ptaha

Сторінки (6/513):  « 1 2 3 4 5 6 »

***

Двоїться  світ  мені,  двоїться.
Повітря  гусне,  мов  суфле,  -  
І  в  ньому  в'язнуть  крильця  птиці,
Яку  падіння  не  мине.

Гримить  гроза,  мені  не  спиться.
Ніж  блискавиць,  немов  суфле,
Шматує  хмари  -  крильця  птиці,
Яку  падіння  не  мине.

Відплаче  дощ.  Все  відболиться,
Лишивши  спогадів  суфле.
І  тільки  крильця...  крильця  птиці,
Що  кличе  голосно  мене...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023


***

Знаєш,  я  боюсь  цієї  зустрічі.
Ти  тоді  поїхав.  Падав  сніг,
Як  і  зараз.  Холодно  на  вулиці,
Хуртовина  просто  валить  з  ніг.

Я  не  бачу  ні  вогнів,  ні  напрямку.
Світ  мені  густий,  немов  суфле.
Ти  десь  там,  на  перехресті  пам'яти.
Я  боюсь:  впізнаєш  ти  мене?

Чи  впізнаю  я  в  тобі  утрачене?
Чим  сплачу?  Яка  його  ціна?
Зимно  хуртовині  на  побаченні,  
І  мені  нестерпно  край  вікна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2023


Межова ситуація

Межова  ситуація  -  ігрек-вісь:
Хтось  під  воду  пірнатиме,  хтось  увись.
Хтось  нестиме  свої  і  чужі  хрести
На  Голгофу,  руйнуючи  всі  мости.

Межова  ситуація  -  не  межа:
Поза  межами  болю  зітхне  душа  -  
І  одплачеться  Бог  на  семи  вітрах,
Ставши  смертним,  мов  Син,  на  семи  хрестах,

І  на  прощу  -  босоніж  через  межу,
Дві  провини  узявши  -  свою  й  чужу.
Межова  ситуація.  Точка  нуль
На  перетині  прірвою,  що  від  куль.

Зображення  для  відео  створені  ШІ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2023


ОмоНІМІя й пароНІМІя

Моє  волосся  таке  [b]хвил[/b]ясте
Від  [b]хвил[/b]ювань.
Зростають  [b]чек[/b]и  на  виживання
МарнИх  [b]чек[/b]ань.
Лежить  [b]минул[/b]е,  розбите  куля-
 [b]Ми[/b]на  [b]нул[/b]і,  -
І  між  уламків  [b]дні  [/b]потонули.  
Мовчать  на  [b]дні[/b]
Омо[b]німія[/b],  паро[b]німія[/b]  -
[b]Німіє[/b]  все,
Коли  волає  бетон:  -  [b]Ні,  ми  є!  [/b]-
І  на  уламках,  немов  надія,
Євшан  росте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2023


***

Хтось  має  лишатисЯ  там  літописцем
І  слухати  пульс  напівмеРтвого  міста,
Вдивлятись  у  вікон  незрячі  зіниці,
Яким  від  уЧорА  нічого  не  сниться.

ХтоСь  має  лишатись,  аби  рахувати
Всі  кулІ,  прильоти  і  чортоВі  втрати  -  
Й  рентгени,  неначе  світлини,  чіпляти
Позначивши  хрестиком  прізвище  хати.

Хтось  має  лишатись  на  скіфськім  кургані,
Тримаючи  пам'ять,  мов  небо  на  зламі,
І  вчасно  прикрити  розбиті  зіниці,
І  гірко  заплакати,  і  помолиться...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2023


Видих. Вдих

Дві  самотності  поруч  -  ще  більша  самотність.
За  вікном  осипається  з  вишень  сніг.
Замерзати,  вмерзаючи  в  цю  неприродність,
І  кришитися  кригою.  Видих.  Вдих.

Без  відлиги.  Без  сили  на  грім  і  на  грози.
За  вікном  осипається  з  вишень  сніг.
Мінус  вічність  -  в  самотності  дикі  морози,
Аж  береться  бурульками  видих-вдих.

Сивиною  вплітається  пасмами  іній.
За  вікном  осипається  з  вишень  сніг.
Вічний  холод.  Довершеність  ламаних  ліній.
Дві  самотності  поруч,  як  видих-вдих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023


Не до свята Йому сьогодні…

Не  до  свята  Йому  сьогодні,
Не  до  воскресінь.
Почекають  безодня
Й  священна  Вітцівська  синь.
Він  цілує  натільний  хрестик
І  шле  амінь
Всім  страхам  у  небесну
Вітцівську  синь.
Він  бере  автомата
Й  разок  гранат.
Він  іде  убивати,
Хоч  сам  не  кат.
Скаженіють  Голготи,
Сичать  хрести:
-  Чуєш,  хлопче,  ну,  хто  Ти,
Щоби  нас  обійти?!
Він  стиска  автомата
До  схлипу  черг.
Вся  надія  на  Тата
(  На  кого  ж  ще?)  -  
І  злітає  молитва
В  небесну  синь:
-  Не  завершена  битва,  -  
Шепоче  Син,  -  
Не  зійшла  поки  правда  -
Самі  хрести.
Дай  хоча  би  до  завтра
Помсту  цю  донести.
Він  цілує  натільний  хрестик
І  шле  амінь
В  мовчазну  піднебесну
Вітцівську  синь.
Перестигла  Голгота
Втрачає  терпець:
-  Чуєш,  хлопче,  ну  хто  Ти,
Щоб  відстрочить  кінець?
Прицвяховують  кулі
Важезний  хрест.
Десь  за  три  дні  почують:
-  Христос  воскрес!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2023


***

Сад  серпневий.  Час  медитацій.
Смокче  спогади  сивий  дим.
Повертатися  час,  повертатись
До  годинника  та  годин

Добровільно  (час  медитацій).
З  гілки  яблуком  гупнув  дзен.
Час  здаватися,  час  здаватись
Сірим  птахом  (дістало  це!)

Час  вдавати,  немов  здаєшся
(Саде,  стій,  загаси  дими:
Теплий  спогад  на  споді  серця
Стане  дзеном  серед  зими).

Сад  серпневий.  Час  медитацій,
Просвітління  небес  і  Будд.
Відбуватися  час,  відбуватись,
Позбавляючись  (вкотре!)  пут.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2020


Чуєш, Хорсе…

Чуєш,  Хорсе:  літо  старшає,
То  готуй  побільше  міх.
З  хати  тепло  пахне  кашею
(Знаєш,  вистачить  на  всіх).

Вже  узвар  береться  парою,
Стигне  яблучний  пиріг...
Чуєш,  Хорсе:  буде  гарною
Ця  ночівля  між  доріг.

Журавлі  давно  вже  станули
У  туманній  сизій  млі.
Чуєш,  Хорсе:  ти  останній,  хто
Літо  має  в  рукаві.

Покотився  серпень  яблуком.
Чуєш,  Хорсе:  де  твій  міх?
Сад  осінній  пахне  ладаном
І  прощає  все  й  усіх...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2020


Кужіль сонця на веретено

Кужіль  сонця  на  веретено
День  у  день  пряду  під  вікном.
Десь  далеко  дзвенять  стремена.
Пальці  нитка  розтерла  в  кров.

Як  царівна  була  б,  -  зомліла.
Промінь    сонця  заплів  верстат.
Нитку  човник  веде  уміло.
Ляда  хрипко  кричить  у  такт.

Розцвітають  зірки  та  квіти,
І  горласті  кричать  півні.
Промінь  сонця  уплівся  в  нитку  -  
І  лишивсь  рушником  на  стіні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873854
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2020


Великий секрет для маленької компанії

Переспів

Не  секрет:  друзів  марно  шукати  в  капусті,
Їх  продати  й  купити  нія́к.
І  тому-то  чимдуж  я  дорогою  мчуся,
Аж  співа  патефоном  старий  драбиня́к.

Приспів:
Під  мукання  з  зітханнями,
Під  ви́ски  із  гарчаннями,
Під  вибрики  з  іржаннями  з’являється  на  світ
Для  дружної  компанії,
Маленької,  але  компанії,
Для  скромної  компанії
Секрет  великий  мій.

Не  секрет:  друзі  там,  де  є  честь  і  відвага,
Де  є  вірність,  відвага  і  честь.
А  відвага  і  честь  –  характерник  і  шабля,
Та,  яка  разом  з  Богом  його  стереже.  

Приспів

Не  секрет:  силоміць  не  утримати  друзів,
Прикрутивши  щосили  гайки.
Ні  за  що  та  ніза́що  не  можна  примусить
Від  безділля  пропасти  з  нудьги.

Приспів.

Не  секрет:  друзі  часто  у  хмарах  літають
То  на  крилах,  а  інколи  й  без,
Проте  кидають  все,  коли  нас  ображають,
І  несуться  на  поміч  хай  навіть  з  небес.

Приспів.

Було  б  лише,  із  ким,
Було  б  лише,  із  ким,
Було  б  лише  поговорити  з  ким.
Було  б  лише…
Було  б  лише…
Було  б  лише…
Було  б  лише  поговорити  з  ким!

Оригінал

Ю.  Моріц

Не  секрет,  что  друзья  не  растут  в  огороде,
Не  продашь  и  не  купишь  друзей.
И  поэтому  я  так  бегу  по  дороге
С  патефоном  волшебным  в  тележке  своей.

Припев:
Под  грустное  мычание,
Под  бодрое  рычание,
Под  дружеское  ржание  рождается  на  свет
Большой  секрет  для  маленькой,
Для  маленькой  такой  компании,
Для  скромной  такой  компании
Огромный  такой  секрет!

Не  секрет,  что  друзья  —  это  честь  и  отвага,
Это  верность,  отвага  и  честь.
А  отвага  и  честь  —  это  рыцарь  и  шпага,
Всем  глотателям  шпаг  никогда  их  не  съесть.

Припев.

Не  секрет,  что  друзья  убегают  вприпрыжку,
Не  хотят  на  цепочке  сидеть.
Их  заставить  нельзя  ни  за  какую  коврижку
От  безделья  и  скуки  балдеть.

Припев.

Не  секрет,  что  друзья  в  облака  обожают
Уноситься  на  крыльях  и  без,
Но  бросаются  к  нам,  если  нас  обижают,
К  нам  бросаются  даже  с  небес.

Припев.

Ах,  было  б  только  с  кем,
Ах,  было  б  только  с  кем,
Ах,  было  б  только  с  кем  поговорить!
Ах,  было  б  то…
Ах,  было  б  то…
Ах,  было  б  то…
Ах,  было  б  только  с  кем  поговорить!


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2020


Смереко́вий вибудовую храм…

Вибудовую  смерековий  храм  –  
Він  гуде  в  мені  протяжно,  мов  дзвін,
Розтривожений  рукою  дзвонаря,
Що  розгойдує  вітри  аж  до  змін.

Вибудовую  смерековий  храм
На  фундаменті  від  сьомих  колін,
Де  ще  жевріє  тепло  вівтаря,
Зігріваючи  вітри  аж  до  змін.

Вибудовую  смерековий  храм.
Тридцять  сходинок  здолати  б  до  змін.
Калатає  і  гуде  на  вітрах
Моє  серце,  мов  розбуджений  дзвін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2019


Маленька чорнява дівчинка

Маленька  чорнява  дівчинка
живе  в  мені.
День  при  дні
на  гору  несе  камінчики,
співає  чудні  пісні.

Маленька  чорнява  дівчинко,  -  
я  хочу  того  чи  ні  -  
як  виростеш  трохи  вищенька,  
то  неба  сягнеш  в  мені  -  

і  стане  камінчик  брилою,
відрізавши  шлях  назад.
Ти  будеш  в  мені  [i]сміливою[/i],
мов  Жанна,  що  з  барикад,

маленька  чорнява  дівчинко,
ти  тільки  рости.  Рости.
Вже  полум'ям  дата  мічена
і  в  соснах  ростуть  хрести.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2019


Кохаючи, зректися?

[url=""]http://music.i.ua/player/16908/6826/96838/[/url]

Переспів  поезії  В.  Тушнової  "Не  отрекаются  любя..."

Кохаючи,  зректися?  Ні!
Життя  іще  не  ставить  крапки.
-  Намарне  все,  -  скажу  собі,
Та  візьмеш  ти  і  прийдеш  раптом.
І  буде  темно  за  вікном,
У  шибку  стукатиме  хуга,
коли  згадаєш,  як  давно
мої  не  зігрівав  ти  руки.
Й  до  того  схочеш  теплоти,
тієї,  що  була  не  люба,
що  не  чекатимеш,  поки
звільниться  телефонна  буда.
І  буде  як  на  зло  повзти
трамвай,  метро,  не  знаю  що  там,
і  хуга  замете  шляхи,
ховаючи  мої  ворота...
В  будинку  –  тиша  самоти,
хрипітиме  лічильник  трохи,
коли  у  дверях  станеш  ти,
одним  стрибком  здолавши  сходи.
За  це  віддати  можна  все,
так  вірю  я  всім  серцем  свято,
що  важко  змусити  себе
біля  дверей  не  чатувати.


Оригінал

В.  Тушнова
Не  отрекаются  любя.
Ведь  жизнь  кончается  не  завтра.
Я  перестану  ждать  тебя,
а  ты  придешь  совсем  внезапно.
А  ты  придешь,  когда  темно,
когда  в  стекло  ударит  вьюга,
когда  припомнишь,  как  давно
не  согревали  мы  друг  друга.
И  так  захочешь  теплоты,
не  полюбившейся  когда-то,
что  переждать  не  сможешь  ты
трех  человек  у  автомата.
И  будет,  как  назло,  ползти
трамвай,  метро,  не  знаю  что  там.
И  вьюга  заметет  пути
На  дальних  подступах  к  воротам…
А  в  доме  будет  грусть  и  тишь,
хрип  счетчика  и  шорох  книжки,  
когда  ты  в  двери  постучишь,
взбежав  наверх  без  передышки.
За  это  можно  все  отдать,
и  до  того  я  в  это  верю,
что  трудно  мне  тебя  не  ждать,
весь  день  не  отходя  от  двери.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2019


***

І  вдвох  несила,  і  окремо
На  роздоріжжі  самоти,
Бо  ми  –  не  ми.  Це  вічна  тема,
І  вбрід  її  не  перейти,

Хоча  давно  на  мілководді,
Де  задихаються  слова.
І  мінус  за  вікном  сьогодні
(А  вчора  ще  було  плюс  два).

