зовсім не багато.
Весь день для тебе ми листи писали.
Малюнки малювали разом.
Свою любов в конверт поклали,
Його ти прочитаєш , з часом...
Малий заснув із шапкою в обіймах.
Легка усмішка розтягнулась на лиці
А я дивлюсь на свій мобільний...
Пекучі сльози покотились по щоці.
Молю я бога. Хай нам допоможе.
Тебе від лиха і від кулі захистить.
Я вірю! Знаю ! Це він зможе.
Бо як без віри ,нам на світі жить.
4.04.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2022
В малого ангела було імя Дитинство.
Пухкенькі щічки , крильця у пушку.
В руках тримав із перлами намисто,
Руденьке ведмежа - м"якеньку іграшку.
Він підлітав легенько над землею
І маму кликав , дзвінко сміючись.
Її любив душею всею,
Ще квіти нюхав , ледь торкаючись.
На зустріч йшла сестричка Юність.
Немов між квітами пливла.
Пилок на носику Дитинства,
Легенько хусткой витерла.
І запитало янголятко:
-Ти маму бачила , чи ні ?
Йому всміхнулося дівчатко,
-Шукай десь там, у далині.
І полетів янголик наший,
Де промінь сонця мерехтить.
Зустрівся з братом своїм старшим,
Зрілість під деревом сидить.
-Привіт! Привіт! Чого блукаєш?
Не страшно з дому відійти?
-Шукаю маму. Може знаєш,
Куди пішла і де знайти?
-Мама доросла , в неї справи,
Краще додому повертай.
А ні , то йди на захід сонця.
В найстаршої сестри спитай.
-Спасибі братику!-мов дзвоник
Лунав дитячий голосок.
Між трав літав зелений коник
І приземливсь на колосок.
Чим далі бігло янголятко,
Ставало все темніш кругом.
На стежку вийшло , козенятко.
За ним йшла бабця із ціпком.
-Сестрице Старість! Добрий вечір!:-
Дитинства голос пролунав.
-Не діло швендять тут малечі,
А якби тебе хтось впіймав?
-Вже скоро ніч ,кінець дорозі.
Ану мершій додому йди.
Он чуєш , хтось у верболозі ?
О чуєш ? Уже йде сюди...
Із диких заростей розлогих
Постать мов темінь , до них йшла.
Повітря дихання вологе...
І у руках косу несла.
-О ! Мамо, мамо! Ти знайшлася!-
Підбігло ангельське дитя.
-Ти вся у чорне зодяглася,
А де твоє нове взуття ?
-Ти вранці не вдягла намисто.
Воно у мене , я приніс:-
Матусі перли дав Дитинство,
Від його сяйва посвітлішав ліс.
-Привіт , маленький! Мама працювала,
Он бачиш ,як стежина заросла ?
Щоб доня Старість тут не заблукала ,
Щоб не забути свого ремесла.
Ну раз прийшов , то будем йти додому.
Скажи своїй сестрі прощай.
Радій часу своєму молодому.
Біжи вперед , гляди не заблукай.
Залопотіли босі ноги по дорозі.
Щастя в дитинстві, кожен так вважа.
І не страшний нам , хтось у верболозі.
Коли тебе трима , руденьке ведмежа.
3.07.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2022
Хто хоче слухати , той вуха відкриває.
Хто хоче бачити , той дивиться на все.
А хто совітує , мабуть усе він знає.
А хто мовчить...нам не відомо це.
Усе життя -це наше сподівання.
У когось діло , а у когось помилки.
Навряд чи буде золотом мовчання ,
Коли об тебе б"ються тарілки.
Можливо все , потрібно лиш ризикувати.
От можна двері відчинити на ходу.
І плигнути , можливо вмієш ти літати?
А ні , тоді впадеш у борозду.
І проростеш, можливо ти насіння,
Як знати ,хто ти є і що робить?
Бо кажуть у людей ще є коріння.
І ним потрібно вміти дорожить.
Як прийде хтось ,пол"є, обробить землю,
То зацвітеш, даси плоди.
А ні , тоді пропав даремно.
І не лишив на світі цім сліди.
Нам кажуть , що написане майбутнє.
