| Сторінки (9/819): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 | » |
Прокинувсь ранок, має сонце стати,
Півні вітають божу красоту,
А ніч – під піч полізла спати,-
Вона не любить денну гуркоту.
Прокинулась малеча, галасує,
Зайшла робота в певний час,
Ярило гріє землю, вітер віє,
Турбота зібралась, - гукає нас…
Нарешті вечір з прохолодою присів,
Ми потомились, чути солов’їв,
Картаємось, що день хутко пробіг,
Вже сутінки сідають на поріг.
Знов ніч з-за печі виповзає,
Вкладає спать, колисочку гойдає,
А молоді ще хочеться гулять…
Коротку лають ніч, не сплять.
Тихіше молодята, не кричіть,
Не заважайте землю чепурить.
Щоб бачили усю її красу…
Ніч кожен лист купає у росу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430934
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.06.2013
Коли я був іще малим,
Наступний день, як «сивий дим»
Хотілось збігати у нього
І подивитись: що до чого.
Я біг і дим той розстелявся
Небаченою досі ще красою
Десь лісом, полем чи горою,
Людьми, подіями, навчанням,
Наказом, службою, коханням…
Незгод і труднощів стачало,
Та з часом «диму» стало мало…
Чи то тужити, чи радіти,
А поруч вже біжать малії діти,
Біжать малюючи свій план,
Для них майбутнє той туман.
Нарешті сам я зрозумів…
Яким був той туман в батьків,
І чом вони так хвилювались,
Як всюди правду говорив…
Тепер душа вже не болить,
Бо вміє крізь туман летіть,
І на майбутнє подивиться…
Та й тільки щиро зажуриться,
Коли побачиш свою мить.
Адже життя на тім не стане,
Час зупинити не кортить,
Душа нетлінна – не зів’яне…
А полетить де вічність – мить.
Як треба, - знов на Землю зійде,
Не трутнем, дивлячись в карман,
А прийде, щоб прожити гідно,
Крізь той з «майбутнього туман».
Вся суть життя у тім тумані
І у завданні на шляху.
Чи впораєм його і як зараннє, -
Розкажем потім «на духу».
Мірилом якості є час.
Той час, яким тебе згадають.
Ні гроші, ні багатства блиск
Його ніяк не добавляють.
Цей хрест, - не той що при дорозі,
А що з тобою, на плечах, -
Неси його, коли ще в змозі,
А як не можеш, - най вже час…
Позаду вже нема туману,
Хто зна куди-то він зникає.
Лиш тільки спогад, як крилом,
Повітря чисте колихає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2013
Мова
Згадайте Вавілонську башту,-
Щоб ми у-богі були мову рвуть,
Лише в байках для дурнів се від бога…
Бо в мові сила і глибинна суть.
Є мова – є душа народу,
Його програма,
Той «секретний код».
Не дозволяй її паплюжить -
Ординська "раша" - не «поймьот».
Національність – то не з Тори,
І не графа, що в паспорті була…
Національність визначає мова…
Що з молоком від матері прийшла.
Це материнська колискова,
В ній Батьківщина, - та свята земля,
Яка дідів твоїх в походах
І зігрівала й берегла.
І зберегла, якщо ти це читаєш,
Крізь полум’я боїв, незгод, віки
Як мови рідної не знаєш…
То хто ж у тебе батько і хто ти?
Згадайте Ви Шевченка слово:
В душі палає все, реве…
Не можна плюндрувати мову!
Бо слово й мова це живе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2013
Де Ви, античнії герої, -
Хрести, могили – все знесло…
Мабуть і прізвища б згубились,
Якби не слово зберегло.
Хоч невагоме, - вагу має…
І краще зброї влучно б’є.
Воно крізь перепони всі влучає,
Всьому навчить, а треба – вб’є.
Яка молитва і без слова,
Які слова – така і шана…
Яка розмова і без нього?
Без слова – наша думка в’яне.
Думки летять скоріше вітру,
А слово дожене їх і приструнить,
Без них не голова, - лише макітра,
Лише гуде, а більше гу΄дить.
Воно лікує тіло й душу
Живою й мертвою водою
Сповідуватись словом мусиш.
Воно з тобою й за тобою…
Скажіть: без слова були б люди,
Чи залишились звірино΄ю…
Яка без слова мова буде,
Народи будуть, чи ізгої?
Все тлінне в світі було й буде,
Живе й нетлінне тільки слово,
Чи розумієте це люди,
Які слова, – така і мова.
Де ви античнії герої,
Диктатори, вожді і президенти,
Пішла в віки велична Троя,
Якби не слово, - щезло вщент все.
Запам’ятайте: Ви не те…,
А те, що скажуть про Вас люди,
Все, що накрали – усе тлін,
Не пам’ятник, не хрест, а слово буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429477
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2013
Ще не вмерли в Україні ні Кравчук ні Кучма,
Ще стоїть Верховна Рада як велика чучма,
Згинуть наші збережіння, як роса на сонці,
А всі наші президенти начебто в сторонці….
Дупи й рила від΄їдають за гроші народу…
Чи покажем, що ми, браття, козацького роду?
Ще не вмерла! Не діждетесь! Самі поздихайте!
А ви браття думайте кого обирайте?
В ріднім краї жид на жиду, вкрали рідну мову…
Як же тяжко воювати буде її знову.
