| Сторінки (3/283): | « | 1 2 3 | » |
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=QDxmzhwpWDI[/youtube]
Раптово хаос завмирає!
Неначе завжди так було,
Мить менше котрої немає
У вічність майже розтягло.
Пропали звуки, в тиші повній
Проміння висне у пітьмі,
Немає руху, мертвий спокій
Та щось росте у глибині!
Свій рух народжую я перший!
Тебе нема ще та дивись!
Я розгортаю час безмежний,
І простору глибини й вись!
Себе самого – визначаю,
І створюю себе сама!
Себе я Словом називаю,
Для вас я світло і пітьма!
Музику я створив у НМ Октава, а відеоряд у НМ Noisee та Clipchamp.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2024
Ти прекрасна в миттєвостях наших,
Ти прозора, текуча, стрімка,
Ти в скарбницях природи з найкращих,
Ти кохання є сутність тонка.
Я пірнаю у очі-озера,
До душі потаємних глибин,
Ті глибини – божественна сфера,
В них і сам я – немов серафим.
Новий Всесвіт відкрив у тобі я,
Новий час відлік свій розпочав,
Новий вітер старе все розвіяв,
Моє миле, кохане дівча!
Музику створено у НМ Suno
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fbL4VUNYI2A[/youtube]
Щоб розважитись якось, буває, матроси
Альбатросів хапають, гігантських птахів,
За кормою над прірвою моря тих носить,
Безтурботних супутників їх кораблів.
Опинившись на палубі, миттю втрачають
Свою велич, лазурних небес королі,
Білі крила пташок безпорадно звисають,
Наче весла, безглузді стають на землі.
Мандрівник цей крилатий незграбно чвалає,
Був прекрасним, а став недолугим, смішним!
Хто до дзьобу йому свою люльку все пхає,
Хто глузує, кульгаючи наче, над ним.
І Поет, що як принц позахмарних кордонів,
Котрий з бурею мчить, недосяжний стрілкам;
Як додолу впаде, серед шуму прокльонів,
Крил тягар велетенських долає лиш сам.
Звук згенеровано НМ Октава за моїм перекладом https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957434 Відео створив за допомогою НМ Noisee та Clipchamp.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=O0UGkfLYlAc[/youtube]
Світанок: і сонце світить у вікно,
І кава, з якою друзі ви давно,
І знову сирена голос подає,
Вітає тебе так знов життя твоє.
Твій Всесвіт – з тобою навіть уві сні,
Він поряд, бажаєш ти цього, чи ні,
Твій Всесвіт – його твори́в і тво́риш ти,
Ви – ра́зом, він має теж колись піти.
І вечір: стихає спека, дню кінець,
Мрійливо волоссям грає вітерець,
Заводить сумну мелодію скрипаль,
І звуки тебе несуть кудись у даль…
Твій Всесвіт – з тобою навіть уві сні,
Він поряд, бажаєш ти цього, чи ні,
Твій Всесвіт – його твори́в і тво́риш ти,
Ви – ра́зом, він має теж колись піти.
Минуле за нами слідує будь-де,
В майбутнє дорога в темряві веде,
В собі ти усе несеш через роки,
У серці – і друзі, й люті вороги.
Твій Всесвіт – з тобою навіть уві сні,
Він поряд, бажаєш ти цього, чи ні,
Твій Всесвіт – його твори́в і тво́риш ти,
Ви – ра́зом, він має теж колись піти.
Музика і відео НМ Suno
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025099
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iZim7EcL1CY[/youtube]
Пісню того, хто пішов заспівай,
Може то я, стривай?
Славний душею, відплив якось він,
За море синє в Скай.
Малл за кормою, зліва Рам,
Ейгг десь праворуч там,
Слава палала в нім колись,
Де зараз слава та?
Пісню того, хто пішов заспівай,
Може то я, стривай?
Славний душею, відплив якось він,
За море синє в Скай.
Дай мені знов все що було,
Дай теє сонце знов,
Дай мені душу й очі ті,
Дай того, хто пішов!
Пісню того, хто пішов заспівай,
Може то я, стривай?
Славний душею, відплив якось він,
За море синє в Скай.
Вітри та хвилі, острови,
Гори дощу й тепло,
Все те прекрасне, щире те,
Все чим я був пішло.
Звук згенеровано НМ Октава за моїм перекладом https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010380
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023538
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pTUm3MRbn4I[/youtube]
Зайшла я в забиту корчму Земля
Й замовила келих вина,
Та Господар очі відвів у бік
Від спраги моєї без дна.
Я потім присіла стомлена там
І хліба спросила шматок,
Та Господар очі відвів у бік –
У відповідь лише мовчок.
У час цей, як завжди, з ночі довкіл
Ті душі, що ждали зайшли,
Від подиву стримані крики враз
На світло і гам цей були.
«Дай ліжко поспати хоч, – я кажу,
Бо скоро опівночі вже», –
Та Господар очі відвів у бік –
Й лиця не побачу невже?
«Поїсти, поспати – тут не дають,
Піду я туди де була», –
Та Господар очі відвів у бік –
Зачинено, звідки прийшла.
Звук створено у нейромережі Октава, текст за ось цим моїм перекладом https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956310 а відео із застосуванням НМ Noisee та Clipchamp.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2024
Туман осінній, холод у полях,
Там ворон як летить – тремтить крило,
Самотнім пасовиськом – Битий Шлях,
Де в‘язи голі крають неба тло.
Затоплена місцями колія
Полями тихо крізь туман вела,
Приховану журбу розбурхав я,
Уяву поки не спинила мла.
І тіні тиснуть, щоб я поспішив,
По колії, що знала багатьох,
Цвіркун, знущаючись, затіяв спів,
Лякає шлях – його б не бачив, ох…
Возами їздили селяни тут,
Бездумно, не лишаючи шляху,
Чи вирвусь з колії тієї пут,
В світанок стежку чи знайду легку?
В пітьму боліт вдивляюся глуху,
Десь там, можливо, і на мене ждуть,
Та, пастка звабна Битого Шляху,
Не дасть знайти мені до Долі Путь.
Тож мушу між дерев я віднайти,
Як ті, до мене ще – містичну ніч,
Я йду вперед у хащі ті густі,
Та що мене чекає потойбіч?
Зрадіють землі ті моїм ногам?
І що готує Доля там моя?
Що душу втомлену зустріне там?
Чому цього не хочу знати я?
Звук згенеровано за допомогою НМ Suno, текст з мого перекладу https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992549
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2024
Поснідавши, останок дня
Сиджу між друзів дома я,
Та кожну ніч туди йду, де –
Країна Нод на мене жде.
Лише один я маю йти,
Ніхто не дасть мені мети –
Один бреду біля струмків
І схилом вверх по горам снів.
Там найдивніші речі скрізь,
Як хочеш – їж, чи так дивись,
Й видінь жахливих безліч, де
Країна Нод до ранку жде.
Як я, знайди туди свій шлях,
Не був я вдень у тих краях
І не згадав би ясно ту
Музичних ритмів красоту.
The Land of Nod
From breakfast on through all the day
At home among my friends I stay,
But every night I go abroad
Afar into the land of Nod.
All by myself I have to go,
With none to tell me what to do —
All alone beside the streams
And up the mountain-sides of dreams.
The strangest things are there for me,
Both things to eat and things to see,
And many frightening sights abroad
Till morning in the land of Nod.
Try as I like to find the way,
I never can get back by day,
Nor can remember plain and clear
The curious music that I hear.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=oWlGu8LpnaM[/youtube]
Скільки кроків пройти по землі,
Скільки поштовхів серцю зробити,
Перед миттю, як руки тремкі
Перевірять чи очі закриті?
А можливо не буде тих рук,
А можливо, вони й неважливі,
Неважливий для Всесвіту звук,
Тих сердець, що в біді чи щасливі.
Ця важливість – людська суєта,
Що зникає з людиною разом,
Пролітають птахами літа,
І втрачаєш ти щось раз за разом.
Але поки крокуєш життям,
Завжди будуть за все важливіші –
Серця близького тихе биття,
І ті руки, тобі найтепліші.
Добавив звукоряд створений у нейромережі Suno
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2024
В пост-совкових занедбаних гетто
Неквапливо тече дожиття,
Десь будують, десь нищать планету,
Тут – спокійно згниває сміття.
Тут блукають навкруг організми,
Наче вкрив їхні долі туман,
У далеких краях – катаклізми,
Тут – застою стабільний дурман.
Не трапляється тут ані чого –
Брязкіт посуду, лайка брудна,
Звичний реп закапелку сумного
По подвір’ю розносить луна.
Скаже хтось: «Наче час зупинився,
Сірий морок нагнав ворожбит!»
Наче вкрита листвою криниця –
Цей забутий давно краєвид…
По старим закуткам ходять кволо
Душі сонні в набридлих тілах –
Бранці часу, для інших – стрімкого,
Що себе загубили в роках.
Добавив звуковий супровід від НМ Октава
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2024
Всесвітів з нашим поряд,
Ходять довкіл мільярди,
Кидає зари доля,
Граючи нами в нарди.
Грані кубів мелькають,
Вдачу ми всі чекаєм,
Всесвіт щоб свій до краю
Облаштувати раєм.
Ось він – той шанс злетіти,
Хід – голова додолу!
Сили якщо лишились –
То починай все знову.
Правил в житті немає –
Крики не чує небо,
Спритний – своє спіймає,
Інших – їдять миттєво!
І як зустрілись вдало
З кимось на спільнім полі,
Міцно тримайте разом –
Цей подарунок долі!
Звук зробив у НМ Suno
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021877
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=C4bL7avd81g[/youtube]
Починається плач
гітари.
Склянок брязкіт
розбитих вранці.
Починається плач
гітари.
Марні спроби її глушити.
Неможливо це
заглушити.
Знову й знову лунають крики
як, неначе, вода ридає,
в снігопад
як ридає вітер.
Неможливо це заглушити.
Плач над тим, що таке
далеке.
Це південний пісок пекучий,
котрий білих камелій прагне.
Плач стріли, що не має цілі,
те «сьогодні», що вже без «завтра»
й перша пташка на гілці
мертва.
О, гітаро!
Як рана в серці,
В котрій леза п‘яти кинджалів.
Мій переклад Ф.Г.Лорки https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962059 в музичній і відеообробці декількох нейромереж(подробиці на ютубі) Запрошую усіх кому цікаво на перегляд!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021103
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2024
Там не співає пташка,
Душу ж несе туди,
Там їй не буде важко,
Всі відійдуть труди.
Там безголосі тіні,
Тиші прекрасний дзвін,
Спогади – наче іній,
Сяє і тане він.
Там затихають хвилі
Холоду і тепла,
То почуття бурхливі –
Буря, що вже пішла.
Там у вогні холоднім,
Чорних прекрасних зір,
Вічна краса безодні –
Спокій від наших вір.
Звук створено у НМ Октава
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021050
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2024
Бачу давній, давній сад той, часто, уві снах своїх,
Де травневе дуже сонце, гра промінчиків ясних,
Де яскраві квіти в‘януть, наче в колір сивини,
І стовпів та стін розруха – клич думок до давнини.
Там лоза по закуточках, мох там, ставу навкруги,
І бур‘ян здушив альтанку в нетрях холоду й пітьми.
На сирих, мовчазних стежках – небагатий трав покрив,
Де речей вже мертвих сморід аромати притупив.
Там живих істот немає у самотній пустоті
І ні звуку не лунає з тиші, що у хащі тій.
Прислухаюсь, як гуляю, сподіватимусь знайти –
Сад з минулого, що лишив, лиш у пам‘яті сліди.
Часто уявляти буду день, нема якого більш,
Як дивлюсь на сиве, сиве – наче знав його раніш.
Потім сум мене огорне й тілом дріж немов проб‘є:
Знаю, квіти ті – надії, сад – то серденько моє!
Звук створено за допомогою нейромережі Октава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020959
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6760ehSYS2Y[/youtube]
Прокидаюся я у дитинство,
У найперший свій спогадо-сон,
Навкруги таємничо-барвисто,
Йду шукати руно, мов Ясон!
Що було – мені вже невідомо,
Та попереду – ще щось, нове!
Я хапаю, я мить п‘ю невтомно,
Човен мій дивосвітом пливе…
Все дивує і шлях надихає,
І чекають на мене віки,
Думка крила душі розгортає,
Дух вітання їй шле залюбки!
Мною граються сили незримі,
Та вже мрію і сам грати я…
Відчуваю вже я, що нестримні
Крила мчать мене в нове життя!
Будуть потім події буремні,
Перешкоди, котрих не минуть,
Та завжди в цьому місці я певний,
Знаю я – мене завжди там ждуть!
Звук згенеровано НМ Октава, відео - Genmo, Clipchamp
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020828
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2024
Очі відкриваєш,
Та довкіл пітьма,
Відповіді знаєш,
Та питань нема.
Одинока кухня,
Пустота в очах,
І думок відлуння
Нагнітає страх.
Часу швидкоплинність –
Мчить, а не тече,
Наодинці вічність?
Краще вмерти вже.
Ти сидиш малюєш
Види із вікна,
Та немає пензлів
І навіть полотна!
Звук створено у нейромережі Suno
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020715
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2024
Вітер, ледь-ледь холодний
В небі горить світило
Ранок, масив Відрадний
Іній навкруг, красиво.
Чорний льодок місцями
Біле ще розбавляє,
Йде вже зима за нами,
Тихо в права вступає.
Пташки снують по ділу,
Гомону їх не чути
Холодно в пір‘ї тілу,
В цих кожушках надутих.
Скоро й вітри надують,
Хмар, в котрих мухи білі,
Скрізь кучугури будуть –
Наче на морі хвилі.
Зверху, неначе влітку,
Купол небесний – синій,
Перетинають стрімко
Стріли електроліній.
Люди спішать бадьоро,
Справи у них приємні,
Рік добігає скоро,
Спроби вернуть – даремні.
Добавив у свій вірш https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975980 звук створений у НМ Октава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020573
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2024
Ти живеш за ідеями тими,
Що в реальності прийняв своїй,
Все життя це – плід нашої віри,
А без віри ми йдем у запій.
Кожну мить ми малюєм картину,
Зверху давніх мазків і штрихів,
І крокуєм по ній в перспективу
Недописаних образів-снів.
У житті все собі пояснили
І за планом збираємось жить,
Ми не бачимо іншої сили,
В краску віримо й здатність творить.
Тільки вітер знесе раптом стіни,
По майстерні пройде морозцем –
Дах пропав, на підлозі картини,
Змиті фарби холодним дощем.
Звук НМ Октава
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020456
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SVtfKhiDqYs[/youtube]
Між деревами щось незвичне,
Світлі тіні в лісній імлі…
Щось туди мене наче кличе,
Але важко ступить мені.
І хоч тіло напрочуд легке,
Ворухнутись не в змозі я,
Потихеньку у лісі смеркне,
Холодніше стає земля.
Вітер тихо колише віти,
Завмирає і знову дме…
Сяйво з хащі сильніше світить,
Заворожену душу зве.
Через силу відвожу очі,
Вже не бачу де стежка та…
Ніжно темрява щось шепоче,
Та холодні її вуста.
Раптом небо світліше стало,
Хоча тільки-но вечір був,
Відчуття, наче щось пропало…
Знав я щось, а тепер забув…
Вже давно повернувся в місто,
Все відоме і звичне тут –
І буденних подій намисто,
І до цятки знайомий кут.
