| Сторінки (4/383): | « | 1 2 3 4 | » |
У «Рудому коті»
Чудові миті у Коті рудому –
Тут патифон і чорні зерна кави,
І кішки* тут, немов у себе в дома
У ранній час Земного світла Яви**…
18.09. 10.01. Львів. Кафе «Ружий кіт»
* кішки – у значенні офіціантки;
** Ява – реальність Землі у давньоукраїнській міфології.
Спокуса маленька
В руках моїх задума: поезії, вірші,
Читаю, вдумуюсь у зміст, в слова, рядки.
Та вабить погляд жіночий розріз в стороні.
О, як то розум від спокуси вберегти?
18.09. 21.26. Тернопіль. Арт-бар «Коза»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2011
Вишневі штори, мов з балдахіну зняті,
В глибинах своїх ще пристрасть шалу містять дух.
Фіранки білі – то є сторожа знаті
Від помислів у бруді: очей брехливих вух.
*********************************
Бо підлість й ницість брудом завше нарече
Тілесну Пристрасть природи почуттів Людини.
Лише вона чиюсь обмеженість пече,
І думка в заздрість із брудом в безодню лине.
18.09. 20.14. Тернопіль. Кафе «Затишок»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281507
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.09.2011
Я не знаю, що сталося, але я боюся втратити тебе.
Я відчуваю, що втрачаю тебе. Я втрачаю ту твою частину, яка була зі мною, якій було цікаве моє з тобою різноманітне спілкування. Я шкодую, що не зміг увійти більшою, достатньою мірою у твою душу, тіло. Але, в будь-якому випадку, маючи справжню повагу і прихильність до тебе, я щиро бажаю тобі Удачі.
Я буду сумувати за тобою. Мені буде не вистачати тебе, твій приємний голос промовив, що і ти звикла до мене. Можливо і тобі буде не вистачати мене - тієї моєї частини, з якою тобі цікаво. Я буду сумувати за:
- твоїм, хоча і не надто великим, але бажанням осягнути, пізнати, навчитись чогось нового, неординарного;
- твоєю чарівною посмішкою і милозвучним сміхом;
- блиском життєвої сили твоїх очей;
- такими привабливими губками зі звивистим язичком;
- ...................... скорочено через цензуру.
Я вже сумую... Коли пройшов лише/аж місяць від останньої зустрічі. Я буду пам'ятати тебе. І я залишусь у твоїй пам'яті. В цьому я впевнений. Можливо, ми будемо зустрічатися в наших снах - в химерних переплетіннях пам'яті та уяви.
Ймовірно, що я втрачаю тебе, через втрату тобою твоєї свободи. Якщо ти не можеш зберегти свободу, то спробуй зберегти хоча б частинку чистоти, якої я тебе вчив. Я вчив тебе поглибленого пізнання старих цінностей у новому світлі серед затьмаренего поєднання суспільних традицій і моралі різних епох. Я вчив тебе осягнення багатоаспектних проявів цінностей Свободи, Відкритості, Чистоти. Я хочу продовжити твоє пізнання та осягнення, але, головною мірою, це залежить від тебе. Як вчитель віднаходить свою особливу сутність, коли він відчуває, що потрібен учневі - він сам, його знання, новизна, то в протилежному випадку, коли цієї потреби не має, перший - втрачає частину свого сенсу, частину себе. Дану аналогію я проводжу у моїх з тобою стосунках. Крізь твої уста від свідомості прозвучало, що ти чекаєш, сподіваєшся, хочеш кращих змін самої себе, завдяки мені. Це вже маленька винагорода за мої старання. Дякую. Я помітив, що частково ці зміни вже пройшли. Передаючи комусь знання, цінності, сам більшою мірою збагачуєшся ними.
Якщо тобі буде потрібна моя допомога, підтримка, я спробую надати її тобі. Я кажу тобі "Прощавай" з древнім символічним жестом - з чистим серцем і відкритою рукою...
16. 05. 05 р. Dark, losing you.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280960
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.09.2011
«Людина так збудована, що завжди на щось сподівається» - так влучно стверджує мій добрий друг і почесний громадянин Чорткова Пригар Богдан Іванович. Так і я, сподівався на цікаве та приємне двадцяте число восьмого місяця поточного року – празниковий День міста Тернополя. Але … Бадьорого ранку недільного відбулася швиденька передсніданкова прогулянка – по вербу кролям та поживний мамин сніданок. А так, дорога у «файне місто Тернопіль» у вишиванці, із читанням «Ладан осені» Петра Сороки, з особистим його підписом. Приємно вельми читати фахову різнопланову поезію. Окремі рядки атвора та деякі власні спогади надихнули на таку філософсько-релігійну тематику: "Рабська душа?"
І ось я у місті Тарнополь, як він називався до 1944 року. Як на диво, цього святошного дня проїзд у маршрутках у вишиванці був безкоштовний. Як бачимо, іноді стається приємне і те, на що людина не сподівається. Та на цьому приємні несподіванки для мене завершились…
Надалі у Клуб нумізматів: планове придбання монети, приуроченої до 20-ї річниці незалежності України, з портретами осіб, з яких не всі відповідають державницькій тематиці та прикрий факт подорожчання бонів (банкнот), зокрема, маленьких екзотичних країн. Та все ж, моя колекція поповнилась ½ долара Багамських островів, 2 кінами Папуа Нової Гвінеї та 20 батами Таїланду. На Багами я ще не збираюся, а соь до папуасів було б цікаво, та особливо, в Індокитай – у Таїланд, то вже маю статутний фонд.
Дорогою, від клубу нумізматів до літературного об’єднання при НСПУ, не зміг не завітати у «Світ кави» «Галка» (як літературне псевдо знайомої Львівської поетки, не менш спокусливої, аніж аромат кави). Оновлений нітер’р і без рибок виглядає доволі привабливо. Згадав відому притчу про каву та чашки, все ж, філіжанка, як і офіціантка, теж важливі!
Пан Зіновій Кіпибіда, шановний ведучий письменного об’єднання, вже стояв на порозі, ментально підганяючи своїх колег по перу та клавіатурі. Враховуючи празниковий день, то людей із творчої письменницької когорти було не так аж багато. Дехто ще підійшов, а ось не бачив панянку поетку Олю з дзеркального* молодіжного товариства, яка обіцяла, що не проспить; також не було й елітної** панночки Оксани, яка зовні нагадує давньоєгипетську правительку Хатшепсут. У випадку останньої. То як вона потім повідомила, одна приємність на межі початку недільної доби, компенсувала відсутність даної поетичної. Найдовше увагу присутніх літераторів тримала поетичними рядками пані Ірина Дем’янова, із презентацією своїх видань. Під час витсупу вона посміхалась, була аж надто серйозною, немов гіпнотичними пестощами долоні досліджувала поверхню стола, читала ледь не пошепки, відсторонено з поглядом в небо крізь шибку вікна. Так звучала глибинна жіноча поезія епохи зрілості. Правду пишучи, я не розумію, чому людей старшого віку називають літніми. Літо, як і початок осені є періодом зрілості, тепла та краси, відмінної від весняної, та не менш чудової, як духовної, так і матеріальної. А у Природі ці дві половинки одного цілого найбільш ідеально єднаються.
Надалі аурою літературного залу заполонила панночка, на ім’я Любов, на прізвище Мацієвська. На жаль, не мав змоги везти до дому її поетичну збірку через обмеженість кола осіб, яким вона її за презентувала. Якщо попередню авторку можна асоціювати з красою серпня, то цю молоду панянку із красою періоду Великодня – кінець квітня – початок травня. Михайло Матковський подарував їй щедрий букет кольорової гами квітів!
Попри все маленька стрілка дзигарка наближалася до одинички, теж наближалася черга мого виступу, та телефонний дзвінок змусив вийти (написав би я таке років 29 тому, подумали, що дурниці верзу), відповідно і змістилась послідовність виступаючих. Коли вже пан Зеник гадав мені слово (щоб в кишені не шукати), я коротко розповів про Чортківську книжкову толоку «Словія 2011», організована поетом і редактором В. Погорецьким та про мою публікацію у «Чортківському віснику» про літературне Терн опілля. На той час, вже велика стрілка годинникова дійшла до одинички. Не тільки настав, а й минув час залишити шановне письменне товариство, адже за розкладом святкування Дня міста, саме на ту годину на міському пляжі мав відбутися конкурс боді-арту. Серед недільної програми впродовж дня (до Заліщицького поїзда) саме це вид мистецтва був найцікавішим. Як мій друг писав, то є файно подивитися на голі жіночі гг…гомілки, але жінка не пустить. Та я ж неодружений – нема зле, щоб не було добре…
І знову змушений згадати крилатий вислів чортківського світоча нумізматики та філософії, вказаного вище Богдана Івановича. Я сподівався, що десь на набережній огляну мистецтво живопису на живому тілі та незабаром приєднаюся до 2-ї частини літературного зібрання. Та мабуть, голку в охапці сіна легше знайти, аніж щось довідатися про місце розташування боді арту! Серед безмежного моря людських істот, таки зміг допитатися про місце того тілесного мистецтва – аж на тім боці від готелю /дивізія/ «Галичина». Ех, залишив одне мистецтво, і не натрапив на дурге! Напившись спрагло води у церкві над ставом, зробив спробу ще раз завітати у Спілку. Та зачинені двері мені холодним тоном повідомили, що всі уже розійшлися. Два рази «Ех»!!
У хащах вагань подальшого шляхового пріоритету, попрямував і покерував у книгарню «Є». не буде аж надто перебільшенням, коли напишу, що книгарня загалом, це місце, де втрачається відчуття часу, немов ірреальна містична аура іншого буття огортає свідомість людини. Зі співзвучністю даних рядків мій книжковий вибір зупинився на праці французького науковця Роже Каюа «Людина та сакральне». При виході сакральне поступилось місцем іншому… мій погляд зустрівся з поглядом неординарного старшого поета, пана Михайла. Він йшов щось жуючи, очевидно, закусував. Ймовірно, через його надмірну схильність до вираження своїх вокальних даних у закладах громадського харчування, його наполегливо попросили вийти, причому завчасно, так, що він не встиг закусити там. Поділившись останніми враженнями, якось так мимоволі виникла ідея вшанувати нашою присутністю ще якийсь цікавий заклад громадського харчування. Як сніжинка на мокру землю, наш вибір впав на кафе «Ностальгія». В час замовлення у п. Михайла знову виникло бажання попахкати дзигаром і поспівати. В приміщенні – не можна, отже – темні окуляри на очах, цигарка в руці, низький голос задушевної пісні – ось картина безкоштовного міні концерту.
Скільки років тому вийшов перший україномовний журнал «Основа» в Санки-Петербурзі? Правильно, не 200, і не 100. Саме стільки нам принесла грам у графінчику та по салату кожному. Не спішіть нас критикувати в обмеженні блюд. Слід віддати належне останньому блюду в даному закладі громадського харчування – наприклад, у кафе «Тарко» у Чорткові, є салати по 5,5 грн., по 7,5 грн. і т.д., із самообслуговуванням, але дана ціна, за 100 грам продукту; які зачерпне офіціант, хоч там і дещо колоритніше приготовано, а у «Ностальгії – ціни приблизно ті ж самі, але вагою у 2,5 рази більше страви, принесеної офіціанткою. Похвалюся – я виграв поєдинок із салатом, спожив весь. А більша половина сусіднього салату залишилась неспожитою, зверхньо споглядаючи на переможеного пана Михайла. Мабуть, йому зменшився апетит через мовчанку працівниць кафе на його запитання: «Скільки коштує поцілунок чарівної тернополянки?» і т.п. Також він декламував дещо зі своєї поезії та співав окремів куплети. Мені пригадався кумедний епізод із твору майстра світового гумору – Джерома Клапка Джерома «Троє на велосипеді», де головний герой, англієць, у Німеччині не надто добре знаючи англійську мову, просив продати йому за … пфенінгів подушку. Виникає запитання, навіщо англійцю, подорожуючи в іншій країні на ровері, купувати подушку, але… У магазині його не зрозуміли, британець наполегливо повторював своє прохання. Молоді продавщиці ніяковіли, все ж, одна з них підійшла і швиденько цьомкнула дивакуватого покупця і забрала гроші. Виявляється, подушка і поцілунок німецькою мовою доволі співзвучні слова. Вертаючись до нашого ностальгійного засідання у Тернополі, зазначу, що пустий графін дав знати, що нам час іти, а салатом-переможцем, можна знехтувати. Я вийшов, чекаючи, поки п. Михайло прощався з кожною офіціанткою, на кухню він вже не йшов.
Немов би й настав час розпрощатися зі щирим товариством п. Михайла. Однак він наполегливо, усією масою своєї гостинності, спонукав ще зайти до нього до дому (до його сина), «то пару метрів звідси». Але то виявилась пара у квадратному кубі з двома нулями. Не буду вдаватися в сімейні подробиці, то не той стиль літератури. Зазначу, що кухонний стіл зустрів нас прохолодним квасом, а згодом і горнятком гарячої кави. Остання була вже поза смаковими пріоритетами того «полудніка», як за Збручем кажуть. Та вже прийшов час розходитися. Ми чемно і щиро попрощалися на роздоріжжі біля Політеху. На площі перед драмтеатром я зупинився, щоб зателефонувати, аж тут мене перепинив, правильно, знову пан Михайло. Та невдовзі його погляд зупинився на красивій молодій панночці, що сиділа на лавочці. У нього одразу виникло бажання, щоб я їх сфотографував. Що ж, мені не важко, як і їй (фотогенічність – одна з рис її зовнішності та характеру), сказано, зроблено. Цілком можливо, пан М. ще бажав би ставати / сідати до фото, у ближчому ракурсі, та тут підійшов той, на кого та панянка очікувала. На цьому й фото сесія завершилась. Час нагадував про себе, то ж мені вже слід було остаточно розпрощатися з другом-поетом.
А невдовзі я вже був на вокзалі у недовгому очікуванні, коли потяг «Тернопіль – Заліщики» поволі рушить на південь у просторі і в часі проходження годинникового дня, коли вітаються, згадуючи вечір. Ось так минув День файного міста Тернополя.
Вересень 2011 р.
* літературна студія "Дзеркало"
** вказана особистість - голова ТМГО "Національна еліта"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280444
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 13.09.2011
Укотре тут, немов під віком домовини,
Еспреcсо і «Шабо» у темну каламуть
Змальовують мольберт буття. І промінь лине
Світил захмарних, перекошена є суть.
Розтане сірість у чорній каві, де цукру ані грам. І суміш в горлі з багряністю «Шабо» склонує нову почву сподівань, тверду й родючу, мов чорнозем. Лише боязнь і відчуття загрози (як запах холоду у вересні годин), що знову приземні споді-вання опиняться на споді – у пастці пісків сипучих, немов погруддя віків давно минулих, що збереглись на острові, на ймення Пасхи-Великодня. Судилось їм: вже більш не воскресати, загадки Часу і Простору шматочок, як і оцим осіннім сподіванням, що разом із багряністю листочків упадуть під холодом вогкого снігу і віком домовини круговерті Небуття.
11.09. 13.48. Чортків. Кафе «Тарко».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280031
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.09.2011
Ходьба вперед у шлях,
Та камінь враз неждано під ногами.
Отак іду в думках,
Де шлях шорсткий, мов дотик оригамі.
Лише папір квіток
Шипи колючі має «невидимки».
І гіркість у ковток,
Коли вкусив вчорашні черстві грінки.
Дорога й харч у дні,
Немов і світлі й верх покритий сонцем,
Та пироги пісні
І світ тьмяний в немоднім вже віконці.
