| Сторінки (3/215): | « | 1 2 3 | » |
Думав я, що все уже згоріло,
Що спалив уже давно мости,
Та побачив твої очі, руки білі,
Подих твій відчув легкий несмілий,
Тіла трем легкий і волосся подих неповторний
Знов відкинув на роки,
На забутії стежки,
Там, де молодість моя ходила.
Кажуть, що у річку ту саму
Два рази не можна увійти,
Що спливло з роками,
Те назад не повернути.
Так чому у серці все живе
І нічим того вогню не пригорнути?
Всі образи, кривди, недомовки
Канули у лету забуття.
Тільки усміх твій щемний,
Голос ніжний чарівний,
Стан стрункий чарівний вабить очі.
Знову наші очі усміхались,
Голоси переплітались у танку,
Серце трепетно стискалось,
Услухаючись в чужу "судьбу".
Ми сиділи й щиро розмовляли,
Не було обману і брехні.
Ну чому, чому так сталось,
Що обрали ми дорогу не одну?
В тебе діти і у мене діти,
В кожного свої тривоги і жалі.
Так кому потрібно нами керувати,
Бавитись життям, неначе в кам'янці ?
Я казав що це, напевно, доля,
Зверху нам накреслено куди іти,
Та не може цього бути,
Ну, а наша воля, мрії, почуття, думки..?
Знову розійшлися...Чи надовго?
Чи зустрінемось іще, чи ні?
А на серці сумно, неспокійно.
Хочеться хоч крихту теплоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2011
Чорнява горянка,швидка як та ртуть,
Весела,бурхлива і ніжна,
Червонії губки, мов маки цвітуть,
А врода ясна і погідна.
Зустрів я горянку в Бескидах Карпат
Осіннього ясного ранку,
Меткою пташиною в серце моє
Впурхнула вона наостанку.
У горах високих, де кручі стрімкі,
Шукав забуття я - розради,
Ти знов повернула до щастя ключі,
Забути не можу я зради.
Горянко, горянко, горянко моя,
Зоринко, моя полонянко,
Навіщо тривожиш ти серце моє,
Чарівна красуне горянко?
Де зорі найбільші на небі горять,
Де мавки у лісі співають,
У центрі Європи, красо, ти живеш,
Край рідний до болю кохаєш.
Та ходять круг тебе людиська й людці
У мороці змія хмільного,
Їх світ утоплений у чарці вині,
А мрії - в дракона страшного.
Зачахнеш між ними в буденній імлі,
Краса твоя ніжна зів"яне,
Втекти ти не можеш з цієї землі,
Шкода, що цвіт юний пропаде.
Та в серці моєму будеш ти завжди,
Весела пташино-зорянко,
Як музика жити і вічно цвісти,
Моя кароока горянко.
Горянко,горянко,горянко моя,
Зоринко,моя полонянко,
Навіщо тривожиш ти серце моє,
Чарівна красуне горянко?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2011
Линуть рідні слова чарівні,
І тривожить чар музики груди,
Незабутні вкраїнські пісні
І тебе пам'ятатимуть люди.
Соловейком співав весняним,
Та раптово струна обірвалась,
Мертва тиша жалем льодяним,
Бо тебе вже на світі не стало.
Пам'ятають тебе вірні друзі,
І продовжують справу сини,
Не забуде тебе Україна,
Будеш завжди приходити в сни.
Линуть рідні слова чарівні,
І тривожить чар музики груди,
Незабутні вкраїнські пісні
І тебе пам'ятатимуть люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292826
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2011
Пестливе і ніжне твоє наймення,
Як сонячний зайчик-промінчик,
Теплом зігріває усмішка ясна,
Хлоп'ячий вистрибує чубчик.
Душа твоя прагне щораз новини,
І думка свобідно літає,
Чарівний є ключик в стосунках з дітьми,
Їх щирість твоя прихиляє.
Хай сонце всміхається, пестить тебе,
А доля із щастям ведеться,
Стежина угору завжди хай веде,
І успіх в житті усміхнеться.
