| Сторінки (5/423): | « | 1 2 3 4 5 | » |
октава
Не чекай, що колись буде краще,
Що життя стане легше, простіше…
Та не стане ніколи, нізащо!
А з роками все буде складніше!
Тож, пораду прийми немудрящу:
Вчися бути щасливим скоріше –
Просто зараз, отут, любий брате!
Бо не встигнеш ти щастя зазнати…
10.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828589
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2019
Віддай свою душу гарячу,
Не жив я – блукав між чужих…
О, сон мій! Незвідане бачу
В жагучих обіймах твоїх!
У млості твоїй до нестями
Нечувана туга весни,
Що променем гріє ласкавим
Тягуча, мов пісня зурни.
В бузково-серпанкові ночі
Приніс я на світло та звук
Утомлені губи і очі
Та пуги надломлених рук.
В пожежі гірського смеркання,
В розливі розгорнутих крил,
З тобою, Тамаро, в коханні,
Горішній я, зовсім без сил…
І сниться – в далекім аулі,
На вічному схилі гори,
Тужливо до неба пурхнули
Вже зайві тут складки чадри…
Там стелиться в танці і плаче,
Під стогін зурни, молода…
Хай скаче жених – не доскаче!
Рука у чеченця тверда!
12.02.2019
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока
ДЕМОН
Прижмись ко мне крепче и ближе,
Не жил я – блуждал средь чужих…
О, сон мой! Я новое вижу
В бреду поцелуев твоих!
В томленьи твоём исступлённом
Тоска небывалой весны
Горит мне лучом отдалённым
И тянется песней зурны.
На дымно-лиловые горы
Принёс я на луч и на звук
Усталые губы и взоры
И плети изломанных рук.
И в горном закатном пожаре,
В разливах синеющих крыл,
С тобою, с мечтой о Тамаре,
Я, горний, навеки без сил…
И снится – в далёком ауле,
У склона бессмертной горы,
Тоскливо к нам в небо плеснули
Ненужные складки чадры…
Там стелется в пляске и плачет,
Пыль вьётся и стонет зурна…
Пусть скачет жених – не доскачет!
Чеченская пуля верна.
19.04.1910
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825147
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.02.2019
Вона прийшла із морозу,
Розрум’янена,
Заповнила кімнату
Пахощами повітря та парфумів,
Дзвінким голосом
Та зовсім не шанобливими до заняття
Теревенями.
Вона негайно упустила на підлогу
Товстий том художнього журналу,
І відразу ж видалося,
Що у моїй великій кімнаті
Зовсім мало місця.
Усе це було трохи прикро
Та доволі безглуздо.
Утім, вона зажадала,
Щоби я читав їй уголос «Макбета».
Ледве дійшовши до "пузирів землі",
Про які я не можу говорити без хвилювання,
Я помітив, що вона теж хвилюється
І уважно дивиться у вікно.
Виявилося, що великий пістрявий кіт
Із зусиллям ліпиться до краю даху,
Підстерігаючи голубів, що цілуються.
Я розгнівався найбільше на те,
Що цілувалися не ми, а голуби,
І що минули часи Паоло та Франчески.
Лютий 2019
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока
***
Она пришла с мороза,
Раскрасневшаяся,
Наполнила комнату
Ароматом воздуха и духов,
Звонким голосом
И совсем неуважительной к занятиям
Болтовнёй.
Она немедленно уронила на пол
Толстый том художественного журнала,
И сейчас же стало казаться,
Что в моей большой комнате
Очень мало места.
Всё это было немножко досадно
И довольно нелепо.
Впрочем, она захотела,
Чтобы я читал ей вслух «Макбета».
Едва дойдя до пузырей земли,
О которых я не могу говорить без волнения,
Я заметил, что она тоже волнуется
И внимательно смотрит в окно.
Оказалось, что большой, пёстрый кот
С трудом лепится по краю крыши,
Подстерегая целующихся голубей.
Я рассердился больше всего на то,
Что целовались не мы, а голуби,
И что прошли времена Паоло и Франчески.
06.02.1908
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824771
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.02.2019
Два «водолії» у одній сім’ї –
Дві особистості та два таланти,
Що об’єднали здібності свої
В альянс каріатиди та атланта.
Нехай вони поезію несуть,
Тримаючи могутніми руками –
Це буде їх життя висока суть!
Аби не стали в склянці павуками…
2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824153
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.02.2019
Ничего тебе не обещала,
Ничего не сулила взамен.
И начать не просила сначала,
Не ждала никаких перемен.
Вырывала с корнями и кровью,
Не просила тепла у зимы…
Оказалось бессмертной любовью
То, что в шутку затеяли мы.
Этой сказки хватило надолго.
Этой драмы нельзя пережить!
Своё сердце зажала в ладони –
Я ему запретила любить.
А оно обливалося кровью,
Леденело средь этой зимы.
Оказалось бессмертной любовью
То, что в шутку затеяли мы.
И порою становится жутко –
Не играют любовью такой!
Я за эту жестокую шутку
Навсегда потеряла покой!
Вечер тихо прильнёт к изголовью
И попросит печали взаймы…
Оказалось бессмертной любовью
То, что в шутку затеяли мы.
2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823699
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.02.2019
Коли ви стоїте на моєму шляху,
Така жвава, така вродлива,
Але така змучена,
Говорите лише про сумне,
Думаєте про смерть,
Нікого не любите
І зневажаєте свою вроду –
Так що? Чи зможу я скривдити вас?
О, ні! Адже я не гвалтівник,
Не ошуканець і не гордівник,
Хоча багато чого знаю,
Занадто багато думаю з дитинства
І занадто заглиблений у себе.
Адже я – творець,
Людина, що називає все на ймення,
Що відбирає пахощі у живої квітки.
Скільки б ви не говорили про сумне,
Скільки б не міркували про кінці та початки,
Все таки, я наважуюся думати,
Що вам лише п’ятнадцять років.
І тому я хотів би,
Щоби ви закохалися у просту людину,
Котра любить землю та небо
Більше, аніж римовані та неримовані
Промови про землю та про небо.
Справді, я радітиму за вас,
Тому що – лише закоханий
Має право на звання людини.
Січень 2019
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока
***
Когда вы стоите на моём пути,
Такая живая, такая красивая,
Но такая измученная,
Говорите всё о печальном,
Думаете о смерти,
Никого не любите
И презираете свою красоту –
Что же? Разве я обижу вас?
О, нет! Ведь я не насильник,
Не обманщик и не гордец,
Хотя много знаю,
Слишком много думаю с детства
И слишком занят собой.
Ведь я – сочинитель,
Человек, называющий всё по имени,
Отнимающий аромат у живого цветка.
Сколько ни говорите о печальном,
Сколько ни размышляйте о концах и началах,
Всё же, я смею думать,
Что вам только пятнадцать лет.
И потому я хотел бы,
Чтобы вы влюбились в простого человека,
Который любит землю и небо
Больше, чем рифмованные и нерифмованные
Речи о земле и о небе.
Право, я буду рад за вас,
Так как – только влюблённый
Имеет право на звание человека.
06.02.1908
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2019
Я ні звитяг, ні подвигів, ні слави
Не прагнув на згорьованій землі,
Коли твоє лице в простій оправі
Мене сліпило сяйвом на столі.
Та час настав, і ти пішла із дому.
Я дорогу обручку в ніч жбурнув.
Ти іншому свою вручила долю,
Лице твоє прекрасне я забув.
Летіли дні, кружляли клятим роєм…
Вино й жага розкраяли життя…
Тебе згадав я перед аналоєм,
І кликав із твого не вороття.
Я кликав, але ти не озирнулась,
Я плакав, невблаганна ти була.
У синій плащ ти сумно загорнулась.
У ніч сиру із дому ти пішла.
Не знаю, де притулок для гордині
Моя ти, мила, ніжна, віднайшла…
Я міцно сплю і сниться плащ твій синій,
В якому ти у ніч сиру пішла…
Мені вже не до ніжності та слави,
Минуло все і молодість пройшла!
Твоє лице в його простій оправі
Прийняв я власноручно зі стола.
23.12.2018
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока
О доблестях, о подвигах, о славе
Я забывал на горестной земле,
Когда твоё лицо в простой оправе
Передо мной сияло на столе.
Но час настал, и ты ушла из дому,
Я бросил в ночь заветное кольцо,
Ты отдала свою судьбу другому,
И я забыл прекрасное лицо.
Летели дни, крутясь проклятым роем…
Вино и страсть терзали жизнь мою…
И вспомнил я тебя пред аналоем,
И звал тебя, как молодость свою…
Я звал тебя, но ты не оглянулась,
Я слёзы лил, но ты не снизошла.
Ты в синий плащ печально завернулась,
В сырую ночь ты из дому ушла.
Уж не мечтать о нежности, о славе,
Всё миновалось, молодость прошла!
Твоё лицо в его простой оправе
Своей рукой убрал я со стола.
08.12.1908
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822993
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.01.2019
Захаращена усілякими бебехами одеська квартира. На кухні, пропахлій уже з’їденим форшмаком*, чаювали давні приятелі Ізя та Сеня.
Запашний чай, хрусткий батон, абрикосове варення та приємні спогади про минулі студентські пригоди, а найбільше, звичайна одеська мулька*, так їх захопили, що чоловіки і не помітили, як за вікном опустилась у тісний одеський дворик південна ніч, огорнувши усе навколо м’якою, чорною ковдрою.
–Ой вей, Сеню! Уже до біса пізно!
Як доберешся додому? – стривожився Ізя, – Якщо нападуть мазурики*, волай щосили «гвалт! «, – радив він.
–Перестань сказать! Чи я тобі поц*? Я кожного узую*! Один в Одесі! – оптимістично посміхнувся Сеня, –Подай краще мій лапсердак!
«Ну й мудозвон!» – подумав Ізя.
Розпрощавшись із товаришем, Сеня вийшов у тьмяно освітлений під’їзд, переклав товстеньку пачку грошей у таємну кишеньку, хитро прилаштовану до нижньої білизни.
«Фартова ничка!» – задоволено подумав Сеня і сміливо рушив у темряву двору.
Та не встиг пройти і десятка кроків, як раптом якийсь «муркет»*наскочив на нього, наче дідько із табакерки.
–Ша, локш*! Гони башлі* і не трепихайся, бо сурло набуцкаю*! – прохрипів низький голос.
Та незворушний Сеня на цю загрозу лагідно мовив:
–А, зохен вей*! Я таки не проти бути Вами пограбованим, але, на жаль, не маю при собі жодного налічману»! Тож, домовимося, що я буду Вашим вічним боржником! Аля-улю*?
Повернувся додому Сеня задоволеним, хоча сурло йому таки набуцкали, зате грошики усі були ціленькі!
Примітка від автора:
Короткий словник одеської лексики:
*Бебехи речі
*Форшмак закуска їз оселедця, булкии, часнику та інш.
*Ой, вей! емоційний вигук
*Мулька брехня
*Мазурики розбійники, криміналітет
*Гвалт! Рятуйте!
*Лапсердак напівпальто
*Поц дурень
*Взути обдурити
*Мудозвон тріпло
*Муркет огрядний чоловік
*Локш лох
*Сурло надуцкати набити морду
*Аля-улю пока
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822857
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.01.2019
Добре б пригадать було
Факти дуже давні –
Скільки гетьманів пройшло
В Україні славній!
Так хотілось надарма
Їсти їм і пити –
Дозволяли жартома
Навіть себе бити!
Так би мовить, наперед,
За гріхи грядущі –
Хто ж при владі не бере?
Грішні наші душі…
І кого лиш не було –
Військо обирало!
Та хоча б одне прийшло,
Щоб з казни не крало!
Мудрі люди на селі –
Вчитися в них треба –
Кажуть: Ні одні граблі
Не гребуть від себе!
То біда ще не страшна,
Як гребуть граблями…
Вже вивозиться казна
І грузовиками!
І ведеться так, на жаль,
Братці, і до нині.
Ось тому така печаль
В бідній Україні…
2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822174
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.01.2019
Треба вірити: диво буває!