І мало ,що від нас залежить.
Це кажуть ті у кого людяність відсутня.
І майже все на світі їм належить.
Нас ставлять в рамки вибору сьогодні.
Можливо так ,отак і тільки так.
Життя умови майже ,як похідні.
А вибираєш те , що на дурняк.
А треба було знов ризикувати
І вибирати те , що по душі.
Бо будемо колись ми жалкувати
І тихо плакати в нічній тиші.
Ті люди ,що не йдуть, як всі по стежці,
Здаються дивними не так , як ми,
Але по своєму вони є переможці,
А ми для них немовби барани.
Я не скажу , що в них все буде добре.
Та й в нас, чи вийде, теж не ясно.
У них відзнака, серце є хоробре
І бачення майбутнього прекрасне.
Так повелось , чим більше працювати,
Не значить більше грошей заробить.
Щастить тому , хто буде ризикувати,
А не комусь , за копійки служить.
Можливо та помилка , що боявся,
Для тебе була вихід з колії?
Але про це , ти так і не дізнався...
Так і пропали , мрії всі твої.
14.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Молоденький вітерець в місті народився.
У парку він полюбляв розкидати листя.
То пакет пустий візьме і задує в небо.
Вранці свіжість принесе у вікно , як треба.
Нагасається за день ввечері спочине.
Заховається на клен, у гніздо пташине.
А вночі , біда прийшла. Летіли ракети ,
Цілу ніч стогнало місто,взривались касети.
Майже цілий місяць так, в місті громихало.
Вітерець із клена зліз , бо листячко впало.
Невпізнати рідний дім,все розбите , чорне
І розвалля навкруги, страшне , та потворне.
Налякався вітерець , полетів із міста.
На горбах сів відпочити ,де квіти барвисті.
Тихо тут, страху немає, вибухів не чути.
Навіть бджоли не гудуть, так не може бути.
Розігнався вітерець і квіти лоскоче,
А вони всі неживі,лиш стрічки тріпочуть.
На горбочку у квітках , хрести стоять чорні...
І безкрайні ті сади , ростуть рукотворні.
Засмутився ,зупинивсь, в собі все шматує.
Потім в гору полетів , реве та лютує!
Враз змінився, виріс він, справжній вітер виє!
Хмари в купу позганяв,нехай гроза змиє!
Стогне небо. Грім гримить. Блискавки шмагають!
Вже не дує , а штормить,дерева лягають!
Як душа в нього болить... а серце ридає...
Тепер вітер не спинить. Всіх порозкидає.
14.06.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Упавши в трави серед поля,
Немов в дитинстві , руки в різні боки.
І небо синє і безмежне і глибоке.
І птах завмер ,який літав високо.
І біль пропав.Затихли різні звуки.
Нема страху,провини,каяття.
Є навіть радість, що скінчились муки.
І тихого блаженства відчуття.
Хоча сяйнула думка десь далеко:
-А як донька ,дружина, а війна ?
Куди поділася тривога ,небезпека?
З трави піднявсь ,нікого вже нема...
-Агов!-він закричав на повні груди,
А вирвалось , якесь шипіння.
Із буйних трав іще піднялись люди.
Від несподіванки в руках тремтіння.
Усі знайомі ,друзі ,побратими.
Як сталось так..?Про нас забули?
Хоча в собі всі добре розуміли,
Що вічним сном вони разом заснули.
-Ну що ж,Братерство , нумо до походу.
Шикуйсь!Рівняйсь! До неба кроком руш!
Ми полягли за волю для народу,
Можливо там, для нас зіграють Туш!
8.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022
Ковток повітря , зхоплений губами,
На повні груди , прям до хрипоти.
Усе пливе в очах кругами,
Як добре було випірнуть з води.
Легені ,аж риплять від насолоди
І кисень кров по венах розганя.
Пульсують скроні, ну а темна во‘да ,
До берега тебе вже піднесла.
Відчувши дно із глини під ногами,
Вже навіть серце стало менше калатать.
На берег впав , немов зв"язали ланцюгами.
Бо так прекрасно ,на твердій землі лежать.
Хвилин із п"ять минуло, просто дихав...