09.09. 15.20.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279590
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.09.2011
Люблю повільно персик смакувати
(Там сік поживний, там дар життя і сили),
Не лиш один, і лівий й правий взяти
В долоні, в губи, звабливий і достиглий.
І міць вершин, немов вишневих ягід,
Вінчають перси, немов Говерли піки.
Їх видно з вікОн Чорткова й Праги,
Бо то природні солодкі диво-ліки!
08.09. 15.05.
"Якщо б на світі не було грудей, я б нізащо не почав писати фігури". (Огюст Ренуар )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279460
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.09.2011
О, виноград, глобальний є продукт!
То ж ним упився вперше давній Ной.
Лежав він голий в полоні винних мук,
Забився у винограді п’яним сном*.
І так пішло на протязі століть-епох,
Той протяг з вина і бренді та портвейну,
І віскі, і самогону алко-смок
Людей полонить він в безодні темній.
О, виноград, великий то є плід.
І білий й синій, та не з регіонів.
Він в’ється у думках, мов живопліт,
Щоб знати міру й бачити кордони!
07.09. 14.34.
* за староєврейською версією, перша людина, що напилася, був Ной.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2011
Вітаймо осінь
Вітаймо осінь небес дощами,
Опалим свіжим листям на траві.
Вітаймо ж світлими думками
Черговий оберт овальної Землі.
Ще трохи вересня – частка літа,
Пожовклий жовтень, сивий падолист,
Безліч ще відтінків у палітрі –
Такий Природи неповторний хист.
Вітаймо збиранням урожаю,
Величних дат подій держави,
Пошана, пам'ять та гордість краю –
Вкраїну творили галичани*.
Вітаймо осінь ще сонцем теплим,
Холодним ранком, свіжістю ночІ,
Прийде зима скупим сяйвом денним,
Зігріймо ж спогад літа у душі…
03.09. бл. 17 год.
* творення галицької держави ЗУНР у 1918 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2011
З днем появи на планету Земля
Вітають: Сонце, Небо, теж і я.
Прокидайся, потягайся,
День новий почався.
Незабутня частка літа,
Ти ж сьогодні безлімітна.
Можеш їсти, скільки треба,
Поки зорі зникнуть з неба.
Поки ніч іще, вони на варті.
Щоб долю твою плели Парки.
До них, в Олімп, в Афіни.
Завітаєш ти по зміни.
Вони ж будуть, ти знаєш!
Щастя я тобі бажаю…
27.08. 2010 р. ранок. Юлі П. / Осколки лєта
Тебе я прозою вітаю
У перемішку із віршем.
Запам’ятав між лип розмаю,
І залишила літній щем.
Бажань від мене уже не ждеш
Й без того маєш повен міх,
Лиш горстку добавлю понад меж:
Усмішки, радості й утіх…
26.08. 2011 р. Юлії П.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279001
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.09.2011
Зробив так Бог й природа антатомів –
Людина має зубів аж тридцять два,
Вже стільки й років, вписаних між томи.
Воно то так, лиш віри не йму в це я.
Спожив я різні страви у ті роки:
Зелений борщ з веселих днів поспішних
Червоного їв мало, бо він з Москви.
І вдосталь зупи* теж, зі слізьми кІшок.
А плачуть ті, як їх ніхто не бачить,
Ні пес на ланці, ні мишка із нори.
Ліміт відведуть примарі плачу,
У небі місяць критичної пори.
Гірчицю з апельсином удвох я знав.
Дивак? Та ні, то дуалізм Землі,
Хоча й реальність так часто є дурна.
Скрегочемо зубами у сірій млі.
Я чистив зуби з алко-кофеїну,
Бо ж каву пив з «Шабо» у «Марципані»**,
Шукав вологу сухості на зміну,
І поглинав цілющі губи пані.
Отак живу: гризу і румигаю.
Бувало й так, що язва розривала.
Що є смачне, то врешті сам не знаю.
Рецептори смаку сховало Долі
покривало.
01.09. 19.05. поїзд: Тернопіль – Чортків.
* зупа - у галицькому варіанті - суп.
** «Марципан» - ресторан у Тернополі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2011
Між снів ілюзій, мрійності утопій
Шукаю шлях у скривленість буття.
Там сподівань палають стоси копій,
Уберегти не зміг, на жаль, їх я.
**********************************
Ось знову бунт Ілюзій супроти
хтивості Реалу.
І Думка у полоні Сподівань забула
гостре рало.
Там сіють інше поле щедро Орачі
зірок світил,
Отут лиш Відблиск чверті сонця й зірковий
сірий Пил.
Бо інших три четвертих забрали Час й
фіаско Року.
Кришталь думок тьмяніє між вод
серпневого Потоку.
30.08. 11.50.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2011
Поцілувати небо, всипане зірками*, хотілось спрагло так йому й подальший шлях зірок, що пролягав униз – до кратера Землі багряного вулкану, що кликав у даль глибин гарячих і рясних, бо то є Зірка світла, радості й ж и т т я. Та тільки обрані ракети пірнути зможуть у Зірки глибину.
* Зірки – татуювання, що з-за вуха розширюються вниз до шиї.
28.07. 18.38. художниці Олені
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277644
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.08.2011
«Тут спочиває раб Божий …» - слова з епітафії.
Читати вельми прецікаво
Рядки прозові епітафій,
Буває й вірша там постава
В реальності життя розталій.
*********************************
Дивуюсь вкотре щиро я,
Невже живемо в суспільстві давнім
Рабів, що йдуть у небуття,
Невільні душі в рабськім стані?
Чи Бог створив собі раба
І жінку – прислугу чоловіку?
«Це так», - фанатиків юрба
Нам догми твердять із споконвіку.
Чому ж бо волі прагнем тут,
У бюлетені кроків на Землі?
Та лиш звільнились з тіла пут,
Стаєм рабами у потойбічній млі…
28.08. 09.19. автобус: Чортків – Тернопіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277456
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2011
Як приємно відчути ніжні пестощі морської хвилі – зеленоватої, синьоватої, темної (після шторму), з білими пінним покриттям, або ж емоційне загравання легкого шторму, лежачи наполовину в воді, наполовину – на гарячому піску, відчути губами солоний смак моря, відчути вітер, який ще за декілька кілометрів несе на своїх крилах ауру морську. Як захід сонця в літньому лісі у стократ (а може й більше) прекрасніший, аніж у тривіальному та урбанізованому місті, так ще більш привабливішою є можливість спостерігати це вишукане явище Природи на морському узбережжі – немов-би десь недалеко, за буйками, взявши човен і добре попрацювавши веслами, ще встигнеш догнати диск сонця і торкнутися його таємниці. Сутінки особливою красою прикрашають морський простір, прибережні скали, дерева, залишені на нічний відпочинок човни, яхти, катери. А свіжий ранковий подих морського бризу надає бадьорості та енергії.
Неймовірні та незбагненні відчуття, які важко описати, охоплювали великих мореплавців, коли вони ставали на борт античної галери, середньовічної каравели, грізного великого фрегата, скромнішої бригантини, для відкриття та здобуття нових володінь, або пошуку коротшого шляху до вже відомих манливих країн, коли офіцери корабля з підзорною трубою вперше розгледіли обриси невідомої землі, після довгої та небезпечної подорожі володіннями Посейдона-Нептуна, коли їхні матроси зі споглядальної корзини на щоглі, або з вант сповіщали команду корабля про це, коли капітан зі своїм супроводом вперше ступав з корабельної шлюпки, ставлячи мокрий слід європейського чобота на розпечений тропічний пісок, який знав лише босі ступні тубільців, коли лунали перші слова подяки Всевишньому та приналежності даної землі короні державного правителя. Але не менш хвилюючі та емоційні відчуття полонять просту людину, сповненої мрій та переживань, коли вона вперше ступає на борт океанського лайнера чи туристичного катера, пароплава, вперше ступає на бажану землю, хоча давно відому та досліджену, проте вперше відкриває її для себе.
Морські простори – це уособлення величі, сили, розуму, витонченості, граціозності, жорсткості, краси, довершеності, непередбачливості, пестощів та шмагання морської хвилі, усмішки та погрози, порятунку та покарання, милосердя та невблаганності, ілюзорності та містерії, безмежної внутрішньої наповненості, вікових невідкритих таємниць та джерел прихованих знань, креативної та руйнівної енергії, зрештою Гармонії та Досконалості Природи і Творця планети та Всесвіту. Творець спочатку створив океан, а потім сушу. За однією з гіпотез, життя на Землі пішло з води, з моря. Не дивно, що без води людина може прожити значно менше, аніж без їжі. А інший аспект цього питання полягає в тому, що неможливість організму вивести з себе понадмірну рідину – призводить до смерті. Морські глибини і дотепер містять в собі безліч таємниць, які надто повільно відкриваються перед настирливим людським пізнанням. Життя вийшло з моря, але і нерідко воно відходить в море. На Земні кулі – в просторах морів та океанів надто багато залишків людських цивілізацій, щоб сумніватися у величі та грізній силі водної стихії, що немовби засвідчує про всевишню каральну потугу морської іпостасі Найвищого Абсолюту, а можливо, й деструктивну місію великого скинутого ангела. – кару за все наростаючі гріхи нерозумної та необачної людини. Не даремно морські боги займали таке вагоме місце в божественному пантеоні людських створінь.
За однією з версій, та частина Чорткова, де я живу, колись, в незапам’ятні часи (а хто ж може це пам’ятати, окрім гірських скал та водних потоків) була частиною озера або й моря. Що ж, пам’ять давно минулої епохи живе в мені і кличе до пізнання великої стихії Природи.
31.05. – 01.06. 2008.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277220
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.08.2011
Я песиміст? Аякже, так, звичайно,
Хоч посміх буває на устах, обличчі.
Лиш стражі смутку стали одностайно
І темінь хмар ховає Сонце звично.
Тривожний сум заполонив навпіл свідомість,
А частка друга – у посмішці хмаринці.
Думки бредуть крізь спеку й надії кволість,
Дощу чекаю, як небес скупі гостинці.
О біла заздрість, не вільно стати чорною тобі,
Хоч часто чути в душі black gotich metal,
Мої вірші розбіглись під батогом в юрбі,
Чекає їх правдива сповідь і темна Лета.
14.07. 17.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2011
Красне… пізнаю по численних залізничних коліях, що збереглись у куточках моєї зорової пам'яті. Настільки численних, що тут лиш метро не вистачає. Привокзальними закладами харчування і напоювання це місто складає значно краще враження, аніж Золочів. Доволі близько від вокзалу статуя Діви Марії з написом-проханням молитися за нас грішних. А трішки дальше, поверх трьох метрів – зимові сани та іншопогодній віз – верх в’їздної брами у широкий двір, ймовірно, шановна ресторація. А може я і помиляюсь, кому ж не властиво… Зайшовши у крамницю канцтоварів та релігійної літератури, придбав фото плівку (чомусь багато україномовних громадян називають її «фотопльонка») – ще не зробив остаточного вибору цифрового фотоапарату, а той, що на телефоні, вже шляк трафив! Як вкотре, виникло бажання вставити своїх 4 крайцери у тій крамниці – запитав молоду продавщицю, чому Старий завіт (давньоєврейська міфологія та історія з явно анти жіночим вираженням) старих євреїв увійшов Святе письмо християн? Її зніяковілий вираз обличчя культурно говорив: «Чого причепилися з неканонічними запитаннями?» Дальше мій шлях означився сусіднім кафе, де, зокрема, був напис про «espresso», хоч та дівчина, що взяла на себе роль офіціантки, на яку її явно не вчили, промовляла «експресо». Зі щирими намірами просвітництва, я уточнив різницю між одним та другим в італійській та англійській мовах. Ну, і як правило, до кави – 50 грам немов із Франції Жан-Жаку. Вирішив присісти, хоч я і не на фізкультурі, як висловився в схоже запрошення викладач із сусідньої кафедри, у сусідньому залі. Там мене зустріли ув’язнені рибки у скло та високі і надто худі пані із випнутими сідницями, тобто – акваріум та картина з жінками у стилі… мабуть, абстракціонізму. У точності стилю краще обізнана моя знайома, талановита юна художниця і невисока молода панянка із естетично привабливим пропорціями, Олена Держак. А тій панянці, що видавала себе за офіціантку, варто було нагадати про салфетки. Нагадав, принесла, на долоні. Можливо, в іншому випадку я б написав щось про бажання передачі власної енергетики долоневої, та не зараз! Плюсом, принаймні, було те, що коньяк був налитий у келих, а не у стаканчик. Напівсутінковий напівзал (останнім складом назвати не дозволяють його розміри) за немов чарівним порухом руки так званої офіціантки, освітили шість маленьких сонць на стелі. Я в тенетах захоплення – яка ж то чудова тінь від коньячного келиха! Це видовище варте олівця / пензля талановитого вже згаданої п. Оленки. Все має свій кінець, окрім Ночі, яка завершується Світанком, як зазначила моя духовна донька та філософка (а чому цей термін не можна назвати в жіночому роді?) Іванка Кіт. Так звані кава італійська та коньяк французький теж дійшли до свого логічного кінця. Виходячи з кафе, чомусь мій допитливий погляд не зміг відшукати його назву, дізнався, що 31.07., у неділю, мене запрошують на святкові народні гуляння на привокзальні площі (саме так, без закінчення «й» - галицький варіант українських прикметників). Писало «усі», значить, мене також. Хоч я не такий, як у сі, проте, у даному випадку, я таки входив у вказану категорію. Дякую вельми, та не зможу, адже в неділю мене чекають Тернопільський клуб нумізматів та засідання літературного об’єднання при НСПУ Тернопільської організації, ну і ще щось, про що я вже сам достеменно не можу знати…
Отож, цікавого Вам читання та результативних знань, а мені – щасливої дороги в історичні Броди.
28.07. 12.01. поїзд: Красне – Броди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277047
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 26.08.2011
Пдікамінь – Залізці – Тернопіль – Чортків
Частина 1.
Як сказав великий представник маленької Данії: «Свобода – це наявність не менше, аніж двох альтернатив». Десь-колись я вичитав, що ці слова належать К’єркегору. Наскільки він був великим, не знаю, з ним разом в черзі не стояв. Але слова влучні, як вістря ножа в єдиний горошок в тарілці. Перепрошую, шановне панство, я роблю надто великий відступ. Отож, в п’ятницю я мав свободу вибору в контексті тактичного управління ближчим майбутнім. Не знав, чи я поїду за межі славного рай. центру Чортків в суботу, а чи в неділю. Зважаючи на те, що збори писаків (для офіційного читання – Національної спілки письменників) проводяться щомісяця, а Етно фестиваль в Підкамені … не так періодично, то ж я вибрав поїздку в містечко, що під каменем.
Дім, важко встати серед ночі, хоч ясний день надворі, та й у хаті – коли помирає шоста і народжується сьома година доби. Швидко напакував шлунку достатньою кількістю славним продуктом, назва якого тотожна в деяких районах України (пальці не згинаються написати «регіонах») з самоназвою Гоголівського козацького отамана Тараса), завезеним з Нового світу і чим там ще не давньо європейським. Бо ж знав, що не скоро мій шлунок буде мати суттєву роботу. Глибоке розчарування Ельзи та Дуная, що не відбудеться вранішня прогулянка. І… «Ми йдем вперід, над нами сонце сяє…» - майже заспівались рядки славної пісні про славні події Чортківщини 1919 року. Міський не такий автобус 9приватний, сам по собі, без відома міської ради) і результат не такої конкуренції авто перевізників призвели до того, що я комфортно й швидко їхав легковим авто на північ, в обласний центр. Правда, моя комфортність тривала до першого села за Чортковом, там досіли ще бадаючі їхати туди ж. зате швидкість збереглася. Зрештою, швидше, аніж очікував зійшов на перед автобусній кільцевій Тернопіль-сіті, і після вдалого пошуку напівпотрібного рейсу, я знову в дорозі, знову на північ.