Не лякайтеся чорної днини –
Навіть доля лиха відступає
Перед силою духу людини!
2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822112
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2019
Так і сяє у інії ліс –
Як у храмі, усе урочисто.
Хто вбрання це казкове приніс?
Хто створив оце диво пречисте?
Навіть вітер, шалений пустун,
За пухким причаївся заметом,
Пустувати не сміючи тут,
Прикидався ліричним поетом.
Озираючи все з висоти,
Покружляє стривожена птиця,
Мов красу цю крихку обтрясти
Із гілля чарівного боїться.
Завмираю і тихо стою,
Аби теж не порушить нічого –
У священнім і світлім раю,
Де годиться лиш славити Бога!
2019
Оригинал стихотворения :
Иней
Словно сказочный, в инее лес –
Свой наряд получил ниоткуда…
Это диво из зимних чудес,
Белоснежно-ажурное чудо!
Даже ветер, проказник шальной,
Притаился за мягким сугробом.
Поиграть не решился с сосной,
Притворился порядочным снобом.
Наблюдая за всем на лету,
Покружит осторожная птица.
Веток хрупких щадя красоту,
Потревожить наряд их боится…
Вот и я, замирая, стою
И боюсь даже след здесь оставить…
Словно в сказочном зимнем раю,
Где лишь Господа хочется славить!
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821844
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.01.2019
У чарівливі вечори,
Коли душа душі співала,
Кохання дійсність фарбувало
У найніжніші кольори.
Від кого хто чого хотів?
І не було обом спасіння…
Цвіла поезія осіння
У зливі слів і почуттів.
Та стало все, чомусь, не миле.
Ми розлучилися – так треба.
І Муза утекла від тебе.
У мене ліра оніміла…
2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2018
Щиро вітаю талановиту поетесу, найсвітлішу і найдобрішу душу КП з днем Народження!
Люба Світланочко!
Хай Вас тішать і ночі, і дні!
Ви, як сонечко в Божій блакиті!
І тепліше на серці мені,
Доки є такі люди на світі!
Ніжно обіймаю, бажаю доброго здоров"я, чудового гастрою та творчого натхнення!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800786
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.07.2018
Цікаві у Саду* дерева,
Та я із ясенем дружу.
Як віковому-королеві,
Замріяному дідусеві,
Йому я віршами скажу:
Мій ясеню, тобі що сниться?
Потьомкін, красень-фаворит?
Аби потішити царицю,
Загарбницю-імператрицю,
Миттєво Сад цей сотворив!
Ти і занедбаність байдужу
Й безжальні війни пережив,
А все стоїш, живий і дужий,
Нам тішачи серця і душі,
Століть мінливих на межі.
До тебе міцно пригорнуся,
Кору погладивши шорстку.
Словами теплими звернуся,
Твоєї сили наберуся
І погуляю по містку…
• Відновлений Міський Сад у м. Кременчуку,
• створений тодішнім губернатором Г. Потьомкіним
• до приїзду цариці Катерини 2, деякі дерева збереглися
• до наших днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800785
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 26.07.2018
А знаєте, яким буває слово?
Не те, казенне і високомовне,
А просто, тепле, людяно-коштовне…
Те слово – щастя нашого основа.
Воно тебе поверне з того світу,
Зігріє серце у лиху годину.
Коли хорошу слухаєш людину,
То хочеться і жити, і творити.
Але буває слово, як сокира –
Скалічить душу, відрубає крила.
Спаплюжить, осміє святе і миле,
Ядуча і образлива сатира.
Не вивчено ще владу слів над нами,
Всі, хто отримав щедрий дар від Бога.
Хіба, щоб ранити? Хіба для цього?
То ж, обережно граймося словами!
2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781612
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.03.2018
Під враженням оповідання
Федора Чужі «Мрійник»
Не дай Вам Бог життя своє покласти
На ниву творчу в прагматичний час!
Життя Петренка*, як за приклад взяте,
То – засторога, не дороговказ.
Ніхто тобі ніде не допоможе
І доброзичливо не прийме твір –
За все платити треба гроші, гроші,
Бо лиш вони у цім житті кумир.
Людина пише, відкриває душу –
Скарби сердечні сипле всім до ніг,
Та зі скорботою признати мушу –
Творцеві необхідний оберіг:
Сім’я, робота, пенсія нехила,
Щоб на життя було і на тираж –
У кого гроші, блат, у того й сила –
На презентаціях – ажіотаж!
Буває так, що з «гульчин ніс» таланту,
Та є настирливість, цинізм, обман…
І пробиває , справді, мов тараном,
Бюрократичні двері графоман.
То ж, припадають пилом на полицях
Державою оплачені книжки –
На них ніхто не хоче і дивиться,
А той все далі «творить» залюбки!
17.09.2017
* Сергій Петренко – Кременчуцький поет, голова поетичного клубу «Цвіт калини», член Полтавської обласної спілки письменників НСПУ.
Самотній чоловік, захворівши ,трагічно пішов із життя, не витримавши жалюгідного становища безпомічної людини-інваліда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2018
Світлій пам’яті Ігоря Сердюка–
Героя Небесної Сотні,
кременчужанина загиблого
на Майдані 18.02.2014
Здавалося, звичайний був хлопчина –
Веселий, добрий – от і всі діла…
Та краща в школі, дівчинка Ірина
Йому і руку й серце віддала.
Романтик, своїм прізвищем пишався –
Усе йому вчувалося: сер Дюк!
У дайвінгу по-справжньому кохався.
Таким він був, наш Ігорьок Сердюк.
В житті його не вабила рутина –
Чогось живого прагнула душа…
Як на Майдан зібралась Україна,
На боротьбу натхненно поспішав!
Стояли, наче спаяна родина,
Усіх приймали, хто туди хотів!
І барикади зводили і шини
Палили від спецназу і ментів.
Здавалося, що розправлялись крила!
Було усе героям до снаги.
В єднанні братньому зростала сила –
Тремтіли всі злодюги-вороги!
У тій «ході», що на Верховну Раду,
Жовто-блакитний прапор підіймав!
Душа співала! Йшли сміливо, радо –
Для доні світлу долю здобував.
Та кат від жаху глузд останній втратив –
Стріляти у людей наказ віддав!
Упав одним із перших Сашин* тато
І стяг його, як саван, обійняв…
-------------------------------------------------
Батьки невтішні, доня і дружина…
Схилив народ коліна у пошані.
Оплакує і нині Україна
Героїв, що колись були звичайні…
*Саша, Олександра – так назвав доньку
на честь своєї матері Ігор Сердюк.
18.02.2018р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781033
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.03.2018
Макраме гілля.
Тільки в листі яблуні
Руденький котик...
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762440
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 26.11.2017
«...Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці...»
Ніна Виноградська
Мали люди оті працьовиті
Мозолясті, порепані руки.
І за що їм дістались у світі
Найстрашніші, від голоду, муки?
Від ярма здобули собі волю,
Та Кремлівська шалена навала,
Що народу паплюжила долю,
Вказівки, без ума, видавала!
Хазяїв у колгоспи загнали –
Господарства приватні згубили.
«Комітети» усім керували
І даремно вкладалися сили...
А тоді, у людей вимагали
У державні бездонні засіки,
Все, до зернятка, щоби здавали:
За непослух - заслання довіку!
І постала жахлива потвора
У дворах, ще недавно, веселих,
Геноциду і голодомору
У безжально задушених селах!
Потяглися удаль, за кордони,
Не якісь, невеликі обози –
Безкінечні зерна ешелони,
Залишаючи відчай і сльози.
Не було чого дати дитині,
Що хоч крихту очима молила...
Вимирали нещасні родини,
Бо котів і кору вже поїли!
І стояли холодними хати –
Весняного зелА не діждали.
Не було кому трупи ховати,
Бо й останні уже полягали.
То якої ще треба науки,
Щоб навіки це запам’ятати?
І простягнені жадібно руки,
Загребущії, повідбивати!
Поминальні свічки запаливши,
Пригадаємо злочин жахливий,
У скорботі чоло похиливши,
Обіцянки відкиньмо брехливі!
Бо погрозами і полюбовно
«Брат» у «митний союз» закликає.
Не забудьмо, що сир безкоштовно,
В мишоловці якраз і буває!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762296
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.11.2017
2.ЗУСТРІЧ З КОХАННЯМ
А зараз Михайло, вже дорослий хлопець, студент Полтавського педагогічного інституту, замріяно дивився з вікна вагону на пропливаючі зелені краєвиди, що змінювалися, наче кадри кольорової кінострічки.
Приміський потяг «Полтава–Кременчук» помітно стишував свій, і без того не швидкий біг, наближаючись до станції з гарною назвою «Веселий Поділ».
Хлопець підхопив свій маленький, ще армійський чемоданчик і подався до тамбура, який виявився вщент забитим більш завбачливими пасажирами, що товклися, напираючи один на одного, наче їм неабияк залежало вискочити на перон найпершими. Численні клунки, корзини, відра заполонили весь тісний прохід. Довелося займати чергу на вихід.
Серце тривожно стукотіло в унісон колесам – яким же виявиться це селище Семенівка, куди він і їхав на студентську практику до редакції районної газети на все літо, як його там зустрінуть? Що його чекає? Настрій був піднесений. Михайло любив мандрувати, хоча не багато було цікавого в цих провінційних містечках та селищах степової частини Полтавської області.
Дві рум’яні дівчини, здається, звернули на нього увагу і тепер про щось жваво шепотілися та хихотіли, поглядаючи на молодика з незвичайними чорними вусами та гарними синіми очима, зодягненого в картату сорочку та модний вузький піджак: «Міський хлопець!»
Михайло легко зіскочив на запилюжений перон і допоміг старенькій бабусі зняти речі та зійти з високих сходів, за що був щиро віддячений її благословенням.
«Тепер точно усе складеться добре» – подумав він і бадьоро покрокував на вихід через невеликий пристанційний майданчик, де стояло пара транзитних автобусів. Запитавши дорогу до «центру», швиденько подався до місця призначення, по дорозі з цікавістю роздивляючись навкруги. Гострий погляд поета і майбутнього журналіста зірко підмічав усі особливості: ось бетонний місточок через зарослу очеретами , пересохлу річечку – давно не чищена! Стара бруківка з вибоїнами – давно не ремонтована, а ось і центр – двоповерхові споруди із червоної цегли, зарослі бур’янами палісади перед ними, але багато дерев, кущів, тому і гарно, і затишно…
Легко знайшов редакцію газети «Комуністичним шляхом», поспілкувався з редактором. Іван Іванович, кремезний чоловік, виявився не дуже привітним із Михайлом. Мабуть, уже отримав «інформацію» із сусіднього району, де Михайло відбував практику минулого літа і наробив багато «шелесту» своїми гострими фейлетонами в газеті.
Іван Іванович і радів, що з’явився , хоч і тимчасово, новий кореспондент, бо їхній штатний літ. працівник, зовсім деградує останнім часом. Геть споїли його голови колгоспів, щоб не допікав своєю писаниною, не ліз, куди не просять… Та алкоголіками легко управляти, а от із цим хлопцем хтозна як вдасться упоратись. Кажуть, гострий на розум та на язик, і взагалі, надто принциповий.
Редактор пильно вдивлявся в Михайлові ясні, сині очі і не витримав – дивиться сміливо і відкрито прямо в душу, наче хоче наскрізь пронизати – такий погляд важко витримати! Але, нікуди не подінешся – мусить прийняти, бо студентська практика – державна справа!
-Ну, Михайле, роздивляйся і влаштовуйся, а завтра вранці – на роботу і за роботу, в розпорядження Станіслава Васильовича, нашого літпрацівника і раджу тут без «самодіяльності»!
Хлопець пройшовся кабінетами редакції, знайомився зі співробітниками: подавав руку, просив називати себе просто Мишком, а старших ураз запам’ятовував на ім’я та по батькові.
Потім переглянув свіжий номер газети «Комуністичним шляхом» – від передовиці його занудило, бо не міг терпіти фальшу.