Та коли понад вечір вийду –
Наче щось оживе в мені,
Наче наше життя – для виду,
Все навкруг, як мара у сні.
Я вдихаю на повні груди,
Бачу серце – воно твоє!
«Світла тінь?» – Твою думку чути…
І тебе ця цікавість вб‘є.
Кліп, за посиланням на ютуб створений за допомогою нейромереж Октава, Genmo, Clipchamp
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020355
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2024
Як неспокій в тебе на душі,
Як тебе постійно щось турбує,
Втратило життя принади всі,
Радощів багато не дарує.
Припини свою винити суть,
Інших не чіпай – ну що з них візьмеш?
Складно, часом, відшукати путь –
Аріадни у житті не стрінеш.
Є свої етапи у душі,
Є свої секрети нерозкриті,
Серця вогник, друже, не туши –
Часто, зовсім він у нас забитий.
Радість зваж свою на терезах,
Хай бувають рідко її миті,
Так дають нам знаки Небеса –
Радий зараз? Озирнися – з ким ти?
Частки від небесного вогню –
В кожного, з народження, у нас ті,
В інших пошукай, знайди свою –
В миті тої радості нечасті.
Як уважний ти до себе є,
Як за інших ти не забуваєш,
Розгориться полум’я твоє,
Ти – вогонь! Живеш – коли палаєш!
Звук створено НМ Октава
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020194
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2024
Темні гори (переклад «The Dark Hills» Едвіна Арлінґтона Робінсона)
Як вечір, тіні темних гір,
Де захід сонця, наче спів
Зі злота рогів віє мир
Кісткам загиблих вояків,
Далеко від мирських шляхів,
Де легіонів сонця блиск,
Ти гаснеш – наче піна днів,
Всіх війн укрила обеліск.
13.08.2024 Гречка В.М.
The Dark Hills (Edwin Arlington Robinson)
Dark hills at evening in the west,
Where sunset hovers like a sound
Of golden horns that sang to rest
Old bones of warriors under ground,
Far now from all the bannered ways
Where flash the legions of the sun,
You fade—as if the last of days
Were fading, and all wars were done.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2024
Дзвенять сріблясто голоси,
Вриваються у сон ранковий,
«Живи, співай, кохайся ти!»
Несеться у пташиній мові.
Промінчик перший золотий
Вже витанцьовує на стінах,
Він теж наспівує мотив,
Заводить пісня та пташина!
Несе чарівні ноти в даль
Грайливий вітерець-гуляка,
Хмаринок тих, небесних краль –
Не лишить без уваги знака!
Летить мелодія стрімка,
Натхненних співаків крилатих,
Душа радіє будь-яка,
«Живи, співай, спіши кохати!»
Музика створена за допомогою нейромережі Октава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019873
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OPjFdu8xeno[/youtube]
Кохані руки,
Гаряче тіло,
Жадані губи,
Нас закрутило.
Нас закрутило
У вир кохання,
Все так щемливо,
Наче востаннє.
Ми розчинились
В палких обіймах,
В чарівних миті
Цієї стінах.
Свіча палає
І наші тіні,
Нам натякають,
Що ми єдині.
А вітер свище,
А небо чорне,
А нас спіткало
Щось невимовне.
А ми пливемо
Застиглим часом,
І наші тіні,
І душі разом.
А грім гуркоче,
Лютує злива,
А я коханий,
А ти щаслива.
Музика і відео створені за допомогою нейромереж Октава, Genmo, Clipchamp.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019807
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2024
В блакитнім теплім сяйві
Неквапливого світанку,
Між сосен цих до вічної сосни,
Чекає що мене – пройду я.
Не кораблем, а хвилею
М’якою у спокійній тиші,
Розвіє котра той левиний,
Хвиль бойових могутній рик.
Я стріну сонце сяйне там,
Я стріну сяючу там зірку,
Я стріну того, хто піде
І стріну я того, хто прийде.
П’ятіркою ми рівних будем там,
У мирі й світлі – білім, чорнім…
Всі рівні в наготі своїй,
Зрівняє нас сама присутність.
Так само інше буде все
І буде все у тому ж дусі,
Бо теє, що найбільшим є –
Від меншого змін не зазнає.
В єдинім теплім сяйві я
Прийду наповнений душею,
Загомонить сосновий ліс,
Стійкий у землях первозданних.
08.08.2024 Гречка В.М.
Pinar de la eternidad (Juan Ramón Jiménez)
En la luz celeste y tibia
de la madrugada lenta,
por éstos pinos iré
a un pino eterno que espera.
No con buque, sino en onda
suave, callada, serena,
que deshaga el leonar
de las olas batalleras.
Me encontraré con el sol,
me encontraré con la estrella,
me encontraré al que se vaya
y me encontraré al que venga.
Seremos los cinco iguales
en paz y en luz blancas, negras;
la desnudez de lo igual
igualará la presencia.
Todo irá siendo lo que es
y todo de igual manera,
porque lo más que es lo más
no cambia su diferencia.
En la luz templada y una
llegaré con alma llena,
el pinar rumoreará
firme en la arena primera.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9z0MidZNeBU[/youtube]
Із вересу дзвіночків
Варили в давнину
Ель, що солодший меду,
П‘янкий – куди вину!
Вони варили й пили,
І у благій марі,
Не покидали днями
Осель з-попід землі.
Повстав король Шотландський,
Приніс в їх дім війну,
І піктів розгромивши
Гнав наче дичину.
Червоними горами
Гнав милями усіх,
Тіла малі їх кидав –
Мерців, і ще живих.
Прийшло в країну літо,
Червоним верес став,
Та як його варити,
Ніхто тепер не знав.
В могилах, мов дитячих,
Що на вершинах гір,
Лежали пивовари
Під небом повним зір.
Король в червоний верес
Заїхав літнім днем,
Гул бджіл і плач кроншнепів
Селили в душу щем.
Король у гніві їхав,
Як тінь, бліде чоло,
Його – увесь цей верес,
А еля не було!
Та ось його васали,
Гуляючи в горах,
Під скелею, що впала
Знайшли малих невдах.
Ті, видерті зі схову
Терпіли мовчки все,
Син і старенький батько –
Останні з піктів це.
З коня король дивився
Униз, на шкідників
І карликів смуглявих,
Немов очима їв.
Над морем, край обриву,
Їх темний силует –
«Життя вам подарую,
За випивки секрет».
Стояли син і батько,
Високий і низький
Довкіл червоний верес,
І знизу гул морський.
І дзвінко батько каже,
За море голосніш:
«Є слово наодинці,
Король почує лиш».
«Життя старі цінують,
А честь – річ незначна,
Секрет продав би радо»,
До короля луна.
Був тихим його голос,
Та ясний і дзвінкий:
«Секрет продав би радо,
За сина страх лиш мій».
«Життя так мало значить,
І смерть для молодих,
І честь продати важко,
Як син побачить гріх.
Схопи його, величний
І кинь на глибину,
І я секрет відкрию
Дарма, що присягнув».
Вони схопили сина,
Опутали всього,
І хтось один, з розмаху,
Удаль жбурнув його,
І в море тіло впало,
Мов хлопчик то малий,
А батько був на кручі,
Останній пікт живий.
«Сказав тобі я правду
Боявся сина я,
Не брив ще бороди він,
Міг вибрати життя.
Тепер тортури марні,
Пали, кидай зі скель,
Піде разом зі мною
Наш вересовий ель.
Мій переклад і текст оригіналу тут https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008815
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019152
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2024
Ще сонним після ночі тихим містом,
Пташиний гомін ллється в далечінь,
У небі ні хмарини – синьо й чисто,
Лиш місяця бліда ранкова тінь.
Пробіг тихенько вітер у травичці,
Комусь кує зозуля в далині,
І люди наче зайві в цьому місці,
В ранкового покою царині.
Багато з них покинули краї ці,
Хтось повернеться, хтось скоріше ні,
Розкидало по світу українців,
І пусто стало – завдяки війні…
Блукають поряд спогади незримо,
Раніше тут літали птахи мрій,
Журба бере за все, що не утримав,
Не передбачив що лихих подій.
А сонце припікає все сильніше,
І гонить вітер спогадів мару –
Те що було й чого не буде більше,
Ніхто не подарує "нову гру".
Майбутнє наповзає наче спека,
Несе нову задуху новий день,
Палає у вогні бібліотека
Натхненних планів, задумів, ідей.
Здається опинилися у вирі,
Коли пливли рікою ми життя,
І кожен в боротьбі долає хвилі,
Та не стає тихіше течія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=AhbAbFbARyE[/youtube]
Коли віє нічна прохолода,
І навіює лагідні сни,
І співає у вітрі свобода,
Після спеки, як подих весни.
Коли шурхіт травою несеться,
Мов хода́ то таємних істот,
Завмирає здивоване серце,
Наче трапиться чудо от-от.
У марі́, коли сну ще немає,
Пропливають уривки думок,
Розгориться і в темінь пірнає,
Чудернацький душі поплавок.
І душа відправляється в мандри,
Кожен раз нова путь її жде,
Кожен раз може бути останнім,
Як загубиться там, хтозна де.
Безпорадне лишається тіло –
Для реальності тісний скафандр,
А душа його скине і сміло –
В ніч пливе, наче той Іхтіандр!
Тільки там вона вільна і справжня,
Тільки там все можливо, без меж,
Але сяє вже десь зірка рання,
І душа повертається все ж.
Буде ніч колись місячна, ясна,
Будуть плавати зорі в ставку
І душа в тому сяйві, завчасно –
Не зупинить мандрівку стрімку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2024
Шляхом темним і самотнім,
Геть від ангелів погоні,
Де панує Ейдолон,
Зветься – Ніч, чорніє трон,
Я досяг те місце хмуре,
Тьмяне де занадто Туле –
Край той, котрий не знайдеш,
Часу й Простору між меж.
Повеней, без дна й країв,
Прірв, печер, громад лісів –
Форми людям не доступні,
Для тих сліз, що скрізь присутні.
Зсуви гір навік-віків
У моря без берегів,
Ті моря, чий потяг завжди
До вогню небес, звитяжний.
Ті ставки без меж і хвиль,
Вод самотніх – мертвий штиль,
Тиш води – в воді остиглій
Сніжних колихання лілій.
В тих ставках без меж і хвиль,
Вод самотніх – мертвий штиль,
Сум води – в воді остиглій,
Сніжних колихання лілій –
В горах тих, що біля річки,
Вічно що шепоче трішки,
В лісі сивім, у боліт
Де тритону й жаби слід,
В хмурих тарнах і навкруг,
Упирів де чути дух,
У місцях найбільш нечистих,
Закутках сумних, тінистих –
Там стрічає мандрівник
Спогади, що й слід їх зник –
Згадки враз зітхають ті,
Стрівши блукача в путі –
Білі тіні друзів давніх,
Що пішли в Небесні далі.
Серцю з легіоном бід
Цей сподобається світ –
Дух-блукач тут скрикне радо:
«Ох, ну це мов Ельдорадо!»
Втім, мандруючи крізь це,
Не розгледиш ти усе!
Тайне все у місці цьому
Оку слабому, людському,
Так король бажає їх,
Щоб прикритий був поліг.
Відчуття в Душі тут щемне,
Як у скло все бачить темне.
Шляхом темним і самотнім,
Геть від ангелів погоні,
Де панує Ейдолон,
Зветься – Ніч, чорніє трон,
Дім знайшов я, місце хмуре,
Тьмяне де занадто Туле.
20.07.2024 Гречка В.М.
Dreamland
by Edgar Allan Poe
By a route obscure and lonely,
Haunted by ill angels only,
Where an Eidolon, named NIGHT,
On a black throne reigns upright,
I have reached these lands but newly
From an ultimate dim Thule-
From a wild clime that lieth, sublime,
Out of SPACE- out of TIME.
Bottomless vales and boundless floods,
And chasms, and caves, and Titan woods,
With forms that no man can discover
For the tears that drip all over;
Mountains toppling evermore
Into seas without a shore;
Seas that restlessly aspire,
Surging, unto skies of fire;
Lakes that endlessly outspread
Their lone waters- lone and dead,-
Their still waters- still and chilly
With the snows of the lolling lily.
By the lakes that thus outspread
Their lone waters, lone and dead,-
Their sad waters, sad and chilly
With the snows of the lolling lily,-
By the mountains- near the river
Murmuring lowly, murmuring ever,-
By the grey woods,- by the swamp
Where the toad and the newt encamp-
By the dismal tarns and pools
Where dwell the Ghouls,-
By each spot the most unholy-
In each nook most melancholy-
There the traveller meets aghast
Sheeted Memories of the Past-
Shrouded forms that start and sigh
As they pass the wanderer by-
White-robed forms of friends long given,
In agony, to the Earth- and Heaven.
For the heart whose woes are legion
'Tis a peaceful, soothing region-
For the spirit that walks in shadow
'Tis- oh, 'tis an Eldorado!
But the traveller, travelling through it,
May not- dare not openly view it!
Never its mysteries are exposed
To the weak human eye unclosed;
So wills its King, who hath forbid
The uplifting of the fringed lid;
And thus the sad Soul that here passes
Beholds it but through darkened glasses.
By a route obscure and lonely,
Haunted by ill angels only,
Where an Eidolon, named NIGHT,
On a black throne reigns upright,
I have wandered home but newly
From this ultimate dim Thule.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2024
Створив колись людей я серцю милих,
Мій інтерес до них постійно ріс,
З лихвою дарував їм, що просили
Та розум трохи їм поплутав біс!
Вони творили й творять ще активно,
І множать зло, коли несуть добро,
Кохаючи ж когось всім серцем сильно,
Пізнати можуть – мною що дано!
Картина світу в кожного особа,
У кожного свій бог, під час смішний,
Ідуть на подвиг чи палає злоба,
Бо світ своїх ілюзій – їм святий!
І вже мільярдів граней сяйво сяє,
Свідомості людей диво-кристал,
А я – свічу і сяйво хай палає,
Допоки я світить не перестав!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kfr8eqpsZNU[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2024
Вночі, уві сні літав я,
Місцями другого світу,
Схожим на наше довкіллям,
У ніч, як і наша – літню.
Я бачив сільську хатинку,
Став тепле щось відчувати,
Назад полетів я стрімко,
Злякавшись якоїсь втрати.
У снах таємниці сяють,
Та смисли у них в тумані,
І душі не поясняють,
Видіння їм притаманні.
Та теплого відчуття те,
І радість душі польоту,
На ранок не згасли майже,
Залишивши світлу ноту.
А що, як у сні живем ми,
В світах по-сусідству може?
Життя там де дивне вельми,
На наше дитинство схоже.
Прокинувшись в світі нашім,
Побачивши сон прекрасний,
Я вмився росою наче,
Мов дзеркало, дух став ясний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2024
У теплу ніч, коли буяють квіти,
Й стрекоче хтось в повітрі запашнім,
Чумацького Шляху яскраві віти,
Мов огортають наш космічний дім.
Властиві зорям чари нетутешні,
І дивляться старий і молодий
У небо, де колись незримий Вершник
Мчав Шляхом тим невідомо куди.
Душа сумує коли зорі неба,
Купаються в очах земних людей,
Охоплює її якась потреба,
Словами не опишеш поклик цей.