Дупи й рила розкормили на людському горі…
Нам кивають до Європи - там шукати долі.
Чорне море загориться і Дніпро здригнеться –
Наші сльози, їхні справи, – ой як їм гикнеться!
За Карпати відоб΄ється, згомонить степами
Україно, покажи їм… по морді ціпами!
Душі й тіла їх покинем на криву дорогу
І покажемо їм пальця, - хай ідуть із богом!
Коли ж згинуть воріженьки, як роса на сонці
От тоді то запануєм у своїй сторонці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429476
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2013
Зайшов до церкви на подвір’я…
Скажу одразу, - не Міжгір’я…
Народ тверезий колобродить,
Хтось «зверху» Лазаря виводить,
Когось прибили до хреста
І атмосфера не проста:
Столів немає і горілки,
Тут не танцюють голі дівки,
В душі щось болісно шкребе,
На сповідь тягне, шию гне.
Не згледівся…
Стикнувся з ликом,
І, хоч яким був сам великим,
Розчулився в один момент
І став на сповідь Президент:
Хто думає, що маю щастя…
Мені до нього, як до неба…
Аби ж то вмів хоч говорити…
А то «по фені» – от напастя!
Добра накрав собі багато,
І діточок своїх втулив,
Та все ж коротке… теє свято,
Бо крав багато і грішив.
Скажи но, боже, що робити…
Як свою душу зберегти,
Чи зможу щось ще відмолити?
Бо сняться уночі чорти.
Не можу я служить від себе,
А де вже в дідька, як до неба…
Бо як забрався на стілець, -
Забудь про совість – такий грець.
Отой що з верху мовчки слуха…
Він чує всіх…
Така проруха,
дає надію, каже шлях,
а тут мовчить він, як закляк.
Який отвіт оцьому дати:
Народ неможна обкрадати…
Душить неможна і вбивать…
Закони божі нагадать?
Чи вдарить з неба правди грім?
Розверзнеться земля під ним?
Під сраку дати копняка?
Перетворити в черв΄яка?
Одразу все, – проте ще мало,
Раніш такого не бувало…
Треба прощати…
А не може:
Таке прощати… невже гоже?
Воно чекає…, він мовчить…
То як тут, люди, учинить,
А потім світло посміхнувся
І мовчки задом повернувся.
Загадав картину: якось вранці…
Листа писали козаки…,
Штани не став знімать, а як афганці…
Пішов собі додому… навпрошки.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429215
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2013
За все життя усім я був:
В натурі, як герой,
свій тил усюди захищав…
Який там геморой?
А тут оказія взялась, -
Не дать тобі ні взять,
Юлою падло назвалась…
Тепер не можу срать.
Народу сором показать
І сам не роздивлюсь,
Якого лікаря позвать, -
Ніяк не розберусь.
Європі жопу не покажеш…
Бо вся вона в прищах,
До Грузії - ще більше лячно, -
Там точно буде трах…
Мо, до Росії, - там засада, -
Бо Вова, хоч не гей,
Як повернуся туди задом, -
Там Боря Моісей…
Хто допоможе мені, боже?
Щоб ліки хоч які,
Бо так вона мене тривожить:
Роздер би на куски!
Яка піде по світу слава, -
Мовчи, не говори…
Азаров, Коля, хоч погладь там,
Й що хоч за це бери.
До Батьки точно не звернусь, -
Бо мови не буде, -
Як паска витягне з штанів…
То добре попаде…
До Польщі!, Може до Литви?
- та й там мене не ждуть,
Я вже замовив молитви,
Тож може «відпоють»…
До турків в милість не піду, -
Обрізаний не там…
На зону також не звернусь, -
Бо там я й досі Хам.
Рятуйте, люде, каравул!
Хвороба оттака:
Не можу сісти на свій стул, -
Спасіте «мудака».
На ті слова Василь Козак
Погладив добрий вус:
Ну раз згадав ти про людей,
Давай но подивлюсь…
«Ти гроші й владу сильні маєш,
Та все не на віка…
Бач, ти не честь, а зад спасаєш, -
Ось правдонька яка…
Хвороба та, як нагорода,
За все що ти робив, -
Іди і кайся до народу!
Козак той говорив.
Накрав, - віддай;
Звинив, - покайся;
Обідив, - попроси,
А ні, то з задом попрощайся.
Залишились часи.
Що скаже Він на теє слово, -
Чекає весь народ,
Невже таке велике падло…
Та й каятись прійдьот?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429214
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.06.2013
ВІЙ
за мотивами повісті М.В.Гоголя
Давно це дуже все було,
Коли село іще жило…
І не було такого лиха -
Мені казала Триндичиха.
Та де давно, коли допіру…
Хіба, що правда, люди жили…
Не лихо, а газетна качка -
Доказує її Драпачка.
Триндичиха: Так от зібрався різний люд…
І розпочався «страшний суд»
Драпачка: Та де там різний – всі свої,
Та і не суд – а просто смішно…
Триндичиха: Як не крути ….
А так вже вийшло…
Що мали суд той учинить,
Бо треба ж і дітей навчить:
Як демократію творить!
Драпачка: Ти що людей за дурнів маєш?
Який там, в сраці, «чесний суд»…
Там по «поняттям» все було…
Нащо комедію ламаєш?
Триндичиха: Отож було там все «як треба»:
Суддя, присяжні, прокурори…
Була в суді тому потреба!