Починалася стаття обов’язковим штампом: «У світлі рішень ХХ з’їзду КПРС…» і т.д. І це скрізь, від найголовнішої газети «Правда» з мільйонними накладами, де не було майже ні слова правди, до найскромнішої районної, чи заводської малотиражки.
Не хотілося читати далі усі ці стандартні, затягані фразеологізми, хіба що поглянути з гумором – якщо опублікувати пару гострих фейлетонів, то вийде, що «…у світлі рішень…» усе більше пиячать та крадуть! Але це не дуже і смішно – система явно підгнила «з голови».
Михайло палко любив рідну Україну, її веселий працьовитий народ, і було боляче, що усілякі недолугі керівники знущаються над селянством. Примушуючи «у світлі рішень…» засівати кукурудзою золоті полтавські чорноземи, де споконвіку чудово родили пшениці та цукрові буряки.
Мабуть, його думки та почуття прочитав на виразному обличчі, редактор, який пильно спостерігав за студентом.
«Ти диви, як скривився! Не подобається йому…» – з тривогою подумав Іван Іванович, хоча, якщо чесно, він і сам, як і всі нормальні люди, потайки пропускав набридлі стандартні фрази в центральній пресі, наприклад, читаючи «Правду», чи «Известия».
Але тут, напівжартівливо посварився пальцем на Мишка:
–Ти дивись мені! Без фокусів, бо я вже чую, чим ти дихаєш!
У нас тут передовий колектив. Он поглянь, скільки вимпелів та почесних грамот на стіні! Не підведи нас!
І вирішив попередити літпрацівника, щоб той простежив за студентом. Але ж Станіслав Васильович в черговий раз, як то кажуть, «загуляв», бо не повернувся вчасно із відрядження, мабуть, «поправляв здоров’я» після вчорашньої веселої вечері, а у коректора Алли Андріївни, його дружини, знову червоні очі, видно, що знову ніч не спала, чекаючи та плачучи. Який з неї сьогодні коректор?
Набридло Івану Івановичу прикривати п’яничку, але ж чоловік був слухняний, сумирний, то й доводилося терпіти.
Так буденно почалася, омріяна Михайлом, літня практика.
Щоправда, буденність тривала доки не побачив Її. Якось , у справах, зайшов до машинного відділу і онімів на порозі, бо перед громіздким агрегатом, що звався «лінотип», сиділо юне, чарівне створіння у синьому халатику, пов’язане яскравою косинкою.
Дівчина з головою поринула у свою роботу, навіть не помічаючи Михайла. Довгі вії тріпотіли, наче крила метелика – вона набирала текст із матриць для гранок свіжого номера газети.
Хлопець зачудовано спостерігав за вправними рухами витончених рук: довгі, тонкі пальчики пурхали по клавіатурі лінотипу. Нарешті, мабуть закінчивши статтю, вона підняла очі і Михайло відразу «пропав» – великі, світло-карі, такі теплі і трохи сумні…
–Доброго дня! – привітався хрипким від хвилювання голосом.
–Здрастуйте – тихо відповіли дівчина і злегка посміхнулась.
«Джоконда!» –подумав Михайло і відрекомендувався:
–Я – Мишко! Ваш новий співробітник. Вірніше, студент на практиці, з Полтави.
-А я – Валентина! Лінотипіст. Вибачте, треба працювати.
І дівчина взялася до роботи, а Михайло ще трішки постояв, милуючись її яскравою вродою, а тоді тихенько вийшов.
Ходив, працював, щось писав, а перед очима все сяяло те юне, квітуче личко біля похмурого лінотипу. Нарешті отямився і вирішив якось діяти. Написав невеличку записку, де просив у Валентини дозволу провести її сьогодні додому після роботи.
ВАЛЕНТИНА
Свого випускного вечора Валя майже не згадувала. Дівчатка шили гарні світлі сукні з дорогих матерій, їздили до сусіднього Кременчука робити святкові зачіски, а вона не могла і мріяти про таку розкіш –сім’я без батька, де одна мати піднімала ще двох молодших братиків! Мабуть тому, і святкового настрою не було.
Атестат зрілості отримала хороший. Хлопець, з яким уже два роки дружила, вважався одним із найкращих у селищі – не одна дівчина таємно і відкрито зітхала за ним. Цього їй вистачало, щоб відчувати себе не гіршою за інших.
Після урочистостей і святкового випускного, гостро постало питання: що робити далі? Хотілося здобути вищу освіту – здібності були, але ж грошей на навчання в інституті в бідній сім”ї не знайшлося.
Не без труднощів, при великій конкуренції, вдалося влаштуватися лінотипістом у редакцію районної газети «Комуністичним шляхом». Складну роботу освоїла швидко. Правда, їй хотілося працювати коректором, адже вона добре знала українську мову, але ж це місце займала дружина літпрацівника Алла Андріївна. Сам же «цінний» працівник часто приходив на роботу напідпитку, здавав свої «творіння» невчасно. Через це затримувався випуск газети. Лінотипісти працювали на завершальному етапі, тому Валентині часто доводилося затримуватися на роботі до півночі і довше. Додому йти було далеко і страшно, а на восьму годину ранку – знову на роботу! Крім того, доводилося самій плавити свинець із сурмою у відкритих ваннах, що було дуже шкідливо для здоров’я! А платили мізерну зарплатню – 62 карбованці.
Все це не подобалось юній дівчині, зате редакторові газети така старанна і безвідмовна працівниця дуже припала до душі і він взявся над нею «батькувати»: настирливо умовляв Валентину, і таки добився, щоб вступила до лав КПРС. Пізніше вона дуже жалкувала, що повелася на це і сама здала партквиток. А тоді Іван Іванович переконав її, що тільки таким чином їй відкривається
дорога до вищої освіти. Він обіцяв золоті гори, якщо вона вступить до Львівського поліграфічного інституту на заочне відділення. Може, так би все і сталося, якби всі ті плани не зламав Михайло.
Тижнів зо три Валентина його просто не помічала. – хлопці її не цікавили. Всі сили забирала важка і складна роботі та ще думки про свого хлопця Віктора, який на той час, відбував строкову службу в лавах Радянської армії.
Валя часто отримувала від нього гарні листи з клятвами у коханні та безкінечними проханнями дочекатися його, щоб разом створити сім’ю. І дівчина жила цими листами та вірно чекала, твердо вирішивши, що це і є її доля. Матері також подобався цей спокійний, симпатичний хлопець і вона вже вважала його майже своїм зятем.
Цього вечора, як завжди, на роботі знову трапився аврал. Усіх затримали, щоб не зірвати випуск газети.
Ввійшла Алла Андріївна і, загадково посміхаючись, простягнула Валентині складений учетверо папірець:
–Це тобі Мишко передав! – сказала стиха.
Чомусь, затріпотіло тривожно і радісно серце, коли дівчина прочитала невеличке послання, написане надзвичайно гарним, акуратним почерком. Михайло просив дозволу провести її сьогодні додому та пропонував зустрічатися.
Так почалося їхнє велике і шалене кохання, якого Валя ще ніколи не знала.
(далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761248
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2017
Продовження
Життя – яка це дивовижна річ! Воно і складне, і важке, і неймовірно цікаве! Все у ньому урівноважено. Забравши у Михайла щасливе дитинство, доля подарувала йому поетичний талант, який яскраво проявився ще у школі-інтернаті.
Малий Мишко ріс надзвичайно спостережливим та вразливим хлопчиком. Він міг подовгу задивлятися на якусь примітивну травинку, увінчану, неначе бусами, світлими росинками. Або спостерігати за білосніжними хмарками у глибокій небесній синяві – які ж чудернацькі форми часом створювала з них природа!
Ось породисте старече обличчя з волохатими бровами та вусами, горбатим носом і посмішкою тонких губ, а поряд якась велетенська риба, широко відкривши рота, намагається схопити маленьку рибку. А ось, кудлате собача, задравши кумедного хвостика, мчить кудись, відірвавши від землі товстенькі лапки.
Чимало дивовижного можна побачити і на річечці – он де синя бабка з прозорими крильцями, майже непомітна на стеблі очерету, тільки великі очиці райдужно переливаються та сторожко спостерігають за навколишнім світом.
Від цієї досконалої краси розпирало груди, хотілося стрибати, сміятися і плакати від радощів та захвату, що Мишко і робив, доки не навчився виражати це красивими, мелодійними словами, які невідомо звідки приходили в його голову, наче хтось із неба нашіптував їх хлопчині!
Але з роками, все частіше згадував ті страшні події свого дитинства та голодні післявоєнні роки. Про це свідчить ще один його вірш:
***
Пам’ятаю:
Перша осінь
По війні,
А я босий
По колючій,
По стерні.
Полотняні
Недобілені штанці,
Колоски у мене в торбі
І в руці…
Босі ноги. Думки босі.
Босий я–
Партизанить десь і досі
Вся сім’я.
Кононадяться грозово
Десь фронти –
Окопалися навічно
Там брати.
Пам’ятаю,
Мов було –і не було:
В півтори ноги
Ішов Хилай Дмитро,
Півтори руки
Привіз в село Дем’ян.
А в селі–
Лише пожарища
Й бур’ян.
А жіноцтво косарює
В третій серп.
А діди молотять жито
В третій ціп.
Поперек мій
На стернищі
Так отерп,
Що спочити на обніжку
Я присів…
(далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761203
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2017
Уривок
Михайлові Булаху –талановитому
поетові та журналістові
з Полтавщини
ПРИСВЯЧЕНО
1. ДИТИНСТВО
Болісна згадка дитинства – довічна рана його серця. Ось він, чотирирічне, кучеряве хлоп’ятко, задихаючись від жаху, мчить городами до синіючого недалекого лісу. Матуся, з молодшим братиком на руках, не встигає за ним.
У їхнє рідне село Сакалівку ввірвалися, наче зграя скажених собак, страшні, чужі солдати – то німці!
Мабуть, помітили втікачів, бо один рудий здоровань зняв автомата і, майже не цілячись, випустив коротку чергу.
Мама, якось схлипнувши, наче спіткнулась і впала на спину. Мишко не зрозумів, що сталось – він плакав і кричав, тягнучи маму за ще теплу руку:
–Мамо! Біжімо! Треба тікати! Там німці! Німці! Мамо!
А матуся, широко розкритими, застиглими, ніби від здивування, синіми очима, мовчки дивилася у холодне березневе небо, а в руці, за яку Мишко намагався її підняти, затиснута перша синя квіточка – пролісок…
У братика, з-під світлого чубчика збігала тоненька червона цівочка крові. Така ж червона пляма розпливлася у мами на грудях. На сусідньому городі якась жінка заломила руки:
–Ой, лишенько! Утікай, Мишаню! Мамі вже не допоможеш!
Хлопчик зрозумів, що трапилося щось жахливе та непоправне і щодуху кудись побіг. Отямився Мишко в бабусиній хаті, у запічку. Зуби цокотіли від страху так, що не міг випити води з кухлика, який подала бабуся.
А через кілька днів німці упіймали партизана, катували його на очах у селян. Пригнали туди і бабусю з онуком.
Тоді Михайлик востаннє бачив свого замученого, але незламного батька. Йому, майже непритомному від нелюдського болю, вирізали на грудях зірку, а потім повісили, почепивши на шию табличку з надписом «Партізанен».
–Татусю! – захлинаючись сльозами, крикнув Мишко.
Та бабуня швидко закрила йому обличчя шорсткою від праці долонею і пригорнула обличчям до своєї спідниці.
Далі все провалилося в темряву. Якось виживали з бабусею, ховаючись у погребі та у лісі, бо в хаті оселилися німецькі солдати.
Через деякий час, наші війська звільнили Сакалівку від фашистів. Люди раділи, святкували, як могли, а для Мишка з бабусею все залишалося чорним. Від усього пережитого, бабуся зовсім злягла, а незабаром, померла.
Малого Михайлика помістили до дитячого будинку, де і проходило його гірке сирітське дитинство, яке він буде носити у своєму хворому серці усе життя.