Окрасою будь ти для свого Отця,
Любов'ю зігріта і скупана в ласці,
Ясна і прекрасна, як сонце у казці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2011
Його назвали іванком, іваном в честь дідуся. Він ріс доброю і допитливою дитиною.Народився в багатодітній родині. Іванко - первісток, дитина, яку очікували, любили. Напевно, ім'я накладає певний відбиток на долю людини. Іван - Предтеча, Божа людина. Змалку хлопчик жив з батьками, братами та сестрами, а пізніше був на вихованні у своєї бабусі Ганни. Бабуся була добра, розважлива людина, залишилась на старість сама і потребувала допомоги. Вона була ще жвава, енергійна жінка, займалася городництвом, утримувала себе й іншим допомагала, але, найперше, потребувала спілкування, людського тепла, уваги. У бабусі хлопцеві було добре. Не можна сказати, що він чимось відрізнявся від своїх ровесників. Як і вони , влітку цілими днями ганяв м'яча на зарінку, купався у річці Прут, збирав гриби, ловив рибу, допомагав бабусі по господарству: порався на городі, поливав зелень у теплицях. Взимку катався на лижах, ганяв саморобною ключкою шайбу по річковому льоду, ставив сильця на зайців. Одна риса відрізняла його від інших, бажання бути першим, бути лідером. У сільській восьмирічці був одним із кращих серед однолітків, ділячи поперемінно лідерство із своїм тезкою Іваном Гонтарюком. Суперництво у навчанні та спорті переросло у конкуренцію на любовному фронті. Обидва були гарні на вроду і користувалися популярністю серед дівчат. Іван успадкував від свого тата Миколи міцну фігуру, чорні кучері, Геркулесову силу. Якщо тато Микола міг сам перекинути велику фіру дров, яку заледве притягнула пара коней, то Іван міг годинами на руках нести дорослу дівчину, а то й дві, як маленьких дітей. Ще слід сказати, що від дідуся Івана онук успадкував потяг до знань. Бабуся розповідала, що її чоловік дуже любив читати. Часто у свята чи в неділю посходяться гості: сусіди, товариші, а він читає газету. Дружина Ганна каже: "Іванку, та говори щось із людьми",- а він не чує, читає. Онук Іванко народився невдовзі після Другої світової війни. Книг на той час ще було мало, а в нього була власна бібліотечка. Серед книг були пригодницькі, наукові, про подорожі, мисливські, про кохання...
Коли Іван приходив від бабусі додому, то був тут наче гість, хоча жив у бабусі неподалік, але там і спав, і учився, і працював; був за свого, а до рідної домівки тільки вряди-годи навідувався. Вдома крім нього були ще три сини і дві дочки. Хоча у бабусі було всього доволі: і сметанка, і ягоди, і сир, пироги, різні варення. Як кажуть, чого душа забажає. Іван любив коли сідав з братами і сестрами за спільну трапезу: чи жарену картоплю їли з однієї миски, чи терчаники, часто навіть із сковороди, тоді йому смакувало найбільше.Іван був щедрим. Ділився з братами й сестрами чим міг.Позичав лижі, книги, ділився кишеньковими грошима, солодощами й найбільше власним досвідом, знаннями.Наймолодшому братові подарував ясенові лещата. на той час це був царський подарунок .
У нього була мрія - стати генералом. Він ішов до неї вперто, наполегливо і можливо мрія б стала реальністю, але крім бажання потрібно ще трохи везіння. А крім того, як говориться в анекдоті, чому син полковника не може стати генералом, бо у генерала теж є син. іванові батьки були простими хліборобами. Жили скромно, але чесно.
Бабуся привила йому любов до порядку, до землі, а можливо ще наклали свій відбиток гени. Дідусь був першим городником у селі Воскресінцях. Йому присилали насіння аж із Америки (це було ще до Другої світової війни, коли Західна Україна була під Польщею). А ще дідусь Іван під час Першої світової війни попав у полон в Італію, де вів себе як свідомий українець, патріот України, та це вже інша історія.
Онук Іван зберіг любов до землі та ще до жінок на все життя. Він став воєнним, дослужився до звання підполковника, був одним із ініціаторів створення Українських Збройних Сил. Він уперше в Україні утворив військову частину Національної гвардії чисельністю 1023 особи - полк. 22 вересня 1991 року на Вічевому майдані в місті Коломиї гвардія прийняла присягу на вірність Україні. Ліквідатор Чорнобильської катастрофи. Багато йому довелося в житті пережити. І в тайзі з підрозділом виживати без харчів. Тоді вперше скуштував м'ясо отруйної гадини. Вмів із армійською тупістю, обмеженістю та захланністю начальників боротися. А завжди йому допомагала віра в людяність, селянська розважливість, вміння спілкуватися з підлеглими, розуміти їх, вести стежкою добра, справедливості.