І,  змерзлі,  силкуються  пальці
В’язати  наново  вузли,
Та  ми  –  не  ми.  Без  варіацій.
І  сніг  –  як  попіл  у  зими…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2018


Оле…

Спиці  петляють,  ніби  копитця,  -  
Сліду  орнамент.
Олень  різдвяний  на  рукавицях
Марить  снігами.

Спиці  петляють,  спицям  не  спиться  -  
Светри,  панчішки.
Олені  в  хмарах,  олені-птиці  -  
Хвостики,  ріжки.

Спиці  петляють  -  зиму  вітають
Ручки  та  ніжки.
Стомлені  олені,  печиво  з  чаєм,
Цокання  тиші.

Спиці  петляють  сліду  орнамент  -  
Лінії,  кола.
Олені-мрії  линуть  над  нами,
Олені,  оле...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2018


Дерева сьогодні вдягнули осінні светри…

Дерева  сьогодні  вдягнули  осінні  светри  –  
Червоні,  жовті  –  картаті,  як  світ,  барвисті.
Рудий  листоноша  усім  роздає  конверти
(У  них  ні  рядочка  –  просто  опале  листя)  –  

І  хтось  посміхнеться.  Інший  махне  рукою.
А  третій  зупиниться,  щось,  очевидно,  збагнувши.
Це  тільки  осінь  буває  завжди  такою,
Що  прямо  з  вулиці  –  полум’ям  в  кожну  душу,

І  міниться  сяйвом,  і  ллється  теплом  із  печі  –  
І  ти  вдягаєш  (дивно!)  картатого  светра.
Ти  клен.  Осипається  листя  тобі  на  плечі,
Яке  листоноша  вправно  кладе  в  конверти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2018


Полісся

Полісся.  Полісся…  По  лісу
Грибами  розкидані  хатки,
Де  вітер,  прилігши  на  стрісі,
Співає  пісні  кошенятком.

Там  Вольги  красиві,  як  осінь.
Там  п’ють  журавлі  із  криниці
(Порипують,  наче  голосять,
Цибаті  задумані  птиці).

Полісся.  Під  листом  по  лісу
Брушниці,  чорниць,  журафіни
Збирай,  мов  легенди,  нанизуй
На  нитку  смачні  намистини.

Там  древньо.  Там  тихо.  Там  мудро.
Там  рідної  мови  напиться
Ще  можна.  Там  душу  розбудить,
Пустивши  в  ній  пагін,  Полісся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2018


І саван туманів спаде…

І  саван  туманів  спаде.
І  замружиться  світ  -  
і  сонце  воскресле  розтопить  зимові  голгофи.

І  десь  біля  входу  в  Едем
за  добу  до  весни
окотяться  верби  вдесяте  (а  може,  усоте).

І  лоскотно  буде  душі,
і  сп'яніло  -  вустам:
із  келиха  неба  шампан  березнево  проллється...

...Стоятиме  день  на  межі,
загорнувшись  в  туман.
І  нитиме  в  нього  подряпина  трохи  під  серцем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2018


Стань!

Сивим  вітром  січневий  розхитано  дзен.
Срібні  віти  самотньо  видзвонюють  :  «Дзень!»
Креслить  коло  магічне  засніжений  степ.
Слід  грачиний*  –  рунічний  –  вистукує  степ**.
Стань  шаманом  заметів  –  у  сонце  дзвони!
Стань***    від  нього!  Для  злетів  довго  ждати  весни!

_______________________________
*Слід  грачиний  –  мається  на  увазі  знак  слов’янських  рун,  схожий  на  пташину  лапку.  Якщо  написати  його  трьома  розгалуженнями  вгору,  це  означало  Всесвіт;  якщо  ж  донизу  –  Чорнобога.
**Степ  –  чечітка
**Стань  –  наказ.  спосіб  дієслова  «станути»  -  розтанути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2018


Осінні тумани

Які  були  тумани  восени!
І  ми  у  них  пливли,  пливли,  пливли.
Хитали  хвилі  листя  час  від  час
Життя  баркас  і  нас-і-нас-і-нас.

І  сонця  позолочений  мідяк  –  
Немов  маяк,  але  ніяк-ніяк  –  
Розмила  осінь  неба  береги  –  
Як  жити  хочеш,  то  пливи-пливи.

Десь  бродить  у  тумані  сивий  кінь:
- Зроби  зупинку,  -  просить,  -  якір  кинь.
Почуєш  тупіт  ніжок  їжака,
Який  молочна  злизує  ріка.

Зірвалась  зірка  клена.  Ай-ай-ай!
Ведмедик  зачепився  десь  за  край
Нічного  неба.  Туп-туп-туп  сліди.
Сюди  іди,  сюди-іди-іди.

А  з  молоком  туману  добре  чай
Малиновий.  
- Дрімай-дрімай-дрімай…  –
Ріка  кленово  хвилям  шелестить  –  
І  ти  пливеш,  і-ти-і-ти-і-ти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2018


І як воно?. .

І  як  воно:  жити  і  знати,  що  ти  приречений,
що  стрілка  у  вічність  жене  тебе  і  жене?
І  як  воно  легше:  чи  бути  лише  предтечею,
Чи  знати  напевне,  що  жереб  вибрав  тебе?

Все  ближче  Голгофа  (вже  стежку  видно  й  осичину),
Вже  скоро,  як  мітки,  до  неба  зростуть  хрести,
А  око  шукає  бодай  бадилля-притичину,
Аби  зачепитись  –  і  третім  на  хрест  не  піти.

Возрадуйтесь,  ниці!  Розіп’ятий  вами  –  Месія!
Стікає  по  краплях  терпкий  і  червоний  кагор.

Чому  ти  зітхаєш?  Чому  ти  зітхаєш,  Маріє,
Побачивши  зірку,  котра  провіщає  Різдво?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769944
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2018


Ранку окраєць…

Ранку  окраєць
трусить  під  ноги  крихти,
зграями  хмари,  наче  граків,  жене.

Холодно  пальцям.
Слухаю  тишу  вітру,
Шибок,  сніжинок  углибині  мене.

Тиша  зітхає,
падає  час  -  і  б'ється
люстро  калюжі.  Скалки  дрібних  хвилин.

Голосом  з  Раю,
чистим,  неначе  скельце,
хтось  прославляє  вічний  Єрусалим.

Жилка  пульсує
(де  там  ще  ті  Голгофи!),
зірка  палає,  сонце  неначе,  сон...  -  

тільки  б  не  всує.
Юда.  Пілат.  Апокриф.
Каїне,  Каю,  стій,  не  брудни  долонь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2018


Зустрінемось…

Іду  обережно  по  краю
над  прірвою.  Годі  спочить.
Зустрінемось  біля  Синаю,
в  Долині  спокус  і  плачів.

Зустрінемовсь  мовчки.  Пізна́єш.
Проте  чи  зрадієш  мені
(на  схилах  святого  Синаю
всі  душі  прозоро-скляні).

Зрадієш  чи  скажеш:  -  По  вірі…,  -  
мені  зазирнувши  в  лице?
Збрехати  Тобі  не  зумію
(та  й  не  сподівалась  на  це).

По  вірі...  Я  знаю  основи.
У  них  горизонтом  –  Любов.
Із  ран  твоїх  знову  і  знову
По  крапельці  скапує  кров.

Я  вірю  Любові  всевишній.
Чомусь  тільки  часто  в  житті
вона  –  як  оскомина  вишні.
Хто  смак  той  відчує,  -  святі.

Хто  смак  той  відчує,  -  відважні
(горить  –  не  згасає  –  свіча).
По  вірі?  Хай  буде,  як  скажеш  –  
Не  треба  вологи  в  очах…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2017


Метроном

Малює  в  небі  голуба  Далі  –  
і  день  летить  у  невідомі  далі.
І  тільки  титли  снігу  вдалині,
й  чомусь  ні  слова  на  важких  скрижалях.

Чомусь  ні  слова  –  лиш  самі  жалі.
І  ніч.  І  морок.  І  студінь  нестерпна.
Біля  криниць  німіють  журавлі
(не  те  що  ноги  –  навіть  голос  терпне!).

А  десь  пастух  (не  хто,  як  астроном!)
зорю  розгледить  –  і  повірить  в  диво.
І  застучить  всесвітній  метроном
людського  серця  на  руках  у  Діви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2017


Мрячить і мрячить…

Мрячить  і  мрячить
Дощ  монотонно-косий.
Пізно,  юначе:
Зрізала  осінь  коси.

Зрізала  коси.
Значить,  іде  в  черниці.
В  чорному,  боса,
Наче  остання  птиця

Пішки  по  небу.
Інеєм  терпне  серце.
Пізній  молебен
Дзвонами  відгукнеться

Десь  на  папері.
Букви  лягають  косо.
Сумно  –  ой  леле!  –  
Зрізала  осінь  коси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2017


Початок нового епосу

Чорніють  дерев  обвуглені  остови
у  полум’ї  листя.  Дощу  б,  води.
Тікаєш,  мов  злодій,  з  мойого  острова,
Не  знаючи  сам  куди.

Тікаєш,  Енею.  Відома  фабула.
Мені  пломеніти  набридло  в  ній.
Гойдають  вітри  перестигле  яблуко
залишених  марних  мрій.  

Є  затишок  хатній.  Є  чай  і  музика.  
Є  осінь,  за  вікнами  падолист
(не  ноти  –  краплини  обірваних  ґудзиків
Розгублено  ронить  Лист).  

Це,  певно,  початок  нового  епосу.
Без  Трої  ущент  зруйнованих  стін.  
На  острові  осені  палімпсестами
карбуються  ночі-дні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2017


…І настане осінь

Німий  сезон.  Поезії  ні  краплі:
Душа  волога,  та  іще  не  час.
Стомився  виноград,  вином  набряклий,
Чекати,  доки  з’явиться  Мідас.

А  хтось  уже  гілок  торкнувся  клена  –  
І  він  стоїть  черлено-золотий.
І  тінь  чиясь  майнула,  мов  крізь  мене,
Залишивши  монетами  сліди.

Прокляття  силу  не  збагнеш  одразу  –  
Чеканить  промінь  жилки  на  листках.
Цей  дар  богів  не  кращий  за  проказу.
Покайся,  царю.  Понесе  ріка

Лелітки  літа.  І  настане  осінь.
І  клен  зітхне,  зронивши  жовтий  лист.
Не  золота  –  дощу  душа  попросить
І  щоб  краплини  римами  взялись…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2017


Ці почуття, настояні на часі…

Ці  почуття,  настояні  на  часі.
В  них  терпкість  є,  але  немає  піни.
Люблю  з  тобою,  осене,  стрічатись,
як  відшумить  весілля  Прозерпіни.

Люблю  сидіти  в  парку  й  наслухати,
як  сипляться  листочками  секунди
під  ноги  ненародженому  завтра  -  
І  ні  про  що,  крім  осені,  не  думати;

А  потім  неквапливо  повертатись,
сп’янівши  трохи  від  вогнів  і  щастя.
На  підвіконні  жовтий  лист  без  дати
Про  почуття,  настояні  на  часі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2017


Осінь - рибка золотиста…

Осінь  –  рибка  золотиста.
Небо  піниться  в  штормах.
У  повітрі  бризки  листя,
Вітер  хмарами  пропах.

Упіймати  б  золотисту
Павутинням  сивини,  
Попросити:  зупинись  ти,
Не  пливи  до  мене  в  сни,

Не  труси  на  пам’ять  листя,
В  ній  багать  не  розкладай!

Тільки  хвостик,  тільки  бризки,
Тільки  колами  вода…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2017


Сухоти, осене, сухоти…

Сухоти,  осене,  сухоти.
Різкий  стрибок    температур.
Клен  витирає  краплі  поту
зі  щік,  фарбованих  в  пурпур.

Ще  зеленіє  в  нім  надії
Останній  -  наче  перший  -  лист,
Але  душа  в  димах  сивіє,
аж  трави  інеєм  взялись.

Рецепти  кидає  на  вітер
глухий  до  болю  календар  -  
І  листю,  як  птахам,  -  летіти
хоч  не  у  вирій,  так  до  хмар...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2017


Цей серпень…

Цей  серпень  –  мов  крапка.  Зотліли  шляхи  назад.
Харон  вже  от-от  у  воду  занурить  весла.
Спинися!  Хай  буде  до  ранку  зеленим  сад,
А  завтрашня  осінь  димами  в  мені  воскресне,
Запалить,  дихнувши,  дерев  золоті  сірники  –  
І  тільки  човна  не  торкнеться  твого,  Хароне:
Він  Летою  пахне.
…А  ти  спинився-таки?
Сльозинами  сад,  
збожеволівши,  
яблука  ронить…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2017


Жив собі кіт

[i]Правдива  історія,  прикрашена  фантазією  автора[/i]

[b]Частина  перша.  Idée  fixe  (ідея  фікс)*[/b]

Жив  собі  кіт.  Звичайний  такий,  сірий.  Чотири  лапи,  два  вуха,  один  хвіст.  Як  у  всіх  котів.  Проте  ні.  Ще  в  нього  було  де  кігті  точити,  де  спати.  Нашийник  був.  У  всіх  котів,  скажете,  є  (принаймні  в  домашніх).  Та  ж  в  усіх  котів  чорний,  а  в  цього  –  жовтий.  А  ще  в  жилах  цього  пухнастого  текла  неабияка  кров  –  заморська.  У  Британії  родичів  мав.  Був  він  скотіш  чи  то  фолд,  чи  то  страйт**,  але  почувався  щонайменше  лордом.  Тому  зайвий  раз  гладити  себе  не  давав.  Ну,  хіба  що  вранці  господар  візьме  на  коліна,  шийку  почеше,  боки  погладить.  Нічого  особистого,  звичайний  масаж  тридцять  хвилин,  для  котячого  організму  корисно.
Учений  це  був  кіт.  Було,  поїсть  –  і  гайда  по  полицях  книжки  винюхувати.  Шевченка  там,  Костенко  чи  Булгакова.  Він  би  їх  до  дірок  зачитав,  так  хазяйка  не  давала.
Отже,  усе  було  в  нашого  кота,  чобіт  тільки  не  вистачало.  Чобіт?  До  чого  тут  чоботи?  Це  ж  з  іншої  казки.  А  нашому  коту  страшенно  кортіло  з  дому  втекти.  Тому  останнім  часом  сірий  чатував  біля  вхідних  дверей  квартири.  
Від  усіх,  кого  вони  впускали,  пахло  пилом,  новинами,  часто  –  втомою  і  якимось  неземним  щастям,  схожим  на  запах  м’яса,  риби,  моркви,  дині  (усе  це  кіт  страшенно  любив)  разом,  бо  люди  нарешті  опинялися  вдома.  Вони  йшли  на  кухню,  ставили  чайник,  щось  жували,  чесали  кота  за  вушком  –  і  тому  здавалося,  що  господарі  ось-ось  почнуть  муркотіти  від  задоволення.
Як  же  хотілося  нащадку  чи  то  фолдів,  чи  то  страйтів  (але  точно  вже  скотішів!)  відчути  щось  подібне!
Так  ось  і  визрів  твердий  намір  утекти.  Утекти,  аби  повернутися.