Пізніше, вже зрілим поетом, Михайло Булах напише такі вірші:
ЛИСТ ДО БАТЬКА
Здрастуй, батьку…
Пишу до тебе.
Крізь чорну тишу,
Крізь вічну тьму.
Прийми від мене
Окраєць неба
І глек води –
Жагу втамуй…
Ти пить хотів –
Водиця добра!
Ти пить хотів,
Я знаю сам…
Здавався вічним
Тобі той допит,
Як кат на грудях
Зірки писав.
Ти пить хотів,
Як твої очі
Тонули в мирній
Твоїй крові.
Ти пить хотів…
І зараз хочеш,
Бо ти для мене
Повік живий…
15.04.1969
ПАМ’ЯТІ МАТЕРІ
Чи то згадую, чи то сниться!
З коминами селянська піч…
Якби хто мені паляницю
На капустянім листі спік!
Якби хто мені спік, за неї –
Щоб пахуча й крайок в золі –
я б поніс її над землею –
пахне хлібом
хай
на землі!
06.04.1969
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761026
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
Пригорнуся душею
Я до рідного слова –
Те, що з’їло іржею,
Облетить, як полова.
Заструмує джерельце
Наймилішої мови.
З нею входять у серце
України основи.
«Кобзаря» почитаю
Може, вкотре, заплачу...
Як умію і знаю,
Поділюся, читачу:
Наша мова – чудова!
Це – держави зіниця,
А для лірика – слова
Невичерпна криниця.
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759588
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.11.2017
Чистой магией печали
Струны скрипок зазвучали.
Что за музыка, о Боже!
Шла мурашками по коже,
В сердце, в душу проникая –
Неземная, колдовская…
Девять женщин, словно скрипки,
В платьях-деках, без улыбки.
Виртуозы, без сомненья,
Их возносит вдохновенье!
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759051
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.11.2017
Затих вітрисько –
Потріпане листячко
Відпочиває…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758910
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 05.11.2017
Не боїться дощів –
Сяє ще яскравіше
Осіння краса…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758599
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 03.11.2017
Тот скрытый ад
И жжение в груди,
Наигранный покой –
Почти удушье.
Холодный взгляд,
Когда ты уходил,
Советуясь со мной,
Где будет лучше…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757411
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.10.2017
Ця абрикоса,
Наче осіння жінка,
Гірчить красою…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756388
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 21.10.2017
Яскраве листя,
Похмуре, сіре небо –
Тихий сум душі…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756318
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 20.10.2017
Під акорди артрозного болю
У сюїті вітрів і дощів,
Все ж радію, зустрівшись з тобою,
Пані Осінь, в багрянім плащі.
Клавікорди твої й парасолі
І червоне жабо із плющу –
У пухнастім хмарок ореолі…
Я тобі всі хвороби прощу!
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754710
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.10.2017
Здравствуй, старость! Нет страстей, желаний –
Только нежности волна порой.
Да нахлынет вдруг воспоминаний
Пёстрый и неуловимый рой.
То, что раньше драмою считала,
Или же трагедией звала,
Вдруг романом милым открывала –
Без терзаний, ревности и зла!
Достижений пики и вершины
На поверку кажутся не те.
Разве что на паре книжек имя…
Жизнь, теперь с тобою подошли мы
К самой главной и святой черте!
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753218
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 01.10.2017
Давно не тоскую, не плачу,
А просто скажу тебе так:
– Ты был потрясающий мачо
И очень опасный чудак!
Умел быть жестоким и нежным.
И верным, и ветреным был…
При этом при всём, ты, конечно,
Себя одного лишь любил.
Целуя и руки, и ноги,
Какие слова говорил!
А выйдя за наши чертоги,
Красоткам улыбки дарил!
Пристроился в добрые руки,
Ты снова ухожен и мил.
Той женщины ревность и муки…
Дай Бог ей терпенья и сил!
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752742
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.09.2017
Мерехтіла, стікаючи, свічка
В гранчаку із зерном в головах –
Упокій дорогого обличчя
І дитячий мій відчай та страх…
А за спиною – люди, як море!
І не плакалось, ніби на зло.
Непролите, страшне моє горе
Розривало і душу пекло.
А коли у холодну могилу
Домовину спустили до дна,
Мене зовсім залишили сили –
Непритомність прийшла рятівна.
Мабуть, в ту безпорадності пору,
Коли зовсім не знала, як жить,
Матір Божа свою омофору
Наді мною розправила вмить.
Я не відала, що тепер буде –
Зовсім юна, зелена була…
Богом послані, добрії люди
Відвели від халепи і зла.
Знов раділа і зимам, і літу.
Був і успіх – кохання, слухач.
Мабуть, матінка з іншого світу
Намолила мені тих удач…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748404
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.08.2017
Недавно ко мне в магазине
Мужчина седой подошел.
Сказал: «Я узнал Вас и ныне,
Хоть лет уже много прошло!
Вы были так юны и строги!
Меня же сводили с ума
Походка и стан Ваш, и ноги –
Шла, будто царица сама.
И даже не шла, а летала,
Почти не касаясь земли.
За Вами едва успевал я,
Любуясь фигуркой вдали.
Боялся догнать, обратиться,
а молча всегда провожал,
чтоб Вас, словно яркую птицу,
Никто не посмел обижать!»
Сказала подруга постарше:
«Заметила я, каждый день
Идет за тобой этот мальчик
Всегда молчаливый, как тень!»
Так вот отчего так спокойно
Ходила всем страхам назло!
Мне вспомнился юноша стройный
И глаз его карих тепло.
Возможно, была очень гордой,
Возможно, что глупой была –
Я в те безоглядные годы
Судьбу разглядеть не смогла…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747053
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.08.2017
За два місяці – ні краплиночки!
Погоріла трава на вигоні.
На городах усе зів’яло вже…
Пам’ятаю, як мама плакала
І просила води з колодязя
У сусідів скупих набрати,
Щоб городик наш рятувать якось.
Бо свого нам ніхто не викопав,
А із річки далеко відрами –
Руки в неї були покручені
«Ревматоїдною» хворобою.
Я мала була ще для помочі.
Але тут хтось із наших вуличок
По дворах пішов з добрим кошиком –
То збирали дари для батюшки,
Щоб прийшов із села сусіднього
Намолити нарешті дощику!
Люди клали усе, що мали ще:
Хто яєчко, хто цілу курочку,
А хто яблучка, хто і сала шмат,
Хто карбованця, а хто – три, чи п’ять,
Що на чорний день за іконами зберігалися.
Віднесли кудись і чекали всі,
Хто з надією, хто з цікавістю,
От як ми – піонери в галстуках…
І юрбою народ зібрався весь
Біля річки, отам – на вигоні.
Ось прийшов наш величний батюшка –
Колоритний, як намальований:
В рясі сріблом весь розцяцькований,
В оксамитовій круглій шапочці,
а на грудях – з хрестом освяченим.
Довгі коси, уже сивіючі,
Борода рудувата, в кучерях –
Голосище, як у Шаляпіна!
Молитви він читав, співаючи –
Аж по річці луна котилася!
Всі хрестилися. Дехто плакали.
Ну, а ми, піонери юнії,
поховавши в кишені галстуки,
щоб не сердити того батюшку,
все чекали на диво дивнеє,
поглядаючи в небо яснеє.
Він срібленим відерцем з річечки
Все зачерпував воду теплую
І кропив усіх, а всі кланялись,
Цілували великий хрест його,
Де розіпнутий був Ісус Христос.
До руки його прикладалися.
Якось так ми і не помітили,
Звідки хмари важкі насунули.
Раптом хтось закричав так голосно:
–Люди! Славимо разом Господа!
І тоді, серед сліз та радощів,
що змішалися із молитвами,
раптом перші скупі краплиночки
на розпечену землю випали…
А тоді загриміло весело
І такою дзвінкою зливою,
Наче небо ураз прорвалося,
На юрбу нашу уперіщило!
Люди плакали і сміялися,
Не розбіглися, не ховалися –
йшли додому вони не кваплячись.
Благодатні струмки стікали з них.
Ну, а ми, зовсім юні – діти ще
по калюжах стрибали радісно,
і я думала: як же так воно –
в школі вчать, що немає Боженьки,
але хто ж тоді, нас рятуючи,
надіслав оцю зливу вчасно так,
до молитви немов прислухавшись?
А в городах здіймали голови
Всі прив’ялі, кудлаті соняхи!
Квіточки розцвітали радісно,
А матуся моя всміхнулася –
Буде чим пережити зиму нам!
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746274
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 15.08.2017
Накотилося
Буйне цунамі літа
На моє місто…
26.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743509
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 26.07.2017
Пролягло життя, як довга нива –
І тепер, пригадую не раз,
Як прийшла ще юна і наївна,
Як мене прийняв ти, рідний «КрАЗ»!
Ти мене, мов гілку без коріння,
В благодатний грунт пересадив.
І тобі я душу, серце, вміння
Віддавала вдячно і завжди.
Я тебе любила не за гроші –
За тепло, за розвиток ідей.
Кузня кадрів тут була хороша,
Де «кували» золотих людей!
Я давно на пенсії, та разом
Із тобою вся душа моя –
І сумую, і радію КрАЗам,
Коли їх, могутніх, бачу я.
У часи такі, найлиховісніші,
Поетичний мій прийми привіт!
Вірю я, що ти, мій «КрАЗе», вистоїш
І не раз іще здивуєш світ!
18.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743381
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.07.2017
Не пригадаю рук твоїх тепло.
Дивлюсь без болю, як ти пестиш іншу…
Немов того дурману й не було,
Коли здавалось, що найщасливіша.
Проходить все у нашому житті
І я дивуюсь, що була сліпою.
Рожеві окуляри – у смітті,
Забуті і затоптані тобою.
Тепер осліпнути настав твій час
Від буйства кучерів її і плоті.
За все платити треба повсякчас,
Хоч золота й не знайдеш в позолоті.
Хотіла б я тебе застерегти,
Утримати від необачних кроків,
Та знаю, що все марно, бо вже ти
Летиш у прірву в пристрасті високій…
22.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2017
(Романс)
Вырывала с корнями и кровью,
Не просила тепла у зимы –
Оказалось бессмертной любовью
То, что в шутку затеяли мы.
Ничего тебе не обещала,
Ничего не сулила взамен.
И начать не просила сначала,
Не ждала никаких перемен.
Этой сказки хватило надолго.
Этой драмы нельзя пережить!
Своё сердце зажала в ладони –
Я ему запретила любить.
А оно обливалося кровью,
Леденело средь этой зимы.
Оказалось бессмертной любовью
То, что в шутку затеяли мы…
И порою становится жутко –
Не играют любовью такой!
И за эту жестокую шутку
Навсегда потеряла покой!
Вечер тихо прильнет к изголовью
И попросит печали взаймы .
Оказалось бессмертной любовью,
то что в шутку затеяли мы...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740065
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 01.07.2017
Білий вірш
За два місяці – ні краплиночки!
Погоріла трава на вигоні.
На городах усе зів’яло вже…
Пам’ятаю, як мама плакала
І просила води з колодязя
У сусідів скупих набрати,
Щоб городик наш рятувать якось.
Бо свого нам ніхто не викопав,
А із річки далеко відрами –
Руки в неї були покручені
«Ревматоїдною» хворобою.
Я мала була ще для помочі.
Але тут хтось із наших вуличок
По дворах пішов з добрим кошиком –
То збирали дари для батюшки,
Щоб прийшов із села сусіднього
Намолити нарешті дощику!
Люди клали усе, що мали ще:
Хто яєчко, хто цілу курочку,
А хто яблучка, хто і сала шмат,
Хто карбованця, а хто – три, чи п’ять,
Що на чорний день за іконами зберігалися.
Віднесли кудись і чекали всі,
Хто з надією, хто з цікавістю,
От як ми – піонери в галстуках…
І юрбою народ зібрався весь
Біля річки, отам – на вигоні.
Ось прийшов наш величний батюшка –
Колоритний, як намальований:
В рясі сріблом весь розцяцькований,
В оксамитовій круглій шапочці,
а на грудях – з хрестом освяченим.