Частина 2.
Велике село Залізці з маленькою автобусною приймало мене вперше, досить мало часу. Я і не встиг спожити велику канапку, як вже стояв в набитому гарячими людськими тілами різних дотиків, форм і статей в автобусі, що їхав у Луцьк. У те славне місто теперішньої західної околиці України (а згодом – центру заходу, оскільки невдовзі наша держава просуне свої кордони далі на захід, в межах свого етносу, що таки остаточно стане Нацією) я потраплю дещо пізніше. Сьогодні я прямував, хоч дорога не завжди пряма, у вище згаданий Підкамінь. Не минуло й 1740 секунд, я к я вже був там – на півночі й на заході, не в НАТО, а у Львівській області, Бродівському районі. Разом зі мною вийшли й інші представники таких собі та неформальних субкультур. Споглядаю рух транспорту назад – ні в кут, ні в двері, то зарано, то за пізно. Знову не простий вибір. Що ж зробиш, життя – не просте явище космосу. Unknown man (як перші рядки надзвичайно відомої пісні веселої Sepultura, саме такою назвала цю команду моя знайома велика кореспондентка «Вільного Життя») з наплічником та жінкою поруч йшли в переді. Інші пішли в магазин. То ж йду за тією парою туристичного вигляду. Мене наздогнали ще двоє туристів. Вирішили уточнити, чи правильним шляхом йдемо, товариші. Хм. То були місцеві, повертались до дому. Не всі ж люди з наплічниками кудись від’їжджають, хтось і повертається. Вже інша пані місцева сказала українською “Follow me” (як чудова пісня славних Crematory) і ми легким кроком пішли до мети. Не простим шляхом сходжу стежиною, дорогою, когось обганяю, мене обганяють … машини. Мою спрагу зустрічає посвячене джерело з капличкою 1879 року, як вказано старим письмом на камені. Капличка приурочена боротьбі з пияцтвом. Таких тепер не зустрінеш. Втамовую спрагу. П’ю повільно – зимна до холери. І мою особу стрічає блок-пост. В руці вишита торбина 92 роки тому знайшов в Тернопільському парку), а в ній вишита мамою сорочка – вхідний квиток. І я за ворітьми, хоч до фестивалю ще «добрий кавал дороги», неабиякої. Як мене проінформували привабливі жіночі уста, спершу можна оглянути замок – його руїни. Ту час, на жаль, не лікує, не творить, а руйнує. Хоча стоїть риштування, що спонукає на думку про відновлювані роботи. Підійматися по зарослому травами пагорбі в начищених )з ночі0 лискучих (з ранку) мештах, зі шнурівками, що мають велику схильність до розв’язування – було не однохвилинним явищем. Ось, я знову наблизився до відчуття подорожі в минуле: добре вцілілий високий мур, понівечена вежа, ще велична арка входу та інші рештки давньої архітектури. Й інші оглядачі та кобила, що паслась. Фактично поруч, чи то на території двору розміщений психоневрологічний інтернат. Ов-го! Нема місця для когось, чи то комусь в голові. Обійшовши двір замку, моєму проникливому погляду (як коли і як до чого) відкрились новий схил і новий пагорб, частково заселений туристами, жадними до пізнання та відпочинку, такими як і я, майже. Велике враження складав великий камінь з великим державним прапором. Це умисна тавтологія. Незвично, якщо не написати, надзвичайно. Мабуть, це і є легендарний Камінь. А в небі літав і гудів… як би то назвати? Парашут з пропелером. Очевидно, там була людина, очевидно, не Карлсон. Спустився і ядо каменя. Дійсно великий, до 20 метрів і люди зверху – можна вилізти. Поруч – ряд білих кам’яних хрестів, козацьких, близько метра висоти. Пізнавальний пагорб, і кривавий. Пролилась червона кров на чорну землю – не даремно бандерівська ОУН взяла ці кольори на свій стяг.
Але ж де той фест? І знову представниця жіночої статі повідомила, що варто спуститися у другий низ. Перефразовуючи відомий вислів, можна написати: «Устами дівчини глаголить істина». Чого там тільки не було! Та ви самі знаєте, що там було! Мене здивували маленькі трикутні архітектурні форми поблизу лісу. Мою творчу уяву обірвала тривіальна реальність. Це були вбиральні. Привернув увагу цікавий конкурс – декілька великих матів, щось схоже на слизький лінолеум, по ньому варто проїхати ровером, не торкаючись ногою настилу, тобто не допомагаючи. Тричі пройдені 10 метрів давали змогу одержати пиво, шампанське, про горілку нічого не писало. Кожна спроба вартувала 15 грн. Бажаючі були, з поразками і навіть з успіхами. Десь далі дітлахи та старші таляпались маленькому ставочку, чи то великій калабані. Ведучий на сцені керував іграми, танцями й конкурсами. Щось на зразок, як на Львівському фестивалі Середньовічної культури. Милували очі різні українські вишивки, жіночі й чоловічі. Різні витоври народного мистецтва. Це краще було побачити, аніж читати. Як і напис: «Поцілуй мене, бо я українка» - повідомляв напис на футболці привабливої українки. А серед іншої категорії запам’яталось: «Не все Windows, що висить». Придбавши символічні й доречні дрібнички, хоча не все дрібне, що маленьке та книжечку поезій, споживши віденської кави, я швидко просувався далі. На вишукану матеріальну страву не було часу. Коли квиток до Залізців був в кишені, я ще мав певний період великого Хроносу. То ж як не відвідати їхнє кафе? Це було б неповагою до міста, під Каменем. Я не був у Криму цього літа, ймовірно і не буду, та Крим був в мені, тобто 50 грам коньяку «Кримський» і кокосове печиво, хоча, чи був кокос в печиві, не беруся стверджувати.
І знову я в Залізцях. Часу вдосталь – звідси авто на Тернопіль часто проїжджає. «Бар над ставом» зустрів мене підготуванням до якоїсь гостини, а отже, й відмовою мене пригостити. А став виявився значно гостиннішим. Спогади про його кам’янистий, в іншому місці, піщаний пляж, теплу водичку, протяжне мілке дно залишаться зі мною надовго. Наскільки те дно було мілким я точно не можу написати, я не мав бажання йти так далеко, шукаючи глибини. Пестощі теплої води і далі приваблювали мене у свої обійми. [ в іншому місці поблизу не було жодного ненатуриста, то чому б не скупатися згідно гасла «Людина і Природа – одне ціле», без жодних соціальних масок – виробів легкої промисловості. ] Та вже давно був час приступити до маленької трапези. Як добре, що я не іудей та не мусульманин. Бо ні жиди, ні інші віруючі не християни не споживають сала. А воно ще й яке їстівне! І ковбаска домашня була вкрай смачненькою. Смачніша, аніж за святковим столом, запевняю вас!
Коли я вийшов на дорогу, одягнутим, як і належить учаснику етнічного фестивалю, ьта й не тільки тоді одягається вишиванка, моя особа зацікавила кількох людей. В ході короткого приязного спілкування, була вже й проголошена ідея йти по пляшчину. Та через моє невпевнене поспішання, вона була скасована старшим чоловіком, мовляв: «Пізніше». Та все ж, зважаючи на насичений рух автобусів, час я ще мав. Молодий тато, який в ході розмови перейшов на «Ви», вказав орієнтацію на шлях до руїна їхнього замку. Не туди звернувши, я побачив невелику та архітектурно красиву церкву. А юнак неподалік, з не надто глибоко інтелектуальним виразом обличчя пояснив: «Йдіт туда, ніцно прямо, будете виділи вламане дерево, і далі буде», тобто дальше я побачу руїни замку. Так і сталось. Колись це була не велика панська резиденція, на відміну від оборонного замку в Піідкамені. Та як для мене це теж цікава місцина з відчутною аурою давнього минулого буття людського. Низька, з плином часу, арка-вхід, не високі рештки вцілілих мурів, напів вириті ніші, з часом пологий схил та болотистий потічок – ось що залишилось з колишнього панського маєтку. А що чекає наші будівлі за пару сотень років?
Вертаючись назад, зробив ще одну спробу відвідати інше кафе. І там щось не те. Мабуть, Доля була до мене категоричною у негостинності закладів громадського харчування в Залізцях пополудні 25.07. 2010 року. Оминувши тенета харчового відчаю, невдовзі я вже сидів в автобусі, в напрямку у файне місто Тернопіль.
Частина 3.
Не доїжджаючи до вокзалу, я зійшов на Бродівській, з метою відвідати «Старий млин». Там я був ще на початку цього тисячоліття. І до цього мене ще спонукала позитивна рекомендація милої Тернополянки, яка на той час мала б бути в українських Карпатах. Тепер на одному дворі там сусідують три визначні місця обласного центру. Мої вагання куди завітати перервала усмішка молодої жінки (як зрозумів і виявилось – офіціантки) та запрошення заходити. Споглядаючи її фотогенічний неперед, я попрямував за нею на другий поверх ресторану «Фламінго». Це вам не кафе «Привокзальне»! Окрім вишуканого інтер’єру в африканському стилі: м’яких стільців кольорів зебри, лук і сагайдак на стіні, маски воїнів та жреців, барельєфи крокодила і слона на всю стіну, і звичайно, вище названого фламінго, люстра з солом’яним покриттям, а всередині у відрі українському, це треба бачити!, склало приємне аудіо враження не попса і не на общєпонятном, а милозвучна італійська музика. Незабутнє враження залишив високий / належний рівень культури обслуговування. «Коли людина поїсть, вона й на світ дивиться іншими очима», - щось схоже писав славетний Джером Клапка Джером у найвідомішому творі «Троє в човні, не рахуючи собаки». Я не надто вразливий до такого, та смачно поїсти у пристойному закладі з чудовим інтер’єром та приємним обслуговуванням ще нікому не завадило, хіба що, чиємусь гаманцю.
«Книжкова хата» і «Дім книги» вже закриті. По споглядавши фонтан й забави дітей, хлопців-підлітків і дівчат на дальшому щаблі фізичного розвитку, в мене виникла об’єктивна необхідність відвідати арт-бар «Коза» - як компенсація за негостинність в Залізцях. Подарована раніше мною авторська книга була сусідкою з іншою цікавою (як для мене) книгою, де знайшов матеріал для виписки. Але то вже іншим разом, а на цей раз, 40 грам мого еспресо вже завершились. І час було йти до транспорту, що близько двохсот років тому замінив екіпажі, фургони та інші засоби, на основі тяглової сили розумних й дужих коней. Ще трошки і я вже go home by slow train, почавши записувати те, що ви зараз прочитали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276909
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 25.08.2011
Очей тут стріли в десятку б’ють,
Не треба і лука Купідона,
І варива із трав чарівних суть.
Я потонув в ставку очей бездонних.
Згубився погляд між твоїх гір,
Тенета, пастки, поверх, лассо.
Пропав там, мов альпініст, повір,
Згубився у Твоїй окрасі.
Із гір в глибини, крізь чорний сад,
В багряність рифу і жару шалу
В проханні припадаю у стократ
З'єднатись із Твоїм коралом!
23.08. 15.18. кафе «Тарко».
Юлії С.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276869
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.08.2011
«Ще молимось за Богом бережений народ наш»
- зі слів церковної служби Божої.
Чи має Бог опіку над народом?
Оцим, отут, у нас в укрАїнській землі,
Що ходить замкнутим глухим він колом
На фоні синеви небес і чорнім тлі.
Віками забракло ангелів у нас.
Ступили зброю і принесли покору
Агресор-демон й облудний ворог-страж*.
І знову пишем сумні сторінки твору.
Бог береже народ, що має силу,
А не прощення зайдам, ідоли катам.
Орач заоре сонну землю рихлу,
Засяє сонце в очі сліпоти кротам.
Широка мапа України між світів.
Своя земля і кров, пролита у борні.
Чи вже народ до шляху у вись дозрів?
Бо не бува держави з Богом і в брехні!
24.08. 14.34.
* дуже часто окупанти приходили під маскою визволителів-стражів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276791
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2011
Перефразовуючи слова героя Карпенка-Карого, можна сказати, що реклама – велика справа. Якщо про «Битву міст» в Хотині на початку травня знали багато хто і в Чорткові, й в інших містах Галичини, не кажучи про Буковину, то про фестиваль середньовічної культури «Львів стародавній», який проходив 29 – 30 травня, було проінформовано досить мало людей. Вже неподалік від повороту до Шевченківського гаю, де мав відбуватися великий фест, були помітні групи людей. З наближенням до музею «Народної архітектури та побуту», людей ставалао все більше, причому різного віку.
Що ж, 25 грн. i я на території музею (в Хотині 1 – 3 травня було 70 грн., що там як – не знаю, бо не був). Насамперед звернув до гончарства. По дорозі - прилавки: повно різної iсторично-сучасної атрибутики. Пригадалося, як iндіанці майя продають зашкарублі статуетки, запевняючи, що це реліквії доколумбової Вест-Індії, попередньо здерши етикетку “made in Chine”. В основному продавці (Львівські) були одягнуті в стилі давно минулих віків. В натовпі можна було побачити католиків, православних, іудеїв, мусульман. І ще щодо конфесій: в однiєї русявої дівчини виникла дискусія з «католицьким монахом» щодо інквізиції, відьом, та iнших нечистей. I де чия правда, в домініканців, чи франкісканців? Я зі сторонни зауважив, до чого ж тут монаші католицькі ордени. «Ви, мабуть, з московської патріархії, зважаючи на вашу мову?» «З мінської, - булла усміхнена вiдповiдь, - ми можем i по бiлоруськи розмовлять». Це було приємніше чути. Дещо пізніше, молода жінка фахівець з історії мистецтв, з якою я познайомився, розповіла, що минулого тижня на музичному фестивалі «Старе мiсто» інші білоруси висловлювали любов до України і зневагу до нашого східного сусіда. В мене склалось враження, що на тому фесті було немало громадян тієї величезної федерації. Насправді, це надто відчутні наслідки російського засилля в Україні.
Від слів переходжу до опису справ. Згідно програми, після відкриття, розпочалися лицарські бої. Ведучий не раз звертав увагу на безпеку, оскільки найактивнішими глядачами були, звичайно, діти. Перший бій мечами двох вершників тривав недовго й не надто активно – щоб, до біди, з коня не впасти. Трохи помахали зброєю і роз’їхались поважно. Надалі було оголошено бій групи «білих» і «червоних», по 8 лицарів з кожної сторони. За ознаками кольору одягу, без політики. Білі мали вигляд лицарів Київської та Галицької Русі, червоні – західноєвропейського типу. Бої тривали три рази поспіль. Як говорив гуморист Грицько Драпак щодо іншої оказії: «Валили хлопці як вар’яти, аж страшно сі було зглядати». Одні вистояли, інші падали. Суддя завершував раунд і після короткої перерви оголошував новий бій. Один лицар був змушений покинути поле бою. Втомлені й задихані, мужнє лицарство продовжувало бій. Все ж, білій групі не фортунило. Червоні, як і в історії, перемогли 3 : 0. На завершення був поєдинок двох лицарів в номінації «щит – меч» - кожен мав і зброю і засіб захисту. Хоч такі поєдинки в історичній дійсності були не частими явищами.