Та діло стало – просто горе.
Драпачка: То горе? – Просто срань одна!
За все «відповіла» лише Вона.
Триндичиха: Та ні, судили там за газ!
Луценка взяли «про запас».
Драпачка: Еге ж так саме і було:
Заворушилося кубло…
І Юлю з Юрою «до пари»
Схотіли посадить на нари.
Триндичиха: Авжеж, - усім туди дорога!
Коли крива і не до бога.
Драпачка: Так от, раз мався бути «суд»,
Хтось мав зробити «чорний труд»
Нікого не знайшли з євреїв…
Так визвався Хома Кірєєв.
Триндичиха: А він був чесний і трудяга,
Дарма, що брав десь хабарі…
Проте була у нього тяга…
І родом був він «від землі».
Драпачка: Всі знають: наші судді бідні…
І ніколи їм спочивать…
На пику всі товсті та видні,
Бо на роботі ніч не сплять.
Триндичиха: Отож тоді постановили:
Три ночі маєш відспівать
Горілочки йому налили
І що вказали «припаять».
Драпачка: У перший раз пішов Хома
Як тільки нічка завітала.
Там Богословська, як чума,
В гробу над папертю літала…
Хома від страху облажався
І як вже він не намагався
Сховати від усіх свій тік,
Але сердешний все ж не втік.
Залишився на другий раз
І вичитав усе про газ…
Чортів він бачить і до нині,
Як ту панянку в домовині.
Хоча його всього «несло»,
Як після меду з огірками,
Та ще на цей раз пронесло
І щезло разом із півнями.
Триндичиха: Бідненький довго опирався,
Посивів, плакав і картався,
Та все ж йому - на третю ніч
Читать обвинувальну річ.
Драпачка: Нема небозі що робити
Намалював круг себе кола
Та час вже вирок учинити
І записати в протокола…
Усе літало навкруги…
То був один суцільний жах!
Скрізь вурдалаки, упирі
На дорогих своїх «корчах»
Хома крутився наче змій,
Аж ось з-за сцени вийшов Вій
Здоровий, товстий, як ведмідь
Сказав лиш: «Брови підніміть!»
Отут його і серце встало,
Коли розплющив одне око,
То зрозумів: що все пропало!
Що це кінець, що це сам Пшшш…онка.
Душа його заголосила…
Як друге око той відкрив
І вже прощення не просила:
Бо ЯнУковича уздрів.
____________________________
Як заспівали треті півні,
Хома дурний і безталанний,
Лежав сердешний, бездиханний
Один у власному лайні…
Триндичиха: Ото усе ти набрехала:
Невже там бачив Віїв хтось,
Один був точно за кордоном…
У другого щось не сплелось…
Немає їм чого робити….
Як тільки панночок судити…
Драпачка: Я згодна Вії ні до чого,
Та тільки гіршого лихого…
Хто зна українську породу…
Фантазію цього народу….
Автор:
Візьміть, либонь, того ж
Луценка, Іващенка чи Тимошенко…
У нас суди усі «від бога»
І до останнього порога…
"Чеснішого" немає суду…
А чи і далі таке буде?
До Вас питання оте, Люде….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2013
Ведмідь, кабан та кролик
Зібрались воювать за Батьківщину…
Присіли у шинку за столик…
І взяли пляшку для почину.
Найперший тост: «За Україну!»
Щоб в ній жилося краще нам,
Щоб і в таку тяжку годину…
Назло всім нашим вороргам!
І після довгих «Будьмо-Гей!»
Всі вдарили…. по стаканам….
А другий – досить традиційний…
За тих, кого з нами нема…
Піднялись, випили і сіли
(хоча Вона іще жива).
А третій: За жінок!, але не всіх…
До біса Богословських, Королевських…
Бо їм задрав спідниці – під батіг!
Та щоб мерзота отака…
У пеклі танцювала гопака!
Четвертий звісно що «За нас!»
За мужиків!, щоб всюди везло!
А далі всіх їх так понесло…
Да я! Да ми! Да всіх порвем!
За Батьківщину! За тигрюлю!
Бандитів у кайдани закуєм!
Ми Путіну покажем дулю…
Та ми піднімемо країну
Аж за Карпати загримить,
Бо маємо ми браття силу
Що жоден ворог не встоїть!
Закінчилась горілка в шинку
Кроля послали по заначку…
Потім вдавили пісняка
Про козака і про козачку.
Під ранок дуже важні пани
Ледь-ледь вдяглися у жупани
Пішли до виходу… і тут
Ніяк не можуть загодиться
Хто має першим в бій іти…
І за горілку розплатиться…
Кабан кричить, Ведмідь реве,
А Кріль пищить, що він цабе!
Бо панство всю його горілку вжило!
За що кабан йому заїхав в рило.
Ведмідь добавив межи очі
Аж окуляри розлетілись…
Це так сподобалось йому
Що й кабану він в ніс поцілив...
Пішов у двері і застряг…
Тут кабана враз осенило:
Ведмідь не зможе дати здачі!
Ото їм щастя привалило.
Кричить кролю: через вікно!
А сам у гузно зуб вставляє…
Кріль вистрибнув і вже з надвору
Щосили морду обробляє…
Ведмідь волає що є духу…
А кріль ногою його в вухо
Кабан із заду напирає…
Луна на все село лунає…
Закінчилось усе погано:
Ведмедя вирвало на ганок…
Він обісрався і проскочив
Кролю заїхав знов між очі.