Спокій прийшов.Все стало , як колись.
Запах трави,уже давно не нюхав.
І за життя тихенько помоливсь.
Здається вітер дмухнув геть не схоже.
І небо стало більш синіше.
А думки в голові , якісь ясні і не ворожі
І на душі на радість спокійніше.
Загроза зникла, впевненість прийшла.
Можливість дихати іде ,як за потрібне,
А десять лиш хвилин назад,
Ковток повітря був життю подібний.
І так усім , ми дорожим лише тоді,
Коли без нього зовсім не можливо.
Та й то на мить , бо у собі
Не розумієш ,Що ? Коли важливо ?
Тож вранці , пробудившися від сну,
Зроби ковток повітря на всі груди.
Закривши очі, думай про весну,
Бо кожна мить життя- це ніби чудо.
8.05.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022
-Чом мовчиш ти любий,засмутився?
Дивишся крізь мене в далечінь.
В чорному граніті примостився
І під ноги кинув свою тінь.
-Як тобі тут,на Алеї Слави,
Біля хлопців бравих,як і ти?
Не питаєш ти ,як мої справи?
Як на світі цим,мені живти?
-Чом ти став такий не балакучий ?
Ніби рідний,але вже не мій.
Знаєш ,який в серці біль пекучий?
Дуже тяжко все робить самій.
-Чом мовчиш? Соромишся сусідів?
Хоч би взяв наснився у ночі.
Біля мене із донькой посидів,
Пам"ятаєш,де кладу ключі?
-Знов ні слова,тишину лиш чую.
Старі квіти з вази приберу.
У холодний камінь поцілую,
Через тиждень знов сюди прийду.
Тай пішла.Злетіла чорна хустка.
Сльози ріками лелися по щоках.
Так хотілося заповнить в серці пустку
І почути голос ,хоч у снах.
Невеличка хмарка прилетіла.
Курячим спустилася дощем.
І плита гранітна помокріла...
Просушило сльози ...вітерцем.
23.06.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022
Вночі ми часто так дивилися на небо
Бажали , коли падала зоря.
Не завжди ті бажання були треба.
За пів секунди повністю згоря.
А зараз навпаки, летять у гору,
До неба в вись маленькі зірочки ,
То душі Українського народу,
Яскраво сяють наші діточки.
Тримай, Маріє Діво ,наших діток.
Даруй їм спокій,мир і теплоту.
Їх обійми,малесеньких сиріток.
Вже не болить , пішли у висоту.
За вами на землі усі сумують.
Щодень ридають мами,татусі.
З надією говорять ,бо їх чують...
Ще більше посивіли дідусі.
Війна погана ,вас від нас забрала.
Хай прокляті всі будуть вороги.
Вас тільки но в колисках колисали,
А зараз на розваллях іграшки.
Ви в снах до нас приходите рідненькі.
Говорите ,що все у вас гаразд.
Тепер, ви наші янголи маленькі
Із неба споглядаєте на нас.
Як тяжко нам у небо подивитись,
Коли вночі зірки нам мерехтять.
За вас рідненькі будемо молитись,
А зірочки летять...усе летять.
3.06 2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022
Ходила Смерть по Україні,
Косу тримала у руках.
Збирала душі ,що блукали
По незнайомим їй стежкам.
Багато тисяч їх набралось.
Позаду смерті йдуть в пітьму.
До них коса і не торкалась,
Бо руський мір- вина всьому.
Під Харковом примкнули люди,
Під Маріуполь-ціла тьма.
Житомир,Суми та Чернігів,
З Херсона теж потік прийма.
І от дійшли вже до столиці.
Із Бучі чути стогін , плач...
Косу впустила Смерть безлика,
Заплакав вічності палач.
-Ні , ви не люди,не тварини,
Нема тих слів ,щоб вас назвать.
Для вас і в пеклі нема місця,
Вас будуть вічність проклинать.
А я до вас ідти не буду,
Щоб вічність ви в собі гнили.
Ще прийде час ,весь біль відчути,
Який ви людям завдали.
Прийняла душі українців,
Мов мати всіх обійняла.
Раніш вона була байдужа,
А тут любов своє взяла.
-Не плачте любі:- Смерть сказала.