Надалі розпочалась, більшою мірою, жіноча програма, хоча в ній приймали участь всі, хто бажав – відбувалися навчання та практикування у середньовічних танцях. Наука давалася не зразу. А інші помандрували дальше стежками музею – дивитися й знимкуватися. Зазначу, що одна з людських осель була обставлена максимально наближено до минулих часів. На території музею розмішено декілька святинь, де проводяться богослужіння. На основному шляху розташована церква ХVIII ст. – Помісна українська католицька церква візантійсько-українського обряду Свято-Іванівська лавра Студитського уставу церква Премудрості Божої – повна назва. А позаду – декілька рівних із землею могил з дерев’яними хрестами, як казала моя бабця – живий цвинтар. Двері – відчинені, але вхід невільний. Інша церква Святої Великомучинеці Параскевії – на узбіччі, вгорі. Там, при вході, сидів поважний чоловік, не священик і не монах. Дещо зі здивуванням відповів на моє привітання, бо інші йшли просто як до чергового експонату, мовчки. Звернув увагу, що тут назва лаври писалася разом, а не через дефіс. Той чоловік цю відмінність не зміг мені пояснити. Поблизу сиділи дві молоді художниці, роблячи замальовки.
Від духовної їжі, перейду до матеріальної. Попри різні сучасні страви, звичні на таких заходах, була й середньовічна корчма для гурманів. Як правило, на таких заходах самообслуговування, а тут – гарні дівчата в не сучасному одязі приносили замовлення. Хоча номінальна назва корчми трохи не відповідала реальному вмісту. Для більшого проникнення давньою епохою, можна було придбати столові прибори, келихи, роги для пиття. А також безліч іншої атрибутики й символіки, виробів майстрів ручної роботи, гончарства, ткацтва, різьби по дереву, ковальства, тут же свою роботу виконував молодий коваль. Окремий куточок був відведений лялькам-мотанкам. Чи не найбільшу увагу привертала виставка-продаж зброї, досить різноманітної – від дитячих пластмасових ножів та мечів до справжніх легких й важких, ручної роботи. Хто не мав пару сот, пару тисяч талярів, перепрошую гривень, міг лише за 5 сучасних українських зазнимкуватись в лицарських обладунках та з мечем, щитом, сам, чи з іншим лицарем, або зі шляхетною панночкою, причому декілька фото. Для порівняння, ще літом 2004 р. в Сімферополі одне фото в історичній формі вартувало нашої купюри із зображенням ненависного тими єдинонеділімцями гетьмана Мазепи. Окрім широкого вибору холодної зброї, сучасної і на давній манер – великих та малих ножів та мечів, луків й арбалетів та стріл до них, пістолів, мушкетів, була й маленька гармата. Було чути й гарматні сальви. Бажаючі випробувати свою стрілецьку вправність, мали змогу відвідати тир з луком та арбалетом.
Окрема виставка була приділена жіночій статі. Широкий вибір (в усіх розуміннях цього слова) середньовічних костюмів та шатро для перевдягання – і до фото. Мабуть, доволі цікавим був конкурс на найдовшу косу, що тепер не так часто зустрінеш. Мабуть, тому що я вже того не бачив.
Склало приємне враження й те, що було досить чисто.
Так я потроху залишав Львівську машину часу. Щодо останніх слів, легендарного Макаровича там не було, але було зазначено про концерт львівського гурту “Kings & Beggars” та харківського “Spiritual Seasons” на суботу і київських “Chet en Poche” та “ЙоГурт” - на неділю. А також на той день богатирські забави, змагання з лицарями в середньовічних іграх та можливість отримати призи.
Ще чим запам’ятався Львів - маленькі наліпки з текстом: «Пам’ятай Броди – смерть радянським окупантам», зображення нашого дивізійника і непошкодженого німецького танка – «Тигр». Рік тигра як не як, не мали ж дати підбитого радянського орангутанга – важкий танк КВ 1, чи КВ 2.
Загалом, вкотре буваю у Львові, не перестаю закохуватись в то місто. Ось мої короткі враження.
Меду-горілки не пив, по губам не текло,
доволі цікаво й пізнавально було -)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276717
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 24.08.2011
Будь-який збіг з реальними обставинами випадковий.
Черга… це звичне явище в нашому повсякденному житті. Звичне, особливо в час панування радянської влади робітників і селян. Хоча вони і не здогадувались, що вони є владою, але саме вони найбільшу частку свого життя, порівняно з іншими групами населення проводили у черзі. Черги за дешевим хлібом (внаслідок “ножиць цін”.промисловості та аграрного сектору),, за часто неякісним маслом, дефіцитних крупах, ліверними і московськими ковбасами, “столичною” і “руською водкою” (навряд чи її виробники і комуністичне партійне керівництво, затверджуючи назву, мали на увазі Київську Русь чи навіть її північно-східну колонію – Московщину). Були черги і на інші речі та товари народного споживання. Все “діставалося по блату”, а то і великому. Були і довгоперспективні черги, з надією довго прожити і за якийсь десяток років одержати власне житло. І ще безліч черг в повсякденному житті радянського громадянина-споживача.
Були і залишаються, допоки існує таке невдячне Боже творіння як людина, черги по… життя.
Чоловік і жінка середніх років, сидячи на комфортному дивані обласної лікарні відділу нефрології та гемодіалізу, чекали своєї черги на аудієнцію до завідуючого відділом. В їхньої молодої дочки, раптово, без явних попередніх ознак, відмовили нирки. Єдиним порятунком життя в даних умовах був гемодіаліз. Навіть при наявному донорі до операції по трансплантації нирки дівчина була ще не готова. Її батьки сподівались, що можливо цього разу заввідділу дасть позитивну відповідь щодо наявності вільного vcwz yа сеанси гемодіалізу. Причому, цього разу вони прийшли вже з більшою сумою фінансової мотивації та стимулу для роздумів і пошуків вільного шляху для продовження земного існування їхньої доньки.
Загалом щодо фінансових стимулів, то лікарів можна поділити на декілька груп. Перша – беруть, з цілком незворушним виглядом обличчя, деякі ще і перераховують, вказуючи на недостатню суму, занадто великої суми ніколи не буває. Друга група відноситься до категорії “не треба, але дайте”, іноді вони дають такі безглузді запитання, як: “Та що ви?”, “Та нащо?” “Ну що це таке?” і т.п. Але, зробивши фальшиву гримасу незручності та сорому, беруть. Вони чимось нагадують літературного героя з роману Ільфа і Петрова “12 стільців” голубого злодія, який дуже соромився своєї звички красти, але не красти він не міг. Третя група – лікарі, які беруть належним чином, тобто усміхнувшись, подякувавши, не виражаючи фальшивого сорому (і правдивого також), ні невдоволення, якщо сума замала. Четверта група – слуги медицини, які з точки зору людяності, моральності, розуміння складного фінансового становища хворих (а будь-яка хвороба є досить витратною), або не з таких вже гуманних причин, а через вказівку “зверху”, іноді, навіть не беруть. Їх варто віднести до Червоної книги лікарів України. Задля об’єктивності варто зауважити, що окрім лікарів, беруть всі, кому дають.
Завідуючий відділом гемодіалізу відносився до першої групи вище перелічених категорій лікарів. Попереднього разу “володар становища” і не простого дорогого перстня сказав шокованим горем батькам, що немає вільних місць, хоча в його кишені і з’явилась купюра Федерального банку США з одиницею і двома нулями, як аванс. Цього разу, щойно привітавшись, батько поклав на стіл конверт, де були вище вказані купюри, але в сумі становили вже три нулі і одиницю. Заввідділом сказав, що подивиться, можливо, щось вийде. А ймовірність “виходу” передбачала декілька малоймовірних варіантів, більше ілюзійних, але з маленькою долею їх реалізації. Надія вмирає останньою, вже після смерті людини. Але ж чого в житті не буває. Можливий був перехід одного з пацієнтів з трьохразового курсу гемодіалізу на тиждень на двохразовий. Але, як правило, перехід відбувався в протилежній послідовності. Можна було припустити, що хтось поїде на операцію по трансплантації нирки. Ще один цілком реальний варіант полягав в тому, що хтось із хворих… помре. Те, що хтось вилікується від сеансів гемодіалізу було вже зовсім ілюзійним, як уявний привид за вікном темної дощової осінньої ночі. На разі не збирався їхатина операцію, і ніхто, тим більше, не збирався помирати. Одужувати думав, можливо, і не один хворий та хвора, але це було не в їх силах. Він відпровадив стурбованих батьків серед мороку їхнього горя та маленького променя надії на порятунок молодого життя доньки. Невдовзі він пішов на огляд хворих, що робив доволі рідко. По трьох залах декілька діалізників читали книги та газети, хтось дрімав чи спав, дехто слухав радіо з мобільного, один чоловік час від часу ойкав, пояснюючи це тим, що йому так легше, інша жінка говорила з медсестрою, ще інший беззмістовно дивився в стелю, немов би там були записи його майбутнього, які він ніяк не міг розгледіти крізь зашкарублість стелі та туман сьогодення. Заввідділом поговорив з черговим лікарем, медсестрами, деякими хворими, в декого глянув показники на апараті штучної нирки (швидкість, натрій та інші). Проходячи повз ліжко хворого, який спав, він ненароком зачіпив його палицю, але хворий і не прокинувся від шуму. Іне дивно: мало того, що він сильно шкутильгав на ногу, погано чув, в нього ще був цукровий діабет та сильно виражена гіпертрофія серця та з часом відмирали пальці на руках. Попри такі надбання цей хворий ще досить сильно беріг в собі волю до життя, яке б нікчемним воно не було. Хоча лікарі і не пророкували йому “многая літ”. При вході начальника молода медсестра насторожено підвела голову, але зрозумівши, що нічого поганого їй не слід чекати, дальше заглибилась в перечитування попсового жіночого журналу. “Лежать собі. То хай і лежать. Мені легше.”. Заввідділом оглянув лікарства того хворого, які кололи після діалізу. Це були ампули вітамінів та ще одне лікарство, яке вводилось по частинах з однієї ампули. Він оглянувся, немов хотів щось запитати в медсестри, але бачачи, що вона і не дивиться в його сторону, взяв почату з минулого разу ампулу в руки, щоб краще було видно. Медсестра боковим зором вловила рух рукою “вищого” лікаря. “Він краще знає, мені що до того”. Та за декілька секунд весь набір ліків знову був поблизу хворого.
Закінчувався робочий день. Як завжди, не добувши 10 – 15 хвилин, згідно розпорядку, заввідділу поїхав до дому. Тепер він вимушено не користувався своєю машиною, то ж вимушений був йти на маршрутку. Вийшовши з переповненого мікроавтобуса, він немов би провірив свою кишеню жакета, але замість гаманця виймав маленьку ампулу, викинувши її в смітник.
Вже сидячи в дома після ситної вечері, попиваючи дорогий фруктовий чай, аромат якого поширився по всій кімнаті, заввідділу, а тепер ситий чоловік, нагодований своєї дружиною, і який після споживання доброї їжі мав схильність до філософствування, вже не вперше запитав свою другу половину про сенс смерті. Тепер він мав настрій більше послухати, аніж говорити самому.
- Я вже не раз тобі відповідала, і моя думка може лише дещо підкорегуватися. Сенс смерті мав би бути в корегуванні кількості населення, якщо цього не зробила природа – обмеження кількості запліднення та народження, і не робить людина – через медицину і правові норми. Але очевидно, тут не помічається логічного сенсу смерті. Вона, як і кохання, сліпа. Мало того, що кількість населення цієї руйнівної планети загрозливо зростає, то найбільша смертність і в тих країнах Азії та Африки, де найбільша народжуваність. А білу Європу все більше наповнюють представники інших рас з тих же Азії та Африки. А війни, збройні конфлікти. А глобальні катастрофи, хоча нерідко вони і є наслідком людської руйнівної діяльності.
- Ну добре. Ти береш надто загально, а щодо окремих, конкретних випадків.
- Конкретні? Ось тобі конкретний приклад, останній, про який я прочитала, і в якому стовідсотково виражена логіка та справедливість смерті. Після полювання і понадмірної п’янки, серед мисливців зайшла мова про вправність у стрільбі в ціль. В той час вони вийшли з лісу, проходили повз цвинтар. Один з мисливців, вихованих в дусі атеїзму, похвалився, що влучить в той дальший хрест. Хтось почав його відмовляти, але він швидко схопив свою шістнадцятку, звів курки і вистрілив. Влучно. Верхня частина хреста розсипалась на кусочки. Ісус лишився без голови і без грудей. Всі замовкли, а він хвалебно розсміявся. Пішли дальше. Тема розмови перейшла на інше. Дальше вони добиралися своїми машинами. Вони проїжджали повз незавершену новобудову. На плитах, на рівні метра від землі, лежали металічні труби, які були значно довші від плит. Сталося ДТП. В ньому був лише один постраждалий. Попри сп’яніння, влучний стрілець вів своє авто. Не зрозуміло чому, він не справився з керуванням, і на швидкості мало не доїхав до плит. Його зупинила труба. Вона пройшла крізь лобове скло, його шию і голову, відірвавши її від тіла, крізь заднє скло було видно темно-червоний кінець труби. Це було Боже покарання.
- Ти права. – він замовк, задумавшись.
- Але в більшості випадків, принаймні мені відомих, смерть немає логіки і сенсу. Беручи до уваги твою роботу, і те, що не так аж рідко трапляються випадки смерті під час і поза діалізом, та й взагалі, сама хвороба нирок, то аж ніяк не скажеш, що всі вони заслуговують такої кари. Звичайно, є і ще гірше, але і від того хай Бог милує. Навряд чи хтось з них доходив до алкоголізму чи наркоманії. А в той же час, скільки тих алкашів, бомжів, циган п’ють хто зна що і скільки, валяються будь-де. Немало людей на діалізі ще мають великий потенціал до пізнання, позитивного пізнання життя. Це – розумні, талановиті, енергійні люди ї. а як писав Альфред Моуді, сенс життя полягає в любові та знаннях, хоча і останні бувають досить різними, як з позитивними, так і негативними наслідками. Додають ще третій компонент, з чим я погоджуюсь – справедливість.але вона часто буває надто суб’єктивована. А та, наближена до об’єктивності… ЇЇ немає, вона понівечена і зґвалтована. Не встигнуть загоїтися її рани, як вона знову піддається насильству. І в цьому ще раз видо відсутність логічного сенсу смерті. Кажуть. Що сенс смерті в логічному завершенні пройденого земного шляху. Але ж ми все рідше бачимо ту “безболісну кончину”, про яку так ревно моляться священики і парафіяни в церквах. Тай чи 80 – 90 років, хіба це завжди достатня межа? Звичайно, справа не в кількості, а в якості. Але при менш-більш нормальному здоров’ї, розуму (чи зворотня послідовність) та матеріальному становищі, навряд чи хтось відмовився б прожити сотню і більше років. За легендами в Гіперборії люди помирали після довгих років життя. в доброму фізичному стані, не в такому, як теперішні пенсіонери, і помирали від перенасичення життям.
Я цілком погоджуюсь в доцільності смерті, навіть її необхідності, коли людина приречена на довготривалі моральні та фізичні страждання. Мова не лише про тих, хто в комі. Ті люди позбавлені майже всіх радостей земного існування. А який сенс в тих ночах і днях, беззмістовних та пустих, в кращому випадку, майже пустих, на хоча б приємні дрібнички та якийсь позитивний результат, і повні на болісну, але безперспективну турботу рідних та близьких. На приклад. Той хворий старший чоловік, про якого ти раніше розказував: він на діалізі, має цукровий діабет, ходить з палицею, хворе серце, досить поганий слух, зір не набагато кращий, ще й відмирають пальці рук. І надії на одужання ніхто з лікарів не дає.
Дружина промовила останні слова немов із знаком питання. Але не так про надію, вона сама, хоча і не медик, добре розуміла, що йому вже не одужання, як про сенс його існування. Заввідділом промовчав.