Довгі коси, уже сивіючі,
Борода рудувата, в кучерях –
Голосище, як у Шаляпіна!
Молитви він читав, співаючи –
Аж по річці луна котилася!
Всі хрестилися. Дехто плакали.
Ну, а ми, піонери юнії,
поховавши в кишені галстуки,
щоб не сердити того батюшку,
все чекали на диво дивнеє,
поглядаючи в небо яснеє.
Він срібленим відерцем з річечки
Все зачерпував воду теплую
І кропив усіх, а всі кланялись,
Цілували великий хрест його,
Де розіпнутий був Ісус Христос.
До руки його прикладалися.
Якось так ми і не помітили,
Звідки хмари важкі насунули.
Раптом хтось закричав так голосно:
–Люди! Славимо разом Господа!
І тоді, серед сліз та радощів,
що змішалися із молитвами,
раптом перші скупі краплиночки
на розпечену землю випали…
А тоді загриміло весело
І такою дзвінкою зливою,
Наче небо ураз прорвалося,
На юрбу нашу уперіщило!
Люди плакали і сміялися,
Не розбіглися, не ховалися –
йшли додому вони не кваплячись.
Благодатні струмки стікали з них.
Ну, а ми, зовсім юні – діти ще
по калюжах стрибали радісно,
і я думала: як же так воно –
в школі вчать, що немає Боженьки,
але хто ж тоді, нас рятуючи,
надіслав оцю зливу вчасно так,
до молитви немов прислухавшись?
А в городах здіймали голови
Всі прив’ялі, кудлаті соняхи!
Квіточки розцвітали радісно,
А матуся моя всміхнулася –
Буде чим пережити зиму нам!
27.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739935
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 30.06.2017
ЗОЇ ОЛЕКСІЇВНІ ГНІДЕНКО
смт. Томашпіль, Вінницької обл.
(До ювілею)
Як же швидко літа пролетіли!
І зненацька прийшов Ювілей…
Молода ще душею і тілом –
Ти уміло лікуєш людей.
Чи про це Тобі мріялось в школі,
У райцентрі, дівча із села?
Чи випадок, чи посмішка долі
На стезю цю святу привела?
Небеса, мабуть, впевнено знали,
Що для лікаря, Ти саме ТА!
Бо людей від біди рятували
І знання твої і доброта!
Хоч щовечір порожня квартира
Зустрічає Тебе повсякчас –
Оптимізм Твій і посмішка щира
До життя повертають ураз.
І фігура, і зачіска стильна,
І виносливість серця і ніг!
Будь ще довго красива і сильна –
Для людей від хвороб Оберіг!
Не зламали ні біль, ні розлука!
Досягаєш Ти гідно мети!
І твоїми стопами онука
Вже готова на подвиг іти!
З повагою і любов’ю твоя однокласниця
Ніла Новікова (Волкова)
30.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735649
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.05.2017
Чорний кіт, що спить
Під деревом, посивів –
Тополиний пух…
23.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734946
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 25.05.2017
Весняний вітер.
Зграйка метеликів – то
Крилатки з клену
18.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734269
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 20.05.2017
Переклад з російської мови
О, ТОЙ НАШ ПЕРШИЙ ДЕНЬ…
О, той наш перший день, дитяче наше звірство,
Млість і ковток божественної муті,
Вся безтурботність рук і серця бузувірство,
Що падало ядром – і яструбом – на груди.
Тепер ось – тремтячи і від жалю й від жару,
Одне: завить, як вовк, припасти до ноги,
Знітившись, зрозуміть –для любострастя кара –
Розпачлива любов і каторжність жаги.
16.05.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
***
Я ПОМНЮ ПЕРВЫЙ ДЕНЬ…
Я помню первый день, младенческое зверство,
Истомы и глотка божественную муть,
Всю беззаботность рук, всю бессердечность сердца,
Что камнем падало – и ястребом – на грудь.
И вот – теперь – дрожа от жалости и жара,
Одно: завыть, как волк, одно: к ногам припасть,
Потупиться – понять –что сладострастью кара –
Жестокая любовь и каторжная страсть.
04.09.1917
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733823
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.05.2017
Ні, так і не знатиме жоден із вас…
–Не зможе і не захоче! –
Як люте сумління в безсонний час
Життя моє юне точить!
Душить подушкою, б’є в набати,
Шепоче одне й те слово…
–Яким обернувся пеклом триклятим
Дурний мій грішок грошовий!
12.05.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
***
НЕ УЗНАЕТ НИКТО ИЗ ВАС…
О нет, не узнает никто из вас…
– Не сможет и не захочет! –
Как страстная совесть в бессонный час
Мне жизнь молодую точит!
Как душит подушкой, как бьет в набат,
Как шепчет все то же слово…
– В какой обратился треклятый ад
Мой глупый грешок грошовый!
Март 1919
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733565
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.05.2017
Переклад з російської мови
Я ЗНАЮ ПРАВДУ…
Я знаю правду! Всі інші правди – пусте!
Не треба людям з людьми на землі боротись!
Дивіться: вечір, дивіться: вже ніч іде.
Про що ви – поети, коханці, полководці?
Вже вечір стелиться і земля у росі,
Хуга зоряна замре в небі холодному,
І під землею скоро заснемо всі,
Хто на землі не давав заснуть один одному.
13.05.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
***
Я ЗНАЮ ПРАВДУ…
Я знаю правду. Все прежние правды – прочь!
Не надо людям с людьми на земле бороться!
Смотрите: вечер, смотрите: уж скоро ночь.
О чем – поэты, любовники, полководцы?
Уж ветер стелется, уже земля в росе,
Уж скоро звездная в небе застынет вьюга,
И под землею скоро уснем мы все,
Кто на земле не давали уснуть друг другу.
03.10.1915
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733375
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.05.2017
НІЛА ВОЛКОВА
Переклад з російської мови
РОСТУТЬ, ЯК ЗОРІ, ВІРШІ…
Ростуть, як зорі, вірші, як мімози,
Немов краса – що зайва у сім’ї.
А на корони, на апофеози –
Скажу лише: – І звідки це мені?
Спимо – і ось, через гранітні брили,
Небесний гість на кілька пелюсток.
О, світе, знай! Співці – у снах відкрили
Закони зір і формули квіток.
12.05.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
***
СТИХИ РАСТУТ, КАК ЗВЕЗДЫ…
Стихи растут, как звезды и как розы,
Как красота – ненужная в семье.
А на венцы и на апофеозы –
Один ответ: – Откуда мне сие?
Мы спим – и вот, сквозь каменные плиты,
Небесный гость в четыре лепестка.
О, мир. Пойми! Певцом – во сне – открыты
Закон звезды и формула цветка.
14.08.1916
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733187
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.05.2017
О, Христе, Боже! Прагну дива
На сході дня, без каяття!
Померти дай мені красиво,
Допоки книгою життя…
Ти мудрий, не зречеш затято:
«Терпи, ще не настав твій час».
Ти надто дав мені багато.
Я прагну всіх доріг ураз!
З циганами із шарабану
Іти під пісню на розбій,
Страждать за всіх під звук органу
І амазонкою – у бій;
По зорях ворожить на краще,
Вести дітей крізь жах знамень…
Щоб став легендою – вчорашній
І був безумством кожен день!
Люблю і хрест, і шовк, і каски,
Моя душа – то миті слід…
Ти дав дитинство – краще казки –
То дай і смерть – в сімнадцять літ!
11.05.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
МОЛИТВА
Христос и бог! Я жажду чуда
Теперь, сейчас, в начале дня!
О, дай мне умереть, покуда
Вся жизнь, как книга для меня.
Ты мудрий, ты не скажешь строго:
«Терпи, еще не кончен срок».
Ты сам мне подал очень много!
Я жажду сразу – всех дорог!
Всего хочу: с душой цыгана
Идти под песни на разбой,
За всех страдать под звук органа
И амазонкой мчаться в бой;
Гадать по звездам в черной башне,
Вести детей вперед, сквозь тень…
Чтоб был легендой день вчерашний,
Чтоб стал безумством каждый день!
Люблю и крест, и шелк, и каски,
Моя душа мгновений след…
Ты дал мне детство – лучше сказки
И дай мне смерть – в семнадцать лет!
26.09.1909
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732870
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.05.2017
Переклад з російської мови
ЦИГАНСЬКА ПРИСТРАСТЬ…
Циганська пристрасть розлуки!
Ледь стрівши – рвонути геть.
Я лоб упустила в руки.
Думки мої шкереберть:
Ніхто, листи наші скромні
Гортаючи, далебі,
Не втямить: ми віроломні,
Бо вірні самим собі?
10.09.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
* * *
Цыганская страсть разлуки!
Чуть встретишь – уж рвешься прочь.
Я лоб уронила в руки
И думаю, глядя в ночь:
Никто, в наших письмах роясь,
Не понял до глубины,
Как мы вероломны, то есть –
Как сами себе верны.
Октябрь 1915
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732734
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.05.2017
НІЛА ВОЛКОВА
Переклад з російської мови
ДВІ РУКИ…
Дві руки, що легко зложені
На дитячу світлу голову!
По одній було на кожну з них –
Дві голівки подаровані.
Але обома – затиснула –
До нестями – як могла! –
Старшу з темряви я висмикнула –
Меншу не уберегла.
Дві руки, щоб пестить-гладити
Ніжних двох голівок сяйва.
Дві руки – і ось одна із них
В ніч гірку лишилась зайва.
На тоненькій шийці – схилена–
Мов кульбабка на стеблі!
Зовсім ще не зрозуміла я,
Що дитя моє в землі.
2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
* * *
Две руки, легко опущенные
На младенческую голову!
Были – по одной на каждую –
Две головки мне дарованы.
Но обеими – зажатыми –
Яростными – как могла –
Старшую из тьмы выхватывая –
Младшей не уберегла.
Две руки – ласкать-разглаживать
Нежные головки пышные.
Две руки – и вот одна из них
За ночь оказалась лишняя.
Светлая – на шейке тоненькой –
Одуванчик на стебле!
Мной еще совсем не понято,
Что дитя мое в земле.
1920
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732611
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.05.2017
С днём Рождения, сын дорогой!
Не грусти, не сдавайся – держись!
Мне не надо награды другой
За мою напряжённую жизнь…
Ведь не зря в этот праздничный день
Белый свет подарила тебе –
Никогда тебе было не лень
Свою жизнь ты устроил в борьбе
За достаток и счастье семьи,
За родительский поздний покой –
Всем ты плечи подставил свои.
За тобою мы, как за стеной!
Будь же счастлив, мой сын и здоров!
Пусть за всё воздаётся тебе –
Пусть тебя окружает любовь
И везенье в счастливой судьбе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732389
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 08.05.2017
Білі дзвіночки
У зеленому листі –
Парфуми весни…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732386
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 08.05.2017
Ці білі свічі
У зелених свічниках
Запалив каштан…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732280
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 07.05.2017
НІЛА ВОЛКОВА
Переклад з російської мови
С. Е. ( Сергію Ефрону)
Я з викликом ношу його кільце!
–У Вічності – жона, не по бумагах!
Його вузьке, загострене лице,
Неначе шпага.
Безмовний рот, що кутиками вниз.
І болісно-розкішні, горді брови.
Трагічно у роду його злились
Дві древні крові.
Тонкий, як віти юних яворів.
Чудові очі – марні і безмірні! –
Під крилами розкинутості брів –
Дві прірви.
В його особі рицарям усім
Я вірна – вам, хто помирав без страху!
Такі – в фатальні та лихі часи
Складали станси – та ішли на плаху.
29.04.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
С. Э.
Я с вызовом ношу его кольцо! –
Да, в Вечности жена, не на бумаге! –
Чрезмерно узкое его лицо
Подобно шпаге.
Безмолвен рот его, углами вниз,
Мучительно- великолепны брови.
В его лице трагически слились
Две древних крови.
Он тонок первой тонкостью ветвей.
Его глаза – прекрасно-бесполезны! –
Под крыльями раскинутых бровей –
Две бездны.