-Не бійтесь буде все гаразд.
Усе минуло, ви страждали,
Господь уже чека на вас.
Мов іскри душі засіяли
І вознеслись на небо в вись.
А Смерть з коси скрутив тризубця
Сказала:- Ну москаль, ДЕРЖИСЬ !!!
6.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2022
Ало ! Привіт ! Як ваші справи?
Ці репліки палкі для сьогодення.
У відповідь:-Все добре,не стріляли.
Дає заряд,енергію й натхнення.
А чи помітили ви скільки номерів у вашій телефонній книзі?
Вони були записані і так важливі,
А почалась війна,вони немов замерзли в кризі.
Немов ті спогади ,про дні щасливі.
Зате є номери ,що часто набираєш.
Це ніби ритуал для спілкування.
І кожен день,на той дзвінок чекаєш.
І розумієш, це частина виживання.
Як дуже тяжко чути в телефоні,
Що абонент знаходиться не в зоні.
Мовчать в Баштанці, Миколаєві , Херсоні.
Як тяжко бути у червоній зоні.
Але минає час і знову чути :
-Ваш абонент із кимось розмовляє.
-Ало ! Привіт! Як ваші справи ?
-Живі! :-у відповідь лунає.
1 .04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2022
Яка вона , любов до України?
Коли ти бачиш різні кольори.
Коли весняне небо синє,синє
І чути сміх у лузі дітвори.
Коли поля у літку жовті,жовті,
Як соловей у гаю тьох та тьох.
А верба в косах своїх довгих
Закоханих заплутала удвох.
Коли калини ягоди червоні
З піснями в коси чорні заплели.
Чи коли хлопці браві ,та моторні
Орати землю тракторами почали.
Любити можна українську їжу
Борщ ,галушки,вареники у ряд.
А ще горілочку , холодну,свіжу,
А ще чудовий є вишневий сад.
Ліси розлогі де зозуля накувала,
Старий Дніпро ,що в далечінь біжить.
А є любов ,що мрії зруйнувала,
А є така ,що треба заслужить.
Бо Україна є і чорнобіла
От ти її такою полюби.
Є чорна , бо чотири місяці горіла.
І у сльозах,бо розривали щодоби.
Ти полюби , коли нема надії,
Коли дитячі очі і без дна.
Від полум"я згоріли вії,
А на чоло упала сивина.
Ти полюби, коли від крові липнуть руки.
Коли будинки падають на бік.
Коли кричать , бо розривають муки,
Коли лікарні переповнені калік.
Ти полюби ...бо вона твоя рідна.
Без осуду на помилки- люби!
Південна,західна,північна ,східна,
Як матір рідну,просто - полюби.
А кольори прийдуть , нехай із часом.
Ти тільки не лишай її саму,
Бо розквітати легше завжди разом.
Любіть всім серцем Рідну Сторону!
22.06.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022
За селом ставок із очеретом.
З ранку гладь води туман встелив.
На одній нозі стоїть лелека
Дзьобом клюнув ,дріб"язок зловив.
В очереті кладка розляглася,
Старі дошки збиті на стовпах.
Враннішня рибалка почалася,
Вже танок пішов по поплавках.
Біля вудок Дід старий на кладці .
З під бриля , з цигарки, йде димок.
Полюбляє тишу,коли вранці ,
Тягне від ставочка холодок.
Поплавок у сторону заплигав
І під воду різко потягнув.
Дід вудилищем швиденько смикнув...
Гарного карасика хапнув .
Із годину добре так клювало ,
В сітці три десятки карасів.
Сонце вище встало,засіяло.
Пролунав десь гомін косарів.
Кльов пропав,але Дід не збирався,
Сумно дома,двір майже пустий.
Син у добровольці записався
І онуки ,теж пішли у стрій.
Невістки до Польщі подалися.
Бабу теж з собою прихопили.
Діда вговорить не спромоглися,
-Тільки тут помру:-тож залишили.
Погляд Діда трохи мутнуватий,
Мов завмер,як глянув до води
Згадував він сина,онучаток,
Як вони приходили сюди...
Як навчав рибалити спочатку.
Потім раки у кулі ловити.