На його місці, я б молила Господа про позбавлення від цих земних страждань – про смерть. – продовжувала вона. – Навіщо така в’язка прив’язаність, на мою думку, слово сильна тут не підходить, до цього світу з його переважаючими болями, смутком, стражданнями? Будда саме останнім називав життя. А причинами наших страждань – наші почуття, емоції, бажання. Частково це мені нагадує нерозумну муху, яка, при наявності безлічі різних альтернатив польоту, вона все ж летить на липучу ленту в центрі кімнати, де вже приклеєні багато інших нерухомих мух. Як не дивно, чи то як не сумно, не так вже рідко, смерть і є позбавленням від земних страждань. А стан душі, свідомості, незатьмареного людського розуму визначає і процес помирання та реальності Потойбіччя. Пам’ятаєш, за дзен-буддизмом, найбільше мистецтво людини – мистецтво помирати. Можливо, і не найбільше, але одне з найбільших. Адже це приготування перед найбільшою подорожею людської душі. І не обов’язково сприймати потрапляння одразу в класичний рай чи пекло. Якщо людина помирає легко, їй – її душі буде легко і в Потойбіччі. Маючи на увазі твій фах, з чорною іронією можна стверджувати, діалізник, який помер, звільнив місце для життя, вірніше для його підтримки, іншому чи іншій, кого доля затягнула в цю пастку.
Можливо й так, можливо… - замислено відповів чоловік.
На цьому його дружина вирішила завершити їхню філософську розмову, чи то свій монолог.
А зранку наступного дня в ординаторську зателефонував син хворого, про якого вище йшла мова, і з синівським смутком повідомив про смерть батька. І звільнилось ще одне місце на діалізі – в черзі за життя.
22 – 23.03. 2009.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276550
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.08.2011
Людина може і не знати, як вона пройде свій шлях, навіть найближчий. Може, при добрій погоді дійде пішки; може хтось зупиниться машиною і підбере; може зустріне доброго знайомого і подальший шлях буде приємніший; можу зустріне злющого і не менш дурнішого пса, який намагатиметься вкусити і зубами надати свій стиль пошиттю штанів; а може зустріне доброго песика чи лагідну кицю який/як ніжно потреться об ногу і дасть себе погладити або почесати за вушком; може проїжджаюча машина ненавмисно забризкає, обрейдає святковий наряд і настрій, та й мати звичайний одяг обмурзаний водою з калабані, також не надто приємно; може зашпортатись і впасти в ту ж калабаню, хочете – називайте її калюжою; може зимою послизнутись і впасти (певними частинами тіла) вдарившись об лід, що може за собою призвести легкий удар, кількатижневе перебування в хірургічному відділенні або й в реанімації з подальшим летальним кінцем, якщо не миттєвим; може попасти під колеса необачного водія з варіантами тих же наслідків; може чорний кіт перейти дорогу, і не уникнувши цього, людина сама накличе на себе біду. Все може бути… Так що не кажіть: “Я вже тут”, поки ще не прийшли, а краще співайте стару стрілецьку пісню: “Ми йдем вперід, над нами сонце сяє…” або як у В. Цоя “Мы идем, мы сильны и бодры…”
Так і я не знаю і не впевнений у своєму життєвому шляху, навіть найближчому. Отож, поки трапляються на шляху добра дорога при добрій погоді та при доброму товаристві, я намагаюся йти з користю та приємністю для себе близьких людей.
лютий 2008.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276526
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 23.08.2011
“Все буде добре”, - так кажуть оптимісти. Я ні в мікро (особисте життя, стан здоров’я, зменшення позитивних перспектив), ні в макро (становище української нації, процеси утвердження держави, яка по суті такою не є, наростаючі процеси знищення Природи, як в Україні, так і в світі загалом) масштабах не маю підстав бути оптимістом, ані тим паче, стверджувати, що все буде добре. Навіть людина, яка обдарована Божою ласкою та благодаттю, більшістю, переважною більшістю, абсолютною більшістю її складових, не може стверджувати “все буде добре”, як і “все є добре”. Людина, яка це говорить, є або егоїст, або сліпою, або інтелектуально неповноцінною. Навіть якщо в її житті переважають більшість життєвих процесів, які можна охарактеризувати словом “добре”, навіть, якщо вона живе в благополучній державі з належним утвердженням свої нації, вона не може не усвідомлювати руйнації Матері-Природи, яка дала притулок і виживання не одній людській цивілізації.
Дійсно, правду кажуть, що песиміст – це добре проінформований оптиміст. Так що, панове оптимісти, все не буде добре!
08.04. 2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276381
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 22.08.2011
“Lost in myself, lost in tomorow”. – Creematory.
Втрачений в собі й у завтрашній Ночі.
Шукаю відвагу в кривді дзеркал.
Підкови коня дорожний пил точить.
Тут оптики відділ, зломлений зал.
Між снів ілюзій мрійність із утопій
Шукаю шлях у скривленість буття.
Там сподівань палають стоси копій,
Уберегти не зміг, на жаль, їх я.
Немов вперед прямує швидко потяг,
Лише спиняє дощів болото.
Тут важко перейти, аж у чоботях –
Фальшива у бруді позолота.
Цей шлях у ліво, чи сторін праворуч.
Аби лиш не на місці тліти тут.
Ой знов з’явився щирий смуток поруч.
Немов й нема бажань звільнятись з пут.
21.08. 17.08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276350
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.08.2011
Безсиле спостереження повільного відмирання дерева життя, окремих його життєдайних гілок. Відмираючі гілки дерева хотіли б потішити світ своїми плодами, не гіршими, аніж плоди інших гілок. Але щороку стає все менше бруньок, листя, плодів. І жоден садівник, на превеликий жаль і Дерева, і знавця Флори, не може оздоровити відмираючі гілки. І саме через них, у великому різноманітному саду, дерево відчуває себе немов би в пустелі. Поза густим лісом саванни, де кожне листя – це цілюще слово. Відмерлі гілки Дерева, створюючи ореол пустелі навколо нього, яка нічним сипучим та холодним вітром погрожує своїм подальшим розширенням зі своєю невід’ємною супутницею – самотністю. З кожним роком все більше опадає листя з тих обділених Долею гілок, назавжди. А можливо, це таке покарання всемогутньої Долі, яка не завжди відповідає Великій Справедливості. Дерево розуміє, що це листя та майбутні плоди – втрачені для нього, як і те, що їхня втрата обумовлює частину майбутньої самотності, яка може стати і визначальною умовою його подальшого існування. Втрата листя, плодів, відмирання гілок дає чітко зрозуміти, що до Дерева вже не прийдуть деякі його плодозбирачі. А перспектива цієї самотності збільшує наростаючі та незворотні процеси відмирання Дерева. І немає порятунку в цьому замкнутому колі... Дереву не можуть допомогти ні теплі життєдайні промені великого Сонця, ні молодий син Стихії-Вітру – приємний Вітерець, ні син іншої стихії Природи – поживний Дощик. Не допомагає також і досвід, уміння, знання і любов садівника. Все марно...
Березень 2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276170
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.08.2011
ПРО ЩАСТЯ
Етимологія самого слова щастя, перш за все, нагадує про час, який, як відомо, найбільш змінна у світі абстракція. Щастя – в коротких спалахах людських емоцій, почуттів, а спалах триває миттєвості. Щастя таке ж видозмінне як і полум’я. Час, полум’я, спалах, як і щастя – не можна зупинити. Відомий вислів Фауста “Зупинись мить, ти прекрасна!” – можна ототожнити зі щастям. Щастя – це одне з найбільш суб’єктивних людських понять. Навіть остання буква цього слова говорить про суб’єктивність даного поняття. Основною передумовою щастя – є розуміння. Розуміння власного внутрішнього світу. “У мене мій власний світ. І мені важливіше жити в гармонії із самим собою, аніж намагатися догодити окремим людям. Я хочу зрозуміти самого себе, і тоді я зможу зрозуміти й інших людей”, - слова Філіпа Куртуа – автора текстів і вокаліста французької метал групи “Мізантропія”. А також, безумовно, розуміння тебе, хоча б однієї зі сторін многогранника людської особистості зі сторони. Іншими словами – наявність спорідненої свідомості, душі, принаймні, хоча б певної її частини. Наступним аспектом є наявність внутрішньої свободи мислення. “Більшість людей щасливі настільки, наскільки вони наважуються бути такими” – слова американського філософа Ейба Лінкольна.
Щастя в різноманітних почуттях, інколи навіть суперечливих. Щастя в моментах проникнення у глибині духовного заспокоєння зосередженої молитви як спілкування з Вищими Силами; щастя в первинних відчуттях нестримної шаленості, коли верхи на коні, без сідла і вуздечки, відчуваєш сильний подих вітру і Свободи. Щастя – в моменті, коли твоя куля вцілила у здобич на полюванні, і твій влучний постріл являється одним з аспектів самоствердження; в той же час, щастя – від усвідомлення того, що твоя куля пролетіла повз тіло втікаючого звіра, від усвідомлення того, що ти мимоволі даруєш шанс врятуватися, вижити цього дня, і добре розумієш, що м’ясо і шкіра цієї тварини, аж ніяк не становлять конечну необхідність для тебе. Щастя в бурхливому водопаді чуттєво-духовних емоцій пережитого оргазму, близької людини і твого власного. Щастя у миті, коли ти дізнаєшся про приємну несподіванку, що немов би переносить тебе з одноманітної пустелі у прекрасний оазис. Щастя, коли ти бачиш яскравий спалах радості та щирої вдячності в очах іншої людини, усвідомлюючи, що причиною цього є ти. Адже, як сказав Платон: “Приносячи щастя іншим, ми знаходимо своє власне”. Сенс щастя – в наполегливому шляху до нього.
Травень 2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276169
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.08.2011
Бють гучно дзвони світла храму
А в думах моїх – ляк й набат вагань.
«Чи так "пороблено" нам з вами?» -
Питаюсь я своїх хитких бажань.
То є опора під ногами,
То топлять нас в болоті і ставку.
Чи то сценарій фарсу, драми
На цім життєвому карми віку?
19.06. 17.06.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2011
Осіння куртка в спекотний липень. А що ви думали? Не той вже старчий гемоглобіну рівень. І рукави, якось коротші, щоб було видно годинник ще брежнєвських застояних часів. І капелюх, який носили, коли ще був я в силі, Любив жінок, котрих насправді, яких в думках. Тепер я їду у потязі задурно геть цілком. Закон дав пільги усякі різні на пенсії мені. Лише та старість, паскуда, забрала зуби мої майже всі. Та бритва милосердна ще позавчора щетини сиві паростки лишила на лиці. І посміх щирий на обличчі, що зоране ровами зморшок. А ручка у кишені куртки стиха промовляє: «Колись і я писав також немало що…»
P.S. Наступного дня ми зустрілись в міському автобусі, майже в тій же одежі, він щиро привітав мене.
14.07. 17.47.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276051
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.08.2011
Вона була прекрасна як Ніч. Немов би вона була однією з прекрасних та чаруючих доньок великої древньої богині Ночі. Він ототожнював її з Ніччю. Повільно він пізнавав та осягав цю ніч. Вона лише трішки відкрилася для нього. Хоча для інших ставала відкритою зразу і повністю. Він споглядав та насолоджувався прекрасним і чистим світінням містичного місяця та далеких таємничих зірок, крізь її очі, усмішку. Він сподівався надалі пізнати, осягнути наступні рівні її нічної таємниці та краси, увійти в її нічне лоно. Для ночі також було цікаво бути з ним у своєму часі доби. Вона хотіла і намагалася стати кращою, світити своїми зорями більш яскравим та чистим світлом. Вона навіть почала звикати до нього. Він знав, що ця ніч для нього рано чи пізно завершиться. Але до того часу він надіявся осягнути її якомога більше.
Але одного разу, коли він зробив спробу глибше увійти в неї, та ніч відкинула його різким холодним вітром, що болюче проникав в його свідомість. Як виявилось, цей вітер був частиною ночі, як і темні хмари, що закривали сяйво місяця та зірок.
Невдовзі після того почало світати – швидше і не приємніше, аніж він чекав. З передчуттям болю він готувався зустріти перші промені сонця. Вони різали та пекли очі з більшим болем, аніж він був підготовлений до того пекучого сяйва. Та ніч з холодною байдужістю позбулася того, до чого вона з приємністю звикала, але що враз стало їй просто зайве. Він зрозумів, що холод байдужості та опік сонячних променів – це теж частина, продовження, кінець ночі. Прекрасної ночі, краса якої втрачалась разом з настанням дня. І той день сама ж ніч наближала. Це був кінець ночі, в якій він глибоко розчарувався.
Він хотів бачити довгу зимову ніч з ніжним снігопадом, який пестощами торкався б його плоті. Але це була коротка літня ніч з болотом, з холодною вітряною грозою, що поривами вітру шмагала його душу.
Червень 2005 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275935
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.08.2011
Різкий холод осінньої ночі міцно обійняв землю. Через старий нічний цвинтар йшли хлопець і дівчина. Взявшись за руки, поєднавши своє божевілля, вони свідомо божеволіли від тієї сірої реальності, від суперечливості буття… Різні хрести, як відображення різноманітності людських доль оточували їх своєю байдужою зверхністю, на що їм відповідали погляди з цілком невизначеною байдужістю. Поблизу цвинтарної стежки тієї дивної молодої пари виникла чорнота виритої ями.
А в полудень того ж дня, цю яму викопували двоє могильників. Земля вже стала промерзлою від перших передчасних нічних морозів і ця стихія Природи важко піддавалась людям. Але, все ж таки, яма була аби як викопана. І двоє могильників, звиклих до подарунків смерті та байдужі до людських почуттів, одержали свою платню, яка потім відобразилась сильною дією алкоголю, котрий неправильно слугував їм входом до іншої реальності.
І в полудень наступного дня аби як викопана яма приймала належне їй. Десь далеко за хмарами світило Сонце, освітлюючи цю реальність, що скупо поливалась дощем з потемнілих хмар. Болото і калюжі успішно відвойовували сухість дороги, що вела до місця спочинку мертвих.
Невелика група людей прямувала цим брудним шляхом, який відображував бруд свідомостей більшості з них. Попереду йшли священик і дяк, думаючи про погану погоду і швидку відправу ще однієї душі, котра невчасно для них відправилась Туди. За ними йшла стара жінка, а за нею четверо чоловіків несли труну. Смерть тієї людини їм була байдужа, але цю байдужість вони приховували своєю справжньою турботливою серйозністю. Один з них переймався своїми сімейними турботами, які все більше не давали йому спокою. Другий хотів швидше дочекатись поминок та зігрітись в теплому домі, порівняно з цим холодним осіннім дощем і болотом, йому дошкуляли холод і голод. Третій проклинав цей дощ, це болото, цей світ. Підсвідомо його прокльони досягали його ж Долі, якій вони навряд чи загрожували. Ще інший переживав через свою прогресуючу хворобу, і, якоюсь мірою, навіть заздрив тому тілу, яке він ніс – воно вже не відчувало болю, незручностей, інших переважаючих неприємних почуттів та відчуттів. І та жива людина хотіла, щоб з її смертю і закінчились всі її страждання. Позаду йшли ще декілька жінок і чоловіків, кожен блукаючи в болоті своїх думок.
Стара брама невдоволено розкрилася новому жителю і його проводжаючим. Холодні краплі осіннього дощу падали на парасолі живих і мертве обличчя старої жінки, котра спокійно лежала у своєму новому помешканні. І ці краплі промислово забрудненого дощу ставали рясними слізьми сухих очей. Обличчя мертвої та живої, що йшла попереду домовини, були дуже схожі – вони були сестрами. А також їхня схожість проявлялась у їхній некрасі, навіть лякливості та зовнішній відштовхуваності. Вони були самотні, без живих предків і нащадків. І думки живої тепер єдналися до того божевілля, що так легко витало над цвинтарем.