В его лице я рыцарству верна.
–Всем вам, кто жил и умирал без страху! –
Такие – в роковые времена –
Слагают стансы и идут на плаху.
03.06.1914
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731097
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.04.2017
НІЛА ВОЛКОВА
Переклад з російської мови
З МОГИЛИ…
Проходиш, на мене схожий,
Очі потупивши вниз,
Як я колись! Перехожий,
Прислухайся, зупинись!
Узнай – набравши травинок
В букетик, де маків цвіт,
Що звалась колись – Марина
І скільки я мала літ.
Не думай, що тут – могила,
Що раптом з’явлюся, зла…
Сміятись і я любила
І стриматись не могла.
Рум’янились мої щоки
І кучерики вились…
Я теж була, ясноокий!
Не бійся і зупинись!
Собі тут біля гробниці
Ти ягідок назбирай –
Від цвинтарної суниці
Солодшої не шукай.
Похмуро лише не стій ти
І дуже сумним не будь.
Подумай про мене світло –
І легко мене забудь.
Як сонце тінню мережить
Піт на твоєму чолі…
Нехай тебе не бентежить
Мій голос із-під землі.
28.04.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
***
Идешь, на меня похожий,
Глаза опуская вниз.
Я их опускала тоже!
Прохожий, остановись!
Прочти – слепоты куриной
И маков набрав букет,
Что звали меня Мариной
И сколько мне было лет.
Не думай, что здесь – могила,
Что я появлюсь, грозя…
Я слишком сама любила
Смеяться, когда нельзя!
И кровь приливала к коже,
И кудри мои вились…
Я тоже была, прохожий!
Прохожий, остановись!
Сорви себе стебель дикий
И ягоду ему вслед –
Кладбищенской земляники
Крупнее и слаще нет.
Но только не стой угрюмо,
Главу опустив на грудь.
Легко обо мне подумай,
Легко обо мне забудь.
Как луч тебя освещает!
Ты весь в золотой пыли…
– И пусть тебя не смущает
Мой голос из-под земли.
03.05.1913
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730992
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2017
Трохи довгастий, точений овал,
Розтруби сукні упавші…
Юна бабусенько! Хто цілував
Губи погордливі Ваші?
Руки, що в залах палацу колись
Вальси Шопена так грали…
А вздовж обличчя блідого вились
Локонів чорні спіралі.
Погляд вимогливий, темний, прямий,
До оборони готовий.
Так ще дивитись попробуй, зумій!
Юна бабусю, то хто Ви?
Скільки можливостей з Вами пішли
І не можливостей – лячно! –
У невситиме провалля землі,
Двадцятирічна полячко!
День був невинним і вітряним був.
Темні зірки вже згасали.
Юна бабусю! Жорстокий цей бунт
В серце – не Ви мені вклали?
27.04.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
БАБУШКЕ
Продолговатый и твердый овал,
Черного платья раструбы…
Юная бабушка! Кто целовал
Ваши надменные губы?
Руки, которые в залах дворца
Вальсы Шопена играли…
По сторонам ледяного лица
Локоны в виде спирали.
Темный, прямой и взыскательный взгляд.
Взгляд, к обороне готовый.
Юные женщины так не глядят.
Юная бабушка, кто вы?
Сколько возможностей Вы унесли,
И невозможностей сколько? –
В ненасытимую прорву земли,
Двадцатилетняя полька!
День был невинен, и ветер был свеж.
Темные звезды погасли.
Бабушка! Этот жестокий мятеж
В сердце моем – не от Вас ли?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730759
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 27.04.2017
Переклад з російської мови
ПІД ПЛЮШЕМ ПЛЕДУ
Під плюшем пледу, як знемога,
Сон учорашній визирав.
Що це було? Чи перемога? –
І хто програв?
Все передумую щоразу.
І все переживаю знов.
У тім, чому не знаю назву.
Чи то любов?
Хто був мисливець? – Хто пожива?
Все по бісівськи – навпаки!
Що зрозумів глядач важливий –
Сибірський кіт?
У цій дуелі, хто був слабше?
Хто, в кого був лиш тільки м’яч?
А серце – чи моє, чи Ваше
Летіло вскач?
Що все-таки було – хто знає?
Чого так хочеться весь час?
Не знаю, чи перемогла я?
А чи здалась?
26.04.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
ПОД ЛАСКОЙ ПЛЮШЕВОГО ПЛЕДА
Под лаской плюшевого пледа
Вчерашний вызываю сон.
Что это было? – Чья победа?
Кто побежден?
Все передумываю снова.
Всем перемучиваюсь вновь.
В том, для чего не знаю слова.
Была ль любовь?
Кто был охотник? – Кто добыча?
Все дявольски-наоборот!
Что понял, длительно мурлыча,
Сибирский кот?
В том поединке своеволий
Кто, в чьей руке был только мяч?
Чье сердце – Ваше ли, мое ли?
Летело вскачь?
И все-таки – что это было?
Чего так хочется и жаль?
Так и не знаю, победила ль?
Побеждена ль?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730608
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.04.2017
НІЛА ВОЛКОВА
Переклад з російської мови
***
Чудово, що не Вами хвора я,
Чудово , що і Ви не хворі мною,
І що важкою кулею земля
Не попливе з-під наших ніг весною.
Що можу бути щира і чудна,
Розкута – і не гратися словами,
І що палкою хвилею одна
Не паленію, стрівшись рукавами.
Чудово те, що іншу при мені
Спокійно обіймаєте за плечі,
Не прагнучи в пекельному вогні
Спалить мене, ревнуючи в цей вечір.
За те, що, ніжний мій, моє ім’я
Вдень і вночі не згадуєте всує…
І що ніколи в тиші церкви я
Над нами не почую: алілуя!
Вам дякую рукою й серцем теж,
Що Ви мене – не відаючи самі! –
Так любите – за спокій мій без меж,
За зустрічі нечасті вечорами.
За наші не прогулянки нічні,
За сонце не у нас над головами, –
Що Ви, на жаль, не мною хворі, ні!
І що, на жаль, хворію я не Вами!
25.04.2017
Примітки: оригінал вірша
МАРИНА ЦВЕТАЕВА
***
МНЕ НРАВИТСЯ…
Мне нравится, что Вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не Вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится, что можно быть смешной –
Распущенной – и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.
Мне нравится еще, что Вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не Вас целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью всуе…
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: алиллуйя!
Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что Вы меня –не зная сами! –
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами.
За наши негулянья под луной,
За солнце не у нас над головами, –
За то что Вы больны – увы! – не мной
За то, что я больна – увы! – не Вами!
03.05.1915
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730453
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.04.2017
Чорний лебідь
Ніжно кличе подругу.
Звуки валторни…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730249
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 24.04.2017
Божественно играли на рояле
И расцветали крокусы в садах,
А у дорог кокетливо стояли
Берёзки в изумрудных кружевах.
Невестились деревья в белой пене.
Гнездо готовил аист-старожил.
А куст персидской сказочной сирени
Нам ароматом головы кружил…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730143
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 23.04.2017
Білі лебеді
Сяють на темній воді.
Холодна весна…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729906
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 22.04.2017
На квітах вишні
Білим по білому – сніг.
Підступний квітень…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729640
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 20.04.2017
Білі пелюстки
В останньому польоті –
Весняна хуга…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729493
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 19.04.2017
Вдома пахощі –
у скляній вазі гинуть
Жовті нарциси…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729492
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 19.04.2017
(Этюд)
Принарядился к Светлой Неделе
Старый наш сад –
Листиков нежных яркая зелень
И аромат.
Музыки чары тихо звучали…
И в унисон,
Душу саднило забытой печалью,
Лёгкой, как сон.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729232
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 17.04.2017
Над містом котять
Хвилі церковні дзвони –
Душа радіє…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728949
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 15.04.2017
Джмелик, як султан
В квітучому гаремі.
На абрикосі…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728748
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 14.04.2017
Квітує вишня.
Вона ще пам’ятає
Ті поцілунки…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728745
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 14.04.2017
Зірки яскраві
На чорну землю сіли.
Жовті нарциси…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728666
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 13.04.2017
Навколо ллються
Ледь відчутні аромати.
Розкрилися бруньки…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728657
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 13.04.2017
В повітрі чари.
Усе живе в чеканні.
Весняний вечір…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728467
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 12.04.2017
Юний пролісок
Відкрив блакитні очі.
Завмерло серце…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728466
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 12.04.2017
Рожева люстра
Засяяла на сонці.
Сакура цвіте…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728344
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 11.04.2017
Цвітінням срібним
Облиті абрикоси.
Місячна ніч…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728342
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 11.04.2017
От зимнего потягиваясь сна,
Берёзки робко распускают косы.
В моё окошко смотрится весна
Цветущим чудом ранних абрикосов.
Ещё снега в низинах не сошли.
Но вот уже предвестниками лета
На чёрных ковриках сырой земли
Фонариками светят первоцветы.
Холодный ветер даже не шалит –
Он чувствует себя здесь явно лишним.
Хотя тепло весеннее вдали,
Но душу наполняет радость жизни!
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727207
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 04.04.2017
Весенний, бисерный, весёлый дождь!
Хотя уже не чувства, а суставы
Ночами чаще беспокоить стали,
Я всё же радуюсь, что ты идёшь.
Маэстро-ветер отложил смычок.
Вот на сирени почка-желторотик
Под дождиком растит себе животик
И остренький зеленый язычок!
Всё словно пробудилось ото сна.
В зеркальных лужах небо утонуло
И солнышко умытое блеснуло –
Вступает в мир торжественно весна!
Один поэт, красивый чей-то муж,
Домой спешил, усталый и счастливый.
Он обошёл сторонкой это диво,
Открыв метафору: "колье из луж".
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725259
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 24.03.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
МИ МОВЧИМО…
***
Ми мовчимо – поезія і я.
Ми одна одній дивимось у вічі.
Вона не знає, як моє ім’я. –
мене немає в нашому сторіччі.
Я не зійшла, посіяна в бетон.
Не прийнялась, морозами прибита.
Я недоцільна – наче камертон
у кулаці кошлатого бандита.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
А МЫ МОЛЧИМ…
***
А мы молчим – поэзия и я.
В глаза друг другу смотрим виновато.
Она не знает, как зовут меня,
которой нет в столетии двадцатом.
Я не взошла, посеяна в бетон.
Не принялась, морозами прибита.
Я неуместна – словно камертон,
Что в кулаке мохнатого бандита.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724786
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 21.03.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
***
МЕНІ НЕ СМІШНО…
У драмі людській небагато дій:
дитинство, юність, молодість і старість.
Роби що хоч, ридай або радій.
Неси свій хрест. Все інше – позосталість.
Настане час – і піде все в архів.
Уламки долі винесе на сушу.
Життя – спокута не своїх гріхів.
Життя – це оббирання реп’яхів,
що пазурами уп’ялися в душу.
Кричи, благай – епоха як глуха.
Поет припав до папиних пантофель.
Страшний суфлер підказує: ха-ха!
Мені не смішно. Я ж не Мефістофель.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
МНЕ НЕ СМЕШНО…
В драме человечьей мало действий:
лишь детство, юность, молодость и старость.
Живи как хочешь, плачь или смейся.
Неси свой крест. Иного не осталось.
Наступит время – всё пойдёт на слом.
Судьбы обломки вынесет на сушу.
Жизнь – искупленье не своих грехов.
Жизнь – избавление от сорняков
тех, что когтями уцепились в душу.
Кричи, моли – эпоха ведь глуха.
Поэт примолк у папиных пантофель.
Суфлёр ужасный шепчет: ха-ха-ха!
Мне не смешно. Ведь я не Мефистофель.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724335
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 19.03.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
Я ВИРВУСЯ…
***
Покромсали життя моє на частки,
на тьмяну січку слів і суєти.
А серце виривається із пастки –
у нетрі дум, під небо самоти.
У мовчазливу готику тополі,
в труда одухотворену грозу.
Я трохи звір. Я не люблю неволі.
Я вирвуся, хоч лапу відгризу.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
Я ВЫРВУСЬ…
***
Эх, искромсали жизнь мою на части,
на сечку блеклых слов и суеты.