[b]Частина  друга  (зовсім  коротенька).  Воля![/b]

Клацнув  замок.  Двері  прочинилися.  Хазяїн  приніс  огірки  (аж  дві  сумки!).  І  ось  вона  –  воля!
- Няв-няв,  няв-няв!  –  щось  аж  кричало  від  радості  всередині  сірого  втікача.  Він  би  рахував  сходинки,  та,  на  жаль,  цього  не  вмів,  бо  книжок  з  математики  на  полицях  було  малувато.
На  вулиці  кіт  метнувся  спочатку  праворуч,  потім  ліворуч,  але  ні  м’ясом,  ні  рибою  йому  не  запахло.
- Дивно,  –  подумав  сірий,  –  а  ще  дуже  незатишно.  Таке  відчуття,  наче  господар  надумав  мене  купати.  Няв!!!  Душ-ш-ш!!!

[b]Частина  третя.  Не  душ![/b]

Але  це  був  не  душ,  а  дощ.  Великі  краплини  капали  з  якоїсь  синьо-чорної  стелі,  потрапляли  між  ворсинками  хутра  й  обпікали  холодом  котячу  шию,  спину,  а  ще  його  ж  таки  боки,  лапи  й  навіть  хвіст.  Що  робити,  кіт  не  знав.  Він  сидів  зіщулившись  біля  лави  й  мовчав.
А  злива  не  вщухала.  За  мить  утворилися  великі  калюжі,  потім  щось  торохнуло  й  на  кілька  секунд  хтось  там,  угорі,  увімкнув  світло.  Воно  було  яскраве,  але  то  не  було  схоже  на  жоден  світильник.
І  кіт  кинувся  навтьоки.
- Дурнику,  тут  є  сухе  місце!  Ходи!  –  почув  кіт  з-під  куща  й,  не  роздумуючи,  кинувся  туди.
Під  кущем  було  волого,  проте  згори  не  капало.
- Ти  звідки  такий  дивний?  –  на  сірого  дивилася  пара  жовтих,  ледь  примружених  очей.
- Домашній  я.  Був,  –  промимрив  кіт  і  заходився  вилизуватися  (лорди,  хай  і  котячі,  мають  бути  завжди  охайними).
- А-а-а,  -  протягли  у  відповідь  жовті  очі,  -  значить  мишей  не  ловитимеш.  –  Ходімо,  діти,  дощ  закінчився,  а  цей  за  батька  вам  не  підходить.
І  котяче  сімейство,  високо  піднімаючи  лапи,  пішло  геть.
Кіт  виліз  з-під  куща.  Навколо  не  було  нікого.

[b]Частина  четверта.  Миска[/b]

Котові  хотілося  їсти.  Він  ладен  був  навіть  застрибнути  комусь  на  коліна  й  дозволити  себе  гладити,  навіть  довше  за  тридцять  хвилин.
Кіт  озирнувся.  Навколо  побачив  траву.  Сірий  спробував  її  жувати,  як  частенько  робив  це,  прогулюючись  хазяйським  підвіконням  між  горщиками  з  квітами,  але  трава  була  жосткою  та  несмачною.  
З  горя  кіт  голосно  нявкнув,  але  у  відповідь  не  почулося  ні  «мій  хороший  котику»,  ні  «Мурчику»  -  нічого.
І  тут  кіт  побачив…  миску.  Хай  не  таку,  як  була  в  нього,  хай  брудну,  хай  із  неї  не  пахло  ні  м’ясом,  ні  рибою,  проте  сірий  помчав  до  неї  щодуху.
- Р-р-р!  Гав!  Гав!  Гав!  Геть!  –  заричало  на  кота.  –  Геть  сказав!  Моя  миска!
Навколо  кота,  наче  з-під  землі,  виростали  кудлаті  страховиська  на  довгих  лапах.  Від  них  тхнуло  смітником  і  неприємностями.
Шерсть  на  шиї  сірого  стала  дибки,  він  вигнув  спину  й,  забувши  про  своїх  давніх  шляхетних  родичів  і  про  манери,  дико  закричав  і  випустив  кігті.
Одне  страховисько  вже  скавулило,  інше  зализувало  бік.
І  в  цей,  здавалося  б,  переможний  момент  щось  кота  підкинуло  вгору,  тричі  перевернуло  в  повітрі.
Не  вірте,  що  коти  завжди  приземляються  на  лапи.  Ні.  Було  боляче.  Голова  закрутилася.  Синя  плямиста  стеля  стала  чорною.  Зникли  запахи  та  звуки.

[b]Частина  п’ята.  Остання[/b]

Смикнулася  спочатку  права  передня  лапа,  потім  ліва  задня,  і  врешті  розплющилося  праве  котяче  око.  Було  тепло,  затишно,  пахло  м’ясом,  рибою,  морквою,  динею  –  усім  одразу.  
- Мур-р-р!  –  вирвалося  з  грудей  чи  то  страйта,  чи  то  фолда,  та  ні,  просто  домашнього  кота.  
Його  взяли    на  руки,  почали  чесати  за  вухом,  гладити  спинку.  О,  це  не  звичайний  масаж,  це  найкращі  пестощі  у  світі!  Сірий  замружився  –  і  раптом…  заспівав,  натхненно,  по-котячому.  
Можливо,  його  колишнім  родичам  і  соромно  було  б  цієї  миті  за  свого  нащадка,  але  котячому  лордові  було  байдуже.  Він  був  удома,  а  люди,  як  би  це  дивно  не  звучало,  були  його  родиною.  Ну  то  й  що,  як  у  них  усього  лише  дві  ноги  й  немає  хвоста.  Зате  вони  його  люблять!
- Це  ж  треба  такому  наснитися!  –  думав  кіт,  доїдаючи  останній  свіжозварений  шматочок  курятини  зі  своєї  миски.
_________________________________
*Ідея  фікс  –  нав’язлива  думка.
**Scottish  fold,  Scottish  straight  –  породи  кішок  Британська  клаповуха  та  Британська  з  прямими  вухами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742007
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.07.2017


Легенда про чорта

Алегорія  

За  оповіданням  В.Дрозда  "Сонце"
https://booksbunker.com/volodimir_drozd/124208/1.html

Жив  чорт  колись  аж  на  краю  землі
(а  мо’,  й  не  чорт,  але  не  в  тому  справа).
Любив  він  тишу  слухати  в  імлі
й  тютюн  вночі  палити  понад  ставом.

Знав  про  скінченність  світла  і  землі
і  навіть  вдень  не  розтуляв  віконниць:
Ховався  й,  певно,  бачити  не  хтів,
як  гинуть  ті,  що  котять  небом  сонце.

Він  був  філософ  і  читав  Камю
і  Сартрів  «Міф…».  Знайомий  був  із  Богом.
Мав  землю  за  дурну:  -  Скажи,  кому
живе  ти  родиш:  вічного  ж  –  нічого?!

Коли  ж  у  морок  Всесвіт  загорнувсь
і  вже  життю  загрожувала  крапка,
самітник  наш,  не  множачи  луну,
пішов  котити  сонце  [i]з  тими[/i]  раптом.

Було  їх  трохи.  Сонця  смолоскип
палив  завзятих  люто  і  нещадно,
проте  вдалося  ранок  засвітить
для  немічних,  слабих  та  безпорадних.

…А  між  людей  було,  як  між  людей,
їм  денне  світло  увійшло  у  звичку.

Жив  чорт  колись  (чи,  може,  Прометей?),
Який  віддав  за  світло  цілу  вічність…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2017


З коханими не розлучайтесь!. .

Переспів  балади  О.  Кочеткова

-    Як  боляче  мені,  як  дивно,
Корінням  сплівшись  і  гілками,
Як  тоскно,  милая,  як  дивно
Двоїтися  на  ти  і  я.
Не  заросте  на  серці  рана  -  
Проллється  чистими  сльозами,
Не  заросте  на  серці  рана  –  
Проллється  річка  смоляна.

-  Доки  живу,  з  тобою  буду  –  
Душа  і  кров  –  єдине  ціле.
Доки  живу,  з  тобою  буду  –  
Любов  і  смерть  завжди  удвох.
Ти  понесеш  з  собою  всюди,  
З  собою  понесеш,  єдиний,
Ти  понесеш  з  собою  всюди
Домівки  рідної  тепло.

-  Якщо  ж  немає  чим  прикритись
Від  жалощів  невиліковних,
Якщо  ж  немає  чим  прикритись
Від  темряви  та  холодів?
-  Ми  знову  маємо  зустрітись,
Не  забувай  мене  ніколи,
Ми  знову  маємо  зустрітись,
Повернемося  я  і  ти.

-  А  раптом  я  безслідно  кану  –  
Проміння  має  вік  короткий,
А  раптом  я  безслідно  кану
Кудись  аж  за  Чумацький  Шлях?
-  Полину  в  небо  молитвами,
Щоб  не  забув  земні  дороги,
Полину  в  небо  молитвами,
Щоб  зберегти  твоє  життя.

Чужий  в  прокуренім  вагоні,
Він  став  бездомним  і  покірним,
Чужий  в  прокуренім  вагоні,
Він  напівплакав,  напівспав,  -  
Як  потяг,  скорчившись  від  болю,
На  схилі  вигнув  страшно  спину,
Як  потяг,  скорчившись  від  болю,
Від  рейок  раптом  відірвавсь.

І  надлюдська  нестримна  сила,
Усіх  калічачи  і  рвучи,
І  надлюдська  нестримна  сила
Земне  все  скинула  з  землі.
Нікого,  ні,  не  захистила
Обіцяна  майбутня  зустріч,
Нікого,  ні,  не  захистила
Рука,  що  зве  в  далечині.

З  коханими  не  розлучайтесь!
З  коханими  не  розлучайтесь!
З  коханими  не  розлучайтись!
Всім  серцем  проростайте  в  них!
Щоразу  назавжди  прощайтесь!
Щоразу  назавжди  прощайтесь!
Щоразу  назавжди  прощайтесь,
Коли  йдете  лише  на  мить!

Оригінал

А.  Кочетков
Баллада  о  прокуренном  вагоне

-  Как  больно,  милая,  как  странно,
Сроднясь  в  земле,  сплетясь  ветвями,-
Как  больно,  милая,  как  странно
Раздваиваться  под  пилой.
Не  зарастет  на  сердце  рана,
Прольется  чистыми  слезами,
Не  зарастет  на  сердце  рана  -  
Прольется  пламенной  смолой.

-  Пока  жива,  с  тобой  я  буду  -  
Душа  и  кровь  нераздвоимы,-
Пока  жива,  с  тобой  я  буду  -
Любовь  и  смерть  всегда  вдвоем.
Ты  понесешь  с  собой  повсюду  -
Ты  понесешь  с  собой,  любимый,-
Ты  понесешь  с  собой  повсюду
Родную  землю,  милый  дом.

-  Но  если  мне  укрыться  нечем
От  жалости  неисцелимой,
Но  если  мне  укрыться  нечем
От  холода  и  темноты?
-  За  расставаньем  будет  встреча,
Не  забывай  меня,  любимый,
За  расставаньем  будет  встреча,
Вернемся  оба  -  я  и  ты.

-  Но  если  я  безвестно  кану  -
Короткий  свет  луча  дневного,-
Но  если  я  безвестно  кану
За  звездный  пояс,  в  млечный  дым?
-  Я  за  тебя  молиться  стану,
Чтоб  не  забыл  пути  земного,
Я  за  тебя  молиться  стану,
Чтоб  ты  вернулся  невредим.

Трясясь  в  прокуренном  вагоне,
Он  стал  бездомным  и  смиренным,
Трясясь  в  прокуренном  вагоне,
Он  полуплакал,  полуспал,
Когда  состав  на  скользком  склоне
Вдруг  изогнулся  страшным  креном,
Когда  состав  на  скользком  склоне
От  рельс  колеса  оторвал.

Нечеловеческая  сила,
В  одной  давильне  всех  калеча,
Нечеловеческая  сила
Земное  сбросила  с  земли.
И  никого  не  защитила
Вдали  обещанная  встреча,
И  никого  не  защитила
Рука,  зовущая  вдали.

С  любимыми  не  расставайтесь!
С  любимыми  не  расставайтесь!
С  любимыми  не  расставайтесь!
Всей  кровью  прорастайте  в  них,-
И  каждый  раз  навек  прощайтесь!
И  каждый  раз  навек  прощайтесь!
И  каждый  раз  навек  прощайтесь!
Когда  уходите  на  миг!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732273
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.05.2017


Може…

На  полях  прозрінь  і  помилок
Збереглися  пам'яті  нотатки.
Почерк  із  роками  –  наче  крок:
Лінії  чіткіші;  менше  правки,

Менше  літер,  менше  метушні  –  
Менше  слів,  проте  думкам  просторо,
Бо  ось-ось  проб'ється  на  ріллі
Сіяне  роками,  колоскове.

Може,  підросте  –  й  полине  ввись.
Може,  рани  зцілить.  Може,  серце.
Може,  стане  піснею  колись,
Що  душі  заблуканій  озветься…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732168
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2017


Асинхронне

Тече  по  жилах  кров,  неначе  час.
Пульсує  нерв  секундами  у  скронях.
Скороминуще  й  вічне  –  асинхронні,
Їм  апріорі  зовсім  не  до  нас.

А  в  нас  дощі,  і  справи,  і  трава,
І  до  мурашок  –  почуття  по  спині,
Дотичність  електрична  рукава
І  мрії  незбагненно  журавлині.
І  вузлики:  "Насіння",  "Пам'ять",  "Час".
І  фото  (все  частіше  електронні).

Ми.  Нелогічні.  Часто  асинхронні.
Проте  живі  секундами  у  скронях.

А  вічність  –  мить.  
Їй  зовсім  не  до  нас…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2017


***

Сонце  ґирлиґою  променю
Лід  розбиває:  крак!
Холодом  днів  зсудомлені,
Тягнуться  крила  трав.
Небо  відтаює  проліском.
Під  коломийку  хмар
З  пагорбів  котяться,  котяться
Білі  сніги  отар,
Дзвонять  джерельно  тронками;
Будять  неспокій  дум
Ритми  копит  синкопами,
Сіють  зелений  шум…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724078
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.03.2017


Привіт, Алісо!