Вона залишалась одна, і їй не цікаво було знову відчувати цей світ на самоті. Старій осиротілій жінці здавалось, що, якщо вона зараз ляже з легким спокоєм до своєї сестри у цю вузьку домовину під холодний осінній дощ, то її душа легко з приємністю приєднається до іншої спорідненої душі. Вона навіть посміхнулась цій думці, але ця усмішка залишилась непоміченою для оточуючих, промайнувши в межах її розуму, який швидко видозмінювався під впливом цього Байдужого Божевілля. Але інший вир думок увійшов в її свідомість. Її сестра повертатиметься до неї. І мов би на підтвердження цієї думки з низьких темних хмар впала ще одна крапля на бліді губи мерця, перетворивши їх на ілюзійну гримасу усмішку для живої сироти. І остання була впевнена, що сестра повертатиметься до неї, коли та її запросить. І вони знову будуть разом. Байдужі оточуючі люди можуть вважати її божевільною, але це вони не знатимуть реальності. Це вони не зможуть бачити її сестри, чути її голос, відчувати її погляд, торкатись її рук, розчісувати її волосся. А роз’єднана частина, що залишилась у світі смертних буде мати це все. І їй байдуже, що інші не будуть відчувати тієї реальності. А для неї та ілюзія буде повноцінною реальністю. А оточуючий світ? Її розум, який та стара жінка все більше втрачала, був байдужий до оточення. Десь на рівні підсвідомості у неї промайнула думка і майже сформувалась у свідомості у формі людських слів, що світ – це ілюзія, але жінка її не промовила, щоб не ділитись з оточуючими байдужими людьми цією таємницею, яку вона колись давно почула з одного вчення філософії Сходу.
А священик відспівав ще одну душу, котра звільнилась від сірості реальності та суперечливості буття. І на останніх словах прославляння Святої Трійці, спокій молитви і людських байдужостей розірвався гуркотом поїзду, що промчався неподалік кладовища. І заключне “Амінь” зникло серед шуму мертвого механізму, створеного живими людьми. І живі люди здригнулися від розірваного спокою. Лише жива сестра не відчула цієї розірваності… Вона думала, уявляла, як сьогоднішнім вечором старанно простелить ліжко для своєї сестри, яка вже зникала у чорноті ями під падаючою землею на чорну труну. А люди знову повертались до свого болота і калюж, котрі вели в дещо іншу реальність їхнього скривдженого суспільства.
А тієї ж ночі, коли мороз обезсилив болото і покрив бруд калюжних водойм, той цвинтар знову відвідала молода пара. І місце спочинку мертвих впустило їх значно тихішим стогоном старої брами і навіть приємніше та привітніше, ніж відвідувачів, котрі були байдужі, під світлом великого світила Сонця, до того цвинтарного красивого божевілля. Хлопець і дівчина міцно тримали свої руки, щоб не втратити зв’язок своїх божевіль. Свіжа могила постала перед ними своєю бідною новизною серед тієї божеволіючої буденності. І ще один хрест байдужо стояв перед їхніми постатями. Дві молоді душі божеволіли від власного безсилля, від збільшуючої марності боротьби, від невизначеності, що оточувала і полонила їх, перетворюючи дві свідомості на свою частину. Вони насолоджувались своїм божевіллям. Хоча, можливо це було не божевілля, а… безумство. Адже сотні хрестів, зверхньо і байдужо оточуючи їх, нагадували про розп’яття на хресті та воскресіння Божого Сина, котрий є порятунком. Але крізь суперечливість буття хлопець і дівчина не бачили чіткого шляху Туди, будучи ще Тут.
І ця молода божевільна, чи то безумна пара продовжувала ще більше втрачати розум, приєднуючись до божевілля, чи то безумства, чи до таємничого поєднання обох незбагненних філософій. Вони відчували, як їхні руки торкаються одне одного, їхні губи цілують одне одного, їхні фізичні та астральні тіла єднаються одне з одним – востаннє… А можливо вони і помилялись… як багато в чому іншому серед невизначеності та суперечливості, божевілля та безумства того буття…
23, 24 10. 2000.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275933
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.08.2011
ЛІСОВА ФЕЄРІЯ (МІСТЕРІЯ ЛІСУ)
Серед темної тихої ночі, по старому забутому шляху пересувалась біла постать. Таємничість темряви здивовано приймала її.
Перед білим силуетом постав Замок Природи – древній густий ліс, який пам’ятав ще магічні дійства волхвів. Великі старі дерева міцно вросли в землю, переплівшись гілками, охороняючи вхід, наводячи потемнілу гнітючість. Міцні гіляки, вивернувшись назовні, захищаючи містерію лісу, загрозливо стирчали мов бійниці озброєного замку, мов кігті лютого хижака.
Постать підійшла до двох дерев, ставши перед ними. Білі коліна опустились на почорнілу землю, білі руки здійнялись до туманного неба, а потім простяглись до темного лісу, а невидимий погляд проник в лісову глибину невідомості. Постать повільно схилилась до землі. І завмерла в чеканні. Ліс прийняв цей поклін. Нижні гілки розійшлись, створивши прохід для невідомого гостя, що поважав і схилявся перед величчю та могутністю їхнього старечого існування. Силует підвівся і ступив, зробивши перші кроки. Його контури щільно увійшли в утворений прохід. Глибина лісу прийняла його. І кремезні руки дерев знову відлякували чужинців. Лякаючі контури дерев відображувались немов чудовиська і в той же час, немов химерні витвори краси Природи.
Силует просувався вперед, вглиб. Здавалося, що дерева самі пересуваються, наближаючи невідоме таїнство до впустимого незнайомця. Враз сама глибина Замку Природи оповила білу постать. Чиста, недоторкана для чужих, освячена нектарами життєдайності, галявина відчула, пізнала ще одну новизну – чистоту думок, прагнень, буття. Жовте яскраве м’яке сяйво піднялось із надр священної землі, огорнувши білизну силуету, який проникав у світло, і світло проникало в нього. Це сокровенне поєднання повільно підіймалось вверх. Коли вершина дерев і підняті гілки, що вітали, проводжаючи, були внизу, сяйво і постать, що перетворились в одне ціле, стрімко піднялись в вись, в лісову феєрію, в Таємничість Ночі, в містерію Темряви, в безмежжя Космосу…
19. 01. 2001.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275664
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 18.08.2011
“New blood joins this earth” -
Metallica. “The unforgiven”
КРІЗЬ ГЛИБИНУ ПІТЬМИ НОЧІ
Крізь глибину пітьми ночі
Тьмяне світіння місяця,
Жорсткі завивання вітру
Відточують нічний холод.
Постійно минуче буття, огорнуте потемнілими привидами емоційності різноманітної людини. В темряві виникають таємниці реальності. Але ж нею вони знову приховуються глибиною людських страхів, які ростуть паростками із війни інстинктів, яка вкотре виникає із збільшення стимулу всіх граней суспільства, які відшліфовують вожаки людських думок.
І вожді привселюдно поклоняються світлу Дня. І таємно, у пристрасті – нерозвіданій Ночі красі. І вожаки Дня йдуть проти лідерів Ночі. Але їхня кров байдужа для вічної зміни обожнюваних небесних тіл, Духи яких з жалем споглядають на Хаос Землі. І кожен з них розуміє свою протилежність, і немає поглинаючої загрози смерті між ними.
А хаос людських свідомостей поглиблюється з розвитком їхнього спільного інтелекту, який виростає з генетики прадавніх забутих знань. І нижчі владою сприймають слова пророків, а вищі – ці слова видозмінюють та вживлюють їх в розуміння підкорених.
І нова кров приєднується до Н е б е с, тому що через повінь вона вже відпливає від З е м л і, і аура крові, що дурманить своєю гостротою, торкається Небожителів з невідомими наслідками в їхніх неземних душах.
А дамби З е м л і все більше руйнуються, через втрату єдності людської спільноти, яка для самої себе загрозливо зростає, реально погрожуючи знищити опіку Дня і Ночі…
Березень 2000.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275653
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 17.08.2011
Вітер колише отару думок,
Розбіглись у лісі, в світанку,
Кожна набравши наснаги з гілок
І пахощів віри у склянку.
Мавка їх стріла між листям верби,
Всміхнулась привітно із казки:
«Ось вам вказівка і ключ крізь мости
У шлях, де не треба вже маски.»
З річки Русалка кивнула думкам,
І бризнула радістю в очі:
«Я в руки Любові вас передам,
У Завтра і завжди у Ночі…»
16.05. 12.10. автобус: Чортків – Тернопіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275483
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.08.2011
Ось глянь, тут давній замок-корабель стоїть,
Не оминай у пошуках палаців, зажди.
В польоті, чи у плаванні крізь лік століть,
У землю вріс, немов він якір кинув назавжди.
Вітрил немає і щогли теж зламались,
Пробоїни в борту і трюм вже зі сміттям.
Гармати й люди жорстоко з часом грались.
Однак триває час й фортеці хід життя.
18.07. 18.46. руїнам замку-корабля у Сидорові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275346
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 16.08.2011
Стікають краплі шоколаду
По зонах Еросу твоїх тілес.
Прошу, подай мені пораду,
Де джерело солодких тих чудес?
Язик невтомно мій полює,
Стирає слід – смакущу чорноту.
І серце в шалі офірує
Дивацтва стук у мрійну пустоту.
26.07. 16. 18. Тернопіль, кафе «Джелатто мафія».
Метелик
Метелик крила розгорнув великі
На пагорбі грудей твоїм рельєфнім.
Жінок краса – така багатолика,
Метелик милий твій є теж окличним.
28.07. 12.15. поїзд: Красне – Броди.
Перетворення у дитину
Які ж тут мами із дітьми –
Красиві, чудні й дуже милі.
І я стаю дитина в мить –
Так тягнуть груди їхні стиглі.
28.07. 19.56, 23.28. в Тернопільському парку
Гори та шпилі
Мені так важко погляд відвести
Від медальйона Твого чудо-злату,
Між дивних гір вмістила його Ти,
А їхні шпилі крутіші Арарату!
31.07. 11.08. Тернопіль, кафе «На майдані», Олі поетці
Бешкетний вітер
Пестливий вітер і вмить уверх спідниця.
А там, подумали, що сором рум’яних щік?
Та ні! Там гордість жінки, комусь насниться.
І усмішка зваблива вітру – від смутку лік.
02.08. 14.32. Тернопіль.
Полиця верхня поїзду швидкого,
Там шкіра світла у чорній шкірі –
Жіночий ют в штанах. І що такого?
Та все ж, манливий в значній він мірі!
А повернулась панянка та в анфас –
Які ж то диньки чи апельсини!
Один і другий плід, жіночий є окрас,
Що творить, додає бажання й сили…
11.08. 23.58.
P.S. Немає поганих речей, є погане сприйняття...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275320
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.08.2011
О, Господи, що є на Небі й на Землі і всюди,
Прийми вібрацію стрімку моїх емоцій,
Проханням, молитвою, чи ще як називають
Про світлу усмішку її, я Абсолют благаю.
А більше ще? Та ні, навряд. Я – маловір.
І логіка підказує мрійливу пустку сподівань.
Вона ж прийшла, мов з казки, як Ассоль,
У мене лиш в червоний колір фок-брамсель,
Бо інші – потемніли в штормі й буревії.
О, Господи, що є на морі і на суші, в висоті,
Позбав же смутку її простори, Землі дороги.
Прошу я щиро, нехай щасливою буде вона…
22.07. 21.42.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275198
рубрика: Проза, Білий вірш
дата поступления 15.08.2011
Дивні кури ходять пішки по дощі,
Ельза сонна в літній кухні під столом,
А Дунайцьо поверх ковдри в гаражі,
Ну а голуб зверху змахує крилом.
********************************
Перепілки з клітки сваряться на дощ,
А курчатам буде рай в болоті,
Лиш копит свинячих бракує ще на то.
Був би чистий цирк на білім дроті!
09.08. 11.45.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275146
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.08.2011
Насупився місяць на Землю планету:
«Втечу я на Марс, а може в Сатурн,
Запряжу зіркову космічну карету,
Не чутиму Сонцю влесливих струн».
А десь ще є інше світило ясне,
І зветься воно точно не Сонце,
І промінь стирає там слово сумне.
Чи правда оце, чи мариво сонне?
14.08. 22.30., 00.30. під відкритим місячним небом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2011
Ти спиш? Мабуть, вже час нічний прийшов у світ.
А хтось шукає шлях у сну мереживо твоє.
Думок готую крила я в химерності політ
І долечу у сни твої, як місяць вийде з-за гори…
24.07. 23.18. Оксані із Закарпаття.
Двадцять шоста година
О годині рівно двадцять шостій
Я прийду до Тебе дивним синім сном,
Між десятки і непарні сотні
В ритмі серця і думок-бажань кіно.
Переплетена химерно стрічка
У «Свідомість» та у частці Фрейда «Не».
Сон загляне в уяви вічка
І долиє масла в полум’я пісне.
09.08. 00.47.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2011
Ліси багаті листям зеленковим
І сонця спека гори покриває.
Минає Час і голі вже діброви
Й тепла нема уже над лісом, плаєм.
Минуть чиїсь життєві кроки
У сподіваннях та спокої думок.
Хтось в прірву упаде, мов через вроки
І висохне в пустелі його струмок.
Скінчиться й ніч у помислах Сьогодні,
Лиш не кінцем, а Світанковим світом.
Такий канон, ми мовчки на це згодні,
Та Усміхом вітаєм зірок і сонця Світло.
05.08. 15.44. поїзд: Тернопіль - Чортків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2011
Стікають краплі по байдужім склі,
Немов, та ні, не сльози пишу я.
Всього лиш Небо відправило послів,
Чи пам’ятають люди Надбуття?
Посли постукали у вікна й смуток,
Скотились дружно до землі калюж.
Намокла пам'ять і сонце вже забуто,
Воно за гору, подальше від баюр*…
* баюра – калюжа
30.07. 19.15. поїзд: Чортків – Тернопіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2011
Усміхнена білявка мила,
Шукає вену, аорту чомусь – ні.
В очах немов цілюща сила
Й спокуса в зіницях глибині.
Пірнути б в зіниці глибочінь,
Скарбниці вхід? Звичайно, теж!
Роса жіноча як ключ до інь.
І пророкує насолоду поза меж.
*********************
Лікуюсь я, чудовий персонал,
Лежу, щось крапають у вени кров,
То Оля медсестра вливає шал,
Лібідо-потяг і Земну Любов.
Укол пекучий – такий то лік,
Лиш як нагнеться – не так уже пече.
Краса жіноча лікує світ,
Торкнутись поглядом і чимось ще…
**********************
Яка жіноча постать, не як усі!
Так манить вигин ніг і те, що вище…
Зникає, мов сонце у нічній росі,
Та аура її з собою кличе.
Дивлюсь у небо, в день й нічне,
Чекаю милосердя у Лелі й Ра*,
А ну ж бо жаром зірка запече
Байдужий погляд медичних Олі зваб.
*************************
Чи то лиш жарт? Та ні, чого ж Ви так?
Я позитив і щирість Вам несу.
Про це писав також і Гіппократ
Й Рембрандт змальовував оголену весну.
*****************
Байдужість вражень, мабуть Твоїх,
Та буду я писати вже а «Ти»,
З Тобою в герці мій шал поліг,
Над річкою розвела Ти мости…
23.07., 28. 07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274544
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.08.2011
Чарівний аромат
Тут аромату дивна незбагненність.
Вдихнув, та де там! Важко упізнати.