А сердце рвётся из капкана пасти –
всё в дебри мыслей, в небеса мечты.
В тишь молчаливой готики тополи,
в труда одухотворённую грозу.
Я зверь немного. Не люблю неволи.
Я вырвусь, хоть и лапу отгрызу.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724066
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 17.03.2017
Наивное, чистое детство –
Надежда родных и кумир!
Беспечно глядишь в неизвестность,
В огромный, загадочный мир.
У отрока время тревожное –
Стал гадким утёнком теперь…
И что-то рождается сложное,
И точит познания червь.
Соседка по парте смеётся,
Когда ты, краснея глядишь…
И в руки никак не даётся
Заманчиво-взрослая жизнь.
О, юность! В цветении нежном
Волненье в душе и в крови.
И манит тебя неизбежность
Великого чуда любви.
Раздумия, чувства, сомнения –
Предложена чья-то рука.
И выбор пути и учение.
Да, юность, и ты нелегка!
А зрелость? Добытое счастье,
Ты с ним и в аду, и в раю.
Терзают интриги и страсти
И тело, и душу твою.
И вот седовласая старость
Тобой завладела сама,
Когда из всех качеств осталось
Величие духа, ума!
И хвори её и напасти
С достоинством выдержать смог
Лишь тот, в ком горит и не гаснет
Из детства живой огонёк.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723149
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.03.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ДВІ ЖІНКИ…
***
Чи й справді необхідно,
щоб жінка була мужня?
Спасибі вам, спасибі
за цей пріоритет.
Поетам всіх віків
була потрібна Муза.
А жінці хто потрібен,
якщо вона– поет?
Хіба дві жінки –ми –
подужаєм цю зграю
проблем і протиріч,
що жалять кожну мить?
Я в неї на очах,
розтерзана, вмираю,–
що ж їй робити, бідній? –
лиш руки заломить.
І хто нам допоможе?
Єдиний у трьох лицях?
Кому я кину квітку,
прекрасну, як зорю?
Ми з Музою – ми дві – дві жінки –
де наш лицар?!
Ось Муза продиктує,
а я його створю.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ДВЕ ЖЕНЩИНЫ…
***
Чтоб женщина стала сильной,
кому это, право, нужно?
Спасибо вам всем, спасибо
за этот приоритет.
Во все времена поэтам
нужна была только Муза.
А женщине, кто ей нужен,
если она – поэт?
Но разве мы с ней – две женщины –
всю одолеем стаю
проблем и противоречий,
жалящих каждый миг?
Я перед ней растерзана,
измучена, умираю.
И что же ей делать, бедной? –
руки лишь заломить.
И кто нам теперь поможет?
Тот, кто единый в трёх лицах?
Кому я цветочек брошу,
как утреннюю зарю?
Мы с Музой – мы обе женщины –
где же наш храбрый рыцарь?!
Вот Муза мне продиктует,
а я его сотворю.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722319
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 08.03.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ОЖИВАЄ ПІСНЯ…
***
Погасли кострища стоянок.
У землю пішли племена.
Забрали в холодні кургани
сокири, мечі й письмена.
Стьмяніли браслети і гребені,
розпались намиста разки,
що їх одягали древні
смагляві юні жінки.
І келихи срібні, і чаші,
що йшли по кругу колись,
покрилися порохом часу
і холодом тліну взялись…
Та, може, мені здалося –
а час не все переміг.
На чашах тепло збереглося
тих вуст, що торкались їх.
І в пути тяжкі клинописні
закована з давніх-давен,
в степу оживає пісня
давно занімілих племен.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ОЖИВАЕТ ПЕСНЯ
***
Угасли кострища стоянок
И в землю ушли племена.
Забрали в седые курганы
секиры, мечи, письмена.
Поблекли браслеты и гребни.
Мониста звонкие, где вы?
Те, что носили древние
юные смуглые девы.
Кубки и чаши серебряные,
что раньше по кругу ходили,
покрылись уж прахом времени
и холодом тленной пыли.
Но, может быть, мне приснилось –
и в прошлом не всё осталось.
На чашах тепло сохранилось
тех уст, что к ним прикасались.
И в клинописи тяжеловесной
закована с давних времён,
в степи оживает песня
давно онемевших племён.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722067
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 07.03.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ЩАСЛИВИЦЯ…
***
Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.
І раптом – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів,–
за небо вип’ю і за дві сосни!
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
СЧАСТЛИВИЦА…
***
Счастливица, здесь мой кусочек неба
и две сосны в заплаканном окне.
А ведь казалось, что живого нерва,
живого нерва не было во мне!
Уже душа не знала, где мой берег,
изнемогла от вечных передряг.
И в громе дня, в оркестрах децибелов
мы были, словно хор немых бедняг.
И вдруг, - о,Боже! – после шума, чада
и суеты, приравненной к нолю, –
я слышу дождь. Он тихо плачет правду,
кого-то я далёкого люблю.
Я слышу тишину – земли устои.
Незлые люди с думой на челе.
В душистой туче ещё мокрой хвои
стоит туман, как небо на земле.
Пасутся тени вымерших тарпанов.
Крадутся тихо сумерки и сны.
Весна поднимет рюмочки тюльпанов, –
за небо выпью и за две сосны!
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720586
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 27.02.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ПРАЩУР
Коли ридали сосни янтарем
і динозаври ніжились в щириці,
коли ще жив у пралісі пралев,
коли у небі глибали праптиці,
коли льоди зсувалися із гір
і ще була не ящірка, а ящір, –
який він був, мій особистий пращур,
неандерталець, вертикальний звір?
А він же був, той дикий, той праперший,
котрий жарину виглядів із хвищ,
на стійбища людинячі приперши
ведмедя із пралютих суктовищ.
Йому іще кохання і не снилось.
Він знав ще, може, тільки букву «р-р-р».
Душа іще нічим не осінилась
І розум був іще кошлатий… Бр-р!
Сліпого духу зарослі дрімучі,
печерна тінь у потолоччі трав,
він ще себе питаннями не мучив,
не каявся, не сіяв, не орав.
У груди сарні вскіплював стрілу
і твердо спав, упоравши ведмедя.
І наче Богу, кланявся дуплу,
Де срібні липи чаділи від меду.
Він з лапи їв. Криваве м’ясо плямкав.
Та в ніч, коли зацвів гіркий мигдаль,
погладив раптом рябомизу самку
і перший в світі винайшов печаль.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ПРЕДОК
Когда рыдали сосны янтарями
и динозавры нежились в траве,
когда праптицы в небесах шныряли,
а в пралесах охотился пралев,
сходили льдины с гор возле пещер,
не ящерица, ящер был нередок –
каким он был тогда, мой личный предок,
неандерталец, вертикальный зверь?
А он ведь был, тот дикий, прадалёкий.
что уголёк с пожара приглядел,
на стойбища людские приволок он
медведя тушу, что убить сумел.
Ему любовь тогда ещё не снилась.
Он, может, знал одну лишь букву «р-р-р».
Душа ещё ничем не осенилась,
И разум был ещё косматым… Бр-р!
Слепого духа заросли дремучие,
пещерной тенью в чаще он мелькал,
вопросами себя ещё не мучил,
не каялся, не сеял, не пахал.
Он в грудь косуле всаживал стрелу
и твёрдо спал, разделавшись с медведем.
Как-будто Богу, кланялся дуплу,
где липы мёд вдыхали на рассвете.
Из лапы ел. Он мясо с кровью чавкал.
А ночью, когда горький цвёл миндаль,
погладил вдруг веснушчатую самку
и первый в мире изобрёл печаль.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720085
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 24.02.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
РАНА ВЕДМЕДЯ
Ще не було ні пензля, ні мольберта
і не писались мудрі письмена.
Була природа гола і одверта,
жили в печерах дикі племена.
Іще тих сосен не торкався іній,
іще землі й не снились лемеші.
Іще тривожна досконалість ліній
не хвилювала дикої душі.
Ще не було ні анта, ні венеда.
Але під вечір, на розливі рік,
старий валун був схожий на ведмедя –
і зупинився дикий чоловік.
Йому ще жодна муза не сприяла.
Ще й не світало в сутінках сердець.
Ще розум спав –прокинулась уява.
І це був перший – первісний! – митець.
Не знаю, де та фарба була брана,
з яких молюсків пурпур той розцвів.
Стоїть ведмідь, на грудях в нього рана.
Тому ведмедю тисячі віків.
Глухих лісів німі аборигени,
людського духу навіть не ази,
вже як не є – спасибі вам за гени.
Хай грають далі в довгої лози.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
РАНА МЕДВЕДЯ
Ещё не знали кисточки и краски,
Ещё веками скрыты письмена.
Была нага природа и прекрасна.
В пещерах дико жили племена.
Ещё тех сосен не касался иней
и плуг земле не грезился в тиши.
Изысканное совершенство линий
не волновало дикости души.
И не было ни анта, ни венеда.
Но вот под вечер, на разливе рек,
старик-валун похож был на медведя –
и рядом замер дикий человек.
Нет, муза не дарила вдохновенья.
Не рассветало в сумерках сердец.
И разум спал – проснулось озарение.
То первый – первобытный! – был творец.
Не ведаю, где краску эту брал он.
В каких моллюсках пурпур тот нашёл?
Стоит медведь – цветёт живая рана –
Из глубины веков до нас дошёл.
Глухих лесов "прапрааборигены".
Людского духа даже не азы,
но как ни есть, спасибо вам за гены.
Пусть дальше совершенствуется жизнь.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719537
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 21.02.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ЕКЗОТИКА
Якби це було просто щастя,
то це було б просто щастя.
А все, що зверх того, це вже – поезія.
Слухай, милий, ти захищайся!
Я стала дика, я – Полінезія.
Колись Гоген тікав на Таїті,
лишались тут і модерн, і готика.
У цьому черствому скрипучому світі
тільки любити – тепер екзотика.
Я порушила всі табу.
Нарвані квіти мої в Нірвані.
Пасеться обов’язків табун,
а я цілую тебе у вігвамі.
Що з того, що туфлі у мене на шпильках?
Я в джунглях була і насилу вибрела.
Душі предків приходять навшпиньках,
щоб подивитись, кого я вибрала.
Очі у них великі і круглі.
Скелі голі, як Голіафи.
Птиця тюльпан п’є воду із кухля,
птиця бузок п’є воду з карафи.
Оце таке у мене Таїті –
руки твої, золоті ліани.
Аж дивно мені, що ходять на світі
якісь пошляки, немов павіани.
Дві зірки у хату мені влетіло
Сади стоять буддійськими храмами.
Люблю твоє тіло, смагляве тіло,
тіло твоє, татуйоване шрамами.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ЭКЗОТИКА
Если было просто счастье,
это было бы просто счастье.
А всё, что сверх того, уже – поэзия.
Слушай, милый, ты защищайся!
Я стала дикой, я – Полинезия.
Когда Гоген бежал на Таити,
остались здесь и модерн, и готика.
В этом чёрством скрипящем мире
только любить – теперь экзотика.
Я нарушила все табу.
Сорвала цветы себе все в Нирване.
Пасётся обязанностей табун,
а я целую тебя в вигваме.
Что с того, что туфли мои на шпилечках?
Я в джунглях была и еле выбралась.
Души предков приходят на цыпочках,
чтобы взглянуть, кого же я выбрала.
Глаза у них, большие, как сушки.
Скалы голые, как дельфины.
Птица тюльпан пьёт воду из кружки,
птица сирень пьёт воду с графина.
Такие вот у меня кумиры –
руки твои, золотые лианы.
И странно мне, что ходят по миру
какие-то пошлые павианы.
Пара звёзд в избу мою залетело.
Сады стоят буддийскими храмами.
Люблю твоё тело, смуглое тело,
тело, татуированное шрамами.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718214
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 14.02.2017
Ничего в нём не разгадала я –
Настоящий, какой он, где он?
Против солнышка – внешность ангела,
А в тени же – коварный демон.
Этой двойственностью прикована,
Голос разума еле слышу.