Я  врешті  виросла.  [i]Hi*,[/i]  Алісо!
Тепер,  сховавши  руки  в  кишені,
Гуляю  садом,  рахую  кріси,
Двоствольні  часом,  [i]my  little[/i]  Алісо,
Оті,  що  спалахом  по  мішені.

Я  врешті  виросла.  [i]Ні[/i],  Алісо!
В  саду  троянди  червоні,  baby,
На  них  метелики  –  озирнися!  –  
На  душі  схожі,  [i]my  little[/i]  Алісо,
Оті,  що  пурхають  прямо  в  небо.

Я  врешті  виросла.  [i]Hi[/i],  Алісо!
Вже  може  казка  скидати  маску.
Чешир  не  зрадив  свойого  лісу,
Він  не  злякався,  [i]my  little[/i]  Алісо,
Посивів  просто  –  й  усе!  –  дочасно.

Я  врешті  виросла.  [i]Hi[/i],  Алісо!
Змінили  графік  координати.
У  біганині  немає  смислу:
Все  непостійне,  [i]my  little[/i]  Алісо,
Стабільні  тільки  біда  і  втрати.

Я  врешті  виросла.  Знаєш,  дивно
З  тобою  бути  одного  зросту.
Бери  на  руки,  [i]my  little[/i],  Діну:
Навколо  –  бачиш?  –  самі  руїни,
[i]Where  life  is  nothing*…[/i]

____________________________
Hi  -  привіт.

Where  life  is  nothing  -  де  життя  нічого  не  варте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2017


Політ

Є  тільки  мить.  Розкривши  парашут
Свого  життя,  лечу,  як  всі,  у  вічність.
Все  ближче  твердь,  і  все  ясніше  суть,
І  все  гостріше  почуттів  готичність.

І  слово  правди,  хоч  яке  скупе,
І  дружній  потиск,  і  мовчання  ритми  –  
Усе  у  цім  повітрянім  купе
Тримає  нас,  не  даючи  згоріти,

Не  долетівши  до  своїх  основ,
Не  кинувши  в  обличчя  виклик  вітру,
Не  зрозумівши  раптом,  що  Любов  –  
Імператив,  який  керує  світом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2017


Похмільний синдром

Таро  чи  дні  слідами  від  чобіт?
Вперед,  назад  і,  врешті-решт,  –  по  колу.
Минулого  б  хоч  трішки  пригубить  –
І  знову  б  вірити  в  людину.  Як  ніколи

Пече  похмілля  душу  і  вуста.
А  навкруги  без  масок  ходять  будні.
І  ледве  до  коліна  висота.
І  від  чеширів  –  посмішки  облудні.

В  рожевім  лицеміри  й  шахраї.
А  на  розп'ятті  –  сотня  вічних  істин.
Крук  хірургічно  простір  розкроїв
На  "до"  хмільне  й  цілком  тверезе  "після"…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712821
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2017


Я тішусь…

Переклад  поезії  М.Цвєтаєвої  "Мне  нравится,  что  вы  больны  не  мной..."

Я  тішусь:  ви  не  хворі  на  любов,
І  я  на  неї  також  не  хворію,
Тому  земля  з-під  ніг  ніколи  знов
Не  попливе,  як  у  рожевих  мріях.
Собою  можна  бути  врешті-решт,
Відвертою  –  не  гратися  словами
Й  не  відчувати  сорому  без  меж,
Торкнувшись  випадково  рукавами.

Я  не  ревную,  дивлячись  на  те,
Як  легко  обіймаєте  ви  іншу,
І  дякую:  прокльонів  не  шлете
За  те,  що  я  не  вас  цілую,  грішна,
І  що,  мій  ніжний,  на  ім'я  мене
Не  кличете  вночі  й  уранці  –  всує,
І  що  над  нами  перед  Богом  не
Лунатиме  у  тиші:  алілуйя!

І  серцем,  і  рукою  вдячна  вам,
Що  ви  мене,  хай  навіть  несвідомо,
Так  любите:  за  спокій  по  ночах,
За  зустрічей  вечірніх  випадковість,
За  наші  не-гуляння  при  зірках,
За  сонце,  що  не  нам  уранці  сходить,
І  що,  на  жаль,  не  я  у  ваших  снах,
Ви  –  не  в  моїх.  І  сподіватись  годі.

Мовою  оригіналу

Цветаева  Марина
Мне  нравится,  что  вы  больны  не  мной
Мне  нравится,  что  вы  больны  не  мной,
Мне  нравится,  что  я  больна  не  вами,
Что  никогда  тяжелый  шар  земной
Не  уплывет  под  нашими  ногами.
Мне  нравится,  что  можно  быть  смешной  -
Распущенной  -  и  не  играть  словами,
И  не  краснеть  удушливой  волной,
Слегка  соприкоснувшись  рукавами.

Мне  нравится  еще,  что  вы  при  мне
Спокойно  обнимаете  другую,
Не  прочите  мне  в  адовом  огне
Гореть  за  то,  что  я  не  вас  целую.
Что  имя  нежное  мое,  мой  нежный,  не
Упоминаете  ни  днем,  ни  ночью  -  всуе...
Что  никогда  в  церковной  тишине
Не  пропоют  над  нами:  аллилуйя!

Спасибо  вам  и  сердцем  и  рукой
За  то,  что  вы  меня  -  не  зная  сами!  -
Так  любите:  за  мой  ночной  покой,
За  редкость  встреч  закатными  часами,
За  наши  не-гулянья  под  луной,
За  солнце,  не  у  нас  над  головами,-
За  то,  что  вы  больны  -  увы!  -  не  мной,
За  то,  что  я  больна  -  увы!  -  не  вами!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710410
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.01.2017


***

Переспів  поезії  О.Блока

З  повагою  до  В.Северина

Як  день,  ясна,  хоч  незбагненна.
Із  нею  дійсність  –  клаптик  сну.
І  мовлення  її  натхненне
В  мені  пробуджує  весну.

Сідає  поруч  і  щебече,
Торкає  струни  в  глибині,
І  натякає,  що  цей  вечір
Згорить  дотла  в  її  вогні.

Та  я  до  слів  не  дослухаюсь,
Вони  –  то  вітер.  Стежу,  як
Тривога  плечі  огортає
І  сяєвом  тремтить  в  очах.

І  я  –  в  полоні,  й  не  до  втечі.
Парфум  п'янить  мої  думки,
Закохуюся  в  очі  й  плечі,
Як  у  римовані  рядки.

Та  крижане  зап'ястя  зблисне  –  
Й  вона  промовить  вже  за  мить,
Що  може  найсильнішу  пристрасть
Холодний  розум  загасить.


Мовою  оригіналу

О.Блок
Как  день,  светла,  но  непонятна,
Вся  -  явь,  но  -  как  обрывок  сна,
Она  приходит  с  речью  внятной,
И  вслед  за  ней  -  всегда  весна.

Вот  здесь  садится  и  болтает.
Ей  нравится  дразнить  меня
И  намекать,  что  всякий  знает
Про  тайный  вихрь  ее  огня.

Но  я,  не  вслушиваясь  строго
В  ее  порывистую  речь,
Слежу,  как  ширится  тревога
В  сияньи  глаз  и  в  дрожи  плеч.

Когда  ж  дойдут  до  сердца  речи,
И  опьянят  ее  духи,
И  я  влюблюсь  в  глаза  и  в  плечи,
Как  в  вешний  ветер,  как  в  стихи,-

Сверкнет  холодное  запястье,
И,  речь  прервав,  она  сама
Уже  твердит,  что  сила  страсти  -
Ничто  пред  холодом  ума!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710151
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.01.2017


Просто так

Приїзди  просто  так,  без  пояснень,  як  сніг  на  голову,
Доки  зводить  зима  кришталеві  між  нами  мости.
Хай  злиняли  мундири,  протершись  давно  до  олова.
Й  на  пуанти  мені  не  звестися.  Та  все  ж  –  приїзди.

У  каміні  вогонь  лиже  дровам  соснове  черево.
Він  уже  не  пече,  не  лишає  від  слів  пухирі.
Пахне  спогадом  терпко  пухнасте  різдвяне  дерево.
Сипле  щастям  торішнім  торішній  сніг  на  дворі.

Кожне  сказане  слово  народжує  в  серці  музику.
Не  фальшивить  сьогодні  нітрохи  й  найтонша  струна.
Так  спокійно  і  легко  буває  лише  між  друзями.
Кришталеві  мости  понад  річкою  часу.  Зима.

Приїзди,  як  згадаєш.  Так,  просто.  Як  сніг  на  голову.
Не  змінити  нічого.  Й  не  треба.  Я  знаю  сама.
У  каміні  вуглинкою  брошка  і  грудка  олова,
Дуже  схожа  на  серце.  
Будує  
мости
зима…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2017


Про те, що втрачати не можна

Переспів  поезії  Е.  Асадова

Нині  час  електроніки,  швидкості  час.
Так,  сьогодні  без  знань  ти  не  вартий  нічого.
Я  пишаюся  генієм  роду  людського,
Що  дарує  ідеям  утілитись  шанс.

Тільки,  мабуть,  не  все  ідеально  на  світі,
І  ніколи  й  ніщо  не  минає  безкарно:
Коли  щось  додається  нового  у  змісті  –  
Щось,  не  менше  важливе,  втрачається  марно.

Гостроокий  радар  і  хитрун-ультразвук  –  
Надпотужного  маємо  нині  занадто,
І  все  менше  чогось…  таємничого,  мабуть,
Романтичного.  Тільки  буденність  навкруг.  

Я  не  знаю,  хто  рацію  має,  хто  ні,
Тільки  щось  ми  сполохали  з  вами,  панове.
Чи  не  казку?  Їй  лячно  аеродромів,
Казці  б  слухати  в  лісі  пташині  пісні.

Треба  їй  п'янкі  аромати  літа,
І  відлуння  копит,  і  Микола  Святий,
І  розжарена  пічка,  щоб  мали  де  жити
І  цвіркун,  і,  хай  крихітний,  домовик.

Ну  а  ми,  наче  в  вихорі  шквалу  хмільного,
Женемо  і  життя,  і  кохання  чимдуж,
Навіть  музика  ноти  ковтає  нервово:
Щось  над  міру  крикливе  лунає  довкруж.

Хай  ріка  –  це  не  стрічка  якоїсь  красуні
І  немає  у  хащах  давно  чаклунів,
Тільки  хочеться  людям  казкових  снів,
Де  рятує  Єлену  Іван  на  коні,
Де  живе  наше  слово  в  легенді  й  у  думі.

Нецікаве  життя,  де  все  на  видноті,
Як  в  надмірно  оголеної  Шехрезади,
Бо  душа  лиш  тоді  закохатися  здатна,
Коли  є  таємниця,  захована  в  нім.

Я  за  поступ,  за  техніку  і  за  прогрес,
Тільки  щоби  слова  не  злиняли  та  барви,
Хай  в  лісах  випасає  худобу  Велес,
Адже  глиці  екстракт  не  замінить  увесь
Ліс.  
Казок  замінити  не  зможуть  радари!

Мовою  оригіналу

О  том,  чего  терять  нельзя
Эдуард  Асадов

Нынче  век  электроники  и  скоростей.
Нынче  людям  без  знаний  и  делать  нечего.
Я  горжусь  озареньем  ума  человечьего,
Эрой  смелых  шагов  и  больших  идей.

Только,  видно,  не  все  идеально  в  мире,
И  ничто  безнаказанно  не  получается:
Если  рамки  в  одном  становятся  шире,
То  в  другом  непременно,  увы,  сужаются.

Чем  глазастей  радар,  чем  хитрей  ультразвук
И  чем  больше  сверхмощного  и  сверхдальнего,
Тем  все  меньше  чего-то  наивно-тайного,
Романтически-сказочного  вокруг.

Я  не  знаю,  кто  прав  тут,  а  кто  не  прав,
Только  что-то  мы,  видно,  навек  спугнули.
Сказка...  Ей  неуютно  в  ракетном  гуле,
Сказке  нужен  скворечник  и  шум  дубрав.

Нужен  сказке  дурман  лугового  лета,
Стук  копыт,  да  мороз  с  бородой  седой,
Да  сверчок,  да  еще  чтоб  за  печкой  где-то
Жил  хоть  кроха,  а  все-таки  домовой...

Ну  а  мы,  будто  в  вихре  хмельного  шквала,
Все  стремимся  и  жить  и  любить  быстрей.
Даже  музыка  нервной  какой-то  стала,
Что-то  слишком  визгливое  слышится  в  ней!

Пусть  река  -  не  ожившая  чья-то  лента,
И  в  чащобах  не  прячутся  колдуны.
Только  людям  нужны  красивые  сны,
И  Добрыни  с  Аленушками  нужны,
И  нельзя,  чтоб  навеки  ушла  легенда.

Жизнь  скучна,  обнаженная  до  корней,
Как  сверх  меры  открытая  всем  красавица.
Ведь  душа  лишь  тогда  горячо  влюбляется,
Если  тайна  какая-то  будет  в  ней.

Я  -  всем  сердцем  за  технику  и  прогресс!
Только  пусть  не  померкнут  слова  и  краски,
Пусть  хохочет  в  лесах  берендеевский  бес,
Ведь  экстракт  из  хвои  не  заменит  лес,
И  радар  никогда  не  заменит  сказки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709671
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.01.2017


Цей сніг…

Цей  сніг  лапатий  із  мого  дитинства
(У  ньому  тонуть  звуки  і  сліди)
Підводить  білим  душі  чисто-чисто  –  
Й  вони  цвітуть,  мов  навесні  сади.

І  знову  віриш  у  красу  і  казку.
Іскриться  на  гілках,  мов  іній,  сміх.
А  янгол  трусить  тихо  Божу  ласку  –  
І  сиплеться  лапатий  білий  сніг.

Я  озирнуся  –  а  сліди  як  роки.
Назад  ніяк  не  втрапити  у  них.
Стою  і  наслуха́ю  тихі  кроки
Свого  дитинства:  йде  лапатий  сніг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2016


Меланхолійне

А  сніг  іде.  Не  вперше.  І  не  вдруге.
І  ти  ідеш,  закутавшись  в  пальто.
І  грудень  цей  тобі  уже  за  друга,
Хоч  ти  йому  –  засніжене  ніхто.

Його  проблеми  є  давно  твоїми.
Вони,  бува,  тебе  збивають  з  ніг.
І  місиш  їх,  немов  ногами  глину,
Хоча  на  вигляд  то  –  звичайний  сніг.