Залишились спогади на згадку,
Задля цього мусимо ми жити.
Як пішли на "фронт",а Дід не плакав,
Щоб не бачили і серденько не рвали.
Це вже потім вив у хаті,як собака.
Майже в кожнім домі так страждали.
Добре, що придумали мобілки.
Якже Дід чека на ті дзвінки...
Від внучат,від сина,та від жінки.
Іноді ,ще й дзвонять невістки.
Ввечері лампаду запаливши,
Господа навколюшках благає:
-Прости Боже їм гріхи і заступися.
По старій щоці сльоза стікає.
Поки вони Батьківщину захищають,
В нас тут тихо...ловля карасів.
Вони мир собою підпирають.
Сльози витер,на край кладки сів.
І старі долоні,що у зморшках,
Випустили рибу до ставка.
Скрип пішов по старих,старих дошках...
Ніби проводжали рибака.
Завтра вранці знов його чекають.
Очерет маха йому у слід.
Води ставкові журбу ту знають,
Яку носить у собі старенький Дід.
17.05.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022
Святий Петро! Відкрий ворота!
До раю Українці йдуть!
Це на землі по ним скорбота,
Як в землю у сиру кладуть.
А тут,на небі,сурми грайте.
Усі їхні гріхи простіть.
Їх поіменно всіх пізнайте
У книгу вічності впишіть.
Життя поклавши за свободу,
За свій народ і за країну,
Свою здобули нагороду.
За рідну неньку Україну!
Не думали і не гадали,
Що знов кроваві будуть ріки.
Але збулося ,як писали,
Бо откровення,то навіки.
Прийшла війна, вночі з косою
Не братовбивча, хай не брешуть.
Була історія сліпою,
Тепер лиш язиками чешуть.
Твої вірші ,Шевченко любий
Про москалів,царя падлюку.
Ти ніби знав ,що знову буде
Від того шобла людські муки.
Ці дні дали нам зрозуміти,
Що ми одні у боротьбі.
Сусіди хочуть лиш дружити.
Хто друг пізнаємо в біді.
Із нами Бог ,за нами правда!
Поставим всі крапки над І.
Б"ємось сьогодні,щоб узавтра,
Підняти голови свої.
Хай лине-Слава Україні!!!
Нехай луна по всіх містах!
А відгуки -Героям слава!!!
Почуєм десь у небесах.
26.02.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
-Мамо,ми поїдемо на море?
-Звісно сину ,весну б пережити.
-А як ні, тоді гайнем у гори?
-Дай нам Бог і до зими дожити...
-Мамо, ти навчиш мене пірнати?
На спині триматись у воді?
-Звісно любий:-обіцяє мати,
Витирає сльози у пітьмі.
-Мамо,мені сумно у підвалі,
Вже не страшно,ні я не боюсь.
Руки мами до грудей його стискали
-Я ж за тебе кожну мить молюсь.
Тихо стало,вибухи завмерли.
І сирени зникли у ночі.
-Мамо.ми іще живі? Не вмерли?
Ну скажи щось ,тільки не мовчи.
Давай вийдемо,поглянемо на зорі.
Я до Бога в небо закричу!
Сльози по щоках течуть прозорі
-Добре мамо ,тепер я мовчу.
Розкажи мені,тільки не казку,
А як будем ми всі далі жити.
Про майбутнє розкажи будь ласка.
Бо мені так хочеться вціліти.
16.03.2022.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
Поверталися люди додому.
Хоч боялися смерті, війни.
За кордоном душевную втому,
Уночі відчували вони.
Ніби все там гаразд і чудово.
Помагають,приймають усіх.
А вкраїнське коріння раптово ,
Тебе тягне у думках твоїх.
Нам чужі не потрібні будинки.
У нас є хоч побиті,свої.
Нам не треба ці кедри, ялинки.
В нас чудові вишневі сади.
І нам море чуже не потрібне
Хай нам наше лише повернуть.
Україна до раю подібна,
Вона хоче нас всіх пригорнуть.
Поверталися люди додому...
Цілували дерева ,паркан.
Були раді розбитому дому
І торкались обвуглених ран.
Довго плакали рідних зустрівши
І надію плекали одну.