Ми діти Невідомого забуті,
Покинуті в найкращім із світів,
Ми вільні, але наче у спокуті,
Під Небом залишаємось без слів.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9qYxHBh2bqo[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017391
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2024
Дитячі очі дивляться у небо,
Малеча любить дивну ту блакить,
Фантазії охоплюють миттєво,
Душа дитяча в мандри небом мчить!
Але, бува, з’являється у небі –
Швидка і смертоносна чорна тінь,
І закриває очі ці невинні,
Що більше не побачать голубінь…
Ця тінь – не демон чорний з потойбіччя,
Що випадково в світ прорвався цей,
За нею можем бачити обличчя –
Створінь, колись так схожих на людей.
У них так само сім’ї є і діти,
Знайомі їм і радощі, і біль,
Та темно так, що нікуди чорніти,
У душах котрим показали «ціль».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2024
Жадана серед спеки прохолода,
Оазиси уявою пливуть,
Нещасними зробила нас природа –
Посилює уява кожну суть.
Ми живемо у завтрашніх турботах,
Чи проживаєм вкотре, що було
І носимо в собі страстей цей мотлох,
Не беручи у руки помело.
Нам неможлива безтурботність кішки,
Жалкуємо за чимось, щось ждемо,
І навіть як розслабимося трішки,
Нікуди не дівається ярмо.
Приречені ілюзіями жити,
Мчимо ми метеором крізь роки,
Що теж згорає в тісному повітрі,
Бажанню досягти щось завдяки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2024
Стрімко вилечу у вікно,
В сяйва місячного потік,
Я вже так не літав давно,
Але сталося, ось, що втік!
Погляд гострий холодних зір
Стане теплим через віки,
Неквапливість небесних тіл
Насмішить мій політ стрімкий.
Не цінують в безоднях час,
Жити там не спішить ніхто,
Тут не схожі вони на нас,
Що летять кудись, від і до…
Але зараз я поспішу
І до Місяця полечу,
Не дістане Землі там шум,
Відпочину я досхочу…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0QUJ9DHQnr0[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016652
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2024
Тебе, на грудях би своїх,
Як друга, я б тримав до гроба,
Допоки заздрощів людських,
Тебе не відлучила злоба.
Але, хоч розлучили нас,
В моєму серці ти лишилась,
Там, там, твій образ повсякчас
Є – скільки б серце те не билось.
І як з могил нас воскресять,
В годину ту, для всіх останню,
Тебе притисну вкотре я –
Без тебе як Небес дістану?!
27.06.2024 Гречка В.М.
TO D——
In thee, I fondly hop'd to clasp
A friend, whom death alone could sever;
Till envy, with malignant grasp,
Detach'd thee from my breast for ever.
True, she has forc'd thee from my breast,
Yet, in my heart thou keep'st thy seat;
There, there, thine image still must rest,
Until that heart shall cease to beat.
And, when the grave restores her dead,
When life again to dust is given,
On thy dear breast I'll lay my head—
Without thee! where would be my Heaven?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2024
Це про Еварру-чоловіка міф –
Творця Богів за морем котрий жив.
Бо золото дала міська казна,
Бо каравани везли бірюзу,
Бо мав надійний захист Короля,
Щоб хтось не покалічив, щоб не вкрав,
Чи відпочинок не зірвав йому,
Коли в утомі він скінчив труди –
Лик Бога в злоті та перлинах був,
В очах і діадемі – бірюза,
Здаля те чудо сяє в ясний день,
І королю уклін, та пиха, втім,
Бо його Богу – всіх містян уклін,
Над ликом пише: «Ось такі Боги,
І в кого інші вийдуть, той помре».
І хвалять його всі…Він згодом мре.
Це про Еварру-чоловіка міф –
Творця Богів за морем котрий жив.
Бо не дала грошей міська казна,
Бо караванів видно не було,
Бо і життю загрожував Король,
Тому й людей презирство мавши він
Скалу лупав із потом у сльозах,
І в золоті світанку Бог постав,
Здаля той жах помітно в ясний день,
І королю уклін, та пиха, втім,
За всіх бажання повернуть його,
Він вибив напис: «Ось такі Боги,
І в кого інші вийдуть, той помре».
І хвалять знову всі…Він згодом мре.
Це про Еварру-чоловіка міф –
Творця Богів за морем котрий жив.
Бо жив він посеред простих людей,
Бо те село між пагорбів було,
Бо щоки в нього у крові вівці,
Він різав ідола з упалої сосни,
Розмазав кров щоками й мушлі він
Як очі вклинив та волосся дав
Йому із моху та з соломи німб,
І все село мед з молоком несе,
А потім, у безумстві від похвал,
Там дряпає, що: «Ось такі Боги,
І в кого інші вийдуть, той помре».
І хвалять знову всі…Він згодом мре.
Це про Еварру-чоловіка міф –
Творця Богів за морем котрий жив.
Бо його Бог один лиш крові тромб,
На волосину з шляху пульсу збив,
І мозок вже не той, Еварра сам,
В лахмітті, косить між скота в полях,
Рахує пальці, мовить до дерев,
Кепкує над туманом поки Бог,
На працю не відвіз. В багно упав,
Із гною й рогів Бога творить він –
Без форм, жахний, огидний в трав пучках,
І як худоба в сутінках реве,
У снах його – то натовп шаленів,
І вив між звірів: «Ось такі Боги,
І в кого інші вийдуть, той помре».
Худоба заревла…Він згодом мре.
І все ж, нарешті, він у Рай попав,
І там Богів своїх і написи знайшов,
І біля Бога дивувався він,
Хто ж «це» законом Божим називав?
Глузує Бог: «Не смійся. Це твоє»
І в плач Еварра: «Грішний я!» – «Не так.
Якби ти інше написав, твої Боги
У шахті спочивали б і горі,
Збіднів би я на чотирьох Богів,
І ще дивніш закон, Еварра твій,
Слуга волання натовпу й корів».
Сміявся рот, та слід сльози мокрів,
Еварра з Раю гнав своїх Богів.
Це про Еварру-чоловіка міф –
Творця Богів за морем котрий жив.
19.06.2024 Гречка В.М.
Evarra and his Gods (R.Kipling)
Read here:
This is the story of Evarra—man—
Maker of Gods in lands beyond the sea.
Because the city gave him of her gold,
Because the caravans brought turquoises,
Because his life was sheltered by the King,
So that no man should maim him, none should steal,
Or break his rest with babble in the streets
When he was weary after toil, he made
An image of his God in gold and pearl,
With turquoise diadem and human eyes,
A wonder in the sunshine, known afar,
And worshipped by the King; but, drunk with pride,
Because the city bowed to him for God,
He wrote above the shrine: “Thus Gods are made,
“And whoso makes them otherwise shall die.”
And all the city praised him. . . . Then he died.
Read here the story of Evarra—man—
Maker of Gods in lands beyond the sea.
Because the city had no wealth to give,
Because the caravans were spoiled afar,
Because his life was threatened by the King,
So that all men despised him in the streets,
He hewed the living rock, with sweat and tears,
And reared a God against the morning-gold,
A terror in the sunshine, seen afar,
And worshipped by the King; but, drunk with pride,
Because the city fawned to bring him back,
He carved upon the plinth: “Thus Gods are made,
“And whoso makes them otherwise shall die.”
And all the people praised him. . . . Then he died.
Read here the story of Evarra—man—
Maker of Gods in lands beyond the sea.
Because he lived among a simple folk,
Because his village was between the hills,
Because he smeared his cheeks with blood of ewes,
He cut an idol from a fallen pine,
Smeared blood upon its cheeks, and wedged a shell
Above its brows for eyes, and gave it hair
Of trailing moss, and plaited straw for crown.
And all the village praised him for this craft,
And brought him butter, honey, milk, and curds.
Wherefore, because the shoutings drove him mad,
He scratched upon that log: “Thus Gods are made,
“And whoso makes them otherwise shall die.”
And all the people praised him. . . . Then he died.
Read here the story of Evarra—man—
Maker of Gods in lands beyond the sea.
Because his God decreed one clot of blood
Should swerve one hair’s-breadth from the pulse’s path,
And chafe his brain, Evarra mowed alone,
Rag-wrapped, among the cattle in the fields,
Counting his fingers, jesting with the trees,
And mocking at the mist, until his God
Drove him to labour. Out of dung and horns
Dropped in the mire he made a monstrous God,
Abhorrent, shapeless, crowned with plantain tufts,
And when the cattle lowed at twilight-time,
He dreamed it was the clamour of lost crowds,
And howled among the beasts: “Thus Gods are made,
“And whoso makes them otherwise shall die.”
Thereat the cattle bellowed. . . . Then he died.
Yet at the last he came to Paradise,
And found his own four Gods, and that he wrote;
And marvelled, being very near to God,
What oaf on earth had made his toil God’s law,
Till God said mocking: ‘Mock not. These be thine.’
Then cried Evarra: “I have sinned!”—“Not so.
“If thou hadst written otherwise, thy Gods
“Had rested in the mountain and the mine,
“And I were poorer by four wondrous Gods,
“And thy more wondrous law, Evarra. Thine,
“Servant of shouting crowds and lowing kine.”
Thereat, with laughing mouth, but tear-wet eyes,
Evarra cast his Gods from Paradise.
This is the story of Evarra—man—
Maker of Gods in lands beyond the sea.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2024
Чи треба ліра в пустоті?
Питання у повітрі висне…
А ти? Чи треба світу ти?
Світ сам в собі не бачить смислу.
Куди веде тебе життя?
Чи долі то богині роблять?
Не чув за жодні межі я,
Не бачив навіть у бінокля!
Ти вільний – коли бачиш це,
Не вдарить блискавкою Небо,
В тобі – навколишнє усе,
Хіба крім тебе щось суттєво?
Тобі важливий – хворий зуб,
Що твій, а інший – справа інших,
Життя других – холодний суп,
Твоє ж – духмяний, гарячіший!
Тож, не вагаючись бери –
Усе, на що достатньо сили,
Бо найпрекрасніші дари –
У тих, котрі їх не просили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2024
Десь у горах, де сільська місцевість,
Де в дідів місцевих лиць рожевість,
І дівчат прекрасних
Тиш очей.
Де благословенна радість тиші,
І завжди, де пагорби найвищі,
Спів її рікою
Все тече –
О, зійти б туди, де був раніше,
Де пташки чарують гір не гірше,
І лугів зелених
Сяйво там;
Й дня коли вмирають барв мільйони,
І планети сяють в далях чорних,
О, долина повна
Зоре-ламп!
О, прокинутись, гуляти в мріях,
В насолоді дихати в надіях,
Крізь транс тої тиші
До злиття.
О, це там, серед квіток у травах
Тільки там природи сила жвава,
Тільки ріки й вітри,
Смерть, життя.
15.04.2024 Гречка В.М.
In the Highlands
IN the highlands, in the country places,
Where the old plain men have rosy faces,
And the young fair maidens
Quiet eyes;
Where essential silence cheers and blesses,
And for ever in the hill-recesses
Her more lovely music
Broods and dies—
O to mount again where erst I haunted;
Where the old red hills are bird-enchanted,
And the low green meadows
Bright with sward;
And when even dies, the million-tinted,
And the night has come, and planets glinted,
Lo, the valley hollow
Lamp-bestarr'd!
O to dream, O to awake and wander
There, and with delight to take and render,
Through the trance of silence,
Quiet breath!
Lo! for there, among the flowers and grasses,
Only the mightier movement sounds and passes;
Only winds and rivers,
Life and death.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2024
Як з дому мати бачить, що
В садку ти граєш за кущом,
Тобі угледіти дано
Крізь книгу цю, немов вікно,
Дитину іншу, неблизьку,
Що грає в іншому садку.
Але не думай, що вона,
На стук, чи крик твій із вікна
Тебе почує. Він увесь
У грі своїй блукає десь.
Не чує він, не бачить теж,
Від книги вже не відірвеш.
Бо, правду кажучи, давно,
Пішов він звідти все одно,
І це дитя повітря там
В саду помітне зараз нам.
14.03.2024 Гречка В.М.
To Any Reader
As from the house your mother sees
You playing round the garden trees,
So you may see, if you will look
Through the windows of this book,
Another child, far, far away,
And in another garden, play.
But do not think you can at all,
By knocking on the window, call
That child to hear you. He intent
Is all on his play-business bent.
He does not hear; he will not look,
Nor yet be lured out of this book.
For, long ago, the truth to say,
He has grown up and gone away,
And it is but a child of air
That lingers in the garden there.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2024
Ніжніше ніжного
Лице твоє,
Біліше білого
Твоя рука,
Від світу цілого
Ти неблизька,
І все твоє –
Від невідхильного.
Від невідхильного
Твоя печаль,
І пальці рук
Незамерзаючих,
І тихий звук
Незмінно-радісних
Промов,
І даль
В очах ізнов.
Нежнее нежного (Осип Мандельштам)
Нежнее нежного
Лицо твоё,
Белее белого
Твоя рука,
От мира целого
Ты далека,
И все твое —
От неизбежного.
От неизбежного
Твоя печаль,
И пальцы рук
Неостывающих,
И тихий звук
Неунывающих
Речей,
И даль
Твоих очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2024
Черниць не мучить тіснота кімнат,
Самітників їх келій розмір теж,
Студентів – висота науки веж,
Дівчат їх прядки, а ткача – верстат,
Вони, як бджоли мчать на аромат,
Там вищими вершин Фернессу меж,
Зашепотять дзвіночками, бо все ж –
Насправді, ми не бачимо тих грат,
На котрі прирекли себе самі,
Під настрій, мене радує моя
Сонета вкрай обмежена земля;
Зрадію я, як Душі (є ж такі)
Свободою обтяжені які,
Знайдуть там трохи спокою, як я.
26.05.2024 Гречка В.М.
Nuns Fret Not at Their Convent’s Narrow Room
By William Wordsworth
Nuns fret not at their convent’s narrow room;
And hermits are contented with their cells;
And students with their pensive citadels;
Maids at the wheel, the weaver at his loom,
Sit blithe and happy; bees that soar for bloom,
High as the highest Peak of Furness-fells,
Will murmur by the hour in foxglove bells:
In truth the prison, into which we doom
Ourselves, no prison is: and hence for me,
In sundry moods, ’twas pastime to be bound
Within the Sonnet’s scanty plot of ground;
Pleased if some Souls (for such there needs must be)
Who have felt the weight of too much liberty,
Should find brief solace there, as I have found.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2024
Стук часов и эхо дрожи стрелки,
Чья-то «выхлопная» вдалеке,
Тысячи обычных звуков мелких
На моем затишья островке.
Легкий запах жареной картошки
Оттеняет сигарет дымок,
Колыханье зелени в окошке
Сквознячка прохладных струй поток.
Вот опять привычная сирена,
Ругань где-то и посуды звон,
Просто миг обыденной вселенной,
За которым ждет Армагеддон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2024
1
Коли він обертається – він світлий,
Занадто світлий для простих очей,
Весь інший час нікому не помітні –
Мечами пера й погляд в душу цей.
2
Мої п'ятнадцять душ пливли повітрям,
Крізь скелі між таємних гротів чар,
Потоками гірськими до подвір'я,
Де їх чекав підземних духів цар.
Він здалеку відчув мою присутність,
Згадав, що вже колись таке було,
Володарем він був, найбільш могутнім,
Того, що люди називають "зло".