І  круків  вітряки  молотять  простір.
Він  стогне:  кра!  (а  вухо  ловить:  кру!).
Минуле  мливом  сиплеться  без  злості  –  
І  легшає  тоді  календарю.

Все  відбулось.  І  що  вже  нарікати.
Іди  собі,  закутавшись  в  пальто.

А  грудень  трусить  заметіллю  дати.
А  ти  без  них  –  засніжене  ніхто…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2016


Уже не страшно…

Листок  останній  листопад  зірвав.
Гілками  небо  тріснуло  вітражно.
Сивіє  вперше  інеєм  трава.
Їй  холодно.  Але  уже  не  страшно.

Не  страшно  перших  білених  сивин,
Ні  перших  зморщок,  ні  хиткого  кроку.
Вже  сніг,  а  ти  лишаєшся  живим…
Для  чого?  Маєш  відгадать  до  строку,

Коли  зірве  твого  життя  листок,
Розбивши  небо  лунами  на  скалки,
Його  рука.  Не  страшно  помилок.
А  листопад  уже  приймає  ставки…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702215
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2016


Листопад

-  Від  віршів  віє  старістю  й  утомою!
Вони  не  варті  грошей  на  папір!  -  
і  Слово  -  комом,  вражене  мов  громом  і
зіщулене,  неначе  в  пастці  звір.

Не  смійте  так  про  нього,  пане  з  гонором:
воно  від  Бога  -  від  основ  буття,
а  ви  його,  обмежуючи  комами,
ще  й  невпопад,  у  комі  -  на  сміття.

Не  кидайтеся  Словом,  як  багнюкою:
то,  кажуть  люди,  непрощенний  гріх!

А  листопад  сердито  завірюхою
жбурляв  Слова  поезії  до  ніг...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2016


На обніжку зими…

На  обніжку  зими,  примостившися  гномом  на  листі,
Випускає  у  небо  клубами  думок  тютюни
Сивочолий  будинок  (а  вікна  такі  променисті!)  –  
Від  граків  до  лелек,  через  осінь  і  сніг  –  до  весни.

Незліченні  скарби  дім  ховає  у  горщику  серця:
Самоцвіти  казок  і  медові  слова  від  журби.
Є  гніздо  для  бузьків,  але  гномові  щось  не  ведеться:
[i]Журавлі  журавляться[/i]  навколо  старої  верби.

О,  він  мудрий-таки  -  пережив  і  дощі,  і  завії!  –  
То  цінує  не  блиск,  а  осінні  оці  мідяки  –  
Жовте  листя  опале  як  сонячний  промінь  надії,
Що  повернуться  весни,  а  з  ними,  можливо,  й  бузьки…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2016


Переживу

Щоб  ти  жив  у  епоху  змін.
Китайське  прокляття

А  я  живу  в  епоху  вічних  змін
З  часів  іще,  напевне,  Мономаха  –  
Наврочив  хтось.  І  меле  час  не  млин  –  
Століття  йдуть  приречено  на  плаху,

А  я  живу,  як  проклята.  Живу,
Хоча  Великий  льох  давно  розрили,
Привласнивши  козацьку  булаву,
Наклавши  диби,  аж  напнулись  жили.

Та  я  живу  на  зло  епосі  змін.
Її  переживу  хоч  на  годину,
Допоки  перемеле  часу  млин
Мою  біду  на  білу  хмарку  пилу.

І  спрагло  волю  питиме  Дніпро,
Наповнюючи  вічним  щастям  вени.
І  сходитиме  сіяне  добро
Новим  життям,  як  пагоном  зеленим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2016


Осіннє…

[img]http://ik-music.net/file/%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD_(1).jpg[/img]


Білкою  рудою  скаче  осінь,
Часу  гриб  ховає  у  дупло  –  
Чахне  листям  день  на  півдорозі  –  
Став  худим,  прозорим,  наче  скло.

Ліс  осінній  хворий  на  сухоти,
Тихо  дотліває,  мов  свіча.
Хрусне  гілка:  "Хто  ти?  Чуєш,  хто  ти?"  –  
Саван  піднімаючи  з  плеча.

Хижий  ворон  ніби  жде  поживи  –  
Лічить  кроки  смерті  чи  зими.
Та  пульсує  ще  проміння  жилка,
Пам'ять  вириваючи  з  пітьми…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2016


Тільки встигнути б…

До  струмків,  до  джерел,  до  витоків
На  коліна  –  і  пити  спрагло,
Щоб  не  дати  й  краплині  витекти,
Не  згубити  її  намарно.

До  струмків,  до  джерел,  до  витоків  –  
До  живої  вологи  слова,
Щоб  коріння  роду  не  висохло,
Бо  пракорінь  –  всього  основа.

До  джерел,  до  струмків,  до  витоків
Оживити  померлу  пам'ять.
Тільки  встигнути  б!  Тільки  встигнути  б
До  вологи  хоча  б  вустами…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2016


Приходили весни…


О.Хоружинській*

Приходили  весни  –  і  в'яли  на  серці  тричі.
А  він  їх  портрети  виводив  тонким  пером.
І  в  кожній  якщо  не  Лаура,  то  Беатріче.
…І  жмутки  поезій  трояндами  під  вікном.

І  осінь  надходила  –  покрадьки,  сивиною,
Вбираючи  серце  то  в  іній,  а  то  в  туман.
Він  кликав  у  вирій  не  ту,  що  була  жоною,  –  
Дробилось  відлуння  на  скалки  дрібних  оман.

Він  кликав  їх  тричі  –  прибиті  морозом  весни.
Лишались  кружальця  крижинок  в  оправі  рам.
…А  ним  не  помічена,  сотні  разів  воскресла,
Молилася,  вірила  в  силу  його  пера...

_______________________
*О.Хоружинська  -  дружина  І.Франка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688967
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.09.2016


І якось так все…

Я  з  тебе  виросла,  мій  світе  у  вікні,
У  даль  стежок  для  мене  не  лишилось.
Старчам  вчорашнє  літо  затрусилось:
- Подайте  трохи  пір'я,  журавлі!

Очам  болить  безмежжя  горизонт.
Без  маяка  моя  забута  гавань.
Тут  тільки  сниться  смак  солоних  плавань  –  
Я  твій,  вікно,  навіки  робінзон.

І  якось  так  все…  начебто  дарма.
З  весни  прибиті  пилом,  плачуть  весла.
Стареньких  рам  болить  розп'яття  хрестик
В  маленькім  прямокутнику  вікна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2016


Іванові Франку

Малий  Мирон  шукає  в  небі  броду,
Лоскоче  п'яти  прохолодне  дно.
Лискучий  промінь,  стрибаючи  в  воду,
Лишив  у  хмарі  діркою  вікно.

І  все  довкола  радісне  і  дивне:
Роса  і  вітер,  зілля  й  горобці.
А  десь  громи,  і  блискавки,  і  зливи,
Хрести  стежок,  провалля  манівців.

Майнула  сойка,  розкроївши  простір,
Відкривши  таїну  прийдешніх  днів:
Мироне,  слово  виросте  із  брості  –  
Найбільше,  наймогутніше  із  див,  -  

Прозріє  Дух,  розіб'є  темні  мури,
Хоча  і  сам  не  палець  –  душу!  -  в  кров.
Залишаться  не  взутими  котурни.
Зречеться  тричі  явлена  Любов…

Малий  Мирон  простує  денцем  неба
(а  навкруги  ромен  і  благодать)
На  мамин  поклик.  Все  іде  як  треба.
Мирону  в  серпні  буде  тільки  п'ять…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2016


Оскомина

[img]http://dachadecor.ru/images/3er5t6y789o0o9i87654r.jpg[/img]


Відлітають  у  вирій  останні  серпневі  зірки.
На  пергаменті  неба  жовтіють  кленові  підпалини.
Залишилось  півмилі  до  осені.  Просто  терпи,
Вибирай  із  багаття  картоплі  корисні  копалини.

Все  уже  відбулось.  Все  відбудеться  знову  колись.
В  павутинні  думок  обірвалася  ниточка  крапкою.
Тепла  ніжність  долонь.  Так  приємно  лежать  горілиць,
Наслухаючи  музику,  зіграну  коника  лапками.

Випростовує  тінями  спину  спрацьований  сад.
Важко  гупають  яблука,  пахнучи  сонячним  променем.
Все  давно  відбулось  –  сто  мільйонів  життів  назад,
Залишивши  антонівки  райської  кислу  оскомину…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2016


Тільки, будь ласка, залиш…

[youtube]https://youtu.be/z865dOJIxX4[/youtube]


А  що  ти  шукаєш  у  віршах  моїх?
До  коліна
Там  висохло  море.  І  вимерли  всі  кити.
На  березі  сухо.  
Лишилася  тільки  піна
Тієї,  колишньої,  синьої  висоти.

Спекотно.  Пустеля.
Тут  навіть  бажання  пити
Уже  пересохло.
Згортай  свої  міражі.
Остання  зупинка.    Корито  лежить  розбите.
Колишня  землянка.
І  хворий  час  на  межі.

Іди  собі,  чуєш.  
Ти  тут  недоречний,  чудаче.
Твій  світ  за  барханом.
Неоновий  світ  Зеро.
А  я  рятуватиму
Море.  Своє.  Незряче.
Залиш  мені  тільки,  будь  ласка,
Моє  перо…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2016


Постій, Шептало*…

[img]http://image.zn.ua/media/images/original/Feb2013/52988.jpg[/img][img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00454440.jpg[/img][img]http://school.xvatit.com/images/6/60/%D0%9A%D1%96%D0%BD%D1%8C(55).jpg[/img]



Цей  дощ
(насправді  не  дощ,  а  злива)…
Стіна  краплинок  праворуч,  зліва.
І  мокре  пір'я.  Важезні  крила.
І  фарбу  змито.  І  вже  –  не  біла…

Гей,  ти,  Шептало!  Не  квапся,  друже.
Візьми  з  собою  мене,  недужу.
Німіють  ноги.  По  цих  калюжах
Ступати  холодно.  Та  байдуже.

Коли  ти  сірий,  яка  різниця
Сухий  чи  мокрий,  чи  кінь  чи  птиця.
Серед  однакових  добре  спиться
В  задушній  стайні.  Ніщо  не  сниться…

____________________
*Шептало  -  кінь,  головний  герой  твору  В.Дрозда  "Білий  кінь  Шептало"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2016


Золота рибка

(Непушкінське)

Вона  жила  в  районі  Атлантиди,
Її  ловили  сіткою  інтриг:
Мовляв,  навіщо  б  то  звичайній  рибі
Така  луска,  що  золотом  горить.

Ішли  часи.  Минали  герострати.
Згасали  інквізиції  вогні.
Народжувались  бомби  та  гранати  -  
І  на  війні,  на  жаль,  як  на  війні...

Вона  б  давно  вже...  черевом  угору,
Якби  не  вірші,  музика  картин:
Митці  щоразу  дарували  море,
Відновлюючи  хвилі  із  руїн.

Ковтне  рибина  спокою,  мов  кисню,  –  
І  знов  пательня  світова  шкварчить.
На  березі  чомусь  завжди  затісно.
В  районі  Атлантид  штормить,  штормить…

[youtube]https://youtu.be/cwxd5xZzX4Q[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2016


Про діда

За  мотивами  народної  казки

Це  сталося  не  в  нас  (так  люди  кажуть).
Жив  дід  собі  –  сорочка  й  постоли.
Пшеницю  сіяв  (їсти  тре',  аякже!),
Мав  доньок  трьох  від  вірної  жони.

А  дочок  мати  –  клопіт,  кожен  знає:
Стрічки,  намисто,  скриня  хоч  якась.
Шлюб  узяла  –  і  вже  її  немає
В  батьківській  хаті  (зовсім,  не  на  час).

Про  це  і  думав  дід,  як  їхав  з  лісу
(рубав  там  дрова,  їсти  ж  треба  всім!).
Аж  гульк!  –  із  неба  ніч,  як  з  печі,  злізла,
Забувши  зорі  засвітить  за  тим.

Хоч  в  око  стрель  –  нічого  ж  бо  не  видно.
Кінь,  спотикнувшись,  став  кінцем  кінець.
- Ех,  був  би  місяць!  –  заридав  дід  ридма,  -  
Вечеря  ж  вдома!  Доньку  під  вінець
Віддав  йому  б!  Промінчик  світла  б,  з  нитку!..

Коли  ж  з-за  хмари  вийшов  молодик,
Довів  до  хати  діда  вже  завидна,
Взяв  старшу  доньку  за  жону  і  зник.

Прийшла  зима.  Насипалося  снігу.
Мороз  тріщить,  вставляючи  шибки
Озерам  в  лісі  –  якнайкращу  кригу,
Аби  могли  кататись  дітлахи.

О  тій  порі  дід  на  базар  поїхав
(а  що  з  одежі  –  латані  дірки!).
Замерз  сердега  дуже,  як  на  лихо,
Набравсь  морозу  по  самі  кістки.

- Ех,  сонця  б  трохи  –  пальці  відігріти.
Додому  б  миттю…  чаю  б  і  млинців…
Віддячив  би,  віддавши  доньку  спритну
За  жінку,  тільки  б  пару  промінців!...

Коли  це  сонце  із-за  хмари  вийшло,
Теплом  по  жилах  діда  розлилось…
- Іще  б  найменшу  якось  одружити,  -  
Подумав  дід  –  і  пити  чай  пішов.

А  навесні,  коли  ріка  розмерзлась,
Подався  дід  ловити  карасів.
Вітрило  є,  але  немає  весел.
Дід  у  човні.  Ні  хвилі  на  ріці.

Дід  бідолашний  мало  що  не  плаче:
- Подми-но,  вітре,  вже  обіду  час.
Ти  не  подумай,  я  тобі  віддячу:
Остання  донька  залишилась  в  нас!

Вже  й  карасі  на  сковорідці  пахнуть.
І  ситий  дід.  А  радості  нема.
- Десь  доньки  там,  -  і  сохне  він,  і  чахне.
- Піди,  провідай,  -  радила  жона.

Пішов  старий  до  Місяця  у  гості
На  сьоме  небо  (дай-но,  Боже,  сил!).
Поки  дістався,  натомивши  кості,
А  зять  йому  вже  лазню  натопив.

Парує  небо,  світиться  між  хмари.
- А  що  воно  горить?  –  питає  дід.
- Моя  рука.  Піддати,  тату,  жару?
- Та  ні,  не  треба,  синку,  все  як  слід.