Батьківщину любов"ю зігрівши,
Відбудуєм,скінчивши війну!!!
17.06.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2022
Кричить луна протяжно між ярами
-Тарасе !Хлопчику ,додому йди.
Далеко чути голос мами
-Скоріш, пора обідати.
-Біжу!- кричить у відповідь синочок
І що є духу ,не біжить, летить
Із квітів польових для мами зплів віночок
Прибіг ,подарував, яка щаслива мить,
Коли цілує мати сина
До серця ніжно пригорта
Ще трошки й поведе його стежина
Туди ,де юність кличе золота
А поки час дитинства забарився
Вона мов джерело йому дає
Добра, любові гідності напився
Уже не хлопчик ,парубком стає.
Так швидко виріс, матері опора
В плечах широкий,у руках міцний
Але війна прийшла ,бо ворог вчора
В ночі напав ,як вовк страшний
І син пішов ,залишив свою маму
Один із перших в пекло поспішив
Тому що треба захистить державу
Дорослий, тому так і вирішив
Страшні бої, тряслися руки
Здавалося земля горіла
Свист від ракет, снарядів звуки
І від морозу ломить тіло
Багато ворогів побили
Але і наших...полягло
Яка їх мати породила?
Знов з неба градом понесло
Залізо з пекла, розриває,
Рве на шматки усе кругом
З землею душі обєднає.
Ніби збиває потягом.
І от юнак лежить в окопі,
Застиглий погляд в неба вись.
Мов заблукав, збився з дороги,
Як у дитячих снах колись.
І тиша все заполонила…
Невже це все? Кінець мені?
Яскраве сяйво засліпило ,
А десь почулось в далині:
-Тарасе! Хлопчику! Вернися!
Летіли матері слова.
Серце забилося у грудях,
Прийшла до тями голова.
В думках кричав він
-Чую мамо! Уже біжу ,лечу ,стрічай!
Обіймів хочеться так само
І сльози льються через край.
І мати кожен вечір виглядає
Йде за село, гукає в далечінь
Молитву кожен день читає
-Спаси і збережи! АМІНЬ!!!
29.06.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2022
У багатьох людей ми можем запитати:
-Що для вас щастя може означати?
Всі в основному кажуть :
-Це стан душі,емоції
Клітини мозку роблять якісь метаморфоції...
Хто віком вже не юний
Рівняє це з грошима
Щасливий коли в нього
Новенька є машина
Коли в новобудові купив собі квартиру
Коли усі здорові
І всим бажаєш миру
А інший із роботи
Прийшов ,так заморився,
Що сівши на дивані
Відразу відключився.
Але і він щасливий,
Тому що сон приснився
У ньому він освідчився,
А потім одружився.
З кавярні гурт дівчаток
Щасливих вибігає
Зустрілись,набалакались
І кожна ,аж взлітає.
Мабуть нема на світі,
Хто не відчув би щастя,
Воно буває різне і в основному класне.
Є миті коли тяжко
Коли болить ,аж ниє
І мозок у напрузі
Не реагує , виє
Ти ,як струна гітари,
Ще мить і розірвешся
Стій. Зупинись.Навколо
Є те чим ти "спасешся"
Шукай шматочок щастя.
Воно завжди й повсюди.
Просто потрібно вміти
Його серцем відчути
Та мить коли щасливий
Відгонить смуток,тугу
І той хто був плаксивий
Всміхнеться без напруги.
Я теж ,як інші люди
По своєму щасливий
Щасливий-маю внука!
Батьки живі-щасливий!
Є дах над головою
Є любляча дружина
Є син,дочка, є друзі.
Моє життя- щасливе!
Живу сьогодні-щастя!
Дасть Бог,так буде й далі
І не спіши,не квапся
Не тисни на педалі
Смакуй кожну хвилину
Жени страхи і біди
Бо ,щоб щасливим бути-
Навчись життю радіти!
28.10.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2022
Йде Грицько з школи додому
Голосно ридає
Крізь ревіння із сльозами
Школу проклинає
Дід Василь почув те діло
Онука питає:
-В тебе десь щось заболіло?