Звільнившись із полону таким дивом
За кабаном по шинку бігав…
Побили посуд і столи
Їх ледве-ледве розвели
Похід (як завжди) вийшов боком:
Хто без зубів, хто з синім оком…
Три тижні все село гуділо
Побачити вояк кортіло
А їм і очі ніде діти
І в хаті соромно сидіти
Мораль із політичних ігор:
Коли у ямі сидить тигр,
а любі друзі ділять крісло…
То толк із всього того буде…
Як тільки рак на горі свисне.
А може він коли і буде,
Та то вже будуть інші люде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2013
Украинский Титаник
Идет на всех парах…
Народ «через колено»,
Утратив стыд и страх…
Угля побольше в топку
И зека у руля…
Дадим стране мы газу,
А то зажрались…бля.
Донецкие законы:
Как надо так загнем…
Европе мы покажем,
Коль будет общий дом…
Пора бы бить тривогу, -
Вот айсберг впереди,
Страна же как Титаник
«О боже! Отведи!»
На палубе жирует
Весь «первый» высший класс,
Для них то шлюпок хватит,
Плевать, - кто ниже нас!
Кто выживет, - герои!
В пучину не уйдут,
Ко дну пойдут изгои,
А, их то, - всех спасут!
Им глибоко до зада,
Как там внизу народ.
У них есть все что надо,-
Ведь власть свое возьмет.
Несет Титаник резво, -
Весь в праздничных огнях,
Навстречу катастрофе.
Каким же будет крах?
Хорошего в том мало,
Коль поздно мы поймем…
На корм большим акулам…
Как Греция пойдем.
Чего-чего, а в этом…
Акулы знают толк,
От берега подальше бы,
Что б не ушел никто…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2013
Есть в Межигорье дуб зеленый;
Златая цепь на дубе том:
И днем и ночью Виктор Федырч
Все скачет по пенькам кругом.
В Верховной Раде речь заводит,
Для СМИ он сказку говорит.
Там «самогон» Азаров гонит…
И Юля в Харькове сидит.
Там на посадочной площадке
Стоит «на стреме» вертолет, -
Народ-зараза недоволен,-
Того гляди сюда попрет…
Тож лес вокруг охраны полный,
Там о заре прихлынут волны
На брег песчаный и пустой,
И тридцать Витязей прекрасных
Сменяют караул несчастный,
А те торопятся домой.
Там Янукович мимоходом
Пленяет Луцика зазря…
Там Кобра перед всем народом,
Сиреной и мигалками звеня,
Провозит грозного царя;
В темнице Юля тихо тужит,
А Яценюк ей верно служит;
Там Ступка с Бабою Наташей
И с Повалий под дудку «пляшут».
Ахметов там над златом чахнет;
Там Путин-друг…и газом пахнет!
И Ющ там был, и мед свой пил;
Нагадил он под дуб зеленый;
Табачник там как кот ученый
Свою историю «творил».
Так пролетело уж три лета…
Народ не видит и просвета,
Без мера в Киеве сидит...
Любуется: что власть творит!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428044
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 29.05.2013
«Накололи» померанчі,
Дали укусить…
Та й зібрались на майдан
За царя рядить…
Довго й зимно…гомоніли:
Краще без царя!
А що поки, - порішили…
Взяли лихваря.
А лихвар – слуга народу,
Підкову «пригрів»,
Бо недай чого… ще вкрадуть,
Для чужих джмелів.
Як лихвар, усі посади,
Рідним роздавав…
Ну скажіть на бога ради:
Щось нацарював…
І хоч як не вихвалявся,-
Скінчилась Пора,
Бо народу страх боявся
Розум лихвара.
Все продав і честь і совість,
Крісло й те продав,
Навіть гроші на лікарню,
Що зібрав, - украв.
Не щастить нам «любі друзі»
З нашими царами,
Ліпше сонця нема влади…
На землі над нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426504
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.05.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2013
Сам Моїсей їх не любив,
Більш ніж Сусанін поводив,
Аж сорок років, - непогано…
То що ж виходить, - то цигани?
Та ні, цигани – добрі люди,
Потрошку крадуть, мало блудять,
Зовсім не лізуть у ту Владу,
І жодного немає в Раді.
А ці, - гребуть, та й не від себе,
Накрали статків як до неба,
Ім Влада треба, як у бога,
Тож наша Рада – Синагога?
Мабуть їх добре осенило:
На бога в них своє мірило,
Своя оцінка для життя,
Немає місця каяття:
- Зайшов ти Бога? Вихваляв?
- Чого у Нього ти навчався?
- Чи вигідно Його продав?
- А після того не картався?
- На зраді точно не попався?
-
- Ходив ти на Голгофу з Ним?
- Чи вдало набрехав усім?
- І оцту не пошкодував?
- Надійно вхід замурував?
- Чи списом ще раз уколов?
- Щоб Він бува не відійшов…
А Заповіти їм без толку!
Одягнуть пейси і та “єрмолку”,
Вся їх релігія проста:
Піди,
знайди,
продай Христа!
Продавши раз, - продай удруге,
Нема Христа, - продай хоч друга,
Чи в друзі потім запиши…
Ти продавай, а не гріши!