Його давно всі битви відгриміли,
Не лишивши нікого з ворогів,
У світі не водилось більше сили,
Ніж та, котрою цар той володів.
Задумливо вогнем палахкотів він,
З величних сталагмітів плавив трон,
Обрав на зустріч не занадто гнівні
Із безлічі своїх парадних форм.
Торкнулися ми вістрями вібрацій,
Було це дуже дивне відчуття –
В мені він зовсім ворога не бачив!
І битися бажання втратив я…
Дивилися крізь мене його очі,
З усіх боків і зсередини теж,
Я бачив – ідеали найдорожчі,
У нас хоч різні, але схожі все ж.
Жорстокі вбивства – справедлива помста,
Обман і підлість – тактика війни,
Зазнав колись також він віроломства
І досі бачив ще жахливі сни.
І ось коли розчулені ридали
У каятті мої п'ятнадцять душ,
Коли мої усі бар'єри пали,
Бо я бажав розкритися чимдуж..
У мить людському оку непомітну,
Під час його смертельного стрибка,
Шістнадцята – всадила йому піку,
З небесного вогню свого клинка!
І тихими підземними морями,
В магічнім сяйві стародавніх чар,
Пливуть тепер задумливо рядами
Сімнадцять душ – довічний мій кошмар.
06.06.2024 Гречка В.М.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2024
Глибоких рим гармонія кипить,
Між цих високих форм сонетних,
Гіркотне їм ярмо, відтак рипить –
Мов цвях віконним склом, бешкетник.
Метафор мчать сонетом табуни,
Алітерацій літри ллю з любов’ю
Мета – форматом вразити уми,
А літер я цій цілі – всі промовлю!
Коли на ґанок вранці вийду я,.
Розправивши свої могутні груди,
Коли негайно кращі відчуття,
Відчують у собі розумні люди,
То знай, що є у формі сила теж,
Та нащо нерухомі крила все ж?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2024
Спокійно шпалерам в кімнаті,
Їх тіні ласкаво лоскочуть,
Той дотик такий невагомий,
Але прохолодою віє
На сонцем зігрітий малюнок.
Тепер стіни бачать людину,
Де пусто було і самотньо,
Їм легше, вони ж бо потрібні,
Хоча все таке нестабільне
У світі де тіні панують,
Де кожен неначе малюнок,
На хвильку що сонцем зігрітий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2024
З привидами будинки
У білих нічних сорочках.
Жодних зелених зась там,
Чи пурпурних у зелені кільця,
Чи зелених у жовті кільця,
Чи жовтих у сині кільця.
Жодних там дивних,
У шкарпетках ажурних
І вишитих бісером.
Не збираються бачити люди
У снах павіанів й барвінків.
Тільки, деінде, бувалий моряк,
П’яний, що спить у чоботях,
Тигрів полює
У погоду червону.
31.05.2024 Гречка В.М.
Disillusionment of Ten O’Clock
By Wallace Stevens
The houses are haunted
By white night-gowns.
None are green,
Or purple with green rings,
Or green with yellow rings,
Or yellow with blue rings.
None of them are strange,
With socks of lace
And beaded ceintures.
People are not going
To dream of baboons and periwinkles.
Only, here and there, an old sailor,
Drunk and asleep in his boots,
Catches tigers
In red weather.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024
Отруйне дерево (переклад «A Poison Tree» Вільяма Блейка)
Я до друга гнів відчув,
Я гнів явив, мій гнів минув;
Я до ворога мав гнів,
Я був без слів, мій гнів же зрів.
Й поливав його в страхах,
Ніч і ранок у сльозах –
І світився усміх мій,
І ховав обман я свій.
І вночі, і вдень росло,
Сяйне яблуко дало!
Вгледів сяйво ворог злий
І він знав, що плід то мій.
І прокрався у мій сад,
Ніч коли пішла на спад;
Радий вранці бачить я,
Ворог ліг в тіні гілля.
04.03.2024 Гречка В.М.
A Poison Tree (by William Blake)
I was angry with my friend;
I told my wrath, my wrath did end.
I was angry with my foe:
I told it not, my wrath did grow.
And I waterd it in fears,
Night & morning with my tears:
And I sunned it with smiles,
And with soft deceitful wiles.
And it grew both day and night.
Till it bore an apple bright.
And my foe beheld it shine,
And he knew that it was mine.
And into my garden stole,
When the night had veild the pole;
In the morning glad I see;
My foe outstretched beneath the tree.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024
Ассирієць як вовк на кошару спустивсь
І когорт сяє пурпур, і золото скрізь,
І мов зорі у морі – блиск списів в цю мить,
Мов нічна в Галілею хвиль котить блакить.
Мов ліс літній зелене знамен їх вбрання,
Був вигляд у війська на заході дня,
Мов би ліс восени, що посох і опав,
Був вигляд у війська як ранок настав.
Бо це помах крила Смерті Ангела був,
І йшов повз людей він, в обличчя їм дув,
І в очах тих хто спав – смерть і холод тепер,
І сердець їхніх стук – пролунав і завмер!
І лежав там кінь – не закрита ніздря,
Але крізь ніздрю – не дихне вже ні дня,
І холодна як бризки розлючених хвиль,
І біла та піна останніх зусиль.
І лежав там вершник – лячний і блідий,
Все чоло у росі, ржі на латах сліди,
І в наметах всіх тиша, знамена стоять,
Валяються списи, труб зась, що сурмлять.
І Ашура вдів галас вриває терпець,
І у храмі Ваала все бите внівець,
І язичників сила, де меч не поміг,
Розтанула в погляді Бога як сніг!
27.05.2024 Гречка В.М.
The Destruction of Sennacherib (By Lord Byron)
The Assyrian came down like the wolf on the fold,
And his cohorts were gleaming in purple and gold;
And the sheen of their spears was like stars on the sea,
When the blue wave rolls nightly on deep Galilee.
Like the leaves of the forest when Summer is green,
That host with their banners at sunset were seen:
Like the leaves of the forest when Autumn hath blown,
That host on the morrow lay withered and strown.
For the Angel of Death spread his wings on the blast,
And breathed in the face of the foe as he passed;
And the eyes of the sleepers waxed deadly and chill,
And their hearts but once heaved, and for ever grew still!
And there lay the steed with his nostril all wide,
But through it there rolled not the breath of his pride;
And the foam of his gasping lay white on the turf,
And cold as the spray of the rock-beating surf.
And there lay the rider distorted and pale,
With the dew on his brow, and the rust on his mail:
And the tents were all silent, the banners alone,
The lances unlifted, the trumpet unblown.
And the widows of Ashur are loud in their wail,
And the idols are broke in the temple of Baal;
And the might of the Gentile, unsmote by the sword,
Hath melted like snow in the glance of the Lord!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2024
Я чувствую безбрежный океан,
Там ночь – с обратной стороны Земли,
Не знает он людских названий стран,
Недавно лишь узнал он корабли.
В его глубинах темные ручьи,
Таинственные рыбы там плывут,
Вулканы его греют изнутри,
Что изменяет кораблей маршрут.
Он вечной весел радостью воды,
Что не доступна тленным существам,
Хотя моложе нашей он звезды,
Но тоже позабыл уж счет векам.
И он меня почувствовал уже,
Излишни стали разные слова,
Ведь капля океана есть в душе
У каждого земного существа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014033
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.05.2024
А вони поміж нами ходять,
Відчуваєш буває ти –
Як по шкірі йде прохолода,
А ось ноги – не хочуть йти.
Як ти раптом втрачаєш радість,
Від весни, що довкіл цвіте,
Мов би хмари якісь кошлаті –
Сонце викрали золоте.
Попадає душа людини
У ту чорну діру – на раз,
І додолу вже гнуться спини,
І вогонь у очах вже згас.
Вони теж би хотіли щастя,
Але знають – його нема,
Їх душа – це пітьма і холод,
Навіть влітку у ній зима.
І тепло твоє взявши тихо –
Не зігріють свої серця,
Пустоту нагрівати – примха,
Безнадійна затія ця…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2024
Ти жива іще, моя старенька?
Я ще теж. Привіт тобі, привіт!
Хай тобі над хаткою легенько
Той струмить вечірній дивоцвіт.
Пишуть щось, що ти таїш тривогу,
І сумуєш сильно по мені,
Що ти часто ходиш на дорогу
В старомоднім ветхім шушуні.
І тобі в вечірній синій тьмі цій
Видяться видіння усе ті ж:
Наче хтось мені в кабацькій бійці
Засадив під серце фінський ніж.
То дарма, рідненька! Вгомонися,
Це тяжке лиш марення бере,
Не такий гіркий я вже п’яниця
Вмерти щоб, не бачачи тебе,
Ніжний, як і був з пори ще тої
І мої всі мрії лиш у тім,
Швидше щоб від туги бунтівної
Повернутись в наш низенький дім.
Я вернусь, як білу вишиванку
Наш садок одягне весняну.
Тільки ти мене вже на світанку
Не буди, немов колись від сну.
Не буди того, про що я мріяв,
Не хвилюй того, що не збулось. –
Надто рання втрата й безнадія
У моїй душі змінили щось.
І молитися не вчи мене. Не треба!
У старе немає вороття.
Ти одна мені натомість неба,
Ти одна мій дивоцвіт життя.
Забувай же за свою тривогу,
Не сумуй так сильно по мені,
Не ходи так часто на дорогу
В старомоднім ветхім шушуні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2024
Він серед ночі йшов похмурим лісом,
Неслися дивні звуки крізь туман,
І пазурі, гостріші ніж залізо,
Жадали знову крові свіжих ран.
У голові його блукали тіні,
Він чув постійно їхні голоси,
Вони будили пристрасті нестримні,
Фантазії пекельної краси.
Щось у повітрі лоскотало ніздрі,
Чиєсь, на смерть приречене життя,
Зірве він скоро плід, що схоже визрів,
І ліс луною рознесе виття...
Прокинувся, поглянув на годинник,
Зітхнув зі сміхом, пригадавши сон,
Яскраві сни – не сірість поліклінік,
Де вже чекає хворих ешелон.
Швидка зарядка, душ п’ятихвилинний,
"Поїм пізніше, голоду нема",
Кидає погляд на сім’ї світлини,
Журба – від стрічок чорного клейма.
Попереду – важка робоча зміна,
Чекає на хірурга безліч справ,
Спасе життів багато ця людина,
Та жодним більше, ніж вночі забрав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2024
У небо я дивився синє,
Без хмар, глибоке і ясне,
Туди мрійливе серце лине,
Туди, на поклик – дух несе.
Години може чверть минула,
Промчали небом зграї хмар,
Йшла ніч темніша ніж минула,
Несла свій потаємний дар.
Дивилось небо на людину,
Себе шукаючи в очах,
Палали зорі без упину,
Неначе, зустріч при свічах!
І не загасить зорі-свічі
Могутній дух-гонитель хмар,
Мінливе – небо, душі – вічні,
Завжди палає десь ліхтар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2024
Сила правди – в її відчутті,
Не у «букві» – у дусі таїться,
Відчуваєш нутром її ти –
Вона вільна і грізна вовчиця.
За життя своє завжди борись,
Лише ти – його справжній господар,
Світ не стане чеснішим колись,
Твоя сила – єдина свобода!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2024
Там не співає пташка,
Душу ж несе туди,
Там їй не буде важко,
Всі відійдуть труди.
Там безголосі тіні,
Тиші прекрасний дзвін,
Спогади – наче іній,
Сяє і тане він.
Там затихають хвилі
Холоду і тепла,
То почуття бурхливі –
Буря, що вже пішла.
Там у вогні холоднім,
Чорних прекрасних зір,
Вічна краса безодні –
Спокій від наших вір.
04.05.2024 Гречка В.М.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2024
Між ночі темної видінь
Зрів радість я минулу –
Та світло яві гонить тінь,
Лишивши в серці тугу.
О! Чим не сон, дня світло це,
Тому, в чиїх очах,
Довкіл нагадує усе
Часів минулих прах?
Той сон святий – той сон святий,
В пітьмі докорів повній,
Мені мов промінь був ясний,
Дух-провідник самотній.
І, хоч крізь бурю сяйво це,
Вночі тремтить здаля –
Що щирим більш буває ще,
В зорі правдивій дня?
03.05.2024 Гречка В.М.
A Dream
by Edgar Allan Poe
In visions of the dark night
I have dreamed of joy departed-
But a waking dream of life and light
Hath left me broken-hearted.
Ah! what is not a dream by day
To him whose eyes are cast
On things around him with a ray
Turned back upon the past?
That holy dream- that holy dream,
While all the world were chiding,
Hath cheered me as a lovely beam
A lonely spirit guiding.
What though that light, thro' storm and night,
So trembled from afar-
What could there be more purely bright
In Truth's day-star?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2024
Чи знаєш себе, людино,
Чи знаєш, чи може ні?
Ти певен, що все – єдино,
Вмирати тобі – єдино,
Твій світ і життя – одні?
Як певен, що шанс один цей,
Ступати по цій землі,
Подумай, а звідки все це,
Й чому твоє ниє серце,
Як справи робити злі?
Чому такі різні люди,
Прекрасні і зовсім ні?
Чому стільки болю всюди
І гнів розриває груди,
Від цих перемог брехні?
Бо це не єдине місце –
Не підеш ти у «ніщо»,
Не раз тобі бачить все це,
Кохати й втрачати все це,
Гадаючи: «Далі що?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2024
У теплу ніч, коли буяють квіти,
Й стрекоче хтось в повітрі запашнім,
Чумацького Шляху яскраві віти,
Мов огортають наш космічний дім.
Властиві зорям чари нетутешні,
І дивляться старий і молодий
У небо, де колись незримий Вершник
Мчав Шляхом тим невідомо куди.
Душа сумує коли зорі неба,
Купаються в очах земних людей,
Охоплює її якась потреба,
Словами не опишеш поклик цей.
Ми діти Невідомого забуті,
Покинуті в найкращім із світів,
Ми вільні, але наче у спокуті,
Під Небом залишаємось без слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2024
Це – світ грошей і хоч лунає скрізь
Глас лицемірства, наче це не так,
Та викликає у душі він різь,
Якщо не здав її ще за п‘ятак.
І неможливо знищить, обійти,
Цей символ – в голові й керує рух,
І знову у думках за нього ти,
Куди б твій не злетів метелик-дух.
Кайдани найміцніші – золоті,
Але й на них ще треба заробить,
І відмовляєш ти своїй меті,
І заробивши – губиш щастя мить.
А час тече – така його мета,
Вловили хвилю, чи йдемо на дно,
Ось щастя мить! Та вже вона не та…
І віри вже нема, що є воно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2024
Всі вони розійшлись,
Замкнений, в тиші, дім,
Зайві слова якісь.
Дірами стін наскрізь
Віють вітри у нім –
Всі вони розійшлись.
Зараз там пусто скрізь
Гарні, погані їм –
Зайві слова якісь.
Нащо у них дививсь,
Вікна у домі тім?
Всі вони розійшлись.
Думи про них чиїсь
Їм не цікаві, втім –
Зайві слова якісь.
Мотлох і тлін лишивсь
Там на горі, де дім –
Всі вони розійшлись,
Зайві слова якісь.
16.04.2024 Гречка В.М
The House on the Hill
By Edwin Arlington Robinson
They are all gone away,
The House is shut and still,
There is nothing more to say.