А той завиває:
-Не болить в мене нічого,
Це школа проклята.
Напридумали уроків,
Ну дуже багато
-А навіщо вони треба?
Сльоза ,аж іскриться
-Хіба можуть у житті
Потім знадобиться?
Дід у вуса посміхнувся
-Теж мені морока.
Ти навкруг от подивися.
Де не плюнь-уроки.
От із ранку дід устав-
Урок фізкультури
Нахилявся,присідав,
Водні процедури.
Потім у сарай пішов
Там ,аж три яйця знайшов
А ця техлогія,зветься -
Зоологія!
Кози кури і качки...
На город по кабачки
Там сапати буряки,позбирати огірки.
Біологія браток! А там моркви ,ще рядок.
В онука сльози висихають
Та і соплі десь зникають
-А іще уроки є?
-Звісно,золотце моє!
Шепче:-Бачиш,у кутку
Причаївсі апарат?
Це для діда наймиліший,
Найрідніший агрегат!
Тут у воду у гарячу цукор розбавляєм,
Щоб реакція пішла-дріжді добавляєм.
Майже тиждень воно бродить.
То це хімія виходить!!!
А от завтра,у обід
Пенсію получе дід
У поштарки розписаться-це урок граматика.
Ну а гроші рахувати,так це математика.
Баба з кухні вигляда
І обом рукой маха
В діда настрій враз піднявся,
Навіть трошки засміявся.
-Хочеш супу чи котлет?
То гайда в шкільний "БУФЕТ".
24.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2022
Заплітала мати донькі коси,
І бажала доленьку легку.
Хай в дитинстві ноги твої босі
Топчуть в травах пахучих стежку.
А та стежка біжить десь далеко,
Завиляє убік понад річку.
Над водою крилатий лелека
Зустрічає тебе мов сестричку
Заплітала в коси цвіт калини,
Щоб життя не самотнє було.
І бажала для своєї дитини,
Щоб відчула любові тепло.
Щоб кохання зустріла взаємне,
Щоб у серці дівочим кипіло,
І бажання усі потаємні
Немов струни в душі забриніли.
Доню доню, нехай твоя доля
Буде краще, ніж моя була.
Одинока стою, як тополя.
А навкруг поросла ковила
Я бажаю тобі моя люба
Поміж люди завжди проживати.
Але інколи згадуй стежину,
Що веде у те місце, де мати.
Ой ви коси, мої любі коси,
Заплелися, як доля в стежках
Материнські, немов срібло, сльози
Запеклись в кольорових стрічках
Тихо вітер гуляє по степу,
Підіймає затоптані трави.
А десь доня гуляє далеко,
Але мати як завжди чекає…
Олександр Степан
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022
Сьогодні в школі малювали діти маму
Таке завдання на уроці вчитель дав.
Усі швиденько в руки взяли фарби,
Весь клас завзято малювати став
Було цікаво дуже споглядати
Коли дитяті очі так палають
Бо маму дуже легко малювати,
всі риси мами діти пам’ятають.
Овал лиця, червоні губи, ніс тоненький,
Відкриті очі, брови, як лоза,
Волосся кольору чи чорне, чи сіреньке,
Щоб фарби розвести скінчилася вода
Один до одного в малюнки заглядають,
Усміхнені щасливі дітлахи,
Бо мама краща в світі, діти знають.
Шумлять, щебечуть ніби ті птахи
Лише на задні парті якось тихо,
І білий лист лежить так одиноко…
Із краю крапельки сльози уже впитались,
І фарби не розведені стоять із боку.
-Чому ти плачеш так, моя дитино?
- тихенько вчитель запитав
-Як малювати маму я не знаю,
її давно Господь від нас забрав…
Бабуся каже вона ангел,
Завжди із неба споглядає.
Як малювати мені маму?
Яка вона, не пам’ятаю.
Учитель пригорнув дівча до себе,
Рука тремтяча окуляри зняла
І вчительська сльоза тихенько
На аркуш дівчинки упала
У класі зразу тихо стало,
Всі зрозуміли, що то за біда.
Дитяче серце в грудях калатало.
Від сліз і хвилювання аж бліда.
Учитель підійшов до свого столу,
Коробку витягнув з шухляди.