І поряд з цим він не перестає дивувати сучасників своєю оригінальністю. Так навесні цього року (2010) разом з п'ятирічною онучкою насадив в обласному місті цілий парк, 525 дерев: яворів, грабів, в'язів, лип. Ходив у парк кожного дня як на роботу. Працював безкорисливо і безкоштовно, за покликом душі. Багато хто говорить, що він дивак. Побільше було б таких диваків і Україна процвітала б , а не ледь існувала.
Він не може спокійно пройти повз дерево, якщо бачить, що його потрібно, підчистити, нащепити чи пересадити. Одразу згадується казка про дідову і бабину дочку, коли яблуня говорить: " Дівчино, почисть мене і я тобі віддячу".
Іван на подяку не чекає, а варто було б подякувати і нагородити за добрі справи. Отакий дивак Іван, Божий чоловік. Дивуй нас , Іване, дивуй, подивовуй. І я вірю, що твої мрії здійсняться. Знаю, що ти чесно виконуєш свою місію на Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292455
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 11.11.2011
Знову світяться зорі над нами,
Шлях Чумацький просториться вдаль,
Ми зустрілись, як падав з неба
Зоряний дощ на твердий асфальт.
Може й ти зіркою впала
І скупалась в моїй душі,
А можливо ти просто намріялась,
Чи наснилась мені вночі.
Серце прагне кохання і ласки,
Де до щастя знайти ключі?
Скільки слів тих сказати треба,
Щоб діткнулась душа душі?
Сон минув, як веселка, негадано,
День постукав в моє вікно,
Він радів і сміявся несказанно,
Зазирав в наших душ полотно.
Знову світяться зорі над нами,
Шлях Чумацький просториться вдаль,
Срібним видивом ти віддалилася,
Потяг мрій вже розхлюпує жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292184
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.11.2011
Ми підемо, де жита покоси,
Місяць сріблом накреслив стежки,
Пахнуть м'ятою милої коси,
З неба сяють щасливі зірки.
Передзвоном ріка відізвалась,
Шелеснув вітерець у полях,
У коханої серце-пташина,
Грає усміх на щирих вустах.
Ми підемо, де жита покоси.
Там, де місяць посріблив стежки,
У коханої лагідні коси,
Їхній запах на довгі роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011
Т.І.
Ти якась, мов налякана пташка,
Ти худенька, зіщулена, мов звіря,
Ти така беззахисно-трепетна,
А в очах твоїх сяє зоря.
Погляд світиться ніжністю, вірою,
Ти, напевно, у батька любима дочка,
А душа твоя навстіж відчинена,
Щедро хлюпає в серце тепла.
Очі твої- то пропасть зоряна,
Спілою вишнею губи цвітуть,
Ще й волосся хвилею золота
Буйним леготом рветься у путь.
Голос твій- то спокійна річка,
Голос твій- то голубка-птах,
Ніжним плином він заколисує,
Наче шепіт колосся в житах.
Ти сама, мов налякана пташка,
Зріла жінка, чи ніжне дівча?
А в очах твоїх віддзеркалює
Щирий подив, душі таїна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011
Я з роду Плиток. Моя сестра,Параска Плитка Горицвіт, відома художниця, видавець власних книжок, письменниця. Вона була самородком із глибин народу.
На жаль, була, бо уже відійшла від суєти, залишивши нам самоцвіти своєї душі - картини і книги. Але я хотів розказати вам про нашого родича Летуна.
Було це давно, ще коли у нашому краю жили пани. У нашого родича був добрий шмат родючої землі і велике сімейство.Земля і діти були найбільшим його маєтком. У нього було прізвисько Летун, бо він дуже швидко ходив, можна сказати бігав, а ще правильніше "літав ". Земля Летуна знаходилась у вигідному місці, близько до села і дороги. Наш місцевий пан захотів купити землю у Летуна, але той ні за що не погоджувався. Тоді пан сказав, що поміняє свою землю на землю Летуна. Пан давав стільки землі, скільки Летун зможе обійти пішки за цілий день від сходу до заходу сонця. На цьому погодились. Йдучи,Летун мав робити зарубки на деревах, ставити мітки, де він пройшов.