Through broken walls and gray
The winds blow bleak and shrill:
They are all gone away.
Nor is there one to-day
To speak them good or ill:
There is nothing more to say.
Why is it then we stray
Around the sunken sill?
They are all gone away,
And our poor fancy-play
For them is wasted skill:
There is nothing more to say.
There is ruin and decay
In the House on the Hill:
They are all gone away,
There is nothing more to say.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024
«Обилием готических идей,
Полнятся современные дома,
Она в их декорациях грустней,
Ведь из эпохи готики сама.
Знаком ей башен замка грозный дух,
Где непрестанный клекот воронья,
То место, что боялись молвить вслух,
Трепеща даже вспомнить упыря.
А он страдал без шансов на любовь,
В той клетке, где лишь кровь давала жизнь,
Когда её мелькнули локон, бровь…
И сердце закружили миражи.
Мудра душой в расцвете юных лет,
Она все поняла, лишь бросив взгляд,
И стала на секундочку белей –
Уже любя, но созерцая ад.
С тех пор она гуляет иногда,
И чем полней луны печальный свет,
Тем выше шанс увидеть, господа –
Её прекрасный белый силуэт».
Затихла речь хозяина в ночи,
Террасу жгла огромная луна,
Младенца гладя, – «тихо, не кричи»,
По трупам шла к любимому она.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2024
А життя – метушні побутової сни,
Та не варто блукати в думках цих пісних.
Що ж у світі є гідним поета пера?
Смерть, кохання тортури, чи ще яка гра?
Надто швидко проносяться наші літа,
Не пізнати нам все – навіть спроба пуста!
Стариган ти, філософ чи просто юнак –
Пізнавати ти скоро не зможеш ніяк.
У житті ми усі – чиїсь очі лише,
Згоди в когось на це не спиталися ще,
Вас закинули в світ – і живи, де прийшлось,
І так само, колись, забере з поля хтось!
Весь твій досвід багатий – піде на сміття,
Чи щодуху біжи, чи лежи все життя,
Хіба сам вибирав – бігти цей марафон?
Ці мільярди людей спільний створюють сон!
Ти безсмертний, та це невідомо тобі,
І за себе приймаєш других у собі,
І бажання батьків тебе в світ привело,
Пощастило, як в ньому кохання було.
В суть глибинну крізь морок дивитись навчись,
Щоб без фільтрів чужих все побачити скрізь
І як «хор» в голові перетвориться в тиш –
Сотвори тільки свій ти, без домішок вірш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2024
Хто знизу Неба не знайшов –
Не вийде і вгорі –
Бо завжди Ангелів житло,
В сусідньому дворі –
05.03.2024 Гречка В.М.
Who has not found the Heaven — below — 1896, by Emily Dickinson (1544)
Who has not found the Heaven — below —
Will fail of it above —
For Angels rent the House next ours,
Wherever we remove —
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2024
Свистить пташина у гілках,
І радісні її стрибки,
Трав білий іній у слідах,
Фрак чорний, жовті чобітки.
Це дрозд, співак, що вірі вчить,
Календаря не знає він,
Про сонце мріє і звучить,
У лютому квітневий гімн.
Та вітер скрізь, стіна дощів,
Жовтіє в синій Роні Арв,
Й вітальня повна килимів,
Камін тепла додасть і барв.
У гір на плечах горностай,
Неначе мантія судді,
Суд білий, вирок зачитай,
Зимі, за надто довгі дні.
Завзято чистить пір’я крил,
Співає він свої пісні,
Туман чи сніг, чи дощ довкіл,
Він вірний молодій весні.
Світанок-ледар заревів,
Лежав у ліжку довго так,
І пролісок холодний з’їв,
Він подає весні свій знак.
Він бачить день крізь ночі тінь,
Вірянин як в святих місцях,
Олтар пустий, та завжди він,
Зрить Бога – вірою в очах.
Живе природі віра в нім,
Надійніш розуму інстинкт.
Кому здаєшся ти смішним,
Того мудріше дрозде ти.
08.04.2024 Гречка В.М.
Le merle
Théophile Gautier, 1866
Un oiseau siffle dans les branches
Et sautille gai, plein d’espoir,
Sur les herbes, de givre blanches,
En bottes jaunes, en frac noir.
C’est un merle, chanteur crédule,
Ignorant du calendrier,
Qui rêve soleil, et module
L’hymne d’avril en février.
Pourtant il vente, il pleut à verse ;
L’Arve jaunit le Rhône bleu,
Et le salon, tendu de perse,
Tient tous ses hôtes près du feu.
Les monts sur l’épaule ont l’hermine,
Comme des magistrats siégeant ;
Leur blanc tribunal examine
Un cas d’hiver se prolongeant.
Lustrant son aile qu’il essuie,
L’oiseau persiste en sa chanson ;
Malgré neige, brouillard et pluie,
Il croit à la jeune saison.
Il gronde l’aube paresseuse
De rester au lit si longtemps
Et, gourmandant la fleur frileuse,
Met en demeure le Printemps.
Il voit le jour derrière l’ombre ;
Tel un croyant, dans le saint lieu,
L’autel désert, sous la nef sombre,
Avec sa foi voit toujours Dieu.
À la nature il se confie,
Car son instinct pressent la loi.
Qui rit de ta philosophie,
Beau merle, est moins sage que toi!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2024
Небо з голубого стало сірим,
Звук неначе потягу здаля,
Куполи церков з піску темніли,
Пилу шар їх блиску позбавляв.
Погляд навкруги чіпляє знаки,
Бачить букви й цифри, барв нема,
Тріск гілля, але не видно пташки -
Вітер несподіваний зламав.
Він тепер хазяїн на планеті,
Невеселий – в світі без життя,
Де шумів грайливо в очереті,
Там тепер – у тріщинах виття.
І мільйони років тільки вити,
В непотрібні більше день і ніч,
В згадках, про гудіння бджіл і квіти,
В космосі, без краю увсебіч…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024
Пісню того, хто пішов заспівай,
Може то я, стривай?
Славний душею, відплив якось він,
За море синє в Скай.
Малл за кормою, зліва Рам,
Ейгг десь праворуч там,
Слава палала в нім колись,
Де зараз слава та?
Пісню того, хто пішов заспівай,
Може то я, стривай?
Славний душею, відплив якось він,
За море синє в Скай.
Дай мені знов все що було,
Дай теє сонце знов,
Дай мені душу й очі ті,
Дай того, хто пішов!
Пісню того, хто пішов заспівай,
Може то я, стривай?
Славний душею, відплив якось він,
За море синє в Скай.
Вітри та хвилі, острови,
Гори дощу й тепло,
Все те прекрасне, щире те,
Все чим я був пішло.
05.04.2024 Гречка В.М.
Sing me a Song of a Lad that is Gone
Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.
Mull was astern, Rum on the port,
Eigg on the starboard bow;
Glory of youth glowed in his soul;
Where is that glory now?
Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.
Give me again all that was there,
Give me the sun that shone!
Give me the eyes, give me the soul,
Give me the lad that's gone!
Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.
Billow and breeze, islands and seas,
Mountains of rain and sun,
All that was good, all that was fair,
All that was me is gone.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2024
Аптека, вулиці узбіччя,
Ліхтар даремно світить в ніч.
Живи іще хоч чверть сторіччя –
Безвихідь. Те ж все навсібіч.
Помреш – сторінка знову свіжа,
Та те ж, хоч новий календар:
Канал і ніч, льодова брижа,
Аптека, вулиця, ліхтар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2024
Колись ми втратимо усе –
Такий для нас життєвий план,
Піщинку до гори несе,
Чекає краплю океан.
Самі в космічній пустоті,
Від зір – у захваті мовчим.
Так сяють Небеса святі,
Співаємо життю ми гімн!
Коли ж ми дивимось між зір,
В пітьми пустелю без кінця –
Паркан насправді бачить звір,
Такий вже задум у Творця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024
Ломает мир и гнёт порой –
Таков и есть твой жизни план,
Песчинка катится горой,
Дождя ждёт каплю океан.
Одни в огромной пустоте,
Огни далёких солнц мы зрим,
И в узкой спектра частоте –
Живём, давая жизнь другим.
Когда меж звёзд уходит взор,
Во тьму, которой нет конца –
Мы просто смотрим на забор,
Таков уж замысел Творца.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009729
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.03.2024
Нахлынули из прошлого картины
И погрузили в странность их миров,
Былых, но так утеряно-старинных,
Похожих на реальность детских снов.
Из дымки, из глубин, из полумрака
Всплывали лица-тени прошлых дней,
Взмывали звуки и они, однако –
Живее были в памяти моей.
И вот опять тот теплый, летний вечер,
И в нем другое, нежное тепло,
И руки ощущают эти плечи –
Реальность на мгновенье унесло.
Уходят наши души в эти дали,
И проживают снова радость, боль,
В моментах, из которых мы сбежали,
В мирах, чья масса – абсолютный ноль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009576
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.03.2024
Із вересу дзвіночків
Варили в давнину
Ель, що солодший меду,
П‘янкий – куди вину!
Вони варили й пили,
І у благій марі,
Не покидали днями
Осель з-попід землі.
Повстав король Шотландський,
Приніс в їх дім війну,
І піктів розгромивши
Гнав наче дичину.
Червоними горами
Гнав милями усіх,
Тіла малі їх кидав –
Мерців, і ще живих.
Прийшло в країну літо,
Червоним верес став,
Та як його варити,
Ніхто тепер не знав.
В могилах, мов дитячих,
Що на вершинах гір,
Лежали пивовари
Під небом повним зір.
Король в червоний верес
Заїхав літнім днем,
Гул бджіл і плач кроншнепів
Селили в душу щем.
Король у гніві їхав,
Як тінь, бліде чоло,
Його – увесь цей верес,
А еля не було!
Та ось його васали,
Гуляючи в горах,
Під скелею, що впала
Знайшли малих невдах.
Ті, видерті зі схову
Терпіли мовчки все,
Син і старенький батько –
Останні з піктів це.
З коня король дивився
Униз, на шкідників
І карликів смуглявих,
Немов очима їв.
Над морем, край обриву,
Їх темний силует –
«Життя вам подарую,
За випивки секрет».
Стояли син і батько,
Високий і низький
Довкіл червоний верес,
І знизу гул морський.
І дзвінко батько каже,
За море голосніш:
«Є слово наодинці,
Король почує лиш».
«Життя старі цінують,
А честь – річ незначна,
Секрет продав би радо»,
До короля луна.
Був тихим його голос,
Та ясний і дзвінкий:
«Секрет продав би радо,
За сина страх лиш мій».
«Життя так мало значить,
І смерть для молодих,
І честь продати важко,
Як син побачить гріх.
Схопи його, величний
І кинь на глибину,
І я секрет відкрию
Дарма, що присягнув».
Вони схопили сина,
Опутали всього,
І хтось один, з розмаху,
Удаль жбурнув його,
І в море тіло впало,
Мов хлопчик то малий,
А батько був на кручі,
Останній пікт живий.
«Сказав тобі я правду
Боявся сина я,
Не брив ще бороди він,
Міг вибрати життя.
Тепер тортури марні,
Пали, кидай зі скель,
Піде разом зі мною
Наш вересовий ель.
18.03.2024 Гречка В.М.
Heather Ale: A Galloway Legend
Robert Louis Stevenson (1890)
From the bonny bells of heather
They brewed a drink long-syne,
Was sweeter far than honey,
Was stronger far than wine.
They brewed it and they drank it,
And lay in a blessed swound
For days and days together
In their dwellings underground.
There rose a king in Scotland,
A fell man to his foes,
He smote the Picts in battle,
He hunted them like roes.
Over miles of the red mountain
He hunted as they fled,
And strewed the dwarfish bodies
Of the dying and the dead.
Summer came in the country,
Red was the heather bell;
But the manner of the brewing
Was none alive to tell.
In graves that were like children’s
On many a mountain head,
The Brewsters of the Heather
Lay numbered with the dead.
The king in the red moorland
Rode on a summer’s day;
And the bees hummed, and the curlews
Cried beside the way.
The king rode, and was angry,
Black was his brow and pale,
To rule in a land of heather
And lack the Heather Ale.
It fortuned that his vassals,
Riding free on the heath,
Came on a stone that was fallen
And vermin hid beneath.
Rudely plucked from their hiding,
Never a word they spoke:
A son and his aged father—
Last of the dwarfish folk.
The king sat high on his charger,
He looked on the little men;
And the dwarfish and swarthy couple
Looked at the king again.
Down by the shore he had them;
And there on the giddy brink—
“I will give you life, ye vermin,
For the secret of the drink.”
There stood the son and father
And they looked high and low;
The heather was red around them,
The sea rumbled below.
And up and spoke the father,
Shrill was his voice to hear:
“I have a word in private,
A word for the royal ear.
“Life is dear to the aged,
And honour a little thing;
I would gladly sell the secret,”
Quoth the Pict to the King.
His voice was small as a sparrow’s,
And shrill and wonderful clear:
“I would gladly sell my secret,
Only my son I fear.
“For life is a little matter,
And death is nought to the young;
And I dare not sell my honour
Under the eye of my son.
Take him, O king, and bind him,
And cast him far in the deep;
And it’s I will tell the secret
That I have sworn to keep.”
They took the son and bound him,
Neck and heels in a thong,
And a lad took him and swung him,
And flung him far and strong,
And the sea swallowed his body,
Like that of a child of ten;—
And there on the cliff stood the father,
Last of the dwarfish men.
“True was the word I told you:
Only my son I feared;
For I doubt the sapling courage
That goes without the beard.
But now in vain is the torture,
Fire shall never avail:
Here dies in my bosom
The secret of Heather Ale.”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2024
Хто ж мені, у злеті поетичнім,
Ту задачу хитру, про число,
Розповів, розсіявши довічні
Відкриття, щоб ум мій пройняло?!
Коментар - число ПІ і кількість букв у словах)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2024
Із кухні й вітальні світили вогні
Крізь вікно, з жалюзі дірок,
А над головою плили в вишині,
Тисячі і мільйони зірок.
Деревам не мати тих тисяч листків
І людей у церквах менш завжди,
Ніж громади зірок, що дивились з верхів,
І мигали мені з темноти.
Собака, і Плуг, і Мисливець, і всі,
І зоря моряка, й навіть Марс,
Світили у небі, відро ж в руці
На-пів повне зірок у той час.
Нарешті, вони відшукали мене
І у ліжко мерщій затягли,
Та яскравий блиск слави в очах не мине
В голові – лиш зірки навкруги.
14.03.2024 Гречка В.М.
Escape at Bedtime
The lights from the parlour and kitchen shone out
Through the blinds and the windows and bars;
And high overhead and all moving about,
There were thousands of millions of stars.
There ne’er were such thousands of leaves on a tree,
Nor of people in church or the Park,
As the crowds of the stars that looked down upon me,
And that glittered and winked in the dark.
The Dog, and the Plough, and the Hunter, and all,
And the star of the sailor, and Mars,
These shone in the sky, and the pail by the wall
Would be half full of water and stars.
They saw me at last, and they chased me with cries,
And they soon had me packed into bed;
But the glory kept shining and bright in my eyes,
And the stars going round in my head.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2024
Завжди перемагає віри міць,
І всім по вірі прийде гонорар,
І я дивлюсь у небо горілиць,
І там шукаю віри в краще дар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024
Хто ці люди, що вірш мій читають?