Усе те кодло добре знає:
Багатства і без зради - не буває,
А як ще й владу хочеш мати, -
То треба совість продавати.
Людей, країну – найцінніше,
Бо раз безцінне, - має зиск.
Усе це зараз, як раніше,-
Гадаєте, що це все цирк?
Чом з кожним роком стає гірше..
Куди діватись нам? Куди?
А їх у Раді більше й більше…
І до ворожки не ходи.
У них релігія проста:
Піди, знайди, продай Христа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2013
Коли я чую Україна,
За неї, як за матір, я горою,
Та коли мається держава,
То руки тягнуться до зброї.
Немає сенсу пліть в болоті
Там плити – тільки грязь місить
Або ще гірше: як сволоті…
Уклінно й віддано служить
До України, як до бога
Іду з молитвою своєю,
Як до братів ота дорога,
Там почуваюся сім΄єю…
Держава, Уряд, Незалежність…
Та все ж пробачте за банальність,
Хто, як, а головне для чого
Прибрав графу національність?
Мені не байдуже з того΄…
Чи ви цураєтесь свого΄?
Так піде – і по-батькові вкрадуть…
Для чого це і в чім тут суть?
Хто їм такеє право дав,
Що Батьківщину мою вкрав…
Мені нема чого ховати,
Бо Україна – моя мати.
А їм так легше щоб брехати,
Та «патріотами» здаватись,
Щоб не побачив чесний люд
І з відки ноги там ростуть.
Та чи «обрізана» личина,
А в голові не «гойські» мізки
Най так напевно значно легше
До влади, «до руля» долізти?
Замилить очі – оце вміння…
Сховать копита, роги, шерсть…
А нам – забуть своє коріння,
Забути про козацьку честь.
Тож скільки в нашій Раді наших?
Неможе вже ніхто сказать…
Чи не тому за двадцять років
Нас менше на мільйонів п΄ять?
Коли я чую Україна,
То згадую дідів-героїв,
Але коли це до держави –
То руки тягнуться до зброї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426159
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.05.2013
Москалі
Світанок, полювання, поле.
Роса спадає в ковилі,
Із півночі ключ журавлиний,
а я всміхаюсь: москалі.
Сусід рушницю скинув в гору,
Почав стріляти, мов здурів…
Що сталося? - його питаю.
«Та не люблю я москалів!»
______________________
Хто наші гроші відібрав?
Хто землі порозпродував?
Хто самий гірший на землі?
Ну хто? Звичайно москалі!
Хто перед нами розпинався?
І хто тут рекетом займався?
Зробив розруху на селі..
Ну ясно ж - кляті москалі!
А хто продав ліси, заводи?
І хто навіз нам коноплі?
Відомо хто – оті уроди..
Все ті ж …прокляті москалі.
Ми не говоримо про мову,
Все ясно…ноги у Кремлі…
Вони прийшли на УКРАЇНУ…
І все забрали …москалі…
__________________________
Щось тут не теє, мабуть, брате…
Виходить самі ми дурні…
Бо хто сидить у нас у Раді,
Як все рішають ...москалі.
Ми закриваєм свої школи,
Дороги наші як в ріллі,
Нас вже на сім мільйонів менше…
(у мирний час і без війни)
Хто винуватий? Москалі?
Де ж стільки москалів набрати?
І де їх треба поселить…
Щоб нам з тобою, рідний брате,
Так гірко кашу насолить?
Почухавши свою макітру...,
Я починаю розум мать:
Що москалів у нас багато
І всі на Банковій сидять.
________________________
Над рідним краєм полетіли…
І лебеді, і журавлі..
Та срать вони на все хотіли…
Не ті, а наші …..москалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425525
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2013
Коли стають піндоси в ряд
Це називають гей-парад
Нехай подивляться на них
У них – не першородний гріх!
А на порядок значно вищий
Про них уже складають вірші
Їм дозволяють брати шлюби
Є серед них «великі люди»
Отож і кичаться вони
Та причандаллями трясуть…
Ідуть по вулиці, сурми…
Нову мораль до нас несуть.
Що скажеш? Ніде правди діти.
Тих підарів у нас багато…
І що ми мусимо робити?
Хай і у них побуде свято.
Природа, бачте, помилилась…
Нам що тепер їх розстріляти?
Їх мати мабуть просльозилась…
Бувать же і в бога ляпи.
Тож отаке тепер козацтво
Така мораль у них висока…
Тепер це неприкрите б…лядство
Нам радувати має око.
Тепер вони міняють стать…
Щоб ближче до нормальних стать.
Міняють кольори, перуки
І губи красять ті падлюки…
Їм хочеться подобатись народу…
Дарма, що від природи вже уроди.
Несуть знамена, у дуду дудуть
Дивіться люди: підари ідуть!
Я запитав себе допіру…
Для чого їм такі паради?
Хотять нас навернуть у свою віру?
Чи може звуть на барикади?
Знамен навішали багато…
Так от для чого таке свято!
Грошей накидали в рекламу…
Невже вважають нас за хамів?
Раніш усіх цих до багаття!
А зараз? Вони наші браття.
Неможна їх тепер чіпати.
Тепер у них цікавий статус!
Там… геями стають ще й залюбки.
Та й вигідно мабуть…
Що?
Козаки!
Нормальний люд не піде в теє шоу…
Вони там лишні…випадкові.