Ликом ангела очарована,
Душу демона ненавижу!
И не стоит меня выпытывать,
Что и как, мол? Не обессудьте –
Завлекла меня, любопытную,
Неразгаданность этой сути…
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717057
рубрика: Поезія, Мистика
дата поступления 08.02.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ЕПІЛОГ
Я, піддана своїх обов’язків,
я васал свому королю,
я люблю тебе тихо, боязко,
я прощально тебе люблю.
Не жалкуй за мною. Я мічена.
Мене кожне лихо згребе.
На прощання, тобою засвічена,
Подарую тобі себе.
Це б лишитись. Але не можу я.
Нареченою нарече й
Заколисує, заворожує
чорнобрив’я таких ночей.
А в моєму краю ойчистому
б’ють гармати, свистить картеч.
Я не жінка. Найкращі рицарі
наді мною зломили меч.
Мені легко, що вже аж трудно.
Мені страшно: забуду пароль.
Мене кличе суворо і трубно
Мій обов’язок, мій король.
Не кажи, що не маю рації,
і докорами не карай.
Я в любові, як в еміграції.
Відпусти мене в рідний край.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ЭПИЛОГ
Я рабыня своих обязанностей,
Я вассал своему королю.
Я люблю тебя тихо, боязненно,
я прощально тебя люблю.
Не жалей обо мне. Я меченая.
И любая беда – моя.
На прощанье, тобой засвеченная,
Подарю себя тебе я.
Мне остаться бы. Не могу я.
Наречённой назвав ничьей,
убаюкает, околдует
чернобровость таких ночей.
А в краю моём за амбиции
пушки бьют и свистит картечь.
Я не женщина. Лучшие рыцари
Надо мною сломали меч.
Мне легко так, что даже аж трудно.
Мне так страшно забыть пароль.
Ведь зовёт меня строго и трубно
долг святой – это мой король.
Не считай же, что я юродствую.
Не кори меня, а прости.
Я в любви, словно бедный родственник.
В край родной меня отпусти.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714034
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 23.01.2017
ИНЕЙ
Словно сказочный, в инее лес –
Свой наряд получил ниоткуда…
Это диво из зимних чудес,
Белоснежно-ажурное чудо!
Даже ветер, проказник шальной,
Притаился за мягким сугробом.
Поиграть не решился с сосной,
Притворился порядочным снобом.
Наблюдая за всем на лету,
Покружит осторожная птица.
Веток хрупких щадя красоту,
Потревожить убор их боится…
Вот и я, замирая, стою
И боюсь даже след здесь оставить…
Словно в сказочном зимнем раю,
Где лишь Господа хочется славить!
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713589
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 21.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
СОСНОВИЙ ЛІС…
***
Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.
Це – сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тетиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
І хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки…
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
СОСНОВЫЙ ЛЕС…
***
Сосновый лес играет на потеху.
И тишина рокочет на басах.
Звенят березы. И блуждает эхо,
людьми вчера забытое в лесах.
Седой мой лирник. Знает он немало.
Его послушать сходятся века.
Да, всё идёт. Но всё ли миновало
у берегов, где вечная река?
Встаёт рассвет среди терновых веток.
И ветры гнут смычок на тетиву.
А голос мой друзей всё ищет где-то.
Чужой мне крикнет звонкое: ау!
Вновь тишина. Опять блуждает эхо.
Сквозь день, сквозь миг,
сквозь душу, сквозь века.
Сосновый лес играет на потеху
у берегов, где вечная река.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713143
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 19.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ЗВИЧАЙНА МИТЬ…
***
Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.
На росах і дощах настояний бузок.
Оця реальна мить вже завтра буде спомином,
а післязавтра – казкою казок.
А через півжиття, коли ти вже здорожений,
ця нереальна мить – як сон серед садів!
Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений,
І навіть той їжак, що в листі шарудів.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ОБЫЧНЫЙ МИГ…
***
Такой обычный миг. Изба с трубой простая.
На росах и дождях цветёт сирень в тиши.
Но завтра этот миг воспоминаньем станет,
а послезавтра – сказкой для души.
А через тридцать лет, когда ты измождённый,
Тот нереальный миг – как сон, что сердцу мил!
И эта тишь, окно, твой взгляд заворожённый,
И даже ёжик тот, что в листьях шебуршил.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712284
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 15.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ТІ ЖУРАВЛІ… ***
Ті журавлі, і їх прощальні сурми…
Тих відлітань сюїта голуба…
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.
Сумна арфистко – рученьки вербові! –
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
Ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що в тебе попрошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
Тобі над полем в небі напишу.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ТЕ ЖУРАВЛИ… ***
Те журавли, прощальные их трубы…
Отлётов тех сюита голубая…
Натянет день дождей осенних струны,
Верба их тронет пальчиком, играя.
Арфистка грустная – рука вербовая!–
по плечи вся укутана в туман.
Сыграй же мне мелодию любовную,
ту, без которой холодно словам.
Сыграй же мне осенний плач калины.
Сыграй мне всё, о чем тебя прошу.
Я не скрипичный ключ, а журавлиный
Тебе над полем в небе напишу.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711735
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 12.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
УСЕ БУЛО…
***
Усе було – і сум, і самота,
І горе втрат, і дружба не фальшива.
А ця любов – як нитка золота,
Що й чорні дні життя мого прошила.
Усе було, було й перебуло.
А ця любов– як холодно без неї!
Як поцілунок долі у чоло.
Як вічний стогін пам”яті моєї.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ВСЕ БЫЛО…
***
Всё было – одиночество и боль,
Потери, радость дружбы не фальшивой.
Но золотою нитью та любовь
Все дни мои, и черные, прошила.
Да, было всё. Всё было и прошло.
Но та любовь – тоскую лишь о ней!
Как поцелуй судьбы в моё чело.
Как вечный стон из памяти моей.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711510
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 11.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ТАКИЙ ЧУЖИЙ…
***
Такий чужий і раптом – неминучий.
Химери хмар задушить горизонт.
Земля вдихне глибинно і жагуче
на вишняках настояний озон.
Мені нестерпно, душно, передгрозно.
Ліловим чадом туманіє без.
Гудуть ліси, риплять дубові кросна,
парчеву зливу виткавши з небес.
Лягла грози пульсуюча десниця
на золоте шаленство голови.
Мені, мабуть, ніколи не досниться
сліпучий спалах чистої жаги.
Гроза мені погрожує громами,
закутий біль спинає на диби.
Нехай смакують почуття гурмани,
а ти стихія – любиш, так люби!
Чи ще тебе недоля не намучила?
Чи не сліпить грозою ткана ніч?
Люблю.
Чужого.
Раптом – неминучого.
Тужу тонкою млістю передпліч.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ТАКОЙ ЧУЖОЙ…
***
Такой чужой,
внезапно – неизбежный.
Химеры туч задушит горизонт.
Земля вдохнет и глубоко, и нежно
на вишняках настоянный озон.
Мне нестерпимо, душно и предгрозно.
Лиловым чадом изошла сирень.
Гудят леса, скрипят из дуба кросны,
парчёвый дождь, соткавшие за день.
Легла, пульсируя, грозы десница
на буйство головы, меня маня.
Наверное, мне в жизни не доснится
безумный всплеск чистейшего огня.
Гроза всё угрожает мне громами,
а злая боль возводит на дыбы.
Пускай смакуют чувствами гурманы,
но ты стихия – любишь, так люби!
Ведь никогда судьба тебя не нежила!
Не раз слепил грозою синий вечер!
Люблю.
Чужого.
Странно – неизбежного.
Грущу истомой тонкою предплечий.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711120
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 09.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
І ДЕНЬ, І НІЧ…
І день, і ніч, і мить, і вічність.
І тиша, і дев’ятий вал –
твоїх очей магічна ніжність
і губ розплавлений метал.
В ніч високосного притулку –
коли йде обертом земля –
ти до плеча мене притулиш
безсмертним рухом скрипаля.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
И ДЕНЬ, И НОЧЬ…
***
И день, и ночь, и миг, и вечность.
И тишины девятый вал,
и нежных взглядов бесконечность,
и губ расплавленный металл.
В ночь високосного покоя –
земля пьяна и горяча –
к плечу прижмёшь меня рукою
бессмертным жестом скрипача.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710752
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 07.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
***
ЩАСЛИВІ ОЧІ…
Які щасливі очі у казок!
Я прокидаюсь, серце калатає.
Зима стоїть персидська, як бузок.
і жоден птах її не хилитає.
Мої палаци, вежі крижані,
я в першу мить не знаю навіть, де я, –
чи там в дитинстві, чи іще у сні,
чи в Ірпені, чи в царстві Берендея.
Я в першу мить не знаю, що це – я.
Сосновий ліс здивовано вивчаю.
Я прокидаюсь. І твоє ім’я
наповнить душу сонцем і печаллю.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
***
СЧАСТЛИВЫЕ ГЛАЗА…
Счастливые глаза откроет день.
Я просыпаюсь, сердце гулко бьется.
Зима, словно персидская сирень,
стоит и веточка не шелохнется.
Мои дворцы и башни изо льда,
вначале не осознаю и где я, –
во сне ли, может, в детские года
переселилась в царство Берендея.
Не знаю, я ли это, в первый миг.
Мир сосен изумленно изучаю.
Я просыпаюсь. С именем твоим
душа зальётся солнцем и печалью.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710326
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 05.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
МОЯ ЛЮБОВЕ!
***
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином.
І не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, – тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
І дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Перевод на русский язык
НИЛА ВОЛКОВА
МОЯ ЛЮБОВЬ!
***
Моя любовь! Я вся перед тобою.
В свои благие сны меня возьми.
Лишь не сочти послушною рабою,
Не обмани да крыльев не сломи!
Не допусти, чтоб свет сошелся клином,
не усыпи того, чем я живу.
А подари над трассой тополиной
Неистового солнца булаву.
Не дай мне в мелочности заблудиться,
Не разменяй на норку для двоих,
Не то перевернутся все в гробницах
скелеты гордых прадедов моих.
Они, как я, в свое любили время.
И от любви мутилось в голове.
И женщины хватали их за стремя,
и до ворот бежали по траве.
А там, а там… Жестокий клёкот боя
И звон мечей до третьей аж весны…
Моя любовь! Я вся перед тобою.
Бери меня в свои благие сны.
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709992
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
І НЕ ДИВУЙ…
***
І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
Збагни й пробач мій непомірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – «мушу»,
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться, як люстра.
І чутно гомін тополиних трас…
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
НЕ УДИВИСЬ…
***
Не удивись, что я приду внезапно.
Ведь мне еще преодолеть испуг.
На штурм Бастилий – просто. Безоглядно.
А вот к тебе – явиться как-то вдруг…
Сопротивлялась гордостью строптиво
и защищалась далью, как щитом.
Как долго шла к тебе, неторопливо,
я вся еще в сомнении пустом.
Измученной души моей отрада,
прими, прости мой непомерный страх.
Дай хоть на миг забыть о слове – «надо»,
о первом слове в жизни букварях.
Мне без тебя и в сутолоке пусто.
Толпе не до себя и не до нас.
А груша дикая сияет люстрой.
И слышен гомон тополиных трасс…
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709306
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 30.12.2016
Зимою жизнь – почти фантасмагория:
Тоска и грипп, и слякоть во дворе.
Страдают люди – грустная история.
Причин для счастья мало в декабре…
Перевожу бессмертную поэзию,
Иль сочиняю письма Январю –
И не страшна мне зимняя депрессия,
Когда я о прекрасном говорю!
28.12.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709292
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.12.2016
Как собаки, напали болезни:
Размечтались, что я задрожу!
Но со мной это все бесполезно –
Со зверюшками с детства дружу.
Все собаки виляют хвостами,
Когда мимо я вдруг прохожу.
И болезни не страшными стали –
К ним я тоже подход нахожу.
-- Прекратите же болями мучить! –
Улыбаясь сквозь слезы, кричу:
«Бесполезный со мною ваш случай –
Как собак, я и вас приручу!»
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708962
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.12.2016