Чи то гугла складний алгоритм?
Я не чую – сміються? Зітхають?
Чи відшукують похибки рим?
Ми існуємо в дивному світі,
Кожен має у нім «двійника»,
В Інтернеті живуть двійники ті –
Нова форма «життя», нетривка…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024
Глава 5
Я не знавець законів тих –
В них правда є, чи ні,
Все, що відомо в’язням тут –
Це міцність у стіні
І, що мов рік тут кожен день,
Рік, в котрім довгі дні.
Та кожен, знаю я, Закон,
Що хтось з людей створив,
З часів, як перший Чоловік
З осердя брата вбив,
Немов полову залишав,
А зерна всі губив.
Я знаю те, і мудро це
Всім іншим знати теж,
Що з сорому цеглини всіх
В’язничних стін і веж,
І грати, щоб не зрів Христос
Насилля те, без меж.
Затьмарить місяць гратів тінь
І сонця сяйний хід,
І добре, що таять вони
Те Пекло наших бід,
Що Сину Бога чи Людей
І бачити не слід.
Все нице й підле квітне там,
Немов бур’ян, пробач,
Що добре ж у Людині є –
Все в’яне там, хоч плач,
Бліда Скорбота – то замок,
А Відчай – Наглядач.
Бо морять голодом вони –
Страх кожна мить несе,
І б’ють слабких, і б’ють старих,
І смішно їм все це,
І божеволіють тут всі,
І мовчки терплять все.
Житло в нас – темна кліть вузька,
Мов яма вигрібна,
І подих Смерті з-поза грат –
Для нас не дивина,
І у Людських машинах Хіть,
Живе лише одна.
Солона і гидка мов слиз –
Вода, що мусим пить,
І хліб із крейдою з вапном,
Нам зважений, гірчить,
І Сон не ліг, а сновига
Й до Часу голосить.
Зелена Спрага й Голод в нас
Мов жерех і змія,
Та плата ця вже звична нам,
Вбиває ж почуття,
Що каменем, піднятим вдень,
Стають вночі серця.
У серці нашім завжди ніч
Й пітьми у клітці сум,
Ми крутим корбу, рвем канат,
У Пеклі власних дум,
Й страшніша тиша нам стократ,
Ніж дзвону з міді шум.
І не почути ніжних слів
Під стелями тюрми,
І не знайти жалю в очах
У тих, хто за дверми,
І в забутті гниєм, гниєм
Душею й тілом ми.
І точить ржа ланцюг Життя,
Занепад – наша путь,
І хтось кляне, і плаче хтось,
А хтось гамує лють,
Закони Божі справні втім
І в серце кожне б’ють.
І ті серця, що розіб’ють
В тіні тюремних грат,
Як той розбитий глек, що дав
Для Господа свій нард,
І вже в нечистім домі тім
Мов нарду аромат.
О! День щасливий в тих серцях
І прощення покров!
Інакше душу як спасти
Й Гріха розгладить шов?
Як серце б не розбивши вщент,
Господь Христос зайшов?
І очі витріщені геть,
І горло спухле вкрай,
Чекає Злодій рук святих,
Що візьмуть його в Рай,
І серце, що розбите вщент,
Господь не кине, знай.
В червонім хтось Закон читав –
Три тижні дав бігцем,
Три тижні лиш, зцілитись щоб,
Душі збороти щем,
І краплі крові не лишить
На тій руці з ножем.
Й град сліз кривавих руку вмив,
Ту, що тримала сталь,
Бо тільки кров змиває кров
І в сліз лиш сила та –
Змінити Каїна печать
На білий знак Христа.
Глава 6
Де місто Редінг, у тюрмі,
Безчестя яма є,
І бідолаха в ній лежить,
Вогнем його жере,
Лежить в могилі із вапна,
Ім’я відсутнє де.
І в тиші, поки Бог не зве,
Лежати там йому,
Зітхань не треба зайвих тут,
Чи плакати кому –
Вбив чоловік те, що любив
І вмерти мав тому.
Вбивають те, що люблять – всі,
Хай всі почують це,
І з гіркотою у очах,
Й з улесливим слівцем,
Вб‘є з поцілунком боягуз
Хоробрий же з мечем!
01.03.2024 Гречка В.М.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2024
Сьогодні, я бачу, ще більше твій сум у очах,
І руки, ще більше тендітні, мій погляд піймав,
Послухай, далеко, далеко, на озері Чад
Шикарний гуляє жираф.
Йому граціозна та стрункість і розкіш дана,
І шкуру його прикрашає чарівний узор,
З ним місяця тільки, в ставках що сріблясто пірна,
Красою сміливо рівнятися може декор.
Він схожий здаля до барвистих вітрил корабля,
І плавний біг, наче пташиний політ без турбот,
Я знаю, що бачить чудесного безліч земля,
Як сонце заходить і йде він у мармурний грот.
Я знаю веселі казки таємничих країв,
Про діву, що чорна й жагу молодого вождя,
Та довго ти надто вдихала туман, що сирів,
Ти віриш, що дощ нам залишило тільки життя.
І як я тобі розповім про тропічний той сад,
Про пальми, стрункі що, про запах немислимих трав,
– Ти плачеш? Послухай…далеко, на озері Чад
Шикарний гуляє жираф.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2024
Глава 4
Немає служби у той день
Як вішають вони,
У Капелана в серці біль
Й блідіше він стіни,
Написано в його очах –
Надію прожени.
До полудня тримали нас,
А потім в дзвоник дзвін
І брязкіт Вартових ключів –
Відчинять нам загін,
І з пекла власного йдемо –
Лиш тупіт поміж стін.
Повітря Божого ковток.
Та щось не так між нас,
Від страху кожен весь блідий
І кожен наче згас,
І я не знав когось, щоб був
Таким сумним в той час.
Не знав когось я, щоби він,
З тим сумом гледів би,
На синій клаптик угорі,
Що «небом» звали ми
І безтурботні хмарки де
Щасливі, без тюрми.
Але були й ті серед нас,
Хто очі опускав,
І вмерти хто, замість його
Не менше мав підстав,
Убив він річ живу, поки
Хтось мертве убивав.
Тому б, хто вдруге нагрішив
Біль душу б розпоров,
І мертву, з савана б узяв,
І знов пустив би кров,
І кров пускав сильніше все,
Даремно, знов і знов!
Як мавпи ми в лахмітті тім,
Висіло що на нас,
Асфальтом двору мовчки йшли,
По колу в котрий раз,
Ми мовчки йшли по колу всі,
Слів не було в той час.
По колу, в тиші, ми все йшли
І в головах пустих,
Кружляв мов вихор згадок в нас
Про сто речей страшних,
І Жах за кожним тихо йшов,
Й терор терзав усіх.
Наглядачі немов пасли
Тюрми живе майно,
Костюм недільний кожен вдяг –
Шик, дороге сукно,
Та видавало справи їх
На чоботях вапно.
Бо там, могили паща де –
Могили й не було,
Лиш стрічка бруду і піску,
Шо звідкись намело,
І ще вапно, прикрити щоб
Міазмів джерело.
Бо є в невдахи того те,
Чим вкриється не всяк,
На глибині і голий хоч,
Що сорому є знак,
В кайданах на ногах лежить
Він у вогні відтак!
І поки все горить вапно,
Їсть м'ясо та кістки,
Вночі крихких кісток поїсть,
Вдень плоті з’їсть шматки,
По-черзі все, та серце лиш
Їсть завжди залюбки.
Ні саджанця, ні корінця.
Три роки там нема,
Три роки наче порча там,
Лише земля сама,
У дивовижні небеса
Вдивляється пітьма.
Здається їм – занапастить,
Убивці прах росток,
Брехня! Бо Божа благодать
Для всяких діточок,
І яскравішими були б
Там барви у квіток.
Червона ружа з губ росла б
А з серця біла там,
Бо хто з нас знає шлях, котрим
Христос щось каже нам,
Немов той посох, що розквіт
На диво глядачам?
Та руж яскравих кольорів
За муром не знайти,
Осколок, кремінь, камінець –
Знайдеш для себе ти,
Щоб душу квітам не вдалось
Від розпачу спасти.
Тому не буде пелюсток
Яскріти чарівних
На стрічці бруду і піску,
У стін жахливих цих –
Про Сина Бога дати знак,
Що вмер за нас усіх.
Хоча в’язниці мур його
Не випустить мерщій –
Не бродить чоловіка дух
В кайданах уночі,
Й не плаче чоловіка дух
У спеку чи в дощі.
Він в мирі, бідолаха цей,
Чи в мирі буде ось,
Терор не ходить там за ним
І зла нема на щось,
Ні Місяцю, ні Сонцю там
Світить не довелось.
Як звіра вішали його –
Без реквієму й слів,
Щоб спокій переляк з душі
Прогнати не посмів,
В могилу швидко ж потягли
Й сховали у той рів.
Розділи геть вони його
І мухам віддали,
Їх вид очей все забавляв
І горла кольори,
І в’язня з реготом вони
Присипали згори.
Навколішки не став над ним
Молитись Капелан,
Не освятив Хрестом його,
Хоч право мав і сан,
Бо за таких як грішник той,
Помер Христос від ран.
Та все гаразд, бо він пройшов,
Що у Житті дано,
І сліз потік – в сосуд Жалю,
Розбитий вже давно,
Бо плач – ізгоїв заняття,
У них завжди воно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2024
Все навкруги нам здається,
Справжня – одна пустота,
Без тебе Реальність чи є ця?
Справа не зовсім проста…
Вчора кохання буяло,
Вчора був справжнім твій друг,
Та виявляється мало
Знаєш ти світ, що навкруг.
«Завтра» малюєш ти миттю,
Розуму пензлем стрімким,
Та виявляється міддю –
Те що вбачав золотим.
Вдалій радіє покупці
Хитрий дивак-покупець…
«Залишки брухту продав ці» -
Вільно зітхнув продавець.
Грається мозок чи ще щось:
«Вигідно», «боляче», «сум»…
Так і назад доберемось –
В темряву вільну від дум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2024
Давним-давно, у сиву давнину,
З цих рим незграбних тему я почну,
Зневажили безумці двигуни –
Електропоїзд планувався в них,
Подібний він до вуличних машин,
Та, слухай вже історії почин:
* * *
Як зазвичай, після кількох років,
Надій, що марні, і сумних страхів,
Що Провіденс відвідали колись,
Всіх планів, що узгодить спромоглись,
Ми бачимо Н.Й.Н.Г. і Г.
І їхнє прагнення для нас благе –
Прогнати, з блискавкою, сажу й дим,
Маршрут на Брістоль щоби став зручним.
Не зайде потяг на Фокс-Пойнт тепер,
На вулицях чекатимуть тебе
Машини, Осгуд Бредлі що створив –
Краса й потужність нових двигунів.
Зимовим ранком, як тремтіли всі
У поїзд я, що до Фолл-Рівер сів,
Попереду упав я десь умить,
Готовий вже спокійно відпочить.
Фарбованих вагонів низка мчить,
Підніжжя буде Коледж-Гілл за мить,
Аж, сну – кінець, бо з колії, стрімка,
Злітає колісниця громіздка,
І з ревом звіра, що не з‘їв обід –
Б‘є в бакалії Леонарда вхід!
Грім гуркітливий – знищено портал,
Та всіх зусиль доклав наш персонал,
Вагон щоб звергнутий на рейки став –
Є лом, для хвилювань нема підстав.
Ми вниз, по Саус Мейн, рушаєм знов,
Зростає швидкість – нам хвилює кров,
Як, раптом, перехрестя бачим ми –
Шукають шлях всі, між машин юрми.
Звернула голова у Вікенден,
Вагони ж інші ще по Саус-Мейн,
На бік лягає задній з них самий,
Хвіст з головою – наче кут прямий.
Нарешті, вже позаду той вагон,
Все з нього помістилось в наш салон.
Й ошатний, в уніформі, провідник
Сплатити просить тих, хто в шторм не зник.
Дідусь якийсь йому: «Бери усе,
Від позову тебе це не спасе!»
А в потяга – повзти на пагорб хіть,
Мотори стогнуть, стрімко час летить.
На стрілці по Брук-Стріт – той самий біль,
Фронт шлях обрав, тил має власну ціль,
І хоч Фолл-Рівер мали досягти,
Вагон Брук-Стріт не всі пізнав кути.
Дбайливі руки твердо правлять хід
І знову вгору наш стрімкий політ.
Вершина вже, та ми сповзли назад,
Коня задіяно і справа йде на лад.
І ось, по курсу – міст старенький цей
(З віків середніх радує людей)
Під нами стогне моторошно він,
Ми стогнемо від болю разом з ним.
На суходолі ми, і тут віраж,
Кінчається запас надії наш.
Загроза знов каліцтва наших тіл,
Бо під кутом прямим йдуть рейки ті.
Нарешті стала колія як слід,
Та доля знов спиняє наш політ.
Задіяти щоб залізничний дріт,
Коліс трамваю треба інший вид,
Юрбу – в Нью-Гейвен, без бажань її,
Зі Спілки Залізниць Компанії.
Утома – ми чекали довго, злість,
У путь! Пізніше лиш годин на шість.
По колії новій і швидше все,
Електрокінь, з комфортом, нас везе.
Нероби з Ріверсайд кричать: «Ти бач!»
З юрби у Кресент-Парк почувся плач.
В селян із Дровнвіля розкритий рот,
Дивується з Наятту теж народ.
До вулиць Баррінгтона близько вже
Трамвай холоне і ледь-ледь повзе.
Все стихло, й за якусь годину нам
Про Воррен кажуть: «Струм відсутній там».
До вечора хтось змерз, хтось відпочив,
І далі тягне нас локомотив
Вже ось і Воррен, та зупинка тут
Неначе нам цей прокляли маршрут
На нашій колії лежить локомотив,
Під купою обірваних дротів.
Але тепер надії промінь є,
Крізь сутінки мені потужно б‘є
Повозка, віл, охочий молодець,
Котрий, коли струснув я гаманець,
Мене готовий будь-куди везти
Якщо немає швидко мчать мети.
Порому Слейду досягли, віват!
Мій провідник вертається назад.
Світанок, втома, я готель знайду,
Щоб перевести свій, нарешті, дух.
Добрався вранці дому на човні,
Читав я це й повідали мені
Про потяг вірний, що покинув я,
Була ще сила в нім, але не вся,
Фолл-Рівер – пункт призначення старий,
Та чує давній фермер звук хрипкий,
То був тріумфу переможний свист
Нарешті – в БРИСТОЛЬ, в‘їхав машиніст!
*N.Y.N.H. & H.R.R. – від англ. New York, New Haven and Hartford Railroad, або Нью-Йорк, Нью-Гейвен і Гартфордська залізниця
Оригінал тут https://www.hplovecraft.hu/index.php?page=library_etexts&id=208&lang=angol
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2024
24. Канал
Лихе є місце, уві снах воно,
Будинки в нім високі та пусті,
Каналу вздовж, і запахи густі
Страху з потоку, де не видно дно.
Вузькі провулки, що дахи впритул,
До вулиць – чи знайомих, а чи ні,
І темінь мертва вікон на стіні,
Де місяць заливає пустоту.
Не чути кроків, тихий звук лише,
Тих маслянистих вод, котрі течуть,
Під каменем мостів хлюпоче муть,
І далі, в океан її несе.