Їх після того совість з΄їсть,
А в цих не совість, а користь.
Де мала бути совість…Виріс член…
Член партії, член Уряду, член Ради
Така то в Україні тепер повість
Тому то і проводять гей-паради.
Один раз у чотири роки, брате,
Хай буде і у збочинців тих свято…
Отож всі підори струнчіше в ряд
І починайте свій парад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425524
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.05.2013
Гетьманщина.
(ЯНУЇДА)
Вергілій-батько хай потерпить -
Оце нам треба «перетерти».
І Котляревському уклін, -
Як річ про те, що чеше всім…
Гетьманщина -то не країна,
Бо Україна – це родина,
Це рідна мова солов΄їна,
Її поля, річки, ліси,
Чи є де більшої краси?
Гетьманщина – то атмосфера,
Така собі, пробач, «химера»,
Що злізла з даху крізь дорогу…
І звідти всім нам тиче роги,
Ховаючи свої копита,
Пригрілася біля корита…
І та нечиста дивина
До церкви може заходиться,
Лиш одного вона боїться -
Боїться правдоньки вона.
__________________________________
Наш перший гетьман був моторний
І з пики, начебто, козак,
Удавсь на всеє зло проворний
Завзятіший і з «комуняк».
Коли Горбатий спалив Трою,
Зробив із неї скирту гною,
І всім крадіям волю дав,
Тоді ж «хатинку» й він придбав…
Ото вже був гетьман такий:
Між крапельок …, а сам сухий.
Було всього у нього повно…
Та швидко розпродавши човни,
(На чорний день собі складав…)
Спаливши всіх козаків вклади…
П΄ятами швидко накивав.
Другий був значно плюгавіший -
Зірки ракетам малював..
Для зятя все..., і донці трішки
Тож теж кишені набивав…
Та клятий Мельник «довгі вуха»,
Байки усі його підслухав…
І їх народу розказав…
Народ зібрався на Майдан, -
Зігнали «батька» «під паркан».
А третій був у нас бухгалтер,
І не бух-галтер, - счетовод!
Кричав: «Закрию всіх бандитів!»
І так дурив він свій народ.
З Параскою він цілувався,
Та дуже швидко обісрався...
Як й люди ж бо не всі дурні,
А руки, що «ніщо не крали»,
По шию були у гівні.
Четвертий наш Янеєм звався,
З братвою рано скорєшался..
Посидів він то тут, то там…
Ще швидко помирився з третім…
Й змирилися не по грошам…
І не з любові, не з бажання -
Скоріше навіть навпаки!
Змирилися проти Юлони -
ЇЇ «закрили» залюбки.
Бо та Юлона, суча дочка,
Розкудкудахталась, як квочка,
Гетьманів не любила – страх!
Давно вона уже хотіла
Щоб їхні душки полетіли
К чортам, і щоб і дух не пах!
Юлона зпершу не змирилась,
І з криком річ таку вела:
«Прости, народе! Проступилась,
Я, далебі, дурна була;
Нехай Яней сідла рутульця,
Нехай спиха Литвина з стульця,
Бо він поселить тут свій рід.
І тілько щоб донецьке плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, владу, вид».
На те гетьмани відповіли:
«Коли сверблять у кого спини,
Чи ребра, морди і боки;
Нащо просити вам чужого?
У нас великі кулаки
Почешуть ребра вам і спину;
Коли ж то мало, то дубину
Беркут на ребрах сокрушить.
Служитимемо малахаями,
Різками, кнуттям і киями,
Так що притишкніть і мовчіть!».
В гетьманів все пішло як треба:
Замість Юлони буде Геба…
В столицю всунуть нам Попова...
Їм всім потрібна «друга мова» -
Ми «фєню» станемо вивчати,
А Королевська Друга – мати!
І все так досі полишилось,
Та Януїда не скінчилась.
Проффесор з Даун Басу - друг…
От щастя привалило … вдруг.
Та кляті вибори здалися,
І людське море аж реве…
Слізьми троянці облилися:
Прокуратура свіх гребе...
Чиновників так розчухрало,
Багацько й війська тут пропало.
Гетьман кричить: «НеПутіну΄!
Пів Криму просто в руки суну,
Аби на морі шторм утих»
А як захочеш, то й штанину…
Собі на голову вдягну.
Нептун із давна був дряпічка,
Почув гетьманів голосок,
Шатнувся зараз із запічка:
Бо Крим для Путіна кусок!
«Ти ще трубу віддай в додачу,
тоді я вітри схамену…
Домовились…
Люд ледь не плаче…
Куди йому вже до Риму?
Хіба як здохне чорт в рові!
Як повернеться хан до Криму,
Як женитсья сич на сові.
Хіба уже то хоч Юлона,
Щоб їм вказала макогона,
Та досі слухає чмелів!
Коли б вона та не бісилась,
Подумала і зрозуміла:
Що ж їй Юпітер ізвелів".
Коли б Юпітер ненароком
З Олімпа глянув і на нас
І кинув в Київ своїм оком -
А там гетьманський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий світ поколихався;
Янея б лаяв на ввесь рот:
"Чи так-то, гадів син, він слуха?
Убрався в патоку, мов муха,
Засів, буцім в болоті чорт".
Яней будує власне царство
І заведе своє там панство:
Не малий буде він панок.