Зранку, помолившись Господу Богу, вирушив Летун у путь. Йшов з плаю на плай, з полонини на полонину і за день обійшов кілька поселень.А треба сказати,що Летун устигав вранці покутати (нагодувати і напоїти) худобу у Зеленому, в обід бути у Верховині,на вечір піти на полонину і завидна вернутися в село. На те він був Летун. Нікому це більше не було під силу.
На другий день пан сів на коня і за два дні об"їхав землі, які Летун обійшов за день. Але договір є договір. Договір дорожчий за гроші. Пан відписав свою землю з лісами і полонинами Летунові,а його шмат землі узяв собі. Довго і щасливо газдував Летун, хоча працював багато і тяжко.Коли підросли сини,то Летун вирішив розділити свою землю між синами. Поділив Летун усю землю, а одну полонину залишив і сказав,що віддасть її наймолодшому синові. Старші сини обурилися і сказали,що знесуть наймолодшого на бартках з полонини, коли батько віддасть полонину йому. Тяжко вразили ці слова батька і образили. Не хотів він віддавати полонину у чужі руки, але також не міг допустити, щоб із-за землі між дітьми була гризота, ба навіть нещістє. Батько подумав і сказав синам, що продасть полонину, а гроші сини розділять, коли він помре.
Продав Летун полонину, багато золотих грошей приніс у бесагах і заховав їх. Настали неврожайні роки, не було хліба у горах. Не було хліба і у долах.
Їздив Летун далеко,щоб купити хліба, але не купив. Приїхав він додому, худібка голодна, свині голодні, люди теж голодують, бо нема хліба, неврожай.
Закликав батько синів, узяв золоті гроші і висипав худобі, але худібка не їсть, дивиться, не розуміючи,на господаря, висипав свиням, свині не їдять. Сказав батько до синів:"Бачите, сини, а ви хотіли грошей. Була би полонина, не голодувала б худібка і ви та ваші діти були б ситі."Повернувся ображений батько і пішов. Отакий то Летун, навчив синів,що неправильно чинили.
А ще Летун почав будувати в селі церкву. Ніхто не вірив, що це можливо, мало ще тоді було людей у селі. Але з Божою поміччю побудували. І донині красується церква у селі Зеленому над швидкоплинним Черемошем. Гарний пам"ятник лишив по собі Летун у людській пам"яті і у ласці Божій.
Від Дмитра Плитки записав Зеновій Винничук
село Зелене Верховинського району
місто Коломия Івано-Франківської області
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291716
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 08.11.2011
Глибоко серед гір,
В незнаній стороні,
Лежить село Рушір
У всій своїй красі.
Тут Мегура гора
І Рор'янець ріка,
Місцева дітвора,
То сама чемнота.
Колись був страшний бій
За волю, за народ,
У кожній хаті цій
Вкраїнський патріот.
Серед лісів краси,
Де водоспаду гук,
"Смерічки" корпуси
Гостинно стрінуть тут.
В лісах сосна і бук,
Олені, кабани,
Не стрінете навкруг
Ви кращої краси.
Рушірочки-дівчата
Вродливі, працьовиті,
А хлопці-легіні
Найкращі в цілім світі.
Церковці дзвін гуде,
Молитись закликає,
Хай кожен, люди, з вас
За Вуглюка* згадає.
Був щирий чоловік,
Приємний, добрий, скромний,
Знав, що в людини вік
Тут, на Землі, недовгий.
Під церкву землю дав,
Ще й кошти на будову,
За душу свою дбав,
За рід, село, Вкраїну.
Глибоко серед гір,
В незнаній стороні,
Лежить село Рушір
У всій своїй красі.
*Вуглюк, Вуглюків - прізьвисько по-сільському, справжнє прізвище та ім'я - Кушнірчук Микола, син Семена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2011
Із-за Мегури сходить сонце,
Пісню ранню співають півні,
Десь в деревах вистукує дятел,
Вже осінні настали дні.
Пересмішник в ярах обізвався,
А корови кличуть газдинь,
Дим угору до неба здійнявся,
Над Рушором всміхається день.
Птахи славлять погожу днину,
Чисті води несе Роп'янець,
Люд до церкви спішить в білу днину,
Мовить дзвін до гуцульських сердець.
У горян віра щира сильна,
З нею легко на серці й душі,
І не зможе ворожа сила
Ні схитнуть , ні зламать гори ці.