Не скажуть вже коли потік той змив
Зі світу цього, світ-блукач зі снів.
XXIV. The Canal
Somewhere in dream there is an evil place
Where tall, deserted buildings crowd along
A deep, black, narrow channel, reeking strong
Of frightful things whence oily currents race.
Lanes with old walls half meeting overhead
Wind off to streets one may or may not know,
And feeble moonlight sheds a spectral glow
Over long rows of windows, dark and dead.
There are no footfalls, and the one soft sound
Is of the oily water as it glides
Under stone bridges, and along the sides
Of its deep flume, to some vague ocean bound.
None lives to tell when that stream washed away
Its dream-lost region from the world of clay.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2024
23. Міраж
Не знаю, був колись, чи є і зараз –
Той світ в потоці часу, що блукав,
Та мерехтить ця пурпуром примара,
Хоча то сни неясні, а не яв.
Річок там дзюркіт і химерні вежі,
Склепінь яскравих диво-лабіринт
І небесами полум‘я пожежі –
Мов захід взимку, фантастичний вид.
Боліт великих береги безлюдні,
Птахи величні, вітер, осока,
Село, дзвіниця біла, з неї чутні
Дзвони вечірні, їх несе ріка.
Тих місць не знаю й не спитаю сам,
Коли й чому я був чи буду там.
XXIII. Mirage
I do not know if ever it existed—
That lost world floating dimly on Time’s stream—
And yet I see it often, violet-misted,
And shimmering at the back of some vague dream.
There were strange towers and curious lapping rivers,
Labyrinths of wonder, and low vaults of light,
And bough-crossed skies of flame, like that which quivers
Wistfully just before a winter’s night.
Great moors led off to sedgy shores unpeopled,
Where vast birds wheeled, while on a windswept hill
There was a village, ancient and white-steepled,
With evening chimes for which I listen still.
I do not know what land it is—or dare
Ask when or why I was, or will be, there.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2024
Глава 1
Червоне він не одягав,
Вин з кров‘ю кольорів,
А крові й вин слід на руках,
Коли знайшли яскрів,
Біля коханої, котру
Він в її ж ліжку вбив.
В сіренькому костюмі він
Гуляв посеред нас,
Крикетний був на нім картуз,
В ході запал не згас,
Та я не знав когось, щоб був
Таким сумним в той час.
Нікого я не знав, щоб був
З тим поглядом, мов сніг,
На синій клаптик угорі,
Що «небом» звати б міг
І хто б так хмарок пильнував,
Вітрил сріблястих біг.
Між душ стражденних йшов і я,
По колу не тому,
«Що скоїв він? – я все гадав. –
І тут тепер чому?»
Як хтось позаду прошептав:
«Гойдатися йому».
О, Боже! Наче стіни ці
Раптово повело,
І мов від сталі каски жар
Те небо опекло,
І, хоч страждав я у душі,
За власний біль не йшло.
Я знав, робило швидше що
Його ходу, й чому
Було так сумно у той день,
В яскравий день йому –
Вбив чоловік те, що любив
І вмерти мав тому.
Вбивають те, що люблять – всі,
Хай всі почують це,
І з гіркотою у очах,
Й з улесливим слівцем,
Вб‘є з поцілунком боягуз
Хоробрий же з мечем!
Любов свою хтось юним вб‘є
Та є й немолоді,
Десь душить Хтивості рука,
Десь руки Золоті,
Добріших жертви – від ножа,
Холонуть швидше ті.
Хтось любить менш, хтось більш ніж мав,
Продав хтось, хтось купив,
Хтось зробить діло й весь в сльозах,
А хтось без зайвих слів,
Те вб‘ють, що люблять – всі, але
Не всі помруть, хто вбив.
Він не вмирає у ганьбі
В годину темну ту
Ні шиї в нього у петлі,
Ні дум про темноту,
Ні ніг нема падіння крізь
Підлогу в пустоту.
З ним поряд, мовчки, не сидять
Ті, стережуть хто всіх,
Пильнує хто, як плаче він
І молиться при них,
Хто стежить, здобич щоб цих стін
Украсти він не зміг.
Він на світанку не встає
Побачити те, як
У білім Капелан тремтить,
Шериф немов закляк,
І Губернатора лице –
Лихої Долі знак.
Він жалюгідно не спішить
Вдягтись під шквал погроз,
Поки сміється Лікар злий
З нервових нових поз,
Годинник цокає в того –
Аж у кістках мороз.
Він спраги тої не пізнав,
Піском у горлі мов,
Коли в оббиті двері кат
Неначе тінь зайшов,
І ремінців три пов‘язав,
Не знав щоб спраги знов.
Він не схиляє голови
Заслухати указ,
Ні, поки жах душі кричить:
«Вмирати ще не час!»
Не йде повз власної труни
У той жахливий лаз.
Не дивиться в повітря він
Крізь стелі скло мале,
Не молиться мов з глини рот,
Щоб не було так зле,
І щоб Каяфи не відчуть
Торкання губ гниле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2024
Глава 3
Між стін високих, кам‘яних,
У Боржників Дворі,
Повітря він під небом пив
Свинцевим угорі,
Й обабіч, щоб раніш не вмер –
Наглядачі два злі.
Чи з свідками страждань його
Сидів він день і ніч,
Хто бачив сльози, що він лив
Й в мольбі здригання пліч,
Хто стежив, в шибениці щоб
Не вкрали цінну річ.
Був Губернатора чітким
До виконання Акт,
А Лікар розповів, що Смерть –
Лиш науковий факт,
І двічі в день був Капелан
Маленький дав трактат.
І двічі люльку він курив,
І пива кварту пив,
В душі рішучій страху він,
Куточка не лишив,
Казав частенько, радий що
Він близькості катів.
Тих слів питати сенс ніхто
З Наглядачів не смів,
Бо ті, хто мають стерегти
Не кажуть зайвих слів,
Закрили рота на замок
Й мов маска нижче брів.
І навіть спробував би хто
Утішити його –
Чи Жаль у Закуті для Вбивць
Спасав вже хоч кого?
Душі як братській в місці тім
Слівця знайти того?
По колу перевальцем брів
Наш Дурників Парад!
Диявола Бригада мов –
Голів побритих ряд,
Свинцевий тупіт ніг вершив
Веселий маскарад.
Канат ми рвали смоляний,
Текла з під нігтів кров,
Підлогу й двері терли ми,
Перила, знов і знов,
Під стукіт відер мили ми,
Між дошок кожен шов.
Ми шили щось, ламали щось,
Свердлили ми стіну,
Ми стукали, волали гімн,
Пітніли на млину,
Та жах до кожного проник
У серця глибину.
І там лежав, на дні душі,
У нас він, до пори
І за негідника того
Забули я й вони,
Аж поки поряд не пройшли
Ми ями для труни.
Розверста жовта паща там
Чекала на живе,
Земля, неначе, криком кров
В жазі, до себе зве,
І знали ми, світанок цей
Хтось не переживе.
Пройшли ми повз, і вже в душі
Був Сум, і Страх, і Смерть,
Прочовгав поруч з нами кат,
Він ніс свій інструмент
І кожен в камеру йдучи
Тремтів у той момент.
У коридорів пустоті
Вночі розлився Страх,
І вверх, і вниз, здавалось там,
Хтось крався на носках.
І білі контури облич
Виднілись у пітьмах.
Лежав, немов у лузі він,
Мрійливо серед трав,
І наглядач не розумів,
Не міг знайти підстав,
Чому із катом поруч він,
Так солоденько спав?
Та сон не йде крізь сльози тим,
Хто плакати не звик,
Тож, нам – босоті й шахраям,
Не опустить повік
І жах другого мозок всім
Безжальним болем пік.
На жаль! Жахлива справа то –
За інших каяття!
Немов прониже меч Гріха
За згублене життя,
Не лили кров, та біль від сліз
Мов від краплин свинця.
Наглядачі ж там, крадькома,
Ходили між дверей,
І на підлозі зріли там
Наляканих людей,
І дивувала їх мольба
Безбожників в час цей.
Всю ніч навколішки в мольбі
Безумний плач тривав!
Мов чорний саван північ та,
В ній стогін наш лунав:
І з губки смак вина гіркий
Сумління нам втішав.
Спів півня, півня спів звучить
Та день не настає,
І Жах в кутках де лежимо
Чекає на своє,
І кожен з духів злих нічних
Напроти постає.
Повз нас вони, повз нас мов сни,
Мов тіні крізь імлу,
Насмішку місяцю їх рух
Являв собою злу,
Танок огидний, хоч і в такт,
Нагадував нам гру.
Мов набурмосившись вони
Від нас неначе йшли,
У ритмі танцю сарабанд
Ці постаті з імли,
Та вмить як вихор із піску
Завитися могли.
Безглуздо смикались вони,
Мов ляльки для вистав,
Та флейт Страху роздався спів
У вухах він лунав,
Потужний спів, потужний спів,
Що й мертвих би підняв.
«Ого!» кричать «Великий світ,
Та пута – не підеш!
Поставив раз, поставив два
Гра джентльменів, ге ж,
Та попаде з Гріхом гравець
В Ганьби Дім тайний, все ж».
Не смішно з витівок таких,
З примар пустих розваг
Всім тим, кому в‘язниця – дім
Й кайдани на ногах,
Христові рани! Тих істот,
Вид викликає жах.
По колу вальс, по колу вий,
Хтось в парі, зі смішком,
Звабливим кроком, догори,
Хтось сходами бочком
Молились від усмішок їх
Ще з більшим ми страхом.
Ранковий вітер застогнав
Та ніч все йде і йде,
Павуче темряви рядно
Місцями вже бліде,
І нам, в молитвах, все страшніш
Суд Сонця, що гряде.
Все стогне вітер навкруги
Ридань в‘язниці стін,
Немов сталевий вал тягне
Ланцюг життя хвилин,
О, вітру стогін! Нам за що,
Терзає душу він?
Нарешті тіні смуги я,
Решітка мов, узрів –
Повзуть праворуч по стіні,
Напроти нар кінців,
Світанок Божий, знав я, десь
Кривавим вже горів.
О шостій прибирання в нас,
О сьомій тихо все,
Та наче крил могутніх змах
В‘язницею несе,
Лорд Смерті, з подихом мов лід,
Прийшов до когось це.
Він не у пишному вбранні
Й без білого коня,
Шнура три ярди, дошка ще –
Ось, шибениця вся,
Тому з мотузкою ганьби
Стрічає хтось Гонця.
Ми всі немов болотом йшли
Навпомацки в пітьмі,
Не сміли й помолитися,
Або зітхнути ми,
Бо вмерла в кожному із нас
Надія, й ми – самі.
Бо Суд Людський свій має шлях
І вбік не поверне,
Він вб‘є і сильних, і слабких,
Нікого не мине,
Він не здригнувшись батька вб‘є,
Уб‘є тебе й мене!
Чекали вісім як проб‘є,
Язик від спраги пух,
Бо вісім – Долі то удар,
Людський загубить дух
Чи злий, чи добрий – у петлю
Спрямує Доля рух.
Чекали знаку просто ми,
Такий лише був план,
Німому каменю в степу,
Подібним був наш стан
Та било кожне серце мов
Безумець в барабан!
Удар годинника в тюрмі
Струснув навколо яв,
По всій в‘язниці відчай наш
Безсилий пролунав,
Мов прокаженого то звук,
Що болота лякав.
Як найстрашніший бачим жах
В кристалі сновидінь,
З пеньки мотузку зріли ми
Й від шибениці тінь,
І чули хрипи із петлі
Придушених молінь.
І горе все, що він вложив
У крик, що душу рве
І дикий жаль, й кривавий піт
Вже бачив я вкотре,
Життів хто більш одного мав,
Той більш ніж раз помре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2024
22. Азатот
Повз простір цей, тривимірний і світлий,
В бездумну прірву мене демон ніс,
Час і матерія з‘явитись ще не встигли,
Був Хаос, де ніяких форм чи місць.
Тут бурмотав Володар Всіх великий
Те, мріяв що, але не розумів,
Крізь плюскіт кажанів безформних дикий,
У вирах серед променів-струмів.
Вони несамовито танцювали
Під флейти зойк в жахливих пазурах,
Що тріснула та хвиль її сигнали
Світам крихким їх дарували шлях.
«Посланник я Його», – так демон рік,
Презирливо б‘ючи в хазяйський лик.
XXII. Azathoth
Out in the mindless void the daemon bore me,
Past the bright clusters of dimensioned space,
Till neither time nor matter stretched before me,
But only Chaos, without form or place.
Here the vast Lord of All in darkness muttered
Things he had dreamed but could not understand,
While near him shapeless bat-things flopped and fluttered
In idiot vortices that ray-streams fanned.
They danced insanely to the high, thin whining
Of a cracked flute clutched in a monstrous paw,
Whence flow the aimless waves whose chance combining
Gives each frail cosmos its eternal law.
“I am His Messenger,” the daemon said,
As in contempt he struck his Master’s head.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024
Птахи злітають у осіннє небо,
Пташок несе передчуття зими,
Людині відлітати без потреби –
До холодів та спеки звикли ми.
Жене північним вітром сірі хмари,
Птахи злітають у осіннє небо,
Нам залишають холоди і чвари,
Почуємо не скоро милий щебет.
Можливо, краще, ніж у нас де-небудь,
І предків пам‘ять кличе в дальній край,
Птахи злітають у осіннє небо,
Душа сумує, мов згадала Рай.
Дивлюся в небеса я хмуро-сірі,
Я вірю в краще, знаю – буде тепло,
«Ми повернемось!» чується у вирі,
Птахи злітають у осіннє небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024
Поет – цікава забавка природи,
Альтернативний творчий агрегат,
Вірші його немов таємні коди,
Де між словами більше у стократ.
Поезії поети вірно служать,
Віддаючи найкраще з душ своїх,
І розквітає мов прекрасна ружа
У серці від поета слів простих.
Поезія – стихія віртуальна,
Володарка тонких світів душі,
Для багатьох – розвага то звичайна,
Для декого ж – наснага й справ рушій.
Ця магія живе тисячоліття,
Дивацький метод поєднання слів,
Буяє навкруги доба новітня,
Але звучить з глибин прадавній спів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024
Воды молекул шорохи слышны,
Решеток кристаллических крушений,
Искрятся одеялом белизны
Светила мириады отражений.
У птиц-певцов сегодня выходной,
Лишь я в тиши окутавшей незримо,
Она молчит в согласии со мной,
Шагов скрип легкий пропуская мимо.
Накатывает светлая печаль,
Как эхо безразличия природы,
Дорога жизни вьётся сквозь январь,
Под поступи задумчивой аккорды.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003057
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.01.2024
Темніла ніч! Почуй, слухач!
І глянь, Улісса флот!
Дружина жде, сурми сурмач
Вже вдома ми от-от.
Він Трою бив, звів нанівець,
Зрівняв з землею мур,
Та втратив бог Нептун терпець –
Зловив у пастку бурь.
Як вщухло все, живі всі ледь
На острів припливли,
Забули рідний дім ущерть –
То лотоса дари.
З пасток він спас своїх людей
Й веде на корабель,
Не дасть торкнутись їм ніде
Тим лотосом себе.
І ось прийшли в циклопів дім,
Цих велетнів брудних,
Що з оком всі лише одним,
Вулкан хазяїн їх.