На панщину весь люд погонить,
Багацько хлопців упече
На сім грошей собі заробить
А після, від усіх втече.
Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь,
Тож скажемо їм браття:
Геть!
Ото ж бо люди обирайте,
І Котляревського згадайте,
Шевченка, Лесю та Франка,
Пісні співайте, гопака,
Але
«..село неначе погоріло,
неначе люди подуріли…
Самі на панщину ідуть
і діточок своїх ведуть…»
Суспільство наше дуже хворе…
Не продавайтесь! Бо то - горе!
Так Україну окрутили,
Що вже ми тут не хазяї.
Все розпродали і купили:
Тепер усі ми злидарі.
Ті, що на кріслі,.. біля нього -
Немає вибирать із кого.
Що за особи, - хай їм грець!
Один «здихає» від яєць,
А другий, схожий на кроля,
Тхора, гадюку (може зайця) -
Побіг жалітися на пальця!
Там "королівські і германські"
Розумніші за всіх вкруги.
Вони - є наші вороги.
__________________________
Залишимо се поки без моралі,
Подивимось на те, що ж буде далі:
Яней продав трубу і мову…
Бо захотілось йому знову
На Гетьманщині воссєдать…
Проте не все воно так сталось
Як це тоді собі гадалось -
Закон йому порушив плани:
Де два хохли там три гетьмани.
Гетьманщина – не божий дар,
А нові вибори –пожар!
Яней, пожар такий уздрівши,
Злякався, побілів як сніг.
Тікати всім туди звелівши,
Чимдуж до човнів сам побіг.
Попи у дзвони задзвонили,
По улицям в трещотки били,
Яней же на ввесь рот кричав:
«Хто в бога вірує — рятуйте!
Рубай, Козли, гаси, лий, КУЙте!
І хто ж таку нам Кучму дав?»
Яней од страху з плигу збився,
В умі сердега помішавсь
І зараз сам не свій зробився.
Скакав, вертівся і качавсь.
Він бачив гибель неминучу
І мучивсь страшно, без числа
Хоча накрав шапок він кучу,
А в пеклі жарко і смола...
Як хвиля хвилю проганяла,
Так думка думку пошибала;
Кремлівським руки протягав,
"Надеждою" хоть підкреплявся,
Но перемін він страх боявся,
І дух його ізнемогав.
Не знав же і куди ступити
Яней з синами горював,
Чи тут остатись, чи поплити?
Пожар не всі човни забрав.
І миттю кинувсь до громади
Просить собі у ней поради,
Чого собою не вбагне.
Тут довго тяжко раховали,
І скілько но не коверзовали,
Та все було, що не оне.
Один з до*баської громади,
Насупившися, не змовчав
І, недослухавшись поради,
Він носом землю вколупав.
Там був пройдисвіт і непевний,
Всім відьмам, мабуть, родич кревний -
Упир і знахур ворожить,
Умів і трясцю одшептати,
І кров христьянську замовляти,
І добре знав греблі гатить.
Він так здавався і нікчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чім, бач, пораховати,
Що розказать — йому вже дати;
Ні в чім не був страхополох.
Рахметом всі його дражнили,
А наші звали - кум Охрім.
Відомі люди говорили,
Самому ж, незнайомий він.
«Мене боги тобі послали
І так сказати приказали:
Щоб ти нітрохи не журивсь,
Пошлють тобі «щасливу» долю,
Щоб учинив ти "нашу волю"
І швидше в Рим переселивсь.
Збери, всі човни, що остались,
І гарно зараз їх оправ;
Придерж своїх, щоб не впивались -
Свою «Сіцілію» остав.
Пливи і не журись, небоже!
Тобі б хоть де…, - скрізь буде гоже.
Та по Олімпському закону
Уже ти пекла не минеш:
Бо треба кланятись Плутону,
А то і в Рим не допливеш.
Якусь тобі він казнь накаже,
В Ростов дорогу, в Рим покаже.
Яней від нього одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався,
З двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к партійцям, засапався,
Обмок в поту, як би купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім, в човен хутенько сівши
І їхати своїм велівши,
Не оглядався сам назад.
Вони ж бо тільки но відплили –
Ще землю видно із корми…
Так зразу сурми засурмили..
Юлона вийшла із тюрми…
Це треба бачити усім –
Докладніше Вам розповім:
Кирєєв нализався в хлам,
Моливсь, кричав, застреливсь сам.
Кидалов вже підрахував,
Розпродав все і дьору дав.
Хазаров за неділю вивчив мову,
Її і викладає у Москві.
Про ту пору, таку чудову,
Народ складатиме пісні.
Наталка просто впала в ноги:
«Пробачте мамо, бо дурна!»
Мірошник вліз до сінагоги –
Мовляв: земля всього одна.
Колісний майстер - знавець мов,
Щось на останок відколов,
А потім сам пішов топитись.
Народ зібрався подивитись…
Все склалося – на бога ради…
І зрадники побігли з Ради.
Побігли з відти й інші кралі…
Так ми дійшли і до моралі.
______________________________________________
Пригрілися ге'тьмани разом з холуями,
І будуть триматися за крісло киями..
Будьте певні, не захочуть підти мирно, тихо…
Будуть боронитися, зроблять людям лихо!.
Не ховайтесь, а вставайте!
Кайдани порвіте:
За майбутнє України!
Волю боронити!