Ті зерна чудні, ще й такі буремні.
Лиш другий ніс про них ще може знати.
З яких країн і континентів звідки:
Арабія, Гвінея, Камерун,
А може із Бразильської розвідки,
Щоб смакував український Перун.
03.08., близько обіду. Тернопіль, кав’ярня «Дім кави»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2011
«Де зелені очі б’ються до півночі
З синіми очима за солодкий дар»
- Богдан чепурно «Вітер з Едему»
Пошуки погляду
Мовчазний погляд. Прямо, не додолу
І крок розмірений в чергову ціль,
Лише отут, у радіусі кола.
Кути поїла в осінню спеку цвіль.
То світло Ночі зіркових дивних сяйв
То Сонця промінь в холодний грудень,
(То ж він тепло на зиму перейняв)
Є в погляді у свята, теж і в будень.
Шукає погляд веселки кольори
В очах та німбу, чи фото вражень.
Прийшов дивак, не в час його пори.,
Бо погляду бракує чистих лазень.
Шукає погляд збоку і навпроти
Вальсуючи стрибки, в багатті шал.
Лише Венера з пів обороту
Ключі забрала з дверей: «Гостинний зал».
Шукає теж зірки нової ери
У Мавки, в Осінній теплій тіні,
В Землянок інших очей Венери,
Та тут лиш промені настінні.
І моря далечінь в пустелі догм-табу,
Приживлених у тіло і думки.
Він дивиться тепер і вчора був.
«Не видно, я встану трішки навшпиньки»…
02.08. 20.09. Тернопіль, сквер ім. Йосипа Сліпого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274371
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2011
Колись батьком Вітром зачата вона,
Нижче давніх Карпат народилася Ксеня,
Чарівною судилось їй бути здавна
І мати українське гуцульське імення.
З амвону мовив щось піп, та все те пусте.
Вітерець став їй братом в житті круговерті,
У свідомість коріння пустив та й росте,
Стала Tabula rasa* – й заборони вже стерті.
Не байдужа вона багатьом на Землі
Та й у небі також хтось її споглядає.
Все лишає чаклунка у свідомості тлі,
Лиш уваги вона чомусь не сприймає.
She belongs to a wind, not to no another
Заспівали б Скорпи чи Darkseed** в баладі.
Вже настала епоха, її уже фаза,
Світлі зерна ростуть у Ксениній гряді.
Лише вільному вітру належить вона,
А можливо й думкам чарівної дівчини.
І не в силі ніхто осягнути Ксеню сповна
У спокою ночі й час тужливої днини.
Не ступайте у воду, ще не звела мости,
Зупиніться же ви у черзі по фату,
Ще не час у тенета перстенів ввійти,
Бо Свобода і Вітер їй поки що до ладу!
03.03. 18.51. поїзд Тернопіль – Чортків.
Готесі гуцулці Ксені.
* Tabula rasa – чиста дошка;
** Darkseed – назва музичної команди gotich-metal,
в буквальному перекладі – Темне зерно.
Перечитую вітру новелу,
То дочка вітряна її писала
Чорним нігтем у бі акварелі –
Кон’юнктура думок не настала.
Не зійшлись, не зустрілись думки,
Вітерець їх байдуже розвіяв,
Так далеко орно сталі і ми,
Та і місце сусіднє – невільне.
Хтось говорить про серце й чуття
І про стріли меткі Купідона.
Монолог той писати не в силі культя
І вже серце прохає: «Де донор?»
Недоречно й незбагненно,
Непотрібно і невірно
І ще якось там «не» і енно,
Бо раціо не осягнути.
Шмагає думка марно й злісно,
Лише не в змозі delete-забути.
15.05. 18.42. автобус: Івано-Франківськ – Чортків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2011
На схід поглянув вранці знову я,
Можливо, світло променів побачу.
Нема там блиску сонця Амон Ра,
Укотре ревізор знайде нестачу.
Вже в царство лісу увійшов поволі,
Та холод, хмурість, затишку немає.
То Мавки чари з лихої волі.
Чому ж, за що? Не відаю, не знаю!
В пісках Єгипту, на водах Нілу
Там Мавка царицею була колись,
Мій Ка знайшов в весни неділю,
Та Сет зірвав політ астралів ввись.
Пройшли роки, Єгипет впав у Лету,
Та сонце Ра сходить в неба ганку,
Лиш сяйво сховала Мавка десь далеко.
Нема надій листа чекати зранку.
Тепер вже Мавка в Сумщини лісах,
На північ-схід я шлю свої слова,
На жаль, стальний замок в її думках
Чому ж замовкла Мавка Лісова???
P.S. Вона повернулась
08.03. 16.48.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2011
Сльозливі липи
Неділя, ранок, останній липня день,
Ще відівчора всі липи у сльозах –
Злетіло в вирій сонце і дощ паде
У тихім небі та в блискавок грозах.
Прийде дощу і горю їх кінець,
Ще сонця приголубить теплий промінь.
Із кленом липа ще стане під вінець,
А свідки там – і Мавка й внучок гномів.
31.08. 10.53. Тернопіль, кафе «На майдані»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273919
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.08.2011
навіяне фото нашої поетки Galkka
… Її ім’я у сфері загадковій,
Немов Галина, немов і чорний птах,
Що прилетів до нас з небес Любові,
У клубах хмари, в богині на руках.
Прийшла у Львів намісниця богині
Венери, Лелі, чи з тропіків Ізіди,
У двадцять перший вік, у інше нині,
Волхвів нема, нема і піраміди.
Та погляд чоловічий, також жінок
З бажанням поклонитись, осягнути,
До храму шлях складають в кожен крок,
Щоб порух уст і посмішку відчути.
В руках богині величний олівець,
Мов символ влади, жезлу чарівного,
Та всі бажання зводить нанівець,
Бо час дощів розлив уже дорогу.
І погляд сили, і обрис жінки тут,
Як фараонша, наземна донька Ра,
Куди там Клеопатрі й Хатшепсут.
Прийшла тепер величність її пора!
************************
Чи ставити їй ідол-божество?
У центрі Львова, чи в діброви глибині?
О, так, та можна й на роб столу тло.
І заспіваймо їй величнії пісні!
30.07. 18.15. поїзд: Чортків – Тернопіль.,
02.08. 09.43. автобус: Чортків – Тернопіль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273915
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.08.2011
Сідає сонце за неба край,
А може, то початок в далині.
Чи Альфу чи Омегу, обирай.
І в зошиті нічнім, приснись мені…
Відкрию зошит, ночі сторінки,
Як завще – жіноча незбагненність:
Троянд шипи й волошкові вінки
І чорнобривці рожево-темні.
Абетка таємниць в писанні тім,
А може лінгвістом є невправним,
Шукаю смисл в чуттєвій пустоті
І прошусь гостем у сни незваним.
26.07. 19.20., 20.30.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2011
Повз ліс і річку
Буденність час припняла на ланцюг,
Вже звичний ритм: туди – вперед, назад – сюди,
Та потягу гудок порушив сталий круг.
Вперед, у нових вражень світ, лети…
********************
Всміхнуться верболози річкові
І Ліс старече гілля привідхилить,
Зозулям заспівають солов’ї,
А Пень моховий, за минулим скиглить.
Йому вже є на ланці скутий час
Й ходьба шумлива липня вже не тішить,
Колись казав Тополі раз у раз:
«Пішли кохатись між зірок у тиші».
24.07. 09.53. поїзд: Тернопіль – Золочів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273779
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.08.2011
В житті минулих втілень
Він альпіністом був палким,
Один сягнув він рівень,
А інший – височів над ним.
Не раз зі скал він падав,
Та рани заживали знов.
Під зливою і градом
Шукав він сонце за вікном.
У час життя сьогодні
Його скала до себе зве.
Зусилля марні жодні –
Долоні в кров, униз паде.
Під спів в життєву драму
Скорити прагне він скалу.
Лиш сім на козир даму –
Знов карту вийняв він малу.
Шлях новий, нова скала –
За обрій, у річки Бродах
Із моря у світи прийшла,
Як Афродіта в чистих водах.
P.S. Як ви вже зрозуміли, скала – це жінка.
23.07. 21.25. автобус: Підкамінь – Тернопіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2011
«Це так, якби я в когось попросив
Для себе долі, що завжди зрадлива…»
- Богдан Чепурко.
Місце Недолі
Забракло місця моїй Недолі
В театрі тіней людських діянь,
Все йде з кутка в куток по колі.
Де ж шлях в спіраль зі скринькою
пізнань?
Пробити б міцність кола мурів!
Де ж катапульта, чи мега «Дора»?
Каміння й порох вітер збурив,
А в мурах – тверда міцна опора.
І вартовий на башті кола,
А інший знов загострює кути
Бреде Недоля якось спроквола,
Куди ж попхалась, дурненька ти?
22.07. 10.15. автобус: Чортків – Тернопіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2011
Колись холодний білий свіжий сніг
У ворду файлах пам’яті лишився
Тепер липневих днів спекотних збіг,
Реальний світ незламно так змінився.
Уява, надії, дещо сподівання,
Архітектура планів та думок,
Можливо й навіть блиск кохання –
З них можна написати стос книжок.
Та все лишилось в зимі минулій,
В розмовах довгих у ночах,
Надій літургії, давно відбулій.
Й повертається в тривожних снах.
І ще раніш, та осінь в пожовклих листях
Й манливий серпень та інший липень –
Повиростали з них дерева читсі
Та зрештою, лишився всохлий пень.
За літом прийде осінь, а так зима.
Білий сніг покриє землю і мороз,
Та надіям вчора входу вже нема,
Не здолати їм на завтра перешкод.
23.07. вечір. Поїзд: Тернопіль – Чортків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273069
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.08.2011
Поле ромашок, народжені вітром,
Тягнулись ввись – до неба, до сонця.
А мешкали поруч із давнім лісом,
І заздрісно стало, що менші від сосни.
Та глянули вниз, до коренів своїх,
Повзала там мурашка дрібненька.
Що довго чекала днів погодніх,
І квіточка стала велика скоренько.
Усе пізнається, порівняно з іншим:
І золото цінне, і усмішка теж,
Буває хтось кращим, згодом і гіршим,
Уміймо пізнати сутність всіх меж.
Білі пелюстки, як тіло жіноче,
Що не відало Сонця засмаги,
Тонке стебельце на вітрі тріпоче,
Має ще силу, не знає ж бо зради.
Жовте сердечко, кров’ю не пізнане,
Думами щастя, смутку гіркими,
Кардіо, біо, флора і гемо,
Погляд звернутий невпинно у небо.
05.07. вечір, поїзд: Чортків – Київ – 06.07. ранок в Києві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273068
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2011
«Не знають наші любі жіночки,
Що бачать в них закохані мужчини
Не туфлі, блузи, сукні, сорочки,
А те, що відчувається під ними» -
Віталій Іваненко зі зібрки «Усмішки».
Жіночий одяг
Спроможне сонце Жінку роздягнути,
А одягають: табу моралі й догми,
Так часто важко їх суть збагнути.
Одежа жінки – три крапки й коми, коми…
Їй так потрібна паранджа і теж хіджаб
В тропічнім кліматі арабів й інших.
Коліна криті, спідниця аж до п’ят
У православнім стані табу, мов вічних.
Палало полум’я – жіноче тіло й хмиз,
Бо жінка в ворота пекла призведе.
І навіть Будда поставив жінку теж униз
Драбини, що в рай просвітлений веде.
Та скільки ще релігій-філософій
Вдягали жінку із п’ят по верхню чакру?
Роздягнем жінку, лібідо там і софі.
І за красу жінок піднімем чарку!
19.07. 13.55. кафе «Старе місто».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2011
Предовгий пошук ниткових барв
І голочки з широким вушком,
Щоб силою сімох тілесних чакр
Ввійти у Рай, в Землі насущний.
Клубочок із нитками кіт скотив
У пил землі, печалі й смутку,
Іржею вкрилися нові голки,
Їм не прошити узору смужку.
Веселки шлях в мереживі ниток
Шукаю поглядом теорій,
Однак лиш синім вишитий бузок
Стає в бутті чомусь прозорий.
Майстерності бракує вишиттю,
Шукаю колір, що пасує.
Верблюди сірі ходять по життю,
А голка вхід їм вільний пропонує.
08.07. близько нуль першої години.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2011
Якби ж то зупинити плинний час,
Піску падіння у давньому дзигарку,
Бо стільки справ не вдіяні у нас,
Вона ж сидить в покоях нічного ганку.
Якби ж то сповільнити біг годин,
Завжди спішать у далечінь з самого ранку.
Біжать по м’яту, інші – по полин,
А він стоїть поміж вагань на полустанку.
Якби ж то припинити Часу біг,
Бо він, як спринтер, не відає утоми.
Чекаєш марно в липні перший сніг,
Аж раптом, вже білий шлях навколо дому.
Якби ж то припинити рівний тік
Хвилин годинника, що тікає завзято,
А тут бадьорий дух, немов утік,
Думкам сонливим прийшло вже врешті свято.
Якби ж то спокусити строгий Час,
Пізнай же пестощів моїх уяву.
І зупиняйсь. Попрошу повсякчас,
Коли прийде краса в правдиву з’яву.
21.07. 01.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2011
Рушив поїзд в дорогу, як вкотре, по рейках,
На південь і захід, у Ночі маршрут.
І думки зароїлись у новому рейді,
Не страшно є їм, що вітрила порвуть.
Бо не раз уже рвали і щогли летіли
У шторм урагану розбурханих хвиль –
Фок і грот на шматки, а штурвал один тільки
Тримався зазначених лоцманом миль.
Та в наступнім порту хірурги вістрям надій
І донор тіла частинкою свого
Такелаж і команду думок – в море, до дій
У нових портах розшукати свій Логос.
Чи знайдеться Закон у мінливому морі
Не знають ні лоцман, ні офіцери,
В добрім стані думки, а чи знову у хворі,
Лиш похід їм утому точно відбере.
30.06. 21.25. поїзд: Київ – Кам’янець-Подільський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2011
Усмішка світла на світлому фоні,
Жест пальця, що манить в таємність глибин
Бездонних очей, опинитись в полоні
І з острахом втрати у темряві днин.
Лиш втратити можна те, що в кишені,
А не крила польоту у хмари чуттів,
Не образ і думи захмарні, шалені,
Омріяні в зорях і плинності днів.
28.06. 15.40. кафе «Старе місто».
Іванці Кіт (Киці).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272017
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.07.2011
Комусь веселка в небі яснім сяє
І до того, теплий дощ літний.
А тут все небо темінь хмари крає,
і борщ в тарілці, немов пісний.
Комусь ще молодість у сорок й далі,
А хтось у тридцять уже старий,
Комусь підвладні небес таємні далі,
А хтось лиш бачить трави покрив.
З’явилось сонце у небі темно-хмарнім,
Зігріло дещо та більш усе,
А в почуттях, як було, й далі марно,
Без зорів небо дрібне й пусте.
О, де знайти те Сонце в небосхилі,
Який астролог винайде його,
О, як набратись віри й вчинку сили,
Щоб сотворити сонячне крило?
Одне і друге, й ними полетіти
У вирій містерії чуттів,
Де поросли рожеві світлі квіти
Чекань ночей і теплих днів…
26.06. 18.47. поїзд: Тернопіль – Чортків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2011
Ця чорна темінь кави і обруч кола
Затягує в глибини сантиметрів,
Гірка, без цукру, немов капризна Доля,
Котрій не знати смутку сентиментів.
Таємне манить філіжанки біле дно,
Немов Русалка-діва на березі ріки.
Іти чи ні? Вагання геть! Вже стало все одно.
Чи може творять міф казок твої думки?