А  потім  дід,  кордони  перетнувши,
Гостив  у  Сонця,  їв  оладки  там.
Пекла  їх  донька,  як  не  брешуть  люди,
На  лисині  у  Сонця.  От  дива!

А  на  шляху  додому  був  у  Вітра.
Та  час  вертати.  За  рікою  –  дім.
Дочка  на  хустку  посадила  діда,
А  Вітер  ху!  –  і  той  собі  поплив.

Сідав  на  землю  синім  птахом  вечір.
Дід  бабі  лазню  гарно  натопив
І  у  віконце  аж  по  самі  плечі,
Неначе  свічку,  руку  устромив.

Стара  тим  часом  просить  в  нього  світла,
А  дід  затявся:  -  Світиться  рука!
Вже  діжку  із  водою  перелито,
Ледь  баба  залишилася  жива.

На  ранок  –  гірше!
- Бабо,  дай  оладків!
- А  піч  топити?  Чи  забув,  старий?
- Замішуй  тісто,  -  далі  дід  базікав,  -  
Мені  притьмом  на  лисину  налий.

І  як  дружина  вже  не  відмовляла,
Затявся  дід,  стоїть  на  тім  –  і  все!
Три  дні  йому  від  тіста  відмивала
І  лисину,  і  шию,  і  лице!

В  неділю  вийшли  ввечері  пройтися
На  берег  річки.
- Слухай,  -  каже  дід,  -  
Ми  зараз  переправимось  до  лісу.
Стели-но  хустку  швидко  на  воді.

- Та  цур  тобі!  Мене  втопити  хочеш?!
А  дід  упертий,  наче  той  баран:
- Стели,  кажу.  То  буде  пліт!  І  точка!
Не  хочеш?  Попливу  тоді  я  сам!

Очуняв  дід  уже  у  себе  в  хаті.
Стара  в  сльозах.  Нема  на  ній  лиця.
- Побий  їх  грім!  Ну  й  маємо  три  зяті!
Мого  хотілось,  мабуть,  їм  кінця!..

На  цім  облишмо  діда  ми  та  бабу,
Нехай  собі  удвох  погомонять.
Ми  ж  будемо  тепер  метикувать:
Коли  берешся  ти  уже  за  справу,
Роби  її  як  слід  –  не  для  забави,
Щоб  потім  ні  про  що  не  жалкувать.

А  раптом  здасться,  що  борідка  Бога
Затиснута  тобою  в  кулак,  -  
Згадай  про  діда  і  його  [i]хворобу[/i]  –  
Хвалитися,  що  він  на  все  мастак…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674566
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.06.2016


Тут…

Тут  стіни  високі  й  прозорі.
Повітря  зелене  й  легке.
Тут  зовсім  не  водиться  горе,
А  щастя  джерельно-дзвінке.

Тут  мудрості  сховані  руни
У  стовбурах-звитках  беріз.
Душі  павутиння  на  струни
Замінить  безболісно  ліс,

Якщо  йому  серце  відчиниш,
Зречешся  лихого  в  собі,
Червінців  охоче  підкине
Монетками  шляпок  грибів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673517
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.06.2016


Жила собі жінка…

Пам'яті  колеги

Жила  собі  жінка,  що  знала  таємні  слова,  -  
І  пічка  варила,  і  сяяла  глянцем  підлога.
Та  якось,  втомившись,  лишила  роботу  й  пішла
За  обрій,  де  сходяться  в  крапку  життєві  дороги.

І  вечір  був  вечором,  зовсім  не  схожим  на  день;
Хтось  зорі  запалював,  як  перед  Богом  лампадку;
Хтось  мріяв  про  диво  в  маршрутці  під  голос  пісень;
А  хтось  поливав  під  тюльпани  відведену  грядку...

А  дім  сумував:  господиня  лишила  ключі,
І  пічка  холодна,  і  вкрилася  сумом  підлога...
А  жінка  по  хмарах  гуляла  собі  сміючись
(Не  знала:  із  крапки  назад  не  буває  дороги)...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2016


Останній…

Фігурний  вірш

З[b][color="#0036a1"]А[/color][/b]чи[b][color="#0036a1"]Н[/color][/b]ено  браму    сис[b][color="#0036a1"]Т[/color][/b]еми  шкільних  к[b][color="#0036a1"]О[/color][/b]орди[b][color="#0036a1"]Н[/color][/b]ат.
Гуляє  без  діла  по  вікнах  щасливий  вітер.
Н[b][color="#00a10b"]А[/color][/b]  дошці  лишився  [b][color="#00a10b"]Н[/color][/b]е  стертим  торіш[b][color="#00a10b"]Н[/color][/b]ій  дикт[b][color="#00a10b"]А[/color][/b]нт,
неначе  пар[b][color="#f7dc2d"]ОЛЬ[/color][/b]  у  минуло[b][color="#f7dc2d"]Г[/color][/b]о  школовимір.

Лікує  [b][color="#f7dc2d"]А[/color][/b]нгіну  охриплий  старенький  дзвінок.
Дрі[b][color="#e69109"]МА[/color][/b]ють  у  ти[b][color="#e69109"]Ш[/color][/b]і  н[b][color="#e69109"]А[/color][/b]томлені  ноги  порогів.
І  тільки  останній  [b][color="#e609d0"]В[/color][/b]рочисто-прощальний  урок
Ще  м[b][color="#e609d0"]І[/color][/b]ряє  [b][color="#e609d0"]К[/color][/b]л[b][color="#e609d0"]А[/color][/b]си  нервово-розгубленим  кроком.

Й[b][color="#14c9c0"]О[/color][/b]му  б  від[b][color="#14c9c0"]ЛЕ[/color][/b]тіти  принаймні  на  відстань  ру[b][color="#14c9c0"]К[/color][/b]и,
Зітхнути  полегшено,  [b][color="#14c9c0"]С[/color][/b]т[b][color="#14c9c0"]А[/color][/b]влячи  крапку  на  всьому  -  
Та  в  нього  без[b][color="#c9147d"]СО[/color][/b]н[b][color="#c9147d"]НЯ[/color][/b]  (це  часом  триває  роки)
І  від  непотрібності  більше  -  шалена  утома.

Загострення  це  відбувається  раз  навесні.
І  лі[b][color="#14c968"]К[/color][/b]ів  нем[b][color="#14c968"]А[/color][/b]є.  Не  знайдено  наві[b][color="#14c968"]Т[/color][/b]ь  по[b][color="#14c968"]Р[/color][/b]ади...
А  вз[b][color="#14c968"]Я[/color][/b]ти  б  годинник  і  просто  його  зупинить,  
Аби  нескінченно  розм[b][color="#f2300e"]О[/color][/b]ві  тривати  й  тривати!

Та  сип[b][color="#f2300e"]ЛЕ[/color][/b]ть[b][color="#f2300e"]СЯ[/color][/b]  крейда  останніх  (останніх!)  хвилин.
Пустун-першокласник  у  дзвоник  чимдуж  калатає  -  
І  радість  канікул,  і  світл[b][color="#ae0bdb"]О[/color][/b]  зе[b][color="#ae0bdb"]ЛЕН[/color][/b]е  стежин!
І  тільки  урок  (той,  прощальний)  крізь  сльози  зітх[b][color="#ae0bdb"]А[/color][/b]є...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2016


На сьомому…

За  картиною  Р.Гонсалвеса  (версія  2;  версія  1  -  "Мушля")

[img]http://vev.ru/uploads/images/00/01/65/2011/09/21/9.jpg[/img]

Прочинено  всесвіт  наро́зхрист  -  в  чотири  вікна.
Розлито  по  мушлях  холодні  запінені  хвилі,
Солоно-солодкі,  п'янкіші  за  келих  вина,
В  них  тоне  твій  острів  -  непізнана  п'ята  стихія.

У  сітці  стежинок  наживкою  серце  пливе,
А  шосте  чуття  спанієлем  несеться  по  мапі.
Це  море  -  як  небо.  На  сьомому  бачу  тебе  -  
Легеньку  хмаринку  у  сонних  обіймах  канапи...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2016


Мушля

За  картиною  Р.Гонсалвеса

[img]http://vev.ru/uploads/images/00/01/65/2011/09/21/9.jpg[/img]

А  у  мене  в  мушлі  заховалось  море  -  
Нашого  кохання  чайчине  крило.
Піднесу  до  неї  вухо  мікрофону  –  
І  шепоче  хвиля:  [i]ámore,  amó…[/i]

А  у  мене  в  мушлі  бешкетує  вітер,
Наче  джин  у  лампі  –  мій  заручник  мрій.
Випадково  якось  я  йому  довірив
Таємницю  серця  про  найдовші  з  вій.

Він  її  по  зорях  виспівав  до  рана
Солов'єм  на  гілці  за  твоїм  вікном…
Подарую  мушлю  я  тобі,  кохана,
Ставши  найсолодшим,  найдивнішим  сном.

Перепливши  море,  обігнавши  вітер,
Стану  на  порозі,  обійму  крилом.
У  саду  (вже  вкотре!)  ходить  [i]наше[/i]  літо
І  гойдає  віти:  [i]ámore,  amó…[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2016


Підкова

У  часи  інтернету  і  стресу,
Смайлів,  замість  сердечних  розмов,
Виживається  казка  прогресом
І  не  гублять  вже  коні  підков  –  

Гублять  люди  сумління  й  посади,
А  мені  так  потрібно  –  хоч  плач!  –  
По  алеях  тінистого  саду
Чути  цокіт  майбутніх  удач.

Нині  коні  живуть  на  картинках
Чи  в  забутих  прадідівських  снах.
Грудка  цукру  в  кишені  й  скоринка,
Та  підкова  лише  в  небесах…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2016


Домашній вогник

За  картиною  Р.Гонсалвеса

[img]http://vev.ru/uploads/images/00/01/65/2011/09/21/20.jpg
[/img]

Вічний  домашній  вогнику,
Затишком  пахнеш  і  казкою,
Пряником,  ніжністю,  ласкою,
Першими  вдалими  кроками.

Любиш,  зібравши  нас  пазлами,
Чаєм  поїти  з  малиною,
Бачить  дорослих  дитинними,
Кутатись  теплими  фразами.

В  серці  твоєму  жаринками
Сплять  до  майбутньої  зустрічі
Теплі  обійми  та  усмішки,
Жаль  розставання  гірчинкою.

Любий  домашній  вогнику,
Ти  під  життєвими  зливами
Робиш  нас  просто  щасливими
Поглядом,  усміхом,  дотиком…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2016


Чи?. .

Я  вірю,  що  минуть  лихі  часи,  
Як  те  давно  написано  у  казці,
Та  не  люблю  ні  грому,  ні  грози,
Овець  і  баранів  у  вовчій  масці,

Руїн  добра  і  прірви  без  мостів,
Які  лишають  пазурі  наживи
Нахабних  і  безбашенних  (с)котів,
Що  не  співають,  а  кричать  фальшиво.

Болить,  коли  на  шию  в'яжуть  джгут,
Удаючи,  що  йдеться  про  краватку;
Коли  несе  собі  до  рота  спрут
Чуже  життя,  неначе  моркву  з  грядки.

І  крутить  вир  важезні  жорнови.
І  має  казка  сотні  кульмінацій.
Часи  минуть.  Минемо  з  ним  й  ми.
От  тільки,  щоб  добро  лишилось  в  казці...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2016


Маестро Спогад

За  картиною  Р.Гонсалвеса

[img]http://vev.ru/uploads/images/00/01/65/2011/09/21/10.jpg[/img]

Він  працює  тільки  при  світлі  місяця  –  
дивний  скульптор,  маестро  Спогад.
його  руки  глиняні  тіні  місять  –  
і
ліплять  майже  забутий  погляд,

Слово,  усміх,  фрази,  думки  обірвані…
Дивний  скульптор,  маестро  Спогад
вже  рельєф  на  серці  нечутно  вирізав,
залишивши  луною  кроки,

тіні  глини,  місяць,  світанком  вимкнений.
Дивний  скульптор,  маестро  Спогад
недолюблює  голос  годинників  
і
безжально  закреслених  років…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2016


Він… кряче…

Вони  несправжні!
Ти  чуєш?  Дзвони  не  справжні!
І  ворон,  крила  сховавши,  -  той  самий  крук.
Смакує  просто  гурманом  шматочки  фальші
Прегострим  дзьобом,  аби  не  бруднити  рук.

Він  чорноротий.
Він  кряче  підступно  в  спину.
Його  прокляття  –  для  схиблених  молитви.
Літає  демон,  якому  немає  впину,
І  ляльководом  натягує  душ  нитки.

Маріонетки…  
Ну  як  йому  не  коритись?
Розкривши  крила,  лунає  триклятий  дзвін.
Прокиньтесь,  гей,  паперові!  Кажу:  прокиньтесь!
Він  кряче  круком!  Він  бреше,  цей  ворон!  Він…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2016


Ти стрінеш…

Ти  стрінеш  на  розі,  де  світло  розлив  ліхтар,
Залюблену  в  зорі  (у  неї  їх  повна  скриня).
Вона  трохи  дивна  і  зовсім  не  господиня,
І  ходить,  немов  літає  по  сходах  хмар.

Ти  стрінеш  при  сонці  (для  неї  воно  -  млинець)
Моторну  й  веселу,  хазяйку  і  чепуруху.
У  неї  в  руках  навіть  посуд  співає  (слухай!).
Висять  рушники  (мовляв,  веди  під  вінець).

А  третю  зустрінеш  –  та  поглядом  обпече.
І  ти  зрозумієш:  без  неї  несила  жити…
А  я  буду  потай  на  щастя  тобі  ворожити
По  зорях,  допоки  сонце  мені  млинцем…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2016


Равлик

Равлик  сльози  на  щоці.  Стій,  не  руш.
Просто  нестача  на  серці  кисню.
SPA-процедура  з  очищення  душ
Від  скам'яніння.  Це  часом  корисно.

Равлик  повзе.  Що  йому  світлофор?
Він  перехрестя  долає  успішно  –  
Пригальмувавши,  ти  глушиш  мотор
Адреналіном  просякнутих  істин

І,  залишивши  скажене  авто,
Разом  із  равликом  пішки  –  до  себе.
Крилами  б'ється  об  вітер  пальто,
А  під  ногами  не  зебра,  а  небо.

Равлик…  А  де  ж  він?  По  хмарці  повзе.
Блискають  сонячним  променем  ріжки.
Часом  корисно,  забувши  про  все,
Дати  пройтися  душі  (ну,  хоч  трішки…).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2016


Червона квітка

Сьогодні  день  найбільших  одкровень:
Війна  у  сорок  п'ятім  не  скінчилась.
Вона  шукала  в  нас  найслабший  день,
Аби  підступно  вистрелити  в  спину.