Все завдяки і розуму й вірі,
Щирій праці для себе й сім'ї,
Ми живемо по ласці Божій
На чарівній квітучій Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2011
Вони живуть в українських Карпатах, в невеличкому гуцульському селі. Здається, що це звичайна українська сім"я, але разом з тим надзвичайна, бо тут панують любов, повага,злагода,доброта. Батько Петро - учитель,мати Василина - медсестра і п"ятеро прекрасних дітей: Оксана і Марічка - студентки,Василько і Гануся - школярі і наймолодша Мудрість - мамина і татова помічниця, потіха і радість. Усі діти працьовиті, слухняні, виховані, дружна сім"я. Сім "Я". Мабуть, у цій сім"ї оселилось щастя. Старші дівчата обрали шляхетну професію,навчаються у Львівській медичній академії. Вже опанували кілька курсів навчання і подають великі надії. Найстарша Оксана-скромна,мрійлива дівчина з великими розумними очима,пишним каштановим волоссям,надзвичайно лагідна,добра і красива. Її приємний оксамитовий голос лагідно голубить вас,мила усмішка заворожує, манери, вміння спілкуватися з людьми дивують і зворушують.З її вуст я не чув іншого звертання до батьків як татусю, матусю.
Марічка - жвава весела щебетушка, неначе та пташка, що грайливо перескакує з гілки на гілку, весь час у русі, в праці, в щебеті. Для неї рух - це природний спосіб життя, як для гірського потічка плин з гір у доли все далі і далі до нових людей, до нових відкриттів, до нових вражень і щоденної корисної праці. Марічка висока, струнка, як смерека. В неї довге світле пряме волосся з дитячою чілкою спереду. Та й сама вона ще юна велика дитина, яка ніби за помахом чарівної палички перенеслася з скромного гуцульського села в старовинне таємниче місто Львів.
Обидві дівчини вчаться за державним замовленням, обидві високі гінкі красиві, займаються спортом, лідери студентського гурту. Всього вони досягли і досягають працею,наполегливою працею і ще раз працею. Оксана і Марічка займаються в баскетбольній секції. Марічка пише прекрасні вірші. Оксана старша від Марічки лише на один рік Обидві гарно співають і танцюють. Ще в батьківській оселі вони зрозуміли,що без наполегливої праці нічого не досягнеш, тільки щоденна завзята творча праця допоможе досягти бажаної мети - здобути грунтовну освіту, опанувати улюблену професію, здобути повагу в родині і в суспільстві.
Змалку вони допомагають батькам поратися по господарству: на городі, сінокосі, в стайні, біля кухонної плити. Часто не вдавалося як слід виспатись, потрібно зранку, перед уроками в школі, допомагати батькам нагодувати коня, корову, свиней, птицю. В батьків зарплата невелика, потрібні кошти на харчі та одяг дітям та собі, ще й на освіту та інші потреби відкласти. Діти ніколи не нарікали на важку працю. У неділю та свята діти з батьками ходили до церкви. коли трохи підросли, то з мамою, а також з бабусею Ганною, дідусем Миколою та іншими родичами і односельцями - на прощу до Зарваниці. І Бог допоміг дівчатам на відмінно закінчити школу, поступити в академію. Тепер основний тягар роботи ліг на батьків та Василька, бо наука вимагає зусиль та коштів, та й прохарчуватися, прожити у великому обласному місті непросто. Але їм є з кого брати приклад. Вони беруть приклад з мами і тата, дідуся Миколи, бабусі Ганни, рідних дядьків, а також славних земляків: Дмитра Павличка, Романа Іваничука.
Ми згадували про дідуся Миколу, він за фахом лікар. Чи можете ви повірити, щоб людина, працюючи лікарем, головним лікарем не брала хабарів? А це правда. І це може засвідчити чи не кожен житель районного центру та навколишніх сіл. Пан Микола, працюючи головним лікарем, доклав багато праці і душевних сил, щоб побудувати прекрасну лікарню у районному центрі, згуртувати медичний колектив. Чудова споруда з досвідченими фахівцями і понині служить людям. Доходило до парадоксів:були такі часи, коли лікарі, вчителі та й інші працівники по кілька місяців не брали зарплати і щоб доїхати до роботи чи по справах не було грошей навіть на проїзд. Пан Микола, з гумором жартував, хоч бери водію автобуса муки в торбинку, чи кілька яєць за проїзд. Але справжні люди вистояли і честю та гідністю не поступилися і улюблену працю не покинули, зберегли. Хоча не можна осуджувати і тих хто виїхав на заробітки за кордон. Їхні важко зароблені кошти допомогли вижити родинам, вивчитись дітям, порятувати державу, а бездарному керівництву, яке відвернулось від них, а часто і паплюжило, сором і ганьба.