В печері тій, мандрівники
Сир з молоком знайшли,
Та смерть зустріли, їдоків
Циклоп хапає злий.
Циклопа здобич щодоби –
Найкращих греків два,
Улісс відважний план зробив –
Це втеча, і швидка.
Маневром хитрим спутав він
Всі велетню думки,
І око – геть, крик поміж стін,
З полону біг стрімкий.
Наступним був король вітрів,
Знайшов Еола дім,
Король, вітрів мішок вручив,
Дорога легше з ним.
Вони вже де Церцея зла,
Палац великий там,
Та людям виду надала
Подібного звірям.
Меркурій, втім, його звільнив
З людьми від чар тих злих
Їх бачить він не захотів
Серед свинячих втіх.
Здійняв свій меч і грізно рік
Цирцеї тій слова:
«Звільни людей тепер моїх,
Людські верни тіла!!!»
Вертає стаду зразу та
Людську подобу знов,
І кормить, поїть досита
Всіх, хто в палац прийшов.
І знов Улісс в блаженстві йде,
Сирен повз голоси,
Щоб не спинялися ніде –
Всім вуха заложив.
Нависли Сцилли шиї ось,
Судно Харибда жде,
Ціна жахлива – без шістьох!
Та пройде він будь-де.
Ось втратив кораблі всі він,
Каліпсо острів там,
Затримався герой на нім,
Доплив туди він сам.
Дружині повернуть його
Послав Юпітер їх,
Та пліт зламався, бранець він,
Нептуна чвар старих.
На берег Схерії ступив
До короля побрів,
Казав про себе, п‘ють усі,
Лунає барда спів.
До свого дому завітав,
Де кавалерів тьма,
В жебрацьких лахах, без об‘яв,
Туди пришкандибав.
Стріл літ його, в мерзоту ту,
Що сватались, і їх
Всіх вбито, радий відчуттю
За діло рук своїх.
І свинопас, і мамка з ним
Його упізнають,
І Пенелопу бачить він,
Тепер їм разом буть.
Не спинить поки чорна смерть
Не зробить з нього тлін,
Ітаки край не залишить,
Де народився він.
Перший вірш Лавкрафта написаний у віці 7 років.
Оригінальний текст:
The Poem of Ulysses, or The Odyssey (8th November, 1897)
The nighte was darke! O readers, Hark!
And see Ulysses’ fleet!
From trumpets sound back homeward bound
He hopes his spouse to greet.
Long he hath fought, put Troy to naught
And leveled down it’s walls.
But Neptune’s wrath obstructs his path
And into snares he falls.
After a storme that did much harme
He comes upon an isle
Where men do roam, forgetting home,
And lotos doth beguile.
From these mean snares his men he tears
And puts them on the ships.
No leave he grants, and lotos plants
Must no more touch their lips.
And now he comes to Cyclops homes
Foul giants all are they.
Each hath 1 eye, and hard they ply
Great Vulcan to obey.
A cyclop’s cave the wandrers brave
And find much milk & cheese
But as they eat, foul death they meet
For them doth Cyclops seize.
Each livelong day the Cyclops prey
Is two most noble Greeks
Ulysses brave he plans to save
And quick escape he seeks.
By crafty ruse he can confuse
The stupid giant’s mind
Puts out his eye with dreadful cry
And leaves the wrench behind.
Now next he finds the king of winds
Great Aeolus’s home
The windy king to him doth bring
Wind bags to help him roam.
He now remains in fair domains
In Circes palace grand.
His men do change in fashion strange
To beasts at her command.
But Mercury did set him free
From witcheries like this
Unhappy he his men to see
Engaged in swinish bliss.
He drew his sword and spake harsh word
To Circe standing there
“My men set free”, in wrath quoth he
“Thy damage quick repair”!!!
Then all the herd at her brief word
Become like men once more
Her magic beat, she gives all treat
Within her palace door.
And now Ulysses starts in bliss
The Syrens for to pass
No sound his crew’s sharp ears imbues
For they are stop-ped fast.
Now Scylla’s necks menace his decks
Charybdis threats his ships
Six men are lost—O! dreadful cost
But he through danger slips.
At last from waves no ship he saves
But on Calypsos isle
He drifts ashore and more & more
He tarries for a while.
At Jove’s command he’s sent to land
To seek his patient wife,
But his raft breaks, and now he takes
His life from Neptune’s strife.
He quickly lands on Scheria’s strands
And goes unto the king.
He tells his tale, all hold wassail;
An ancient bard doth sing.
Now does he roam unto his home
Where suitors woo his spouse
In beggar’s rags himself he drags
Unknown into his house
His arrows flew at that vile crew
Who sought to win his bride
Now all are killed and he is filled
With great & happy pride.
His swineherd first, then his old nurse
Do recognize him well
Then does he see Penelope
With whom in peace he’ll dwell.
Until black death doth stop his breath
And take him from the earth;
He’ll ne’er roam far from Ithaca,
The island of his birth—
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2024
Глава 2
В сіренькому костюмі він
Шість тижнів був у нас,
На нім крикетний був картуз,
В ході запал не згас,
Та я не знав когось, щоб був
Таким сумним в той час.
Нікого я не знав, щоб був
З тим поглядом, мов сніг,
На синій клаптик угорі,
Що "небом" звати б міг
І хмар розпатланих мов шерсть
Спостерігав забіг.
Він не ламав як інші рук –
Безумці ті, хто смів
Плекати залишки надій
Між розпачу штормів,
На сонце він дивився лиш
Й повітря ранку пив.
Рук не ламав і не ридав,
Й не хвилювався він,
Та пив повітря, наче в нім
Був еліксир з рослин,
Відкривши рот він сонце пив,
Неначе краще з вин!
І я, й стражденні душі ті,
У колі не тому,
Одразу забували всі –
Тут кожен з нас чому,
Очей не зводивши з того,
Гойдатися кому.
І дивним те було, чому
В ході запал не згас,
І дивним погляд був його,
Таким сумним в той час,
І дивним думати було,
Що борг він свій віддасть.
У дуба й в'яза навесні
Все листя опаде,
Похмурий шибениці стовп
Подію іншу жде,
Коли зелений чи сухий
У інший світ піде!
Небес престолу благодать
Тут кожен би обрав,
Та хто б в шарфу із конопель
На ешафоті став,
І крізь нашийник вбивці вверх
Востаннє споглядав?
Під скрипку танці милі нам,
Коли кохають нас
І флейта з лютнею зовуть
Потанцювати вальс,
Але не милий ловких ніг
В повітрі перепляс!
З цікавістю на нього ми
Дивилися щодня,
Крутилося в уяві в нас –
А що робив би я?
Червоне Пекло дум його –
Незнана нам земля.
Нарешті мрець не ходить тут,
Гуляєм ми самі,
І знав я, де стояв він сам –
Чекав кінець в пітьмі,
І що у світі Божім він
Не стрінеться мені.
Він кораблю подібно в шторм,
Курс перетнув з моїм,
Ні слів, ні жестів не було,
Та й звідки взятись їм?
Ми не в святу зустрілись ніч,
А в день ганебний з ним.
Між стін в'язниці ми удвох
Ізгоями були,
Світ викинув із серця нас,
До Бога ж не дійшли,
Залізні щелепи Гріха
Схопили нас коли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024
21. Ньярлатхотеп
І ось, в кінці , прийшов з Єгипту Він,
Худим був, загадково мовчазним,
Вся чернь схиляла спини перед ним,
Як захід сонця одяг пломенів.
Юрба жадала вся його команд
Та трохи вбік – і забували все,
А вже чутки народами несе,
Що й звірів розуміти він талант.
З безодні моря, раптом, піднялись
Земель забутих шпилі золоті,
Кололась суша, сяйва дикі ті
На сховища людей з небес неслись.
Зніс те, що було грою його сил,
Роздмухав Хаос-дурень Землю в пил.
XXI. Nyarlathotep
And at the last from inner Egypt came
The strange dark One to whom the fellahs bowed;
Silent and lean and cryptically proud,
And wrapped in fabrics red as sunset flame.
Throngs pressed around, frantic for his commands,
But leaving, could not tell what they had heard;
While through the nations spread the awestruck word
That wild beasts followed him and licked his hands.
Soon from the sea a noxious birth began;
Forgotten lands with weedy spires of gold;
The ground was cleft, and mad auroras rolled
Down on the quaking citadels of man.
Then, crushing what he chanced to mould in play,
The idiot Chaos blew Earth’s dust away.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2023
Простираются в сумрак грядущих времен
По нехоженым далям дорожки,
Подгоняют года, ожидает Харон,
Старомодней все наши одежки.
И уже не видать тех широких путей,
Что недавно собою манили,
Мы шагаем вперед, подчиненные ей –
Безразличной неведомой силе.
Но искрится в глуби ручеек, что журчит,
Он теряется в грохоте будней,
Но бывает блеснет, как души нашей щит,
И в тот миг станет мир наш уютней
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001365
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.12.2023
Коли ніхто не розуміє,
Коли на серці пустота,
А за вікном сирена виє
І замітає сніг міста.
Коли нема ніде покою,
Здаються ворогами всі,
Я просто рухаю рукою,
Пишу слова, такі як ці.
І на хвилину розійдеться
Печалі морок у душі,
Неначе загубившись десь я
Побачив, де мої усі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2023
20. Нічні примари.
Про склеп звідкіль вони – ти не питай,
Я кожен вечір бачу тих істот,
Їх роги, чорні крила, хижий рот,
Шипів пекельних пару з їх хвоста.
Північний вітер хмару їх несе,
Ось грубих пазурів миттєва лють –
Мене вони у подорож беруть,
В світи жахливі, там де сіре все.
Вершини Тока промайнули враз,
Хоча кричати й намагався я
І в шахту, до ставка брудного шлях,
Де шогготи дрімливі у цей час.
Але ж! Якби хоч звук я чув від них,
Та й лиць не знайдеш у створінь німих!
XX. Night-Gaunts
Out of what crypt they crawl, I cannot tell,
But every night I see the rubbery things,
Black, horned, and slender, with membraneous wings,
And tails that bear the bifid barb of hell.
They come in legions on the north wind’s swell,
With obscene clutch that titillates and stings,
Snatching me off on monstrous voyagings
To grey worlds hidden deep in nightmare’s well.
Over the jagged peaks of Thok they sweep,
Heedless of all the cries I try to make,
And down the nether pits to that foul lake
Where the puffed shoggoths splash in doubtful sleep.
But oh! If only they would make some sound,
Or wear a face where faces should be found!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2023
Завтра буде таке ж "сьогодні",
Що і вчора у нас було,
Того часу у нас - безодні,
Бо нам болісно бачить дно.
І в картинах уяви й далі,
Ми "сьогодні" живемо знов,
У надії на "завтра" вдалі,
Де згадає за нас Любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2023
На шляху своїх перероджень, у часи всі й між різних рас,
Я Ринку Богам новітнім – вклоняюсь усякий раз,
Дивлюся крізь пальці в молитві – на зріст і занепад їх,
Та Боги Прописних наших Істин, я бачу – стійкіші всіх.
На деревах Вони знайшли нас, давши знання просте –
Вода неодмінно нас мочить, Вогонь неодмінно пече,
Та знайшли ми, що Їм все ж бракує – Розмаху й Злету мрій,
Їх лишили Горил ми навчати й Маршем Людства пішли мерщій.
Нас носило по волі Духа. Вони темп не міняли свій,
Ніж ті Ринку Боги новітні, що гнулись під хід подій.
Та Вони наздогнати прогрес наш – встигали, і чули ми,
Про зникле від криги плем‘я, чи Рим у полоні тьми.
Тих Надій, що тримають Світ наш – були шанси у Них малі,
Їм – брехня, що із «Стілтону»* Місяць, що голландський він взагалі,
Їм – брехня, що Бажання – Коні, що й Свиня може Крила мать,
Ми ж тим Ринку Богам вклонялись, їх співам про благодать.
Коли Кембрію світ сформувався, вічний мир обіцяли Вони,
Присягались – віддавши їм зброю, племена не пізнають війни.
Та коли ми роззброїлись швидко – продали нашим нас ворогам,
А в Богів Прописних наших Істин: «Краще Зло, вже знайоме вам».
На початку Пісків Феміністських, обіцяли Життя Повне Втіх
(В нім до ближніх любов, по-тихеньку, на жінок перекинулась їх)
І жінки без дітей тоді стали, і безвірними чоловіки,
А в Богів Прописних наших Істин: «Смерть – Розплата вам за Гріхи».
У Карбона період – достаток, обіцяли Вони нам всім,
Що Петро заробив – забрати, щоб нероба-Павло був з цим,
Та хоч мали багато ми грошей, вже купить не могли щось теж,
А в Богів Прописних наших Істин: «Не працюючи, ти помреш».
Тоді Ринку Боги упали, і глашатаї їх втекли,
І останні серця згадали – світло правди з віків імли,
Що не все, що Блищить – то Злато, й Два і Два – то Чотири є
І Боги Прописних наших Істин нам ще раз пояснили це.
Те саме у майбутнім буде, що було з появи Людей
І з початку Прогресу Людства, змін нема чотирьох речей –
Пес знайде своє Блювотиння, знайде Болото Свиню.
І палець обпечений Дурня повернеться до Вогню;
І тоді нас усіх чекає – дивовижний і новий світ,
Де за факт існування платять, а платити за гріх не слід,
І тоді, як Вода нас мочить, і як завжди пекти Вогню –
Боги Прописних наших Істин влаштують нам жах і різню!
* “Stilton” – сорт сиру
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2023
Дві клітини зустрілись тихо
І тепер воно щось одне,
Десь чекає на нього лихо,
Десь і щастя воно пожне.
І в пітьмі набирає силу,
Світу нового свідок цей,
І пітьма зберігає милу,
Похідну двох творців-людей.
Крик вітатиме дуже скоро,
Цей холодний, сліпучий світ,
Де вночі лиш приходить морок,
Передати пітьми привіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2023
Без дзеркала себе не бачить око,
Дзеркал – не так багато навкруги,
Прямуємо собі широким кроком,
Завжди наосліп, хоч і зрячі ми.
Міняється епоха у стражданнях,
Це і раніше завжди так було,
Кривава наче стала зірка рання –
Небесне люстро мов дзеркалить зло.
Незвичне сяйво бачили у небі,
Сигнал то сонця й засторога нам,
Коли занадто впевнені місцеві,
Чіпають, що належало богам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2023
В мире людей, каждый – хищник и жертва,
Слезы – то радость, то боль,
Жизни конечность нам незаметна –
Нас поглощает роль.
Список ошибок проходится всеми –
В шишках любого чело,
Время приходит – равняемся все мы,
Хоть бы там как не везло.
Смысла не видим этой затеи –
Клетка не зрит организм,
Крутятся головы в поисках шеи –
Нелепый людской атавизм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998947
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.11.2023
Шум вітру між дерев блукає довго,
Води поверхню не хвилює він,
В калюжах – небо, наче очі бога,
Прикриті і ховають голубінь.
Палає сонце та теплом не віє –
Журба осіння стримує його,
Нарешті й дзеркала калюж рябіють
І в перехожих морщиться чоло.
Вітри холодні прибавляють в силі –
Готують зустріч матінці-зимі,
Вона одягне у сніжинки сиві,
Й обійме морозцем своїх синів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2023