І  третій  рік  ні  впину,  ні  кінця.
І  маки  –  це,  вважай,  домашня  квітка.
І  на  жінках  ізнов  нема  лиця,
І  серце  навпіл,  коли  рипне  хвіртка…

Нема  салютів,  і  нема  пісень.
Сувора  правда  раною  відкрилась.
Болить  душа  у  цей  травневий  день.
Війна  у  сорок  п'ятім  не  скінчилась…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2016


Нічне

За  картиною  Р.Гонсалвеса

[img]http://vev.ru/uploads/images/00/01/65/2011/09/21/i.jpg[/img]

[youtube]https://youtu.be/9hyHie2Q4aY?t=47[/youtube]

Ми  купалися  в  небі  –  в  лагуні  Закоханих  Доль  –  
І  на  щастя  ловили  монетки  золочених  рибок.
Розімліла  у  травах,  лилась  запашна  каніфоль
Бурштинового  місяця  співом  реліктових  скрипок.

Загорнувшись  у  хмари,  торкалися  клавіш  води,
Крок  за  кроком,  по  тактах  ноктюрну  гойдаючи  хвилі.
В  нас  линами  мовчали  слова,  а  серця  говорили,
Янголино  тріпочучи  в  небі  кохання  крильми…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2016


Кораблі

За  картиною  Р.Гонсалвеса  "Alpine  Navigation"  

[img]http://relaxic.net/wp-content/uploads/2010/05/illusion-images-done-by-rob-gonsalves39.jpg[/img]

А  хто,  як  не  ти,  підлатає  мої  кораблі  –  
Розбиті  об  рифи  камінної  дійсності  мрії?
Ці  вічні  шторми!  Ці  пробоїни  в  днищі  надії!
І  згаслий  маяк…  І  ярмом  ланцюги  якорів…

Рятуй  мої  крила!  Вітрилам  не  можна  без  них!
Не  бійся,  що  рани  пектиме  від  солі  морської  –  
Болітиме  дужче  від  штилю  в  калюжі  спокою.
Смоли  по  живому  розхитані  нервом  борти!

Тримаєш  за  руку?  Лишитися  краще?  Дарма!
Вже  човен  зривається  з  якоря,  пінячи  хвилі!
 -  Бувай!  -  відпускаю  воскреслу  останню  надію  -  
і  чую  фатальне:  -  Вітрильник  не  має  стерна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2016


Пагін смутку

За  картиною  Я.Йерки  "Улюблений  смуток"

http://yerka.org.ru/pages/original/lubie_ten_smutek.html

Люблю,  коли  в  мені  росте  (весна  ж!)  
Тоненький  пагін  деревця  як  смутку.
Це  не  скорбота,  що  не  має  меж,
Це  музика  душі  й  небес,  ледь  чутна.

Десь  там  смичок  торкає  нерви  струн  –  
І  краплею  зі  хмари  перша  нота,
Ягнята  мрій  –  у  ніжну  зелень  рун,
І  коліщатка  серця  –  за  роботу.

Простує  сонце  в  закутки  мене,
Ключем  скрипковим  відчинивши  хвіртку.
Соль-мі-ре-до!  –  і  смуток  цей  мине,
Лишивши  на  гілках  (весна  ж  бо!)  квіти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2016


Про Колобка

Розкажу,  малята,  казку,  як  бабуся  хліб  спекла,
Колобочок  ароматний  на  віконце  понесла:

- Полежи.  Як  охолонеш,
Снідать  будемо  тоді.
А  поки  що  я  –  на  поле,
Дати  ради  лободі.

Діду,  квапся,  світить  сонце!
Двері  –  рип.

А  на  віконці
Думу  думав  Колобок,
Гарно  спечений  бочок:
- Пропадати  в  цім  селі?
І  кому  –  мені!  Ну,  ні!

Стриб  з  віконця  на  підлогу,
Та  й  у  двері,  та  в  дорогу,
Прихопивши  капелюха
(на  гвіздку  в  сінях  висів,
Дід  щодня  у  нім  ходив).
Котить  колобок  щодуху!

Коли  це  назустріч  Заєць:
- Хлібцю,  дай  мені  окраєць:
Діток  нічим  годувати.
Доведеться  пропадати!

Колобок,  надувши  щоки,
Мовить  Зайчику  звисо́ка:
- Ти  кого  назвав  тут  хлібом?
Втік  від  баби  я  й  від  діда!
Не  хлібець  я  –  чиста  здоба!
Тож  звільни  мені  дорогу!

Покотився  Колобок.
Зайчик,  сівши  на  пеньок,
Засмутився,  звісив  вуха.
Вовчик-братик  йде:
- Послухай!  
Ти  чого  це  зажурився?
- Колобок  малий  котився,
Я  окраєць  попросив  –  
Він  за  те  ледь  не  побив!
- Ну  й  нахаба,  -  Вовчик  мовить,  -  
Хай  його  Лисиця  вловить!

Як  на  те  із-за  кущів
Долетів  до  звірів  спів:
То  Лисичка  йшла  на  лови,
Настрій  в  неї  був  чудовий.

- Добрий  день  вам,  Вовче  й  Зайцю!
Що  лучилось?  Зізнавайтесь!

Все,  що  сталось,  з'ясувавши
І  як  слід  зметикувавши,
Так  промовила  Лисиця:
- Колобка  провчить  годиться!

Що  ж  хлібець  наш?  Притомився
Й  біля  озера  спинився.

Тут  з-за  дерева  Лисиця:
Шуба  аж  на  ній  іскриться,
Золоті  сережки  в  вухах  –  
Чиста  пані!
- Ой,  послухай,  -  
Дорогенький  Колобочку,
Мій  рум'яненький  дружочку,
Я  гостей  оце  збираю,
Пари  ще  собі  не  маю.
Ти,  напевне,  чиста  здоба,
То  мені  це  до  вподоби.
Сядеш  на  почеснім  місці,
Ти  ж  найкращий  в  нашім  лісі!

Колобок  розвісив  вуха,
Доки  компліменти  слухав,
А  Лисичка  не  дрімала
Та  й  за  бік  його  кусала:

- Хм,  смакує  щось  не  дуже.
Обдурив  мене  ти,  друже:
На  воді  місили  тісто,
Ти  звичайний,  надто  прісний!
Я  тебе…

Та  той  не  слухав,
Мчав  додому  вже  щодуху.
Двері,  сіни,  підвіконня
І  тарілка  на  осонні.

Баба  довго  дивувалась:
Що  таке  із  хлібом  сталось?
Став  черствим  він  і  негарним,
Тож  пекла,  виходить,  марно?

Кури  ходять  на  подвір'ї,
Розпушивши  важно  пір'я.
Півень  кличе  до  сніданку:
Баба  кришить  хліб  на  ґанку.

Ось  такий  кінець,  малята.
Треба  й  вам  про  теє  знати:
Хто  зухвалий  і  пихатий,
Той  безчесно  пропадати
Мусить  –  просто  курям  на  сміх.
Майте  честь!
Бажаю  щастя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661669
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.04.2016


На готичнім вістрі…

На  готичнім  вістрі,  діставшися  піднебіння,
Балансує  Слово  на  кінчику  язика
І  вирішує:  впасти  йому  камінням
А  чи  стати  променем  маяка.

Жонглював  ним  Гамлет,  принц  данський:  "не  бути  -  бути";
Чураївни  Слово  співало  –  полки  вело;
Лжепророки  підмішували  отрути  –  
І  воно  убити  тоді  могло.

Приручити  Слово  спроможні  хоробрі  серцем:
В  них  душа  крилата,  напоєна  соком  рим.
В  Слові  їхнім  життя.  Їх  Слово  сміється
На  готичнім  вістрі  майбутніх  змін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2016


Душа, яка позбулась рим…

Іде  душа,  яка  позбулась  рим,
Застуджена  неначе  й  трохи  квола.
А  теплий  вірш  (він  був  колись  твоїм!)
Лежить  на  білім  –  словом  прохололим,

Чорнильно  роз'їдаючи  папір
(А  той  до  всього  звиклий  і  байдужий).
Іде  душа,  яка  позбулась  рим,
На  порожнечу  у  собі  недужа.

Її  тримає  в  формі  тільки  плащ  –  
Завіса  серцю,  від  очей  лаштунки.
Кричи,  душе!  Не  можеш  –  просто  плач!
Від  себе  не  буває  порятунку!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2016


Про Котигорошка

Жив-був  собі  колись  Котигорошко
(знайшовся  під  гороховим  листком).
Він  сіяв  хліб  і  був  музика  трошки,
А  взагалі,  добряк  був  добряком.
Мав  руки  золоті  від  батька,  кажуть,
До  нього  йшло  чи  не  усе  село:
Кому  до  воза  колесо  приладить,
Кому  шибки  уставить  у  вікно.
Доріс  давно  до  стелі  він  у  хаті,
І  вуса  мав,  як  личить  козаку,
На  осінь  (сподівалась  дуже  мати)
Привів  дружину  б,  гарну  та  метку.
Але,  як  те  буває  в  казці  часто,
Прийшло  нещастя  із-за  Синіх  гір:
Горинич  Змій  людей  по  селах  красти
Наважився,  тим  зруйнувавши  мир.

Узяв  тоді  коня  Котигорошко,
Вклонився  на  чотири  сторони,
Присів,  як  і  годиться,  на  дорожку,
Й  поїхав  рідну  землю  боронить.

Життя  вода  тече,  неначе  річка.
В  селі  минули  осінь  і  зима.
Уже  в  намисто  вбралися  порічки,
Ну,  а  Котигорошка  все  нема.

Зітхає  батько.  Б'є    поклони  мати.
Не  шиє  наречена  рушники:
Він,  може,  десь  уже  давно  в  палатах
В  царівни  просить  серця  та  руки?

Невже  то  правда?  Полетімо  птахом
Дізнатися,  що  з  нашим  козаком.

Він  у  степу  із  Вернидубом-братом
Чатує  за  Калиновим  мостом.
Там  день  і  ніч  кишить  зміїне  військо.
В  очах  чорніє  часом  від  боїв.
А  Змій  не  йде,  бо  дуже  вже  боїться
(шаблюки  гострі  в  наших  козаків).
Та  ось  полки  ворожі  поріділи,
Сьогодні  має  прилетіти  сам
(Вернигора  та  Крутивус  ходили
У  розвідку,  коли  лягла  роса).

В  Смородині-ріці  вода  червона
(готуйтеся  до  бою,  козаки).
Закаркала  провісниця-ворона,
Аж  затремтіли  на  кущах  гілки.
І  тільки  Змій  ступив  на  міст  ногою,
Його  скрутили  разом  молодці,
Скропили  молодильною  водою  –  
І  Змій  жовтком  зробився  у  яйці.

Його,  до  каменюки  прив'язавши,
Шубовсть  у  воду  –  й  колами  сліди.
А  друзі,  один  з  одним  попрощавшись,
Додому  перемогу  понесли.

Було  і  сліз,  і  радощів  чимало.
Котигорошко  старостів  заслав.
А  восени  й  весілля  відгуляли
(був  Крутивус  боярином  на  славу,
А  Вернидуб  у  Скайпі  привітав).

Синів  Котигорошко  гарних  має
(вони  у  батька  –  руки  золоті).

А  зло  як  схоче  погуляти  краєм,  
Нехай  місток  Калиновий  згадає
І  те  яйце,  яке  лежить  на  дні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660223
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.04.2016


В нас проростає весна…

Прислухайся:  в  нас  проростає  весна,
Нуртує  березовим  соком  по  венах.
Пульсує  годинника  стрілка  зелена.
Ще  мить  –  і  шафранно  розквітне  доба.

Симфонія…  Чуєш?  Дощу  до-мі-соль!
Вливаються  в  серце  умиті  октави,
Лоскочуть  і  в  нас  проростають,  мов  трави,
Дірявлячи  скарги  нудних  парасоль.

І  ми  вже  не  ми,  а  зими  палімпсест*:
Весна  вимальовує  тексти  зелені  –  
Сезонне  тату  -  і  нуртує  по  венах,
П'яніючи,  соком  веселих  берез…

________________________
Палімпсест    —  пергамент,  на  якому  стерли  первісний  текст,  а  поверх  нього  написали  новий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2016


Цей березень - таки шалений заєць…

[img]http://poradumo.pp.ua/uploads/posts/2015-01/chim-zhivitsya-zayec_871.jpeg[/img]

Цей  березень  –  таки  шалений  заєць.
Він  збожеволів  від  холодних  днів
І,  взявши  сонця  теплого  окраєць,
Мчить  навмання,  лишаючи  слідів

Своїх  калюжі,  губить  пух  зимовий  –  
І  той  летить  сніжинками  до  ніг.
А  заєць  у  полях  шукає  моркву,
Яку  по  норах  поховав  торік.

Він  божевільний,  просто  навіжений,
Чкурнув  у  хмари  –  пити  чай  дощу,
Окраєць  теплий,  сонячно-печений
Жувати  і  чекати  на  весну.

І,  наковтавшись  світла  аж  по  вуха,
Присів  мені  тихенько  на  плече:
Мовляв,  весна  іде  –  лишень  послухай,
Як  у  березах  теплий  сік  тече.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2016


Я - жінка (авторське виконання)




[youtube]https://youtu.be/QsLoFXR8nHo[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2016


Папір - не совість

Папір  –  не  совість.  
Він  не  червоніє,
Він  спить  собі  спокійно  уночі.
Намисто  букв
Йому  не  ріже  шию,
Неправдою  не  може  задушить.
А  в  разі  чого  –  
Спалять.  Знову  добре,
Бо  попіл  –  то  корисно  для  рослин.
Верба  ж,  напившись
Мінеральних  добрив,
Кричатиме  від  гіркоти́  брехні.
Та  хто  збагне?
Хіба  що  птах  підхопить  –  
і…  каменем  (нести  не  стане  крил).
А  в  тиші  неба  плакатиме  совість.
Вона  безсмертна.  
Совість  –  не  папір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2016


Що таке щастя?

Що  таке  щастя?  Пухнасті  клубочки
Щойно  народжених  квітів  вербиці,
Сонце  курчати  під  крильцем  у  квочки,
Теплі  долоньки  зеленого  листя.

Щастя  –  це  грози,  веселками  шиті,
Вітер,  що  змієві  крила  дарує.
Щастя  –  це  бризки  волошок  у  житі,
Що  золотисто  за  обрій  хвилює.