Якщо я кілька слів сказав про дідуся Миколу, то не можна забути і про бабусю Ганну. Ця жвава, енергійна жінка випромінює радість, енергію і тепло. Вона, як справжня мати і для своїх трьох дітей, яких разом з чоловіком виховали в дусі християнської моралі та для цілої когорти школярів з рідного села Рушір, яких вчила історії України, історії Гуцульщини, а також на протязі багатьох років вела і веде гурток писанкарства. Вона навчила не одне покоління берегти традиції рідного краю, його красу і славу. На багатьох урочистих заходах вони з чоловіком бажані гості, не на одному весіллі відгуляли в односельчан, надіюсь, що ще на багатьох будуть. Та і в часи смутку і розпачу їхнє співчутливе слово, порада і посильна допомога завжди знаходить стежку до сердець людей.
Від щирої душі і глибини серця кланяюся вам, мудра мамо- гуцулко, і вам, батьку - цілителю криниці людського зору та криниці людської душі.Ви гідно живете, оточені любов"ю і ласкою трьох дітей, одинадцяти внуків, великої родини та пошаною багатьох,багатьох людей.
Найстарша дочка Василина пішла батьковою стежкою і стала медсестрою. Після заміжжя переїхала до родини чоловіка у віддалене від рідного містечка село. Нелегко було їй спочатку та й тепер не легше, але любов чоловіка, повага та любов свекра та свекрухи допомагали долати всі труднощі,наповнювали життя змістом та радістю. Особливо любив і шанував невістку свекор Данило. Він всіляко допомагав їй,старався щоб невістка хвилю-другу поспала довше, відпочила, поберегла себе. Та і свекруха Марія працювала, не покладаючи рук, хоча обоє з чоловіком були знищені роками радянської каторги у Сибіру за те, що боролись за незалежну Україну, за горду незалежну Гуцульщину в складі України. Ці люди і побрались на засланні. Але, переживши усі роки боротьби,здолавши роки недолі та поневолення, повернулися в рідний край. Вони виростили і виховали двох синів, дали їм вищу освіту, довели до людей, залишивши дітям добротне господарство,тепло своїх сердець та мудру батьківську науку, відійшли у вічність, спочивши у Бозі.
Василині доводилось з чоловіком та свекрами доглядати велике господарство і пильнувати державної роботи медсестри. Треба було дуже рано вставати, іти по бездоріжжю, часто у негоду, чотири кілометри пішки до автобуса, а потім ще сім кілометрів автобусом добиратись до роботи. А перед тим треба обійти всю господарку: подоїти корів, нагодувати свиней,гусей,курей, наварити їсти на всю родину. Чоловік у цей час почистить стайню, виведе коня на пашу,накосить свіжої трави,щоб підгодувати корову,нагодує кролів. У клопотах,радості та смутку минали роки, появилась нова радість та турбота - діточки. Не згледілись Василина та Петро як вони вже й попідростали, стали помічниками. Василина і Петро богомільні люди. Взагалі, тут на Гуцульщині я глибше зрозумів, що таке молитва, піст, свідоме релігійне життя. Василина молиться за дітей, чоловіка, батьків, постить, ходить на прощу до святих місць. І радість, і смуток вона сприймає з покорою, бо як промовляє у Христовій молитві: "Нехай буде воля Твоя Господи..."
Велику силу має щира материнська молитва. Велику силу має свідомий піст, який возвеличує наші помисли, очищує душу, підносить дух. Та найвищим релігійним Таїнством є Таїнство причастя, в якому віруючий у вигляді хліба і вина приймає істинне тіло і кров Господа Ісуса Христа і через це таємниче з"єднюється з Христом і стає причетником вічного життя.