Хоч буде мером з нами Клич:
Скидаємо гетьманів з пліч!
Геть казнокрадів, лихварів,
Адже народ наш не здурів!
Народе, українці, браття!
Всіх Черновецьких – до багаття!
А землі і добро – народу..
Бо ми ж козацького то роду!
І діти і онуки – козаки.
І Україна рідна – наша мати
До неї мають лиш на Ви звертати!
Вона нам дала все,
Щоб гідно жити…
Чого не вистачає Вам?
Ви діти……?
А от продавшись…
Не кивайте…
Бо то вже буде ваша воля…
І про дітей своїх згадайте…
Яка чекатиме їх доля?
Невже за срані папірці
Або за гречку із Китаю
Ви продасте і честь батьків,
Чи підете в бандитську зграю?
Продати душу досить раз
Нема різниці де і за що
На все життя буде тавро -
І не відмиєшся… нізащо
Коли підете обирати
(це право кожної людини)
То подивіться собі в душу –
З ким ви б залишили дитину?
Ви подивіться їм у вічі
Не на плакаті – то картина
Ви вірите їх обіцянкам?
Та то ж звичайна гетьманщина!
Гетьманчики і інші лиходії,
Нема уже на вас надії…
Немає совісті у вас –
Закінчуйте свій марнопляс.
Нащо вам тая влада треба?
Чи хочеться поцарювати?
До бога і людей вам як до неба…
Нащо диявола вблажати?
Про мову, наклеп і багатство…
Яке б іще придумать лядство?
Іще пенсійну, податкову…
За всі реформи вам уклін:
Вже повставали ми з колін,
Покращало сьогодні всім…
Яку б напасть придумать нову?
Візьміть усі реформи Гибка,
Хоч їх у руки взяти гидко!
І з молдованською, Папшою,
Ідіть. Та не кривіть душою.
А ми зберемось разом брати –
Братів безвинних визволяти,
Отримати свободу, волю!
Це наш обов΄язок і доля!
РS Крадії і казнокради
Схаменіться бога ради,
Пам΄ятайте, на сльозах
Счастья не побудувати,
А в історію ступати
Можна тільки по ділах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425088
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 15.05.2013
Коли в тобі жива душа,
То вона має щось загризти,
Та й не якого біляша,
А щось суттєве і пречисте.
До Бога має йти в уклін
І сповідь там свою тримати.
Не піднімаючись з колін
За всі гріхи себе картати.
Але дорога та важка…
Далеко кожному не в силу.
Нащо напасть собі така?
Усе живе піде в могилу…
Навіщо краяти себе
За те що міг, або зробив…
Адже життя і так іде…
Що б там і хто не говорив.
Навіщо честь і друзів мати
Раз значно легше і без них,
Свою дорогу прокладати
Як безліч навкруги старих.
Душа, своя, неначе дівка
Соромиться, як під вінець.
Бо не продажная жидівка,
А милий погляд з-під бровець.
Хоча коли гризе – то гірко
Не скажеш їй: пішла ти геть!
Та не сховаєш, як ганчірку,
Нема її – смердить що смерть.
Душа і тіло – речі різні
Хоч разом мають вікувать
З народження і аж до тризни
Душа старається мовчать.
А тіло, навпаки, крикливе…
Ледь тільки вилізло на вид -
У щасті дуже галасливе
І в горі плачеться навзрид.
А совість? Що воно за штука?
Собі і вам не відповім:
Сховалась тихо, мов гадюка,
Мов кнур в багнюці, у рові.
Сховалась десь і не вилазить,
Мовчить й з середини гризе –
Либонь живе така зараза,
А от язик усе верзе…
Коли ж язик той змовкне знову -
Почне вона німу розмову:
Що допатякався? Огріб?
Іди і заробляй на хліб!
Як важко з нею розмовляти -
Ти їй одне…
Вона ж як мати:
Яке ти тіло ще дурне!
- Я не хотів, то випадковість…
- Та знаю, – каже тобі совість…
- Послухай, трішки відвернись ...
- Ти все одно прийдеш на сповідь -
Тож, краще зараз, схаменись!
Як важко нести отой хрест,
Тихенько скину, відпочину…
Най не побачить Він з небес..
І не згадає в ту… годину.
____________________________
Агов, прокинься, суче плем’я!
До вас звертаюсь я, панки:
Згадайте те, що прийде врем’я…
І спросять, з вас, «круті ділки».
Порахувати всіх заставлять…
Хто й скільки совісті продав.
За гроші вам труну то справлять…
Щоб в пеклі добре виглядав!
До бога… то важка дорога…
Її не можна оминати -
Не треба гнівити святого,
Коли ще можеш обирати.
Чи президент, чи його син
Усім прийдеться дуже скоро
Збиратися у Суд нагору…
І зустрічатись на один.
А там судити будуть душу,
Бо тіло швидко закопають…
І язика уже не буде.
З душею просто розмовляють:
Була ти чистою, душа?
Які діла в житті робила?
Які чесноти берегла?
Чи по «понятіям» хотіла?
Хай совість скаже щось за тебе:
А чи любили тебе люди…
А може сам ти їх любив?
Та совість все мовчати буде.
Бо ти давно її забив.
-------------------------
PS
Душа жива, душа нетлінна,
А совість чесна і чиста.
Це формула людського щастя -
Вона (як бачите) проста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2013