Щастя  –  це  втома  від  праці  на  совість,
Це  над  собою  самим  перемога,
Щастя  –  це  вдало  написана  повість  -  
Буква  до  букви  життєва  дорога.

Щастя  –  любити,  і  щастя  –  сміятись,
Сумнівів  щастя,  і  щастя  прозріння.
Щастя  –  щоранку  живим  прокидатись
Вдома  (не  в  шанцях  від  вибухів  мінних)…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653387
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 21.03.2016


Про віслюків

Ідуть  роки.  Минають  Дон  Кіхоти.
Приходять  Санчо  Панси  розбитні,
Гризе  їх  усього  одна  турбота:
Щоб  не  перевелися  віслюки.

Такі  не  те  що  –  вітер  запрягають.
Їх  вітряки  уже  не  чують  крил.
Біда,  коли,  не  сіявши,  збирають
Зі  згоди  мовчазної  віслюків.

Росте  комора,  забрана  в  Кіхота
Що  про  лица́рство  мріяти  любив.
Книжки  всі,  правда,  продані  за  злото,
А  місце  звільнене  якраз  для  віслюків…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2016


Світло

Бодлере,  а  ти  мав  рацію:
У  темряві  світло  дорожче
За  золото  й  облігації,
За  будь-які,  зрештою,  гроші.

Промінчик  тоненький  істини
Ховаєш  собі  за  пазуху  –  
І  морок  тихенько  тріскає,
Впускаючи  в  душу  райдугу.

І  ти  –  вже  не  ти,  осонцений!
По  скалках  заграло  світло  –  і…
Бодлере,    а  зла  віконниці
Таки  вкриваються  квітами!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2016


Провінція

У  куточку  душі  тихо-мирно  існує  провінція.
Там  ще  коні  крилаті  й  кентаври  жують  спориші,
і  дитинство  замурзано-босе,  і  шлях  за  криницею
у  гостину  до  сонця,  і  срібні  від  щастя  ключі.

Тільки  часом  останнім,  набравши  космічної  швидкості,
по  зелених  отавах  нестуться  метро  і  таксі  -  
і  повітря  вмирає  від  чаду  байдужої  ницості,
гублять  коники  крила,  і  мову  втрачають  ліси.

Кам'яніє  душа,  задихається  тихо  під  панцирем.
І  у  Книзі  Червоній  затісно  від  вимерлих  див.
Як  останній  підсніжник  -  росток  калинової  нації.

У  м'яких  споришах  лиш  відлуння  пегасових  крил...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2016


Про одиниці вимірювання

У  фізиці  є  безліч  одиниць
Вимірювати  швидкість,  масу,  силу:
Є  метри,  грами  (а  з  нулями  –  кіло-),
Записані  до  формул  і  таблиць.

У  чім,  порадьте,  вимірять  любов
До  матері,  дитини,  Батьківщини?
В  людино-днях  або  в  серцегодинах?
У  краплях  поту,  множених  на  кров?

Чи  може  бути  в  почуттях  стандарт
(прокруста  ложе  варто  повернути,
а  заразом  [i]тридцяті[/i]  півзабуті  –  
І  –  на  флеш-моб,  по-старому  -  [i]парад[/i]?)?

Любов  росте,  панове,  як  гриби,
Ні  примусу  не  терпить,  ні  облуди,
Ні  штучних  мірок  –  їй  би  серця,  люди,
І  трохи  (хоч  би  трохи!)  голови…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2016


Платівка

Платівка  минулого.
Пам'ять  –  старий  патефон.
І  голосом  Мавки
Співає  верба  коло  річки
Мелодію  шуму  зеленого
У  мікрофон  
пухнастий,  від  котиків.
Струнами  пальці  потічків
Течуть  –  розливають
По  келихах  пісню  Весни.
Сміються  дитинно  
Підсніжники,  
звівшись  
навшпиньки...
Вінілу  доріжка  
в  минуле  веде,
де  війни
глухі  блокпости  
не  спиняли  життя  на  обніжку…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2016


Про вічне жартома

[i]У  кожної  Беатріче  свій  Данте...[/i]
З  відповіді  на  коментар

Беатріче  кожній  –  по  Данте!
Все!  Сьогодні  ж  зміню  ім'я!
Ви,  тривоги  та  метушня,
Донні  світло  зелене  дайте!

Тільки  Данте  чомусь  не  йде…
Десь  його  затримала  Вічність…
І  сумує  моя  величність
За  звичайно-буденним,  де

Двокімнатна  на  чотирьох
(п'ятий  кіт,  та  він  –  без  прописки),
Де,  буває,  скипають  мізки
Від  проблем,  немов  молоко,

Й  де  дарує  мені  весну
Так  банально  і  так  буденно
Він,  [i]звичайний[/i],  як  світло  денне,
І  приймає  мене  таку,

Як  я  є.  Чи  не  щастя  це?
Бозна,  Данте  той  був  яким!
Тож  
Хай  він  ходить  собі  між  рим
Чи  по  колах  кінець  кінцем.

Я  залишу  собі  ім'я,
Що  всміхається  зі  світлин,
Де  удвох  зі  [i]звичайним  моїм[/i]
Із  дітьми  та  з  котом  чудним
Називаємось  ми
Сім'я…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2016


Я - жінка


[img]http://www.day.kiev.ua/sites/default/files/main/articles/25032014/10kartina.jpg[/img]

Я  воскова  свічка,
яку  Ти  тримаєш  в  руках.
Пробач  мені,  Господи:
Тану,  неначе  сніжинка,
Але  не  світити  не  можу:
Я  вічний  маяк
У  гавані  ніжності
З  іменем  Єви,
Я  –  жінка.

Я  чиста  сльозинка,
Прозора,  неначе  роса,
Яка  на  щоці  залишає
Вологу  стежинку.
Я  крапля  веселки,
Коли  відступає  гроза.
Я  росяне  сонце  –  
Усміхнена  Єва,
Я  –  жінка.

Я  вірне  крило.
Я  до  пари.  Я  сильна  й  легка:
За  помислом  Божим,  
Верба  із  корінням  двожильним,
Якій  ополіскує  коси  кохання  ріка.
Я  –  свічка  крилата  у  росах.
Я  –  Єва.
Я  –  жінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2016


В гримерці за сценою…

[img]http://www.e-reading.club/illustrations/1040/1040022-i_001.jpg[/img]

В  гримерці  за  сценою
стомлений  Оле-Лукойє
запалює  вогник  –  
маленьку  Полярну  зорю.
І  крила  згортає  
стара  парасоля  совою,
зітхає  протяжно  
в  куточку  луною:  -  Угу-у!

Легкі  балерини  кружляють
за  вікнами  снігом.
Розплавленим  оловом
серце  тече  на  папір
і  там  застигає  
химерним  мереживом  літер  –  
і  ширшає  простір,
звільняючи  обрій  від  стін.

Сміється  русалка,
танцює  Дюймовочка  з  іншим  –  
і  Каєм  холоне  у  грудях
надія  надій,
Та  стомлений  Оле-Лукойє
Все  пише  і  пише
(а  раптом  подіє
старої  лапландки  напій!).

Даремно.  Спізнився.  
Кохання  його  Королева
розбила  люстерко  –  
і  скалки  помножують  біль.
Сіріє  від  смутку  світанком
самотня  гримерка.
Совою  злітає  над  містом
невпізнана  тінь…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2016


А я іду, сама собі весна…

А  я  іду,  сама  собі  весна,
Вдихаю  сонця  аромат  мімозний,
А  десь  чекає  Майстер  край  вікна,
Гортаючи  завершений  рукопис.

Мітла  танцює  –  проситься  в  політ.
І  ми,  вдягнувши  захисні  шоломи,
Вже  летимо  між  зір  на  вихідні
На  берег  часу  –  зняти  з  себе  втому.

Земля  там  дика,  носить  хутро  трав,
А  Бог  ще  ліпить  коників  із  глини,
І  соняшник  насіння  ще  не  дав,
Аби  дрібнити  вічність  на  хвилини.

Тут  ми  з  тобою  –  Єва  і  Адам.
Нас  тільки  двоє  в  променях  мімози.
Чаїний  човник.  Часу  Іордан.
Весна.  Вікно.  Цвіт  яблуневий  прози…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646860
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2016


Шкідливий штиль на морі кораблю…

Шкідливий  штиль  на  морі  кораблю:
Команда  п'є  вино  та  грає  в  карти,
Гниє  залізо,  пліснявіє  трюм,
І  мапа  розповзається  на  шмаття.

Спить  капітан,  не  дбаючи  про  курс.
Забута  ціль  нудьгує  на  припоні.
Це  для  штормів  –  спокуса  зі  спокус:
Найменша  хвиля  –  корабель  потоне.

Розгубиться  без  вправних  рук  штурвал,
Не  розрізнить  [i]праворуч[/i]  і  [i]ліворуч[/i].
І,  замість  всіх  зібрати  на  аврал,
Помчить  до  шлюпки  капітанопокруч.

Команда  –  лиш  юрба  без  вожака,
То  підуть  всі  на  дно,  на  щастя  риби.
А  капітан,  діставшись  маяка,
В  усьому  звинуватить  моряка
Й  на  нього  спише  корабля  загибель…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2016


Пані Тільки-б-чого-не-вийшло

[img]http://c1.mggcdn.net/23/3332524/27.jpg[/img]
Пані  [i]Тільки-б-чого-не-вийшло[/i]
Має  два  екземпляри  совісті:
Перший  з  них  –  від  усього  чистий
(від  моралі  та  від  обов'язків).

Другий  –  латаний-перелатаний,
Не  лишилося  місця  вільного
Від  пере́страхів  переляканих,
Від  принижень  собі  подібного.

І,  прикривши  діряве  віялом
Дурнуватої  часом  посмішки,
Для  "начальства"  здається  милою,
А  для  решти  –  мадам  із  брошкою:

То  чіпляється,  в  серце  колючи,
То  фальшивить  (мовляв,  із  золота),
-  [i]Тільки  б...  я́к  би...  чого[/i]!  -  говорячи,  
Все  зміїться  по  шиї  колами.

Пані  [i]Тільки-б-чого-не-сталось[/i]  
Дуже  часто  жонглює  душами,
На  друзки  розбиває  справи...
Тільки  ж  совість  [i]чиста[/i]  -  не  мучить...


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646410
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2016


Стара казка на новий лад

[img]http://www.artlib.ru/objects/gallery_255/artlib_gallery-127924-b.jpg[/img]

Жила  собі  курочка  Ряба.
Були  в  неї  дідо  та  баба.
Рябенька  їх  дуже  любила,
Щодня  їм  яєчка  носила
У  кошику,  що  із  лози
Навчилась  плести  у  кози.

Була  в  Ряби  подружка-мишка,
Сіренька  й  кирпатенька  трішки.
Стареньких  маленька  любила,
Бо  крихти  з-під  столу  носила
До  себе  у  затишну  нірку
(А  баба  й  не  знала  про  дірку!).

В  неділю  те  сталось,  на  свято.
Взялася  ряба́  малювати
Яєчка.  Розкинула  крила,
Пір'їнки  у  фарбу  вмочила
І  –  раз!  –  нанесла  візерунки,
Зробивши  старим  подарунка.

Усе  те  підгледіла  мишка  –  
І  їй  захотілося  трішки
Порадувать  діда  та  бабу.
Вмочивши  свій  хвістик  у  фарбу,
Ним  мишка  легенько  змахнула  –  
Яєчко  святкове…  штовхнула.
Воно,  наче  м'яч,  покотилось,
І  –  лишенько-лихо!  –  розбилось…

Розплакалась  курочка  Ряба.
Втішають  її  дід  і  баба.
А  сіра  кирпатенька  мишка
Яєчко  –  у  мисочку  нишком,
І  борошна  трішки,  й  кефіру,
Пательню  швиденько  нагріла…

А  згодом  і  дідо,  і  баба,
І  мишка,  і  курочка  Ряба  –  
Сиділи  усі  чаювали,
Смачненькі  оладки  жували.

Мала  ж  пам'ятає  і  досі
(й  собі  зарубайте  на  носі),
Що  будь-яка  справа  не  жарти,
Старанно  трудитися  варто.

А  раптом  пригода  лучилась
(приміром,  яєчко  розбилось),
Шукайте,  мов  мишка,  шпарину  –  
Можливість  загладить  провину.
Свій  носик  угору  тримайте  –  
І  вам  пощастить.
Все.  
Бувайте!

Картина  В.Рекуненка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645512
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.02.2016


Приречений на вічність

Ти  приречений  на  вічність,
Милий  Каю,  тінь  Сізіфа.
Днів  уламки  ранять    пальці,
А  холодний  розум  твій
Незворушно  прорахує  
Сотні  тисяч  комбінацій,
Добираючи  крижини
Для  таємного  письма.
Але  ти  таки  людина,
В  цьому  треба  зізнаватись:
Дотик  теплої  долоні
Небезпечний  для  фігур.
Соляним  стовпом  холонуть
Сталактити  як  зневіра,
І  маячить  клята  вічність
Докором  тобі  німим
за  пихатість  і  за  зверхність
у  зухвалому  бажанні
стати  надто  досконалим,
рівним  Богу  самому́.
І  тому  кривавить  пальці
Гострота  кутів  та  ліній.
Чи  не  краще  смертним  стати,
Бідолашний  Каю  мій?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644730
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 17.02.2016


Еврідіка та Орфей

[youtube]https://youtu.be/q4UKIqhgRuY[/youtube]

- Я  тінь.  Я  міф.  Примара.  Нявка.  Ти  ж
Стужився  весь,  зорфеївся  за  мною.
Мої  співанки  по  Карпатах  зріж,
Розвій  усі  їх  понад  бистриною
Ріки  мов  Лети.  На  самому  дні
Оскоминою  пам'ять  вперто  кисне  –  
Неси  її  мені,  неси  мені
Твого  кохання  щирого  намисто
З  чарівних  нот  гірського  кришталю.
Нам  буде  разом  солодко.  Не  бійся:
Це  [i]я[/i]  до  тебе,  чуєш,  говорю
Зеленим  вітром.  А  вуста  –  мов  листя.
Трушу  в  долоні  золоті  слова.
Іди  за  мною  –  та  не  обертайся!  -  
Крізь  час  туди,  де  я  іще  жива.
Чугайстре,  грай  мелодію  до  танцю!
Так  весело  без  тіла!  Я  лечу
Метеликом  на  місяць  –  ночі  свічку!..
Котилося  по  горах:  -  Іва-а-а!  Чу!..
А  він  –  не  чув!..
Його  вела  Марічка…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643575
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.02.2016