Петрова стихія - це школа, навчання та виховання дітей. Він за фахом учитель географії та заступник директора школи по навчально - виховній роботі. Уже на прикладі власних дітей Петро доказав, що він прекрасний батько, наставник і вихователь. Добродій Петро вимогливий до дітей, але справедливий люблячий батько. Він часто хвалить дітей за успіхи, дає їм можливість і гарно одягатися і змістовно відпочивати. Пан Петро не любить лінивості, недбалості,безділля, бо вважає, що це приводить до необдуманих вчинків та помилок у житті.
До своїх учнів Петро Данилович ставиться по - батьківськи: вимогливо та справедливо. Школярі горнуться до нього, бо відчувають любов, повагу,щиру зацікавленість. Учитель, крім занять у класі, подорожує з учнями, ближче пізнаючи і вивчаючи рідний край.Разом з учителем учні подолали такі вершини як Мегура, Піп - Іван, Говерла,відвідали тисовий заповідник у Княждворі, садибу Дмитра Павличка у Стопчатові, музей - заповідник Манявський скит та звершили ряд цікавих одноденних та кількаденнихпоходів стежками рідного краю. Нових Вам злетів, Учителю, із своїми вихованцями - орлятами.
Ми раді і горді, що серед нас живуть такі люди,які є взірцем людських чеснот і заслуговують поваги, пошани, любові. Хай ці скромні рядки про їхнє життя стануть невеличкою лептою подяки.
Кожний раз з радістю відвідую цю родину. Живіть у любові, радості, повазі ще довго, довго літ!
Вони живуть в українських Карпатах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291053
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 05.11.2011
Вона світла і чиста, як біла лілея, випромінює радість, енергію і тепло. Я зустрів її у серці Києва, серед безмежного людського моря, біля Верховної Ради. Стояла пряма і величава, як сосна, красива, як білий лебідь. Заговорив до неї і став, як зачарований. Кидала у мою душу перли безцінні, думки світлі. Говорила і говорила, а я стояв і слухав з широко розплющеними очима, з відкритою душею і серцем. Вбирав ті слова, як губка, складав їх у серці, як чарівний скарб, і дивувався. Як став зачудований тим дорогоцінним діамантом, так стою зачудований понині.
Вона читала поезії. Вірші глибокі, філософські, бездонні, як і сам світ. Здається, вона не може говорити про буденні речі, бо до чого доторкнеться, про що не заговорить, те звучить щирим дзвоном чистого золота.
У неї дорога оправа, то її чоловік. Так і повинно бути, це природно. Рідкісний коштовний діамант повинен бути у відповідному оздобленні. Вони чудова пара. Про нього можна сказати кількома словами. Він - священик. Священик за покликанням. Священник від Бога. У них двійко прекрасних дітей. Два ласкавих сонечка - хлопчик і дівчинка.
ЇЇ звати Одарка. О-дар-ка. Так, звісно, це Божий дар для тих, хто з нею спілкується, хто її знає. Її люблять діти, свої і людські, люблять і поважають дорослі, усі...
Вона кидає перли своїх думок, мрій, прагнень щедрою рукою у вашу душу, серце і ви не встигаєте їх збирати. Ви ще і ще раз хочете чути її голос, радісно збирати разки слів-намистин, купатись у водоспаді думок і вражень.
Стою зачудований і зворушений... У захваті моя дружина, діти...
В Одарки талант, дар. Я вірю, у неї високе покликання і призначення від Бога.
Вона творить поезію. Її поезія глибока і прозора, як гірське джерело. Одарка перекладає вірші Папи Римського Івана Павла ІІ українською мовою, відкриває українцям світ прекрасного і величного.
Стою зачудований... Вірю у її талант, її дар, її високе покликання, у її особливе призначення.
Цвіти і красуйся, біла лілеє, звеселяй наші серця і душі, чаруй своєю вродою, збагачуй чистотою думок, мрій, поривань.
Вона світла і чиста, як біла лілея, випромінює радість, енергію і тепло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290152
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 01.11.2011
Прибралась калина в моєму саду,
Неначе дівчина, у білу фату,
Біленькі суцвіття від верху до ніг
У дітей викликають радісний сміх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2011
На полонини впали роси,
Вже сині гори знов димлять,
А косарі ведуть покоси
Із Яблунова на Космач.
Туман повзе із гір у доли,
І світ чарівний постає,
На Мегуру ведмідь вилазить,
І навкіл страшно він реве.
З-за лісу б'є у небо сяйво,
Це, мабуть, з пут чарівника
Вирвалось раптом ясне диво
Й залила світ сонця ріка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2011