У філіжанці Русалки точно вже нема,
Хто зна, чи в річці знайдеш ще в наші дні,
Згубила їх століть двадцятих еко тьма,
Шукати марно в глибинах озера й на дні.
Хіба на морі, де хвилі чудний сплеск,
Там пані засмаглі й відверто чарівні –
Під сонцем, у воді, звичайно,є топлес.
Прийдуть в реальність, не тільки уві сні.
12.06. кафе «Тарко».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2011
Присвячується всім, хто творив Українську державу
30 червня 1941 року та згинув в боротьбі за неї.
*******************************
Вони творили державу Україну,
Відновлену, не нову в лиш кілька днів,
З ярма «совєтів» ставали на руїнах,
Змивали кров, вбирали в серце лють і гнів.
Орда Москви на схід втікала, в болота дно,
Лишала плач, прокльони, спотворені тіла.
А та, що йшла, Адольфа несла знамено.
… Одна і друга теж червоною була.
Гестапо там, а тут червоні партизани,
І тим, і тим, повстанці є бандити.
Там ляхи, там СМЕРШ прийшов у ліс і лани,
Однак не зміг ворожий стяг серця покрити.
Їх сотні тисяч згинуло в гучних боях,
У тюрмах стягу крові молота й серпа,
Та не зрікались віри у Свободи шлях,
Що прийде волі час й державницька доба.
Вони творили державу Україна,
Не просто бунт, і не лише повстання,
Вона ставала на крові і руїнах,
Держава, що була в Європі здавна.
Держава ніби то у нас постала вже,
І стяг свій під сонцем і потоком злив.
І кажуть, здобули без крові і без жертв,
Лише забули про тих, хто кров пролив.
25.06. 10.38.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271453
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.07.2011
Униз по сходах, у сутінь в даль,
Там світло із вольфраму гріє,
Там місце шарму богемних краль,
І в келиху не тонуть мрії.
Там дощ лиш в краплі парасолі
І ретро-осінь закрила вії.
Зі сну прийшли крупинки солі,
А в думку цукор подих звіє.
10.06. 15.55. Чортків, кафе «Старе місто».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2011
Стікають краплі з думок колоди
Укотре у день червневий, першу спеку .
Хто пива прагне, хто квас холодний,
Лиш теплий чай під силу випити узбеку.
Ой, спека краще, аніж холод дня,
Бо тіло в сонці, що природа сотворила .
Комусь то може й навпаки, хто зна,
То все залежить від гемо і думки крила.
У перший аж спекотний літній день
Знайомтесь, згадуйте, кохайтесь. Чому ж бо й ні!
Згадає молодість дубовий пень
Й дубок ще юний освідчиться стрункій вербі.
Стікають краплі поту по щоці,
Лишають слід напруги і років здобутку,
Зіллються у потоки втоми у струмці,
Який знайде і гирло й річки закоулку…
01.06. 18.48. поїзд: Тернопіль – Чортків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271070
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2011
Прийшла пора утоми, сідає Сонце
у Ночі трон
І місячне ядро Хтось викотив
у Сварги полігон.
А там сузір’я, мов набої тьмяного
скоростріла,
Повстанка Ніч посеред коней-хмар
до нас поспіла.
06. 06.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270900
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2011
Так хочеться поспіти в потяг –
Бігом, вперед, квиток вже у купе.
Лиш знов не той чуттєвий потяг
І провідник приймає не тебе.
І знов стоп-крану надривний писк
Для чого біг і марність намагань?
Згубив твій потяг бадьорий блиск
Й надій минає крихка тоненька грань.
А може твій потяг вже пішов?
Назад в минуле, в чергову спробу
Майбутні варити зупу й плов,
Лиш знов нема ні м’яса, ані кропу.
Змилились в касі на продажі:
Вагон і місце, також і дату.
Струмки, долини, гори й кряжі,
Здолати їх, послухати чию пораду?
05.06. 09.21.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270899
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.07.2011
А в ліс вже майже Ніч прийшла,
Блукає велично й тихо між дерев,
Лиш в Небі світла ще імла,
Далеко там сховавсь зірковий Лев.
І Рак, Терези і Бичок
Та безліч інших, для людей незнаних –
В мільйонів телескопів крок,
Куди сова у темряві погляне.
Ще спів пташок у лісі чути
В передсонливу сутінкову пору –
То листям сонливі пута,
А там кажан скликає Ночі форум.
Вже Неба потемніла даль,
Все більше ліс у темряві зникає,
Проміння щезла пектораль,
Десь Мавка розмову з Вітром має.
А він присів в задумі ночі,
Приспав гілок і листя множину,
Бо Вітер теж спочити хоче:
«Літати втомився уже я, засну».
Отак я в лісі побував:
Навпроти Ночі, поодаль від осель,
Про це я дещо написав,
А помогли – чарівна Мавка й Лель.
04.06. 00.54. – 04. 06. 11.47.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270737
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2011
Подушка торкнулася волосся
І світло бра у темряві згубилось,
Думки уже видінням сну порослі,
Шукає мишка файл «Наснилось».
Побачив видінь химерний кастинг:
Чи книжки зміст, чи колір стін у домі,
Та розум не в силі перекласти –
Куди ж бо у мовні нетрі «Підсвідомість».
А зранку свідомість у корзину,
Бо зрозуміти щось, так важко там,
Мов лепет маленької дитини.
Лягайте спати. Довіртесь дивним снам.
28.05. 00. 48.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270735
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2011
Вже день останній спливає за вікном,
Останній весняних намиста років.
Полониться у спеці людське сукно,
А ліс стоїть в чеканні на Ночі Спокій.
Та це всього лиш календарний розділ,
Бо літо у променях уже прийшло.
А мо’ комусь вже й жовтень крає поділ,
Утома орачів скропила Духа тло.
Проміння сонця спливає поза хмар,
У Ніч сьогодні й у ранок Червенятка –
У води-ріки, де штурман є карма,
О, дайте місце, зачерпну горнятком.
31.05. 20.30. поїзд: Чернівці – Чортків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2011
Чи віриш ти в душі сансару переселень?
Нехай, не вір, то є лиш твоє коло.
А я іду в спіраль висот буття оселю,
Життя – не тільки є страждання й болі.
****************************
Колишеться буття у плесі океану.
Та звідки знаєш, чи бачив ти оте?
Колись душа жила у віковічне рано,
А розум тіла, то все оте пусте.
І бачила душа крізь очі й мозок тіла
Простори вод: ріки, моря й океани
І пам'ять підсвідома глибоко схоронила
Душі здобутки й тілесні рани.
І кров багряна, і муки плоті були в час,
Коли в немилість карми потрапив смерд,
Й тілесну радість вкушав він знову повсякчас,
Коли вступав в палку жіночу твердь.
Змагань криваву битву волі, зради й смерті,
У пам’яті класік, модерн, бароко –
Не просто ворду сторінки й файли стерті
І сутність, що бачить лиш третє око.
І дальше шлях душі тілесних стеж і мандрів
Крізь царства мрії, республік емірати,
Одягнутих в вінок тернових втрат і лаврів.
… Прожити, вмерти і знову воскресати.
26.05. 19.57.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270618
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.07.2011
Десь місяць заглянув крізь штору цупку,
А в лісі Русалка до Мавки прийшла:
«Ходімо, омию міфічну луску
У дивних світах, крізь захмарні поля.
А там до людей смішних, несвідомих
У їхню уяву та забобони,
У сітку е-мейл і квіп повідомлень.
Ось чуєш, гучні Водяника дзвони.
Він кличе вже нас у дорогу нічну,
Висотні краї, що не відають люди,
Там щастя – це дійсна реальність зі сну
І смуток світанку тебе не розбудить.
Десь місяць зиркне у відкрите вікно,
Освітить химерну сонливість людей.
Десь Мавка у лісі жила тут давно,
Тепер лиш у міфах і в казках про фей.
24.05. 00.04.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270446
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2011
Світло жаровні скляного вольфраму
Сонце прогнало о пів на десяту.
Нічка навезла рожевого краму,
Нетто і брутто, все в паках до ладу.
Привид мовчазний забутого дня
Тихо ступає повітрям спекотним.
Вчасно не встигли осідлати коня,
Краще вже пішки крізь мрії болотні.
Темінь частини планети Земля –
Ярмарок мрійних ілюзій людини.
Жодний вольфрам не освітить поля,
Мрійну торгівлю світанок зупинить.
Світло жаровні скляного вольфраму
Сонце прогнало о пів на десяту.
Вийшов веселку шукати у храмі.
Втома чекання. Посуньтесь, присяду.
21.05. 12.34.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2011
Смугасте темно-синє небо,
Немов хтось хмарами зорав.
Врожаю буде скільки треба,
Лиш не настала ще пора.
Бо час-пора губливий є чомусь,
То зникне у думках людських,
То кличе час мене, а не озвусь.
Згубився посеред темних хмар,
Лиш чути шепіт атмосфери:
«Позичте секунд хоч пару пар
Для відліку нової ери.
15.05. 01.33.
Поїзд: Чортків – Івано-Франківськ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2011
Колишеться реальність у плесі філіжанки,
Все бачать сни рожевих марив думок підранки,
Все чорне й непроглядне зовсім таємне дно.
Десь там русалка у своє царство манить знов.
Цікаво ж добратися туди, в глибини водяні,
Де мають інший плин години й вологі дні.
А плинність днів, секунд тривалість – цілком стала,
То лиш людей свідомість немов там щось украла.
Чужих позичених облудів мороку пітьми –
Все важче птахові підвестися увись крильми.
Верніть же фарисеї істину думок забутих,
Бо ж правда – не тільки мати, також і бути…
11.05. вечір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270145
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2011
Вже ранок знову настає
І Ра жене вперед свою Манджет*
На землю світло щедро ллє.
Коли ж то буде світила паритет?
Без світла нема у нас й журби.
У владі Сета твориться вона
І творимо з життєвої колби
Есенцію із зерна й полина.
Нависли зорі над землею –
То вже пливе небесна Месектет**.
Десь там човен зустріне Фрею,
Пізнає Ра богині північ злет.
Пізнають й люди на Землі
Таємність творення глибин світів
І плинність часу на неба тлі,
Осіріс*** повернутися ж поспів.
01.05. 15.02. Тернопіль.
* - денний човен бога сонця Ра;
** - нічний човен Ра;
*** - бог давньоєгипетського пантеону,
що воскресав щороку з розливом Нілу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269754
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.07.2011
Життя земне – то танець букв
У ритмі віршу, а чи прози,
Комусь промовив і щось почув
У сонця спеку й лихі морози.
Уліво якесь незграбне па,
Чи вправо вельми вдалий рух.
Фортуна іноді сліпа
Й свічки не варт палити в гру.
Стражда самотня балерина,
Втрачає сенс буття Землі,
Але й життя триває й нині,
Чудове, без танців і балів.
Читач проник у смуток твору.
Хто ж автор, що пише все отак?
Скорити б альпіністу гору
І в танці полетіти, наче птах.
16.04. 00.46. Ользі Кміт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269566
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.07.2011
Свобода помислів і кроків,
Омріяна віками у Ночі
При світлі зір у мега років,
І в День шукали волі Орачі.
Немов на волі і він й вона,
Однак їх воля між рядами догм:
Питальна у неї сторона,
Окличний знак у гроні перемог.
І гроно в нього завше вище,
Ніж китиця її свобод-принад.
В його свободі – вітер свище,
А в неї протяг між сталевих грат.
Свобода дій, думок свідомих
І тих, що в нетрях розуму клітин.
В сучасний час – старі судоми
Ще зачиняють пастки і клітки.
07.07. 12.45. присвячено І.Ц.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2011
Час вже прийшов у розбудника дзвін,
Знову вставати на днювальну пору.
Голка годин вколить шкірочку стін.
Час вже іде, стежу обрати котру?
Сон у думках несвідомих примар,
Ранок холодною стежкою в’ється.
Усвідомлення світу, великий то дар,
Циклу епох й осіннього листя.
Хмарка із сонцем щось стиха говорить.
З листочка школяр – новий літачок,
А Посмішка твоя надію сотворить.
Світелко мрій час ще наблизить на крок.
24.03. 11.12. автобус: Чортків – Тернопіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268460
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2011
«Як много важить слово» - Іван Франко
Хто слово важив на цінностей терезах?
Чи хтось вимірював його у метрах?
Куди ж сягає, просторів в яких межах?
Чи сталь проб’є свідомостей упертих?
У помислах людських терези всякі є:
На кілограм, і фунт, і пуд, і літру,
Ще й інше щось також, у кожного своє.
Та важить слово більш, ніж сила вітру.
Не треба магії заклять і формул,
Ні завчених формулювань не треба,
А щирістю твори словесний форум,
Промов ти Слово, нехай летить у Небо…
21.03. 17.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2011
Секунди й роки – Часу великого діти.
Переповнений графік прагнень і слів,
Не встигла прийти, відбути, злетіти.
І хтось інший на потяг також не поспів.
Лиш червоні вогні здалека блистять.
Чи то потяга блиск з горизонту очей,
Чи постала нечиста вурдалакова рать,
Чи сонця захід двійний з чарами фей.
А феї казкові лиш ногою ступили
В ірреальність буття, трьохвимірний світ.
А дальше – повні вагань і несили
Втручатись в канони Весни-первоцвіт.
Казковий світ, відшмаганий реалом,
Красуня фея – потвора вже стара,
Русалка залоскоче, все їй мало,
Із сновидінь сповзе страшна мара.
Роки й епохи – Хроноса-часу нащадки,
Вщерть заповнені дні у нього й у неї.
Відкриті дужки й огорнуті лапки.
І знову не встигли рятувальниці феї.
Реальність казкою не встигла стати,
Бо ж графік переповнений ущент,
Буттєве поле знову час орати.
Тримай життя. Лови як можеш
свій момент.
15.03. – 16.03. 11.43
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268399
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.07.2011
Святий Августин стверджував, що в жінки немає душі,
тому в день Воскресіння Господь Бог
перетворить жінок у чоловіків, і тільки після цього
вони зможуть стати перед судом Божим.
************
Чи має жінка душу, а може ні?
Спитав таке, мов хоче насмішити.
Дивак, чому ж питаєш в однині?
Вона душ має… та важко полічити.
Їх є, як іскор у пристрасних очах,
Як променів тепла, що більше гріє,
Ніж сонце, воно ж далеко в небесах.
А жінка, душа й тіло, тут, і в наших мріях.
Душа у жінки не одна, кажу я вам.
Їх більше, ніж яблук на ренеті.
Не кислі, не треба й цукру ані грам.
Цілунок їй палкий – заряд її ракети.
04.03. 23.57.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268125
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2011
Я вже буду скоро спати,
Сон забере в свої лапи.
А ти двері відчини
І у сни свої впусти.
Я прийду, торкнуся ніжно,
Відчиняй, щоб не було пізно…
Поцілую вушко, шийку,
нижче – пагорби принад,
а рука огорне спинку,
губи вкриють виноград.
Дальше – стрижений садок,
Ароматний як весни бузок.
А крізь нього хто пройде,
Неодмінно ж попаде
У таємний дивний грот,
Прикривають губи
Мов величної округи
Там манливий рот.
Язичок поверх, між ними
Манить, кличе він щоднини.
Поцілунку, ласки просить,
Ще і ще, не скаже: «Досить».
А гаряча гроту пастка:
«Швидше, і мене, будь-ласка,
Поцілуйте, наповняйте,
Полюбіть та покохайте».
Пастка вже спіймала жертву,
Плоть гарячу, а не мертву.
Жар, волога і тертя –
Поєднали два єства.
28.10. 2009. вечiр, поїзд: Тернопіль – Чортків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268069
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.07.2011