Нові мілки посипались додолу.
-Давайте діти будем разом малювати!
Він сам почав виводити на дошці
Обличчя жінки, ніби всим знайоме
Легка усмішка, під очима зморшка,
Волосся в’ється, ніби не вагоме
Діти підбігли, крейду в руки взяли,
Гуртом взялися всі допомагати
Хто плаття малював, хто квіти,
За декілька хвилин на дівчинку дивилась мати…
Учитель взяв дівча на руки,
-Ось крейда, намалюй для неї крила
По дошці крейда видавала тихі звуки
І два крила немов затріпотіли
У ангела засяяло обличчя
Їх погляди на мить зустрілись
Вуста немов шепнули «Здравствуй, люба»
З малюнка тихо сльози покотились…
Олександр Степан
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022
Дитячий садочок в нас є дуже гарний
В нім затишно, добре, усе для дітей
Вони ніби бджоли на запах нектарний
Шоранку збігались до наших дверей.
То щастя колиска, навчання маленьких
Єднання духовності в дружню сім’ю
Окремо чужі всі, а разом рідненькі
Щороку зростав їхній рівень IQ
Тут час зупиняється, йде потихеньку
І діти маленькі наповнюють світ
У ясельній групі - вони ще слабенькі,
А старша - напам’ять чита «Заповіт»
І так кожен рік, нові діти приходять
Зростають ідуть у щасливою путь
А потім своїх діточок, що народять,
В садочок рідненький до нас приведуть.
А нинішній рік особливо почався,
Смертельна хвороба, а потім війна
Народ український увесь об’єднався
І горя з бідою ковтнули сповна
Садочок спустів, вікна сльози пустили
У групах так тихо, не чуть дітвори
Проклята війна, всіх дітей розпустили
Гасають між гойдалок буйні вітри
Раптовий дзвінок: «Швидко всім на роботу»
Іздалеку їде до нас дітвора
Ніхто не дивився, що завтра субота
Який вихідний, працювати пора
Вже кухня каструлями марш вибиває
Котлет аромат і компотик кипить
Натоплено, прибрано, діток чекаєм
Вже чутно як хвіртка тихенько скрипить
В садочок зайшли… дуже змучені діти
Кому 19, кому 25
Всю ніч на броні їм прийшлося сидіти
І видно .що важко так було стоять
Усі вихователі сльози пустили
Бо діток таких дуже раді прийнять
Сніданком смачненьким усих пригостили,
А потім до ліжка, хай дітки посплять
І так кожен день їх садочок приймає
Спочинуть, відійдуть, з’являється сміх
І кожен солдатик себе уявляє
В дитинстві, в садочку і друзів своїх
Хай дні ці тяжкі поскоріше минають
До нас Перемога пошвидше прийде
Живі повертайтесь, вас вдома чекають
І горе з бідою нехай пропаде
Хай мир буде скрізь і любов забуяє
Народжують люди маленьких дітей
Рідненький садок буде завжди чекати
І вас зустрічать тихим скрипом дверей.
28.05.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022
Стають по черзі в селах на коліна
В містах стають, пошану віддають
Дітей везуть додому в домовинах
А там дощі за ними сльози ллють
На цвинтарі вже місця не лишилось,
Червона глина прибрана в вінках
В страшному сні такого б не наснилось
І грім гримить далеко в небесах
Загинути на своїй Батьківщині…
Ще з молоду покинув ти життя
Не всю любов відкрив своїй дружині,
Недолюбив ріднесеньке дитя.
Батьки, немов у пеклі побували,
За день посивіли, добавили роки.
До раю сина свого проводжали
І сльози тихо капали з щоки
Собою ви закрили побратимів
Пішли у вічність, щоб ми тут жили.
Вже чуєте пісні від херувимів,
Тепер між нами розвели мости.
Лунають постріли угору з автоматів
Від горя стиснулись серця на мить.
Нехай настигне Божа кара гадів!
Нехай земля під ними загорить!
Яку ціну потрібно заплатити,
Щоб мир прийшов і скінчилась війна?
Як горе нашим людям пережити,
Біди багато, мрія лиш одна.
Олександр Степан
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022